Бюлетень "Права Людини", 2001, #29
Причина соціального напруження в Україні — недосконала система організації влади, вважають науковці СНБО Украины обеспокоен ситуацией с Интернет-СМИ страны Конституція і права людини
Криза західної демократії Терроризм — как явление культуры Право на приватність
В Криму проти регіонального чиновника порушено карну справу за погрози журналісту „Не ганьбіть моїх покійних колег, пане міністре!“ Захист від дискримінації
Безкоштовна праця не робить студента гожим Міжконфесійні відносини
Совет Европы обвиняет Литву в применении пыток Парламентські вибори: як це відбувалося у Польщі Правоохоронні органи
Україна: права людини порушуються й досі Кримінально-виконавча система
Жіночі права: крок за кроком Розвиток мережі громадських приймалень кву у харківській області Громадянське суспільство
Юрий Кармазин: „одесситы должны забыть этот кошмар раз и навсегда…“ Погляд
О контртеррористической операции в Афганистане
Хроніка
Причина соціального напруження в Україні — недосконала система організації влади, вважають науковці
Такою була провідна теза міжнародного наукового семінару, який пройшов цими вихідними у Львові. „Кінцевою метою адміністративної реформи має стати наближення апарату виконавчої влади до потреб суспільства й кожної окремої людини“, — зазначив у своєму виступі один з організаторів семінару народний депутат Ігор Коліушко. До цього часу, на його думку, реформи в системі влади стосувалися лише структурно-функ-
ціонального вдосконалення управління. Професор Гамбурзького університету Отто Люхтергандт зробив порівняльний аналіз систем адміністрування в Україні, Німеччині, Австрії та Франції. Підбиваючи підсумки доповіді, він вказав на нагальну потребу децентралізації влади в Україні. В інтерв’ю „Німецькій хвилі“ доктор Люхтергандт, зокрема, не виключив можливості поступового перетворення України на федеративну державу. Почати, на його думку, слід зі створення двопалатного парламенту. „Зробити корисними різноманітні таланти, можливості, особливості регіону можна було б через їхню репрезентацію у вищій палаті парламенту“, — зазначив доктор Люхтергандт. Але в першу чергу він вважає за необхідне повернути областям України право самостійно обирати губернаторів.
СНБО Украины обеспокоен ситуацией с Интернет-СМИ страны
Как передает корреспондент агентства „Интерфакс-Украина“, 31 октября на заседании СНБО рассматривался вопрос о мерах по усовершенствованию государственной информационной политики и обеспечению информационной безопасности Украины. Его участники пришли к выводу, что информационной сфере Украины сложились негативные тенденции, усиливающие угрозу национальным интересам страны во внешнеполитической сфере и вредящие ее международному имиджу.
Участники заседания отмечали, что национальное информационное пространство имеет „фрагментарный характер“ и низкий уровень правовой и физической защищенности.
По мнению членов СНБО, уровень отечественного информационного продукта является неудовлетворительным. Государственные органы, на которые возложены функции обеспечения информационной безопасности, не осуществляют в достаточной мере работу по предотвращению информационных угроз, их негативного влияния на политическую, социальную и духовную сферу.
Участники заседания СНБО отметили, что национальное информационное поле иногда используется для осуществления информационно-пропагандистских агрессий, дискредитации украинских государственных и общественных институтов, попыток дестабилизации социально-политической обстановки и причинения вреда международному имиджу Украины.
В этой связи отмечалось, что в информационных сетях усиливаются небезопасные тенденции распространения недостоверной, а иногда и откровенно тенденциозной, искаженной информации.
По мнению участников заседания, недостатки государственной информационной политики, особенно в сфере печатных и электронных СМИ, негативно влияют на формирование гражданского общества в Украине, его национально-государственную идентичность. Недостаточное внимание уделяется развитию и поддержке национальных информационных агентств, а функционирование субъектов Интернет, прежде всего, Интернет-СМИ, в Украине осуществляется вне правового поля.
Кроме того, считают участники заседания, в силу слабой интеграции Украины в мировое информационное поле, недостаточной активности и неконкурентоспособности ее информструктур, представление мира об Украине формируют не отечественные СМИ, а информагентства других стран. В результате создается искаженный образ внутренней и внешней политики Украины, что негативно влияет на ее международный авторитет и инвестиционно-кредитный рейтинг.
На заседании также отмечалось значительное отставание от современных требований технологической базы, что приводит к экономическим убыткам путем обесценивания и утраты промышленных и информационных технологий.
По мнению членов СНБО, необходимо решить проблемы обеспечения защиты информации в сфере госуправления и обороны. Реальную угрозу информационной безопасности Украины составляет международная и внутренняя компьютерная преступность.
