Бюлетень "Права Людини", 2001, #28

Международная правозащитная организация Human Rights Watch (заявляет, что президент России Владимир Путин попытался воспользоваться сложившейся после событий одиннадцатого сентября ситуацией, чтобы дать федеральным силам в Чечне полную свободу действий. Об этом говорится в письме, отправленном организацией в понедельник в Европейский Союз. Human Rights Watch призывает лидеров Европейского Союза предпринятой попытке воспрепятствовать. В письме указываются якобы зарегистрированные нарушения прав человека со стороны федеральных войск, среди которых: казни без должного судебного разбирательства, пытки, а также массовые бомбежки территории. При этом организация ссылается на информацию, полученную, как она утверждает, при опросе более сотни „жертв и свидетелей“.

Кроме того, Human Rights Watch упоминает о другом своем письме, адресованном генеральному секретарю НАТО лорду Робертсону. В нем организация призывает выяснить во время переговоров о возможном вступлении России в Североатлантический союз, в какой мере РФ соответствует стандартам НАТО, в частности, насколько она готова соблюдать законы о войне.

Письмо подписано Елизаветой Андерсен, управляющим директором отделения Европы и Средней Азии.

http://lenta.ru/vojna/2001/10/02/hrw

У Миколаєві сформовано обласну організацію Всеукраїнського товариства колишніх політичних в’язнів та репресованих. Установчу конференцію проведено у приміщенні крайової організації Народного Руху України.

У роботі конференції взяв участь і Голова згаданого Всеукраїнського товариства — Євген Пронюк. У своїй промові він розповів присутнім про завдання товариства, про сумлінну роботу для захисту прав колишніх в’язнів сумління.

„Саме ці люди в умовах тоталітарної системи виборювали право Української держави на незалежність, пробуджували суспільство до радикальних, активних дій, піднімали прапор боротьби, не давали згаснути іскрі надії на перемогу у цих змаганнях за Українську державність“, — наголосив Євген Пронюк.

Установчу конференцію благословив священик Української автокефальної православної церкви отець Іван Лещик. А голова крайової організації Народного Руху України — Юрій Діденко — висловив думку, що створення обласної організації товариства підніме на новий рівень питання захисту колишніх політв’язнів та репресованих.

Юрій Діденко наголосив, що говорити про Україну як реально правову державу на прикладі Миколаївської області не доводиться.

„З правами людини у нас ситуація є складною. Ми часто бачимо безправ’я людей, яких затримують правоохоронні органи. Зокрема відчувається свавілля державних органів влади на адресу підприємців. Не поодинокими є випадки коли керівники господарств на Миколаївщині порушують права тих людей, які здали власну землю в оренду. Я гадаю, що якраз ці питання нині мають бути на порядку денному. Людина має бути захищеною у своїх правах“.

Головою миколаївської обласної організації Всеукраїнського товариства політв’язнів та репресованих став Зайцев, який є одночасно лідером миколаївського товариства „Меморіал“.

У роботі установчої конференції брали участь представники обласної держадміністрації та міської Ради.

Ігор Столяров

В Донецке на фасаде корпуса филологического факультета национального Университета торжественно открыли мемориальную доску памяти Василя Стуса, учившегося здесь в начале шестидесятых. Не прошло и десяти лет после того, как инициаторы из Всеукраинского общества „Просвіта“ и других общественных объединений Донецка выступили с предложением увековечить память поэта. В торжественном митинге по этому случаю приняли участие много гостей из Киева, а также представители обладминистрации и Донецкого горисполкома, десятилетие „не замечавшие“ настойчивых обращений к ним общественных организаций. Теперь же ими были сказаны правильные слова о „незламності духу“ поэта. Академик Микола Жулинский подчеркнул, что Стус стал примером того, как надо любить Отчизну. Состоявшееся событие по-своему тоже стало примером того, как власть, десятилетие игнорировавшая требования общественности, внезапно спохватилась и явила себя „инициатором“ мероприятия. В газетных репортажах региональных СМИ не нашлось места, чтобы назвать тех, кто столько лет добивался увековечения памяти поэта. Однако отныне „процесс пошел“ — на пресс-конференции руководители области и города выступили ( в 2001 году!) с инициативой „вшанування пам’яті поета“, а в оперном театре провели всеукраинскую научную конференцию „Творчество Василя Стуса в контексте европейской литературы“.

Может, когда-нибудь эти „инициаторы“ вспомнят и о том, что в Донбассе в советские времена стали жертвами репрессий десятки тысяч других невинных людей. Мемориальную доску в память о них, изготовленную по инициативе „Донецкого Мемориала“ еще в 1992 году, городские власти, внезапно полюбившие поэзию диссидента, не хотят устанавливать вот уже десять лет.

Александр Букалов

(Початок дивись у „ПЛ“ № 25 (245)

НАГАЛЬНА ПОТРЕБА САМОРЕГУЛЮВАННЯ В ТРЕТЬОМУ СЕКТОРI

„Из опыта своей 10-летней общественной работы убедились, что природоохранной работой занимаются только энтузиасты, но настоящих становится все меньше, чаще всего этим делом начинают заниматься во время предвыборных кампаний. Чтобы настоящие энтузиасты не вымерли совсем, нужно поддержать их морально и материально“ (Iванова Марiя Василiвна, клуб юних екологів „Кудесник“, м. Сєвєродонецьк Луганскої області)

Щирi та правдивi слова. На жаль, iнтуїтивне розумiння „справжностi“ ентузiастiв природоохоронної дiяльностi має рахуватись з реалiями. А вони полягають у тому, що владно-бiзнесовими кланами та полiтичними партiями в Українi утворено величезну кiлькiсть фiктивних громадських органiзацiй та фондiв, якi служать благовидним прикриттям для перекачування коштiв на рiзнi потрiбнi цим угрупованням справи, зокрема — фiнансування виборiв. Невипадково панi Iванова помiтила зв’язок iмiтацiї природоохоронної дiяльностi з виборами.

На зустрiчi громадськостi з Президентом Всесвiтнього Банку Дж. Вульфенсоном 5.10.2000 р. керiвник Центру iнновацiй та розвитку Олександр Сидоренко надав вражаючi вiдомостi про фiнансування неурядових органiзацiй в Українi:

„За офiцiйними даними Держкомстату в 1998 р. надходження українських НУО з внутрiшньо українських джерел становили еквiвалент 120 млн. дол. США, а у 1999 р. — 61 млн. дол. США, причому 7,7 млн. дол. США — надходження з держбюджету.“

Рiзниця пояснюється не якимось катаклiзмами в третьому секторi, а тим, що у 99-му роцi були президентськi вибори, а у 98-му — парламентськi, якi обходяться значно дорожче. Пан Вульфенсон одразу зрозумiв i зауважив: „Крiм мережi нагляду за банками (Bank-watch Network), потрiбен нагляд i за дiяльнiстю неурядових органiзацiй (NGO-watch).“

Цей нагляд — справа в першу чергу самих громадських органiзацiй, в буквальному сенсi — справа честi. В третьому секторi є свої корупцiйнi явища, використання вивiски НУО для непритаманних їм цiлей — одне з них. Громадськi органiзацiї мусять усвiдомити свою високу суспiльну мiсiю, розібратись зi справами у третьому секторi, розвивати саморегулювання, зокрема — виробити i прийняти Кодекс поведiнки. З його допомогою НУО мають відділитись вiд псевдоорганiзацiй спочатку у суспiльнiй свiдомостi, а далi тi довго маскуватись не зможуть.

З цих позицiй видається цiкавою така думка: „Щодо практики фiнансування, то бiльш доцiльним здається пошук коштiв на громадську дiяльнiсть не з боку державних структур, а з незалежних джерел — але! — на проекти за участю саме державних органiзацiй. Для покращення ситуацiї не треба пiдiгрiвати протистояння держави i НУО, а навпаки — слiд шукати спiльних сфер, де взаємодiя пiдвищить ефективнiсть роботи i тих, i iнших.“ (Михайленко П.М., „Екологiя. Жiнка. Свiт.“, Київ).

Щоб спiвпраця представникiв державних та громадських органiзацiй посприяла не збiльшенню (таке теж можливо), а зменшенню корупцiї, вона має відбуватись максимально публiчно i за чiткими принципами. Це стосується i взаємодiї мiж НУО.

