Нина Карпачева молчит, а "криминальная" зараза продолжает косить людей в Украине
Эпидемия туберкулеза продолжает набирать обороты. Но, к сожалению, государство и по сей день не предприняло каких-либо эффективных мер по предотвращению этого наступления, которое уже в обозримом будущем грозит обернуться большими бедами.
Особо опасная ситуация сложилась в ряде изоляторов временного содержания (ИВС), находящихся в ведении Министерства внутренних дел. Эту проблему "Правда Украины" уже поднимала на своих страницах. Напомню, что суть проблемы состоит в следующем. Дело в том, что лица, взятые под стражу по подозрению в совершении того или иного преступления, в соответствии со статьей 155 Уголовно-процессуального кодекса Украины (УПК), могут пребывать в этих учреждениях не более трех суток, а в районах, где отсутствует следственный изолятор (СИЗО), — не более десяти суток. По истечении этого времени, подозреваемых обязаны перевести в тот или иной следственный изолятор, которые вот уже шесть лет находятся в ведении Государственного департамента Украины по вопросам исполнения наказаний (ГДУВИН). Тем не менее, вопреки требованиям статьи 4 Закона Украины "О предварительном заключении" и вышеупомянутой статьи УПК, руководство ГДУВИН издало ряд ведомственных нормативных документов, в результате чего возник ряд ограничений в приеме спецконтингента в СИЗО. В частности, совместный приказ ГДУВИН и Министерства здравоохранения Украины №3/6 от 18 января 2000 года, приказ ГДУВИН №192-2000 и указание №24/44 от 3 января 2003 года запрещают принимать в следственные изоляторы больных с алкогольными психозами, а также лиц, страдающих тяжелыми астматическими или инфекционными заболеваниями. Понятное дело, что в число таких лиц попадают и люди, больные туберкулезом. Так, на протяжении только прошлого года по вышеупомянутым причинам в помещении в СИЗО было отказано 793 арестованным. И на сегодняшний день в изоляторах временного содержания, абсолютно не приспособленных для нахождения в них людей, больных опаснейшей болезнью, ежедневно содержится до 200 туберкулезников. Эти люди с момента задержания до вступления приговора в законную силу находятся в основном в милицейских ИВС, а в исключительных случаях охраняются милицией в "гражданских" больницах, которые также часто не приспособлены для этого. В результате сотрудники органов внутренних дел вынуждены для охраны будущих зэков выделять усиленные наряды. Грубые нарушения санітарно-эпидемиологического режима ведут к дальнейшему распространению "криминальной" заразы среди работников милиции. О том, что в камерах ИВС от больных непрерывно заражаются и здоровые люди, травмируется их психика, говорить не приходится.
Из письма жительницы г. Киева Ольги К.:
"Мой сын болен туберкулезом в открытой форме и в настоящее время ожидает приговора суда за совершенное им преступление. 9 июля 2004 года он был направлен в туберкулезный диспансер №2 в г. Гостомель, Киевской области, где должен был находиться на лечении до рассмотрения его дела в суде. Однако, после того, как в тубдиспансере начался ремонт, Сергея перевели во 2-е территориальное отделение милиции Шевченковского РУ ГУ МВД Украины в г. Киеве, расположенное на улице Телиги, 43-а. Вместе с ним здесь были еще семь человек, больных туберкулезом. К сожалению, помещение бывшего детского сада стало для них настоящей каторгой.
Здесь они содержались в абсолютно антисанитарных условиях: спали на полу в непроветриваемом помещении, кормили их "Мивиной" с кипятком и т.д. В голове не укладывается, как можно поступать так с людьми, которые проходили курс лечения сильнейшими антибиотиками. Я понимаю, что совершившие преступления должны отвечать за них по всей строгости законов. Но у нас в Украине ИВС фактически являются застенками—- рассадниками болезни. Кто будет отвечать за бесчеловечность, за то, что у туберкулезных больных, содержащихся в ИВС, ослабляется иммунитет, а болезнь начинает прогрессировать, "обрастая" различными осложнениями?"
Согласитесь, мать задержанного, которого работники милиции были вынуждены поместить в неприспособленное помещение в силу обстоятельств, не зависящих от них, имеет право получить ответ на свой вопрос и потребовать наказания за тот беспредел, который происходит по вине безразличных чиновников. В Министерстве внутренних дел предпринимается все возможное для того, чтобы хоть как-то разрешить проблему и облегчить участь задержанных и подозреваемых.
