MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Синько проти України

18.05.2007   

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СИНЬКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

(Заява № 4504/04)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

1червня 2006 року

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44  Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Синько проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої

увійшли:

п. П. Лоренцен (P. Lorenzen), Голова,

пані С. Ботучарова (S. Botoucharova),

п. К. Юнгвірт (K. Jungwiert),

п. В. Буткевич (V. Butkevych),

пані M. Цаца-Ніколовська (M. Tsatsa-Nikolovska),

п. Р. Маруст (R. Maruste),

пані Р. Єгер (R. Jaeger), судді,

та пані К. Вестердік (C. Westerdiek), Секретар секції,

  після обговорення в нарадчій кімнаті 9 травня 2006 року,

  виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа порушена за заявою (№ 4504/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Анатолієм Васильовичем Синьком (далі - заявник) 23 грудня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані В. Лутковська.

3. 24 березня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана новоутвореній п’ятій секції (пункт 5 правила 25 і пункт 1 правила 52).

ФАКТИ

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1961 році і проживає у місті Родинське Донецької області.

6. У 1998 році заявник порушив провадження у Красноармійському міському суді проти державного підприємства «Шахта «Родинська» (далі - Шахта «Родинська») про стягнення заборгованості з заробітної плати і компенсації. Рішенням від 13 січня 1999 року суд присудив заявнику 3204,07 грн[1] заборгованості з заробітної плати та інших виплат.

7. 4 лютого 2003 року Міністерство палива та енергетикиУкраїни ліквідувало Шахту «Родинська» і визначило її правонаступником державне підприємство «Красноармійськвугілля».

8. 9 жовтня 2003 року державна виконавча служба повідомила заявника, що рішення на його користь не могло бути виконане через брак майна у боржника, а процедура примусового продажу активів боржника була заблокована Законом «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 року.

9. У 2003 році заявник подав позов до державного підприємства «Красноармійськ вугілля» про компенсацію до Красноармійського міського суду. Рішенням від 26 листопада 2003 року суд присудив заявнику 1312,38 грн[2] компенсації.

10. 25 квітня 2005 року судові рішення на користь заявника були виконані у повному обсязі.

ІІ. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine) (заява № 67534/01, пункти 16–18, 27 липня 2004 року).

ПРАВО

12. Заявник скаржився відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції на неспроможність державних органів вчасно виконати рішення Красноармійського міського суду від 13 січня

1999 року і від 26 листопада 2003 року. Пункт 1 статті 6 Конвенції у відповідній частині передбачає таке:

«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного

строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо

його прав та обов’язків цивільного характеру (...)»

І. ПРИЙНЯТНІСТЬ

13. Уряд висловив заперечення щодо статусу жертви у заявника і щодо вичерпання всіх

національних засобів правового захисту, подібні до тих, які Суд уже відхилив у справі

«Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine) (див. Ромашов, згадану вище, п. 37). Суд

вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих самих причин.

14. Суд вважає, що заява піднімає серйозні питання факту і права відповідно до

Конвенції, визначення яких вимагає розгляду обставин справи. Він не знаходить підстав

вважати заяву неприйнятною.

ІІ. СУТЬ СПРАВИ

15. У своєму висновку Уряд стверджував, що порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було, як у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine) (див. Ромашов, згадану вище, п. 37).

16. Заявник не погодився.

17. Суд зазначає, що рішення Красноармійського міського суду від 13 січня 1999 року і від 26 листопада 2003 року залишалися невиконаними протягом близько шести років і трьох

місяців та одного року і п’яти місяців відповідно.

18. Суд нагадує, що він часто знаходив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, що піднімають питання, подібні до цієї заяви (див., наприклад, Ромашов, згадану вище, пункти 42–46).

19. Після вивчення всіх матеріалів, переданих до нього, Суд вважає, що Уряд не висунув жодного факту або вагомого аргументу, що може переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно відбулося порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

20. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє

право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування,

Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

А. Шкода

21. Заявник вимагає 5000 грн[3] для відшкодування нематеріальної шкоди.

22. Уряд заявив, що заявник не обґрунтував суму, запрошену для відшкодування нематеріальної шкоди, і заявив, що визнання порушення становитиме справедливу сатисфакцію.

23. Роблячи свою оцінку на основі справедливості, як вимагається у статті 41 Конвенції,

Суд вважає доцільним призначити суму у 810 ЄВРО як відшкодування нематеріальної шкоди.

Б. Витрати і видатки

24. Заявник не подав жодних вимог з цього приводу. Тому Суд не виносить рішення з

цього питання.

В. Пеня

25. Суд вважає, що пеня має нараховуватися за граничною позичковою ставкою Європейського центрального банку (the marginal lending rate of the European Central Bank), до якої мають бути додані три відсотки.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до положень пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 810 ЄВРО (вісімсотдесять ЄВРО) за моральну шкоду, а також суму будь%якого податку, який може бути стягнуто з заявника, конвертовані в українську гривню на день здійснення платежу;

(b) на суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку (the marginal lending rate of the European Central Bank) плюс три відсотки з часу, коли закінчаться вищезгадані три місяці, і до моменту повного розрахунку.

Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 1 червня 2006 року

відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.

  Клаудія ВЕСТЕРДІК  Пеер ЛОРЕНЗЕН

  (Claudia Westerdiek)    (Peer Lorenzen)

Секретар    Голова


[1]  Приблизно 212 ЄВРО.

[2] Приблизно 212 ЄВРО.

[3] Приблизно 810 ЄВРО.

 Поділитися