Заява Релігійної громади Свято-Миколаївської церкви м. Полтави Полтавської Єпархії Української православної церкви Київського патріархату

Звернутися до Вас для захисту прав передбачених ст. ст.1,3,11,21,24,35 Конституції, ст. 5,6, 9 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод релігійну громаду змусили наступні обставини.

Парафія створена 1 червня 1993 році. Відповідно до Розпорядження представника Президента України у Полтавській області за № 95 від 29.03.1994 року затверджено Статут парафії і з цього часу вона визнана юридичною особою. Згідно з рішенням Полтавського міськвиконкому № 173 від 11.05.1994 року у власність громади передано споруду Свято-Миколаївської церкви, яка є пам’яткою історії та архітектури так як споруджена в 1774 році та “не використовувалася у зв’язку з аварійним станом”. Протягом восьми років члени громади виконали величезний обсяг робіт, у зв’язку з чим у споруді дозволено проводити богослужіння.

Проте, всупереч Статуту, моральним засадам православних віруючих, в квітні 2002 року голова громади Знаменський С. значну частину майна, яке є спільною, сумісною власністю парафії, передав до комерційної структури ТОВ “Діскос”. Крім інших видів діяльності ТОВ, згідно із Статутом, мало право на: оптову та роздрібну торгівлю пивом, алкогольними напоями та тютюновими виробами; організацію масових шоу; торгівлю холодною та вогнепальною зброєю, набоями до неї. Це змусило віруючих вимагати від Знаменського негайного проведення загальних зборів громади, які є вищим органом парафії. Останній, відмовившись виконувати волю віруючих, заявив про вихід з громади, відмовився передати печатку, бухгалтерські та інші документи громади. Крім того, 26 травня 2002 року, він спро­вокував масовий конфлікт між віруючими, внаслідок якого виникла бійка і було “пошкоджено релігійну споруду” (ст. 178 КК), споруда церкви “незаконно утри­му­валася” бандитами (ст. 179 КК), “перешкоджено здійсненню релігійного обряду” (ст. 180 КК). Внаслідок бійки Церква незаконно, всупереч чинному законодавству була закрита на замки та опечатана. Віруючим громади заборонили заходити до своєї власності та справляти у ній церковну службу.

Саме з вказаного часу (26 травня 2002 року) більш як 100 віруючих, серед яких особи похилого віку, ветерани Великої Вітчизняної війни, діти, студенти, за будь-якої погоди – в дощ, заметіль, морози – проводять церковну службу на подвір’ї церкви. Значну частину треб взагалі поза приміщенням проводити неможливо.

26 травня 2002 року на загальних зборах громади обрано новий склад парафіяльної ради.

Представляючи інтереси віруючих, Рада зверталася до прокуратури, УМВС, Полтавської облдержадміністрації вимагаючи усунення вказаних порушень. Однак, сподівання віруючих були марними. Так, на засіданні робочої наради 4 липня 2002 року у заступника голови облдержадміністрації Орлова В. О., всупереч волі парафіян вирішено: заборонити “вторгатися до церковної споруди доти це питання не буде розглянуте у судових інстанціях”.

Як міліція, так і прокуратура винесли відмови у порушенні за вказаними ознаками кримінальних справ. При цьому зазначили, що вказаний спір підлягає судовому розгляду. Незважаючи на скарги, постанови залишаються в силі на цей час. Ми змушені оскаржувати їх у судовому порядку – в Октябрському районному суді м. Полтави. З часу злочину пройшло більш як 2 роки і ми неодноразово спостерігали як Президент та Прем’єр-міністр України приймали участь у церковній службі. Вважаємо, що ми – віруючі громадяни України – вправі вимагати відповіді на наступні питання: чому держава позбавила нас конституційного права сповідувати релігію у власному храмі? Чому гарант Конституції не забезпечив наше право на вільне сповідування обраної нами віри у нашій власності – церкві? Чому органи виконавчої влади, які підконтрольні та підзвітні Прем’єр-міністру, усунулися та умисно сприяли і сприяють злочинцям у порушенні наших конституційних прав?

У травні 2002 року громада звернулася до суду з позовною заявою, прохаючи усунути перешкоди у користуванні спорудою церкви, зобов’язати Знаменського С. повернути документи та печатку. Рішенням колегії суддів в складі трьох осіб Октябрського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2004 року вимоги було задоволене у повному обсязі. Проте, апеляційна скарга Знаменського С., яка суперечила вимогам ЦПК, не лише була прийнята до розгляду, але й Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 липня 2004 року задоволена: провадження у справі закрито. Тим самим віруючих позбавлено ще одного конституційного права: права на вирішення питання у суді. При цьому, звернемо увагу, що десятки відповідей з різних організацій: прокуратури, міліції, СБУ, облдержадміністрації, управління у справах релігії, Державний Комітет України у справах релігії – всі направляли нас до суду. Виникає питання: хто ж знає у нас закон? Яка державна інстанція вправі вирішувати вищевказаний спір? Чому у державі, яка називає себе правовою, різні органи показують один на одного і жодна з них відмовляється розглянути питання по суті та прийняти рішення? Якщо заохочуєте бандитів – віддайте їм церкву та чесно і відкрито повідомте нас про прийняте рішення !

Ситуація навколо приміщення церкви не є для нас новою. У З0 – 40-ві роки минулого століття влада також забрала споруду та використовувала її для господарських потреб. Під час фашистської окупації німці повернули церкву віруючим, які користувалися нею до 1960 року. 10 вересня 1960 року рішенням Полтавського облвиконкому за № 567 будинок Миколаївської церкви вилучено з користування релігійної парафії та передано у розпорядження обласного відділу народної освіти. Як відділ користувався церквою, зазначено вище – церкву привели у аварійний стан. Так чим же відрізняється нинішня українська “влада” від влади Радянської у конкретній ситуації? Невже лише наступна окупація виведе до повернення віруючим храму?

Зверніть увагу і на наступний факт. Протягом більш ніж 2 роки приміщення, якому виповнилося 230 років: не опалюється, не ремонтується (воно не має п’ятої стіни взагалі, бо віруючі не встигли відновити), тріщини фундаменту та стін розширюються, а тому споруда у будь-який час може зруйнуватися. Який пам’ятник буде поставлено на її місці? Який приклад подає держава молодому поколінню вищевказаною безвідповідальністю?!

Звертаємось до Вас, тому що ми розчарувалися та втратили надію на справедливе законне вирішення вимог громади в Україні. Європейський суд зареєстрував подану громадою заявою, і ми сподіваємося та молимо Бога про її позитивне рішення.

Лист прийнято на загальних зборах віруючих від 01.08.2004р., під час яких доручено підписати його:

Гусаку Р.Г.
ХрінЛ.В.
Хорощак Т.М.
Дедюхіну О.С.