Участники совещания выразили беспокойство по поводу криминогенной ситуации, сложившейся в сфере защиты информационных систем и интеллектуальной собственности. Кроме того, не урегулирован вопрос функционирования компьютерных сетей, корпоративной связи и Интернета. Отсутствуют нормы и механизмы недопущения монополизации этого сектора информационной сферы и использования сети вопреки законным интересам личности, общества и государства, а также система лицензирования провайдеров и Интернет-СМИ.
Как отметил на брифинге по итогам заседания секретарь СНБО Евгений Марчук, Советом принято соответствующее решение, которое будет введено в действие указом президента. В то же время, до подписания указа отдельные части данного решения будут размещены на сайте СНБО (www.rainbow.gov.ua) для обсуждения широким кругом общественности.
Как отметил Е.Марчук, это решение, в частности, предполагает поручить Кабинету министров, ряду правительственных структур урегулирование сферы Интернет масс-медиа. По его словам, это необходимо предпринять, прежде всего, с целью защиты национального домена.ua.
Кроме того, секретарь СНБО высказался за необходимость урегулирования меры ответственности провайдера за ресурсы, размещаемые в его зоне, а также за необходимость уравнивания в правах Интернет- и печатных СМИ.
Источник: http://part.org.ua/
Конституція і права людини
Криза західної демократії
Для розуміння цих важливих змін звернемося подумки до подій 15-річної давності. Вибух ядерного реактора в Чорнобилі став подією світового масштабу. Він не тільки прискорив розвал комуністичної імперії. Не тільки висвітлив брехливу сутність її політичної системи, що, незважаючи на смертельну небезпеку, продовжувала вводити в оману вражене радіацією населення, а принагідне й світову громадськість. Чорнобиль не тільки ще раз довів, що атом не буває мирним, а й те, наскільки мала наша планета, як пов’язані долі українців, росіян, білорусів, шведів, поляків, німців. Різними мовами заговорили про те, що всі ми в одному човні. Навряд чи що інше могло так протверезити „яструбів“ з обох боків „залізної завіси“.
Роззброєння. Кінець холодної війни. Кінець диктатури пролетаріату. Червоний від крові „призрак“, що блукав по Європі, згинув. Однак на окраїнах червоної імперії, як гриби після дощу, виникли нові воєнні конфлікти, від Таджикистану до Югославії: Нагірний Карабах, Абхазія, Чечня і знову Абхазія. Давнішня невигойна рана Палестини. Неважко спостерегти і їх географію — на межі мусульманського та християнського впливу.
Теракти 11 вересня в ЗСА, подібно Чорнобильській аварії, сколихнули весь світ, що раптом усвідомив оманливість видимого благополуччя та глобальної стабільності, недосконалість ідей гуманізму та сталого розвитку. Раптом забувся Статут ООН та її функції, право на територіальну недоторканність та суверенітет, презумпція невинуватості. Залишилось право сильного. І людство вкотре визнало легітимність права відплати, а наявність таборів для підготовки терористів — достатнім аргументом для неї (хоч закриті території для підготовки спеціалістів того ж фаху існують майже в кожній країні). Слово „тероризм“, що не має чіткого юридичного формулювання, стало виправданням агресії. Саме так до цього часу називався напад на суверенну державу. І інакше сприймається це очами афганців та багатьох азіатів, що не мають жодного уявлення про телебачення взагалі та про події 11 вересня зокрема. Західні політики, коментатори, оглядачі та юристи розгублені: „Треба скликати конференцію під егідою ООН, щоб визначити, що ж таке тероризм.“ Пізно, панове. Вже пізно. „Процес пошел“
Власне, він продовжується. Бо в міжнародній політиці, що придержується принципів гуманізму та, так званої „західної демократії“, вже давненько якось непомітно прижився подвійний стандарт. Власне кажучи, тотальний обман, який суттєво не відрізняється від того, що був під час Чорнобильської аварії. Саме так це бачиться знизу, очима простих жертв та спостерігачів. Різниця лише в масштабах.
Додався ще один військовий конфлікт, цього разу поруч з сучасною пороховою бочкою — ядерним потенціалом Пакистану. Особливе занепокоєння викликає непримиримість ідеологій ворогуючих сторін. Віровчення ісламу, що вимагає від своїх послідовників вести постійну війну з „невірними“, та формальне християнство, що стало основою західного світогляду. Століття мирного співіснування двох світових релігій всередині багатьох країн можна пояснити лише номінальним ісламізмом. Зрозуміти це явище легше на близькому нам прикладі номінального християнства. Наприклад, Л.Толстой розповідає про солдата, який прогоняє з паперті православного храму жебрака.
— Да нешто тьі, братец, Евангелие не читал? — соромить він служивого.
— Никак нет, барин! Целовать — целовали, а читать не приходилось, — відповідає той.
