MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Замула та інші проти України

15.05.2007   

ДРУГА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ЗАМУЛА ПРОТИ УКРАЇНИ»

(Заява № 10231/02)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

8 листопада 2005 року

 

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44  Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Замула та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої

увійшли:

п. Ж. П. КОСТА, Голова,

п. А. Б. БАКА,

п. КАБРАЛ БАРРЕТО,

п. Р. ТЮРМЕН,

п. В. БУТКЕВИЧ,

пані Д. ЙОЧЄНЄ,

п. Д. ПОПОВІЧ, судді,

та пані С. ДОЛЛЄ, Секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 11 жовтня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа порушена за заявою (№ 10231/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) трьома громадянами України - п. Василем Івановичем Замулою (перший заявник), пані Наталею Іванівною Замулою (друга заявниця) та пані Мариною Замулою (третя заявниця) (далі - заявники) 19 липня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані Валерія Лутковська та пані Зоряна Бортновська.

3. Заява була розподілена Другій Секції (пункт 1 Правила 52 Регламенту Суду). У межах цієї Секції палата, яка розглядатиме справу (пункт 1 статті 27 Конвенції), була сформована, як передбачено пунктом 1 Правила 26.

4. 20 травня 2003 року колишня Друга Секція Суду визнала скарги заявників частково

неприйнятними. Він вирішив відкласти розгляд скарг заявників щодо тривалості невиконання рішення, надмірної тривалості провадження у справі заявників і стверджуваної відсутності національних засобів захисту за цими скаргами (пункт 1 статті 6 Конвенції та стаття 13 Конвенції) та комунікувати ці скарги Уряду відповідачу для надання зауважень. Суд також вирішив застосувати пункт 3 статті 29 Конвенції і одночасно розглянути питання щодо прийнятності та суті справи.

5. І Уряд і заявники надали зауваження щодо суті (Правила 54А).

6. 1 листопада 2004 року Суд змінив склад Секції (пункт 1 Правила 25). Ця справа була

передана до Другої Секції у новому складі (пункт 1 Правила 52).

ФАКТИ

7. Перший заявник народився 12 січня 1952 року і постійно проживає у м. Євпаторії, Крим. Він подав свою заяву до суду від імені своєї дружини (друга заявниця), яка померла 25 жовтня2001 року, і від імені своєї молодшої дочки (третя заявниця), яка народилась у 1980 році.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. 31 липня 1997 року сержант міліції Б. О. М. Шосткінського міського управління внутрішніх справ, знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, смертельно поранив старшу дочку заявника, пані Ірину Ячменеву (народжену Замула).

9. 3 березня 1998 року Сумський обласний суд засудив Б. О. М. до 14 років позбавлення волі за вбивство дочки заявника, замах на вбивство інших осіб та зловживання посадовим становищем. Суд також зобов’язав управління внутрішніх справ сплатити 65 114,20 грн[1] першому заявнику, матері його померлої дочки (другій заявниці), молодшій сестрі (третій заявниці) та її колишньому чоловіку п. Олександру Ячменеву.

10. 7 квітня 1998 року Верховний Суд України залишив цей вирок у силі.

11. Виконавче провадження було відкрито 19 травня 1998 року.

12. 15 травня 2000 року Шосткінський міський відділ ДВС повідомив заявника, що 1223,56 грн.[2] підлягали сплаті, але немає можливості виконати рішення повністю. Заявника також було поінформовано, що несплачений борг складає 63 805,64 грн[3], 19 405,64 грн[4] з яких мали бути сплачені заявнику та 14 800 грн[5] іншим потерпілим.

13. У жовтні 2000 року Сумське обласне управління Міністерства внутрішніх справ (далі -Сумське управління) було реорганізоване і Шосткінське районне управління внутрішніх справ було об’єднане з міським управлінням внутрішніх справ.

14. Постановою Сумського обласного суду від 9 лютого 2001 року правонаступником за рішенням від 3 березня 1998 року було визначено Шосткінський міський районний відділ внутрішніх справ.

15. 5 липня 2001 року виконавче провадження було зупинене з огляду на відсутність коштів у Шосткінського міського управління внутрішніх справ. У постанові про зупинення виконавчого провадження було зазначено, що виконавчий лист може бути повторно пред’явлений до виконання до 5 липня 2004 року.

