Права людини в Україні - 2007. 4. Право на справедливий суд

Право на справедливий суд[1]

1.  Загальний огляд

Право на справедливий суд гарантується статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Проте воно не закріплено ні в Конституції, ні в українському законодавстві. Законодавство захищає лише окремі елементи цього права.

Даний розділ містить оцінку окремих аспектів права на справедливий процес.

У грудні 2005 року Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, що є дорадчо-консультативним органом при Президенті України, розпочала розробку концепції судової реформи. 10 травня 2006 року Президент схвалив Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів[2], що була розроблена Національною комісією.

Пізніше з метою впровадження Концепції, були розроблені декілька законопроектів, котрі Президент вніс до парламенту. У квітні 2007 року ці проекти були внесені до порядку денного парламенту. Проте перед їхнім розглядом виявилося, що Президент надіслав листа про відкликання цих законопроектів. Він «передумав» підтримувати судову реформу через тиск ВСУ[3] та інші питання політичної доцільності.

Оскільки за парламентською процедурою неможливо відкликати проект закону, що знаходиться в порядку денному, ці проекти були розглянуті та прийняті парламентом у першому читанні. Проте в подальшому розгляд цих проектів загальмувався через розпуск парламенту.

Пізніше Президент змінив склад Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права[4]. З неї були виключені декілька осіб, що безпосередньо брали участь у розробці Концепції та відповідних законопроектів, а також були включені до складу комісії діючі судді та працівники судової гілки влади. Нові члени комісії одразу ж утворили підкомітет у комісії, завданням якого стала переробка прийнятої Президентом Концепції. Ці дії на практиці доказують, що президент відмовився від намірів впроваджувати затверджену ним Концепцію, незважаючи на те, що вона отримала схвальні відгуки міжнародних експертів Ради Європи, науковців, правозахисників і суддів нижчих ланок судів.

Таким чином, доля судової реформи знаходиться в руках парламенту та президента, котрі під тиском Верховного суду практично відмовилися від її впровадження.

Справедливе судочинство та належний захист прав людини та основоположних свобод можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства. Проте правове регулювання кримінального судочинства залишається нереформованим ще з радянських часів: Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року, незважаючи на деяке оновлення, не відповідає вимогам захисту прав людини відповідно до європейських стандартів. Господарські суди розглядають спори за правилами, що не відповідають сучасним тенденціям розвитку цивільного судочинства. Незважаючи на ухвалення Кодексу адміністративного судочинства, дотепер не прийнято закон про адміністративні процедури, де було б визначено стандарти відносин особи з органом влади (посадовою особою), додержання яких мають перевіряти адміністративні суди.[5]

Розгляд справ про адміністративні правопорушення взагалі відбувається з порушенням багатьох стандартів права на справедливий суд: численні обмеження щодо права на захист, неможливість оскаржити рішення в апеляційному порядку тощо. Хоча після рішення Європейського суду з прав людини в справі Гурепка проти України, Верховний суд своїм листом до апеляційних судів просив їх приймати до розгляду апеляційні заяви в справах про адміністративні правопорушення. Видання такого листа суперечить нормам законодавства, проте відповідає нормам Європейської конвенції про захист прав людини й слугує захисту права на справедливий суд. Іншим недоліком цього листа стало те, що тепер багато справ накопичуються на касаційному розгляді у Верховному суді, тобто це істотно збільшило навантаження вищих судів.

Крім того, протягом 2007 року відбулася низка конфліктів, які прямо пов’язані із судовою гілкою влади, котрі чітко показали відсутність незалежності судової гілки влади та суддів. Зокрема, мова йде про конфлікти навколо Конституційного суду України, Печерського районного суду міста Києва, навколо питання призначення суддів на адміністративні посади, питання блокування роботи та політизації Вищої ради юстиції та інших.

Станом на лютий 2008 року в Україні діяло 780 судів: 666 місцевих загальних судів, 13 військових судів гарнізонів, 27 апеляційних загальних судів, 2 військових апеляційних суди; 11 апеляційних господарських судів, 27 місцевих господарських судів, 7 апеляційних адміністративних судів та 27 окружних адміністративних судів.[6] У цих судах за штатним розписом працювало приблизно 5 604 судді.

Протягом 2007 року місцевими та апеляційними судами було розглянуто приблизно 8 614 517 справ і матеріалів, що на приблизно 17, 83% більше, ніж в 2006 році, та на понад 40 % більше, ніж у 2005 році. При цьому приблизно 74 883 справ залишилися не розглянутими (у 2006 році – приблизно 24 326 справи).[7]

2.  Незалежність судів і суддів

У цій сфері необхідно вирізняти дві проблеми: незалежність судової гілки влади та незалежність окремих суддів, як від органів інших гілок влади, так і в самій судовій системі.

У 2007 році низка діючих суддів Вищих судів стали членами консультативно-дорадчого органу при Президенті та почали займатися не властивою для судової гілки влади діяльністю – законодавчою діяльністю. Зокрема, до цієї комісії потрапили:

-  Гнатенко Андрій Васильович – голова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України;

-  Кривенко Віктор Васильович – голова Судової палати в адміністративних правах Верховного Суду України, кандидат юридичних наук;

-  Мельник Микола Іванович – керівник служби Голови Верховного Суду України;

-  Пасенюк Олександр Михайлович – Голова Вищого адміністративного суду України;

-  Пилипчук Петро Пилипович – голова Ради суддів України, Перший заступник Голови Верховного Суду України;

-  Шицький Іван Богданович – голова Судової палати у господарських правах Верховного Суду України.

Лише 25 квітня Голова Верховного суду В.Онопенко звернувся до Президента з проханням вивести його зі складу Ради національної безпеки і оборони України.[8] Відповідно до статті 107 Конституції РНБО утворюється при Президентові для координації і контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. З огляду на це, членство Голови ВСУ в цьому органі також викликало серйозні аргументи проти незалежності судової влади. Президент України 3 травня вивів Онопенка зі складу РНБО.[9]

23 листопада 2007 р. Президент України після тривалої наради в СБУ за участю представників правоохоронних, контролюючих та судових органів видав Указ про створення Міжвідомчої робочої групи з питань протидії контрабанді та порушенням митних правил. Як повідомляє сам ВСУ:

«згідно із цим Указом до складу Міжвідомчої робочої групи було запрошено представників Верховного Суду України. Зважаючи на те, що суди є заключною інстанцією в системі протидії контрабанді та порушенням митних правил, Верховний Суд України за останні три місяці в межах своєї компетенції в черговий раз ужив низку заходів, спрямованих на захист національних інтересів держави в митній сфері…

Про вжиті заходи та їх результати Верховний Суд України поінформував Президента України. Інформацію із цих питань направлено співголовам Міжвідомчої робочої групи з питань протидії контрабанді та порушенням митних правил Генеральному прокурору України О.І. Медведьку та в.о. Голови Служби безпеки України В.О. Наливайченку. Підготовлено відповідний лист до Державної митної служби, в якому звертається увага на необхідність усунення недоліків у діяльності митних органів.»[10]

Така заінтересованість Верховного суду державними інтересами та постійне інформування різних органів влади викликає обґрунтовані сумніви в незалежності судів при розгляді, наприклад, кримінальних справ про контрабанду. У таких справах, прокуратура захищає державні інтереси, громадянин захищає свої права та інтереси, а суд повинен вирішувати на підставі поданих доказів, хто є правим, а не виступати додатковим захисником державних інтересів.

Державна судова адміністрація України (ДСАУ), що є центральним органом виконавчої влади, з травня 2007 року почала моніторинг судових позовів проти діяльності Кабінету Міністрів і прем’єр-міністра Віктора Януковича. Голова ДСАУ Іван Балаклицький повідомив, що відповідні розпорядження надійшли від Міністерства юстиції і першого заступника міністра Кабінету Міністрів Олени Лукаш.[11]

Верховна Рада з перевищенням своїх конституційних повноважень прийняла 17 травня 2007 року Постанову «Про спробу маніпулювання Печерським районним судом м. Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії». У ній не лише давалася негативна оцінка рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2007 року, яким було задоволено позов виборчого блоку політичних партій «Блок Юлії Тимошенко» до ЦВК, а й пропонувався механізм розправи над суддями, які брали участь у розгляді справи. Верховна Рада запропонувала, а по суті зобов’язала Генеральну прокуратуру України, Вищу раду юстиції провести перевірку фактичних обставин прийняття суддями Печерського районного суду м. Києва рішення від 11 травня 2007 року, хоча ці органи таких повноважень не мають і це є прямо втручання в судочинство. Цією Постановою також було зобов’язано Комітет Верховної Ради з питань правосуддя, голова якого одночасно є членом Вищої ради юстиції, невідкладно підготувати та подати в разі надходження документів від Вищої ради юстиції за наслідками перевірки проекти відповідних рішень[12] (мова йде про документи на звільнення суддів).