Дітохрещення, натільний хрестик, повита рушниками іконка в „святому“ кутку, фарбовані яйця на Великдень — оце й уся релігійність. А в душі — пусто. Нема Христа, нема спокою на серці та любові до ближнього. Нема віротерпимості. Чи віддасть така людина „живот за друга своя“, чи підставить іншу щоку, як вчить Христос? Ні. Так же і номінальний мусульманин не стане жертвувати життям, навіть не дивлячись на обіцяне Кораном блаженство для загиблих у війні з невірними — джихадом. Слід відзначити і принципово різний підхід до питання самогубства: Біблія стверджує, що самовбивці потрапляють в пекло, іслам же обіцяє рай для тих, хто свідомо віддав життя за праве діло пророка. Значною мірою це надихає терористів-самовбивць.
Але крім формальної релігійності існує й релігійний фанатизм, притаманний послідовникам різних релігій. Фанатиків об’єднує практичне відкидання вчення любові до ближнього та сліпа віра своїм релігійним вождям. Проте не релігійний фанатизм, притаманний багатьом епохам, вийшов сьогодні на світову арену. Небагато хто з фанатиків погодиться померти за ідею, оскільки відсутня внутрішня, особиста мотивація для цього. Страх смерті сильніший.
Щоб до кінця зрозуміти мотивацію поведінки терористів-самовбивць, які стали небезпекою №1 для західної цивілізації, варто звернути увагу на звіти деяких християнських місіонерів з мусульманських країн. Вони свідчать, що сила ісламу полягає не в переконливості вчення Мохаммеда, навіть не в крайній нетерпимості до проповіді християнства. Вона в окультній практиці його вождів. Тобто в їх спілкуванні з силами темряви, душами померлих та духами зла, що є мерзенним перед Богом. Віками проживаючи серед злиднів, безправ’я та безнадії, прості мусульмани з радістю сприймають ідеї потойбічного блаженства для „воїнів ісламу“. Однак ідеї замало. Адже існує природний, даний людині Творцем, інстинкт самозбереження на рівні підсвідомості. Ось тут і вмішуються надприродні сили, які підкоряють собі волю людини через його окультну практику. Відбувається це не без людської участі, тому далеко не всі мусульмани окультно залежні. Проте, досить і невеликого відсотку таких мусульман, з урахуванням їх загальної чисельності, для відчутної загрози. Фактично це зомбування.
Чи допоможуть цьому бомби та ракети? Небезпека вирішення духовних проблем військовими методами очевидна. Тут можлива лише боротьба духовна. Військові акції тільки озлоблять номінальних мусульман та збільшать кількість фанатиків. Раз розпочавшись, конфлікт не має перспектив закінчиться, як співає Булат Окуджава, „А когда война пойдет, пуля дырочку найдет“.
Яскравим історичним прикладом окультно-залежного політика став єфрейтор Шикльгрубер, більш відомий як Фюрер. Безприкладне людиноненависництво, підступність та жорстокість у поєднанні з владою, одержимість ідеєю нацизму, що закінчилась самогубством в бункері. Не тільки німецький народ, але й десятки мільйонів європейців стали жертвами його політичних авантюр.
Засуджуючи СРСР за 15-річне втручання в Афганістані, ЗСА, на мою думку, самі зможуть (навіть у випадку швидкого закінчення військових дій), наочно переконатися у безперспективності встановити демократію в родово-племінному середовищі пуштунів. Не допоможуть ніякі гуманітарні контейнери з печивом. До речі, зовсім неважко для вихованців Бен-Ладена чи талібів закласти в такі контейнери десяток протипіхотних мін для досягнення цілком протилежного ефекту.
Не варто забувати і про те, що в Афганістані масово вирощується опійний мак. Якщо ЗСА не можуть перемогти наркомафію на власній території, чи зможуть вони знищити клондайк міжнародної кримінальної структури? Адже наявність наркотичного впливу на учасників військових чи кримінальних конфліктів перетворює їх на біороботів з періодичною дозаправкою.
Нарешті, уявимо собі, що підозрюваний Бен-Ладен дійсно не був організатором чи замовником терактів 11 вересня. Взагалі, в справах такого роду негайно знищуються усі причетні. Тоді очолювана ним організація терористів неодмінно займеться „помстою“. І не обов’язково ЗСА, державі з потужним поліційним апаратом, а скоріш за все країнам-сателітам з числа бідніших, адже це простіше і масштабніше.
Від терактів постраждали непричетні до великої політики американці. Від авіабомбардувань — мирне населення: жінки, діти, люди похилого віку. Їх чекає голод, холод, хвороби та смерть годувальників. Чи ж є у політиків альтернатива? Так, є. Закінчуючи своє звернення до американського народу з приводу терактів, президент сказав: „І Бог благословить Америку“.
Я ж так не думаю: якщо уважно почитати Нагірну проповідь Христа, то блаженство чекає смирних та лагідних, що визнають свою духовну вбогість, знедолених та бідних. Гордим Бог противиться. Христос сказав: „Горе вам, багатії, бо ви вже отримали свою втіху!“ Його друзями були прості рибаки та митники, люди зневажені у суспільстві. Не вибуху патріотизму чекає Господь від американського народу, а покаяння в своїх гріхах та примирення. Помилки у світовій політиці виникають саме з тієї причини, що про Бога згадують у останню чергу, коли рішення вже прийнято. Тобто, легковажно, порушуючи третю з десяти заповідей.
