MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні - 2004. XV. ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРАВА

23.08.2005   

1. Економічні та соціальні права

1.1. Концепція економічних та соціальних прав

Економічні, соціальні та культурні права є одним із двох загальних видів всесвітньо-визнаних прав людини. Саме поділ прав людини на два види – (1) громадянські, політичні та (2) економічні, соціальні, культурні права – ліг в основу різних підходів до захисту цих прав, а також моніторингу їх порушень.

Робота над кодифікацією права у сфері захисту прав людини із самого початку супроводжувалася суперечками стосовно пріоритетів та ієрархії прав людини. Ці суперечки перш за все відображали напругу між основними ідеологічними течіями: згідно з доктринами лібералізму перевага надається громадянським і політичним правам та свободам; соціалістичні доктрини аргументують, що власне економічні та соціальні права становлять основу для забезпечення дотримання політичних та громадянських прав людини.[1]

Загальна Декларація прав людини 1948 року включила до свого переліку громадянські, політичні права, а також економічні, соціальні та культурні права. Проте в 1966 році було прийнято два різні Пакти (Міжнародний Пакт про громадянські, політичні права та Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні (далі в тексті – ЕСК) права), що передбачали різні механізми захисту відповідних прав:

· Пакт про громадянські та політичні права передбачав створення окремого органу – Комітету з прав людини, що уповноважувався здійснювати нагляд за дотриманням зобов’язань, взятих державами-учасницями даного договору. Пакт про ЕКС права не передбачав створення окремого органу, і повноваження здійснювати моніторинг виконання зобов’язань згідно з договором надавалися існуючому органу ООН – Економічній та Соціальній Раді (ЕКОСОР). Лише в 1985 році було створено Комітет з економічних, соціальних та культурних прав.

· Пакт про громадянські та політичні права передбачає право на індивідуальне звернення. Пакт про ЕКС права такого права не передбачає.[2] Таким чином, моніторинг дотримання зобо­в’язань держави згідно з Пактом про ЕСК права базується не на праві індивідуального звернення, що ставить процес за межі офіційного контролю, а винятково на системі звітів.

Такий підхід офіційно закріпив поняття різних поколінь прав людини і став основою для аргументації про існування ієрархії прав людини, та вищість одного виду прав над іншим.

Іншим концептуальним питанням є належність ЕСК прав до так званих «позитивних» прав. Громадянські та політичні права розглядаються як «негативні», тобто такі, що полягають у свободі від втручання держави і імплементація яких є якщо не завжди безкоштовною, то принаймні недороговартісною. «Позитивні» ЕСК права потребують конкретних дій від держави, і , безсумнівно, значних фінансових затрат.

Проблемним аспектом залишається також концепція неможливості судового розгляду питань, пов’язаних з порушенням ЕС права (так звана концепція non-justiciability). Протягом тривалого часу дана концепція вважалася аксіомою. Проте розвиток права дозволяє прийти до висновку, що соціальні та економічні права є не лише сукупністю норм, що становлять обов’язки держав, а також нормами права, відновлення яких можна здійснювати через суд.

1.2. Перелік та зміст економічних та соціальних прав

Пакт про ЕСК права є одним з основних елементів системи захисту прав людини ООН. Пакт надає економічним та соціальним правам, проголошеним Загальною Декларацією 1948 року, обо­в’язкового характеру.

Пакт про ЕСК права містить в переліку наступні види прав:

– рівність чоловіків та жінок (стаття 3);

– право на працю (стаття 6);

– право на справедливі умови працевлаштування (стаття 7);

– право створювати та приєднуватися до профспілок (стаття 8);

– право на соціальне забезпечення (стаття 9);

– право на захист сім’ї (стаття 10);

– право на адекватні стандарти життя (включаючи право на їжу, одяг, житло) (стаття 11);

– право на здоров’я (стаття 12);

– право на освіту (стаття 13);

– право на культуру (стаття 15).

Економічні та соціальні права, перелічені в Пакті, були розвинені в ряді міжнародних та регіональних інструментів. Проте проблемою залишається нечіткість змісту економічних та соціальних прав:

· Право на власність, хоча й визнане Загальною Декларацією (стаття 17), не було включене до Пакту про ЕСК права;

· Пакт про ЕСК права (стаття 13) визнає право на навчання, наукові дослідження та творчу діяльність. Причому право на освіту та право батьків обирати школу для дитини розглядаються в Пакті про громадянські та політичні права (стаття 18);

· Європейська Соціальна Хартія захищає більшість з міжнародно-визнаних економічних та соціальних прав, проте право на освіту не включене.

1.3. Принцип прогресивної реалізації

Основним принципом Пакту про ЕСК права є зобов’язання держави намагатися досягнути повного захисту прав шляхом прогресивної реалізації (стаття 2.1).

Таким чином, вагомим аспектом моніторингу ЕСП є не лише визначення того, чи порушення мали місце, а насамперед того, чи досягнення є задовільними з огляду на існуючі умови. Однак тут виникають певні труднощі у виробленні системи оцінних критеріїв. Якщо економічні показники перебувають у точно зазначеному просторі, то в сучасній соціології, приміром, не вибудувано системи оцінних критеріїв, за якими можна було б описати якість життя населення, структуру середнього класу, явище бідності, передбачити, наскільки поширеною є практика відведення населенням доходів «у тінь» тощо. Які ж критерії потрібно використовувати при оцінюванні досягнень з точки зору захисту ЕСП? Наскільки взагалі реально розкрити суть ЕСП у цифровому вираженні?

У пошуках механізмів для оцінювання прогресу у досягненні реалізації ЕСП привела до висновку про необхідність вироблення певних індексів розвитку.[3] Моніторинг змін таких індексів було визначено, як «описовий» моніторинг.[4]

«Описовий» моніторинг полягає у встановленні індексів у сферах, що становлять інтерес, та прослідковування змін у напрямку покращення чи погіршення протягом певного часу. Даний вид моніторингу не ставить за мету зрозуміти процеси чи фактори, що впливають на ті чи інші індекси, а прагне подати виклад різноманітних аспектів. Такий підхід дає можливість представити доволі детальну картину змін, проте не здійснює аналіз з метою здійснення впливу на соціальну політику.

Інший вид моніторингу – «аналітичний» моніторинг – ставить за мету виявлення взаємовпливів та співвідношень між різними сферами та причин змін індексів. Очевидним є те, що якісні зміни в соціальній політиці потребують здійснення як «описового», так і «аналітичного» моніторингу.

1.4. Моніторинг порушень економічних та соціальних прав (ЕСП)

Специфіка ЕСП має, безумовно, свій вплив на здійснення діяльності правозахисних організацій у сфері моніторингу та захисту відповідних прав. Протягом кількох десятиліть реальністю була фактична неучасть правозахисних організацій у сфері захисту ЕСП. Лише зовсім нещодавно такі міжнародні організації як Х’юман Райтс Вотч, Міжнародна Амністія розпочали роботу в цьому напрямку.

До причин, що пояснюють таку ситуацію, належать як специфіка ЕСП, так і неможливість застосування звичної методології моніторингу порушень прав людини. Методологія може бути дійсно ефективною лише тоді, коли можна більш-менш чітко визначити факт порушення права, порушника та засіб захисту права та його відновлення. Факти порушення ЕСП, зазвичай, є надто очевидними. Проте твердження як «люди голодують чи недоїдають – це порушення права на їжу», «люди не отримують відповідної медичної допомоги – це порушення права на здоров’я» дуже далекі від поняття аналізу, ігнорують такі аспекти, як хто є відповідальним за бідність населення, чи здійснює уряд заходи з метою прогресивної реалізації відповідних прав, які засоби можуть застосовуватись для відновлення порушених прав і т.п.

На думку експертів, найбільш ефективним способом у сфері захисту ЕСП є не виведення людей на вулиці, не надання технічної допомоги, і не вимоги розробки національних планів. Стверд­жується, що таким способом може стати розробка методології, спрямованої на дослідження та викриття недоліків управління.[5] При розробці такої методології потрібно брати до уваги спрямованість діяльності тієї чи іншої правозахисної організації та робити наголос на окремих аспектах державної політики, що може бути дискримінаційною, випадковою чи з іншим недоліком у тій чи іншій сфері економіко-соціального життя держави.