Т.в.о. голови Дніпропетровської ОДА Віктор Бондар на розширеному засіданні колегії Дніпропетровської обласної прокуратури висловив готовність ініціювати та спільно з керівництвом обласної прокуратури створити реєстр суддів, які гальмують розгляд актуальних судових справ. «Я готовий ініціювати таку розмову з представниками вищого органу юстиції, – наголосив він, – і наполягти на покаранні цих суддів. Декілька таких випадків – і ми зупинимо цю нездорову традицію».[13]

Ці та багато інших прикладів яскраво показують проблему незалежності суддів. Очевидно, що вони знаходяться під тиском при вирішенні суспільно-важливих питань, особливо якщо інші органи влади зацікавлені в певному вирішенні цього питання.

Процедура добору суддів є непрозорою, що може створювати сприятливі умови для зловживань та залежності суддів від посадових осіб, задіяних у цій процедурі.

У 2007 році Державною судовою адміністрацією України опрацьована 481 справа про призначення осіб на посади суддів уперше. З них від територіальних управлінь Державної судової адміністрації України - 331, Вищого господарського суду України - 70, Вищого адміністративного суду України - 80 матеріалів. За результатами проведеної роботи ДСА України в установленому порядку надіслано 126 подань до Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів щодо призначення на посади 482 професійних суддів.[14] При цьому на 1 січня 2008 року вакантними залишалися 808 посад судді.

Парламент не працював протягом практично всього 2007 року. У зв’язку з цим у багатьох судах склалася кризова ситуація через сплив терміну повноважень діючих суддів. Після спливу перших 5 років на посаді, суддя не може працювати суддею, доки його не буде призначено пожиттєво парламентом. Протягом минулого року в парламенті накопилося 447 подань про призначення суддів по життєво. У наслідок цього в деяких районних судах судочинство здійснювалося одним суддею, а в 30 судах – двома суддями.[15]

Немає чітко встановленої законом системи визначення суддівської винагороди, неналежний рівень матеріального забезпечення суддів зумовив непривабливість посади судді для висококваліфікованих юристів. Водночас наявність сприятливих умов для одержання на цій посаді певних вигод, сумнівних з точки зору законності, перетворює ці посади на привабливі для осіб, цілі яких не мають нічого спільного з неупередженим правосуддям. Хоча слід відзначити ріст зарплат суддів за останні 2 роки.

Великою загрозою для незалежності суддів є недостатній рівень їх матеріального та соціального забезпечення, особливо в місцевих судах, а також неналежне фінансування судів, що змушує суди вишукувати інші можливості для забезпечення потреб у якісному здійсненні правосуддя.

Викликає стурбованість відзначення державними нагородами з боку Президента, Кабінету міністрів окремих суддів, що також може закладати сумніви в їхній незалежності від виконавчої влади. Так, з нагоди святкування Дня правників суду 14 грудня 2007 року Президентом орденом «За заслуги» III ступеня удостоєні судді Верховного Суду Микола Патрюк та Ігор Самсін, а Тамара Присяжнюк – орденом «Княгині Ольги» III ступеня. Почесних грамот Кабінету Міністрів за вагомий внесок у забезпечення захисту прав і свобод громадян, бездоганну роботу в судовій системі удостоєні судді Верховного Суду Віра Верещак, Володимир Коновалов, Валентин Косарєв, Костянтин Кравченко, Наталія Лященко, Віктор Паневін, Микола Патрюк, Олексій Синявський, Олександр Федченко, Федір Черногуз і Станіслав Щотка.

Судді, які перебувають на адміністративних посадах, здійснюють не властиві для посади судді адміністративно-господарські функції. Голови судів розподіляють справи між суддями, формують колегії суддів для розгляду справ, мають вплив на вирішення питань кар’єри та соціального забезпечення суддів (відпустки, премії тощо). Голови судів у свою чергу через необхідність залучення додаткових коштів до суду залежать від осіб, що надають такі кошти: місцевих та центральних органів влади, а також комерційних підприємств.

Саме тому протягом року точилася така серйозна боротьба між Президентом, парламентом і Радою суддів за право призначати Голів судів.

Нерідко при ухваленні рішень чиниться тиск на суддів як з боку представників органів влади, так і з боку заінтересованих осіб.

Неефективна система відповідальності суддів в одних випадках дозволяє їм уникати професійної відповідальності, в інших – створює сприятливі умови для тиску на тих суддів, які у своїй діяльності виявляють незалежність і принциповість.

Протягом 2007 року значно виросла кількість порушених проти суддів кримінальних справ і дисциплінарних проваджень. З однієї сторони, це можна пояснити прагненням боротися з корупцією, з іншої – це слід розглядати як форму тиску на суддів, оскільки процедури таких проваджень не чітко визначені.

На початку січня 2008 року Верховним Судом України було внесено на розгляд Верховної Ради подання Генеральної прокуратури про надання згоди на арешт судді Приморського районного суду м. Одеси Г. Подання внесено в зв’язку з проведенням Генеральною прокуратурою розслідування кримінальної справи щодо цієї судді, порушеної за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 375 (постановлення суддею завідомо неправосудного рішення), ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем), ч. 2 ст. 366 (службове підроблення), ч. 2 ст. 190 (шахрайство), ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 (пособництво в шахрайстві) Кримінального кодексу. Підставою для клопотання Генеральної прокуратури про надання згоди на арешт судді стало, як це зазначається у поданні, її ухилення від явки до органу досудового слідства для допиту як обвинуваченої, перешкоджання здійсненню досудового слідства та встановленню істини у кримінальній справі, ігнорування вимог слідства, що унеможливлює завершення досудового слідства у даній справі та свідчить про необхідність застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.[16]

Верховний Суд залишив без зміни вирок апеляційного суду Запорізької області, яким суддю Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області Зайцеву І.І. було засуджено за хабарництво до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням права займати посади в правоохоронних органах і судах на 3 роки.

Верховним Судом було задоволено касаційне подання прокурора на вирок апеляційного суду Луганської області щодо судді одного з районних судів міста Горлівки Донецької області, звинуваченого в зловживанні владою, розкраданні державних коштів, виділених на виплату працівникам шахт, у сумі 266 тис. грн. шляхом винесення неправосудних рішень. Справу направлено на новий розгляд.[17]

5 квітня депутати ВРУ ухвалили постанову, згідно з якою звільнили з посади суддю Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Володимира Монича. Він відомий тим, що раніше ухвалив рішення за позовом депутата від фракції Наша Україна Ігоря Кріля заборонити голові ВРУ Олександрові Морозу підписувати та публікувати Закон про Кабмін.[18]

15 серпня Генеральна прокуратура спільно з міліцією рапортували про пред’явлення обвинувачення в хабарництві в розмірі 2500 доларів США Голові одного з районних судів Донецької області. Також повідомлялося про накладання арешту на його майно.[19] 22 жовтня справа була передана до Верховного суду для визначення підсудності цієї справи.[20] Загалом, прокуратура повідомляла про спрямування до суду кримінальних справ щодо трьох голів судів – Артемівського, Харцизького та Шахтарського міськрайсудів Донецької області.

26 листопада Генеральна прокуратура повідомила, що Прокуратурою Одеської області порушено кримінальну справу стосовно голови Балтського районного суду за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України. Невстановлені особи, з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, звернулись до Балтського районного суду зі сфальсифікованим позовом від імені директора одного із приватних підприємств м. Одеса до ТОВ про стягнення заборгованості в сумі понад 3 млн. грн. Суддя, незважаючи на те, що всі сторони у справі є юридичними особами, а тому, згідно із положеннями ст. 1 ГПК України, спір підлягав розгляду в господарському суді, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах підприємства, винесла рішення, яким стягнула із ТОВ на користь вищевказаного ПП зазначену в позовній заяві заборгованість. Апеляційним судом Одеської області рішення Балтського районного суду скасоване, провадження в справі закрито. Досудове слідство у вказаній кримінальній справі проводиться прокуратурою Одеської області.[21]

Прес-служба прокуратури Закарпатської області 18 січня 2008 року повідомила про порушення кримінальної справи за фактом постановлення Іршавським районним суддею завідомо неправосудного вироку (ст. 375. ч. 1 КК України). Відповідно до рапорту помічника прокурора Іршавського району, що був однією зі сторін при розгляді кримінальної справи, суддя, грубо порушуючи таємницю наради суддів, склав поза нарадчою кімнатою завідомо неправосудний виправдувальний вирок стосовно громадянки П. Суддя, на його думку, незаконно виніс виправдувальний вирок лише за одним з інкримінованих жінці злочинів, - одержання хабара, при цьому він не вирішив питання винуватості підсудної в інших вчинених злочинах. До того ж суддя, всупереч вимогам Кримінально-процесуального кодексу, не проголосив у залі судового засідання постановлений ним вирок та не вручив підсудній у триденний строк його копію.[22] Цей випадок показує з однієї сторони про можливі протизаконні дії судді, з іншої – наскільки вразливим може бути суддя, коли одна зі сторін після розгляду справи може порушити кримінальну справу проти нього. На жаль, відсутня інформація про подальший хід цієї справи, проте інформації про зняття цього судді чи його засудження не має.

