Вбивці рядового Олександра Рибки засуджені до позбавлення волі

П’ять і сім років проведуть за ґратами вбивці рядового Олександра Рибки 20-річні сержанти Юрій Лук’яненко та Дмитро Пух. Мати забитого до смерті солдата отримає 200 тис. грн. Так оцінив моральне відшкодування Катерині Рибці військовий суд Житомирського гарнізону. Військова частина, де служив її син, також має заплатити жінці 4018 грн матеріальних збитків. Сестрі загиблого — 50 тис. грн.

Олександр Рибка призивався до армії минулої осені з Бердичева Житомирської області. Відслужив 20 днів.

”Коли ви мене заберете додому, куди-небудь, аби не тута? Закладіть деньги, я потім віддам, коли приїду. Тут я оставатись не хочу. Постарайтесь зробити хоч щось” — так Сашко написав у листі до матері. Через 10 днів його забили ногами сержанти навчального центру ”Десна”.

У ніч після присяги з 26 на 27 листопада солдата Рибку розбудив молодший сержант Пух. Звелів рядовому взяти 50 грн і йти за ним. Олександр сказав сержантові, що мати лишила тільки 70 грн, а йому ще треба заплатити за фотоальбом з присяги. Однак гроші з собою взяв.

— Сержанти зібрали тієї ночі 330 гривень і мали віддати їх офіцерові як подарунок. Слідчі стверджують, що солдати збирали гроші на свої власні потреби. Але ж це не так, — пояснює поведінку Дмитра один із родичів загиблого.

Пух завів Рибку до спортзалу, де був Лук’яненко. Олександр віддав тому гроші. Тоді сержанти по команді ”Заряджай!” змусили солдата присісти й підняти руки зі схрещеними долонями, якими треба було прикрити лоба. Потім Пух коліном правої ноги вдарив Рибку в долоні. Той упав. Йому наказали підвестися. Сашко хотів піти до казарми, та Дмитро крикнув йому: ”Куда, свиня!” Хлопець повернувся. Сержанти знову змусили його присісти й підняти руки. Кілька разів ”діди” по черзі копали новобранця ногами в груди та живіт. Пух був у важких солдатських чоботях, бо саме чергував по частині.

Тієї ночі Лук’яненко і Пух, окрім Рибки, побили ще вісім рядових 5-го взводу 1-ї зенітно-ракетної батареї. Кожен із них здав сержантам від 30 до 50 грн. Так у військовій частині, де служив Олександр, щороку після присяги проводили обряд ”посвячення” новобранців у солдати.

Повернувшись до казарми, Рибка сказав друзям, що почувається зле. О шостій ранку його доправили до медчастини у стані клінічної смерті. До тями солдат так і не прийшов. Судово-медичні експерти визнали, що хлопець помер від розриву печінки та внутрішньої кровотечі.

— Ми складали присягу в один день із хлопцями з ”Десни”, — згадує 18-річний десантник Іван Сокотун, взвод якого привезли на суд. — Після того як газети написали, що в учебці сержанти забили ногами солдата, мені подзвонила мама. Плакала, казала, може, й мене б’ють... Я її заспокоїв.

За словами десантника, після тієї події в ”Десні” в них у бригаді новобранці живуть в окремій казармі. Аби не допустити дідівщини в армії.

— Повезло молодим, вони у нас тепер жизні не бачили, — сміється Іван.

Підходять інші солдати, жартують, просять сфотографувати. Про підсудних кажуть співчутливо: ”Вони ж не навмисне...”

— Ми от теж таке пройшли, але ж вижили, — усміхається Сокотун. Але його тут же виправляють колеги:

— Ні-ні. У нас у частині не б’ють.

Суддя Анатолій Добровольський зазначає, що Юрій Лук’яненко отримав менший термін ув’язнення, бо розкаявся і співпрацював зі слідством.

— Я подаватиму апеляційну скаргу на ваше рішення, — підійшла до судді після закінчення засідання мати Лук’яненка. Той радить жінці звернутися до адвокатів.

— Як людина і громадянин, а не суддя, дав би сержантам більший термін — каже Добровольський.

Суддя пояснює, чому термін ув’язнення короткий: засуджені хлопці не за вбивство, а за ”завдання тяжких побоїв, що стали причиною смерті”.

— Прокурор вимагав відповідно 6 і 8 років тюрми, однак суд має бути гуманним, тож ми зменшили термін ув’язнення, — коментує своє рішення Добровольський.

Говорити із ”ГПУ” і назватися мати Лук’яненка відмовилася. На запитання, чи вважає вона, що п’ять років тюрми за вбивство людини — це багато, каже:

— Когда вы будете в таком же положении, как я, тогда мы поговорим.

Після завершення суду пішов рясний дощ.

— Навіть небо плаче, бо не може змиритися із такою несправедливістю, — ридає мати загиблого Катерина Рибка. — П’ять років за вбивство людини, як же так?

Командирів частини, де служив Олександр, звільнили з роботи й позбавили військових звань.

За матеріалами www.gpu.ua