2. Економічні та соціальні права: український контекст

2.1. Зобов’язання України в сфері захисту економічних та соціальних прав (ЕСП)

Зобов’язання України щодо захисту ЕСП повинні розглядатися не лише згідно з Пактом про ЕСК права, а й у світлі інших міжнародних договорів, учасницею яких є Україна.

Україна підписала та ратифікувала шість договорів із семи юридично-обов’язкових документів ООН у сфері захисту прав людини: Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права; Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права; Конвенцію з ліквідації расової дискримінації; Конвенцію з ліквідації дискримінації проти жінок; Конвенцію про права дитини; Конвенцію проти застосування тортур. За винятком Конвенції проти застосування тортур, усі інші договори містять гарантії захисту ЕСП. Україна не є учасницею Конвенції про захист прав робітників-мігрантів.[6]

Договори Міжнародної Організації Праці (МОП) гарантують захист прав на робочому місці та прав профспілок. Україна ратифікувала близько 50 конвенцій МОП, зокрема, також ті з них, які включають до себе фундаментальні принципи та права в сфері праці, а саме:

– Конвенцію № 29 « Про примусову працю», 1930;

– Конвенцію № 87 «Про свободу асоціації та захист прав на організацію», 1948;

– Конвенцію № 98 «Про право на організацію та ведення колективних переговорів», 1949;

– Конвенцію № 100 «Про рівну винагороду», 1951;

– Конвенцію № 105 «Про скасування примусової праці», 1957;

– Конвенцію № 111 «Про дискримінацію в галузі праці та зайнятості», 1958;

– Конвенцію № 138 «Про мінімальний вік працівників», 1973;

– Конвенцію № 182 «Про найгірші форми дитячої праці», 1999.

Окрім зобов’язань правового характеру існує ряд домовленостей поміж державами-членами світового співтовариства так званого політичного, необов’язкового характеру. Наприклад, Держави-члени ООН у Декларації тисячоліття сформулювали «Цілі Тисячоліття», у яких було поставлено перед державами-членами ряд цілей, які вони зобов’язалися досягти до 2015 року. Певні зобов’язання у сфері ЕСП були задекларовані і під час Світового саміту з соціального розвитку та Четвертої світової конференція з прав жінок. Україна підписала всі перераховані документи.

Конституція України закріплює систему економічних і соціальних прав, що охоплює: право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницьку діяльність; право на працю; право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; право на відпочинок; право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров’я; право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства та сім’ї; право на освіту; право на свободу творчої діяльності.

2.2. Право на адекватні стандарти життя

Перехід України до ринкової економіки негативно вплинув на економічний розвиток країни та реалізацію і здійснення соціальних та економічних прав, передбачених як рядом міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, так і національним законодавством.

За 1990-1999 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 відсотків, обсяги виробництва промислової продукції – на 48,9, сільського господарства – на 51,5 відсотки. Реальна заробітна плата зменшилася у 3,8, а реальна пенсія – у 4 рази.[7] Економічний спад в Україні протягом 1990-1998 років, у порівнянні з Великою депресією 1930-их років у Сполучених Штатах, був удвічі більшим і тривав втричі довше перш, ніж він досяг найнижчого рівня і почалося зростання.[8] Ситуація з погіршенням захисту ЕСП протягом цього часу пояснювалася падінням економічних показників.

Починаючи з 2000 року в Україні почалося зростання низки макроекономічних показників розвитку. При цьому протягом 2000-2004 не відбулося відчутного підвищення рівня життя населення. Збільшення масштабів бідності на фоні економічного зростання робить очевидним неефективність використання коштів та системну неспроможність держави втілювати економічні показники в показники соціального захисту.

Неефективність використання наявних коштів підтверджується й тим фактом, що, всупереч загальноприйнятим уявленням, соціальні витрати України є значними як для країни з сьогоднішніми показниками росту. Згідно зі статистикою Світового банку, соціальні витрати України в 2003 році сягали 25,5 відсотки ВНП, тобто рівня доволі високого навіть як для високо-розвинутих країн. Витрати на освіту піднялися до 5,7 відсотків ВНП. Для порівняння: показники країн Організації з економічної співпраці та розвитку сягають в середньому 5,2 відсотки. Витрати на охорону здоров’я на рівні 3,7 відсотка є середнім показником серед країн відповідного рівня розвитку. Соціальні виплати (пенсії, різноманітні соціальні допомоги) сягають 16 відсотків, тоді як в країнах відповідного рівня розвитку даний показник є на рівні 11 відсотків.[9]

Кожна людина має своє уявлення про те, що становить адекватні стандарти життя. Проте, такі стандарти доволі складно визначити системою оцінних критеріїв чи певними категоріями з точки зору захисту ЕСП. До таких показників відносять, приміром, «Цілі Тисячоліття», де поміж цілей, що їх зобов’язалися досягти держави-учасниці до 2015 року, на першому місці стоїть подолання крайньої бідності та голоду.

2.2.1. Право на їжу

«Право на їжу безпосередньо пов’язане з гідністю людини та є обов’язковим для здійснення інших прав людини...», – стверджується у коментарі Комітету з економічних, соціальних та культурних прав. [10]

При порівнянні з іншими країнами та поділі на 4 категорії країн («краща ситуація», «вище середнього», «нижче середнього» та «гірша ситуація») Україна входить до країн із загальними показниками «краща ситуація».[11]

Недоїдання

Низька вага новонароджених

Недоїдання дітей віком до 5 років

1998-2000 (у %)

Вихідні дані

Останні дані

Прогрес-регрес

Вихідні дані

Останні дані

Прогрес-регрес

5

8,0 (1994)

6 (1999)

незначний прогрес

3 (2000)

2.2.2. Бідність

До 1999 року в Україні не було визначення бідності взагалі. Моніторинг бідності було розпочато лише в 1999 році. У 2000 році відповідно до прийнятих у міжнародній практиці критеріїв та на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств установлено єдиний критерій віднесення різних верств населення до категорії бідних. Даний критерій визначається за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат), що дає змогу виокремити групу населення, яке живе в нестатках відносно життєвого стандарту даного конкретного суспільства. Співвідношення вартісної величини межі обраного відносного критерію бідності з прожитковим мінімумом визначає межу бідності, рівень якої в 2000 році становив 56,6 відсотка прожиткового мінімуму.[12]

Виходячи з установленого критерію, у 2000 році до категорії бідних в Україні належали 26,7 відсотка населення, вкрай бідних – 14,7 відсотка.[13] Проте, за результатами дослідження Міжнародної Організації Праці, в цей період близько 83% населення України фактично відчували себе бідними.[14]

Основними факторами бідності в Україні є: низький рівень заробітної плати, низькі пенсії, неактивна система соціальної допомоги, безробіття. Дані фактори будуть окремо розглядатися нижче.

З метою зменшення масштабів бідності в 2001 році було розпочато поетапну реалізацію Стратегії подолання бідності.[15] Перший етап (2001 – 2002 роки) був спрямований на реалізацію комплексу заходів щодо стабілізації рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності; на першому етапі передбачалося зупинення скорочення зайнятості в усіх сферах економічної діяльності та стабілізація тривалості пошуку роботи.

У 2004 році завершився другий етап (2003 – 2004 роки), що мав на меті створення об’єктивних передумов для стабільного зростання реальних грошових доходів населення, забезпечення оптима­льного рівня зайнятості.

Результатом третього етапу (2005 – 2009 роки) має стати посилення орієнтації економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб людини, зменшення глибини бідності серед найбільш уразливих верств населення, створення передумов для переходу від Стратегії подолання до Стратегії запобігання бідності.