У січні 2008 року вже прокуратура Житомирської області порушила кримінальну справу проти судді, який, на їхню думку, виніс незаконний вирок. За словами заступника прокурора області Володимира Кобернюка, за результатами спільної перевірки, проведеної прокуратурою та Управлінням СБУ в Житомирській області прокуратурою було порушено кримінальну справу проти судді одного з районних судів області за статтями 364, 366 Кримінального кодексу (зловживання службовим становищем та службове підроблення). При цьому він уточнив, що суддя, зловживаючи своїм службовим становищем, діяв усупереч вимог чинного законодавства. Він вніс до офіційного документу – вироку – завідомо неправдиву інформацію. В.Кобернюк сказав, що внаслідок таких дій судді підсудну визнали винною в незаконному збуті наркотиків, вчиненому повторно, та засуджено до сплати штрафу в сумі 1 тис. грн., тоді як за вчинення даного злочину стаття Кримінального кодексу передбачає кримінальну відповідальність позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.[23] Інформації про подальший хід розслідування цієї справи немає. Проте вражає, з якою легкістю без засудження особи судом, усупереч презумпції невинуватості, представники прокуратури та СБУ поширили інформацію про вже доконаний факт скоєння злочину суддею. При цьому, мова йде про справу, де вони були стороною в процесі, що здійснювала кримінальне обвинувачення.

Таким чином, недосконала процедура відкриття провадження в кримінальних справах щодо суддів дозволяє використовувати її для впливу на них зі сторони обвинувачення.

Загалом, за даними прокуратури, протягом 2007 року було закінчено розслідування 5 кримінальних справ за обвинуваченням суддів міських та районних судів в одержанні хабарів, винесенні завідомо неправосудних судових рішень, інших службових злочинів. Ще 19 таких справ перебуває в провадженні слідчих прокуратури.

Якщо в 2006 році Генеральна прокуратура ініціювала перед Вищою Радою юстиції внесення подань про звільнення з посад 4 суддів за допущені ними порушення закону під час розгляду справ, то в 2007 – про звільнення 41 судді. [24]

Значно частіше використовується адміністративний тиск на суддю через дисциплінарні провадження, а також при провадженні щодо порушень присяги судді. Останнє взагалі надає широке поле для маніпулювання широким за змістом та неточним текстом присяги.

Так, Верховний суд звинувачував Вищу раду юстиції в неприхованій заангажованості, згадуючи випадки, коли щодо одних суддів рішення не приймалися місяцями, а щодо інших – рішення приймалося миттєво навіть без заслуховування думки цього судді.

Окремо можна зупинитися на діяльності Кваліфікаційних комісій суддів, що займаються притягненням суддів до дисциплінарної відповідальності. Проте очевидним дисбалансом є неможливість ініціювати дисциплінарне провадження громадянами. Таке провадження ініціюється виключно за поданням представників влади: Міністра юстиції, народних депутатів, Голів рад суддів областей (фактично, голів судів), голів Верховного та вищих спеціалізованих судів, Уповноваженого з прав людини. Також не визначена законом процедура розгляду питання про дисциплінарне провадження.

Інформація про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності кваліфікаційними комісіями суддів загальних судів за 2003-2007 роки[25]

Вплив на суддів здійснюється за допомогою різних засобів: починаючи від листів, телефонних дзвінків і особистих візитів до суддів та голів судів і закінчуючи відвертою критикою судових рішень вищими посадовими особами держави в конкретних справах, якщо ці рішення відрізняються від їхнього бачення правосуддя. При цьому позапроцесуальні стосунки між сторонами та суддею не заборонені законодавством і є звичним явищем.

Реакцією на систематичне втручання в діяльність судів можна назвати прийняття Пленумом Верховного суду України Постанови № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади»:

«На практиці законодавчим органом, органами виконавчої влади, їх посадовими особами ігнорується конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Мають місце спроби втручання в організацію діяльності судів, вирішення конкретних судових справ, перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах, тиск на суддів шляхом погроз, шантажу та іншого протиправного впливу, у тому числі у формі прийняття незаконних нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії, неправомірного використання суб’єктами влади наданих їм повноважень, а також незаконного наділення деяких державних органів відповідними повноваженнями, що посилює залежність від них судів та суддів.

Останнім часом факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів. Грубо порушується визначений законом порядок притягнення суддів до відповідальності в частині встановлення її підстав, строків притягнення до неї, забезпечення суддям, стосовно яких вирішується питання про відповідальність, можливості вжити передбачених законом заходів щодо свого захисту. У діяльності суб’єктів, до компетенції яких належить вирішення питань про відповідальність суддів, у деяких випадках убачається упереджений підхід та намагання вчинити розправу над суддями за їх професійну діяльність. Проведення такими суб’єктами перевірок супроводжується виходом за межі компетенції та перешкоджанням виконанню суддями професійних обов’язків (це виявляється, зокрема, у незаконному вилученні судових справ, пред’явленні вимоги надати відомості, які становлять таємницю нарадчої кімнати).»

Про зростаючий тиск на судову владу було заявлено й на Позачерговому VIII з’їзді суддів України.[26]

Опитування[27] суддів, прокурорів, адвокатів та представників громадських організацій показало такі найбільш загрозливі фактори для незалежності суддів (у порядку важливості):

1)  Винесення окремими суддями сумнівних рішень;

2)  Недостатнє фінансування судів та здійснення цього фінансування в ручному режимі;

3)  Незадовільне матеріально-технічне забезпечення судів;

4)  Втягування суддів у політичну боротьбу;

5)  Неправомірне використання посадовими особами законодавчої та виконавчої влади владних повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, звільненням суддів, притягненням їх до відповідальності, призначенням суддів на адміністративні посади;

6)  Низький рівень заробітної плати суддів;

7)  Відсутність практичних засобів притягнути до відповідальності осіб, що намагаються неправомірно впливати на суддів.

3.  Фінансування судової влади

Усталилася практика визначення в Державному бюджеті України видатків на утримання судової влади, які є значно меншими від необхідних для забезпечення реальних потреб судів, особливо тих, що пов’язані зі здійсненням правосуддя. Незважаючи на те, що роль і функції судів та навантаження на них радикально змінилися, методика визначення щорічних видатків на їх утримання не зазнала істотних змін.

Крім того, на сьогоднішній день порушується принцип розподілу влади в системі судової влади: суди здійснюють правосуддя і повинні бути незалежними від будь-якої іншої гілки влади та окремих осіб, у той же час суди залежні від виконавчої влади в питаннях фінансового, матеріально-технічного і соціального характеру. Підтвердженням цього є статус Державної судової адміністрації України, як центрального органу виконавчої влади.

Державне мито, яке сплачується за звернення до суду, не спрямовується безпосередньо на потреби судів. Здебільшого його розмір є надто низьким.

Недофінансування видатків на утримання судових органів у 2006 р. на суму близько 108 млн. грн. призвело фактично до призупинення роботи деяких судів та до кредиторської заборгованості в обсязі понад 30 млн. грн. на початок 2007 року.[28]

У 2007 році потреба в коштах судової системи за бюджетними програмами була задоволена державним бюджетом лише на 51 відсоток. Адже, не зважаючи на загальне збільшення видатків порівняно з 2006 роком на 21 відсоток (з 1 311, 2 млн. грн. до 1 586, 5 млн. грн.), проблеми з належним фінансовим забезпеченням діяльності судів та суддів залишаються не вирішеними. Зокрема, значною мірою це збільшення поглинула нова система адміністративних судів.

Залишається проблема й виконання Урядом закону про бюджет щодо повного та без затримок фінансування вже затверджених витрат.

Протягом декількох місяців не виплачувалось щомісячне грошове утримання суддям, що знаходяться у відставці. За повідомленням ВСУ це сталося через небажання Уряду перераховувати кошти для виплат, що суперечить закону про статус суддів.[29]

Переважна більшість судів розміщується в приміщеннях, у яких через брак площі немає можливості створити належні умови для здійснення правосуддя. У судах немає достатньої кількості залів судових засідань, нарадчих кімнат, приміщень для конвою та підсудних, судових розпорядників, кімнат для прокурорів та адвокатів, свідків тощо, тобто відсутні передбачені процесуальним законодавством приміщення, без чого неможливо належним чином розглядати справи. Тому з об’єктивних причин у багатьох випадках розгляд справ відкладається, що призводить до тяганини та порушення прав громадян. Суд, покликаний здійснювати правосуддя, сам змушений порушувати закон.

