MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Узагальнення нормативних актів щодо державної допомоги жертвам війни‘Мужчину, которого убил российский снайпер, не могли похоронить два месяца’ Колишнього керівника охорони Януковича підозрюють у пособництві РФВід початку 2023 року Уповноважений із захисту державної мови отримав 880 звернень від громадянВізит до Державної установи “Вінницька установа виконання покарань (№1)”Звіт за результатами моніторингового візиту до ДУ “Софіївська виправна колонія (№45)” та Софіївської багатопрофільної лікарні №45 філії ДУ “Центр охорони здоров’я ДКВСУ” в Дніпропетровській та Донецькій областяхЖахливий стан пенітенціарної медицини та необхідність її підпорядкування Міністерству охорони здоров’я (прес реліз)Жахливий стан пенітенціарної медицини та необхідність її підпорядкування Міністерству охорони здоров’я (Анонс)Окремі зауваження до урядового проєкту закону України «Про засади державної політики перехідного періоду»Заява правозахисників щодо призначення нового керівника Державної міграційної служби Складний діагноз для медицини, або Чи охороняє нас вітчизняна система охорони здоров’я?Звіт про моніторинговий візит до Державної установи «Бердянська виправна колонія (№ 77)»«Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань»Рішення Комітету міністрів Ради Європи щодо доступу до охорони здоров’я та умов тримання у в’язницях в Україні: необхідні невідкладні дії (ПРЕСРЕЛІЗ ХПГ та EPLN)Звернення щодо забезпечення права на правосудний вирок особам, які були засуджені до довічного позбавлення воліУ побитого за участю охорони харківського парку студента виявили внутрішній перелом та забоїАналіз закону про забезпечення функціонування української мови як державноїВідкритий лист до представників органів державної влади,Звіт за результатами моніторингового візиту до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань № 6»Звіт за результатами моніторингового візиту до Державної установи «Диканівська виправна колонія (№ 12)»

Які відомості становлять державну таємницю в Україні?

28.02.2006   
Євген Захаров, Ірина Рапп, Харківська правозахисна група
Зміни до Закону «Про державну таємницю», які були ухвалені Верховною Радою України у вересні 1999 р., суттєво розширили обсяг інформації, яка засекречується.

Кожна держава з метою захисту своєї національної безпеки та деяких інших державних інтересів відносить певну інформацію до державної таємниці.

В нашій країні суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречування, розсекречування регулює Закон України «Про державну таємницю», прийнятий в січні 1994 р. Цей закон був помітним кроком на шляху від тотального засекречування інформації за часів СРСР до регулювання питань таємності, притаманного демократичній країні.

Закон “Про державну таємницю” визначає в ст. 1 державну таємницю як вид таємної інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України і які через це підлягають державній охороні. Ступінь секретності інформації визначається можливою шкодою, спричиненою внаслідок її розголошення, і впроваджує різні обмеження у відповідності до ступеня секретності.

Критерії визначення ступеня секретності спочатку були покладені на Державний комітет України з питань державних секретів та технічного захисту інформації. Цей же комітет був спеціально уповноваженим центральним органом влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці. Але на початку 1999 р. комітет був ліквідований, а його повноваження були передані СБУ.

У ст.8 перелічена інформація в різних сферах державної діяльності, яка може бути віднесена до державної таємниці. Наявність такої статті є, безумовно, суттєвою позитивною рисою Закону. Однак, у цьому переліку викликають великі сумніви такі характеристики у сфері оборони, як чисельність Збройних Сил України, Прикордонних військ, Національної Гвардії України (зауважимо, що відповідно до п.22 статті 85 Конституції затвердження чисельності усіх військових формувань є повноваженням Верховної Ради України, тобто має бути визначено законами – відкритими публічними нормативно-правовими актами – і, отже, не може бути таємною інформацією); у сфері економіки – фінансування оборонного замовлення; у сфері державної безпеки і охорони правопорядку – фінансування розвідки, контррозвідки та оперативно-розшукової діяльності.

Слід відзначити також, що Закон в ст. 8 забороняє засекречувати будь-які відомості, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення. Не може бути засекреченою інформація про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб та інша інформація, яка відповідно до законів і міжнародних договорів України не може бути засекречена. Проте це не означає, що відповідна інформація є безумовно відкритою, тому що дія цього Закону поширюється лише на державну таємницю, і не поширюється на інші види обмежень у сфері інформації.