У середовищi НУО є потреба спiвпрацi, але є також пiдстави для неминучої внутрiшньої конкуренцiї — через обмеженiсть ресурсiв. Спiльнота екоНУО мусить виробити та встановити прийнятнi для бiльшостi правила спiвпрацi, взаємодопомоги та чесної конкуренцiї — Кодекс поведiнки екологiста. Ця робота почалась перед Конференцiєю. Якщо вона матиме успiх, екологiчний рух стане суттєво сильнiшим та впливовiшим у суспiльствi. Тодi покращиться i стан фiнансування екоНУО. Без такого врегулювання суспiльнi грошi будуть протiкати мимо екоНУО, а ентузiасти природоохоронної роботи далi перебуватимуть у злиднях.

ПОЗИТИВНI ПРЕЦЕДЕНТИ У ФIНАНСУВАННI ПРИРОДООХОРОННОЇ ДIЯЛЬНОСТI

Прецедентiв цих небагато, але говорять про них ще менше i не завжди конкретно:

„Позитивнi риси — можливiсть спiвпрацi з державними установами, в тому числi її фiнансування з мiсцевих екологiчних фондiв.“ (Галкiна Антонiна Олексiївна, голова Миколаївського клубу сприяння сталому розвитку та побудовi громадянського суспiльства „Спiльнi дiї“);

„Позитивний досвiд — Московська райдержадмiнiстрацiя м. Києва знайшла спосiб фiнансування виготовлення установки по переробцi смiття, розробленої Спiлкою „Порятунок Голосiєва“. (Михалко Михайло Юхимович, Громадська природоохоронна спiлка „Порятунок Голосiєва“ (ЗС-С), Київ);

„Горсоветом экологическому обществу выделено помещение под офис с бесплатной арендой.“ (Трембач Віра Антонівна, Голова екологічної спілки ім. М. Варняка (ЗС-С), г. Павлоград, Дніпропетровська область);

„Ми вдруге одержуємо фiнансування з обласного екологiчного фонду згiдно з розпорядженням облдержадмiнiстрацiї i це дає змогу працювати над програмами, якi напрацьованi за довгi роки.“ (Овелян В.К., „Екоцентр“, Харкiв)

„За пiдтримки держуправлiння, за рахунок коштiв обласного природоохоронного фонду, фiнансується проведення громадськими органiзацiями конкурсiв, семiнарiв, конференцiй; видання листiвок, буклетiв, брошур природоохоронної тематики, проведення еколого-мистецького фестивалю „Майдан“, який став уже традицiйним, щорiчним i цього року вiдбувся вчетверте. 1 — 2 листопада 2000 р. держуправлiнням спiльно з громадськими екологiчними органiзацiями проведено обласний екологiчний семiнар „На порозi XXI столiття; природа i суспiльство“. (Крючек Тетяна Павлiвна, Державне управлiння екологiї та природних ресурсiв у Рiвненськiй областi).

Припинення марнотратства також можна вважати позитивним явищем:

„Найбiльш вдалим досягненням вважаємо органiзацiю у 1998 р. мiжнародного скандалу навколо недоцiльностi фiнансування ядерно-енергетичного комплексу України з боку EBRD та EU, та нецiльового використання фiнансування українською стороною. В результатi EBRD та EU переглянули 8 з 1З-ти грантiв та кредитiв для ядерно-енергетичного комплексу України, та почали придiляти бiльше уваги проблемi розвитку альтернативних енергетичних джерел.“ (Шевченко Надiя Юрiївна, Мiжнародний екологiчний рух „Rainbow Keepers“, та мiжнародний Соцiально-Екологiчний Союз, Київ)

Участь у бюджетних слуханнях дає важливi можливостi для громадськостi: „В конце ноября — впервые! — у нас проводятся общественные слушания по поводу областного бюджета на 2001 год.“ (Льовiн А.С., Екоклуб, Запорiжжя)

Бюджетнi слухання вперше відбулись минулого року i в деяких iнших мiстах України. Було б добре, якби тi члени екоНУО, якi брали в них участь, подiлилися своїми враженнями з усiєю екологiчною громадськiстю — щоб сприяти розповсюдженню такої практики, i детально обговорювати довкiльну частину бюджету. Доречи, в Кам’янец- Подiльському проект мiського бюджету був оприлюднений через Iнтернет (правда, роздiлу „Охорона навколишнього середовища“ в ньому я не знайшов).

ПРОПОЗИЦIЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНIЗМIВ ЕКОНОМIКИ ТА ФIНАНСУВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДIЯЛЬНОСТI

Питання ставляться принципово: „Фiнансовi потоки спрямовувати на тi випадки, якi сприяють стiйкому розвитку, охоронi довкiлля та здоров’ю людини.“ (Козак В.В., УТОП, Нова Каховка)

„Вартiсть продукцiї повинна включати витрати на вiдновлення зруйнованого довкiлля вiдходами продукцiї.“ (Осадцiв I.В. „Зелений свiт“, Чернiгiв);

„Пропоную увести „екологiчну цiну“ (ЕЦ) одиницi продукцiї виробництв України. Наприклад, при виробництвi 1 тони сталi Марiупольский „Азовсталь“ видає в атмосферу 25 кiлограмiв окислiв сiрки, азоту та вуглецю, 2150 куб. м. стiчної води (морської) у Азовське море, 1-1.5 тони шлакiв у вiдвал, плюс „теплове забруднення“. Нескладно пiдрахувати екологiчну шкоду вiд виробництва однiєї тони сталi чи iншої продукцiї iншим заводом. З часом ця ЕЦ буде або покриватись заводом-забруднювачем з прибутку, або примусово включатись у вiдпускну цiну „брудної“ продукцiї i робити її неконкурентоспроможною.“ (Краснянський Михайло, професор кафедри прикладної екологiї Донецького технiчного унiверситету)

Послiдовне застосування цих принципiв потребуватиме суттєвого перегляду нинiшньої практики державного управлiння.

Екологiчна громадськiсть тверезо оцiнює реальнiсть, але не хоче з нею миритись:

„Зараз стало легше знищити дерево, нiж його посадити, легше сплатити штраф, нiж виростити тварину чи рибу тощо.“ (Буянов Петро Маркович, Херсонська мiська екологiчна асоцiацiя „Зелений свiт“ (ЗС-С);

„Мiзернi штрафи: 0.5 чи 0.25 неоподаткованого мiнiмуму — це 4-8 грн.“ (Зiнченко Л.М., „Зелений свiт“, м. Дубно);„За офiцiйними даними Держкомстату в 1998 р. надходження українських НУО з внутрiшньо українських джерел становили еквiвалент 120 млн. дол. США, а у 1999 р. — 61 млн. дол. США, причому 7,7 млн. дол. США — надходження з держбюджету.“

Рiзниця пояснюється не якимось катаклiзмами в третьому секторi, а тим, що у 99-му роцi були президентськi вибори, а у 98-му — парламентськi, якi обходяться значно дорожче. Пан Вульфенсон одразу зрозумiв i зауважив: „Крiм мережi нагляду за банками (Bank-watch Network), потрiбен нагляд i за дiяльнiстю неурядових органiзацiй (NGO-watch).“

Цей нагляд — справа в першу чергу самих громадських органiзацiй, в буквальному сенсi — справа честi. В третьому секторi є свої корупцiйнi явища, використання вивiски НУО для непритаманних їм цiлей — одне з них. Громадськi органiзацiї мусять усвiдомити свою високу суспiльну мiсiю, розібратись зi справами у третьому секторi, розвивати саморегулювання, зокрема — виробити i прийняти Кодекс поведiнки. З його допомогою НУО мають відділитись вiд псевдоорганiзацiй спочатку у суспiльнiй свiдомостi, а далi тi довго маскуватись не зможуть.

З цих позицiй видається цiкавою така думка: „Щодо практики фiнансування, то бiльш доцiльним здається пошук коштiв на громадську дiяльнiсть не з боку державних структур, а з незалежних джерел — але! — на проекти за участю саме державних органiзацiй. Для покращення ситуацiї не треба пiдiгрiвати протистояння держави i НУО, а навпаки — слiд шукати спiльних сфер, де взаємодiя пiдвищить ефективнiсть роботи i тих, i iнших.“ (Михайленко П.М., „Екологiя. Жiнка. Свiт.“, Київ).

Щоб спiвпраця представникiв державних та громадських органiзацiй посприяла не збiльшенню (таке теж можливо), а зменшенню корупцiї, вона має відбуватись максимально публiчно i за чiткими принципами. Це стосується i взаємодiї мiж НУО.

У середовищi НУО є потреба спiвпрацi, але є також пiдстави для неминучої внутрiшньої конкуренцiї — через обмеженiсть ресурсiв. Спiльнота екоНУО мусить виробити та встановити прийнятнi для бiльшостi правила спiвпрацi, взаємодопомоги та чесної конкуренцiї — Кодекс поведiнки екологiста. Ця робота почалась перед Конференцiєю. Якщо вона матиме успiх, екологiчний рух стане суттєво сильнiшим та впливовiшим у суспiльствi. Тодi покращиться i стан фiнансування екоНУО. Без такого врегулювання суспiльнi грошi будуть протiкати мимо екоНУО, а ентузiасти природоохоронної роботи далi перебуватимуть у злиднях.