За даними ДСАУ, судам належить близько 766 приміщень по країні, з яких лише 55 відповідають стандартам, затвердженим Радою суддів (160 кв. м. на суддю з урахуванням його кабінету, залу для засідань, працівників апарату тощо).

Мають місце непоодинокі випадки, коли новоутворені (у зв’язку з проведенням судово-правової реформи) суди взагалі не забезпечені службовими приміщеннями, що, у свою чергу, унеможливлює здійснення подальших заходів, пов’язаних із реформуванням.

На реалізацію Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів від 4 липня 2006 р. № 918, було передбачено на 2007 рік лише 30 млн. грн. — усього 6 % від необхідного обсягу. На придбання житла суддям було виділено 11 млн. грн., хоча 860 суддів не забезпечені належним житлом, а 478 із них не мають його зовсім.

Майже всі суди мають хоча б одне обладнане місце для виходу в Інтернет і використання електронної пошти. Станом на 1 січня 2008 року загальний показник забезпеченості комп’ютерами суддів судів загальної юрисдикції збільшився до 65 відсотків від потреби, господарських судів – до 80 відсотків. Тому одним з першочергових завдань ДСАУ є оснащення комп’ютерною технікою, локальними мережами, доступом до мережі Інтернет місцевих судів та новоутворених місцевих та апеляційних адміністративних судів.

Не менш важливим є питання наповнення Єдиного державного реєстру судових рішень. Так, щомісяця до Реєстру вноситься близько 83 000 текстів судових рішень і на кінець 2007 року кількість внесених до Реєстру документів склала 1 239 378.[30]

З іншої сторони, в черговий раз Рахункова палата, перевіряючи використання коштів бюджету на організаційне забезпечення судів і суддів, знову вказала на неефективність використання коштів, непродуманість діючих державних програм та їхнє невиконання у повному обсязі.[31] Особливо Рахункова палата звертала увагу на те, що діяльність військових судів залишається мало виправданою при збереженні чинної ситуації. У наслідок змін законодавства, істотно зменшилося навантаження на військових суддів, а вартість розгляду справ з огляду на загальні витрати виросла в 72 рази. Зросла середня вартість розгляду однієї справи військовими судами, яка склала 7, 2 тис. гривень, що в десятки разів перевищує середню вартість розгляду однієї справи загальними судами. Тож, видатки на утримання та фінансування системи військових судів, як зазначають аудитори, були неадекватними результатам їхньої роботи.[32]

4.  Доступність суду

Вільний доступ до правосуддя є основою справедливого судочинства. Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов’язок судів не відмовляти в розгляді справ компетентної юрисдикції з метою захисту порушеного права, свобод та інтересів особи, територіально зручне місцезнаходження судів, наявність достатньої кількості судів і суддів.

Як вже зазначалося, існує істотна проблема з наявністю суддів: понад 800 вакансій залишаються вільними і в понад 400 суддів закінчився перший 5-річний термін перебування на посаді й вони очікують на призначення на по життєвий термін.

З іншої сторони, після створення адміністративних судів, виникло багато істотних проблем щодо юрисдикції судів. Особливо багато спорів виникає при розподілі компетенції господарських та адміністративних судів. Існує багато прикладів, коли по черзі в розгляді справ відмовляють всі суди, аргументуючи позицію, що даний спір не є в їхній компетенції.

У контексті обмеженого доступу до правосуддя слід розглядати неможливість особам оскаржити до суду закони, Укази Президента та Постанови Верховної Ради в разі обмеження ними прав і свобод. Неконституційними ці правові акти можна визнати виключно в Конституційному суді, проте особи не мають права подавати конституційну скаргу.

Судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового захисту її прав. Отже, вимогу про доступність правосуддя буде додержано лише тоді, коли буде створено ефективну систему надання правової допомоги, особливо малозабезпеченим.

Однією з важливих умов доступності правосуддя є поінформованість особи про організацію і порядок діяльності судів; правосуддя не стане доступним, якщо система судів лишатиметься для особи складною та незрозумілою щодо визначення компетентного суду для вирішення її справи.

Інформація про порядок звернення особи до суду є недостатньо відкритою, часом незрозумілою. Тексти судових рішень переважно є недоступними для осіб, які не були залучені до справи, але інтересів яких рішення безпосередньо стосуються. Рішення судів нижчого рівня практично не публікуються. Через брак приміщень для проведення судових засідань судді часто розглядають справи в робочих кабінетах, має місце практика здійснення судочинства з порушенням принципів відкритості (публічності) судового процесу, не забезпечено повсюдно повної фіксації судового процесу технічними засобами.

Залишається істотною проблемою доступ до судів громадян, котрі проживають у віддаленій сільській місцевості. Переважна більшість районних центрів не є географічними центрами територій районів, що об’єктивно зумовлює нерівні можливості дістатися сільському мешканцю до відповідного місцевого суду. Відсутність ж транспортного сполучення ще більше погіршує, а іноді й унеможливлює доступ сільського населення до суду. Це означає, що місцеві (районні, міськрайонні) суди для певної частини сільського населення продовжують об’єктивно залишатися недоступними через свою значну віддаленість та/чи відсутність транспортного сполучення між населеними пунктами, де знаходяться суди та де мешкає сільське населення. З огляду на це, актуальним є питання розробки та впровадження інституту мирових суддів.

5.  Право на правову допомогу

Однією із найбільш масових системних проблем у сфері дотримання прав людини є порушення права на захист та ненадання кваліфікованої правової допомоги. На даний час не сформовано єдиної державної політики в сфері забезпечення фізичних осіб безоплатною правовою допомогою.

Відповідно до статті 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа взагалі не має права на зустріч зі своїм захисником та й під час подальшого розслідування такої справи й розгляду справи в суді наявність адвоката не є обов’язковою. При цьому, Європейський суд розглядає в багатьох випадках ці процедури як кримінально-процесуальні за своєю суттю, а, отже, на них повністю повинні поширюватися права особи на справедливий суд.

Також недосконале кримінально-процесуальне законодавство. Усе починається з того, що саме слідчий своєю постановою допускає адвоката до справи. Крім того, слід відзначити ускладнене спілкування захисника з особою, що позбавлена волі. З однієї сторони, особа, що взята під варту, має право на побачення із захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їхньої тривалості. З іншої - для цього кожного разу необхідне повідомлення від слідчого до адміністрації установи тимчасового тримання. Цим часто користуються слідчі.

Законодавство містить окремі розрізнені положення, які регулюють питання щодо надання безоплатної правової допомоги, але системи, яка б забезпечувала реальний доступ осіб до такої допомоги, не створено.

Порядок призначення адвоката (захисника) через адвокатські об’єднання, як це передбачено Кримінально-процесуальним кодексом, був запроваджений за інших історичних обставин і тому не враховує сучасних форм та умов функціонування адвокатської професії, а відтак не забезпечує надання якісної та своєчасної правової допомоги.

Передбачений чинним законодавством розмір оплати праці адвокатам з надання правової допомоги в кримінальних справах за призначенням становить 15 гривень за повний робочий день. Такий розмір оплати праці, а також ускладнена процедура підтвердження адвокатом його участі в цій категорії справ, не сприяють забезпеченню систематичної та ініціативної участі адвокатів і належної якості правової допомоги, що надається за рахунок держави.

Соціологічне дослідження про доступ до безоплатної правової допомоги в кримінальних справах, проведене в Харківській області в 2007 році Харківським інститутом соціальних досліджень показало, що лише 7, 9% респондентів (ув’язнених) отримали можливість скористатись допомогою адвоката з моменту затримання до першого допиту та, виявилось, що 41, 4% опитаних ув’язнених отримали таку можливість лише під час судового розгляду. Відповідно до даних цього дослідження 41, 2% опитаних серед населення, 35, 9% ув’язнених та 19% слідчих у тому або іншому ступені згодні із твердженням, що безкоштовна правова допомога є недоступною. Слід також зазначити, що більш ніж половина опитаних вважають, що деякі види безоплатної правової допомоги не існують.[33]

Також цікавими й показовими є результати контент-аналізу кримінальних справ, у яких представниками були адвокати за призначенням:

Порівняння реальної участі адвокатів на різних етапах слідства (як досудового, так і судового) з тими можливостями, які надаються захисникам діючим законодавством[34]

З 2005 року Міжнародним фондом «Відродження» спільно з Правовою Ініціативою Відкритого Суспільства за фінансової підтримки «Фонду Віктора Пінчука – соціальна ініціатива» реалізується спільна благодійна програма «Безоплатна правова допомога», метою якої є сприяти створенню державної системи якісної правової допомоги, що відповідає потребам суспільства.

