Погляди відомих журналістів на перспективи українського телебачення

Олексій Мустафін: Спокуса "темників" буде за будь-якої влади. Розмова з шеф-редактором інформаційно-аналітичної служби "Інтера"  

— Пане Мустафін, країна нині вступає в нову політичну епоху. Чи планує Ваш канал у зв’язку з цим зробити якісь зміни концепції мовлення?

— Я не знаю, що Ви розумієте під "зміною концепції мовлення". Вона у нас визначена давно, і ми її змінювати найближчим часом не маємо наміру. Канал - загальнонаціональний, канал для всієї сім’ї. Безумовно, у нас є своя аудиторія, враховуючи нашу історію. Нас традиційно більше дивляться в російськомовних реґіонах, це пов’язано як із традицією, так із тим, що у нас російськомовні новини. Це вдячна аудиторія, і ми не хочемо її втрачати, і тому ми свою концепцію мовлення розраховували на саме таку специфіку нашої аудиторії.

— Відомий телекритик Наталя Лігачова в одній зі своїх останніх статей вказала на брак аналітичних програм у телеефірі, зокрема й на "Інтері". Ви погоджуєтеся з такою думкою?

— Насправді, це думка критика, ми вдячні будь-якій критиці, але я не вважаю, що у нас недостатньо аналітики, це з одного боку. А, з іншого боку, наш канал є для доволі широкої аудиторії. І думаю, що аналітика — це не перше, чого зараз потребує аудиторія. У нас є дві програми, які можна назвати інформаційно-аналітичними, вони так заявлені, це "Подробиці тижня" і "Післязавтра". Якихось нових проектів ми запускати найближчим часом у цій царині не будемо".

— Останнім часом якісні новини стали досить серйозним приваблювальним моментом для глядача. Чи Ви маєте намір використати цей момент?

— Безумовно, єдине, чого глядач зараз потребує, це якіснішого продукту. І ми маємо це зробити. Ми керуємося трьома головними принципами про об’єктивну інформацію: це має бути точна інформація, повна інформація і подавати її слід збалансовано. Це ті принципи, на яких ми зараз будуємо свою новинну політику і плануємо її будувати й надалі. Звичайно, нам би хотілося, щоб глядач дивився наш канал. Тому умова — щоб новини були цікавими для глядача. Я маю на увазі не одного "глядача", як це було досить недавно для багатьох телеканалів України, а мільйони глядачів.

— Чи Ви передбачаєте небезпеку, що і нова влада спробує впливати на політику телеканалу за допомогою "темників" чи в якийсь інший спосіб?

— Я думаю, що спокуса цього виникає за будь-якої влади. Поки що, у період між 21 листопада й інавгурацією нового Президента, політики менше втручаються у справи телебачення, і це дуже добре. Єдине, чого хотілося б, щоб за цей час були вироблені механізми, щоб була задана планка роботи телебачення, щоб надалі цим спокусам з боку політиків і власники ЗМІ, і топ-менеджери, і журналісти могли протистояти. Стовідсоткових гарантій, на жаль, немає. І мені здається, що юридичні норми не є гарантією. Я більше покладаюся на професійні, а не на політичні засоби протидії.

— Що Ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі передусім практику взаємовідносин між журналістами, менеджментом і власниками, думаю, це найголовніше. Бо законодавство у нас і так уже велике і розгалужене. І, на жаль, його використовували досі проти ЗМІ. Ми знаємо, що минулого року проти ТБ, проти ЗМІ могли навіть використати законодавство з енергозбереження, тобто канал могли закрити або якось усунути, посилаючись на те, що воно погано заощаджує електроенергію. Тобто питання не в законодавстві, а в практиці його застосування.

— Чи допомогло б у такій ситуації створення громадського телебачення?

— Ви знаєте, я впевнений, що громадське ТБ не вирішить усіх проблем. Водночас я залишаюся палким прихильником створення громадського ТБ, оскільки вважаю, що це розширить поле конкуренції між ЗМІ, можливо, обмежуючи не лише політичні механізми впливу на ЗМІ, а, так би мовити, економічні, бо є ж монополізм не тільки політичний, але й економічний.

***

Наталя Лігачова: Власники контролюють медіа настільки, наскільки це їм дозволяють. Розмова з головним редактором часопису "Телекритика"  

— Пані Наталю, на сторінках "Телекритики" Ви описали свою візію якісного телебачення в Україні. Водночас Ви висловили побоювання, що й нова демократична влада може не втриматися від спокуси "перевести телеканали в ручне управління". Які є підстави для цих побоювань?