Ст. 9 Закону встановлює, що віднесення інформації до державної таємниці здійснюється за мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць. Державними експертами в Верховній Раді є Голова Верховної Ради, в інших органах державної влади – інші посадові особи, на яких ці функції у відповідних галузях державної діяльності покладені Президентом України за поданням керівника відповідного органу. Стаття 9 містить широкий перелік повноважень, прав та обов’язків державних експертів. Зокрема, державний експерт визначає підстави, за якими інформацію має бути віднесено до державної таємниці, надає висновок щодо шкоди національній безпеці України у разі розголошення конкретної секретної інформації, визначає ступінь секретності інформації (“особливої важливості”, “цілком таємно”, “таємно”), строк засекречування (відповідно 30, 10 та 5 років – ст. 13), передає свої висновки до Служби Безпеки України для внесення інформації, що засекречується, до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (далі ЗВДТ), який представляє собою «акт, в якому зведено переліки відомостей, що становлять державну таємницю». Цей акт формує, затверджує і публікує Служба Безпеки України. Після опублікування ЗВДТ дотримання вимог охорони державної таємниці за цим переліком стає обов’язковим.

Зміни до Закону «Про державну таємницю», які були ухвалені Верховною Радою України у вересні 1999 р., суттєво розширили обсяг інформації, яка засекречується. До інформації у сферах оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, яка може бути віднесена до державної таємниці, була додана також інформація у сфері науки і техніки, а саме інформація «про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України» (ст.8). На нашу думку, це принципова помилка авторів нової редакції Закону, оскільки засекречування в області науки і нових технологій тільки закладає відставання в майбутньому і викликає еміграцію фахівців. У сфері державної безпеки і правопорядку з’явилися нові позиції: до державної таємниці може бути віднесена інформація «про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність», «про організацію режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, державні програми, плани та інші заходи у сфері охорони державної таємниці», «про організацію, зміст, стан і плани розвитку технічного захисту секретної інформації» та «про результати перевірок, здійснюваних згідно з законом прокурором у порядку відповідного нагляду за додержанням законів та про зміст матеріалів дізнання, досудового слідства та судочинства з питань, зазначених у цій статті сфер».

Останнє зовсім незрозуміле. Засекречування прокурорського нагляду за дотриманням законності, на нашу думку, неприпустиме, тим більше, що обсяг інформації, яка може бути віднесена до державної таємниці у вищезазначених сферах діяльності дуже великий. Загалом можна констатувати, що ці зміни закріпили розпочату ще в середині 90-х років тенденцію до все більшого засекречування.

Зміни 1999 року до Закону «Про державну таємницю» не торкалися порядку формування і оприлюднення Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Відповідно до ст.12 Закону (ст.10 в редакції 1994 р.) зміни і доповнення до ЗВДТ повинні публікуватися в офіційних виданнях не пізніше трьох місяців з дня одержання відповідного рішення державного експерта з питань таємниць. ЗВДТ був надрукований вперше тільки через півтора роки після прийняття Закону, 18 серпня 1995 р. в «Урядовому кур’єрі», і неодноразово передруковувався в різних виданнях. Але вже перші зміни до ЗВДТ, внесені наказами Держкомсекретів № 2 від 29.9.95, № 3 від 12.12.95, № 1 від 16.01.96 і № 2 від 6.02.96 не були опубліковані: перші два мають гриф «таємно», останні  два – гриф «для службового користування», що є прямим порушенням Закону. А потім і сам ЗВДТ отримав гриф „таємно” і був видалений з усіх комп’ютерних правових систем. У системі Інформаційно-аналітичного центру «Ліга-Закон» він був видалений навіть з відповідного номеру „Урядового кур’єру”. І тільки після наполегливих вимог Харківської правозахисної групи, оскільки таке засекречування є брутальним порушенням українського законодавства і норм права, ЗВДТ був розсекречений. Наказом Голови СБУ від 1 березня 2001 р. був затверджений новий ЗВДТ, в кожній статті якого окрім змісту відомостей, що становлять державну таємницю, міститься ще й ступінь секретності, термін засекречування та реєстраційний номер і дата рішення державного експерта з питань таємниць.

Нині діючий новий Звід відомостей, що становить державну таємницю, затверджений Наказом СБУ за №440 від 12.08.2005 р. і зареєстрований Мінюстом України за №902/11182 від 17.08.2005 р.

