MENU

Подібні статті

Права людини в Україні - 2007. 22. Права ув’язненихКрим: Суд арештував мусульман, затриманих 17 лютого12 років – за «шпигунство на користь України»Що не так із законопроектом про СБУ?Що після санкцій?Зупинити поліцейське насильство і масове порушення фундаментальних прав людиниКрим: З 2014 року до російського війська призвано 28 тисяч жителів півостроваКрим, Донбас, домашнє насильство, – доповідь HRWРФ: Трьох кримчан засудили до тривалих строків позбавлення воліНевирішене питання десятиріччяЄСПЛ: рішення щодо прийнятності у справі України проти Росії щодо Криму ухвалять 14 січня 2020: не було гіршого року в царині прав людини після Революції гідностіКороткий опис справ, що розглядалися Центром стратегічного захисту (ЦСЗ) ХПГ у другій половині 2020 рокуКримчанин Ренат Сулейманов вийшов із російського ув’язненняРФ: Прокурор запросив для Олега Приходька 11 років колоніїЕкспрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України ІХ скликання Огляд № 33 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 16.03.2020–20.03.2020Крим: Підконтрольний Кремлю суд залишив вирок Наріману Межмедінову чиннимРозслідування окремих злочинів терористичної спрямованості (оновлено)Практика застосування статті 111 Кримінального кодексу УкраїниКримінальні провадження за статтею 111 КК України щодо журналістів

Установи виконання покарань громадськість не контролює. Принаймні поки що

19.09.2008 | www.helsinki.org.ua
Марина Говорухіна

Громадський контроль у місцях позбавлення волі майже не існує. Практично відбувається імітація захисту прав ув’язнених, стверджує голова правозахисної громадської організації «Донецький Меморіал» Олександр Букалов.
На сьогодні законодавство передбачає лише один механізм здійснення подібного контролю – діяльність спостережних комісій. Проте чи ефективно вони працюють?
На думку пана Букалова, громадський контроль існує тоді, коли представники громадськості мають доступ до закритих установ, коли вони мають можливість, як громадськість ознайомлюватися з умовами тримання й іншими аспектами діяльності таких закритих заходів. А лише за умови, що відомості, які вони отримують, оприлюднюються. Тому невід’ємним елементом громадського контролю є доведення до суспільства тієї інформації, яку отримують представники комісій під час роботи.
Нажаль, громадськості отримати таку інформацію досить складно. Зокрема, на запити «Донецького меморіалу» про надання відомостей, були отримані відповіді на кшталт: «надішліть ваші статутні документи», чи «поясність навіщо вам це потрібно». Посадові особи з деяких областей взагалі просили правозахисників роз’яснити що ж таке ці спостережні комісії.
То в чому ж основні причини неналежного контролю місць виконання покарань з боку громадськості?
Правозахисник наводить наступні підстави.
По-перше відсутні законодавчі та фінансові умови для здійснення такого роду діяльності. Не визначені чітко суб’єкти здійснення громадського контролю, їх повноваження, коло компетенції.
В суспільстві не відчувається помітної потреби у здійсненні громадського контролю дотримання прав людини в установах виконання покарань. Ані представниками громадськості, ані працівниками системи не усвідомлена потреба у такому контролі та пов’язана з ним відповідальність.
Що ж до Державного департаменту виконання покарань, то, за словами пана Букалова, його керівництво влаштовує така ситуація, коли про такий контроль проголошуються декларації, а насправді нічого не робиться. Зрідка відомство погоджується на імітацію контролю, що фактично перетворюється на обман і суспільства, і іноземних інституцій, які цікавляться такою діяльністю.
Голова «Донецького меморіалу» вважає, що наразі потрібно вести більше дискусій, обговорень щодо шляхів створення громадського контролю в установах виконання покарань в Україні, висвітлювати позитивний і негативний досвід його здійснення.

 Поділитися