Стратегія передбачала, що на період до 2010 року прогнозні показники бідності становитимуть:

(у відсотках)

2000

2001

2002

2003

2004

2010

Рівень бідності

26,7

26,2

26

25,5

25

21,5

Рівень крайньої бідності

14,7

13

12

10

8

3

Глибина бідності

22,9

22,5

21,5

20,5

19

18

Однак реальні показники протягом 2001-2003 років не продемонстрували зниження рівня бідності: 2001 рік – 27,2 %; 2002 рік – 27,2 %; 2003 рік – 26,6 %.[16]

2.3. Право на соціальний захист

2.3.1. Загальний огляд системи соціального захисту

З подоланням масштабів бідності безпосередньо пов’язані державні програми соціального захисту. Радянська система соціального захисту включала безкоштовне надання житла, безкош­товну освіту та медичне обслуговування, розгалужену систему пільг. Варто також зазначити, що на міжнародному рівні Радянський Союз робив акцент на вищості економічних та соціальних прав над громадянськими та політичними.

Соціальне забезпечення в Україні протягом перехідного періоду також характеризувалося щедрими соціальними привілеями, матеріальною допомогою постраждалим від Чорнобильської аварії, субсидіями та допомогою сім’ям. При цьому зобов’язання щодо відшкодування витрат, які брав на себе уряд перед постачальниками послуг (підприємствам транспорту та зв’язку), постійно не виконувалися.

Соціальні програми перехідного періоду були більше спрямовані на збереження привілеїв радянських часів, аніж на зменшення масштабів бідності та усунення її найгостріших проявів. На жаль, такими вони залишаються й надалі.

Офіційно було визнано, що соціальна політика держави лише загострила прояви бідності. У Стратегії подолання бідності зазначено, що діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним верствам населення, а сприяє помітному збільшенню доходів заможних верств населення, зростанню економічної нерівності. Якщо бідна сім’я одержує у вигляді пільг 6,1 гривні на місяць у розрахунку на умовного дорослого, то заможна – 13,1 гривні. При цьому питома вага пільг у сукупних доходах населення збільшується від 5,5 відсотка у десяти відсотків найбідніших сімей до 8,1 відсотка у десяти відсотків найзаможніших.[17]

Основною проблемою соціального забезпечення в Україні є кінцеве потрапляння коштів до нецільової аудиторії. Згідно з даними Світового Банку, 88 відсотків тих, що отримали житлові субсидії в 2001 році, не мали права їх отримувати. Дані Банку були також підтверджені Міністерством праці і свідчать про використання в 1999 році навіть більших коштів, ніж заплановано на зменшення бідності. Однак, поставленої цілі не було досягнуто.[18]

З метою подолання проблеми потрапляння допомоги до нецільової аудиторії та дублювання різних видів допомоги в 2003 році було ініційовано створення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.[19] Як повідомляє прес-служба Рахункової палати України, заплановані заходи на 2004 рік щодо завершення Міністерством праці складання Єдиного реєстру не були здійснені.[20]

Очевидним є те, що проблемою є не лише наявність коштів, а й ефективність їх використання. Моніторингові програми, що здійснюються Міністерством праці та Державним комітетом статистики не досліджують довготермінові наслідки соціальних програм для їх одержувачів. За висновком ООН, неурядовий сектор має більше можливостей здійснювати такий моніторинг, проте йому не вистачає фінансування та доступу до необхідних для таких досліджень даних.

Значний сектор тіньової економіки також ускладнює уряду проведення оцінки доходу одержувачів допомоги. Так, сім’я, дохід якої «на папері» є дійсно її єдиним доходом, та сім’я, дохід якої «на папері» є лише частиною дійсних доходів – опиняються в рівних умовах при отриманні соціальної допомоги.

До рекомендацій ООН, спрямованих на покращення існуючої в Україні ситуації в сфері соціального забезпечення, належать:

1) скорочення кількості видів допомоги та монетаризація допомоги (надання допомоги в грошовій формі). Міністерство праці вже, приміром, працює над проведенням експерименту щодо надання населенню житлових субси­дій у грошовій формі, вихо­дячи з розрахункових норм;[21]

2) з огляду на існуючу демографічну ситуацію, допомога по догляду за дитиною має бути збільшена та надаватися, не зважаючи на рівень доходів сім’ї;

3) подання неправдивих даних про доходи сьогодні тягне лише покарання у формі позбавлення допомоги в майбутньому, проте такі дії, спрямовані на введення уряду в оману, повинні каратися значними сумами штрафів;

4) більш тісний зв’язок між системою соціального захисту та зменшенням бідності: якщо соціальний захист дійсно ставить за мету зменшення масштабів бідності, тоді люди, які не потрапляють до категорії бідних, не повинні отримувати допомоги.

Ілюстративною в цьому відношенні є ситуація, що спостерігається протягом останніх років в Україні, з намаганнями парламенту, з однієї сторони, обмежити пільги, компенсації та гарантії, та, з іншої сторони, рядом рішень Конституційного Суду (КС) про неконституційність таких дій парламенту.

Рішення КС від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 (справа щодо права на пільги), від 17 березня 2004 року №7-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) та від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій) постановляють, що здійснення заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту окремих категорій працівників та їх сімей не має залежати від розміру їхніх доходів чи наявності фінансування з бюджету. Здійснення таких заходів, на думку Суду, має безумовний характер.

Згідно з висновком Колегії Рахункової палати після розгляду результатів перевірки використання коштів державного бюджету в 2004 році на виплату компенсацій і допомоги сім’ям з дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи діюча система виплати компенсацій і допомоги сім’ям з дітьми та компенсацій на харчування «чорнобильцям» не відповідає вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і не забезпечує цій категорії населення своєчасної і повної реалізації конституційного права на соціальний захист. Розміри допомоги і компенсацій цій категорії громадян, затверджені постановами Кабінету Міністрів України в 1996 та 1997 роках, за умови зростання цін жодного разу не переглядались. А окремі види допомоги втратили свою соціальну значимість і доцільність та становлять від 1,6 до 2,6 гривень на місяць.

В Україні відсутня єдина та цілісна система надання пільг цій категорії населення через органи Мінпраці, яка б забезпечила комплексне вирішення питань їх соціального захисту та дозволила налагодити належний контроль за законністю призначення та виплати компенсацій і допомоги.[22]

2.3.2. Удосконалення системи загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування

Законодавчими змінами у сфері соціального забезпечення у 2004 році були: Закон «Про державну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»[23], Закон «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби в зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей»[24]. 4 листопада 2004 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».[25]

Зміни до Закону мають на меті врегулювання невирішених питань надання застрахованим особам матеріального забезпечення й соціальних послуг та здійснення більш ефективного контролю за формуванням та використанням коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народ­женням тa похованням. Було також внесено ряд інших змін у діюче законодавство, спрямованих на збільшення соціальної допомоги, або розширення верств, на які поширюються пільги.

2.4. Право на працю

2.4.1. Зарплата та доходи населення

В Україні поступово наближуються державні соціальні гарантії до прожиткового мінімуму. Номінальні доходи населення за січень-грудень 2004 року збільшився на 22,5 відсотка порівняно з відповідним періодом минулого року. Наявні доходи, що можуть бути використані на придбання споживчих товарів та послуг зросли на 27,4 відсотка, а реальні доходи з урахуванням цінового фактора – на 16, 8 відсотка.

Мінімальний розмір заробітної плати в квітні 2004 р. становив 205 грн. або 56,2 відсотки від прожиткового мінімуму для працездатної особи (квітень 2003 р. – 185 грн. або 50,7 %). (Для порівняння з попередніми роками див. нижче графік «Зарплата та доходи населення».) Середньомісячна заробітна плата за січень-грудень 2004 року зросла на 27,6 відсотка і становила 589,63 гривні по відношенню до відповідного періоду 2003 року, а реальна заробітна плата за цей період зросла на 23,8 відсотка.[26]

Зарплата та доходи населення

Кількість осіб, заробітна плата яких не перевищувала рівень мінімальної зарплати в червні 2003р. становила 488,9 тис. осіб (4,6 % працюючих), у червні 2004р. – 317,0 тис. осіб (3,05 % працюючих).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» встановлено диференційовані рівні забезпечення прожиткового мінімуму для призначення допомоги різним малозабезпеченим категоріям населення. Так, для працездатних осіб рівень забезпечення встановлено у сумі 80 грн., для непрацездатних (діти, пенсіонери) – 110 грн., для інвалідів – 115 грн. (у 2003 році цей показник для всіх категорій становив 80 грн.).