Цей документ відрізняється від попереднього тим, що в ньому введені визначення допоміжних слів та термінів, в кожній статті визначені також установи, державні експерти яких, включили ті чи інші відомості до таємних. Це, безумовно, є позитивною рисою нової версії ЗВДТ.

Слід відзначити, що новий ЗВДТ містить майже на 50 статей більше, але зовсім нової інформації, що тепер становить державну таємницю, не так багато. Деякі із статей деталізовано і переформульовано,  і таким чином збільшена кількість статей. Серед зовсім нових для ЗВДТ відомостей слід відзначити відомості про конкретні показники впливу гідрометеоумов на дії ЗС, їх тактику (ст. 1.2.5), організацію прихованого управління військами (ст. 1.5.5), схеми фельд’єгерського зв’язку (ст. 1.7.3), про довгострокові прогнози, оцінки центральних органів влади щодо перспектив стратегічного розвитку двостороннього (багатостороннього) співробітництва з питань зовнішньої політичної діяльності України (ст. 3.1.5), про статистичні показники оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності, що дають змогу здійснити кількісну оцінку оперативних сил і засобів, які застосовувались для здійснення цієї діяльності (ст. 4.4.8), про морально-психологічний стан у військах (1.2.1, 1.2.2, 4.6.4) та психогенні втрати (1.2.3), про охорону та оборону дипломатичних представництв України за кордоном (4.7.4, 4.7.5).

Більш детальний аналіз ЗВДТ викликає запитання про доцільність деяких формулювань, а також правомірність віднесення певної інформації до таємної.

І перше запитання стосується визначення «складових показників» (п. 6, загальні положення) – «для сприйняття одиниці терміну, що використовується в текстах статей ЗВДТ, у більш широкому розумінні, ніж зазначено в статті». Тобто є можливість на свій розсуд розширити межі засекреченої інформації. Наприклад, таким чином за ст. 1.1.9 можна засекретити, фактично, будь-яку діяльність влади та військ, спрямовану на «виконання  ними завдань у мирний час», в тому числі, наприклад, використання військ не за призначенням.

Невідомо, що входить до складових показників у ст. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.7, а тим паче до показників, що є невід’ємними складовими ознаками. Тому і в цьому випадку просто розширюються можливості втаємничення.

У відповідності до п. 22 ст. 85 Конституції України «затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України» належить до повноважень  Верховної Ради і тому не може бути державною таємницею. Тому із ст. 1.1.6 ЗВДТ ці відомості треба вилучити із переліку таємних. Те саме відноситься і до ст. 4.1.11, яка засекречує штатну чисельність, в тому числі у цілому щодо СБУ та УДО. Але чому це повинно бути секретом? Може, для втаємничення коштів на утримання цих служб та розмах їхньої діяльності?

Чому вартість постачання озброєння (ст. 1.4.7) щодо ЗС, ДПС, МВС становить державну таємницю? Адже ст. 4. ч. 5 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави» передбачає здійснювання цивільного контролю на основі «прозорості видатків на національну безпеку і оборону».

Зовсім незрозуміло, чому і в цьому ЗВДТ до таємних відомостей віднесене постачання речового та медичного майна в цілому щодо ЗС (ст. 1.4.8), хоча чисельність військ в цілому не є таємницею.

Дещо застарілими виглядають статті 1.11.5, 1.11.7 і 1.11.8 щодо топографічних даних, бо зйомки з космосу дають можливість складати умовному противнику дуже якісні і точні карти.

Незрозуміло, чому треба засекречувати «відомості про медичні (транспортні, телекомунікаційні, комунально-побутові, ремонтні) послуги» за ст. 2.1.12, навіть якщо будуть відкриті обсяги цих послуг. Так само незрозуміло, чому відомості про запаси донорської крові в місцевих адміністраціях та АР Криму (ст. 2.1.19) це державна таємниця, хоча ті ж відомості щодо України в цілому не є секретом.

Неясно, як бути з широковідомими об’єктами телекомунікацій, наприклад, такими як телевежі, які напевно входять до мобілізаційних потужностей, місце їх розташування вважається державною таємницею (ст. 2.2.5), хоча воно всім відоме.

Ст. 3.1.5 забороняє, по суті, будь-які аналітичні прогнози і оцінки діяльності України у міжнародній сфері, бо це так чи інакше може впливати на потенційне співробітництво. Якщо у такому вигляді стаття буде застосовуватись, то Україна знову стане закритою державою з невідомими цілями своїх зовнішніх контактів і співробітництва.