Ще 24 січня 2006 року Наказом Міністра юстиції була створена Рада з координації реформи безоплатної правової допомоги.

9 червня 2006 року Президент Указом № 509/2006 схвалив Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги. Одночасно заходи з реалізації Концепції були включені в План заходів на виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України №39/2006. Проте через непослідовну політику Мін’юсту проект закону про правову допомогу не розроблено.

На виконання Указів Президента було вирішено створити три пілотних проекти надання правової допомоги, котрі передбачали створення модельних офісів для надання правової допомоги. Спочатку, у вересні 2006 року, такий офіс був створений у Харкові, потім, з лютого 2007 року, у Білій Церкві (Київська область) і в листопаді такий офіс запрацював у Хмельницькому.

Основною метою діяльності створених Офісів – є надання безоплатної правової допомоги кожному затриманому у відділах міліції 24 години на добу.

Модель, розроблена в рамках Проектів – це повністю обладнаний та забезпечений кадрами для надання «вторинної правової допомоги» Офіс громадських захисників (ОГЗ), працівниками якого є штатні професійні адвокати, котрі отримують зарплатню та працюють виключно в Проекті. Адвокати надають високоякісні послуги із правової допомоги, спрямовані на потреби клієнтів, проти яких висунуті кримінальні звинувачення, й які не мають фінансової спроможності для оплати послуг захисника. Адвокат ОГЗ починає представляти інтереси затриманої особи (вступає в справу) якомога раніше, до початку першого офіційного допиту. ОГЗ представляє інтереси тих клієнтів протягом усіх етапів слідства та під час розгляду справи в суді, включно з відповідним апеляційним оскарженням.

У кожному з Офісів працюють п’ять адвокатів, один юрист та асистент. Кожен з Офісів уклав Угоду з Головним управлінням МВС у відповідній області про принципи співпраці між Офісом та міліцією. Угода передбачає додаткові гарантії прав затриманих осіб:

• доступ до адвоката пілотного проекту до того, як затриманий буде допитаний працівником райвідділу міліції;
• можливість відмови особи від адвоката лише в присутності адвоката;
• повідомлення адвокатам проекту про всі випадки затримання осіб.

Угода також передбачає порядок проведення експерименту та процедуру залучення адвоката до захисту затриманої особи.

Як і очікувалось, міліція дуже неохоче сприймає ці зміни та реформи. Рівень протидії різниться в різних містах. У Білій Церкві правоохоронці, здається, прийняли нові правила та виконують положення угоди, у той час як у Харкові вони все ще непохитно опираються змінам.

Так само й рівень співпраці з судами у різних містах різний. Судді Білої Церкви, слідуючи позиції Голови суду, активно підтримують діяльність проекту. Вони чітко дотримуються положень відповідної угоди, вимагаючи такого ж дотримання від міліції, а також сприймають адвокатів ОГЗ як невід’ємну частину інституційної структури системи кримінальної юстиції. З іншого боку, у Харкові створюється враження, що суди ігнорують ОГЗ як суб’єкт та працюють з адвокатами ОГЗ як окремими адвокатами, що захищають права власних клієнтів.

Проте в цілому, за результатами оцінювання, проекти можна назвати успішним. Усвідомлення правоохоронцями того факту, що адвокати можуть оскаржити затримання, здійснене без достатніх правових доказів, привело до того, що в середньому в 3-5 разів зменшилася кількість затримань у райвідділах, що взаємодіють із проектами. Адвокати Офісів також успішно домагаються застосування судами запобіжних засобів, альтернативних до взяття під варту, як, наприклад, звільнення затриманих осіб «під заставу» чи особисту поруку, тим самим, змінюючи практику застосування запобіжних заходів. Досвід роботи Офісів показує, що в разі активної позиції адвоката, суди все частіше відмовляють у обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Скажімо, лише в 28% кримінальних справ, у яких брали участь адвокати Офісу в Білій Церкві застосовувався запобіжний засіб у вигляді взяття під варту, у Харкові це 30% справ. Загалом якість представництва незаможних громадян у кримінальних справах значно поліпшилась.

Слід відзначити зусилля окремих суддів, спрямовані на забезпечення прав затриманих у районах, де діють пілотні офіси безоплатної правової допомоги. Для прикладу можна навести окрему ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області на адресу начальника Білоцерківського МВ ГУ МВС України в Київській області про встановлені порушення вимог чинного законодавства. Особливо в ухвалі підкреслюється, що офіцер МВС не може допитувати затриманого та ставити йому запитання, поки не викликаний громадський захисник із офісу, що діє на території підрозділу міліції.

ОКРЕМА УХВАЛА

15 лютого 2008 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

у складі головуючого   судді Саніна В.М.

при секретарі   Гульченко С.І.

за участю   прокурора Нечипоренко Р.Л.

  адвоката Кіккаса В.Е.

  представника служби у справах дітей Степаненко П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біла Церква справу по обвинуваченню К***, 1991 року народження, гр. України, українця, освіта неповна середня, учня *** м. Біла Церква, не одруженого, уродженця та мешканця м. Біла Церква, вул.***, раніше не судимого, в скоєнні злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 1 КК України

ВСТАНОВИВ:

Постановою суду від 15 лютого 2008 року К*** був звільнений від кримінальної відповідальності за ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 1 КК України із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, провадження в кримінальній справі відносно нього було закрито.

У судовому засіданні було встановлено, що К*** був затриманий МВМ-2 Білоцерківського МВГУ МВС України в Київській області 18.12.2007 року безпосередньо після спроби вчинити злочин, передбачений ст. 186 ч. 1 КК України.

Після його затримання та доставки в приміщення МВМ-2, начальник ВКМСН Білоцерківського МВМ-2 майор міліції ***, достовірно знаючи, що К*** є неповнолітнім, провів його допит та відібрав пояснення, роз’яснивши йому лише
вимоги ст. 63 Конституції України, не роз’яснивши при цьому К*** та його матері К***, яку він визвав у приміщення МВМ-2 телефонним дзвінком після спілкування з її сином, про можливість отримання ними безоплатної правової допомоги висококваліфікованими адвокатами.

Так, 15 лютого 2007 року в м. Біла Церква було офіційно відкрито офіс громадського захисту, створений на базі Громадської організації Білоцерківського «Громадського комітету сприяння реалізації Конституційного права людини на правову допомогу» на виконання Указу Президента України «Про концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні» від 09.06.2006 року № 509/2006.

15 лютого 2007 року було укладено угоду № 1 про проведення експерименту організаційних форм надання безоплатної правової допомоги між цією громадською організацією, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та Білоцерківським МВ ГУ МВС України в Київській області щодо співробітництва, надання затриманим особам безоплатної правової допомоги. Додатком до цієї угоди було прийнято Інструкцію для співробітників Білоцерківського МВ ГУ МВС. Виходячи з цих документів, офіцер МВС не допитує затриманого та не ставитиме йому інших запитань, а повинен подзвонити в офіс Громадського захисту з метою виклику громадського захисника. Про таку можливість обов’язково повідомляється затриманий.

Начальник ВКМСН Білоцерківського МВМ-2 *** не виконав цього обов’язку.

Не повідомила К*** та його матір К*** про таку можливість безоплатної правової допомоги й слідчий по справі ***, яка прийняла справу до свого провадження 21.12.2007 року.

У судовому засіданні встановлено, що К*** є одинокою жінкою, яка має чотирьох дітей і тяжкий матеріальний стан. Не дивлячись на це, слідчий *** за своєї ініціативи надала матері підсудного адвоката Б***, з яким К*** змушена була укласти платну угоду на надання її сину правової допомоги, про що вона і повідомила суд в судовому засіданні.

При цьому в судове засідання 14.02.2008 року адвокат Б*** не з’явився і не забезпечив заміни адвоката.

Суд за своєї ініціативи повідомив офіс громадського захисту про необхідність надання безоплатної правової допомоги та змушений був відкласти розгляд справи.

Під час розгляду справи адвокатом Кіккасом В.Е. було надано безоплатну правову допомогу підсудному та його матері.

Маючи в провадженні кримінальну справу щодо скоєння злочину неповнолітніми, слідча по справі *** не виконала свого обов’язку щодо повідомлення про вчинення злочину неповнолітнім службі у справах неповнолітніх Білоцерківського міськвиконкому.

У судовому засіданні було також установлено, що досудове слідство було проведено в порушення вимог глави 36 КПК.

