Укази Президента “Не для друку”. Боротьба журналіста триває.
Рік тому журна, який відповідно до Конституції України, цього та інших законів України забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів”.
Стаття 14 (11) – Повноваження Центральної виборчої комісії
“Центральна виборча комісія:...
(11) реєструє відповідно до законів України кандидатів у депутати, включених до виборчих списків політичних партій (блоків), та видає представникам політичних партій (блоків) копію рішення про реєстрацію, посвідчення кандидатів у депутати”.
3. Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р.
Стаття 17(1) – Місце проживання
“Місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно мешкає або переважно проживає”.
4. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 18 жовтня 2001 р. (Із змінами, внесеними згідно із Законом від 17 січня 2002 р.)
Стаття 8 – Право бути обраним
“1. Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.
2. Проживання в Україні за цим Законом означає проживання на території, яка включає: територію в межах державного кордону України, судна, що перебувають у плаванні під Державним Прапором України, а також перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах, на полярних станціях України, а так само перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України”.
Стаття 41 – Умови реєстрації кандидатів у депутати в багатомандатному виборчому окрузі, включених до виборчого списку партії
“...8) Автобіографій осіб, включених до списку партій, обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов’язково повинні містити: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім’ї, адресу місця проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про наявність чи відсутність судимості...”
Стаття 47 – Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) в депутати
“1. Виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) в депутати у разі:
…8) виявлення відповідною виборчою комісією суттєвої недостовірності відомостей про кандидата, поданих відповідно до цього Закону”.
5. Цивільно-процесуальний кодекс України (із змінами від 7 березня 2002 р.)
Стаття 24316 – Підсудність справ по скаргах, заявах
“Скарги на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії розглядаються Верховним Судом України”.
Стаття 24317 – Подання скарги, заяви
“Скаргу на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, крім зазначених у главах 30-Б, 30-В цього Кодексу, може бути подано до Верховного Суду України протягом семи днів відповідно з дня прийняття Центральною виборчою комісією рішення, вчинення дії або бездіяльності”.
“Із скаргою до Верховного Суду України вправі звернутися визначені законом суб’єкти виборчого процесу, права або охоронювані законом інтереси яких було порушено рішенням, дією або бездіяльністю Центральної виборчої комісії”.
Стаття 24320 – Рішення суду
“За результатами розгляду скарги суд постановляє рішення. При встановленні обґрунтованості скарги суд визнає дії чи бездіяльність Центральної виборчої комісії неправомірними, скасовує рішення і зобов’язує задовольнити вимогу заявника та усунути порушення. Якщо оскаржувані рішення, дії Центральної виборчої комісії відповідають вимогам закону, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги. Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Копії рішення суд негайно надсилає заявникові і Центральній виборчій комісії для виконання”.
ОСКАРЖЕННЯ
Заявник скаржиться на порушення статті 3 Протоколу №1 до Конвенції як окремо, так і в поєднанні зі статтею 14 Конвенції. Він наполягає, що відмова у реєстрації його як кандидата в народні депутати України не має об’єктивного та розумного виправдання, не переслідує законну мету, і що обмеження його прав є непропорційним. Заявник також стверджує, що третю особу у схожій ситуації було зареєстровано як кандидата на вибори, хоча останній проживав за межами України.
Заявник далі скаржиться на порушення п. 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції, а саме: він стверджує, що його право “залишати країну” було незаконно обмеженим.
Також заявник на підставі положень статті 6 п. 1 стверджує, що він був позбавлений права на справедливий судовий розгляд своєї скарги на відмову реєстрації його як кандидата в депутати.
Заявник скаржиться на порушення статті 3 Протоколу № 1 до Конвенції як окремо, так і в поєднанні зі статтею14 Конвенції, які, відповідно, містять такі положення:
“Високі Договірні сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу”.
“Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознаками статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин”.