2.4.2. Заборгованість із виплати заробітної плати та іншої заборгованості населенню[27]

На початок 2004 році зафіксовано зменшення загальної заборгованості населенню в порівнянні з 2000 р. на 6 772,5 млн.грн. або 74,5 %. При цьому заборгованість із виплати зарплати становила 84 % загальної заборгованості населенню.

У 2000 р. було повністю погашено заборгованості по виплаті пенсій та цільової грошової допомоги, а також допомоги по безробіттю; протягом 2001р. – значно скорочено статті виплат військовослужбовцям та стипендій.

Станом на вересень 2004 року частка таких, що не отримали зар­плату становила 5,6 % всієї кількості штатних працівників у дер­жаві, що в абсолютному вимірі ста­нови­ть 638,7 тис. осіб, на кожного з яких припадає в середньому 1004 грн. невиплаченої зарплати, а це 182 % середньомісячної зарплати. Співвід­ношення «державний: недержавний» сектор економіки становить 1:1,57.

2.4.3. Зайнятість та безробіття

Графік (знизу) ілюструє безробіття та тривалість пошуку роботи. Графік чітко показує, що тривалість пошуку роботи в 2003 році (останні наявні дані) є довшою, аніж в 1995 році.

Забезпечення сприяння в працевлаштуванні на вільні та новостворені робочі місця

У січні-березні 2004 року на вільні та новостворені робочі місця державною службою зайнятості працевлаштовані 213,4 тис. незайнятих громадян, що на 16,2 від. більше, ніж за відповідний період 2003 року.

У 2004 році було проведено моніторинг дискримінації окремих категорій працівників-шах­тарів у соціально-економічній сфері Луганської області. Проект виявив факти системних порушень (1) прав працівників ліквідованих підприємств на одержання заборгованості по заробітній платі; (2) трудових та соціально-економічних прав працівників шахт при реорганізації підприємств; а також (3) факти корумпованості профспілок, що діють в інтересах влади, та репресій проти незалежних профспілок.

Виконавці проекту дійшли висновку, що явище «притримування» зайвої робочої сили на підприємствах, практика змушених неоплачуваних відпусток, широке поширення режимів неповної зайнятості не є наслідками лише недосконалостей законодавства та неефективного менеджменту, а механізмом позаекономічної, феодальної форми експлуатації в ХХІ сторіччі, що, шляхом надмірної експлуатації праці, є гарантованим джерелом надприбутків.[28]

2.4.4. Удосконалення нормативно-правової бази соціально-трудових відносин
та трудового законодав­ства

Україна ратифікувала 10 листопада 2004 року Конвенцію Міжнародної Організації Праці № 81 «Про інспекцію праці» (1947 року). Конвенція була рекомендована до підписання Комітетом ООН з ЕСК прав при розгляді чергового звіту України в 2001 році. Тоді ж було ратифіковано Конвенцію № 129 «Про інспекцію праці в сільському господарстві» (1969 року) та Конвенцію № 150 «Про адміністрацію праці» (1978 року).

Було розроблено й подано до Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оплату праці» та Кодексу законів про працю України». Після розгляду проекту 24 березня 2004 року законопроект було повернено на доопрацювання з метою врегулювання розбіжностей по ньому з профспілковою стороною. Профспілкова сторона наполягає на визначенні в зазначеному законопроекті норми, відповідно до якої мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі не нижче прожиткового мінімуму для працездатної особи, але враховуючи економічний розвиток держави та фінансову можливість бюджетів усіх рівнів, на сьогодні ця норма не може бути забезпечена фінансово. Під час опрацювання з профспілковою стороною та об’єднанням роботодавців розбіжностей по проекту Закону «Про внесення змін до Закону України «Про оплату праці» та Кодексу законів про працю України» було досягнуто домовленості щодо доцільності розгляду вищезазначеного законопроекту одночасно із законопроектом про етапи підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про колективні договори і угоди» доопрацьовано робочою групою, сформованою на тристоронній основі, в рамках програми проекту технічного співробітництва МОП «Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці» та внесено на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці для розгляду робочою групою з опрацювання проекту Трудового кодексу.[29]

2.5. Право створювати та приєднуватися до профспілок

Право створювати та приєднуватися до профспілок гарантується Пактом про громадянські та політичні права (стаття 22), Пактом про ЕСК права (стаття 8). Конвенції Міжнародної Організації Праці № 87 «Про свободу асоціації та захист прав на організацію» (1948) та № 98 «Про застосування принципів права на організацію та ведення колективних переговорів» (1949) деталізують мінімальні міжнародні стандарти, що стосуються створення і діяльності профспілкових організацій. Європейська Конвенція з прав людини також визначає право кожного ство­рювати професійні спілки та вступати до них для захисту своїх інтересів (стаття 11). У більшості міжнародних договорів окреме згадування свободи створення профспілок у межах права на свободу об’єднань має на меті ілюстрацію змісту останньої, а не мету обмеження сфери їх застосування.

На національному рівні Конституція України проголошує право громадян «на участь у професійних спілках з метою захисту трудових та соціально-економічних прав та інтересів» (стаття 36). Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»[30] визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок.

Незважаючи на це, в українському правовому полі бракує ряду документів. Зокрема, не ратифіковані Конвенції МОП №№ 141 та 151, що регулюють сферу діяльності робітників сільського господарства та державних службовців.

Попри існування задекларованих прав і свобод, профспілки в Україні повсякдень стикаються з труднощами різного характеру: від проблем юридичної реєстрації до питання оренди робочої площі. Наприклад, Закон України «Про внесення зміни до статті 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 5 червня 2003 року замість того, щоб полегшити процедуру легалізації профспілкових об’єднань, навпаки ускладнив її. Проблемним питанням залишається також нерівність доступу до професійної правової допомоги, що обмежує активність профспілок у підготовці законопроектів.[31] Повідомляється і про факти дискримінації у відносинах поміж самими профспілковими об’єднаннями. Федерація профспілок України, як най­старша з організацій, володіє найбільшою часткою майна та активів, успадкованих ще з радянських часів. Це складає основний предмет протиріч між ФПУ та іншими організаціями. Окрім того, це є порушенням конституційної норми, яка проголошує рівні права для всіх профспілок.[32]

Більшість порушень прав профспілок протягом 2004 року були пов’язані спочатку з агітаційною кампанією, а потім і самими президентськими виборами. Така тенденція була характерна для багатьох галузей.

Протягом передвиборчої кампанії за наказом уряду деякі голови міських і обласних рад, силових структур чинили тиск на працівників, шантажуючи їх та залякуючи звільненням з роботи в разі якщо вони не проголосують за провладного кандидата В. Януковича. Вчителі, транспортники та шахтарі становили переважну більшість працівників, що попали до цієї категорії.[33] Незалежна медіа-профспілка, що протягом року займалася моніторингом випадків порушення прав журналістів, лише, наприклад, у липні 2004 року зафіксувала 21 випадок виникнення конфліктних ситуацій у сфері мас-медіа.[34]

У 2004 році Федерація профспілок України продовжувала брати активну участь у реформуванні системи пенсійного забезпечення. Початок цій діяльності був покладений ще в 2002 році, коли голова ВПУ висловив стурбованість з приводу постійного зволікання з прийняття закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» та ігнорування більшості пропозицій, поданих ФПУ до урядового законопроекту.

2.6. Право на здоров’я

Право людини на здоров’я є одним із центральних компонентів захисту економічних, соціальних та культурних прав. Право на здоров’я та захист здоров’я передбачено наступними положеннями міжнародних документів, учасниками яких є Україна: стаття 25 Загальної декларації прав людини, стаття 5 Конвенції з ліквідації расової дискримінації, стаття 12 Пакту про ЕСК права, статтями 11 та 14 Конвенції з ліквідації дискримінації проти жінок, стаття 24 Конвенції про права дитини.

Українська Конституція (стаття 49) гарантує безкоштовну систему охорони здоров’я. Незважаючи на очевидну неспроможність існуючої системи охорони здоров’я забезпечити доступ до якісних медичних послуг, та спричиненого цим хабарництва, очікування «безкоштовної» медичної допомоги залишаються сильними.

