MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Киiвська медiа-профспiлка: Моніторинг порушень прав журналістів та ЗМІ. Аналітичний огляд конфліктних ситуацій у медіа-сфері України (грудень 2004)

22.12.2004   

У грудні 2004 року зафіксовано 56 конфліктних ситуацій у медійній сфері України. Загальна ситуація навколо ЗМІ, як і у кілька попередніх місяців, все ще визначалася контекстом виборчої кампанії, що була пролонгована відповідними рішеннями Верховного Суду – стосовно відміни результатів другого туру виборів від 21 листопада і призначенням на 26 грудня переголосування.

Політична криза в Україні, яку спровокували масові та системні фальсифікації з боку чинної влади в ході другого туру та масовий суспільний протест, що згодом отримав назву “оранжева революція”, спричинили ряд факторів, які безпосередньо вплинули саме на функціонування мас-медіа. Детальніше автори моніторингу зупинялися на цих факторах у попередньому огляді за жовтень-листопад 2004 року. Тоді, серед іншого, ми констатували два ключових моменти. З одного боку – активізація спротиву цензурі всередині журналістського середовища, з іншого — зміну пріоритетів чинної влади, яка від потужного використання маніпулятивних інформаційних технологій, що не принесли бажаного результату, зосередила зусилля на жорсткому застосуванні адміністративних важелів для забезпечення фальсифікації виборів на користь свого кандидата.

Нагадаємо, що таке системне використання технологій фальсифікації результатів виборів передбачало максимальне блокування доступу на виборчі дільниці та до виборчих комісій не тільки спостерігачів чи членів комісії від опозиційних кандидатів, але й журналістів. Якщо раніше процес фальсифікацій відбувався передусім на етапі підрахунку голосів (як це було в тому ж Мукачевому), то на президентських виборах фальсифікації здійснювалися ще й протягом дня голосування – йдеться про зловживання з відкріпними талонами, голосування на дому і елементарне вкидання бюлетенів.

Задля приховування цих зловживань представникам преси чинилися всілякі перешкоди в доступі на виборчі дільниці. Відмова в доступі до інформації – це порушення стало “хітом” жовтня і листопада саме ”завдяки” виборчим махінаціям. За жовтень-листопад ми зафіксували 64 таких випадки (йдеться лише про випадки, які стали відомими і були відображені у ЗМІ). Симптоматично, що більшість таких порушень зафіксовані у тих регіонах, де спостерігалася найбільша кількість порушень та фальсифікацій – у Харківській, Сумській, Кіровоградській, Донецькій та Луганській областях.

З кінця листопада – початку грудня ситуація з використанням адмінресурсу в ході виборчої кампанії істотним чином змінилася. “Оранжева революція” привела до розколу всю бюрократичну вертикаль влади – за політичними і прагматичними міркуваннями, за регіональними пріоритетами. Таким чином була фактично зруйнована спеціально створена і планомірно функціонуюча державна “машина” фальсифікацій та тотального інформаційного маніпулювання. Зруйнована далеко не остаточно. Але цілком очевидно, що нечувана досі суспільна активність українців змусила значну частину чиновництва повірити у невідворотність серйозних змін. А отже – за звичаєм всілякої бюрократії, спробувати знайти своє місце у нових умовах. Можливо тому спроби фальсифікацій, як і спроби перешкодити відкритому інформуванню про хід переголосування, носили, можна сказати, “залишковий” характер. І хоча відмова від доступу до інформації все одно залишалась найпоширенішим порушенням грудня – причому з цілком очевидною регіональною орієнтацією на східні та південні області – все ж недавнього розмаху їм уже, на щастя, бракувало.

З 19 зафіксованих моніторингом випадків лише п’ять відбулися у Центрі та на Заході (у Закарпатті), решта – на Сході і Півдні. Цей факт теж може послужити своєрідною характеристикою для визначення рудиментів адмінресурсу.

Частина відмов у ході голосування, вже традиційних для днів виборів, стосувалася представників Комітету виборців України, які, позбавлені законодавчого права офіційно спостерігати за ходом виборів, змушені були акредитовувати своїх спостерігачів за посвідками газети “Точка зору”.

Більшість приводів для не допуску на дільниці мотивувалися доволі надуманими, але формально можливими причинами на зразок: неправильне оформлення журналістських посвідчень (немає фотографії, підпису, прострочений термін), що, до речі, черговий раз підтвердило актуальність ініціатив незалежної медіа-профспілки щодо видачі єдиних прес-карт.

Втім, фіксувалися й випадки, коли журналістів не допускали на дільниці без будь-яких пояснень.

Другим за кількістю зафіксованих у грудні випадків порушенням були напади на журналістів. Таких трапилося 9. Деякі з них стали наслідком нетерпимого ставлення окремих осіб до відкритого вираження своєї політичної позиції – навіть на такому елементарному рівні, як носіння відповідної символіки, що швидше є наслідком загального дефіциту культури і тривалою напругою політичного протистояння.