16. 9 липня 2001 року управління юстиції в Сумській області поінформувало першого заявника про відсутність у управління внутрішніх справ коштів. Заявника також було поінформовано, що він може повторно звернутись з заявою про виконання рішення від 3 березня 1998 року в межах трирічного строку.

17. Друга заявниця померла 25 жовтня 2001 року.

18. 2 листопада 2001 року перший заявник поінформував Суд, що він був опікуном пані Катерини Ячменевої, 1995 року народження, дитини його вбитої дочки, батько якої (п. Щ. Я.) був позбавлений батьківських прав.

19. 16 липня 2003 року Сумське управління повідомило заявників про те, що у зв’язку з

надходженням коштів на погашення заборгованості вони можуть отримати належні їм кошти після пред’явлення виконавчих листів за рішенням від 3 березня 1998 року.

20. Перший заявник отримав цей лист 22 липня 2003 року.

21. 21 січня 2004 року Департамент Міністерства юстиції спонукав заявників отримати

кошти, присуджені їм рішенням від 3 березня 1999 року. Департамент зазначав, що  випадку відмови отримати ці кошти їх подальше повернення буде неможливим і що «подальший розгляд справи буде припинений».

22. 18 листопада 2003 року і 22 березня 2004 року Міністерство юстиції України інформувало Суд, що заявники не пред’явили виконавчі листи до Державної виконавчої служби.

23. 18 березня 2004 року перший заявник повідомив Суд, що він був поінформований про те, що спливає строк пред’явлення виконавчих листів до виконання.

24. 13 квітня 2004 року заявник звернувся до Євпаторійського міського суду з клопотанням про відновлення строку для оформлення права на спадщину померлої дружини.

15 травня 2004 року суд відновив заявнику цей строк.

25. 23 квітня 2004 року перший заявник повторно пред’явив до відділу державної виконавчої служби Шосткінського міського управління юстиції виконавчі листи про стягнення 15 000 грн[6] моральної шкоди та матеріальної шкоди у розмірі 5114,20 грн[7]. Того ж дня відділ державної виконавчої служби Шосткінського міського управління юстиції відновив виконавчі провадження заявників.

26. 22 червня 2004 року перший заявник отримав усі кошти, присуджені йому та його дочці. Виконавчі провадження щодо першого заявника та його дочки були закриті 30 червня 2004 року. Виконавчий лист про стягнення коштів на користь померлої дружини заявника знаходився у ВДВС, оскільки Євпаторійським міським судом розглядалось питання про набуття заявником права на спадщину його померлої дружини.

27. 27 квітня 2005 року заявник повідомив Суд, що спадкове провадження триває у

Євпаторійському міському суді.

ІІ. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

28. Відповідне національне законодавство і практика наведена у рішеннях у справах «Ромашов проти України» (від 27 липня 2004 року, заява № 67534/01, пп. 16–18), «Дубенко проти України» (від 11 січня 2005 року, заява № 74221/01, пп. 21–23), «Войтенко протии України» (від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02, пп. 20–25).

ПРАВО

29. Заявники скаржились на неспроможність державних органів виконати рішення від 3 березня 1998 року вчасно. Вони посилались на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка у відповідній

частині передбачає таке:

«Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків ... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».

30. Далі заявники стверджували, що невиконання рішення, винесеного на їх користь,

становило порушення статті 13 Конвенції, яка передбачає таке:

«Кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості».

І. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Попередній розгляд

Заперечення щодо подання заявником заяви від імені його дочки і його померлої дружини

31. Уряд заперечував проти представництва пані Марини Замули першим заявником (її батьком). Зокрема, вони зазначали, що пан Василь Замула не надав документа, що уповноважував його діяти від її імені. Вони далі зазначали, що перший заявник ще не набув статусу спадкоємця його померлої дружини і, таким чином, не може вважатись жертвою щодо невиконання рішення, винесеного на її користь.

32. Щодо відсутності у першого заявника права представляти свою дочку (третю заявницю) Суд повторює, що коли заявники вибирають представництво за Правилом 36 Регламенту Суду, є вимога за пунктом 3 Правила 45 Регламенту Суду, що довіреність чи письмове уповноваження на представництво мають бути подані ним/нею (див. ухвалу від 29 червня 2004 року у справі «Фалькович проти України», заява № 64200/00). Такий уповноважуючий письмовий формальний лист не був наданий дочкою першого заявника своєму батьку. З зауважень заявника передбачалось, що пані Замула була молодшою і її батько, таким чином, може вважатися її юридичним представником у провадженні в Суді.