Необхідність впровадження системи медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення та забезпеченню гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі, було визнано в Стратегії подолання бідності. Проте прийняття нового законодавства просувається надзвичайно повіль­но. Станом на кінець 2004 року на різних етапах розгляду Верховною Радою знаходилося 9 законопроектів, що стосуються системи медичного страхування, з них 5 було подано власне у 2004 році.[35]

Таблиці, що подаються нижче, демонструють ситуацію зі зниженням смертності дітей (до 2015 року знизити на дві третини (у порівнянні з базовим рівнем 1990 року) відсоток смертності дітей від 1-го до 5-ти років – ціль 4), та боротьбою з ВІЛ/СНІД та іншими хворобами (ціль 6).

Туберкульоз

(кількість випадків
на 100,000 осіб)

СНІД

(особи віком 15-49 років) %

Дитяча смертність

(на 1,000 новонароджених)

Дитяча смертність

(на 1,000 дітей віком

до 5 років)

1994

2001

Прогрес-регрес

2001

1990

2001

Прогрес-регрес

1990

2002

Прогрес-регрес

40

75

погіршення

1.0

18

17

ситуація залишилася без змін

22

20

ситуація залишилася без змін

При порівнянні з іншими країнами та поділі на 4 категорії країн («краща ситуація», «вище середнього», «нижче середнього» та «гірша ситуація») Україна входить до країн із загальними показниками «вище середнього».[36]

Ситуація в Україні з імунізацією дітей, що є важливим чинником зниження дитячої смертності, загалом оцінюється як «краща ситуація».[37]

Дифтерія

(діти до 1 року)

Поліомелит

(діти до 1 року)

Кір

(діти до 1 року)

Туберкульоз

(діти до 1 року)

1990-1994

(%)

2002

(%)

Прогрес-регрес

1990-1994

(%)

2002

(%)

Прогрес-регрес

1990-1994

(%)

2002

(%)

Прогрес-регрес

1990-1994

(%)

2002

(%)

Прогрес-регрес

79

99

значний прогрес

91

99

незначний прогрес

89

99

незначний прогрес

89

98

незначний прогрес

Важливо також відмітити необхідність різних підходів до моніторингу системи захисту здоров’я та моніторингу права на здоров’я. Моніторинг права на здоров’я вимагає приділення окремої уваги уразливим групам, тому необхідним є виокремлення статистичних показників за відповід­ними категоріями, такими як гендер, меншини, корінні народи.[38] Наприклад, Пекінська плат­фор­ма дій зобов’язує країни « ...вжити заходи для зменшення гендерного розриву у показниках захво­рю­вань та смертності, та досягнення поставленої цілі скорочення дитячої смертності».[39]

Державний комітет статистики України готує кожні два роки статистичний збірник «Діти, жінки та сім’я в Україні», де зібрана інформація про становище дітей, жінок та сімей у розрізі де­мо­графічних та економічних показників, показників по освіті, охороні здоров’я, культурі та злочинності. На жаль, окрім даного збірника, який не тиражується і який можна отримати лише окремо замовивши в Держкомстаті, інша статистична інформація про становище дітей, жінок та сімей в Україні недоступна.

Моніторинг здійснення взятих державою зобов’язань у сфері захисту права на здоров’я може також здійснюватися через моніторинг державної політики у сфері ціноутворення на ліки та доступ до безкоштовних ліків, цінові заходи у сфері продажу алкоголю й тютюнових виробів та політики у сфері реклами алкоголю та тютюнових виробів та ін. Наприклад, в Україні, де куріння стало частиною способу життя майже дев’яти мільйонів громадян, і де щороку 120 тис. осіб помирає від хвороб, спровокованих зловживанням тютюном, питання про вжиття державою певних заходів є особливо гострим. Варто зазначити, що влітку 2004 року Україна стала 144-ю країною, котра підписала Рамкову Конвенцію з контролю за тютюном, яка передбачає вживання заходів стосовно поширення «тютюнової епідемії», а також захисту прав некурців.[40] Це перший міжнародний правовий договір у сфері суспільного здоров’я, підготовлений у результаті чотирирічних переговорів між 192 країнами – членами ВООЗ. Україна має не лише ратифікувати документ, а й привести вітчизняне законодавство у відповідність до його вказівок, а також розробити чіткий механізм контролю за виконанням законодавчих актів у цій сфері.

Незважаючи на широке коло питань, що стосуються власне захисту права на здоров’я, активність громадських організацій у даній сфері є дуже низькою. Як згадувалося вище, частковим поясненням існуючої ситуації по здійсненню таких досліджень та моніторингів є обмеженість НПО у фінансуванні та доступі до даних.

Одним із перших таких досвідів стало соціологічне дослідження «Доступність послуг та права людей, які живуть з ВІЛ в Україні»[41], здійснене в 2004 році Міжнародним Альянсом з ВІЛ/СНІД в Україні та Всеукраїнською Мережою ЛЖВ. Дослідження враховувало різні аспекти: права на пільги, обізнаність з ними, доступність медичних і соціальних послуг, факти дискримінації і несправедливого ставлення. Важливим також є те, що дослідження охопило 14 регіонів України.

Дослідження показало, що рівень обізнаності з Законом «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» серед опитаних людей, що живуть з ВІЛ, є низьким: добре знають положення закону – 7,3 % респондентів; знають деякі положення – 28,9 %; чули, але не знають змісту – 37,3 %; взагалі не знають – 20,1 %.[42]

Дослідження також свідчить про те, що порушення прав ВІЛ-позитивних людей є поширеною практикою в українському суспільстві. 41,5 % опитаних людей, які живуть з ВІЛ, повідомили про те, що їхні права порушувалися в результаті їхнього ВІЛ-статусу. Кожен третій випадок порушення прав ВІЛ-позитивної людини – це порушення права на працевлаштування або навчання, понад дві третини респондентів (68,8 %) зіткнулися з порушенням права на отримання медичної допомоги. Ще більше респондентів – 69,9 % – повідомили про порушення прав на конфіденційність діагнозу. Зважаючи на низький рівень поінформованості про права, дані щодо подібних порушень можуть бути суттєво заниженими.[43]

Погане знання прав призводить до того, що практично не застосовуваними залишаються правові механізми захисту порушених прав. Відшкодування витрат, пов’язаних з обмеженням прав, що мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження ВІЛ, отримували коли-небудь тільки 4 людини з опитаних.[44]

У 2004 році було винесено рішення у прецедентній справі про задоволення позову ВІЛ-пози­тивного громадянина Україна Олексія Волошина, якого було незаконно звільнено з роботи у зв’я­зку з ВІЛ-статусом. Суд визнав, що в даній справі дійсно мало місце грубе порушення конституційних прав та свобод Олексія Волошина з боку головного редактора районної газети, зокрема права на працю, повагу до честі й гідності.[45]

2.7. Право на освіту

2.7.1. Огляд ситуації

Освіта є пріоритетною сферою в соціально-економічному, духовному і культурному розвитку держави. Розвиток держави не можне бути забезпечений без активної державної підтримки освіти і науки.

Право на освіту передбачено в наступних положеннях міжнародних документів: Загальна декларація прав людини – стаття 26; Конвенція з ліквідації расової дискримінації – стаття 5; Пакт про ЕСК права – стаття 13 та 14; Конвенція з ліквідації дискримінації проти жінок – статті 5, 10 та 14; Конвенція про права дитини – статті 28 та 29.

У «Цілях Тисячоліття» другою за вагомістю ціллю визначено ціль отримання всіма дітьми початкової освіти: «Забезпечити щоб (до 2015 року) діти, як хлопчики, так і дівчатка, мали можливість завершити повний курс початкової школи, а також щоб хлопчики та дівчатка мали рівні можливості доступу до всіх рівнів освіти». Питання права на освіту та рівного доступу розглядалося також і на Світовому саміті соціального розвитку та Четвертій світовій конференції з прав жінок.