Кілька нападів можна попередньо кваліфікувати, як розбійні і здійснені з корисливою метою – заволодіння майном та грошима. Принаймні, іншої кваліфікації поки що немає ні від самих потерпілих, ні від правоохоронних органів. Трапився також випадок, коли потерпілий виявився керівником телекомпанії, яка вступила у жорстку конкуренцію за мовлення на 60-му телеканалі. Тут, згідно із заявою потерпілого, є підстави вважати, що напад був прямо пов’язаний з його професійною діяльністю.

Кілька нападів були безпосередньо пов’язані з ходом виборчої кампанії.

Невідомі в центрі Донецька напали на учасників організації "Пора", зірвали встановлений ними помаранчевий намет, а також побили фотокореспондента газети „Салон Дона и Баса” Сергія Ваганова, який знімав напад, і пошкодили його фотоапаратуру. За фактом завдання тілесних ушкоджень і псування майна журналіста Ворошиловський районний відділ внутрішніх справ Донецька порушив кримінальну справу за ст.296 ч.2 Кримінального кодексу "Хуліганство".

У рамках проекту “Донбас-Карпати” телеканал “Інтер” відправив на Львівщину та Луганщину знімальні групи. На Захід поїхали журналісти з блакитною символікою, на Схід – з помаранчевою. Метою журналістів у такий радикальний спосіб було виявити ставлення до політичної ситуації в Україні жителів цих регіонів.

За словами Михайла Дворянчука, редактора та журналіста, що входив до складу групи телевізійного проекту “Донбас-Карпати”, сутичка сталася у центральній частині міста Алчевськ. Група з чотирьох людей напала на 2 автомобілі знімальної групи “Інтера. Перший автомобіль був оздоблений помаранчевою символікою, у другому, без символіки, знаходився оператор з прихованою камерою. Люди намагалися відірвати оглядові дзеркала, через відчинені вікна пошкодити обличчя водія та пасажирів. Михайло Дворянчук додав, що нападники не могли знати, що у машинах знаходяться журналісти, тому пов’язує напад тільки з наявністю на машині символіки кампанії Віктора Ющенка. Окрім Михайла Дворянчука до знімальної групи входили журналіст Олена Пастушенко, два оператори та водій.

Невідомі жорстоко побили системного адміністратора інформаційного агентства “Контекст-Черкаси” і верстальника газети черкаського наметового містечка “Оранжист. Вісник помаранчевої революції” Ігоря Гоцева. Перш ніж вдарити Ігоря по голові, нападники крикнули йому: “Це тобі за “Оранжиста”!”

Ігор повертався додому, коли на зупинці у Південно-Західному мікрорайоні Черкас його перестріли четверо молодиків у темному одязі. За словами Ігоря, нападники вдарили його по голові чимось твердим. Від удару він упав, і нападники почали бити його ногами. Ігор втратив свідомість, а коли прийшов до тями, нападники вже зникли. Прикметно, що у Ігоря з кишень нічого не зникло.

Тим часом, у грудні знайшли свій розвиток кілька кримінальних справ, пов’язаних з протиправними діями щодо журналістів. Зокрема, співробітники карного розшуку Київського райвідділу міліції Донецьку затримали двох підозрюваних у нападі на громадянина США, журналіста британської газети «Financial Times» у Донецьку.

За словами начальника карного розшуку Київського райвідділу міліції Донецька Сергія Бушуєва, проти затриманих порушена кримінальна справа за статтею 186 ч.2 «Грабіжництво», що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від 4 до 8 років. Бушуєв додав, що обидва затриманих визнали свою провину.

Напад на кореспондента "України Молодої" Сергія Довгаля розкрито, повідомила "Україна Молода".

На кореспондента напали у Дніпропетровську 22 листопада 2004 року. Невідомий вдарив журналіста по голові і забрав мобільний телефон та портфель. За інформацією видання, у портфелі були документи стосовно фальсифікацій на виборах Президента України.

На початку слідства версія про політичне підґрунтя нападу розглядалася, проте не підтвердилася. Співробітники Індустріального райвідділу міліції міста затримали 30-річного підозрюваного. Проти нього було порушено кримінальну справу за статтею 186 ч.2 Кримінального Кодексу України (грабіж, поєднаний з насильством). Підозрюваний зізнався у тому, що метою нападу було викрадення мобільного телефону, оскільки за місяць до цього мобільний поцупили в його дружини, і він у такий спосіб вирішив відновити справедливість. Злочинця знайшли за контрактом з провайдером мобільного зв’язку, послугами якого користувалася дружина нападника. Також затриманий зізнався у тому, що портфель з документами викинув на смітник.

У Сімферополі прокурор зажадав засудити кримських татар, підозрюваних у нападах на тележурналістів і відвідувачів сімферопольського бара "Каттон-клуб", до позбавлення волі на термін від 3 до 13 років.