— Серед опозиціонерів є досить багато тих, що вже якось були дотичні до ЗМІ. І цей їхній досвід не був аж надто демократичним. Ми знаємо роль Зінченка у становленні "Інтера" і в тому, яку він політику проводив свого часу. І роль того ж Бродського в "Київських відомостях", і Андрія Деркача. Тож ми маємо розуміти, що політики завжди прагнуть контролювати медіа. Вони контролюють їх настільки, наскільки це дозволяють журналісти й власники ЗМІ. Це обов’язково треба враховувати. Тобто не лягати під політиків, а висловлювати свою позицію.

— То, може, журналістським колективам слід, не гаючи часу, взятися за створення надійних механізмів захисту від можливого тиску влади?

— Немає механізмів, які зможуть тотально захистити ЗМІ від втручання влади. Одним із захистів може стати публічно задекларована редакційна політика, медіапрофспілки, які виступають на захист прав журналістів. Це і механізм чесної ринкової конкуренції, коли власники ЗМІ мають рахуватися з тим, що конкурент про якусь подію обов’язково повідомить. Тобто треба вибудовувати ринково орієнтовану систему медіа з великим розширенням прав редакційних колективів та журналістів.

— А хіба раніше телеканали не діяли в умовах ринку?

— Досі більшість українських телеканалів існувала в квазіринковому середовищі. Була досить непрозора система оплати інфраструктури, оренди, рекламної діяльності, непрозора конкуренція. І якщо громадські організації та нова політична влада поставлять усі канали в рівні умови, то вони конкуруватимуть передусім продуктом, а не кулуарними схемами, близькістю до тих чи інших політиків, котрі виконують роль так званого "даху". І коли вони почнуть конкурувати саме продуктом, тоді ми й побачимо, які канали є популярними, а які ні.

— Останнім часом на багатьох каналах почали виникати авторські програми аналітичного спрямування. Утім не всі вони зуміли вийти на належний рівень якості. Стало очевидним, що для таких програм бракує кваліфікованих журналістів. Як Ви вважаєте, чому так сталося?

— Насправді кадрова проблема для телевізійних аналітичних програм дуже серйозна. І, я думаю, з нею зіткнеться багато телеканалів. За роки існування медіа у викривленому просторі треба було вміти маніпулювати, а не аналізувати, вміти сумлінно виконувати "темники", а не працювати за професійними стандартами. Тепер телебаченню доведеться шукати людей, можливо, в інших галузях, треба залучати експертів, політологів. Тобто треба дуже серйозно підійти до вирішення цієї проблеми.

— Уже кілька років говорять про створення громадського телебачення. Проте і досі оплачувані з державного бюджету телеканали залишаються урядовими чи точніше — президентськими. Які умови треба виконати, аби зі зміною назви змінилася б і суть каналів?

— Усе залежатиме від того, наскільки громадське телебачення справді буде громадським, наскільки воно зможе бути незалежним від різних гілок влади. Чи буде там редакційна політика вибудувана на демократичних принципах? Яким чином там буде сформовано наглядову раду? Як воно буде фінансуватися? Якщо це буде побудовано за прогресивними, відомими у світі стандартами і якщо на те буде політична воля нової влади, то громадське телебачення може стати вагомою альтернативою комерційним телеканалам.

***

Олександр Богуцький: Телебачення — це розвага. Розмова з генеральним директором каналу ICTV  

— Сашко, як Ти вважаєш, на які чинники треба орієнтуватися медіаменеджерам, плануючи зміни на своєму каналі?