ПОЗИТИВНI ПРЕЦЕДЕНТИ У ФIНАНСУВАННI ПРИРОДООХОРОННОЇ ДIЯЛЬНОСТI

Прецедентiв цих небагато, але говорять про них ще менше i не завжди конкретно:

„Позитивнi риси — можливiсть спiвпрацi з державними установами, в тому числi її фiнансування з мiсцевих екологiчних фондiв.“ (Галкiна Антонiна Олексiївна, голова Миколаївського клубу сприяння сталому розвитку та побудовi громадянського суспiльства „Спiльнi дiї“);

„Позитивний досвiд — Московська райдержадмiнiстрацiя м. Києва знайшла спосiб фiнансування виготовлення установки по переробцi смiття, розробленої Спiлкою „Порятунок Голосiєва“. (Михалко Михайло Юхимович, Громадська природоохоронна спiлка „Порятунок Голосiєва“ (ЗС-С), Київ);

„Горсоветом экологическому обществу выделено помещение под офис с бесплатной арендой.“ (Трембач Віра Антонівна, Голова екологічної спілки ім. М. Варняка (ЗС-С), г. Павлоград, Дніпропетровська область);

„Ми вдруге одержуємо фiнансування з обласного екологiчного фонду згiдно з розпорядженням облдержадмiнiстрацiї i це дає змогу працювати над програмами, якi напрацьованi за довгi роки.“ (Овелян В.К., „Екоцентр“, Харкiв)

„За пiдтримки держуправлiння, за рахунок коштiв обласного природоохоронного фонду, фiнансується проведення громадськими органiзацiями конкурсiв, семiнарiв, конференцiй; видання листiвок, буклетiв, брошур природоохоронної тематики, проведення еколого-мистецького фестивалю „Майдан“, який став уже традицiйним, щорiчним i цього року вiдбувся вчетверте. 1 — 2 листопада 2000 р. держуправлiнням спiльно з громадськими екологiчними органiзацiями проведено обласний екологiчний семiнар „На порозi XXI столiття; природа i суспiльство“. (Крючек Тетяна Павлiвна, Державне управлiння екологiї та природних ресурсiв у Рiвненськiй областi).

Припинення марнотратства також можна вважати позитивним явищем:

„Найбiльш вдалим досягненням вважаємо органiзацiю у 1998 р. мiжнародного скандалу навколо недоцiльностi фiнансування ядерно-енергетичного комплексу України з боку EBRD та EU, та нецiльового використання фiнансування українською стороною. В результатi EBRD та EU переглянули 8 з 1З-ти грантiв та кредитiв для ядерно-енергетичного комплексу України, та почали придiляти бiльше уваги проблемi розвитку альтернативних енергетичних джерел.“ (Шевченко Надiя Юрiївна, Мiжнародний екологiчний рух „Rainbow Keepers“, та мiжнародний Соцiально-Екологiчний Союз, Київ)

Участь у бюджетних слуханнях дає важливi можливостi для громадськостi: „В конце ноября — впервые! — у нас проводятся общественные слушания по поводу областного бюджета на 2001 год.“ (Льовiн А.С., Екоклуб, Запорiжжя)

Бюджетнi слухання вперше відбулись минулого року i в деяких iнших мiстах України. Було б добре, якби тi члени екоНУО, якi брали в них участь, подiлилися своїми враженнями з усiєю екологiчною громадськiстю — щоб сприяти розповсюдженню такої практики, i детально обговорювати довкiльну частину бюджету. Доречи, в Кам’янец- Подiльському проект мiського бюджету був оприлюднений через Iнтернет (правда, роздiлу „Охорона навколишнього середовища“ в ньому я не знайшов).

ПРОПОЗИЦIЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНIЗМIВ ЕКОНОМIКИ ТА ФIНАНСУВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДIЯЛЬНОСТI

Питання ставляться принципово: „Фiнансовi потоки спрямовувати на тi випадки, якi сприяють стiйкому розвитку, охоронi довкiлля та здоров’ю людини.“ (Козак В.В., УТОП, Нова Каховка)

„Вартiсть продукцiї повинна включати витрати на вiдновлення зруйнованого довкiлля вiдходами продукцiї.“ (Осадцiв I.В. „Зелений свiт“, Чернiгiв);

„Пропоную увести „екологiчну цiну“ (ЕЦ) одиницi продукцiї виробництв України. Наприклад, при виробництвi 1 тони сталi Марiупольский „Азовсталь“ видає в атмосферу 25 кiлограмiв окислiв сiрки, азоту та вуглецю, 2150 куб. м. стiчної води (морської) у Азовське море, 1-1.5 тони шлакiв у вiдвал, плюс „теплове забруднення“. Нескладно пiдрахувати екологiчну шкоду вiд виробництва однiєї тони сталi чи iншої продукцiї iншим заводом. З часом ця ЕЦ буде або покриватись заводом-забруднювачем з прибутку, або примусово включатись у вiдпускну цiну „брудної“ продукцiї i робити її неконкурентоспроможною.“ (Краснянський Михайло, професор кафедри прикладної екологiї Донецького технiчного унiверситету)

Послiдовне застосування цих принципiв потребуватиме суттєвого перегляду нинiшньої практики державного управлiння.

Екологiчна громадськiсть тверезо оцiнює реальнiсть, але не хоче з нею миритись:

„Зараз стало легше знищити дерево, нiж його посадити, легше сплатити штраф, нiж виростити тварину чи рибу тощо.“ (Буянов Петро Маркович, Херсонська мiська екологiчна асоцiацiя „Зелений свiт“ (ЗС-С);

„Мiзернi штрафи: 0.5 чи 0.25 неоподаткованого мiнiмуму — це 4-8 грн.“ (Зiнченко Л.М., „Зелений свiт“, м. Дубно);

„Считаем необходимым установить более жесткие экономические санкции за нарушение законов.“ (Гончар В.П., „Зелений свiт“, Черкаси);

„Поставити перед Кабiнетом Мiнiстрiв питання про значне пiдвищення митних ставок при вивезеннi за кордон окремих видiв сировини рослинного походження (зокрема, кругляка дуба, черешнi, буку та iнших цiнних твердих порiд деревини), брухту та злиткiв неiржавiючої сталi та чорних металiв.“ (Мельник В.Ст., Громадська Рада, м. Луцьк).

„Постiйно знаходити винних у погiршеннi екологiчної ситуацiї та зобов’язати їх вiдшкодувати збитки“. (Курасов А.В., „Спiвдружнiсть“, м. Бердянськ)

„Великою допомогою для ГЕО був би закон, який дозволяв би екологiчним органiзацiям, (якi безпосередньо причетнi до виявлення порушень екологiчного балансу) отримувати на свiй рахунок невеликий вiдсоток вiд штрафних санкцiй, накладених на порушникiв. (Дидич Iгор, молодiжна екологiчна органiзацiя „Еко-Гал-Оствiнд“, м. Калуш Iвано-Франкiвської областi)

Є чимало пропозицiй щодо використання податкових важелiв для довкiлля:

„Потрiбнi змiни у практицi оподаткування еко-бiзнесу. Розвиток екобiзнесу — банк iнформацiї, система кредитування та програма пiльгових кредитiв, iнформування громадськостi“ (Осадцiв I.В., „Зелений свiт“, Чернiгiв);

„Нет льгот по налогам для коммерческих структур, которые могли бы спонсировать экологические исследования и экспертизы. Улучшить: создание экологических фондов по образцу Польши.“ (Каширцев В.Г., Асоцiацiя „Безпека життєдiяльностi“, м.Севастополь)

„Пiдприємствам рiзних форм власностi потрiбно надати пiльги по сплатi податкiв за їх активну участь у фiнансовiй допомозi для покращення екологiчного стану довкiлля.“ (Приходько В.I., центр „Водограй“, Чернi-вецька область)

„Менеджмент вiдходiв має бути не тiльки стратегiєю Держави, обласних, мiських та районних адмiнiстрацiй, а й прiоритетною частиною економiки областi, мiста, району, села, селища. Стимулювати рециркуляцiю вiдходiв фiнансуванням, безпроцентним кредитуванням з природоохоронного фонду, звiльненням вiд мiських податкiв, особливо у виробництвi компосту та бiогумусу.“ (Андросов М.I., „Зелений свiт“ Суми).