У питанні забезпечення початкової освіти Україна входить до країн категорії ситуація «вище середнього».[46]

Неграмотність

(у віці 15-24 р.)

Коефіцієнт залучення дітей шкільного віку
до навчання в школі

1999

(%)

2001

(%)

Прогрес-регрес

1990-1991

(%)

1998-1999 (%)

Прогрес-регрес

0,2

0,1

ситуація залишилася без змін

80,2

71,7

значне погіршення

Ситуація, в якій перебуває початкова та середня освіта в Україні, є непростою. Проблемними питаннями початкової та середньої освіти в Україні експерти ООН вважають наступні:[47]

1) необхідність реформування фінансування освіти. Основним недоліком на думку експертів ООН є неефективність використання коштів: кошти використовують на утримання нерухомості, а не власне освіту; а також на надміру великий адміністративний ресурс, а не викладачів;

2) надмірна централізація – значною проблемою вважається зосередження влади в руках Міністерства освіти;

3) низька заробітна платня вчителів, а це, у свою чергу, породжує хабарництво;

4) недостатній контроль за якістю освіти;

5) модернізація навчальної програми – навчальні програми залишаються перенасиченими фактичною інформацією, вибір програм обмежений, методика викладання потребує значних змін; значно зменшилася кількість професійних навчальних закладів;

6) демографічні тенденції – з кожним роком до школи поступає все менше дітей;

7) рівність доступу – недостатність матеріальної та технічної підтримки шкіл в сільській місцевості.

Діти в сільській місцевості та діти-інваліди особливо стикаються з проблемами нерівності доступу до освіти. Для вирішення цієї проблеми реалізовується державна програма «Шкільний автобус», що спрямована на забезпечення у сільській місцевості регулярного безоплатного перевезення до місць навчання і додому учнів та педагогічних працівників. Програма почала діяти з 2003 року; за кошти місцевих бюджетів та інших джерел придбано 302 автобуси для реалізації програми.[48] Проте виникають сумніви щодо цільового використання наявних автобусів.[49]

Міністерство освіти та науки також повідомляє про розвиток та нові якісні зміни в галузі освіти у 2003-2004 навчальному році, а саме: збільшено на 42 відсотки заробітну плату освітянам та науковцям; з 1 вересня 2004 року зарплатня була збільшена ще на 15,6 відсотка; встановлено нові розміри стипендій, які збільшені більше ніж у 2 рази; втричі зросли видатки на матеріальне забезпечення дітей-сиріт; продовжувалася реалізація Державної програми інформатизації сільської школи; 56 відсотків загальноосвітніх навчальних закладів I – III ступенів (у т. ч. – 45 відсотків шкіл сільської місцевості) оснащені навчальними комп’ютерними комплексами нового покоління; затверджено Державну програму інформатизації та комп’ютеризації професійно-технічних навчальних закладів на 2004 – 2007 роки; розширено охоплення навчанням дітей дошкільного віку. Цей показник зріс на 8 відсотків і становить 48 відсотків до загальної кількості дітей відповід­ного віку.[50]

Згідно з висновком Колегії Рахункової палати України про результати перевірки планування та використання коштів Державного бюджету України Міністерством освіти і науки України на інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризацію сільських шкіл, було створено непрозору, неконтрольовану і неефективну систему формування та реалізації Програми інформатизації.

Безконтрольність Міністерства фінансів України та Держказначейства України фактично сприяла тому, що Міністерство освіти і науки витратило кошти державного бюджету у 2001-2004 роках в сумі 119,4 млн. грн. за межами Національної програми інформатизації. В цілому, за період дії Програми (2001-2003 роки) забезпечено комп’ютерною технікою 1335 сільських шкіл, що складає 59,1 відс. від обсягів, затверджених Програмою. У період з 2001 року по жовтень 2004 року з порушенням чинного законодавства та неефективно використано всього 68,6 млн. грн. або 57,5 відс. від загального обсягу отриманих коштів з державного бюджету. З них: з бюджетними правопорушеннями – 15,1 млн. грн., не за цільовим призначенням – 1,5 млн. грн., неефективне – 45,5 млн. грн.; неефективне управління коштами складало 6,2 млн. грн., незаконні видатки – 0,3 млн. гривень.[51]

2.7.2. Удосконалення законодавства

У травні 2004 року було проведено парламентські слухання «Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні», де було проаналізовано стан справ з вищою освітою в Україні. Рекомендації слухань були затверджені парламентом в червні 2004 року,[52] в яких особливу увагу було при­ділено посиленню ролі держави у розвитку вищої освіти та законодавчому забезпеченні.

Верховна Рада України прийняла 14 грудня 2004 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у сфері вищої освіти)». Цікавим є факт, що Президент з подачі уряду двічі накладав вето на даний закон. Закон, враховуючи тенденції розвитку вищої освіти, пропозиції органів виконавчої влади та громадських організацій, вносить зміни до ряду законодавчих актів. Закон приводить Бюджетний кодекс України у відповідність до положень Національної доктрини освіти та вимог стратегії розвитку вищої освіти. Зміни, що вносяться до статті 51 Бюджетного кодексу України, сприятимуть розвитку автономії вищих навчальних закладів: розпорядники коштів отримали право затверджувати та коригувати кошториси установ відповідно до затвердженого розпису Державного бюджету. Тобто керівництво вузів не змушене буде окремо узгоджувати всі зміни до кошторисів університетів. Зміни до статей 89 та 90 Бюджетного кодексу дозволять здійснювати фінансування вузів державної та комунальної форми власності з різних бюджетних джерел: місцеві ради зможуть надавати допомогу вузам при усуненні техногенних ситуацій, соціальну допомогу студентам, викладачам, ремонт гуртожитків.

Зміни до статті 84 Земельного кодексу України забороняють вилучати земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної та комунальної форми власності.

Зміни до статті 12 Закону України «Про плату за землю» звільняються від оплати за землю студентські табори та бази відпочинку.

Внесення змін до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» фактично запроваджує податкову пільгу для підприємств, що витрачають кошти на освіту. Кошти, які будуть спрямовуватися на професійне навчання, не будуть обкладатися 25 відсотковим податком на прибуток. Однак зазначені витрати будуть прив’язуватися до фонду оплати праці. Дана норма, через кількаразове накладання вето, має набрати чинності з 2006 року.

Закон передбачає ряд змін, спрямованих на зниження витрат на електроенергію та орендну плату майна.

Введення в дію норм Закону створює можливості для покращення фінансово-економічного становища вищої освіти, додаткового залучення коштів підприємств і дозволяє зробити освіту більш доступною.

2.7.3. Інформація, наука та технологія

Право на освіту також охоплює право на інформацію, наукову діяльність та доступ до новітніх технологій. Право на інформацію, дослідження та професійне навчання гарантуються положеннями наступних договорів: Загальною декларацією з прав людини (статті 19 та 27), Конвенцією з ліквідації расової дискримінації (стаття 5), Пактом про ЕСК права (стаття 13 та 15), Конвенцією з ліквідації дискримінації проти жінок (стаття 10 та 14), Конвенцією про права дитини (стаття 17 & 28).

Держави-учасниці Світового саміту з інформаційного суспільства визнали, що «освіта, знання, інформація та комунікація є в основі прогресу та добробуту людства... Швидкий розвиток таких технологій відкриває цілком нові можливості для досягнення вищих рівнів розвитку».[53]

Україна входить до країн з показниками ситуація «гірше середнього».[54]

Користувачі Інтернету

(на 100.000 осіб)

Персональні комп’ютери

(на 1000 осіб)

Стаціонарні
телефонні лінії

(на 1000 осіб)

Співробітники науково-дослідних інститутів

(на млн. осіб)

1997

2001

Прогрес-регрес

1990

2001

Прогрес-регрес

1991

2001

Прогрес-регрес

1995

2000

Прогрес-регрес

196

1222

незначний прогрес

2

18

ситуація залишилася без змін

136

212

незначний прогрес

3169

2118

значне погіршення

Окрім загального скорочення кількості співробітників науково-дослідних інститутів прослідковується особливе зменшенні кількості працівників із ступенем кандидата наук.

