MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

2020: не було гіршого року в царині прав людини після Революції гідностіТолерантність українців до незаконного насильства зростає — правозахисникиБезпека в Україні жертв переслідувань авторитарними режимами країн колишнього СРСР5 діб арешту за заявлення відводу судді в українських судах? ЄСПЛ виніс рішення у справі «Міхайлова проти України»ПЛАН СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОЇ ПРАВОЗАХИСНОЇ ГРУПИ (ХПГ) (2016–2019 рр.) ОновленоКороткий опис справ, що розглядалися Центром стратегічного захисту (ЦСЗ) ХПГ у 2016 р.Черговий раз українській владі вказали на необхідність реформування пенітенціарної системи. На цей раз - Європейський СудЗізнання «по-харківськи». Європейський Суд зафіксував ще один випадок катування у міліцейському відділку на Харківщині та призначив компенсаціюНечипорук и Йонкало против УкраиныПрава людини в Україні 2009–2010. II. Захист від катувань та інших видів поганого поводженняХарківська правозахисна група. РІЧНИЙ ЗВІТ 2009Харківська правозахисна група. РІЧНИЙ ЗВІТ 2008«Боротьба з жорстоким поводженням і безкарністю: Європейські стандарти захисту прав затриманих та ефективне розслідування скарг на жорстоке поводження»Курс для адвокатів «Підвищення майстерності з міжнародного захисту прав людини»Оголошується конкурс на участь у курсі для адвокатів «Підвищення майстерності з міжнародного захисту прав людини»Створення національної системи запобігання катуванням і поганому поводженню в Україні (2008–2011). Опис проектуПрава людини в Україні - 2008. 19. Права біженців та шукачів притулкуДо участі у конкурсі запрошуються: адвокатиСтан виконання рекомендацій правозахисних організації, наданих у Доповіді „Права людини в Україні – 2006”Конкурс на участь у курсі для адвокатів «Підвищення майстерності з міжнародного захисту прав людини»

Історія О.

14.02.2008   
Юрій Чумак

Порушувати права людини не можна навіть тоді, коли людина сама не усвідомлює, що вони порушуються.

В грудні минулого року до Харківської правозахисної групи звернувся Сергій О., який заявив, що почуває себе настільки фізично й морально погано, що готовий вдатися до самогубства. Говорив, що от-от поріже собі вени.

Справа в тому, що в березні 2007 року заявник був затриманий співробітниками міліції за підозрою в здійсненні злочину, і до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді «взяття під варту».

Того ж місяця О. помістили до Харківського обласного слідчого ізолятору № 27. Відразу ж після прибуття до СІЗО заявник пред’явив скарги на стан здоров’я, однак обстеження, у результаті якого був поставлений діагноз, було проведено тільки через місяць. Лікарі встановили, що О. страждає на цілий ряд тяжких хвороб – у нього знайшли рак лівої нирки, метастатичний процес у легені, хронічний цироз печінки.

Характерно, що хвороби, на які занедужав О., є основою для звільнення засуджених (на підставі спільного наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань і Міністерства охорони здоров’я України від 18 січня 2000 року № 3/6). Втім, положення цього наказу поширюються винятково на засуджених, щодо яких вирок набув законної сили, і не стосується осіб, що втримуються під вартою до вироку суду. Безумовно, ця норма є необґрунтованою з огляду на презумпцію невинуватості й те, що часто умови утримання в СІЗО людей, вина яких ще не встановлена, є гіршими від умов перебування в колоніях для відбування покарання. Таким чином, таке положення явно дискримінує заявника.

Представник О. неодноразово подавав до суду клопотання про зміну запобіжного заходу, оскільки стан ув’язненого був важким, однак жодне з них не було задоволено. Більше того, О. неодноразово примусово доставлявся на судові слухання по його справі (Зміївський районний суд знаходиться в 50 кілометрах від СІЗО), що наносило йому величезні фізичні й моральні страждання. Хоча хворим з таким діагнозом звичайно призначається постільний режим.

Керівництво СІЗО фактично визнало, що в умовах ізолятору О. не може одержати адекватного лікування. Тому адміністрація СІЗО теж декілька разів зверталася до суду (як стверджується в довідці начальника медичної частини) із проханнями про зміну хворому в’язневі запобіжного заходу у зв’язку з важким станом здоров’я. Проте, суд залишився глухим до всіх цих клопотань і жодне з них не задовольнив.

Як до запроторення О. до СІЗО, так і під час перебування там, він постійно скаржився на мученицькі болі. Йому було важко пересуватися, дихати. У серпні 2007 року в медичній частині СІЗО проводилася експертиза, у результаті якої діагноз, встановлений О. в квітні 2007 року, підтвердився. Лікарі пошепки казали, що жити йому залишилося не більше 1 року.

За таких умов, не маючи можливості забезпечити нормальне лікування (у СІЗО № 27 немає навіть свого лікаря-онколога), О. призначили симптоматичну медичну допомогу, спрямовану не на збереження життя й поліпшення стану здоров’я, але лише на притуплення болю, зокрема застосування наркотичних анальгетиків – морфіну.

Однак, адміністрація та медична частина СІЗО не врахувала того факту, що після затримки й взяття під варту О. вже позбувся від наркотичної залежності (від якої страждав з 1997 року). Тоді він пережив абстинентний синдром – стан, сполучений з фізичними й психологічними стражданнями, – внаслідок повного припинення вживання наркотиків. Отже, про колишню наркотичну залежність було відомо адміністрації СІЗО й суду.