— Насправді все дуже залежить від того, яким президентом стане Ющенко й чи підтвердить він свої заяви про свободу слова, про неупередженість журналістики й інші сигнали, спрямовані до журналістів, зокрема "бути на варті інтересів демократії". Якщо говорити загалом про медійну ситуацію до та після Ющенка", то, із формального погляду, закони залишаються ті самі. А значить, у будь-який момент можна задіяти ті ж механізми тиску, які застосовували раніше. Тож побачимо. Хоча я сподіваюся, що нині, коли в людей є віра в те, що життя може змінитися на краще, різноманітні маленькі справи, місцеві подвиги в ім’я людей могли би стати головними новинами країни. Окрім того, людей у новинах тепер дедалі більше цікавитиме напрям європейської інтеґрації, адже більшість людей вірила в те, що, щойно оберуть Ющенка, стануться якісь прориви на європейському фронті. Цікавою лінією будуть також українсько-російські відносини. (І у цьому контексті ми вважаємо доречним відкриття російського бюро, адже підвищення цін на російські енергоносії жорстко пов’язане зі змінами в українській економіці.) Як, наприклад, зможе Віктор Ющенко вибудувати політику відносин з Росією. На часі перший візит нового українського президента до Москви. А загалом нині у журналістиці розпочинають бути модними стрімкіші, жорсткіші й відвертіші новини, новини для людей, які хочуть не розшифровувати, що відбувається, а чітко й відверто чути про це.

— Деякі канали нині намагаються додати у свої програми новинні проекти. Тим часом канали концерну Віктора Пінчука, до яких належить і ICTV, більше схиляються до змін у напрямку розважальності. Чому це так?

— За своїм визначенням телебачення — це взагалі розвага. Що стосується новинних каналів, то вони не матимуть широкої авдиторії. І навпаки, будь-який розквіт телебачення можливий лише тоді, коли поряд із новинами будуть якісні розважальні програми. Інша річ, що в Україні є вже понад 15 телеканалів, у Києві радіостанцій більше, ніж у Лондоні. Тому багато телеканалів дублюють один одного, тож треба хоч щось робити для того, щоби вирізнятися. Водночас я би не перебільшував заяви про те, що хтось бажає стати суто новинним каналом. Оскільки, я повторюся, все залежатиме від того, наскільки відверто можна буде викладати новини. І це незабаром стане зрозуміло. Якщо знову буде така "візантійська політика", то новини втратять той успіх, який вони мали в період Помаранчевої революції. Тоді вони були максимально відвертими, все говорили просто, відверто, без компромісів.

— Чи готує ICTV якусь аналітичну програму?

— Ми би дуже хотіли зробити такий аналітичний тижневик у неділю чи в п’ятницю ввечері. Багато залежить від того, хто цю програму робитиме, хто її вестиме. Ми відчуваємо нестачу програм розмовного ґатунку, на яких можна було би зранку чи ввечері обговорювати актуальні події. До чи після новин можна було би говорити про якісь важливі теми. Та знову ж усе залежатиме від того, якими будуть українські чиновники: чи вони боятимуться сказати зайве слово, чи це будуть люди, спроможні нормально сформувати речення й відверто відстоювати публічну політику. Якщо переважатиме остання тенденція, то глядач знову поважатиме новинні програми. Якщо цього не буде, то, найімовірніше, такі програми й не з’являться. А щодо тижневика, то він у нас обов’язково буде, адже треба підтримувати дискусію в суспільстві. З огляду на все вона буде відбуватися, адже її обіцяв не лише Ющенко, а й Янукович, котрий має намір створити опозицію. Побачимо, що це буде за опозиція, наскільки вона зможе публічно захищати свою позицію. Усе це розкривається в ток-шоу. Якщо це дискусія гостра, то вона приносить і комерційну користь.

— Чи є у вас для цього відповідні кадри?

— Ще не вирішено, хто би мав стати обличчям цієї програми. Більшість наших журналістів — молодь. Та вони вже 6-8 років встигли попрацювати у журналістиці. Можливо, це змогли би зробити Іванка Коберник чи Олена Фроляк. Вони є головними претендентками на ведення цього ток-шоу.

***

Роман Чайка: Телеімперії переділять. Розмова з ведучим "П’ятого каналу"

— Романе, що новенького та цікавенького готує нам у році, що розпочався, "5 канал"?

— Що стосується "5 каналу", то ми мали виписану стратегію ще задовго до всіх революційних подій, які доводилося висвітлювати в режимі nonstop-телемарафону. Ми ще раніше запланували перевести канал у новинний режим. Уже працюємо із щогодинними випусками новин, а зранку вони йдуть щопівгодини. Тобто наш формат близький до таких каналів, як BBC CNN, Euro-News тощо. Ми ще хочемо подати щось від таких каналів, як Discovery з освітніми програмами, розпочинаючи географією й закінчуючи історією. Цього року багато наших журналістів, котрі є телезірками зі стажем, планує започатковувати власні програми й шоу. Дехто вже встиг це зробити, зокрема Ігор Слісаренко має програму "Час за Ґрінвічем" про міжнародну політику. Це лише перша ластівка того, що ми плануємо зробити. Заплановано авторські програми й Миколи Вересня та Данила Яневського. Та все це поки що на стадії розроблення.