Виїзд зрілої частини вчених у віці 30-40 років із хорошим науковим потенціалом за кордон призвів до того, що в країні утворився великий розрив між післяінститутською молоддю, докторами та кандидатами передпенсійного та пенсійного віку. Це призвело до втрати наступності поколінь у науці: наука виявилася відкинутою назад на ціле покоління і для виправлення ситуації потрібні роки й роки.[55]

Рахункова палата у 2004 році провела перевірку планування та використання коштів Державного бюджету України Національною академією наук на фундаментальну та прикладну науку.[56] Було встановлено, що економічна, наукова і контрольна діяльність апарату Президії НАН України не забезпечує виконання ряду вимог законодавчих актів з питань планування і витрачання коштів державного бюджету на наукові дослідження. Установами Академії за ліцензійними договорами у 2002 та 2003 роках використовувалося тільки 6 відсотків із наявних об’єктів прав інтелектуальної власності. Причиною такого стану є відсутність: реальних замовників, попиту на ринку інтелектуальної власності, законодавчо визначеної методології вартісної оцінки і обліку об’єктів інтелектуальної власності в бюджетних установах, неплатоспроможність споживачів тощо. В результаті, інтелектуальна власність НАН України, на сьогодні, не оцінена.

Разом з тим, протягом останніх чотирьох років Кабінетом Міністрів України, в порушення вимог Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та власного Положення про порядок визначення обсягів базового фінансування фундаментальних досліджень за рахунок коштів державного бюджету, не затверджувався перелік наукових установ та вищих навчальних закладів (у тому числі, НАН України), яким надається базове фінансування на проведення наукових досліджень. Внаслідок цього, на рівні держави не визначалася єдина стратегія і основні напрями фундаментальних досліджень з урахуванням національних інтересів та світових тенденцій у розвитку науки.

Станом на сьогоднішній день в українській науці чітко прослідковується тенденція до зменшення обсягів державного фінансування наукових та науково-технічних робіт, та збільшення фінансування за рахунок іноземних держав.

3. Рекомендації

3.1. Приєднання України до міжнародних договорів у сфері захисту ЕСП

Україна має продовжити роботу в напрямку приєднання до ряду міжнародних договорів у сфері захисту ЕСП:

· Європейська конвенція про правовий статус трудящих мігрантів 1977 року (підписана 2 бе­резня 2004 року);

· Дванадцятий додатковий протокол до Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод про заборону дискримінації (підписаний 4 листопада 2000 року);

· Конвенція ООН про права робітників-мігрантів (підписати та ратифікувати).

Підписання та ратифікація відповідних договорів сприятиме підвищенню рівня соціальної захищеності населення України, адаптації національного законодавства до європейських норм та стандартів у соціальній сфері, зміцненню авторитету України на міжнародній арені з урахуванням проголошеного курсу держави на європейську інтеграцію.

Україна повинна також здійснювати вже прийняті зобов’язання, передбачені Пактом ООН про ЕСК права, та рекомендації Комітету ООН з економічних, соціальних та культурних прав. Так, у пропозиціях та рекомендаціях Заключних висновків Комітету Україні було рекомендовано «розробити шляхом відкритого консультативного процесу національний план дій, спрямований на імплементацію зобов’язань, взятих відповідно до міжнародних документів з прав людини, зокрема, відповідно до Міжнародного Пакту про ЕСК права».[57] Комітет також просив подати копію національного плану дій разом з п’ятим періодичним звітом, а також проінформувати Комітет про прогрес, досягнутий у здійсненні такого плану. Черговий (п’ятий) періодичний звіт Україна має подавати вже в червні 2006 року. Однак, станом на початок 2005 року громадськості нічого не відомо про розробку, тим більше про здійснення такого плану.[58]

Комітет також рекомендував включати до наступних звітів України порівняльні дані щодо зайнятості у різних сферах жінок та чоловіків.[59] Відомо, що такі статистичні дослідження проводяться. Однак, як зазначалося вище, доступ до цих даних є надзвичайно обмеженим.

3.2 Діяльність громадських організацій та інших НПО

· Українські неурядові організації дуже слабо задіяні у процес моніторингу за дотриманням ЕСП. Причому поле для діяльності в даній сфері можна вважати дійсно неосяжним – від соціологічних опитувань до підготовки фундаментальних досліджень. Наприклад, НПО в деяких країнах готують та публікують свій «альтернативний» варіант бюджету.[60]

· Черговий 5-ий періодичний звіт по виконанню Пакту про ЕСП права Україна має представити в червні 2006 року. Процес звітування України є важливою ланкою поміж внутрішньою політикою та міжнародною системою захисту прав людини. В цьому відношенні участь НПО та громадянського суспільства є дуже вагомими. На жаль, участь українських НПО в таких міжнарод­них заходах є обмежена загалом, та тих, що стосуються ЕСП, зокрема. Більш активна діяльність українських громадських організацій стосовно захисту ЕСП протягом 2005 року надає можливість українським НПО взяти активну участь в даному форумі при розгляді чергового звіту України.

3.3. Діяльність уряду

Діяльність уряду має розглядатись не тільки з точки зору виконання відповідних стратегій та державних програм в галузі соціальної політики, охорони здоров’я, освіти тощо. Роботу уряду варто розпочати оцінювати власне в контексті захисту відповідних прав, і не лише перед відповідними органами, що уповноважені здійснювати такий контроль згідно з відповідними міжнародними договорами. Таким позитивних прикладом можна вважати, наприклад, Південно-Афри­канську Республіку, де уряд, згідно з Конституцією країни, щорічно звітує стосовно виконання взятих країною зобов’язань у сфері економічних, соціальних та культурних прав.

Розробка наступних етапів Стратегії подолання бідності повинна брати до уваги відповідні директиви, що були розроблені офісом Верховного Комісара ООН з прав людини.[61]

3.4. Донорські та грантові організації

При формуванні довготермінових проектів, програм та стратегій впливу на розвиток неурядових організацій в Україні потрібно враховувати необхідність більш активного залучення правозахисних організацій та професійних об’єднань до сфери захисту ЕСП.




[1] MacGregor Gaile, The International Covenant on Social, Economic, and Cultural Rights: will it get its day in court?, (2002) 28 Manitoba law journal 3, page 32-345

[2] Офіс Верховного Комісара ООН з прав людини сьогодні розробляє проект Додаткового протоколу до Пакту про ЕСП права, що передбачає право на індивідуальну петицію. В Інтернеті: http://ohchr.org/english/issues/escr/group.htm.

[3] Це питання було докладно вивчене у дослідженні, здійсненому Підкомісією ООН з попередження дискримінації та захисту меншин. Див. D. Turk, Realization of Economic, Social and Cultural Rights. Final report prepared for the UN Sub-Commission on Prevention of Discrimination and Protection of Minorities. UN Doc. E/CN.4/Sub.2/1992/16.

[4] European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions «Quality of life in Europe: an illustrative report», р. 1 доступний в Інтернеті: www.eurofound.eu.int/

[5] Roth Kenneth «Defending economic, social and cultural rights: practical issues faced by an international human rights organization» (2004) 26 Human rights quarterly 1, page 63-73, at 67.

[6] Конвенція ООН про захист прав робітників-мігрантів та членів їх сімей, вступила в силу в 2003 році. Текст Конвенції можна знайти за адресою: http://ohchr.org/english/bodies/cmw/cmw.htm.

[7] Указ Президента України «Про Стратегію подолання бідності», N 637/2001 від 15 серпня 2001 року.

[8] Представництво ООН в Україні, Цілі Тисячоліття в Інтернеті: http://un.kiev.ua/ua/mdg1

[9] Представництво ООН в Україні, Звіт Комісії блакитної стрічки: http://un.kiev.ua/brc/

[10] Комітет з економічних, соціальних та культурних прав, Загальний коментар № 12 «Про право на їжу», 1999 рік.

[11] Джерела: Children undernourished in total population: The State of Food Insecurity in the World 2002, FAO (www.fao.org) Estimated low birth weight: World Development Indicators 2003, World Bank; UNICEF End Decade Website Database (www.childinfo.org) and The State of the World’s Children 2004, UNICEF (www.unicef.org/sowc04). Malnutrition prevalence: World Development Indica­tors 2003, World Bank and UNICEF End Decade Website Database (www.childinfo.org).