Заявник посилається, зокрема, на той факт, що йому було відмовлено у реєстрації у списку кандидатів на вибори до парламенту без достатніх на те підстав. Він наполягає, що, по-перше, він надав правдиву інформацію стосовно свого місця проживання (прописки), і, по-друге, що “відповідно до міжнародних договорів України” (як те передбачено Законом “Про вибори народних депутатів України”) він вважається таким, що проживає на території України, оскільки йому Урядом США було надано статус біженця.
Уряд України не погодився з цією позицією. Зокрема, він наполягав, що заявник з самого початку не вказав адресу свого проживання і не намагався довести, що він мешкає за кордоном відповідно до чинних міжнародних договорів України, так як не бажав вказувати своєї фактичної адреси правоохоронним органам України. Уряд також вважав, що така поведінка була несумісною з бажанням заявника набути статус народного депутата. Крім того, Уряд стверджував, що заявник не знаходився за кордоном відповідно до міжнародних договорів України та положень статті 8 Закону “Про вибори народних депутатів України”. Він звернув увагу на той факт, що Женевська конвенція 1951 р. була підписана Україною, але не набрала чинності для неї до 8 вересня 2002 р., тобто на дев’ятнадцятий день після здачі ратифікаційної грамоти Урядом на зберігання.
Заявник далі наполягав, що відмова Центральної виборчої комісії у реєстрації його як кандидата в депутати, яка була підтримана Верховним Судом, була свавільною. П. Мельниченко стверджував, що він надав правдиві дані щодо місця його проживання і що закон про вибори не містить вимог вказати “фактичне місце проживання” або “фактичну адресу”, що стало підґрунтям для відмови йому у реєстрації. Більше того, заявник стверджував, що він нліст бюлетеню “Права людини” Юрій Чумак надіслав Президентові України запит, відповідь на яких чекає до цього дня. Але не просто чекає, а позивається, відстоюючи своє право на доступ до інформації. Минулого року Харківська правозахисна група разом із альянсом “Майдан” проводили акцію “Для друку”, якою намагалися привернути увагу до різних указів, наказів, розпоряджень тощо, що виходять з-під пера чиновників, маючи гриф “Для службового користування”, або “Не для друку”.
Президент України минулого року таких указів видав більше сорока.
5 травня минулого року журналіст бюлетеню “Права людини” Юрій Чумак звернувся із інформаційним запитом до голови української держави з проханням надати інформацію про перелік указів, що внаслідок перегляду одержали гриф “Для службового користування”, і указів, з яких обмежувальні грифи зняли.
Проте відповідей він так і не дочекався.
Юрій Чумак: “Президент особисто не може відповідати на запити та звернення, які йому надходять. Але, на жаль, у нас немає закону, який би визначав орган (наприклад, Адміністрація чи Секретаріат) цим займається, і покладав на нього такі обов’язки. Тобто я звертався до президента – відповіді не отримав. Я звернувся до суду з позовом на Президента”.
Тричі журналіст їздив до Києва, але судові засідання так і не відбувалися. Судді терміново виїжджали на конференцію, хворіли, змінювався склад суду.
21 грудня 2005 року суд нарешті відбувся, і слухання справи перенесли до Чугуївського міського суду Харківської області за місцем проживання позивача.
5 травня цього року суд відбувся. Але через відсутність представника Президента, тобто відповідача, слухання справи перенесли на 30 травня.
Юрій Чумак: “Я все ж таки чекаю на те, що належна відповідь буде надана. І не тільки я, як журналіст, здобував цю інформацію для того, щоб поділитися потім нею із читачами бюлетеню “Права людини”.
Ситуацію коментує доцент кафедри конституційного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого Федір Веніславський:
“Конституція України взагалі не передбачає видання указів “Не для друку”. Крім того, звичайно, укази, які не містять інформації з державною таємницею, то вони не можуть бути засекреченим і не для друку, бо вони тоді обмежують право громадянина знати про діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування”.
Рік тому радник Президента з правових питань пан Полудьонний, виступаючи на телебаченні, заявив, що найближчим часом перелік указів Президента, що мали обмежувальні грифи, переглянуть: частину – відкриють для суспільства, а ті, що містять суворо конфіденційну інформацію – отримають гриф “Для службового користування”.
Вікторія Маренич, Харків, 12 травня 2006