33. Проте, з матеріалів справи виходить, що національні органи визначили пані Марину Замулу як окремого стягувача у виконавчому провадженні, вважаючи, що вона має отримати належні їй кошти (у листі Міністерства юстиції № 01_7/28 від 21 січня 2004 року), і у матеріалах справи містяться листи до Суду, підписані пані Мариною Замулою (наприклад, лист від

18 вересня 2003 року, підписаний першим заявником та третьою заявницею). За цих обставин Суд доходить висновку, що зауваження Уряду щодо відсутності у пані Замули правоздатності на розгляд її заяви має бути відхилене. Суд вирішує, що пан Василь Замула має повноваження представляти пані Марину Замулу у провадженні в Суді.

34. Щодо другого розділу заперечення Уряду Суд повторює, що концепція «жертви» за статтею 34 Конвенції має тлумачитись автономно і незалежно від національної правової концепції, такої як, наприклад, роль вступу чи участі у судовому розгляді (див. ухвалу Комісії від 6 квітня 1995 року у справі «Greek Federation of Customs Officers, Gialouris and others v. Greece», заява № 24581/94, DR_81B, стор. 127). Суд повторює, що заява може бути подана від імені померлої особи, особою належної правоздатності, наприклад, родичем чи спадкоємцем майна (див., серед багатьох інших посилань, рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Ahmet Sadik v. Greece», доповіді за рішеннями та ухвалами 1996_V, п. 26). Таким чином він вирішує, що зауваження Уряду щодо спадкового питання має мале відношення до провадження у Суді і має бути відхилене (див. пункт 26 вище).

Б. Прийнятність скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції

35. Уряд зазначав, що заявники повторно не пред’явили виконавчі листи, повернуті їм у 2001 році, що, таким чином, означає, що заявники втратили інтерес до виконання рішення, яке розглядається. Далі Уряд заявляв, що заявник не порушував у Суді питання про визнання його правонаступником його померлої дружини. Вони також наполягали, що заявники не вичерпали національні засоби захисту, оскільки вони не оскаржували в суді бездіяльність державної виконавчої служби, а також не порушували питання про прискорення виконання рішення. Вони пропонували визнати заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану чи у зв’язку з невичерпанням національних засобів захисту.

36. Заявники не погоджувались. Зокрема, перший заявник зазначав, що він повторно не пред’являє виконавчі листи, оскільки він очікує ухвалу Суду у справі і не впевнений у тому, як це впливатиме на перебіг її розгляду у Суді. Далі він зазначав, що він не був визнаний спадкоємцем його померлої дружини щодо рішення від 3 березня 1998 року і, таким чином, не може стягнути кошти, які належать їй.

37. Суд бере до уваги бажання Уряду виконати рішення, винесене на користь заявників, і вирішує, що готовність Уряду виконати рішення усуває поняття невиконання як таке. Проте затягнуте часткове виконання після комунікації справи Уряду відповідачу не відповідає скаргам заявників про порушення їх прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 в частині періоду, протягом якого рішення від 3 березня 1998 року залишалось невиконаним (див. ухвалу від 6 квітня 2004 року у справі «Скубенко проти України», заява № 41152/98).

38. Щодо зауваження Уряду про невичерпання заявниками національних засобів захисту таке ж зауваження вже відхилялось Судом у багатьох рішеннях (див. рішення від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», заява № 67534/01, п. 32).

39. Відповідно, вищезгадані зауваження Уряду мають бути відхилені, а скарги заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції мають бути визнані прийнятними.

В. Прийнятність скарг заявників за статтею 13 Конвенції

40. Суд звертається до свого обґрунтування за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо пункту 1 статті 35 (пункти 35–39 вище), яке повністю може бути застосоване до скарги заявників за статтею 13 Конвенції. Відповідно, суд вважає, що ця скарга не є повністю необґрунтованою чи неприйнятною з будь яких інших підстав за статтею 13 Конвенції. Таким чином, вона має бути визнана прийнятною.

ІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

41. Уряд вважав, що у цій справі не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки заявники втратили інтерес до виконання рішення від 3 березня 1998 року, оскільки до Державної виконавчої служби вони повторно не пред’являли до виконання виконавчі листи.