Якщо ставитись вiдповiдально, бiльшiсть пропозицiй щодо економiчної дiяльностi та змiн в оподаткуваннi в поданому виглядi не можна нi вiдкинути, нi пiдтримати. Наприклад:

„Необходимо расширить перечень видов деятельности, которые относятся к природоохранным мероприятиям.“ (Гур’єва Олiмпiада Вiталiївна, Одеський обласний штаб громадського екологiчного нагляду Фонду соцiального захисту громадян)

„Необходимо изменить Закон Украины „Про об’єднання громадян“: общественные организации должны иметь право самостоятельно и напрямую зарабатывать себе средства через хозяйственную деятельность. Надо совместными усилиями добиваться этого.“ (Ломакiн Павло Iванович, Днiпропетровська ОО УТОП);

„Обращение по снижению налогового пресса на НПО. Предложение по созданию Экологического Фонда и Фонда молодежных инициатив, куда могли бы обращаться НПО за грантами и поддержкой.“ (Березiн Володимир Борисович, Голова Громадської Ради при Донецькому обласному управлiннi, Голова еколого-культурного центру „Бахмат“).

Стосовно Екофонду та Фонду молодiжних iнiцiатив, то просто треба писати i подавати до Верховної Ради проекти Положень про цi фонди. В iнших випадках питання мають ставитись дуже конкретно — якi саме види дiяльностi пропонується додатково вiднести до природоохоронної дiяльностi, на яких саме господарчих справах можуть заробляти собi кошти громадськi органiзацiї, як саме знизити податковий тиск, та якi є аргументи для того i другого, i третього. А просто пiд гаслами „розширення“, „самостiйного господарювання“ та „податкового полегшення“ — через iснування великої кiлькостi псевдоНУО — можуть бути великi зловживання з боку пiдприємцiв, пiдрив репутацiї екоНУО та жодної користi для довкiлля.

Разом з тим, i Закон „Про об’єднання громадян“ давно пора змiнювати, i Перелiк природоохоронних заходiв, затверджений постановою Кабмiну вiд 17 вересня 1996 р. № 1147, треба пiддати ретельному перегляду громадськостi. В ньому, зокрема присутнi заходи боротьби з ранiше згадуваним пiдтопленням!

I до податкової полiтики є претензiї. Вона є формальною стосовно довкiлля, на думку Ковальчук Антонiни Нiкiфорiвни („Мама-86“, Феодосiя).

Податкове законодавство досi не вiдповiдає принципу, зазначеному в ст. 41, п. д) базового Закону про охорону довкiлля, а саме: „надання пiдприємствам, установам i органiзацiям, а також громадянам податкових, кредитних та iнших пiльг при впровадженнi ними маловiдходних, енерго- i ресурсозберiгаючих технологiй та нетрадицiйних видiв енергiї, здiйсненнi iнших ефективних заходiв щодо охорони навколишнього природного середовища“. Вiдповiдно до цього принципу переглянути податкове законодавство пропонує Шокун А.С. ( Голова Бiлопiльської РО УТОП, Сумська обл.). Ще далi йде Мельник Валерiй Степанович (Голова Громадської Ради при Волинському облуправлiннi Мiнекологiї, м. Луцьк):

„Внесення до парламенту пропозицiї про . зменшення сукупного оподатковуваного доходу громадян, що пiдпадає пiд обкладання прибутковим податком, на суму коштiв, витрачених на . встановлення енергоекономічних систем автономного опалення та освiтлення, утеплення житла.“

ПIДСУМКОВI ПРОПОЗИЦIЇ ДЛЯ НУО

Враховуючи надзвичайну актуальнiсть питань фiнансування природоохоронної дiяльностi та драматичнi обставини iснування НУО, насмілююсь узагальнити висловленi оцiнки i пропозицiї екологiчної громадськостi та власнi коментарi таким чином:

Екологiчним неурядовим органiзацiям України пропонується об’єднати зусилля та провести кампанiю з метою ЗМIН В ПОЛIТИЦI ФIНАНСУВАННЯ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДIЯЛЬНОСТI. На пiдставi норм українського законодавства щодо прав громадських органiзацiй, зокрема — Оргуської Конвенцiї, добиватись:

1) Офiцiйного (через розробку та затвердження вiдповiдних Положень та змiн до регламенту Верховної Ради) визнання необхiдностi участi громадськостi у всiх стадiях бюджетного процесу на всiх рiвнях влади, а саме:

а) участi у формуваннi бюджетiв;

б) публiчного обговорення змiсту цих бюджетiв, природоохоронних програм та проектiв;

в) участi в тендерних комісіях щодо фiнансування природоохоронних заходiв;

г) участi у виконаннi природоохоронних заходiв, зокрема, як вiдповiдальнi виконавцi та спiввиконавцi, насамперед у заходах екологiчної освiти, виховання та iнформування;

д) участi в монiторингу та обговореннi виконання екологiчних програм, проектiв та найбiльш важливих природоохоронних заходiв;

2) Утворення в Державному, регiональних та мiсцевих бюджетах автономного роздiлу „Охорона навколишнього середовища“ зi збалансованiстю мiж надходженнями i видатками — вiдповiдно до принципiв X-го роздiлу (економiчний механiзм) Закону „Про охорону природного навколишнього середовища“

3) Видiлення на конкурсно-грантовiй основi для пiдтримки дiяльностi екологiчних неурядових органiзацiй не менше одного вiдсотку вiд загальної суми витрат на природоохороннi цiлi в бюджетах усiх рiвнiв;

3) Перегляду змiсту „Перелiку видiв дiяльностi, що належать до природоохоронних заходiв“, зокрема щодо видiв екологiчної освiти, просвiти та iнформування;

4) Проведення тендерiв на природоохороннi роботи з участю НУО як у конкуруваннi, так i в прийняттi рiшень (з процедурним усуненням конфлiкту iнтересiв);

5) Змiн в податковiй полiтицi вiдповiдно до принципiв ст.41 п. д) базового Закону про охорону довкiлля.

Для цього кожнiй НУО, яка згодна взяти участь у цiй кампанiї, потрiбно:

1) отримати на своєму (за адмiнiстративним устроєм) рiвнi влади iнформацiю про збiр коштiв за використання природних ресурсiв та забруднення, а також про витрати цих коштiв на природоохороннi та IНШI цiлi в поточному роцi, а по можливостi — i за два попереднiх;

по можливостi перевiрити РЕЗУЛЬТАТИВНIСТЬ витрат на природоохороннi цiлi;

3) провести нараду з громадськими органiзацiями свого рiвня та протокольне засiдання (з вiдповiдним порядком денним) Громадської Ради при обласному держуправлiннi екоресурсiв;

4) з урахуванням аналiзу ПРАКТИКИ звернутись до Ради та держадмiнiстрацiї свого рiвня, а також до бюджетного комiтету ВРУ, Мiнфiну та Мiнекологiї про перегляд механiзму, фiнансування природоохоронної дiяльностi та про участь громадськостi в бюджетному процесi;

5) iнiцiювати на своєму рiвнi проведення громадських слухань „довкiлішної“ частини бюджету на наступний рiк;

6) брати участь в обговореннi питань фiнансування, по електроннiй поштi обмінюватись здобутими та напрацьованими документами з iншими екоНУО, зокрема — через Громадську Раду при Мiнекологї та обласнi Громадськi Ради;

брати участь у розвитку саморегулювання в спiльнотi екоНУО з питань одержання та використання коштiв, зокрема у виробленнi та прийняттi Кодексу поведiнки екологiста.

Президенту України
Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини
Голові Дніпропетровської обласної державної Адміністрації.
Орджонікідзевській міській Раді Дніпропетровської області.

5 липня 2001 року в третьому під’їзді будинку № 44 по вул. Калініна в м. Орджонікідзе Дніпропетровської обл. громадянин Ізмайлов розлив на рівні третього поверху (будинок чотирьохповерховий) близько трьох кілограмів ртуті (встановлено слідчим відділом МВ УМВС України). Ртуть була виявлена мешканцями під’їзду в межах 15 — 20 хв. після того, як була розлита. Мешканці під’їзду почали піднімати міські служби і одночасно збирати ртуть, яка „розбіглася“ до першого поверху, в місцях її найбільшого скупчення, щоб зменшити площу випаровування. Температура повітря була висока, хоч це відбувалося близько 19 години. Коли до під’їзду прибули працівники міліції, міськвиконкому, міської СЕС, ЖЕО, основну масу ртуті було зібрано. За постановою слідчого відділу МВ УМВС України в м. Орджонікідзе від 14 липня 2001 р. законодавством України не передбачено відповідальності за зберігання та транспортування ртуті приватними особами без об’єктивних даних, що вказують на прагнення її продати. Мешканцям було запропоновано звернутися до суду за відшкодуванням збитків в порядку цивільного провадження. Відповідно тут правовий прецедент: надзвичайна ситуація, що загрожує великій кількості громадян, порушено конституційні гарантії прав людини і громадянина, не врегульована законом. Якщо ж держава гарантувала права, вона має і забезпечувати гарантії, або відшкодувати збитки.

