Міліція проти правозахисників
Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика «Вгору», що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди.
У позовній заяві йдеться про те, що шостого січня поточного року у статті авторки Алли Тютюнник «Міліція з народом?» (була надрукована у тому-таки тижневику «Вгору» на першій сторінці) містяться відомості, які, за твердженням міліціонерів, в деяких своїх частинах не відповідають дійсності і підлягають спростуванню. У статті містяться відомості про незаконні дії херсонських правоохоронців під час передвиборчої кампанії 2004 року: переслідування агітаторів та напади на них, видавання незаконних наказів та сприяння міліціонерам у знищенні агітаційної продукції за кандидата у Президенти Віктора Ющенка, «справу з КАМАЗом» тощо.
Справа ще не призначена до розгляду, але цікавим є те, що міліціонери сплатили мито лише 17 гривень, хоча вимагають відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 тисяч гривень (при такій сумі вимог державне мито має становити 250 гривень). Це суперечить українському законодавству, де встановлені значно більші суми державного мита. Проте для правоохоронців часто закон не писаний.
Інший цікавий момент цієї справи: фактично міліція вимагає спростування поширених через ЗМІ чуток про ті чи інші зміни в кадровому складі міліції. Бо навряд чи ображати може частково неправильне використання посади того чи іншого міліціонера.
Як пояснила Олена Волочай, член громадської організації «За професійну допомогу» заявники мали б неодмінно згадати, що у пункті 11 цитованої заявником Постанови ВСУ, говориться, що «критична оцінка певних фактів недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди».
Слід також звернути увагу на те, що ст. 17 Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» передбачає певні особливості відповідальності за заподіяну моральну (немайнову) шкоду:
«При вирішенні спорів про відшкодування морально (немайнової) шкоди за позовами органів державної влади, місцевого самоврядування, офіційних осіб (наприклад, зареєстрований кандидат у депутати) чи посадових осіб до засобів масової інформації судам слід мати на увазі , що за змістом ч. 4 ст. 17 зазначеного Закону з’ясуванню підлягають наявність злого умислу журналіста або засобу масової інформації, а також наслідки використання потерпілим можливостей позасудового (досудового) спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі й гідності та врегулювання конфлікту в цілому.»
На думку Володимира Яворського, виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини, подання позовної заяви проти Алли Тютюнник є не чим іншим, як спробою тиску на журналіста – правозахисника за викриття злочинних дій правоохоронців.
Втім, зважаючи на існуючі норми чинного законодавства, задоволення позову є досить примарним. Звісно, крапку у цій справі має поставити суд і винести рішення згідно з наданими сторонами доказами і відповідно до законів України, щоб цей судовий позов не продовжив практику обмеження права журналістів на здійснення законної професійної діяльності і не став початком практики переслідування правозахисників.
21.01.05