42. Заявники не погоджувались. Вони зазначали, що тут було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки рішення від 3 березня 1998 року тривалий час не виконувалось.

43. Суд зауважує, що рішення залишалось невиконаним до 16 липня 2003 року, коли уся сума заборгованості реально могла бути отримана заявниками, після комунікації заяви Уряду відповідачу. Суд бере до уваги те, що заявники були належним чином повідомлені про можливість отримати кошти, визначені рішенням від 3 березня 1998 року (див. пункт 18 вище). Проте, вони відмовились пред’явити відповідні виконавчі листи до державних органів і, таким чином, строк їх пред’явлення закінчився 5 липня 2004 року.

44. Тим не менше, незважаючи на те, що заявники відмовились повторно пред’явити виконавчі листи до виконання, і на тривале спадкове провадження щодо заборгованості Міністерства внутрішніх справ стосовно другої заявниці, Суд все ж таки вирішив, що неспроможністю протягом п’яти років, чотирьох місяців і тринадцяти днів (див. пункт 18 вище) вжити необхідних заходів для виконання рішення від 3 березня 1998 року державні органи позбавили пункт 1 статті 6 Конвенції усього її практичного змісту. Також він вирішує, що Уряд не надав жодного прийнятного виправдання за цю затримку (див. рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, п. 45).

45. Відповідно, тут було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

ІІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

46. Суд звертається до своїх висновків у цій справі щодо порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (у пунктах 43–45 вище), а також аргументів Уряду щодо національних засобів захисту. За тих же підстав Суд вирішує, що заявники не мали національних засобів захисту, які вимагаються статтею 13 Конвенції, для відшкодування шкоди, завданої затримкою у цій справі (див. рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України», заява № 18966/02, пункти 46–48). Відповідно, тут було порушення цього положення.

ІV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

47. Заявник у власних інтересах, в інтересах своєї померлої дружини і своєї дочки вимагав справедливу сатисфакцію за статтею 41 Конвенції, яка передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

А. Шкода та витрати на провадження у Суді

48. Заявники вимагали відшкодування матеріальної шкоди у розмірі коштів, присуджених їм рішенням суду. Вони також вимагали відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 10 000 доларів США кожному заявнику (приблизно 8000 ЄВРО).

49. Об’єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує

першому заявнику та третій заявниці по 2560 ЄВРО кожному на відшкодування матеріальної

та нематеріальної шкоди. Щодо другої (померлої) заявниці Суд зазначає, що її спадкоємці, коли будуть визначені, мають право на виконання рішення, винесеного на її користь. Щодо нематеріальної шкоди він присуджує 2560 ЄВРО, які мають бути виплачені спадкоємцю другої заявниці.

50. Щодо витрат на провадження у Суді, які, як стверджується, понесені першим заявником, який представляв інтереси інших заявників у Суді, Суд зазначає, що жодних документів, які б підтверджували реальні витрати, надано не було. Проте він вважає, що перший заявник витратив певні кошти на провадження. Таким чином, він присуджує першому заявнику 100 ЄВРО за витрати на провадження у Суді.

Б. Пеня

51. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки

Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ, СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує скаргу прийнятною;

2. Вирішує, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що було порушення статті 13 Конвенції;

4. Вирішує, що:

(а)  протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2

статті 44 Конвенції, держава відповідач має сплатити першому заявнику, третій заявниці і

спадкоємцю другої заявниці по 2560 ЄВРО (дві тисячі п’ятсот шістдесят ЄВРО) кожному на відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди, а також першому заявнику 100 ЄВРО (сто ЄВРО) за витрати на провадження у Суді плюс суму будь якого податку, який може бути стягнуто, які мають бути конвертовані у національну валюту держави відповідача на день здійснення платежу;

(б) у випадку несплати чи несвоєчасної сплати державою відповідачем належної заявникові суми, на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;

5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 8 листопада 2005 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

  С. ДОЛЛЄ  Ж.-П. КОСТА

  Секретар секції  Голова секції


[1] 14 055,4 ЄВРО.

[2] 240,14 ЄВРО

[3]12 184,9 ЄВРО.

[4] 3705,89 ЄВРО.

[5]  2953,15 ЄВРО

[6] 2434,06 ЄВРО.

[7]829,86 ЄВРО

 Поділитися