Внаслідок колишньої хвороби на наркоманію, О. був більшою мірою підданий виникненню залежності у випадку поновлення прийому наркотиків (на відміну від осіб, які ніколи їх не вживали). Що, власне, і сталося. Таким чином, симптоматичне лікування із застосуванням наркотичних засобів не було належною спробою державних органів вилікувати О., але сприяло відновленню в нього наркотичної залежності.

Ось у такій ситуації Сергій О. й звернувся до Харківської правозахисної групи. Він був переконаний, що у зв’язку з хворобою, загрозливою для життя, перебування в ув’язненні й неналежне надання допомоги, в остаточному підсумку, неминуче приведе до його смерті. І, щоб довгий час не поневірятися, готовий був піти на самовбивство.

Адвокат ХПГ Андрій Крістенко уважно ознайомився з ситуацією і дійшов висновку, що ненадання належної медичної допомоги при таких тяжких захворюваннях, в умовах утримання під вартою, порушує статтю 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Крім того, примусове доставляння заявника на судові слухання заподіювали йому мученицькі болі й фізичні та душевні страждання, які можуть підпадати під поняття «катування» за змістом статті 3 Конвенції.

У відповідності до правила 39 Регламенту Європейського Суду, 10 грудня А. Крістенко спрямував до нього листа, в якому попросив «вжити попередніх заходів відносно заяви Сергія О., 1968 року народження, громадянина України». А саме, запропонувати Уряду України змінити запобіжний захід з «утримання під вартою» на «підписку про невиїзд», а також направити заявника у відповідну медичну установу для надання належного лікування.

І те, чого держава не спромоглася зробити протягом понад 8 місяців (хоча, згідно зі ст. 3 Конституції України, «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави…, людина, її життя і здоров’я… визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю») здійснилося протягом 1 дня: 11 грудня 2007 року О. був переведений до онкологічного диспансеру міста Харкова. Де, зрозуміло, умови утримання та лікування є набагато кращими, ніж у СІЗО.

17 грудня 2007 року йому було проведене обстеження УЗІ, в результаті якого було виявлено об’ємне новоутворення в лівій нирці. Продовжували й надання симптоматичної допомоги.

Зрозуміло, що Держдепартамент з питань виконання покарань був не в захваті від того, що його робота по утриманню під вартою О. ускладнилася. До нього в лікарні приставили трьох охоронців-працівників СІЗО, яких вночі зміняли ще троє. До того ж (мабуть, «про всяк випадок») його цілодобово утримували в наручниках, прикутим до ліжка, що виглядає явно непропорційно вимогам безпеки в обставинах даного випадку. Адже ані в СІЗО, ані під час перебування в диспансері О. не проявляв агресії, поводився належним чином і не представляв загрози ні медичному персоналу, ні працівникам СІЗО, які його охороняли.

А коли стало зрозуміло, що йому передує операбельне лікування, О. ще й попросив, щоб до нього допустили родичів, які б надавали йому додатковий догляд. Представники Держдепартаменту вважали це свідченням того, що заявник відмовляється від лікування, тягне час, тому зажадали від Крістенка погодження на припинення попередніх заходів, призначених Євросудом.

Андрій їздив до онкодиспансеру, мав розмову з О. Подекуди складалося враження, що під впливом наркотиків, хворому вже нічого більше й не було потрібно, аби тільки отримувати нові «дози» (хай навіть під вартою і в наручниках). Але адвокат був певен: порушувати права людини не можна навіть тоді, коли вона сама не усвідомлює, що її права порушуються. Тому він наполіг на тому, щоб О. зголосився на додаткове обстеження і на необхідне лікування.

Наприкінці грудня 2007 року під контролем УЗІ хворому була зроблена пункція пухлини лівої нирки. А 11 січня 2008 року йому проведене оперативне втручання. Болящу нирку було видалено, О. перевели до відділення променевої терапії на реабілітацію. Найближчим часом на нього чекає лікування від наркологічної залежності.

А тим часом розгляд справи О. по суті було припинено на невизначений термін: 24 грудня 2007 року Зміївський районний суд зупинив виробництво в справі на підставі ст. 280 КПК, що передбачає: «коли підсудний ... захворів  ... на  тяжку  тривалу хворобу ... суд зупиняє провадження в справі щодо цього підсудного». З огляду на те, що всі скарги, заяви й клопотання по цьому ділу (в тому числі клопотання про звільнення з-під варти) повинні направлятися винятково через Зміївський суд, О. відтепер позбавлений засобів національного правового захисту.

Тому у своїй скарзі до Європейського Суду, підготовленій за допомогою правників Центру правової допомоги жертвам поганого поводження (що працює при ХПГ) Андрія Крістенка та Аркадія Бущенка, О. просить визнати порушення статей 3 (заборона катування), 5 (право на свободу та особисту недоторканність) та 14 (заборона дискримінації) Конвенції.

Вірогідно, це діло буде розглядатися протягом досить тривалого строку.

Втім, найголовнішу справу Сергій О. вже виграв – він відстояв своє право на життя, смертельна хвороба відступила. «Йому віднині ще жити й жити», – запевняють лікарі. Дай-то Боже!

 

Фото Юрія Чумака

 Поділитися