Галадій проти України

П’ята секція

УХВАЛА

Заява № 34907/04

Теодора Петровича Галадія

проти України

Європейський суд з прав людини (п’ята секція) 6 червня 2006 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

П. П. Лоренцен /P. Lorenzen/, Голова,

П. К. Юнгвірт / K. Jungwiert/,

П. В. Буткевич /V. Butkevych/,

Пані M. Цаца-Ніколовська /M. Tsatsa-Nikolovska/,

П. Р. Маруст /R. Maruste/,

П. Дж. Боррего Боррего /J. Borrego Borrego/,

Пані Р. Єгер /R. Jaeger/ судді,

та пані К. Вестердік / C. Westerdiek/, Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 17 вересня 2004 року,

беручи до уваги рішення Суду розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. 3 статті 29 Конвенції,

беручи до уваги надані декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у справі,

беручи до уваги зауваження надані Урядом-відповідачем та зауваження подані заявником у відповідь,

після обговорення, виносить таку ухвалу:

ФАКТИ

Заявник, п. Теодор Петрович Галадій, є громадянином України, який народився 1940 року, та проживає в м. Новогродівка, Донецької області, Україна. Уряду України (далі-Уряд) був представлений Уповноваженими пані В. Лутковською, та п. Ю. Зайцевим.

Факти у цій справі, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

Заявник двічі звертався до Новогродівського міського суду з позовами проти його колишнього роботодавця, ДВАТ „Шахта Росія”, щодо стягнення заборгованості із заробітної плати. Рішенням від 16 травня 2002 року суд присудив заявнику 10 148,97 грн.[1] 3 квітня 2003 року зазначений суд присудив заявнику 13  823,82 грн.[2]

Вказані рішення суду були направлені на виконання до відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції. Заявник стверджував, що у 2004 році він отримав 3 037,65 грн. Залишок заборгованості залишається невиплаченим.

У лютому 2003 року ДВАТ “Шахта Роcія” була реорганізована і перетворена на структурний підрозділ ДП “Селидіввугілля”. Оскільки остання є боржником, у грудні 2003 року виконавчі провадження були направлені до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

Заявник звернувся до Новогродівського міського суду Донецької області з позовом проти державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції щодо невиконання судових рішень винесених на його користь. 11 березня 2004 року міський суд відмовив у задоволенні вимог заявника, не встановивши порушень з боку виконавчої служби. Суд встановив, що виконавча служба діяла належним чином, вживаючи дій до виконання судових рішень від 16 травня 2002 року та 3 квітня 2003 року. Однак, рядом рішень Господарського суду Донецької області виконавчій службі було заборонено продавати власність шахти, оскільки проти неї була розпочато процедуру банкрутства. Суд також встановив, що згідно Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 26 грудня 2001, введено заборону на продаж майна підприємств, частка державної власності у статутному фонді яких перебільшує 25 відсотків.

19 липня 2004 року Донецький обласний апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції від 11 березня 2004 року. Заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України. Провадження у справі триває.

У червні 2004 року заявник ініціював інший судовий процес у Селидівському міському суді проти відділу Державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції щодо невиконання судових рішень винесених на його користь. 22 листопада 2004 року суд відмовив заявнику у задоволенні його позовних вимог. 29 березня 2005 року Донецький обласний апеляційний суд залишив без змін таке рішення суду. Заявник оскаржив зазначені судові рішення у касаційному порядку. 27 квітня 2005 року Селидівський міський суд встановив для заявника строк до 16 травня 2005 року для подання касаційної скарги у відповідності до процесуальних вимог, встановлених законом. Сторони не надали жодної інформації щодо подальшого руху цього провадження.

СКАРГИ

 Заявник скаржиться на тривале невиконання судових рішень винесених на його користь, відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції. Він також скаржиться на порушення його права власності, відповідно до статті 1 Протоколу №1.

ПРАВО

19 травня 2006 року Суд отримав зазначену нижче декларацію, підписану заявником:

«Я, Теодор Петрович Галадій, зазначаю, що Уряд України готовий сплатити залишок заборгованості за рішенням суду, який досі мені належить, а також сплатити мені еx gratia суму у розмірі 1,300 ЄВРО (одна тисяча триста ЄВРО) з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським Судом з прав людини.

Сума в розмірі 1,300 ЄВРО (одна тисяча триста ЄВРО) буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до п. 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

Я приймаю цю пропозицію та у подальшому відмовляюсь від будь-яких скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у цій заяві. Я заявляю, що прийняття цієї пропозиції означає остаточне вирішення цієї справи.

Ця декларація укладена в рамках дружнього врегулювання, яке було досягнуто між Урядом та мною.»

10 травня 2006 року Суд отримав зазначену нижче декларацію від Уряду:

«Я, Юрій Зайцев, Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, заявляю, що Уряд України пропонує виплатити Теодору Петровичу Галадію залишок заборгованості за рішенням суду, який досі йому належить, а також виплатити йому ex gratia суму у розмірі 1,300 ЄВРО (одна тисяча триста ЄВРО) з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на даний час розглядається Європейським судом з прав людини.

Сума в розмірі 1,300 ЄВРО (одна тисяча триста ЄВРО) буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до п. 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В разі неспроможності сплатити цю суму протягом трьохмісячного строку Уряд зобов’язується сплачувати з моменту сплину цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справи.»

Суд приймає до уваги факт досягнення сторонами угоди дружнього врегулювання. Суд впевнений, що угода дружнього врегулювання ґрунтується на повазі до прав людини, як це визначено у Конвенції та протоколах до неї, і не знаходить підстав загального характеру для подальшого розгляду скарги (in fine п. 1 стаття 37 Конвенції). Відповідно, п. 3 статті 29 Конвенції не може більше застосовуватись до цієї справи і справа має бути викреслена із реєстру справ. 

З цих підстав, Суд одноголосно

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ.

Клаудія Вестердік  Пеер Лоренцен

/Claudia Westerdiek/  /Peer Lorenzen/,

Секретар секції    Голова секції

[1] Близько 2 169 50 ЄВРО

[2] Близько 2 484 69 ЄВРО