Далі події розгортаються таким чином:

— головний лікар міської СЕС не сприйняв подію в під’їзді як небезпечну для життя і здоров’я мешканців. Жінкам під’їзду було запропоновано віниками і совками продовжити збирання залишків ртуті і зробити в під’їзді вологе прибирання ганчірками, змоченими в темному розчині марганцівки. На цьому події 5 липня і закінчилися.

— 6 липня ртуть продовжували збирати працівники ЖЕО.

— Лише в другій половині дня 7 липня мешканців під’їзду було спішно виселено і 8 липня прибули спеціалісти для нейтралізації парів ртуті.

Але якщо уважно проаналізувати події 5 — 8 липня, в подальшому розвитку ситуації є всі правові підстави вважати винними міські служби та посадових осіб, які діяли неналежним чином або були взагалі бездіяльними, порушуючи тим самим конституційні права мешканців будинку і, навіть, міста.

Маємо такі підстави для висновків і запитань:

1.Чому посадові особи, які прибули до під’їзду 5 липня не прийняли рішення терміново організувати евакуацію мешканців з третього під’їзду? Зробити це вони були ЗОБОВ’ЯЗАНІ.

2.Чому не здійснили заходи по герметизації вхідних дверей до квартир у третьому під’їзді? Зробити це вони були ЗОБОВ’ЯЗАНІ.

3.Якщо не могли кваліфіковано оцінити ситуацію і не знали, яких вживати заходів, то чому терміново не зв’язалися із найближчим розташованим підрозділом міністерства з надзвичайних ситуацій? Знову ж ЗОБОВ’ЯЗАНІ були зв’язатися.

4.Чому не обмежили рух громадян і особливо дітей в районі третього під’їзду та біля будинку? ЗОБОВ’ЯЗАНІ були обмежити, і тоді б ртуть не потрапила б до першого та другого під’їздів.

5.Чому не розпочали організовані дії по локалізації випаровування ртуті шляхом, наприклад, зниження температури повітря в під’їзді за допомогою пожежних?

Всі ці невиконані обов’язкові дії в результаті бездіяльності посадових осіб, мають важкі наслідки. Ртуть за 5 — 7 та ніч на 8 липня проникла глибоко в структуру бетонних конструкцій під’їзду, стіни, заповнила квартири, проникла в меблі, дерев’яну підлогу. І тут наступне порушення прав громадян: ніхто не надав достовірної, вичерпної та кваліфікованої інформації про стан справ. Не надано її і сьогодні.

На початок серпня знешкодити випаровування ртуті не вдалося і в третьому під’їзді було вирішено зняти штукатурку, яка, як передбачалося, ввібрала багато ртуті, і зараз є основним джерелом парів. Три дні спеціальний підрозділ збивав сокирами суху, насичену парами штукатурку. Вона перетворювалася в пилюку, яка заповнювала під’їзд і виносилася повітряними потоками через відкриті фрамуги назовні, що збільшувало площу та інтенсивність випаровування, забезпечуючи більш глибоке проникнення в кладку стін, а також у квартири сусідніх під’їздів та будинків через відкриті кватирки та балконі двері. В результаті заміри третього вересня показали погіршення ситуації, оскільки зросла концентрація парів ртуті на четвертому і третьому поверхах та в квартирах, де концентрація була в межах норми. А в першому та другому під’їздах ніяких контрольних замірів на проводять.

З даних фактів випливають такі правові висновки:

— вже 5 — 7 липня посадовими особами було допущено бездіяльність, результатом якої є значне ускладнення події від 5 липня. Сьогодні потерпілі мешканці будинку № 44 мають всі підстави вимагати кваліфікованої оцінки наступного:

1. Наскільки швидко була б ліквідована небезпека від розлитої ртуті, при адекватних, своєчасних та кваліфікованих діях посадових осіб, які зобов’язані були їх здійснити з метою збереження життя і здоров’я громадян, але не здійснили.

2. Наскільки ефективні засоби застосовувались для ліквідації небезпеки та чи дотримувалась технологія дій (в приміщенні ощадбанку на першому поверсі будинку, куди ртуть занесли в результаті того, що не було обмежено рух перехожих в районі третього під’їзду, вона давно нейтралізована за допомогою сірки).

В ході вище поданих подій були порушені КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ГРОМАДЯН:

— Ст. 3 Конституції України встановлює і гарантує, що змістом і спрямованістю діяльності держави є „життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека“ громадян. „Держава відповідає перед людиною за свою діяльність“.

— Ст.21 Конституції України встановлює, що права і свободи людини є „НЕВІДЧУЖУВАНИМИ І НЕПОРУШНИМИ“.

— Ст.22 п.2 Конституції України встановлює, що „Конституційні права і свободи ГАРАНТУЮТЬСЯ І НЕ МОЖУТЬ БУТИ СКАСОВАНІ“.

Всі ці приписи Конституції методично порушувалися і порушуються на даний час посадовими особами в м. Орджонікідзе у зв’язку із подією в під’їзді №3 будинку №44 по вул. Калініна, м. Орджонікідзе, Дніпропетровської обл.

А саме: мешканців виселили з будинку. Кому вкрай ніде жити, запропонували поселитися в напівзруйнованому гуртожитку, куди навіть міліція не йде розбиратися з постійними п’яними розборками, в якому відсутні елементарні умови для нормального проживання (двері розбиті, без замків, відсутні шибки в вікнах, відсутнє світло, антисанітарний стан в загальних туалетах і кухнях). Ситуація значно ускладнилася, але КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА громадян ніхто не збирається поновлювати. Виселеним мешканцям будинку повідомили, що переселенческий фонд житла зайнятий. Але ж у міської влади є інші можливості тимчасово поселити людей: у місті багато пустого житла, є готель, який пустує. З громадянами повелися зневажливо і байдуже, принизивши їх громадянську честь і гідність. Все це при тому, що є всі юридичні і фактичні підстави та можливості їх вирішувати. Складається враження, що посадові особи, які мають передбачати наслідки подій, та адекватно діяти, легковажно надіються на традиційну інертність. Приниження гідності громадян складається і в ненаданні до сьогоднішнього дня об’єктивної, достовірної експертної оцінки стану справ в під’їзді та будинку. Дається лише поверхова, загальна інформація. Головний лікар міської СЕС не прийняв мешканок під’їзду, які намагалися отримати кваліфіковані відповіді на свої запитання. Принижується гідність громадян і тим, що їх примушують ходити і випрошувати рішення у посадових осіб. Це в той час, як:

— Ст. 64 Конституції України встановлює гарантію прав і свобод людини і не допускає їх обмеження. Навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану не допускається обмеження права на житло. Міська влада в м. Орджонікідзе неналежним виконанням посадових обов’язків обмежила їх в мирний час, святкуючи 10-у річницю незалежності держави.

— Ст. 56 Конституції України встановлює право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

А всі статті Конституції є нормами прямої дії.

Виходячи з вищевикладеного очевидним фактом є те, що:

органи самоврядування м. Орджонікідзе, та їх посадові особи на виконання Ст.3, 21, 22, 64 Конституції України зобов’язані були починаючи з 5 липня 2001 р. здійснити невідкладно демеркурізацію під’їздів та квартир будинку;

керуючись принципами та приписами вказаних статей, вони були зобов’язані забезпечити права мешканців будинку.

Ніяким нормативним актом не дозволяється призупиняти чи позбавляти громадян можливості користуватися конституційними правами та свободами в результаті дії, здійсненої безвідповідальною особою. Який нормативний акт дозволяє в даних обставинах ігнорувати конституційні норми, як нормативному акту найвищої юридичної сили, тим більше що ст.19 Конституції України зобов’язує органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діяти „лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією“ України в першу чергу. Тому мешканці будинку №44 по вул. Калініна, м. Орджонікідзе, Дніпропетровської обл. вимагають невідкладного відновлення їх конституційних прав.

Матеріал надіслав Михайло Жукотский

То є гарна штука — свобода слова. I для того, хто теє слово промовляє, i — не меншою мiрою — для тих, хто може i хоче слухати. Для перших це можливість сказати про наболiле, „вилити душу“, „себе показати“ в рештi решт. А для других — неоцiненний iнструмент, бо лави тих, хто професiйно послуговується словом, аби приховати справжнi свої думки та намiри, обмеженi (дипломати, вищi урядовцi, полiтики та вiдвертi пройдисвiти), тож чим бiльше „мовцiв“, тим реальнiшою для „слухача“ є можливiсть скласти вiрне уявлення про оточуюче середовище та осiб, що в ньому мешкають.