Незрозуміло, чому обсяг надходжень від експорту озброєння створює загрозу національним інтересам і безпеці України (ст. 3.2.4, 3.2.5). Слід зазначити, що ці питання дуже жваво обговорюються у ЗМІ, в тому числі, і на телебаченні, за участю виробників озброєння, науковців та представників влади.

Ст. 4.2.7, яка за поданням всіх відомств – розвідка, служба безпеки, державна охорона, прикордонна служба, податкова служба – визнає державною таємницею «кількість приміщень, які на конфіденційній основі використовуються, готуються до використання або використовувалися раніше» для виконання завдань оперативної діяльності. Незрозуміло, як кількісний показник може негативно вплинути на результати оперативно-розшукової діяльності, але його засекречення дає дуже широкі можливості до махінацій і корупції у майновій сфері в кожній із зазначених служб.

Так само і засекречування статистичних даних розшукової та розвідувальної діяльності за окремими напрямами (ст. 4.4.8) дає дуже широкі можливості до порушення прав людини без будь-якої відповідальності за це. У статті, правда, йдеться про такі відомості, що дають змогу здійснити кількісну оцінку оперативних сил і засобів, які застосовувалися для здійснення цієї діяльності. Але це не може завадити втаємниченню таких даних, наприклад, як кількість санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку (телефонів, мобільних телефонів, електронної пошти, Інтернету, тощо), терміни цих оперативно-розшукових дій, та наслідки (скільки таких дій привели до судового розгляду справи, заради розслідування якої використовувалося прослуховування). Зате можна використовувати прослуховування у будь-яких цілях за розсудом секретних служб, про що вже не раз заявляли вищі посадові особи, політики, журналісти тощо.

Ст. 4.4.12 засекречує технічні характеристики конкретних засобів або каналів зв’язку, які використовуються розвідувальними органами. Однак, якщо це стосується звичайних каналів чи засобів зв’язку, а не системи спецзв’язку, то можна і не знати, що конкретний канал чи засіб використовується розвідкою (переліків їх, звісно, немає) і всі їхні характеристики є державною таємницею.

Незрозуміло засекречування ст.ст. 4.5.1, 4.5.2 щодо фінансування забезпеченості спец-та військовою технікою силових структур. Це дає можливість втаємничувати кошти та використовувати їх не за призначенням.

Невідомо, про які відомості йдеться у ст.ст. 4.11.16 та 4.12.1, що можуть викликати засекречення державними експертами матеріалів судових справ та дізнання. Якщо розголошення цих відомостей «може завдати шкоди національним інтересам і безпеці», то ці відомості повинні становити державну таємницю і про засекречення в цьому випадку йдеться у ст.ст. 4.12.2 и 4.12.3, якщо ні – то матеріали повинні бути відкритими. Складається враження, що всі силові структури ввели ст.ст. 4.11.16 і 4.12.1 у ЗВДТ, щоби на свій розсуд і в своїх інтересах можна було засекречувати, фактично, будь-які матеріали дізнання та судочинства.

Майже всі перелічені недоліки були притаманні і попередньому ЗВДТ.

Заради справедливості слід зазначити, що деякі статті попереднього ЗВДТ, що викликали нарікання, вилучені (наприклад, про перспективи співробітництва СБУ із спецслужбами інших країн, про опис під’їздів до великих залізничних вузлів, станцій тощо), деякі, наприклад, стосовно смертної кари, сформульовані більш коректно.

Але нестримне бажання засекретити якомога більше інформації особливо щодо діяльності силових структур, привело до віднесення до державної таємниці відомостей, які за законами України не є таємними, або, навіть, заборонені до засекречування. Так, у три статті (4.9.11, 4.9.13, 4.9.14), що стосуються урядового та спеціального зв’язку, внесена «конфіденційна інформація, що є власністю держави», якій наданий гриф секретності «таємно». Але це є порушенням ч.4 ст.15 Закону України «Про державну таємницю», яка забороняє надавати грифи секретності, передбачені цим законом, носіям конфіденційної інформації, а згідно зі ст.30 Закону України «Про інформацію» порядок її обліку, зберігання і використання визначається Постановою Кабінету Міністрів України за №1893 від 27.11.98 з доповненнями 2001, 2002 та 2004 рр. Тому ці положення повинні бути виключені із ЗВДТ як протизаконні.

