Постріли в спину і кремлівський маскарад, або дещо про російські спроби розтоптати Україну

«Топчи хохла, топчи хохла, топчи, топчи, топчи хохла, топ, топ, топ!», - це Володимир Гіляровський, російський письменник, журналіст. Оповідання називається «Без возврата».  Так описано момент, як служиві російської царської армії  переспівували один з військових звукових сигналів.

Вочевидь, якраз українці, яких у оповіданні названо хохлами, у всій Російській імперії виявилися якраз тим етносом, стосовно якого могли бути допущені такі пісеньки, після яких, як пише автор, «взвод хохотал»…

Але наразі йдеться не про літературні приклади зневажливого чи образливого ставлення до українців. А про реальне життя, у якому Україна, її народ завжди визискувалися Москвою, піддавалися фізичним і моральним утискам, актам воєнної агресії.

Зазвичай, коли йдеться про наші нерадісні стосунки з Московщиною, ми частіше згадуємо події ХІХ-ХХ століть. Однак все почалося раніше, набагато раніше.

Наприклад, у «Літописі Руському» розповідається як суздальці разом з ростовцями,  володимирцями, смолянами у 1169 році пішли війною на Київ. Військо київського князя Мстислава Ізяславовича відступило,  нападники «…догнавши його, стали стріляти в спину його»… А сам Київ піддали винищенню і грабунку:

«Узятий же був Київ місяця березня у дванадцятий (день), у середу другої неділі посту. І грабували вони два дні увесь город – Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи з мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх…»

«І був у Київі серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперстаннії». http://litopys.org.ua

Стогін, туга, скорбота і сльози безпрестанні – це ті російські засоби впливу, які споконвіку використовувалися для упокорення України, для підпорядкування собі її території і народу.

Врешті, ми це переживаємо й сьогодні. Анексія Криму, окупація частини Донбасу і Луганщини – це фактично також постріли в спину України, яка намагається випростатися з радянської безвиході, стати цивілізованою і демократичною державою.

Багато століть тому «суздальці, смоляни, володимирці, ростовці» піддавали вогню і винищенню Київ. Сьогодні так само нищать українські землі збройним вогнем російські піддані і різні найманці Москви.

За даними моніторингової місїї ООН з прав людини в Україні, за період з 14 квітня 2014-го по 15 листопада 2017-го від війни загинули чи були поранені більше 35 тисяч чоловік. Зокрема, загинули не менше 2523 цивільних осіб. Сім-десять тисяч цивільного населення отримали поранення у зв’язку з військовим конфліктом, розв’язаним Росією. На кінець 2017 року пропалими безвісти вважається 1300 чоловік. http://khpg.org (Евгений Захаров, Николай Козырев. «Хватит войну называть гибридной. Враг настоящий, и смерти не гибридные, а настоящие»)  

Для ворога, однак, важливо випалити не тільки українську землю.

Останнім часом російською стороною відчутно активізовано пропаганду, спрямовану на спустошення нашої культури, духовності.

Російський пропагандистський апарат постійно формує нові вигадки і фейки як стосовно українського сьогодення, так і щодо нашої минувшини. Відтак на різних інформаційних ресурсах, не тільки на відверто російських і проросійських, а й тих, що маскуються під українські, постійно натикаєшся на певні кліше. Як, до речі, і в соцмережах, які відчутно окупували російські «боти» і «тролі». 

Так, крім традиційної мантри про вічну дружбу російського і українського народу, педалюється теза про те, що Україна ніколи не мала власної державності, що вона зникне, розділена своїми сусідами. Війна на сході України, розпалена Росією, представляється, як внутрішній конфлікт.

Особлива московська легенда – та, що в Україні порушуються права російськомовного населення, і тільки Росія може їх захистити.

Враховуючи той факт, що більшість з нас отримала досить толерантне виховання щодо Росії, російської культури, російської мови, ми не завжди вміємо розпізнати ці, так би мовити, пропагандистські постріли, спрямовані на розкол  країни, вбивання клину між різними етнічними групами українського населення.

За даними дослідження американського аналітичного центру RAND, у підриві України, як до речі, й деяких інших держав, особливу роль Кремль відводить  російськомовному населенню, російськомовним та проросійським організаціям, використовуючи їх для створення інформаційного хаосу, для поширення страхів та зниження довіри до західних і демократичних інститутів.