З погрозою ісламського тероризму боротись ракетами — справа безнадійна. Насильство веде лише до більшої жорстокості. Бог Біблії, навпаки, проголошує любов. Ця істина християнства має силу класти край конфліктам, примирювати, дає силу прощати. Війна — це завжди несправедливість, насильство, ненависть та невинно пролита кров. Рани кровоточать десятки років. Вбитих не повернеш, покалічених не вилікуєш. Єдиним способом мирного співжиття з мусульманським світом є не тільки проповідь християнської любові, але її реальне втілення в справах милосердя, допомозі голодним та хворим. Тобто реальної допомоги країнам, що розвиваються, з боку західних держав. Інших шляхів завоювати прихильність мусульманського світу, ізолювати терористів-самогубців та зупинити загрозу появи нових — не існує.
Коментар „ПЛ“:Ми ніяк не можемо погодитися з однією суттєвою тезою шановного п.Білодєда. Автор статті, на наш погляд, помиляється в розумінні канонічного ісламу, приймаючи його за релігію, яка, виходячи із своїх положень, потенційно налаштована на тероризм. Насправді, терористичні організації найчастіше створюються лівими ісламістами, що виходять не з букви та духу Корану, який категорично забороняє самогубство та вбивство мирних мешканців.
Вони виходять із націонал-соціалістичної ідеї, а Кораном лише загороджуються і трактують його так, як вигідно прихильникам цієї ідеї. Світ зараз, на наш погляд, зіткнувся із варіантом націонал-соціалізму, який не має, на відміну від Німеччини початку 30-х років ХХ століття, чітких кордонів та загальних засобів для реалізації своїх претензій.
Терористи спотворили і поняття „джихад“, яке в законодавстві шаріату є обов’язком кожного мусульманина захищати від зовнішньої агресії своютериторію і свіймусульманський світ. Жодних канонічних релігійних підстав для терактів 11 вересня 2001 року у фанатичних так званих „ісламістів“ не було. Але порушивши букву і дух релігійного канону 11 вересня, фундаменталісти отримали подарунок від ЗСА у вигляді бомб та ракет. Зараз, і тут ми згодні з автором, мусульманський світ може об’єднатися, використовуючи канонічний іслам, забувши про причини жорстокої відповіді з боку Америки. Про небезпеку того, що відбувається в Афганістані, ми писали раніше і пишемо у цьому числі „ПЛ“.
Терроризм — как явление культуры
„ Террористический акт, то есть применение оружия, совершение взрыва, поджога либо иных действий, создававших опасность для жизни или здоровья человека или причинение значительного имущественного ущерба либо наступление иных тяжких последствий, если такие действия были совершены в целях нарушения общественной безопасности, устрашения населения, провокации „военного конфликта, международного осложнения, или в целях воздействия на принятие решений либо совершение или несовершение действий органами государственной власти или органами местного самоуправления, должностными лицами этих органов, объединениями граждан, юридическими лицами, или привлечения внимания общественности к определенным политическим, религиозным либо иным взглядам виновного (террориста), а также угроза совершения указанных действий с той же целью — наказываются лишением свободы на срок от пяти до десяти лет“. (Уголовный Кодекс Украины. Статья 258 1)
Единого определения терроризма в международном праве сегодня нет. В украинском законодательстве теракт определен так, как приведено выше — иных дефиниций в законе нет. Попытаться понять, что такое терроризм, является насущной необходимостью.
Дмитрий Корчинский в интервью телеканалу ISTV определил события в Америке как войну Аллаха против Микки Мауса. Мне кажется, что это неточное определение. Нынешние теракты — это война неверно понятого ислама против воинствующего Микки Мауса. Однако, Дмитрий Корчинский — один из немногих политологов, совершенно точно определивший происходящее не как политический, а как культурный кризис. На рубеже веков человечество столкнулось с новой проблемой, как всегда имеющей исторические корни и, как всегда, не знающей полной аналогии в истории. Можно было бы найти похожие явления, но кажущаяся похожесть на самом деле призрачна. Мое глубокое убеждение, что терроризм — явление нового времени, связанное прежде всего с глубокими культурными и психологическими изменениями в сознании человечества. Таким образом, следует рассматривать это явление не как политический фактор, хотя теракты тут же становятся фактами большой политики, а как фактор прежде всего культурологический.
В истории мало событий, аналогичных нынешним. Во все времена существовали поводы для убийства тех или иных политиков, но не назовешь ведь террористическим актом убийство сенаторами Юлия Цезаря, т.к. убийцы в данном случае преследовали конкретную политическую цель — перемену власти в стране.
