MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Пам’яті Данили Шумука

08.06.2004   
Відходять ветерани національно-визвольного руху один за одним...

Шумук Данило Лаврентійович народився 30.01.1914 р. у  с. Боремщина Любомльського р-ну на Волині, помер 21 травня 2004 року, в м. Красноармійськ Донецької обл.

17-ти літ Шумук розпочав боротьбу з польським окупаційним режимом, вступив до Комуністичної партії Західної України. 19-ти – засуджений, 5 р. і 4 місяці провів у польських тюрмах.

В 1939 році повертається на батьківщину, викладає в школах геоґрафію. Через розбіжності у поглядах з радянськими комуністами від учителювання був усунутий.

15.05.41 Шумук заарештований радянськими властями «як брат ворога народу». З тюрми призваний до Червоної Армії. У складі штрафного батальйону брав участь у боях з вермахтом. Червоні ж і роззброїли батальйон. Будучи беззбройним, Шумук потрапив у полон. Перебував у концтаборі для військовополонених у м. Хорол на Полтавщині. Вдалося втекти. Організував партизанський загін на своїй батьківщині, який 1943 вливається в Українську Повстанську армію (УПА). Через принципові розходження з керівництвом УПА Шумук відмовляється брати участь у бойових діях і викладає на військових курсах економічну геоґрафію.

Після приходу Радянської Армії Шумук влітку 1944 р. командував похідною групою УПА на Житомирщині. З огляду на безвихідь розпустив її. У грудні 1944 року заарештований і в 1945 році засуджений за ст. 541, п. «а» і ст. 542, п. «а» КК УРСР («зрада батьківщини») до кари смерти через розстріл, яка була замінена 20-ма роками таборів. Покарання відбував у 3-му каторжному таборі м. Норильська. Шумук був одним з організаторів повстання в’язнів у Норильську в червні – вересні 1953 р., за що був переведений до Владимирської тюрми. Повстання в’язнів у 1953 р. Шумук описав у своїх спогадах «За східним обрієм» (вид-во «Смолоскип», 1974).

В 1955 році Шумук реабілітований. Повернувся додому, однак під тиском КДБ мусив виїхати в Дніпропетровську область.

19.11.1957 Шумука викликали в КДБ і запропонували співпрацювати з «органами». Шумук відмовився. Наступного дня в помешканні Шумука був обшук, а ще через день його заарештували й відвезли до тюрми м. Луцька.

05.05.1958 на закритому суді Шумук був засуджений за ст. 5410 КК УРСР («агітація проти радянської влади») до 10 років таборів суворого режиму. Карався у Воркуті, згодом у Тайшеті (с. Вихорівка). За спогади, знайдені під час табірного обшуку, Шумук багато часу провів у БУРі (барак посиленого режиму). В 1962 році Шумук переведений до мордовського табору ЖХ-385/7, звідти 21.10.1967 вивезений до Києва і 20 листопада звільнений.

З осени 1967 р. Шумук жив у м. Богуславі на Київщині, працював сторожем у піонерському таборі, черговим матросом комбінату облаштування пляжів у Києві.

В 1968 році Шумук познайомився з «шіст­де­сятниками», зокрема, з І.Світличним, Н.Світлич­ною і Є.Сверстюком.

В 1970 році Шумук закінчив другу частину книги спогадів про пережите, яка вийшла друком на Заході.

12.01.1972 Шумук знову заарештований за звинуваченням в проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» (ст. 622 КК УРСР) і в наданні «завідомо неправдивих показів» (ст. 197 КК УРСР). Під час арешту були вилучені його спогади, а в І.Світличного — лист Шумука, визнаний проґрамовим документом.

5 – 7 липня 1972 Шумук був засуджений Київським облсудом до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Карався в Мордовії, табір Сосновка.

10.10.1972 Шумук звернувся до Президії Верховної Ради СРСР. Виклавши свою біоґрафію і справу, Шумук робить висновок: «...прошу Президію Верховної Ради СРСР звільнити мене від громадянства СРСР. Мені легше буде помирати... в тяжкій неволі за межами України, не будучи громадянином СРСР».

Аналогічні заяви Шумук повторив у 1973 та 1974 роках.

У неволі Шумук брав активну участь у численних акціях протестів, голодівках, хоча хворів і неодноразово потрапляв до лікарні з виразкою шлунка та іншими хворобами. 1978 Ш. визнали інвалідом 2 групи. Тоді ж група в’язнів (Е.Кузнєцов, О.Мурженко, М.Осадчий, В.Романюк) звернулися до парламенту й уряду Канади з проханням «подесятерити» зусилля на звільнення Ш., бо стан його здоров’я катастрофічний. Однак Ш. належалося відбути термін повністю.

З лютого 1979 року Шумук — член Української Гельсінкської Групи (УГГ).

01.03.1980 Шумук був етапований до відділку особливо суворого режиму табору ВС-389/36-1 (с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.), а потім переведений на суворий режим тієї же зони, згодом — до табору ВС-389/35 (ст. Всехсвятська).

В 1982 році Шумук етапований на заслання в с. Каратобе Уральської обл. (Казахстан), де був під адміністративним наглядом до 04.01.87.

Після понад 42-річних поневірянь по тюрмах, таборах і засланнях в 1987 році Шумук виїхав на постійне проживання в Канаду, м. Торонто. 28. 11. 2002 р. переїхав у м. Красноармійськ Донецької обл. до дочки.

Шумук — автор книг «За східним обрієм», «Пережите й передумане», «З ГУЛАГу у вільний світ».

Харківська правозахисна група


 Поділитися