Из письма МВД Украины руководству Государственного департамента по вопросам исполнения наказания:
"У Міністерстві внутрішніх справ опрацьовано лист Державного департаменту України з питань виконання покарань про вжиття заходів щодо прийняття взятих від варту осіб до слідчих ізоляторів та виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 року №419-р "Деякі питання щодо створення належних умов для утримання та лікування заарештованих осіб у слідчих ізоляторах".
На жаль, стан справ свідчить про те, що ДДУПВП, незважаючи на рішення Уряду з цього питання, продовжує перекладати виконання властивих йому функцій на органи внутрішніх справ. Так, щоденно в ізоляторах тимчасового утримання з порушенням встановлених термінів утримується понад 1 тис. осіб, у тому числі, 600 засуджених та 100 хворих на туберкульоз, місцем утримання яких є слідчі ізолятори.
Крім цього, ще понад 100 хворих на туберкульоз із числа взятих під варту осіб щоденно перебувають під охороною працівників міліції на лікуванні у протитуберкульозних закладах відповідно до спільного наказу МОЗ та МВС України від 06.07.2004 №331/645 "Про проведення спільних протитуберкульозних заходів серед тимчасово затриманих та взятих під варту осіб, які утримуються у спеціальних установах органів внутрішніх справ, у терміни, встановлені законодавством України".
Протягом десяти місяців 2004 року в цих закладах пройшли лікування близько 800 таких осіб, для їх охорони задіювалось понад 11 тис. працівників міліції різних служб, які, таким чином, відволікалися від своїх основних обов’язків, пов’язаних з розкриттям та попередженням злочинів.
Посилання Департаменту на зазначений спільний наказ МВС та МОЗ, яким нібито визначений порядок надання спеціалізованої медичної допомоги таким особам до моменту набуття чинності вироку суду, є безпідставним. З назви зазначеного нормативного акту випливає, що проведення спільних протитуберкульозних заходів серед тимчасово затриманих та взятих під варту осіб, які утримуються у спеціальних установах органів внутрішніх справ, здійснюється у терміни, встановлені законодавством України.
Після обрання відносно затриманих за підозрою у скоєнні злочину запобіжного заходу — взяття під варту — та закінчення 10-денного терміну утримання в ІТТ такі особи фактично підпадають під юрисдикцію ДДУПВП, оскільки чинним законодавством місцями їх утримання визначені слідчі ізолятори.
Приймаючи до уваги, що відповідно до Положення про Державний департамент України з питань виконань, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 1998 року №827/98, на ДДУПВП покладено завдання здійснення медичного контролю за станом здоров’я осіб, взятих під варту, та забезпечення надання їм необхідної медичної допомоги, охорону цих осіб під час лікування у протитуберкульозних закладах зобов’язані здійснювати працівники слідчих ізоляторів.
Таким чином, викладене свідчить про те, що Державний департамент України з питань виконання покарань як центральний орган виконавчої влади неспроможний забезпечити виконання покладених на нього функцій.
З огляду на викладене, звертаємось з проханням організувати виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 року №419-р "Деякі питання щодо створення належних умов для утримання та лікування заарештованих осіб у слідчих ізоляторах", виданого на виконання доручення Президента України від 2 лютого 2004 року №013/3541-01, в частині приймання слідчими ізоляторами заарештованих, у тому числі, тих, що страждають на туберкульоз та інші захворювання, з наданням їм, відповідно до законодавства, лікувально-профілактичної допомоги. У разі неможливості надання такої допомоги у слідчих ізоляторах забезпечити їх охорону під час лікування у протитуберкульозних закладах".
Любой здравомыслящий человек, прочитавший это обращение, согласится, что в МВД Украины правы "на все сто". Ан нет. У их "оппонентов" из пенитенциарного ведомства на этот счет есть свое, что называется, "особое" мнение, и чиновники "отбиваются" от МВД, как только могут.
Из ответа Государственного департамента Украины по вопросам исполнения наказаний на письмо МВД:
"У Державному департаменті України з питань виконання покарань розглянуто лист МВС України про виконання рішень щодо прийняття заарештованих осіб до слідчих ізоляторів.
Повідомляємо, що Департаментом вживаються заходи щодо врегулювання питань, пов’язаних з прийманням та розміщенням у слідчих ізоляторах ув’язнених (засуджених). Однак, як свідчить практика, зменшення кількості знову заарештованих осіб, що відбулося протягом останніх років, остаточно не вирішило питання перенаповнення місць утримання під вартою. Кількість осіб, які утримуються у слідчих ізоляторах, значно (близько 10%) перевищує наявну кількість місць за нормою площі, визначеної статтею 11 Закону України "Про попереднє ув’язнення".