Более близкий нам пример — заговор декабристов против царя. Один из декабристов — Каховский — должен был застрелить императора, после чего заговорщики предполагали захватить власть в стране. Не будем касаться уровня политической осмысленности их действий. Каховский, хоть и имел техническую возможность, не выстрелил в царя, так как его сознание еще не избавилось от элементов сакрализации власти, т.е. обожествления природы царского звания. Он убил своим выстрелом героя войны 12-го года — генерала Милорадовича, который уговаривал восставших разойтись. Каховский совершив невольный теракт, потому что никто не планировал никого, кроме царя, убивать. Здесь важно то, что декабристы, покушаясь на Николая І, имели конкретную политическую цель, а вот их последователи — народовольцы — такой конкретной цели не имели.
Революционные настроения в России 19-го века, последовательность поколений революционеров России. Крылатое ленинское изречение о том, кто кого будил: декабристы — Герцена, Герцен — народовольцев и т.д. — теперь кажется смешным и неактуальным, однако, смена поколений революционеров действительно существовала, т.к. все эти настроения, заговоры и борьба происходили в очень ограниченном общественном слое. И, безусловно, казнь пяти декабристов наверняка приблизила будущую гибель от руки террористов Александра II, которого в народе называли „освободителем“. Однако Ленин, как и большинство наших историков, вплоть до настоящего времени не учитывали и не учитывают то, что революционная борьба в России до конца 19-го века была следствием европейской ориентации огромной части русской интеллигенции, а это никак не соответствовало государственному устройству России, построенному по принципу восточной деспотии, однако, не воплощавшей эту деспотию в жизнь из-за европейской ориентированности уже, в свою очередь, правящего класса. Сама несостоятельность и незавершенность общественных институтов в сочетании с огромной территорией и разнокультурной средой создавали условия для политической нестабильности. Противостоящие стороны едва ли догадывались, какие глубинные культурологические пласты скрыты за их политическим противостоянием.
Я подробно останавливаюсь на российском обществе 19-го века потому, что именно там мы впервые видим широкое террористическое движение как способ воплощения самых светлых, самых возвышенных общественных идеалов.
Народники из подпольной организации „Народная воля“ и других подобных организаций жертвовали своими жизнями не с целью захватить власть, а с целью наказать уже существующую власть за безнравственность и жестокость. Как правило, эти молодые люди были воинствующими атеистами-нигилистами. Однако, вели они себя как люди глубоко религиозные. Вера в общественный прогресс, европейские ценности свободы и равенства — заменили им веру в Бога. В данном случае именно европейская струя создавала в русском обществе тот культурологический круговорот, в который были втянуты молодые люди, жаждавшие добра и справедливости до такой степени, что становились убийцами и одновременно жертвами.
Американская Декларация Независимости, идеалы французской революции делали этих людей героями-мучениками, массово готовыми на жертвоприношение. Десакрализация общественного сознания в России оказалась достаточно поверхностной. Об этом писали и Достоевский, и Толстой, и Тургенев. Русские писатели поняли и сказали миру о том, что русский интеллигент-атеист — существо глубоко верующее, только вера его предполагает подмену вечных ценностей общественными, политическими целями. Европа врывалась в русское общество взрывами бомб, которые бросали в царя и его чиновников народовольцы, и виселицами, на которых эти верующие мученики-убийцы кончали свою жизнь. Их смерть рождала новые теракты, т.к. оскорбленное нравственное, религиозное чувство требовало действия.
Пройдет больше 100 лет, и Азия будет удовлетворять свое раненое религиозное и нравственное чувство с помощью взрывов и угонов самолетов, индивидуального и массового террора, но этот террор, в отличие от России 19-го века, будет, как правило, обезличен и направлен просто вовне, на представителей чуждой им культуры и цивилизации.
Действия террористов-нигилистов были совершенно непонятны вне круга русской интеллигенции. Русский философ Н.Леонтьев писал о том, что, встречаясь с русским гражданами в Константинополе, он слышал от них недоумение по поводу покушений на Александра II. Соотечественники говорили Леонтьеву, что логичными были бы покушения на царя-освободителя со стороны детей дворян, у которых было отобрано право владеть крепостными. Так же комментировали происходящее и зарубежные средства массовой информации того времени. Однако и тогда, и до последнего времени террор был нелогичен, как нелогичными были все способы ответа на него. И это неудивительно, т.к. то, что мы видим, является актом веры, а не политического убеждения или политического действия, причем веры извращенной, подменившей исконные религиозные идеалы собственными представлениями о них, так же, как в случае с русскими террористами вера в прогресс вытеснила веру в Бога и потребовала человеческих жертвоприношений.