Останнiм часом з’явилася чудова трибуна для полiтично активних i водночас — нове джерело поживи для роздумiв полiтично допитливим — Iнтернет. Тут можна, примiром, без запрошення та у зручний для себе час потрапити на вiдносно демократичну i, хочеться вiрити, слабо цензуровану тусовку „неофiцiозної“ елiти сусiдньої країни та подивитись, чим та елiта „дихає“. I одержати про те бiльш повне уявлення, нiж його дають iншi — друкованi та електроннi — сусiдськi засоби масової iнформацiї. I зробити для себе вiдповiднi висновки. Все це можливо, звiсно, якщо бодай розумiєш сусiдську мову; зухвалі ж невігласи можуть втішатися тим, що „многія знанія — многія печалі“.

Днями менi до рук трапилась добiрка останнiх за часом матерiалiв на „українську“ тему з електронного „Русского журнала“. Можна було б радiти тiй увазi, яку „меншi брати“ попри купу власних проблем (Чечня, енергетичнi кризи в регiонах, олiгархи, алкоголiзм, катастрофи тощо) придiляють iсторiї та сьогоденню країни, звiдки до них прийшли християнство, писемнiсть, вища освiта. Можна було б радiти, якби не змiст та настрої переважної бiльшостi (семи з десяти) публiкацiй. Вибачте, але то є мiшанина з невiгластва та апломбу, хибного трактування одних iсторичних подiй та замовчування iнших, вiдвертої неправди та зверхностi не за чином! Можна iз сумом констатувати — росiйською громадськiстю й досi володiють емоцiї, генiально висловленi десять років тому у вiршi покiйного Й.Бродського „На нєзавiсiмость України“. Емоцiї тi (згадайте вiрша!), як на мене — бридкi: дрiб’язковi образи, упередженiсть, злостивiсть (навіть не вірилось спершу, що те написав Поет; на жаль, авторство невдовзі підтвердилося).

Я беззастережно визнаю справедливiсть росiйського прислiв’я: „На чужой роток не накинешь платок“. Хотiв би лише запитати „братiв“-росiян: чи усвiдомлюють, що саме потоки бруду та безпiдставних кепкувань, якi без сорому, навiть iз помiтним задоволенням вони виливають на Україну через „спiльний iнформацiйний простiр“, є суттєвою причиною того, що в Українi у їхньої держави, м’яко кажучи, не додається друзiв? Економічний егоїзм сусідки та її спроби шантажувати помічають та розуміють не всі, „пряму“ ж мову з-за північно-східного кордону у нас чути добре, тож у кожного є можливість самому оцінювати почуте. Та співставляти його зі своїм „знанням про предмет“ та з власними уявленнями про порядність та мораль. Можливо, дiйсно „у нєй особєнная стать“, i росiяни ладнi брататись iз тими, хто їх вiдверто зневажає, зазіхає на їхню землю, складає про них бруднi, безглуздi та злобнi плiтки, завзято паплюжить все для них святе? Не берусь судити, хоча й думаю, що це не так. Тоді чому вони дивуються прагненню українців уникнути „братніх“ російських лабет? Адже Україну так вже точно можна вимiряти хай i не „аршином общим“, а загальнолюдським метром. Тож i реагуємо на по сутi „iнформацiйну вiйну“ проти нас так, як вiддавна реагують нормальнi люди в усьому свiтi: здивування — образа — обурення — неприязнь. Згадаймо Бiблiю, а конкретно — 109 псалом: „Боже слави моєї, не будь мовчазливий, бо мої вороги порозкривали на мене уста нечестивi та пельки лукавi, язиком неправдивим говорять зо мною!.“ i далi за текстом. Згадали? Тоді звернiть увагу: Книга Книг однозначно трактує тих, що „.оточили мене словами ненавистi i без причини на мене воюють.“, як ворогiв!

Цей псалом все частiше спадає на думку по ознайомленнi з черговим твором про Україну, що його з „братньої любовi“ чи ще хтозна з яких мiркувань запускають свiтом російські автори. Думаю, щось подiбне вiдчуває щораз бiльша частина моїх спiвгромадян. Невже ж в Росiї, яка завжди пишалась своїми iнтелектуалами та своєю православнiстю, не знайдеться людини, яка б, спираючись хоч на елементарну логiку, а хоч i на Святе Письмо, спробувала б пояснити росiянам, що у дiйсно „прохолодному“ ставленнi в Українi до них з їхнею державою винувата не мiфiчна „галiцiйская пропаганда“, а їхнi власнi органи мовлення та озвученi тими органами росiйськi погляди на себе та на оточуючих?

I дiйсно, чого сподiваються, примiром, автори iнтернетiвської статтi „Раздєл Украини как оптимальный вариант для установления добрососедских отношений“? Невже, оплескiв в Українi?

I це — тiльки пересічний елемент, довiльно вихоплений для прикладу з одного лише iнтернетного „улову“. Майже все iнше в ньому — подiбного штибу. А ще — настрої, про якi вже сказано вище.

Шкода менi росiян! Завдяки „мовному самообмеженню“ вони позбавленi можливостi черпати iнформацiю безпосередньо з сусiдських першоджерел, а з такими „iнформаторами“ — мають обмаль шансiв скласти для себе правдивий образ п’ятидесятимiльйонної сусiдки. Он навiть єдина(!) з десяти в цiлому розважлива та доброзичлива стаття „Росiйскiе мiфи про Україну“ демонструє слабку поiнформованiсть автора з деяких питань українського сьогодення. I не дивно: вже згаданий „спiльний iнформацiйний простiр“ сформовано таким чином, що в бiк України без перешкод лине росiйський офiцiоз, „олiгархiоз“ та „шовiнiоз“, а в зворотному напрямку пропускають слабенький потiчок вiд заангажованих власкорiв тих-таки росiйських ЗМI, „об’єктивнiсть“ яких у нас тут добре вiдома. Тобто росiйських громадян власна елiта „вiдсiкає“ вiд iнформацiї з України, а натомiсть пiдсовує їм (а водночас, через „спiльний iнформацiйний простiр“ — i нам в Україну) своє тлумачення українських справ, до того ж, тлумачення потворне. На цьому тлі поодинокі хай навіть не доброзичливі, а просто об’єктивні кореспонденції про Україну сприймаються наче промінь світла у темному царстві, який, коротко виблиснувши, захлинається оточуючим мороком.

Між тим, якби обiг iнформацiї мiж Росiєю та Україною був дiйсно вiльним та чесним взаємообмiном, багато хто з росiян, я певен, швидко збагнув би, що з українцiв нема чого кепкувати, а де в чому їм можна навiть позаздрити. I дiйсно, нашi Президенти не розстрiлювали з танкiв Верховну Раду, не призначали собi наступникiв, не впроваджували довiчного президентства; нашi вiйськовi не влаштовували заколотiв; ми не маємо збройних конфлiктiв; в нас скасовано смертну кару, нашi закони про мови, про нацiональнi меншини та про свободу совiстi — найдемократичнiшi на теренах СНД (i головне — вони дiють!). Наша iсторiя сягає корiнням такої сивої давнини, що аж моторошно стає; наша столиця вже була величезним (як на той час) християнським центром, коли не те що Петрової вигадки — Росiї або її попередницi Московiї — навiть самої Москви київського вигнанця-князя Юрiя Довгорукого ще й у заводi не було, i нашi головнi святинi — ще з тих часiв. У нас — багатовiковий досвiд хай i вiдноносно демократичної, але виборностi управлiнської елiти. У нас ще залишились живими герої з-помiж безлічі тих, хто чинив збройний спротив тоталiтаризмовi у той час, коли всi навкруги щиро або не дуже, але в повний голос славили „батька народiв“. У нас в Українi практично КОЖЕН (ну хiба що окрiм малої частини „русскоязичного насєлєнiя“) на додачу до своєї рiдної вiльно володiє росiйською або якоюсь iншою з мов сусiдiв близьких та далеких. Нарештi, у бiльшостi з нас є „цар в головi“, тож не потребуємо царя „в натурi“.

Повторююсь: усьому цьому, i ще багато чому у нас можна позаздрити. Позаздрити по-доброму, з приязню та співчуттям. Або — чорною заздрiстю, тiшачи власний комплекс меншовартостi обпльовуванням чужих святинь, виставлянням чужих чеснот вадами, а також пошуками скалок у чужому оцi. На жаль, видається, що саме чорна заздрiсть керує російською елітою, коли вона інформаційно „блокує“ Україну та розпалює серед свого народу антиукраїнські пристрасті.