Виключенню підлягають і статті, у яких йдеться про „морально-психологічний стан особового складу”. На нашу думку, засекречення цих даних є верхом безпринципності і безглуздя. Визначення самого терміну «морально-психологічний стан» або відомостей про нього ЗВДТ не наводить – просто у ст.ст. 1.2.1 та 4.6.4 йдеться про засекречування відомостей про морально-психологічний стан у військах (ЗС та ДПС), які дають змогу встановити боєздатність військових. Навіть із загальних міркувань ясно, що морально-психологічний стан визначається не тільки бойовою підготовкою (про що експерти подбали окремо), а насамперед відносинами між офіцерами та прапорщиками із солдатами, між самими солдатами, тобто так званими уставними (або неуставними) відносинами, побутовими умовами та медичним обслуговуванням, можливостями спілкування та відвідування частин рідними та близькими солдат, представниками громадських організацій тощо. Таким чином, відомості про «дідівщину», якість харчування, використання солдат не за призначенням та інші негативні особливості строкової служби можуть вважатися державною таємницею. Тоді ясно, що і відомості про психогенні утрати особового складу теж становлять державну таємницю (ст. 1.2.3). Що стосується відомостей про ефективність морально-психологічного забезпечення підготовки чи застосування військ, які дають змогу встановити їх боєздатність (ст. 1.2.1, 4.6.4), то тут зовсім незрозуміло, що саме мається на увазі – може про ефективність впливу тих показників, які перелічені вище, а може йдеться про якісь таємні психологічні або психогенні програми, які можуть впливати на боєздатність. Все це може привести до суттєвих порушень прав людини, але ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» забороняє засекречувати інформацію про факти порушень прав і свобод людини і громадянина.

До речі, оскільки в ст.ст. 1.2.1 та 4.6.4 йдеться про морально-психологічний стан взагалі, без будь-яких ознак, то, навіть, якщо у військах все гаразд і морально-психологічний стан нормальний або високий, це все одно є державним секретом.

Що стосується ст. 1.2.2, яка засекречує «відомості про морально-психологічну обстановку в районах застосування військ (сил), які дають змогу встановити їх боєздатність», то це яскрава ілюстрація того, наскільки Генштаб, експерти якого внесли до ЗВДТ всі три зазначенні статті (1.2.1, 1.2.2, 1.2.3) бажає закрити, відокремити армію від суспільства, яке армія і повинна захищати. Що ж саме мали на увазі експерти, що треба засекретити – паніку серед населення, ставлення населення до застосування військ, дії військових щодо населення тощо? І як це можна утаємничити – хіба що оточити весь район, де задіяні війська. Тут і стане ясно, що обстановка неблагополучна. Крім того, та ж ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» забороняє засекречувати інформацію про надзвичайні явища, стан правопорядку, факти порушення прав людини і громадянина.

Це дуже цинічні і страшні статті, що підтверджується ще і ст. 1.2.3 про психогенні втрати особового складу, які перш за все залежать від морально-психологічного стану у військах та регіонах, де задіяні війська. Правда, психогенні втрати можуть виникнути ще і внаслідок безпринципної, а іноді непрофесійної роботи медичних комісій, які дають дозвіл на призов явно хворих юнаків, що значно підриває не тільки авторитет, а й боєздатність армії.

Взагалі дуже дивно, що в наш час Генштаб ЗС України вважає, що чим більш закритою від суспільства буде армія, тим боєздатність її особового складу буде вищою. І це при тому, що в останні роки проведено безліч дискусій, зустрічей, домовленостей між військовими і представниками суспільства про якомога більшу відкритість армії, її зв’язок і діалог із суспільством, громадськими організаціями, перш за все задля підвищення як раз морально-психологічного стану у військах, довіри з боку населення до своїх захисників.

Що ж, тепер усі позитивні досягнення у цих напрямах перекреслені? Взагалі кажучи, маємо всі підстави підозрювати, що, наприклад, армія може бути використана проти власного народу, а ні одне ЗМІ не зможе про це повідомити, бо це є державним секретом.

Нагадаємо ще раз про те, що, оскільки немає визначення терміну «морально-психологічний стан», то, навіть, якщо введення і дії військ у певному районі будуть цілком підтримані місцевим населенням, то і про це не можна повідомляти, бо це є державним секретом.