Размах нынешнего террористического движения не сравним с 19-м веком, как и не сравнимы технические средства двух веков. Но, помимо технических средств, глобальность нынешних террористических организаций и актов вызвана к жизни тем, что мир, во-первых, становится единым (так называемый эффект глобализации), во-вторых, противоречия между культурами, дремавшие в недрах веков, стали резко выявляться из-за наступления информационной эры, которая наступает с Запада: Микки Маус решил заглянуть в каждый дом на земле. Те, кто не понимает, что это такое — Микки Маус — решили, что он страшный монстр, способный разрушить их традиционный мир и забрать у них будущее. Против него, абстрактного героя конкретной культуры, восстало оскорбленное сознание другой культуры, неспособной противопоставить первой что-нибудь сравнимое по масштабу. Тогда и был вызван к жизни демон разрушения, как и ранее демонстрирующий обоюдную беспомощность и бессилие: бессилие силы и бессилие слабости, и обоюдное нежелание понять глубину и источник конфликта.
Исторический опыт показывает, что за алогизмом и жертвенностью одной эпохи наступает холодный расчет и массовые жертвы последующих эпох. Но мир стал другим. Может быть, многовековой опыт поможет цивилизации найти путь к единению без попытки одной культуры стереть с лица земли другую? Мирный диалог культур — вот единственный выход для человечества.
Сегодня мы видим, как на Афганистан каждый день падают, просто сыплются, как зерно из мешка, бомбы. США поставили перед собой, казалось бы, разумную политическую цель — уничтожить режим талибов, создавших в Афганистане теократическое исламское государство, еще более жесткое, чем в свое время Иран. Талибы поддерживают исламских террористов всего мира, и это, казалось бы, реальный повод для того, чтобы воевать с ними. Тем более, что режим талибов исключительно агрессивен именно в культурологическом плане: вспомнить только уничтожение буддийских статуй, находящихся под охраной ЮНЕСКО, как памятники мировой культуры. Однако, вполне оправданная и разумная политическая цель не выдерживает критики в культурологическом плане. Бомбы падают не только на талибов, но и на мирных жителей. Мусульмане не могут не воспринимать это как войну против них всех. Даже, если они противники талибов и экстремистов, которых те поддерживают. Северный Альянс, прочие оппозиционные силы Афганистана, которые сейчас пытаются (и, наверное, эта попытка осуществится) прийти к власти в Афганистане — тоже мусульмане. Добившись своей цели, они все равно вспомнят сыплющиеся бомбы — и все начнется сначала. Бомбы — аргумент в политике, но не в культуре. Микки Маус демонстрирует ожидаемую от него исламским миром агрессивность — и это тот случай, когда, разделяясь политически, люди сплачиваются на уровне защиты своих культурных ценностей. И все они забывают, что вызвало такой жесткий ответ со стороны США. Восток и Запад сейчас, как никогда, далеки друг от друга. И страшно подумать, к чему это может привести человечество.
Мировая антитеррористическая организация необходима. Но, на мой взгляд, необходимо не менее, если не более, создать при ООН что-то вроде культурологического совета, который начал бы изучать культурные истоки и последствия политических решений. Собственно, необходимость такого международного совета созрела уже давно, т.к. проблемы, не решаемые в ХХ веке иначе, чем при помощи военных действий, могли бы решиться на уровне изучения глубинных факторов конфликтов и противостояний — ведь именно эти факторы привели к возникновению коммунистического, нацистского, ряда фашистских государств в Европе, Латинской Америки, Азии — но это уже тема другой статьи. А сегодня мы беспомощно следим за тем, как созревает противостояние между двумя мирами, как оно крепнет и оформляется. И вся военная мощь нашего, западного, мира становится ничтожной и бессильной против маленького конвертика с порошком, даже если это просто мел, т.к. наше сознание уже терроризировано психологически.
В свое время была создана, чтобы избежать военных конфликтов, Лига Наций, только после 2-й мировой войны, когда человечеству, чтобы выжить,. нужен был межгосударственный диалог, Лига Наций превратилась в ООН — реально действубщуюструктуру. Сейчас на повестке дня — поиск истоков возникающих противоречий, а значит — и новые организационные задачи перед мировым сообществом.
Право на приватність
В Криму проти регіонального чиновника порушено карну справу за погрози журналісту
Ми вже повідомляли про скандал, який вибухнув у Криму довкола оприлюднення Кримською Асоціацією вільних журналістів авдіозаписів, зроблених кореспондентом однієї із регіональних газет у місті Саки Михайлом Шишлянниковим, з погрозами на його адресу з боку сакського міського голови, комуніста Володимира Швецова. Чиновник, якому не сподобалися критичні публікації пана Шишлянникова, пообіцяв журналісту „покалічити“ його, „заморити голодною смертю“ і врешті — „знищити“. Тоді ж Михайло Шишлянников звернувся до правоохоронних органів за захистом.
Як повідомив Радіо „Свобода“ керівник прес-служби кримської прокуратури Анатолій Титарчук, в результаті проведеної перевірки встановлено, що в статті Михайла Шишлянникова від 17 липня нинішнього року справді є критичні зауваження стосовно мера м. Саки, а на селекторній нараді 20 липня Володимир Швецов погрожував журналісту фізичною розправою і нецензурно висловлювався на його адресу. У зв’язку з цим кримінальну справу порушено за ознаками злочину, що підпадає під статтю 129 Кримінального Кодексу України — „Погроза вбивством“.