Так, стаття 433 КПК України передбачає, що при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у статті 64 КПК України, необхідно також з’ясувати: стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього; умови життя та виховання неповнолітнього; обставини, що негативно впливають на виховання неповнолітнього... шляхом допиту батьків неповнолітнього та інших осіб, які можуть дати подібні відомості, а також витребувати необхідні документи та провести інші слідчі дії з цього питання. Указані дії є обов’язковими для слідчого по справі.

Слідчий *** належним чином не виконала вимог чинного законодавства в цих питаннях, обмежилась лише допитом матері підсудного та вчителя зарубіжної літератури ***. У той же час з матеріалів справи вбачається, що підсудний проживає разом із дорослим братом, старшою сестрою. Не допитані по справі сусіди по місцю проживання хлопчика, не допитані класний керівник та соціальний педагог школи з питань його поведінки та виховання із начальних класів та загального розвитку хлопчика.

Не дослідила слідча також питання щодо стану здоров’я хлопчика, обмежившись лише питанням до головного лікаря Білоцерківського психоневрологічного диспансеру стосовно того, чи перебуває К*** у них на обліку.

Суд також звертає увагу на невиконання слідчим *** вимог угоди, укладеної 01.02.2006 року між Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Міністерством внутрішніх справ України, Державним департаментом України з питань виконання покарань та Дирекцією з питань розвитку та співробітництва Швейцарської Конфедерації щодо реалізації проекту «Підтримка реформування системи попереднього ув’язнення», укладену в контексті реалізації положень Указу Президента України від 20 січня 2006 року № 39/2006 «Про план заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що виникають з її членства в Раді Європи».

02.03.2006 року заступник Міністра МВС України Коляда П.В. в своєму листі на адресу начальника ГУ МВС в Київській області Яловенка В.О., вказав на обов’язкове виконання цієї угоди працівниками слідчого управління Головного управління МВС України в Київській області та слідчих підрозділів Білоцерківського МВ та Білоцерківського РВ.

Одним із важливих елементів цієї угоди є проведення досудового вивчення особи, яка вчинила злочин (пробації), інспекторами Білоцерківської МВ КВІ, що надає можливість суду в більшій мірі дослідити особу правопорушника та обрати йому належну міру покарання. Крім цього, такий підхід надає можливість проведення інспектором КВІ супроводу правопорушника під час проведення досудового слідства та суду з метою виявлення та усунення причин скоєння злочину, виправлення таких осіб і попередження вчинення ними нових злочинів.

Слідча *** не виконала свого обов’язку щодо повідомлення Білоцерківського МВ КВІ щодо знаходження в її провадженні кримінальної справи відносно К***.

Ураховуючи вищенаведені порушення прав підсудного К***, його законного представника К*** та інших порушень закону допущених при проведенні досудового слідства, суд уважає за необхідне довести до відома начальника Білоцерківського МВ ГУ МВС України в Київській області з метою проведення належних мір для усунення в подальшому таких порушень.

Керуючись ст. 23-2 КПК України, суд , -

УХВАЛИВ:

Повідомити начальника Білоцерківського МВ ГУ МВС України в Київській області про встановлені порушення вимог чинного законодавства для прийняття належних мір.

Про вжиті заходи повідомити Білоцерківський міськрайонний суд протягом установленого терміну.

Суддя: (підпис)

Таку практику було б доцільно поширювати серед суддів, що сприяло би дійсному забезпеченню прав затриманих.

6.  Розумні строки

Через недосконалість судових процедур, а також не завжди виправдане розширення компетенції судів, зокрема, щодо розгляду питань про так звані адміністративні правопорушення, судді не мають можливості своєчасно і якісно розглядати справи.

Нерідко суди повертають позовні заяви необґрунтовано, судді зволікають з розглядом справ та ухвалюють судові рішення поза межами розумних строків.

Не розроблено чіткого механізму відповідальності судів за тяганину під час розгляду справ, а також суддів за некваліфіковане здійснення суддівських функцій.

За даними ДСАУ, певний позитив є щодо пришвидшення розгляду кримінальних справ, проте очевидне збільшення тривалості розгляду адміністративних та цивільних справ. Слід додати, що українське законодавство встановлює часові рамки тільки щодо призначення до розгляду тих чи інших справ і не враховує увесь сукупний час розгляду справи, в тому числі й в інших інстанціях. Тому державна статистика не показує найбільшу проблему – це перевищення розумних строків розгляду справ через те, що справа перенаправляється з однієї інстанції до іншої. Важливо також, що ці дані показують ріст нерозглянутих прав на кінець року, що показує негативну тенденцію останніх років, коли за судами накопичуються тисячі нерозглянутих справ з минулих років.

На жаль, відсутня інформація щодо нерозглянутих справ Верховним Судом. Нагадаємо, за попередні декілька років у цьому суді накопичилося нерозглянутими понад 40 тисяч справ. У минулому році парламент дозволив одноразово тимчасово розподілити ці справи між апеляційними судами для касаційного розгляду. Звісно, про якість такого перегляду ми не будемо говорити, проте, таким чином удалося розвантажити Верховний Суд. Проте причини такого накопичення справ усунуті не були, оскільки судова реформа так і не відбулася. Тому цей рік мав би показати приріст не розглянутих справ. Проте будь-яка інформація про розгляд справ Верховним Судом взагалі відсутня.

Нераціонально розподілено штатні суддівські посади між судами, що є причиною перевантаження одних судів і недовантаженості інших.

За даними ДСАУ, протягом 2006-2007 років навантаження на одного суддю місцевого суду виросло в середньому на 15-20 % практично в усіх судах за винятком судів Чернівецької, Волинської, Полтавської та Рівненської областей. А навантаження в Донецькій та Тернопільській областях виросло майже на 30 %. У середньому на одного суддю місцевого суду припадає 155 справ на рік. Проте в багатьох місцевих судах цей показник значно більший: у Хмельницькому міськрайонному суді – 312 справ, Сихівському районному суді Львова – 319, Біляївському районному суді Одеської області – аж 390 справ.

Водночас навантаження на одного суддю Апеляційного суду в середньому в 3-4 рази менше від судді місцевого суду, хоча й воно зросло на третину за останні два роки, окрім Житомирської та Тернопільської областей.

Практично без роботи перебували військові судді, оскільки їхня компетенція істотно звужена за останні декілька років, а кількість суддів не зменшена, що призводить до очевидних диспропорцій.

Законодавство фактично не передбачає права учасників процесу оскаржувати надмірну тривалість провадження в справі та не гарантує права на відшкодування шкоди, завданої внаслідок необґрунтованого затягування розгляду справи в суді.

Порушення розумних строків розгляду справ є однією з найбільш поширених підстав для «програшу» Україною справ в Європейському суді з прав людини.

У липні 2007 року Європейський суд визнав порушення права на справедливий суд через надмірну тяганину в судах у справі Олександра Довгіх проти України. Затягування розгляду справи в Миколаївському суді коштувало державі 1, 816 тис євро.

З квітня 2001 року по теперішній час[36] здійснюється розгляд кримінальної справи щодо О.Г. Онищенко в Дніпропетровську, який весь цей термін перебуває під вартою. Справа декілька разів надсилалася на додаткове розслідування, а в квітні 2004 року, серпні 2005 року та січні 2008 року справа надсилалася Верховним Судом на новий повторний розгляд, а всі вироки були скасовані. Зараз справа далі розглядається місцевим судом, а обвинувачений звернувся до Європейського суду з прав людини.[37]

7.  Виконання судових рішень

Існуюча система виконання судових рішень є малоефективною. Фактично відсутня система контролю за діяльністю державної виконавчої служби. Європейський суд з прав людини в рішеннях проти України найчастіше констатує порушення права на справедливий суд саме внаслідок невиконання рішень національних судів у розумні строки (понад 75 справ зі 109 у 2007 році, тобто понад 75 %).

Без виконання рішення судів право на справедливий суд позбавлене сенсу, оскільки воно стає формальним і декоративним та не забезпечує захист і відновлення порушених прав і свобод.

За даними Міністерства юстиції на 1 січня 2008 року фактично підлягало виконанню органами державної виконавчої служби 7 254 061 виконавчий документ на суму 51 792 862 619 грн. Протягом 2007 року державними виконавцями завершено 4 348 032 документи на суму 17 309 884 431 грн., з яких фактично виконано 2 358 331 виконавчий документ та стягнуто 4 157 577 451 грн. За оцінкою статистики в країні виконується лише приблизно 32 % виконавчих документів. Ще приблизно 30 % виконавчих проваджень закриваються за різними підставами.[38]

За даними ДСАУ протягом 2007 року до судів надійшла 5 901 (до цієї цифри слід додати 966, що надійшли в 2006 році та не були розглянуті) скарга на дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. З них 1986 скарг було залишено без розгляду. З розглянутих 3 868 скарг було задоволено 1692. При чому 556 скарг були розглянуті з порушенням строків, установлених ЦПК, а 1013 скарг залишилося не розглянутими. Ці цифри в повній мірі показують неефективність судового діючого контролю за виконанням судових рішень.