Ці дві кримінальні справи об’єднали, бо участь у них, за даними слідства, брали одні і ті ж особи. Розгляд справи триває у місцевому суді Центрального району Сімферополя з початку нинішньої осені. Особливо суворого покарання, вважає представник прокуратури, заслуговує Куртсеіт Абдуллаєв, передає ІТАР-ТАРС.

За даними правоохоронців, навесні нинішнього року у Симеїзі група татар напала на журналістів, що знімали незаконні будівлі на захопленій татарами приватній території, завдала важких травм телеоператору російського Першого каналу і розбила його камеру.

Фіксувалися у грудні, щоправда значно рідше, ніж у попередні місяці, факти відключення від мовлення телеканалів. Відключення були епізодичними. Зате, звертає на себе увагу, що тепер до “опальних” долучився і канал “1+1”, що різко змінив свою інформаційну політику після листопадових подій.

Якщо раніше, в окремих регіонах пробували в “наказовому порядку” припинити трансляції опозиційних каналів, то у грудні депутати Луганської обласної ради ухвалили рішення звернутись до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення з вимогою призупинити дію ліцензій "5-го каналу" та ТРК "Ера".

Як передає УНІАН, облрада просила це зробити у зв’язку з розповсюдженням цими каналами матеріалів, які суперечать Конституції України та закону про телебачення та радіомовлення. Водночас, сесія Луганської обласної ради скасувала своє рішення від 24 листопада поточного року про заборону трансляції цих каналів на території області.

У грудні були розглянуті кілька судових справ – як за позовами самих журналістів так і за позовами до них, чи до ЗМІ. Зокрема завершився розгляд кількох “довгограючих” справ, які не раз згадувалися у наших моніторингах.

Так, Печерський районний суд Києва залишив без розгляду позов колишнього юриста Інституту масової інформації Марії Самбур та головного редактора газети „Антенна” Валерія Воротніка до Інтернет-видання „Українська правда”, журналіста Володимира Бойка та керівника радіо „Континент” Сергія Шолоха про захист честі та гідності. Про це повідомив „Трибуні” Володимир Бойко.

Позов стосувався публікацій в „Українській правді” матеріалів Бойка і Шолоха, у яких йшлося про причетність Самбур і Воротніка до переслідування радіо „Континент” і участі в піар-проектах партії СДПУ (о).

Суд ухвалив рішення про залишення позову без розгляду на підставі того, що позивачі три рази поспіль не були присутні на судових засіданнях.

Місцевий суд Франківського району Львова задовольнив позовні вимоги народного депутата Володимира Яворівського з приводу захисту честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації до газети „Молода Галичина”.

Суд зобов’язав газету всі поширені про Яворівського відомості у номері від 13 листопада у 2003 р. спростувати як такі, що не відповідають дійсності. Відповідно до рішення суду, „Молода Галичина” повинна виплатити як компенсацію депутату 30 тис. гривень.

Позов Яворівський подав у грудні минулого року. В ньому депутат вимагав відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 тис. гривень.

У статті газета поширила інформацію про те, що у радянські часи Володимир Яворівський був агентом КДБ і разом з Дмитром Павличком у 1973 році писав доноси тодішньому голові КДБ Ю. Андропову та голові Спілки письменників СРСР Маркову, а також щодо його причетності до вбивства головного редактора „Літературної України” Л. Плюща.

Факти співпраці Яворівського з КДБ були опубліковані у 1993 році газетою „Товариш”, після чого були спростовані у суді.

Загалом, можна констатувати, що незважаючи на значну цифру зафіксованих конфліктів у грудні, українські журналісти та ЗМІ працювали в атмосфері певних позитивних змін. Як і очікували автори моніторингу у попередньому його випуску, підйом суспільної активності українців дозволив вітчизняним мас-медіа вирватися з під пресу Єдиної Дезінформаційної Системи, яку так довго вибудовувала тепер уже колишня влада.

Наслідком цього стала і зміна характеру конфліктів у інформаційній сфері, яку, може, ще важко вловити. Справді, якщо відкинути ті конфлікти, які прямо чи опосередковано стосувалися завершального етапу виборчої кампанії, то отримаємо цікаву картину. Кількість і зміст решти конфліктних ситуацій загалом можна вважати достатньо адекватними для нормального функціонування преси, яка, без сумнівів, і в демократичнішому ніж зараз суспільстві стикатиметься із різноманітними ризиками, за визначенням перебуваючи на лінії неминучих суперечностей – між народом і владою, між особистістю і суспільством, між окремими особистостями, між законом і справедливістю...

Чи відбудеться взагалі, і як саме відбуватиметься процес переходу української журналістики до нормальної ролі вічно злого і невдоволеного Цербера демократії, ми сподіваємось уважно відстежувати і надалі

(http://profspilka.org.ua/cgi-bin/show_story.cgi?id=661&Idr=22&L=ua).

(10-01-2005
http://maidan.org.ua/static/mai/1105355481.html  )

 Поділитися