Так, у нас багато проблем. Ми бачимо їх зблизька виразнiше, нiж аналiтики з Москви, не вважаємо бiльшими за росiйськi i переймаємось виключно їхнiм вирiшенням, а не, примiром, поверненням „пiд нашу руку“ чудi, меря, муроми та „iсконно української Тьмутараканi“ або „незаконно переданих бiльшовиками до складу РРФСР частин Бiлгородської, Курської та Воронезької областей“. I у цiй зосередженостi на собi — запорука того, що ми їх, тi проблеми, подолаємо. Ранiше — за умов доброзичливого оточення, а якщо в нас i надалi вбачатимуть об’єкт „братньої любовi“ — пiзнiше, але подолаємо неодмiнно. Тож не варто росiйським iсторикам та аналiтикам витрачати iнтелектуальнi сили та морочити людей мареннями про „вторую Росiю“ за Г.Павловським, „росiйськi губернiї“ за Солженiциним та про „отдєлєнiє Галицii“: на цiй землi була i є Україна. I завжди буде Україна, така Україна, за яку ми голосували на референдумi 1991 року, де за романтичним висловом першого нашого Президента Леонiда Кравчука „етнiчним росiянам житиметься краще, нiж у Росiї, полякам — нiж у Польщi, євреям — нiж у Iзраїлi“, АЛЕ ДЕ Й ЕТНIЧНI УКРАЇНЦI ПОЧУВАТИМУТЬСЯ НАРЕШТI ВДОМА.

І ще: українцi (незалежно вiд етнiчного походження) не менше, нiж росiяни — Росiю, люблять свою Батькiвщину. I якщо у нас не заведено кричати про це на кожному кроцi та за кожної нагоди, це не повинно вводити в оману: в разi потреби Україну знайдеться кому i чим захищати. Маємо i традицiї багаторiчного вiдчайдушного масованого збройного опору зайдам. Тож, навiть з чисто прагматичного погляду, погану послугу роблять „iнтернетоптiмiсти“ своїм спiвгромадянам, коли переконують їх, буцiмто „у Росii ресурсов вполнє достаточно“, аби домогтися „раздєлєнiя України“ (не кажу вже про моральний бiк подiбних запевнянь). Пробувати не раджу.

Не варто також сподіватись на „п’яту колону“, пiдраховуючи в Українi вiдсотки „русскiх“ та „русско-язичних“: за даними соцiологiчних опитувань, у нас три чвертi етнiчних росiян — за незалежнiсть, i це цiлком природно. Та й серед росiйськомовних мало хто погодиться назад до „єдiной-нєделiмой“ (згадайте країни Балтiї).

Марним є i „обсмоктування“ наших мiжрегiональ-них, мiжетнiчних та мовних „протирiч“. Невже автори не розумiють, що над їхнiми драматичними оцiнками (особливо — щодо „насiльствєнной украiнiзацii“) в Українi можна хiба що гiрко посмiятися? Чи це — продукт виключно для „внутрiшнього споживання“? Тодi чому їм невтямки, що „етнiчєская дiфференцiацiя“ у тій-таки Росiї незрiвнянно бiльша тих помiрних та природних вiдмiнностей мiж регiонами, якi подаються, як привiд для буцiмто можливого розколу України? За цiєю логiкою саме Росiя просто приречена на негайне припинення iснування, тож хоча б iнстинкт самозбереження мусив би застерегти авторiв вiд „копання ями iншому“.

Пiдсумуємо: матеріали з росiйського iнтернету укрiпили мене у переконаннi, що росiяни кричуще та небезпечно дезiнформованi власними мiфами про Україну. Тi мiфи, попри повну безглуздiсть, подаються їхнiми авторами як аксiоми, i на них ґрунтуються образливi для громадян України висновки iсторичних та полiтологiчних „дослiджень“, якi масовано тиражуються i в Росiї, i в Україну. Своїм розмахом, одностайнiстю та завзяттям все це нагадує iнформацiйну вiйну, покликану пiднiмати власний „бойовий дух“ та деморалiзувати супротивника i, природно, не може не викликати зворотної реакцiї в українському суспiльствi у вигляді погiршення ставлення до Росiї. Зупинити процес, зруйнувавши антиукраїнськi мiфи, спроможнi лише самi росiйськi iнтелектуали. Якщо, звiсно, вони усвiдомлять його аморальнiсть та небезпечнiсть, чого я їм вiд щирого серця бажаю. Тому що у дружбі з Росією, чи без тої дружби, а Україна була, є і завжди буде однією з найбільших країн Європи. Краще, вигиднише та моральніше миритися з нею, аніж наражатися, як мінімум, на 109 псалом. І це — єдиний варіант для встановлення добросусідських взаємин.

Час від часу в газетних статтях, і в „ПЛ“ також, ми стикаємося з терміном „комуно-фашизм“. Таким чином автори, які вживають це словосполучення, прагнуть підкреслити антилюдську спрямованість комуністичної ідеї. Але нам здається, що термін „комуно-фашизм“ не є історично виправданим, бо комунізм і нацизм принесли в світ незрівнянно страшніші наслідки і страждання, ніж фашистський режим в Італії або псевдофашистські диктатури Європи і Латинської Америки. Нам здається надзвичайно важливим розібратися у тому, що саме є фашизм, і що є тоталітаризм, бо ми живемо на посттоталітарному просторі, і багато наших бід мають коріння саме в цьому.

Ми спробуємо переконати читачів „ПЛ“, що тоталітаризм, яким він був в СРСР і нацистській Німеччині, і фашизм та диктатура правих — зовсім різні устрої, з різними наслідками для історичного майбутнього цих країн.

Отже, перша країна, де переміг фашизм, була Італія. Джованні Джантілло — ідеолог фашистського руху в Італії — також першим ввів термін „тоталітаризм“ — стосовно державного устрою у своїй країні. Лідером фашистського руху в Італії, як відомо, був Бенітто Муссоліні, який створив фашистську партію, створив однопартійну систему і, захопивши владу в державі, практично став повним диктатором в Італії.

Громадянське суспільство мало бути повністю підкорено національній державі, стати її структурою. Якщо привести фашистські гасла, це мало б звучати так: „Жодної групи поза Державою, всі групи (суспільства) всередині Держави, яка є голосом самої нації“. Але, за словами відомого політолога Ханни Арендт, фашистський рух і фашистська влада не ставили себе вище держави, а його лідери — вище нації. В своій праці „Витоки тоталітаризму“ вона пише: „З захопленням влади рух італійських фашистів став спадати, у всякому разі, в сфері внутрішньої політики.“ Тобто фашистський рух в Італії ставив перед собою мету — захоплення влади в країні, встановлення диктатури, після чого рух був зосереджений на зовнішній імперіалістичній експансії. Антиклерикальна риторика Муссоліні, що вживалася до захоплення влади, його посилання на велич стародавнього Риму, ідея відновлення Римської імперії і домінування в світі, насправді вилилось у мирне співіснування з церквою, яка відігравала в латинській Європі величезну роль, і з іншими консервативними прошарками суспільства. Так, чорносорочечники розстрілювали лідерів профспілок і робітників, які робили спроби вийти на демонстрації протесту, чи влаштувати страйки. Але давайте спробуємо уявити собі страйк чи демонстрацію опозиції у сталінському СРСР чи в Німеччині епохи Гітлера. За часи правління Муссоліні було страчено декілька опозиціонерів, яких при цьому звинувачували у кримінальних злочинах. Муссоліні не встановив контроль за приватним життям громадян і не прагнув цього робити. Тобто диктатура, однопартійна система і культ Держави не вилився у тотальне підкорення особистості державі. Як пише Ханна Арендт, у тоталітарній системі зовсім не національна держава була найвищою цінністю.

„Держава, навіть як однопартійна диктатура, заважала мінливим вимогам руху, який постійно розвивався“. Такими домінуючими над суспільством і над державою рухами Ханна Арендт вважає тільки рухи комуністичний і нацистський.

Лідер італійського фашизму — Муссоліні — виявився недалекоглядним політиком. Він не зміг інтуїтивно відчути глибинну різницю між своїм державоустроєм і державоустроєм гітлерівської Німеччини. І мета, і засоби у італійських фашистів і нацистів були різними, як і сфери можливого впливу обох держав, але Муссоліні дозволив Гітлерові втягнути Італію у Другу світову війну в повному обсязі, після чого Італія вже не може розглядатися як самостійне державне утворення, бо вона була цілком залежною від військових дій Німеччини, в тому числі, на її території. Тобто вище мова йшла про довоєнну Італію.