8 червня 2007 року припинила свою діяльність комісія з ліквідації Департаменту державної виконавчої служби в зв’язку із завершенням ліквідації державних виконавчих служб. Усі виконавчі служби стали структурними підрозділами відповідних управлінь юстиції. Проте істотно це не вплинуло на збільшення кількості виконаних рішень.

Чинний Закон «Про Державну виконавчу службу» та Закон «Про виконавче провадження» значною мірою вичерпали свій потенціал, який був закладений лише як перехідний на шляху до створення дійової європейської моделі системи примусового виконання судових рішень. Робота семи тисяч виконавців протягом майже десяти років не могла забезпечити гарантування результатів правосуддя, адже за наявного законодавчого підходу інакших результатів марно було б очікувати.

На цю проблему вже неодноразово звертали увагу вищі органи влади. Зокрема, Президент у березні 2008 року видав Указ «Про додаткові заходи по підвищенню ефективності виконання рішень судів».[39] Але до сьогодні ситуація з виконанням рішень залишається плачевною.

На законодавчому рівні склалася парадоксальна ситуація, коли держава більшою мірою захищає боржника, а не стягувача, і фактично відкриває йому законні можливості для ухилення від виконання судових рішень. Держава має визначити пріоритет інтересів постраждалої сторони — стягувача, права якої було визнано через суд. Саме такий правовий зміст має лягти в основу сучасної доктрини забезпечення виконання рішень. Натомість у чинному законодавстві боржнику створено численні можливості активно протидіяти виконанню судового рішення й не нести при цьому жодної відповідальності. Парадокс полягає в тому, що, фактично, за чинним законодавством виконання рішення суду неможливе без згоди боржника на вчинення кожної процесуальної дії, що алогічно по суті.

Крім того, одним із напрямків вдосконалення виконання рішень судів є впровадження недержавної форми виконання рішень, яка дасть можливість знизити корупційні чинники під час організації примусового виконання, унеможливити адміністративний вплив на процес виконання, дасть можливість значно скоротити строки виконання, ефективно підвищити мотивацію виконання через договірні відносини та запровадити реальну конкуренцію у процесі виконання.[40]

Є проблеми також з тим, що прогалини в законодавстві породжують умови для уникнення відповідальності за невиконання рішення. Законом на державного виконавця покладено обов’язок у разі наявності ознак злочину в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, надсилати до відповідних правоохоронних органів подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. У 2007 році всього до органів прокуратури та МВС було надіслано понад 20 тис. подань державних виконавців про порушення таких кримінальних справ. Проте за результатами розгляду подань державних виконавців протягом 2007 року було порушено лише трохи більше 6 тис. кримінальних справ.

При розгляді подань дер­жавних виконавців як органами прокуратури, так і органами внутрішніх справ не завжди виконуються вимоги КПК, зокрема, щодо термінів їх розгляду, трапляються численні випадки безпідставної відмови в порушенні кримінальних справ, невчасного направлення або взагалі не направлення до органів ДВС копій постанов про відмову в порушенні кримінальних справ. Найчастіше при розгляді таких подань органи МВС відмовляють у порушенні кримінальних справ з таких мотивів, як не працевлаштованість боржників та неодержання ними доходів, відсутність боржника за основним місцем проживання, а також у зв’язку із частковим погашенням боржниками сум аліментного боргу. Тривалий розгляд подань або безпідставна відмова в порушенні кримінальної справи негативно впливає на своєчасне, реальне виконання державними виконавцями рішень судів, викликає відчуття безкарності у виконавчому провадженні.[41]

Прокуратура наводить такі дані своєї діяльності щодо забезпечення виконання рішень судів:

Незважаючи на певні зусилля органів влади, принципово проблема не вирішується і кількість невиконаних судових рішень збільшується кожного року.

8.  Презумпція невинуватості

В умовах чинної кримінальної-процесуальної системи часто порушується презумпція невинуватості особи. Цьому сприяють як недосконале законодавство, так і відсутність поваги до презумпції невинуватості посадових осіб, у тому числі й тих, що займають найвищі посади (Президент України, Міністр внутрішніх справ, Генеральний прокурор та інші).

Як зазначалося, значних проблем створює відсутність належної правової культури вищих посадових осіб. Практично кожна прес-конференція вищих посадових осіб МВС чи Генеральної прокуратури супроводжується фактами розкриття злочину та виявлення злочинців, що відбувається далеко до винесення вироку судом у цих кримінальних справах.

Крім того, законодавством не гарантується презумпція невинуватості в справах про адміністративні правопорушення.

Право не свідчити проти себе є частиною презумпції невинуватості, проте й надалі частими є випадки, коли особу спочатку допитують у якості свідка, а потім ці свідчення використовують проти неї вже при обвинуваченні.

Порушенням презумпції невинуватості в законодавстві можна вважати:

1)  інститут повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування;

2)  можливість порушення кримінальної справи проти конкретної особи, а не за фактом події злочину.

Кількість кримінальних справ, повернених судами першої інстанції[42]

Також порушенням презумпції невинуватості є застосування амністії до осіб, щодо яких триває розгляд кримінальної справи.

9.  Рекомендації

1)  Продовжити реалізацію Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента та міжнародними експертами Венеціанської комісії Ради Європи. Зокрема, протягом року необхідно прийняти закон про судоустрій та закон про статус суддів, що були подані Президентом до парламенту в грудні 2006 року й були ухвалені парламентом у першому читанні.

2)  Продовжити реалізацію Концепції реформування системи безоплатної правової допомоги. На її основі Мін’юст повинен розробити та подати через Кабмін до парламенту проект закону про правову допомогу.

3)  Почати реалізацію Концепції реформування кримінальної юстиції, схваленої Указом Президента, зокрема, через реформу кримінально-процесуального права й прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України[43].

4)  Кабінет Міністрів України повинен забезпечити фінансування судів на рівні обґрунтованих запитів ДСАУ та Верховного суду.

5)  Вищим посадовим особам слід уникати прямого звинувачення будь-яких осіб у вчиненні того чи іншого злочину, що становить загрозу праву особи на презумпцію невинуватості: подібні звинувачення можуть здійснюватися виключно після набуття чинності вироку суду у відповідній кримінальній справі.

6)  Президенту, Кабінету Міністрів та парламенту слід припинити практику нагородження діючих суддів, а також практику включення діючих суддів до складу різноманітних органів виконавчої влади.

7)  Судді Верховного Суду та інших судів повинні вийти зі складу усіх консультативно-дорадчих органів виконавчої влади.

8)  Президент повинен припинити практику скасування своїх указів про призначення суддів на посади замість застосування передбаченої законодавством процедури звільнення суддів.

9)  Органи влади повинні негайно вирішити проблему неукомплектованості багатьох судів, а також забезпечити повноцінне функціонування системи адміністративних судів.

10)  Необхідно розробити та прийняти законодавчі норми для забезпечення розумних строків розгляду справ судом. Також необхідно передбачити можливість компенсації особам за порушення їхніх прав через порушення розумних строків розгляду справ.

11)  Виконати Національний план дій із забезпечення належного виконання рішень судів, затверджений Указом Президента України від 27 червня 2006 року N 587/2006.

12)  На основі Концепції вдосконалення судівництва підвищити ефективність роботи виконавчої служби шляхом посилення правового і соціального захисту державних виконавців, посилення інших гарантій їхньої незалежності, удосконалення законодавчих норм, які безпосередньо регулюють процедури виконання рішень.

13)  Потрібно чітко визначити місце державної виконавчої служби в системі органів державної влади. Особи, які претендують на зайняття діяльністю, пов’язаною з виконанням судових рішень, повинні обов’язково скласти кваліфікаційний іспит та пройти стажування. Доцільно поступово демонополізувати державну діяльність з виконання судових рішень і передбачити можливість передачі її недержавним виконавцям чи виконавчим агенціям під дієвим контролем з боку Міністерства юстиції України.

14)  Підвищити відповідальність боржників за невиконання судових рішень чи за навмисне створення умов, які унеможливлюють їх виконання, а також впровадити мотивацію для добровільного виконання рішення суду.

[1] Підготовлено Володимиром Яворським, виконавчим директором УГСПЛ. Оскільки суттєвих змін не відбулося, висновки, зроблені в Доповіді «Права людини-2006», залишаються повністю адекватними та актуальними.

[2] Указ Президента України від 10 травня 2006 року №361/2006.

[3] Див. наприклад: Голова Верховного Суду України Василь Онопенко занепокоєний тим, що судова реформа в Україні може піти всупереч головній меті — вдосконаленню судочинства та наближенню його до потреб людини, і просить Президента відкликати проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» // Повідомлення інформаційного серверу Верховного суду України від 22 березня 2007 року, http://scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/; Також дивіться Звернення Ради суддів України до Президента від 9 лютого 2007 року.

