MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Законопроєкт про мобілізацію дозволить призивати з 18 років за певних умовУникнути призову за $300: Служба в армії під час Громадянської війни у СШАВР ухвалила законопроєкт про зменшення призовного віку з 27 до 25 роківОкупаційна влада Луганщини формуватиме спецтабори для чоловіків призовного вікуВійна проти цивільних: 21 лютого армія РФ обстріляла Херсон Російський військовослужбовець закликає вбивати українських дітей ‘ще в утробі’, — ГУР ‘У дідовій хаті — у стелі ракета’: російська армія майже знищила село Залиман на ХарківщиніАрмія рф поцілила ракетами по торговельному центру в КременчуціРосійська армія мінує українську землю протипіхотними мінамиРада дозволила звільнятися з-під варти для призову на військову службуРосійська армія обстріляла дитсадок, лікарню та дитячий будинок Припинення призову на строкову військову службу з 2024 року – президент підписав указ Крим: До війська РФ відправили ще 150 призовниківВесняний призов. Чи законна перевірка документів, виписування повісток на вулицях та затримання призовників працівниками військкоматів разом із поліцією?«Полювання» на призовників на Харківщині набирає обертів. ООН та ОБСЄ розпочали свій моніторингВесняний призов-2019: полювання розпочалося. Як не стати жертвою облав військкоматів?Крим: Протягом місяця ухвалено 7 вироків за відмову служити у війську РФСкандал через публікацію 15 тис. прізвищ призовників (+ВІДЕО)Харківський обласний військкомат перетворив призов на викрадення та незаконне позбавлення волі молодих людейАрмія квітня 2014-го та армія листопада 2015-го різняться в рази!

Історія хвороби держави в історії хвороби юнака

03.07.2007   
Інна Сухорукова

Ця справа почалася і продовжується в далекому місті Лева, де живе і працює наша колега Л. Тополевська.

Саме вона, стурбована і розгублена, зателефонувала нам у квітні цього року: до неї звернулась мати військовослужбовця Б., який служив неподалік від дому, у Львівській області, в частині № А – 3870 – і раптом зник. Командири частини не хотіли чи не могли (як потім з’ясувалося – не хотіли) казати матері де її син, і що з ним. Ми почали телефонувати до Міністерства оборони, але поки ми шукали начальника Генштабу чи його заступника, на щастя  у матері задзвонила мобілка. Її син живий, але покалічений, лежав в одній з районних лікарень міста Лева з важкою травмою ноги. Мати кинулася до нього. Далі – як у поганому детективі. З’ясувалося, що юнака поклали до районної лікарні (відділення травматології) через  те, що командири частини намагалися приховати нещасний випадок! А травму військовослужбовець отримав  на своїй буденній роботі. Він і його співслужбовці розвантажували склад снарядів. Переносили по 80 кг за добу. Шалено втомлювалися. У Б. почала боліти спина, не проходила застуда, йому ставало зле від солдатської їжі. Але ніхто не звертав уваги на його скарги, ані командири, ані жінка – фельдшер з медпункту.

Закінчилась ця епопея так як і мала закінчитись: коли юнаки завантажували машину снарядів, вони сідали поруч з ящиками, що не були закріплені, і машина рушала. Одного дня машину підкинуло і важкий ящик впав Б. на ногу. Так він і опинився в районній лікарні під чужим прізвищем.

Після нашого звернення до Міністерства оборони все начебто налагодилося: юнака повернули до армії, тобто поклали до шпиталю, який і мав за нього відповідати. Але потім почались якісь дивні речі: то юнака відвезли представники частини до якоїсь жінки на експертизу. А яка може бути цивільна експертиза у військового, та ще й за наявністю окружного шпиталю з ВЛК (військово – лікарська комісія). У співбесіді зі мною мужній  начальник травматологічного відділення розповідав, що травма дрібна, що спина в нього болить невідомо з чого, і взагалі як я – харків’янка, розмовляю українською? Його колега – лікуючий лікар і взагалі відмовився розмовляти з нашим лікарем – експертом. А найцікавіше було те, що справу нібито почала вести військова прокуратура – і матері її представники відповідали, що справу закрито, а нам,  що постанову про закриття справи скасовано. Мати телефонувала нам часто і все дивувалась, що нога у сина пухне, живіт болить, спина теж, йому відкачують рідину з коліна, а лікуючий лікар твердить, що він здоровий.

Одного дня вона зателефонувала і повідомила, що у сина завтра ВЛК, а післязавтра виписка, але краще йому не стало. Прийшлося звертатися до львівських журналістів. Тільки після цього матір запросили до начальника штабу округа і запропонували не скаржитись, і тоді все буде гаразд: і сина влаштують на легку працю, і будуть лікувати. Одночасно штабом була проведена прес-конференція для журналістів, яких повідомили про те, що винних в нещасному випадку звільнено з лав армії.

Одночасно юнака оглянув головний травматолог Міністерства оборони, який перебував в той час у Львові – і висновки його були невтішними: у нього з’явилась підозра, що у Б. пошкодження меніску, і тоді без операції не обійтись. Спростувати чи підтвердити цю підозру можна тільки зробивши магнітно – резонансну томографію, або рентгентомографію з контрастною рідиною.

Що повинно було зробити керівництво шпиталю, можливо за згодою зі штабом округа? Направити на обстеження до цивільної лікарні, де така апаратура є. Але Б. виписали до частини,  до тієї самої,  що категорично заборонено Наказом начальника Генштабу ще у 1995 році.

Працівники шпиталю не тільки не спромоглися перевірити наявність важкої травми, а й не звернули уваги на низку хронічних захворювань, а саме: викривлення носової перетики з порушенням функції, хронічний гастродуоденіт, рефлюксекзофагальна. хвороба, хронічний вазомоторний риніт.

Щодо травми, то вона описана без врахування консультації головного терапевта МО. Єдине, що запропонували хворому – це 14 денна відпустка і рекомендовано повторне звернення до шпиталю, якщо біль в нозі не пройде протягом місяця.

Тобто порушення прав пацієнта і громадянина продовжуються, і, здається, притягати до відповідальності, як повелося, ніхто нікого не збирається.

Акт розслідування нещасного випадку вражає. Провина за нещасний випадок покладається на самого покаліченого і на водія. Ще винним виявився сержант, який безпосередньо керував роботами. Але аж ніяк не командир частини. Він собі працює...

Безкарність будь якого чиновного прошарку в його співвідносинах з простими громадянами, межує з божевіллям. Як не дивно, це нікого не цікавить... Хоча само існування держави можливо тільки в межах певних обов’язкових для всіх правил.

Дотримання чинного законодавства, його вдосконалення – найголовніша мета нашого суспільства. Без цього навіть у відкритій силовій структурі – в армії ладу не буде, як його немає у цивільному світі навколо.

На той момент, коли ця стаття готувалась до друку, військовослужбовця Б. перевели в іншу частину в місті Сам борі, де за словами матері військовослужбовця, умови перебування і ставлення до юнаків відрізнялось від в/ч А – 3870  як день від ночі. Юнака відразу ж направлено на повторне  обстеження у шпиталь.

Чим закінчиться ця справа, ми обов’язково  повідомимо читачів «ПЛ».

 Поділитися