Треба згадати ще дві країни тогочасної Європи, які наполегливо і постійно називають фашистськими, хоча найпростіший аналіз показує, що вони не були фашистськими, а тим більш, тоталітарними державами. Мова йде про Іспанію з диктатором Франко і Португалію з режимом Салазара. Наявна залежність процесів у Португалії від іспанських дозволяє нам зосередитись саме на Іспанії.

В радянській пресі постійно повторювалось, і це дивним чином перейшло і в сучасні засоби масової інформації, що в Іспанії у 1936 році відбувся фашистський путч, громадянська війна і захоплення влади фашистом — генералом Франко. Аналіз тодішніх подій показує, що ніякого фашистського путчу в Іспанії не було. Те, що там відбулося, можна назвати консервативною революцією, бо на час повстання франкістів слабкий ліберальний уряд Ларго Кабал’єро вів країну прямо у вирій серйозних соціальних заворушень з непередбаченим результатом, а точніше, — з дуже вірогідним захопленням влади лівими: комуністами та анархістами. Тому повстання військових на чолі з генералом Франко ставило за мету перш за все не допустити цього. Перемога консервативної революції привела Іспанію до встановлення диктатури генерала Франко, його партії та військової еліти.

Але на відміну від Муссоліні генерал Франко не дозволив втягнути свою країну у Другу світову війну, формально відробивши допомогу Гітлера франкістам під час громадянської війни в Іспанії тим, що на східному фронті воювали так звані „блакитні бригади“ — переважно добровольці-антикомуністи.

Іспанія відігравала суттєву геополітичну роль наприкінці 30-х років і на початку Другої світової війни. Гітлеру був вкрай потрібний контроль над Гібралтаром, вихід на північно-афріканське узбережжя — все це робило Іспанію ласим шматком для обох протидіючих сторін: Сталіна і Гітлера. Сталін допомагав республіканцям у громадянській війні з далекоглядною метою — встановити в Іспанії прорадянський режим. Гітлер хотів мати прямий морський вихід до Великої Британії і контроль над Північною Африкою, де його справи йшли погано. Але переможець лівих — „фашист“ Франко не пустив нацистів на свою територію, заявивши Гітлеру — своєму союзникові, що іспанці будуть чинити військовий опір будь-якій спробі вермахту увійти в країну, не дав згоди на неконтрольоване пересування німецьких кораблів у Гібралтарі. Що стосується внутрішнього режиму генерала Франко, то від жорстокого придушення опозиції під час громадянської війни і досить жорстокого контролювання суспільства у перші роки після громадянської війни, Франко поступово перейшов до напівліберального режиму, дозволивши відкрите видання опозиційної преси, виступів ліберальної опозиції, тощо. Під забороною залишалася комуністична партія, і за термін перебування Франко при владі було, як і в Італії, страчено декілька комуністичних лідерів, яких звинувачували не просто у належності до компартії, а й у шпигунстві на користь СРСР й інших кримінальних злочинах.

Під час Другої світової війни, в яку Франко, як ми вже казали, не дав суттєво втягнути країну, в Іспанії майже відкрито діяла „Хагана“ — єврейська організація опору нацизму. Євреям Європи, які рятувалися від нацизму, по наказу Франко надавали тимчасовий притулок, видавали візи, а потім дозволяли виїхати до інших країн світу. Таким чином Франко врятував життя десяткам тисяч європейських євреїв. Його нейтралітет у війні підкреслюється тим, що союзники по антигітлерівській коаліції попереджали Франко про свої дії у Північній Африці.

Після війни Франко остаточно бере курс на лібералізацію країни. До Франко Іспанія була найменш розвинутою країною західного світу. Йому вдалося вивести її з важкого економічного стану, підготувати для демократичних змін і передати владу демократичному уряду, відновивши в Іспанії найстабільнішу в сучасному світі форму існування держави — конституційну монархію.

Давайте спробуємо порівняти з цим режимом або Радянський Союз, навіть не за сталінських, а за брежнєвських часів, або взяти 12-річне правління Гітлера у Німеччині, або маоцзедунівський Китай чи Північну Корею. Іспанія і Португалія взагалі не змінювали суттєво своїх ідеологем, як це робилося в тоталітарних країнах, причому на глибинному, міфологічному рівні. Тоталітарні країни створювали нові міфи, які закладали у підґрунтя нової ідеології, вони створювали також нові структури державного управління, яке будувалося на тотальному контролі за особистістю на рівні приватного життя, на тотальному терорі, тобто залякуванні громадян і примушенні їх обожнювати харизматичного лідера — вождя навіть на рівні думок, намагаючись не допустити у підсвідомість думки про те, що він може бути неправий. Великий терор примушував громадян навіть думати так, як вимагає держава. Мільйони загиблих в СРСР й Німеччині, яких знищували прошарками, пересування і знищення цілих народів, провокування світової війни та загарбницька політика під час цієї війни, нав’язування тоталітарних режимів захопленим країнам — все це ніяк не можна порівняти з фашистським режимом Італії і особливо державним устроєм Іспанії і Португалії, і, як правило, не йде ні в яке порівняння з авторитарними режимами Латинської Америки.

Ханна Арендт визначила найсуттєвішу структурну відміну між цими країнами в своїй праці „Витоки тоталітаризму“, виданій у Москві, в 1996 році. Автор визначає, що тоталітарні лідери спираються на натовп, а не на громадян, натовп — це те, що протистоїть суспільству, бо репрезентує суміш усіх його прошарків. Саме натовп — ? рунт для зростання тоталітарного лідера. В той самий час авторитарні режими, які називають фашистськими, спираються на якийсь конкретний прошарок суспільства — хай навіть вкрай консервативний: так Франко спирався на іспанську національну буржуазію, заможних селян, представників старовинної аристократії, католицьке духовенство. В Італії Муссоліні спирався на італійську буржуазію.

Тобто, щоб уникнути термінологічної плутанини можна сказати „комуно-нацизм“, чи вважати, що комунізм і нацизм — це і є фашизм і не називати фашистськими країни з авторитарними режимами, які існували і досі існують у світі.

Здавалося б, кому-кому, але зовсім не правозахисникам захищати режими, які відверто порушували права людини. Але маючи на меті мінімізацію насильства, ми саме бачимо, що країни, де переміг авторитаризм, вибирали між двома бідами, комунізмом і нацизмом: саме авторитаризм не дав в цих країнах перемогти тоталітаризму.

Згадаємо тільки, що саме Іспанія мала найпотужнішу ліву опозицію, як, до речі, і Португалія. Отож ми бачимо історичне явище, де демократичні інститути виростають в середині авторитарної держави і поступово змінюють і лібералізують країну.

Що стосується країн з тоталітарними режимами, то перебування в тоталітарному стані на протязі декількох поколінь спотворює громадянське почуття, перетворює більшість громадян на той самий натовп, який нездатний (або мало здатний) до представницької демократії. Цей феномен ми спостерігаємо зараз на теренах колишнього СРСР: чим більший термін країна перебувала у складі Радянського Союзу, тим менш вона здатна на демократичні зміни. Порівняти ситуацію у країнах Балтії і неможливо не тільки з Білорусією, але й з Україною і Росією, не кажучи вже про країни Середньої Азії.

Отож, що таке фашизм у історичному просторі, треба ще розбиратися, як і у тому, що таке тоталітаризм. Як і в тому, які його психологічні наслідки ми спостерігаємо на собі.

У рамках проекту реформування кримiнального права Департаменту Юстиції США сумiсно з Програмою Правових Iнiцiатив у країнах Центральної та Східної Європи Американської Асоціації Правникiв (ABA/CEELI) у спiвробiтництвi з Верховним Судом України пiдготовлено та видано збiрник матерiалiв: „Реформування системи запобiжних заходiв у кримiнальному судочинствi: останнi змiни, новi ідеї, порiвняльнi матерiали“. Автори видання сподiваються, що ця книга слугуватиме корисним iнструментом для суддiв, прокурiв, слiдчих та адвокатiв у ходi застосування ними на практицi положень Кримiнально-процесуального кодексу України, що регулюють питання застосування запобiжного заходу у формi застави.

У будь-якому випадку бiльш поширене, системне застосування нового законодавства залежатиме вiд поiнформованостi учасникiв правовiдносин, правильного розумiння ними сутi законодавчих новел та належного порядку їх практичного застосування.

Цю книгу можна отримати безкоштовно в бiблiотецi Ресурсного центру „Гурт“ за адресою: м. Київ, вул. Бiлоруська 8, офiс 10.

Контактна особа: Свiтлана Скакун Тел.: (044) 213 98 04.