[4] Указ Президента України № 914/2007 від 24 вересня 2007 року «Про новий склад Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права», http://president.gov.ua/documents/6758.html.

^[5] Пункт 3 Розділу 1 Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів // Схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року №361/2006.

[6] Відбулося засідання колегії Державної судової адміністрації України // Державна судова адміністрація України, http://court.gov.ua/news/page.php?court_id=0&archive=1&&year=2008&month=2&news_id=2068.

[7] За офіційними даними Державної судової адміністрації України, розміщеними на її сайті: http://court.gov.ua.

[8] 25 квітня 2007 р. до Президента України Віктора Ющенка звернувся Голова Верховного Суду України Василь Онопенко із заявою про виведення його зі складу Ради національної безпеки і оборони України // Повідомлення інформаційного серверу Верховного суду України від 25 квітня 2007 року, http://scourt.gov.ua

[9] Указ Президента України № 372/2007 від 3 травня 2007 року «Про внесення змін до Указу Президента України від 11 вересня 2006 року N749», http://rainbow.gov.ua/documents/119.html.

[10] Суди на захисті економічних інтересів держави // Повідомлення інформаційного серверу Верховного суду України від 13 лютого 2008 року, http://scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/23CF46DE84EB9E5EC22573EE0033C05C.

[11] Суддів змушують писати «доноси» для Кабміну // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua.index.php?id=1179476924.

[12] Заява Правління Всеукраїнської незалежної суддівської асоціації про порушення засад незалежності суддів в Україні.

[13] Т.в.о. голови Дніпропетровської ОДА Віктор Бондар зібрався використати свій владний ресурс для тиску на суддів // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua.index.php?id=1189699851.

[14] Відбулося засідання колегії Державної судової адміністрації України // Державна судова адміністрація України, http://court.gov.ua/news/page.php?court_id=0&archive=1&&year=2008&month=2&news_id=2068.

[15] Голова Верховного Суду констатує реальну загрозу правосуддю і просить парламент усунути її // Повідомлення інформаційного серверу Верховного суду України від 14 березня 2008 року, http://scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/.

[16] Верховний Суд України підтримав подання Генеральної прокуратури України про звернення до парламенту щодо надання згоди на арешт судді Приморського району м. Одеси // Повідомлення інформаційного серверу Верховного суду України від 30 січня 2008 року, http://scourt.gov.ua

[17] Інформація «Про стан законності в державі у 2007 році (відповідно до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру»)» // Генеральна прокуратура України, Офіційний інтернет-портал, Версія для друку, 10.03.2008 20:15:58, http://gp.gov.ua/ua/vlada.html?_m=publications&_t=rec&id=12985.

[18] Верховна Рада звільнила мукачівського суддю, який заборонив Морозу підписувати Закон про Кабмін // сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua.index.php?id=1175853847.

[19] Голові одного із судів Донецької області пред’явлено обвинувачення у хабарництві // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua.index.php?id=1187784743.

[20] До кримінальної відповідальності притягується голова місцевого суду // Офіційний інтернет-портал ГПУ, http://gpu.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=10985&fp=131.

[21] Прокуратурою Одеської області порушено кримінальну справу стосовно голови Балтського районного суду // Офіційний інтернет-портал ГПУ, http://gpu.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=11705&fp=91.

[22] Прокуратура Закарпаття порушила кримінальну справу проти районного судді за винесення завідомо неправосудного вироку // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua.index.php?id=1200670681.

[23] Житомирський суддя може поплатитися за незаконний вирок // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua.index.php?id=1201084773.

[24] Інформація «Про стан законності в державі у 2007 році (відповідно до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру»)» // Генеральна прокуратура України, Офіційний інтернет-портал, Версія для друку 10.03.2008 20:15:58, http://gp.gov.ua/ua/vlada.html?_m=publications&_t=rec&id=12985.

[25] Узагальнена інформація кваліфікаційних комісій суддів загальних судів про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності // Інформаційний вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Неофіційне науково-практичне видання. № 2 (3), 2007, стор. 2-3.

[26] Дивіться: Прес-реліз Прес-служби Верховного суду України від 6 грудня 2007 року // Повідомлення інформаційного серверу Верховного суду України від 6 грудня 2007 року, http://scourt.gov.ua

[27] Моніторинг незалежності суддів в Україні / За заг. ред. А.Алєксєєва. - К., 2007. - 96 с. Дослідження здійснено Центром суддівських студій та Всеукраїнською незалежною суддівською асоціацією в 2007 році. Було опитано 1024 суддів, 356 прокурорів, 311 адвокатів, 186 представників громадських організацій з 8 регіонів України (Луганська, Черкаська, Сумська, Львівська, Івано-Франківська, Запорізька області; Автономна Республіка Крим та м. Київ). Доступно на сайті www.judges.org.ua.

[28] Рішення VIII позачергового з’їзду суддів України «Про стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції» від 7 грудня 2007 року // Повідомлення інформаційного серверу Верховного суду України від 20 грудня 2007 року, http://scourt.gov.ua

[29] Звернення суддів Верховного Суду України у відставці до Першого віце-прем’єр-міністра України, міністра фінансів України Азарова Миколи Яновича // Повідомлення інформаційного серверу Верховного суду України від 3 серпня 2007 року, http://scourt.gov.ua

[30] Відбулося засідання колегії Державної судової адміністрації України // Державна судова адміністрація України, http://court.gov.ua/news/page.php.

[31] Система забезпечення діяльності судів потребує вдосконалення // Повідомлення Прес-служби Рахункової палати від 21 серпня 2007 року,

http://ac-rada.gov.ua/achamber/control/uk/publish/article/main?art_id=932903&cat_id=411.

[32] Діяльність військових судів потребує удосконалення // Повідомлення Прес-служби Рахункової палати від 6 лютого 2007 року, http://ac-rada.gov.ua/achamber/control/uk/publish/article/main?art_id=838477&cat_id=411.

[33] Моніторинг системи безоплатної правової допомоги в Харківській області. Результати соціологічного дослідження. Д.Кобзін, Ю.Бєлоусов, А.Черноусов, О.Сердюк, А.Бущенко. Харківський інститут соціальних досліджень. – Київ, 2007, стор. 32. Здійснювалося опитування населення та ув’язнених в Харківській області. Польові роботи з опитування населення проводилися в травні - червні 2007 року, з опитування ув’язнених - в серпні 2007 року. Помилка вибірки не перевищує 3.2%. Дослідження здійснювалося за фінансової підтримки МФ «Відродження».

[34] Там же, стор. 87-90. Таблиця складена за результатами контент-аналізу кримінальних справ, що проводився у період з липня по жовтень 2007 року у 3 районних судах м. Харкова та у Апеляційному суді Харківської області. Було проаналізовано 605 кримінальних справ, які було відібрано шляхом випадкового відбору по роках (2002-2007 включно) та різним категоріям. Кількість справ, які було розглянуто протягом одного року в кожному з відібраних судів коливається в межах 980-1300 із тенденцією до збільшення у останні роки. В середньому в кожному районному суді було вивчено 184 справи, та 50 справ у Апеляційному суді Харківської області.

[35] Дані Державної судової адміністрації України (ДСАУ) за 2007 рік. Доступні на офіційному сайті http://court.gov.ua.

[36] Станом на травень 2008 року.

[37] Справа підтримана Фондом стратегічних справ УГСПЛ.

[38] Дивіться, наприклад, огляд основних причин не виконання рішень судів щодо захисту права власності в розділі «Право власності», де описані підстави для закриття виконавчого провадження, коли боржником є певні види державних підприємств.

[39] В.Ющенко издал указ относительно повышения эффективности исполнения решений судов // Юридична практика http://yurpractika.com/news.php?id=0013764

[40] М.Оніщук Державна виконавча служба: на шляху до реформ та ефективності. // Дзеркало тижня № 9 (688) 8 — 14 березня 2008 http://dt.ua/1000/1050/62281/

[41] Там же.

[42] Дані Державної судової адміністрації України (ДСАУ) за 2007 рік. Доступні на офіційному сайті http://court.gov.ua. Справи, що перебували на розгляді в апеляційних і місцевих загальних судах та повернуті на додаткове розслідування або відкликані прокурорами (без урахування справ, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого). Дані не показують діяльність Верховного суду України.

[43] Слід зазначити, що мова йде не про проект КПК, що вже багато років знаходиться на розгляді в парламенті, оскільки він не встановлює процедури для дотримання прав і свобод під час кримінального процесу, визначені міжнародними стандартами. Мова йде про проект, що розробляється робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.