Харківська обласна спілка солдатських матерів звернулася за роз’ясненнями з приводу появи в ЗВДТ статтей 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3, і отримала наступну відповідь за підписом начальника Центрального управління захисту інформації і криптології Генерального штабу Збройних Сил України А.І. Дем’яненко:

За дорученням заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України у Генеральному штабі Збройних Сил України уважно вивчено Вашого листа щодо необхідності перегляду статей "Звіду відомостей, що становлять державну таємницю" (далі – ЗВДТ), затвердженого наказом Служби безпеки України від 12.08.05 № 440, стосовно морально-психологічного стану особового складу військових формувань, ефективності морально-психологічного забезпечення підготовки чи застосування військ.

Збройні Сили України постійно демонструють свою відкритість та прозорість з питань стану військової дисципліни та правопорядку, морально-психологічного стану. Відомості про які йде мова у ст.ст. 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 .ЗВДТ стосуються виключно воєнного стану, введення якого передбачене Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 06.04.04 № 1647-Ш. Саме в цей період відомості про морально-психологічний стан особового складу не повинні стати відомі противнику, так як вони є складовою бойового потенціалу Збройних Сил України.

Це також стосується поняття морально-психологічного забезпечення підготовки та застосування Збройних Сил України. Даний вид забезпечення, у визначений період, є складовою всебічного забезпечення військ (сил) до якого відноситься: бойове (оперативне), технічне, тилове, медичне та морально-психологічне забезпечення.

Враховуючи вищезазначене, відомості наведені у ст. ст. 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 ЗВДТ відносяться до сфери оборони та підлягають засекречуванню. Розголошення зазначеної інформації призведе до розкриття стану бойової готовності Збройних Сил України та умов їх застосування. Крім того, у зазначених статтях ЗВДТ йдеться про узагальнені дані щодо військових формувань, а не про окремих військовослужбовців.

Відомості наведені у ст. 4.6.4 ЗВДТ відносяться до компетенції державного експерта з питань таємниць Державної прикордонної служби України.

Цей лист попри гучну риторику про постійну демонстрацію відкритості армії, вражає відвертою неправдою і нелогічністю. Ні в одній із згадуваних статей про морально-психологічний стан або психогенні втрати особового складу не йдеться про те, що ці статті «стосуються виключно воєнного стану». Ніяких роз’яснень, що саме визначається як «морально-психологічний стан» або що означає «поняття морально-психологічного забезпечення підготовки та застосування Збройних Сил», полковник Дем’яненко не навів, просто відзначивши, що це є складова частина всебічного забезпечення військ. Але засекречуються, як відзначає начальник управління «узагальнені дані щодо військових формувань, а не про окремих військовослужбовців». Це означає, що дані про «дідівщину» у військовому формуванні, наприклад, військовій частині чи училищі – це державна таємниця, а якщо назвати потерпілих та їх катів поіменно, то це вже не є державною таємницею. Тобто не можна робити висновків. То тоді від кого ми ховаємо інформацію про дійсний стан з правами солдат в армії?

Все це свідчіть про майже неприховане бажання військових приховати, незважаючи на всі слова про відкритість армії, справжній стан справ в армії. І тому ці статті повинні бути виключені із ЗВДТ в обов’язковому порядку.

Виходячи із всього наведеного і зважаючи на те, що відносини в сфері охорони державної таємниці регулюються в тому числі Законами України «Про інформацію» та «Про державну таємницю» із ст. ст. 4.9.11, 4.9.13, 4.9.14 треба вилучити термін «конфіденційна інформація, що є власністю держави», а ст. ст. 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 та 4.6.4 повинні бути негайно цілком вилучені із ЗВДТ.

 

Витяг із ЗВДТ (статті, які обговорюються в цій публікації)

 

Номер статті ЗВДТ 

Зміст відомостей, що становлять державну таємницю 

Ступінь секретності 

Строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці (у роках) 

Суб’єкти режимно-секретної діяльності, державними експертами яких прийняті рішення про віднесення інформації до державної таємниці 

1.1.1 

Відомості про стратегічне розгортання (переведення з мирного на воєнний стан, оперативне розгортання, перегрупування, створення стратегічних резервів військ /сил/) 

 

 

ГШ 

за сукупністю всіх складових показників у цілому щодо: виду, роду, спеціальних військ, оперативного командування ЗС; ДПС  

ОВ 

30 

за окремими складовими показниками в цілому щодо: виду, роду, спеціальних військ, оперативного командування ЗС; ДПС;
за сукупністю всіх складових показників у цілому щодо: корпусу, територіального управління, повітряного командування, ескадри, військово-морської бази ЗС; регіонального управління, морської охорони, розвідувального органу ДПС; внутрішніх військ МВС 