За даними RAND, кількість проросійських активістів у Twitter, які зайняті проросійською та антиукраїнською пропагандою, становить близько 41 тисячі акаунтів. https://5.ua

Втім йдеться не тільки про віртуальний вплив. Те, що стало предметом дослідження для RAND, ми спостерігаємо чи не щодня і в реальному житті.

Скажімо, на початку року  в українських ЗМІ та соцмережах бурхливо обговорювався факт про те, що майже в тисячі українських шкіл, зокрема столичних, безкоштовно поширювався часопис «Русская школа», який друкується за кошти фонду «Русский мир», створеного за указом Путіна. Як зазначалося у ЗМІ серед партнерів журналу також  організація «Русское единство», пов’язана з людьми, які очолювали анексію Криму. https://site.ua

По свіжих слідах  https://ridna.in.ua, https://ru.tsn.ua, http://vgolos.com.ua, та деякі інші інформаційні ресурси провели власні розслідування і з’ясували, що видання, яке просуває ідею «руського мира», видається в Україні, зареєстроване Державною реєстраційною службою України, поширюється державним підприємством «Укрпошта».

Журналісти, вчителі, батьки, громадські активісти, котрі виявили і оприлюднили цей факт закликали відповідні структури провести фахове розслідування і дати належну оцінку ситуації. На жаль, ні реакції  Міносвіти, ні правоохоронних органів на цей факт знайти у мережі не вдалося. Не відомо, чи було вжито відповідними органами якісь заходи, щоб призупинити поширення в Україні видання, яке проводить приховану пропаганду філософії «руського мира».

Очевидно, ні. Бо на час написання цього матеріалу на сайті Державної реєстраційної служби України http://presa.ua часопис «Русская школа» досі присутній. Позиціонується як «журнал для шкіл, досвід, поради фахівців». Там же зазначається, що поширюється у межах України, зазначено періодичність виходу, вартість передплати на перше та друге півріччя 2018 року.

Взагалі, як виявилося, освіта дуже вразлива сфера щодо чужої пропаганди. На жаль, нерідко в українських школах не хочуть, чи не вміють розпізнати той кремлівський маскарад, котрий представляється ніби невинними речами.

Скажімо, тільки  за останній час довелося зустріти кілька повідомлень про те, що в деяких українських школах, незважаючи на війну з Російською Федерацією,  діти малюють плакати з Кремлем, матрьошками, балалайками.  А в українських підручниках із зарубіжної літератури твори російських авторів, зокрема Олександра Пушкіна, подаються мовою оригіналу. У той час, як всі інші, – в українському перекладі. https://apostrophe.ua.

Важко зрозуміти і такі випадки, як той, що стався в одному з харківських дитсадків, коли малятам розповідали, що Крим – це територія Росії, бо вони, мовляв, «повинні отримувати інформацію про навколишній світ у режимі реального часу, а Крим на цей момент – це територія Російської Федерації». http://vgolos.com.ua

Втім, російським і проросійським впливам піддається не тільки українська система освіти. На території України є достатьно багато проросійських і російських організацій, які сьогодні відкрито чи приховано проводять свою підривну діяльність. Про що власне йдеться і у згаданому вище дослідженні RAND.

Свого часу ще в 2009 році Міжнародним інститутом гуманітарних технологій було почато дослідження щодо російських і проросійських організацій, які діють в Україні і, відповідно, проводять ту чи іншу підривну роботу. Станом на 2015 рік їх налічувалося більше тридцяти. Деякі з них зареєстровані як всеукраїнські організації. Окремі, закамуфльовані під православні. Ще інші діють під маскою «слов’янських» чи євразійських.  https://facebook.com

Тобто в Україні, вже не один рік, а то й десятиліття діє широка мережа проросійських організацій, які фактично просувають ідеологію «руського міра», працюють проти національних інтересів, впроваджуючи кремлівські плани по знищенню України. І, власне, досьогодні це неподобство не припинене.

Чи варто після цього дивуватися поширенню часописів з російською ідеологією в українських школах і поза ними, чи дитячим малюнкам з матрьошками і балайками, чи чомусь іншому аж до проплачених проросійських акцій?

Одним словом сучасні московські наміри цілком вписуються в згадану на початку давню пісеньку: «Топчи хохла, топчи хохла…».

І тільки від нас самих залежить, чи не будемо байдужими до різноманітних ворожих пропагандистських впливів, чи зможемо дати гідну відсіч московським  намірам розтоптати Україну.

.