[12] Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України,

Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України, Національної академії наук України «Про затвердження Методики комплексної оцінки бідності» N 171/238/100/149/2нд від 5 квітня 2002 року.

[13] Указ Президента України «Про Стратегію подолання бідності», N 637/2001 від 15 серпня 2001 року.

[14] Представництво ООН в Україні, Цілі Тисячоліття http://un.kiev.ua/ua/mdg1/

[15] Указ Президента України «Про Стратегію подолання бідності», N 637/2001 від 15 серпня 2001 року.

[16] Розпорядження КМУ від 26 грудня 2003 р. № 810-р «Про затвердження заходів реалізації в 2004 році другого етапу Стратегії подолання бідності».

[17] Станом на 2000, див. «Стратегія подолання бідності».

[18] Представництво ООН в Україні, Звіт Комісії блакитної стрічки: http://un.kiev.ua/brc/

[19] Постанова Кабінету Міністрів України «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» від 29 січня 2003 р. N 117.

[20] РахунковапалатаУкраїна,повідомленняпрес-службивід18.02.2005року:http://www2.ac-rada.gov.ua/achamber/control/uk/publish/article/main?art_id=287173&cat_id=502.

[21] На розгляд Уряду направлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про проведення експерименту щодо надання населенню житлових субсидій у грошовій формі, виходячи з розрахункових норм».

[22] Дивіться докладніше Повідомлення прес-служби Рахункової Палати України від 18 лютого 2005 року

[23] Закон «Про державну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 року, № 1727-IV.

[24] Закон «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» від 15 червня 2004 року, № 1770-ІV.

[25] Закон України «Про внесення змін до деяких законів України «Про загальнообов‘язкового державного соціального страхування у зв‘язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 4 листопада 2004 року, №2154-IV.

[26] Міністерство праці та соціальної політики України, лист № 898/0/14-05/024-8 від 10 лютого 2005 року у відповідь на запит УГСПЛ про моніторинг стратегічних напрямків подолання бідності.

[27] За даними Держкомстату, Міністерства праці та соціальної політики, Національної академії наук.

[28] Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян, «Моніторинг дискримінації окремих категорій працівників-шахтарів у соціально-економічній практиці Луганської області», Луганськ, 2004.

[29] Лист Мінпраці від 18 березня 2004 року № 03-2/ 832-015-2.

[30] Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року № 1045-ХІV.

[31] Overview «Trade Unions in Ukraine: An Evaluation and Assessment Report», Foundation for Responsive Democracy for the Eurasia Foundation, August 2004.

[32] Там само.

[33] Letter from the Confederation of Free Trade Unions of Ukraine on the current situation in Ukraine to the International Confederation of Free Trade Unions: http://icftu.org/displaydocument.asp?Index=991220860&Language=EN

[34] Моніторинг здійснювався у рамках проекту «Захист професійних, соціальних та трудових прав працівників ЗМІ в Україні» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Див. детальніше на сторінці в Інтернеті: www.profspilka.org.ua.

[35] Проект закону «Про обов’язкове медичне страхування» від 16 червня 2004 року, № 5655, Проект закону «Про засади охорони здоров’я в Україні» від 14 січня 2004 року, № 4620, Проект закону «Про загальнообов’язкове медичне страхування» від 27 січня 2004 року, № 3370-1, Проект закону «Про загальнообов’язкове державне медичне страхування» від 6 лютого 2004 року, № 4505-1, Проект закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» від 9 липня 2004 року, № 5771.

[36] Джерела: The State of the World’s Children 1996, UNICEF, for 1990/1994 data and The State of the World’s Children 2004, UNICEF (www.unicef.org/sowc04), for 2002 data.

[37] Malaria: Human Development Report 2000, UNDP for 1997 data and Communicable Disease Global Atlas Database, WHO (www.who.int/GlobalAtlas) for 2001 data. Tuberculosis: Communicable Disease Global Atlas Database, WHO (www.who.int/GlobalAtlas). AIDS: The State of the World’s Children 2004, UNICEF (www.unicef.org/sowc04). Infant mortality: World Development Indicators 2003, World Bank. Under-5 mortality: The State of the World’s Children2004, UNICEF (www.unicef.org/sowc04).

[38] Asher J., The Right to Health, (Commonwealth Medical Trust; AAAS Science and Human Rights Program; HURIDOCS) (2004), page 79.

[39] Світова конференція з прав жінок 1995 року, Пекінська платформа дій, параграф 106.

[40] Міжнародна Рамкова Конвенція ВОЗ по контролю за тютюновою продукцією, вступила в силу 27 лютого 2005 року, текст Конвенції російською мовою доступний за адресою в Інтернеті: http://who.int/tobacco/fctc/text/en/fctc_ru.pdf

[41] «Доступність послуг та права людей, які живуть з ВІЛ в Україні: результати соціологічного дослідження», Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні: Всеукраїнська Мережа ЛЖВ (2004).

[42] Там само, ст. 9.

[43] Там само, ст. 11.

[44] Там само, ст. 14.

[45] Новини ВІЛ/СНІД, Політика та Адвокація, Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні, Випуск 4, листопад 2004 року, ст. 2-3.

[46] Джерела: Percentage of children reaching 5th grade: UNESCO Website Database, (www.unesco.org) and World Development Indicators 2003, World Bank. Enrolment ratio: UNESCO Website Database, (www.unesco.org).

Illiteracy (15-24 years): UNESCO Website Database, (www.unesco.org) and World Development Indicators 2003, World Bank.

[47] Звіт комісії блакитної стрічки http://un.kiev.ua/brc/

[48] Згідно з інформацію, поданою на сторінці в Інтрнеті Міністерства освіти і науки України.

[49] Звіт комісії блакитної стрічки: http://un.kiev.ua/brc/

[50] Міністерство освіти і науки України, Рішення від 19 серпня 2004 року N 9/1-2 «Про підсумки розвитку освіти у 2003/2004 навчальному році та завдання на 2004/2005 навчальний рік щодо створення умов рівного доступу до здобуття якісної освіти».

[51] Про результати перевірки планування та використання коштів Державного бюджету України Міністерством освіти і науки України на інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризацію сільських шкіл / Підготовлено департаментом контролю видатків на соціальну сферу та науку і затверджено постановою Колегії Рахункової палати від 07.12.2004 № 27-3 / – Київ: Рахункова палата України, 2005. – Випуск 1.

[52] Постанова парламенту № 1755 від 4 червня 2004 року Про Рекомендації парламентських слухань «Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні».

[53] Світовий саміт з інформаційного суспільства, 2003

[54] World Development Indicators 2003, World Bank

[55] Ошкадеров С., «В науці втрачено ціле покоління»// Дзеркало тижня, № 3 (478) Субота, 24 – 30 Ciчня 2004 року.

[56] Рахункова палата України, «Українська наука: чи працюють бюджетні кошти на кінцевий результат?», Колегія РПУ від 20.04.2004. В Інтернеті: http://www2.ac-rada.gov.ua.

[57] Заключні висновки Комітету з економічних, соціальних та культурних прав: Україна.24/9/2001 E/c.12/1/Add.65, пункт 21.

[58] Запит УГСПЛ до Міністерства Закордонних Справ, що відповідає за підготовку звітів до відповідних комітетів ООН, на час написання залишився без відповіді.

[59] Заключні висновки Комітету з економічних, соціальних та культурних прав: Україна.24/9/2001 E/c.12/1/Add.65, пункт 24.

[60] В Канаді процес підготовки «Альтернативного федерального бюджету» було розпочато в 1994 році за участі більше 150 економістів та фінансових аналітиків Канади. Alternative Federal Budget 2004: Rebuilding the Foundations, Canadian Centre for Policy Alternatives, March 16, 2004 All Alternative Federal Budget materials are available on the CCPA web site at: http://policyalternatives.ca

[61] Draft Guidelines: A Human Rights Approach to Poverty Reduction Strategies http://unhchr.ch/development/ povertyfinal.html#guid7

 Поділитися