ЦТ 

10 

за окремими складовими показниками в цілому щодо: корпусу, територіального управління, повітряного командування, ескадри, військово-морської бази, тактичної групи, бригади, полку, окремого батальйону (до них прирівняних) ЗС; регіонального управління, морської охорони, розвідувального органу, органу охорони державного кордону, загону морської охорони, органу забезпечення ДПС; УДО; територіального командування, бригади, полку, окремого батальйону внутрішніх військ МВС 

Т 

1.1.6 

Відомості за сукупністю всіх показників про бойові комплекти, бойовий та чисельний склад військ (сил) у цілому щодо: 

 

 

 

виду, роду, спеціальних військ, оперативного командування, корпусу, територіального командування, повітряного командування, ескадри, військово-морської бази ЗС; адміністрації, регіонального управління, морської охорони, розвідувального органу ДПС; внутрішніх військ МВС; СБ; СЗР 

ЦТ 

10 

 

тактичної групи, бригади, полку, окремого батальйону (до них прирівняних), установи, організації, підприємства, арсеналу, бази ЗС; органу охорони державного кордону, загону морської охорони, органу забезпечення ДПС; УДО; територіального командування, бригади, полку, окремого батальйону (до них прирівняних) внутрішніх військ МВС; підрозділу, навчального закладу, військової частини СБ; підрозділу, навчального закладу СЗР 

Т 

 

1.1.9 

Відомості за сукупністю всіх складових показників про побудову системи або проведення заходів оперативного обладнання території  

 

 

ГШ 

у цілому щодо усієї території України 

ЦТ 

10 

 

у цілому щодо: стратегічного напряму, оперативно-стратегічного, оперативного напрямку, морської зони  

Т 

 

1.2.1

Відомості про морально-психологічний стан особового складу військових формувань або ефективність морально-психологічного забезпечення підготовки чи застосування військ (сил), які дають змогу встановити їх боєздатність, у цілому щодо: 

 

 

ГШ 

ЗС 

ЦТ 

10 

 

виду, роду, спеціальних військ, оперативного командування, корпусу, територіального управління, повітряного командування, військово-морської бази, ескадри ЗС; ДПС; МВС; СБ; УДО; СЗР; Державної спеціальної служби транспорту МТЗ 

Т 

 

1.2.2

Відомості про морально-психологічну обстановку в районах застосування військ (сил), які дають змогу встановити їх боєздатність 

Т 

ГШ 

1.2.3

Відомості про кількісні показники бойових психогенних утрат особового складу військ (сил) 

Т 

ГШ 

2.2.5

Відомості за окремими показниками про місце розташування, призначення, потужність об’єктів телекомунікацій телекомунікаційних мереж загального користування, об’єктів поштового зв’язку мережі поштового зв’язку, що належать до мобілізаційних потужностей, у цілому щодо: 

 

 

МЕ 

МТЗ 

ЦТ 

10 

 

окремих об’єктів телекомунікацій телекомунікаційних мереж загального користування або поштового зв’язку мережі поштового зв’язку
Перелік об’єктів, які належать до мобілізаційних потужностей, визначає МТЗ 

Т 

 

4.1.11

Відомості про штат, штатну чисельність, фактичну укомплектованість за штатом 

 

 

ГУР
ДПС
СБ
СЗР
УДО 

за сукупністю всіх показників у цілому щодо: СБ; СЗР; ДПС, розвідувального органу Адміністрації ДПС; ГУР; УДО 

ЦТ 

10 

 

за окремими показниками в цілому щодо: СБ; СЗР; ДПС, розвідувального органу Адміністрації ДПС; УДО;
за сукупністю всіх показників у цілому щодо: органу, навчального закладу, підрозділу Центрального управління СБ; навчального закладу, підрозділу СЗР; розвідувального органу Адміністрації ДПС, його територіального (структурного) підрозділу, оперативно-розшукового підрозділу органу ДПС; підрозділу, військової частини ГУР; оперативного підрозділу УДО 

Т 

 

4.2.7

Відомості про кількість приміщень, які на конфіденційній основі використовуються, готуються до використання або використовувалися раніше для виконання завдань оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності  

 

 

ГУР
ДДВП
ДПС
ДПСУ
СБ
СЗР
УДО 

за окремими показниками в цілому щодо: СБ; СЗР; ДПС; УДО; ГУР;
за сукупністю всіх показників у цілому щодо: ДДВП; оперативного підрозділу СБ; розвідувального органу Адміністрації ДПС, його територіального (структурного) підрозділу, оперативно-розшукового підрозділу органу ДПС; податкової міліції ДПСУ; оперативного підрозділу УДО 