— Цікаво, що представники більшості каналів, говорячи про можливі зміни, схилялися радше до більшої розважальності. Як би Ти це прокоментував?

— Радше такі тенденції помітні в ТВ-холдингу Віктора Пінчука — зятя колишнього президента. Зокрема там заявляли про згортання всіх новин на "Новому каналі", який належить до цього холдингу. Тобто "Новий канал", очевидно, рухатиметься в напрямку розважального європейського телеефіру. Водночас новостворені канали, які належать новоприбулим нуворишам з Донецька, наприклад НТН, мають намір рухатися в напрямку новинного формату. Цікаво, що на деяких каналах збільшили обсяг новинного мовлення, але не відчутно. Інша річ, що не відбулося й ротації людей, котрих помітили у виконанні темників або у цензуруванні. Це не особливо стосується каналу "Інтер", який, можливо, перейде десь на бік опозиційного мовлення, оскільки шеф-редактор цього каналу Олексій Мустафін відразу входить у політбюро й є одним із засновників партії СДПУ(о). Канал відпрацював виборчий період у більш-менш новинному форматі, що було для нього досить незвичним. Там навіть з’явилися ток-шоу в прямому ефірі, які дуже не властиві цьому каналу. Видно було, що ведучі почувалися не у своєму місці. Тож я вважаю, що найрейтинговіші канали, такі як "1+1" та "Інтер", ще визначатимуться зі своїми форматами. І поки що відстежити, в якому напрямку вони будуть рухатися, важко. Це визначатимуть три критерії. По-перше, комерціалізація новин, адже останні події продемонстрували, що новини теж можуть додати рейтингу, отже, й прибутків телеканалу. По-друге, залучення великих рекламних коштів під розважальні програми та ток-шоу ні про що, як ми кажемо, "домогосподарського" плану. По-третє, наближаються парламентські вибори, тож деякі канали знову перетворять на партійні рупори та сопла.

— Чи справедливим, на Твою думку, є твердження, що досі телеканали підлаштовувалися під "епоху Кучми", та тепер вона минула, тож треба так би мовити перебудовуватися?

— Навіть не тому, що завершилася "епоха Кучми", а радше тому, що відбувся суспільний вибух, який і окреслюють поняттям "революція". Тобто всі раптово й швидко прозріли, став помітним ривок суспільства та відставання телебачення, яке залишалося ретроградним, нецікавим. Це важливіше, аніж "епоха Кучми". Тепер доречно проводити деякі соціологічні дослідження на тему, що буде цікаве аудиторії. Телеменеджери мають правильно розрахувати свої плани на 2005 рік. Інша річ, що телебачення є завжди досить інертним підприємством, яке планує свою стратегію ще за рік до нового сезону. А тут доведеться все змінювати в ручному режимі, щоби до весни визначитися, хто й яку телевізійну нішу хоче зайняти. Є чутки, що в Україні мають з’явитися західний і російський капітали, які переділять телеімперії. Це те, про що говорили перед Різдвяними святами в телевізійній тусовці. Також цікавим є питання, як розвиватиметься так звана "війна телечастот". Адже, наприклад, 75 телечастот, які старий склад Нацради надав донецькому каналу НТН, ліквідовано. Тож тепер велика кількість частотних ніш, які блокували для певних телеканалів або які надавали з порушеннями, можуть переділити. Це стосується насамперед Центру та Сходу країни, а також Криму й великих південних міст.

— Ти вітаєш плани нової влади створити громадське телебачення?

— Верховна Рада повинна передусім ухвалити закон про громадське телебачення. Воно має працювати за зовсім іншими механізмами фінансування. Це не може бути УТ-1 з механізмом державної дотації та контролем Адміністрації президента. Це не може бути й абонентське телебачення, як у кабельних мережах. Тобто треба виписати якийсь свій механізм. Зрозуміло, що громадським телебаченням мусила би опікуватися певна громадська рада, яка би репрезентувала досить широкий спектр як соціальних груп, так, можливо, реґіональних. Безумовно, у складі цієї громадської ради мали би бути найавторитетніші люди, щоб у жодному разі це не перетворилося на якесь кланове управління або приховані гранти.

(«Поступ», м. Львів, 13 січня 2005 р.)