Враховуючи зазначене, а також на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 року №419-р Департаментом підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної програми приведення умов утримання засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, а також осіб, що утримуються у слідчих ізоляторах, у відповідність до вимог законодавства на 2005-2010 роки", який відповідно до доручення Кабінету Міністрів України від 25.06.2004 №27505/1/1-04 опрацьовується зацікавленими міністерствами.
Зважаючи, що зазначеним розпорядженням передбачено створення у кожному слідчому ізоляторі спеціалізованих протитуберкульозних закладів, представниками Департаменту спільно з фахівцями обласних (міських) санітарно-епідеміологічних станцій Міністерства охорони здоров’я України проведено перевірки слідчих ізоляторів з питань можливості створення на їх території туберкульозних лікарень (відділень) та умов утримання ув’язнених, хворих на туберкульоз. Згідно з актами таких перевірок, що затверджені відповідними головними санітарними лікарями областей, створення у нині діючих слідчих ізоляторах спеціалізованих лікарень для таких ув’язнених неможливе, оскільки суперечить санітарним правилам та нормам. Порушення цих правил та норм може призвести до розповсюдження інфекційної хвороби серед інших ув’язнених (засуджених), персоналу слідчих ізоляторів, працівників слідства, прокуратури, адвокатів, населення в цілому та притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності.
Відповідно до законодавства та нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров’я України, усі хворі на бактеріальний (заразний) туберкульоз незалежно від соціального статусу повинні лікуватися лише у протитуберкульозних закладах. З цього приводу Кабінетом Міністрів України доручено (№13540/21/1-04 від 19.10.2004 р.) Міністерству охорони здоров’я, Міністерству внутрішніх справ, Раді міністрів АР Крим, обласним, Київській та Севастопольскій міським держадміністраціям відповідно до компетенції продовжити роботу щодо виконання доручення Президента України від 24.03.2004 р. №480/11171-01 стосовно вжиття невідкладних заходів щодо створення окремих палат (відділень) у комунальних протитуберкульозних закладах для хворих на туберкульоз, які направлені на лікування з ізоляторів тимчасового утримання до моменту набуття чинності вироку суду та подальшого їх переводу до слідчих ізоляторів з забезпеченням спеціальним облаштуванням та охороною. Зазначений порядок надання спеціалізованої медичної допомоги особам, взятим під варту, хворим на активну форму туберкульозу, визначений спільним наказом МВС та МОЗ України від 06.07.200 №331/645.
Одночасно повідомляємо, що рішення Міністерства юстиції щодо скасування державної реєстрації Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань, затвердженого спільним наказом Департаменту та МОЗ від 18.01.2000 №3/6, в установленому порядку оскаржене до Кабінету Міністрів України".
Как видим, ГДВИН явно руководствуется чисто ведомственными интересами. Но пока ведется переписка и "ломаются перья", круг контактов здоровых людей с инфекционными больными все время растет. Растет и число жалоб в разные инстанции на бесчеловечное содержание в милицейских ИВС. Однако государство предпочитает ничего не видеть и не слышать, оставаясь в полной бездеятельности. Вот тут бы и сказать свое весомое слово работникам прокуратуры, а тем более Уполномоченному Верховной Рады по правам человека Нине Карпачевой. Но наша главная правозащитница, делающая людям немало добра, в этой ситуации почему-то помалкивает.
Тем не менее, хочется надеяться, что глас народа будет услышан. Будем надеяться и на то, что эту публикацию все же прочтут в Секретариате омбудсмена и примут, наконец, все меры, чтобы находящиеся в неволе - и больные, и здоровые — наконец перестали быть заложниками ведомственных недоразумений.
Ведь "зэки" — тоже люди, не правда ли?
На сегодняшний день в ведении МВД Украины находятся 502 изолятора временного содержания, через которые ежедневно проходит около 9 тысяч человек. В настоящее время в 66 из них ведется ремонт. Помимо этого, строится еще 28 ИВС. В то же время для того, чтобы "подогнать" все ИВС хотя бы к минимальным европейским стандартам, для реконструкции всех их изоляторов нужно как минимум 350-400 миллионов гривен. В бюджете на следующий год выделение таких средств, по мнению специалистов, не запланировано... Тем не менее, правоохранители не сидят сложа руки и непрерывно пытаются найти взаимопонимание с бывшими коллегами. К тому же Министерство юстиции не так давно признало приказ №3/6, что называется, "нелегитимным".
("Правда Украины", 13 января 2005 г.)