ЦТ 

10 

 

за окремими показниками в цілому щодо: податкової міліції ДПСУ; оперативного підрозділу СБ; оперативного підрозділу СЗР; територіального (структурного) підрозділу розвідувального органу Адміністрації ДПС, його територіального (структурного) підрозділу, оперативно-розшукового підрозділу органу ДПС; оперативного підрозділу УДО; підрозділу ГУР або оперативно-розшукового чи розвідувального заходу; органу кримінально-виконавчої системи;
за сукупністю всіх показників у цілому щодо: підрозділу податкової міліції ДПСУ  

Т 

 

4.4.8 

Відомості про статистичні показники оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, що дають змогу здійснити кількісну оцінку оперативних сил і засобів, які застосовувалися для здійснення цієї діяльності, але не розкривають об’єкти спрямувань цих заходів  

 

 

ДДВП
ДПС
СБ
СЗР
УДО 

за окремими напрямами діяльності в цілому щодо: СБ; ДПС;
за сукупністю всіх напрямів діяльності в цілому щодо: оперативного підрозділу Центрального управління, органу СБ; СЗР; УДО 

ЦТ 

10 

 

за окремими напрямами діяльності в цілому щодо: УДО; органу, оперативного підрозділу Центрального управління СБ; СЗР; розвідувального органу Адміністрації ДПС, його територіального (структурного) підрозділу, оперативно-розшукового підрозділу органу ДПС;
за сукупністю всіх напрямів діяльності в цілому щодо: оперативного підрозділу СБ; підрозділу СЗР; підрозділу УДО; органу й установи кримінально-виконавчої системи 

Т 

 

4.4.12 

Відомості за окремими показниками про використання розвідувальними органами України в інтересах розвідувальної діяльності конкретних систем (засобів, каналів) зв’язку, їх технічні (технологічні, експлуатаційні) характеристики, розголошення яких може створити умови для несанкціонованого доступу до інформації, що передається ними
При засекречуванні ступінь секретності встановлюється і змінюється в залежності від обсягу і важливості відповідних відомостей за рішенням посадової особи, уповноваженої на встановлення грифа секретності 

ЦТ
Т 

10

ГУР
ДПС
СЗР 

4.6.4 

Відомості про морально-психологічний стан особового складу, ефективність морально-психологічного забезпечення підготовки чи застосування сил ДПС, які дають змогу встановити їх здатність виконувати оперативно-службові завдання, в цілому щодо: 

 

 

ДПС 

ДПС 

ЦТ 

10 

 

органу ДПС 

Т 

 

4.9.11 

Відомості (окремо за напрямками) про результати наукових досліджень, науково-дослідних (дослідно-конструкторських) робіт з удосконалення норм ефективності захисту технічних засобів, систем (комплексів) урядового або спеціального зв’язку, вимог побудови систем захисту на об’єктах урядового або спеціального зв’язку, від витоку
При засекречуванні ступінь секретності встановлюється і змінюється за рішенням державного експерта з питань таємниць 

 

 

СБ 

секретної інформації 

ЦТ 

10 

 

конфіденційної інформації, що є власністю держави 

Т 

 

4.9.13 

Відомості про норми ефективності захисту технічних засобів (систем, комплексів) урядового або спеціального зв’язку від витоку: 

 

 

СБ 

секретної інформації 

ЦТ 

10 

 

конфіденційної інформації, що є власністю держави 

Т 

 

4.9.14 

Відомості про спеціальні вимоги до побудови системи захисту об’єктів урядового або спеціального зв’язку від витоку: 

 

 

СБ 

секретної інформації 

ЦТ 

10 

 

конфіденційної інформації, що є власністю держави 

Т 

 

Скорочення:

Т – «таємно»; ЦТ – «цілком таємно»; ОВ – «особливої важливості»

СБ – Служба безпеки;  ДПС – Державна прикордонна служба; МЕ – Міністерство економіки;

ДПСУ – Державна податкова служба України; ЗС – Збройні Сили;  УДО – Управління державної охорони;

ГШ – Генеральний штаб; ГУР – Головне управління розвідки; СЗР – Служба зовнішньої розвідки;

ДДВП – Державний департамент з питань виконання покарань

 

 

 

 Поділитися