Оскільки згадані дії за участі сакського мера і журналіста відбувалися до 1 вересня, то, як вважає прокуратура, вони не підпадають під статтю 171 нового Кримінального Кодексу, що кваліфікує їх як „переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків і за критику“. Втім Михайло Шишлянников каже, що достатньо й інших його положень, аби поставити місцевих чиновників на місце. Журналіст також має намір довести у суді, що погрози з боку сакського мера були дійсними і після 1 вересня, тобто, після того, як набрав чинності новий Кримінальний Кодекс України.
Тим часом Володимир Швецов стверджує, що ніколи не погрожував Михайлу Шишлянникову, погано його знає, не зустрічався і телефоном з ним не розмовляв. За словами мера-комуніста, весь цей скандал — це підступи його політичних конкурентів, а також місцевих кримінальних угруповань. Але як би там не було, триває розслідування, в якому беруть участь і служба безпеки, і міліція. Якщо справа дійде до суду, то це стане першим в Криму, а може й в усій Україні, випадком, коли чиновник такого досить високого рівня притягатиметься до відповідальності за утиски преси.
„Не ганьбіть моїх покійних колег, пане міністре!“
( Відкритий лист голови НСЖУ до міністра внутрішніх справ України Юрія Смирнова)
Шановний Юрію Олександровичу!
Днями, спілкуючись з представниками засобів масової інформації під час „гарячої лінії“, Ви припустилися брутальної — інакше не скажеш — безтактності, заявивши, що 80 відсотків з 18-и журналістів, чиї імена увічнені на пам’ятній дошці, встановленій нашою Спілкою, загинули не за свою професійну діяльність, а померли з власної вини — через пияцтво.
Це ж хто?
Народний депутат України, автор гостро соціальних телематеріалів Вадим Бойко, який відкрив 1992 року гіркий мартиролог наших журналістських втрат?
Чи редактор газети „Слава Севастополя“ Володимир Іванов, вбитий вибуховим пристроєм?
Чи луганський кореспондент „Киевских ведомостей“ Петро Шевченко, автор гострих матеріалів про місцеву владу, якого знайшли у столиці повішеним?
Чи Анатолій Танадійчук з Вінниччини, автор матеріалів про козятинських міліціонерів, які знущалися над затриманими? „Герої“ цих публікацій не раз погрожували журналістові. Він приїхав на особистий прийом до Вашого попередника. До Козятина надіслали комісію, яка не оприлюднені кореспондентом факти перевіряла, а збирала на нього компромат. „То що, коли журналіст друкує критичні матеріали про міліцію, йому вже й не жити?“ — запитував Анатолій зі сторінок „України молодої“. І як у воду дивився — за кілька днів його не стало. Версія — смерть побутова: на власному дні народження. Як прекрасно вона вкладалася у міністерську схему! А як же ті кричущі факти катування затриманих, погроз, про які писав журналіст, — чому ж у міністерстві не дали їм принципової оцінки, не вжили заходів? Спрацювало сталінське „нема людини — нема й проблеми“?
І так можна сказати про всіх наших колег, занесених до списку загиблих. Не знайшовши винуватців смерті журналістів, Ваші підлеглі намагаються списати ці трагедії на побутовий характер — вже і вбивство Ігоря Александрова теж прагнуть втиснути у такі рамки.
Тільки чому так загадково „на побутовому рівні“ гинуть принципові наші колеги, автори публікацій і передач, що мали резонанс у суспільстві? Ні, ми вважатимемо: журналіст загинув за свою професійну діяльність, доки в судовому порядку не буде доведене протилежне.
Ще у червні 1999 року я пропонував, щоб правоохоронні органи перевірили всі справи, пов’язані з загибеллю журналістів, і зустрілися з представниками тих засобів масової інформації, де вони працювали, розставили усі крапки над „і“, відповіли на запитання колег (а їх, цих запитань, виникає багато). Не дослухалися, не перевірили.
Своєю фразою Ви образили усю журналістську спільноту і дали сигнал підлеглим: що там доскіпуватися до причин журналістських смертей: все ясно — п’яниці ж!
До речі, міліціонери п’ють не менше за журналістів — але ж Ви несете квіти до пам’ятника загиблим своїм колегам, вшановуєте їх у спеціально встановлений день. То що — своя сорочка ближче до тіла? А журналісти?
Мені соромно за Вашу зневагу до моїх колег, тим більше — мертвих, які вже не зможуть захистити своє чесне ім’я. А Вам, Юрію Олександровичу, не соромно?
11.10.2001 р.
Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України. http://imi.com.ua/
Захист від дискримінації
Безкоштовна праця не робить студента гожим
І от декан виступає перед першокурсниками, говорить про досягнення факультету та його вихованців, про історію ВНЗ і факультету, розповідає про навчання на ньому та дає деякі організаційні вказівки. Під час цього виступу й повідомляється саме студентам бюджетного відділення про необхідність відпрацювати 1-2 тижні (а іноді й більше!) на господарських роботах. Навіть батьки новоспечених студентів, які присутні в актовому залі або аудиторії, у більшості своїй не розуміють, що права і свободи їх дітей, щойно ставших студентами, брутально порушуються. А якщо хтось наважиться задати запитання про законність такої дивної вимоги адміністрації ВНЗ, відповіді з посиланням на закони, укази чи постанови не буде. Вам все одне скажуть: „Ви повинні“, а розвинута під час вступних іспитів уява малюватиме репресії з боку викладачів та адміністрації, або навіть виключення з ВНЗ.
Ще й водночас певна соціальна дискримінація, тому що відпрацювати повинні тільки студенти бюджетної форми навчання. І це породжує дуже багато цілком слушних і справедливих запитань.
Є ще й інша можливість — сплатити зовсім невеликий грошовий внесок замість відробітки. Саме так часто роблять мешканці інших міст, яким недешево обійдеться проживання та харчування під час такої примусової праці.
Як правило, під час відробітки студенти займаються прибиранням приміщень, миють вікна, допомагають під час ремонтних або будівельних робіт, виконують інші види непрестижної та дешевої роботи. Зате технічний персонал, що повинен виконувати такі роботи, отримує заробітну платню, при тому не працює сам, а тільки керує студентами.
Вже коли розпочнуться заняття, ви дізнаєтеся, що дехто із спритних студентів під час обов’язкової роботи був „хворий“ або від’їздив в інше місто, але йому ніхто нічого за це не сказав і, навіть, не примусили сплатити той невеличкий внесок чи відпрацювати встановлену кількість днів відробітки. Що лише підкреслює „обов’язковість“ цієї праці.
На жаль, використання примусової та безкоштовної праці студентів на цьому не закінчується. Якщо вам не поталанило, і у вашому ВНЗ будують новий корпус, Ви будете працювати на будівництві. Якщо немає будівництва, будете прибирати приміщення або територію. Мотивація цієї примусової праці є можливість покарання з боку деканату, а головною причиною необхідності такої праці адміністрація називає недофінансування з державного бюджету. У деяких ВНЗ використання примусової і безкоштовної праці стало повсякденністю, так саме як і намагання зібрати з студентів грошові внески, які невідомо куди витрачаються, бо ніякої фінансової звітності немає.
Спробуємо дати такі практиці правову оцінку. Відповідно до ст.8 Конституції України: „Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Ст. 19 закріплює, що „правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.“ Ст.43 Конституції України однозначно закріплює норму: „Використання примусової праці забороняється“, тобто дії адміністрації ВНЗ стосовно студентів є протиправними і такими, що порушують норми Конституції України.
Подальша деталізація цього явища „примусова праця“ та обов’язкове скасування цієї практики закріплені у Конвенції МОП № 29 „Про примусову та обов’язкову працю“ та Конвенції МОП № 105 „Про скасування примусової праці“, ратифіковані в Україні відповідно 09.06.1997 р. і 05.10.2000 р. Описана ситуація стосовно примусової праці студентів суперечить ст.ст.112, 121,14, 17 Конвенції МОП № 29 та ст.1 п.п. а,в,е, ст.2 Конвенції МОП № 105.
Що ж може зробити студент, не дуже обізнаний з юридичними механізмами захисту прав і свобод людини у такому випадку?
Найпростіше, що намагаються зробити студенти — це просто уникнути примусової праці, посилаючись на хвороби, сімейні проблеми й таке інше.
На наш погляд, треба зробити інакше: по-перше, вимагати від адміністрації пояснень на підставі яких документів (хоча б наказу ректора, розпорядженню декана, але обов’язково у письмовій формі) відбувається залучення студентів до примусової праці, чи погоджений цей наказ із профспілками, чи є дозвіл інспектора з охорони праці і саме які умови праці вказані в цих документах — на який термін залучаються студенти, робочий час, температура у приміщенні, видача спецодягу. І обов’язково — хто відповідає за техніку безпеки під час роботи студентів. Як правило, ніякого наказу немає, а навіть якщо він є, то в ньому порушені перелічені умови праці.
По-друге, якщо у вашому ВНЗ або у вашому місті є правозахисні організації, ви повинні звернутися до такої організації. Звісно ж, що такими справами повинні, перш за все, займатися профспілки, але на жаль вони перетворилися на додаток адміністрації і на них розраховувати важко.
Слід пам’ятати, що проблема дотримання прав і свобод людини багато в чому залежить від Вас, перш за все, від усвідомлення Вами необхідності захищати власні права і свободи, від Вашої наполегливості у захисті цих прав.
Від редакції „ПЛ“: Ми публікуємо статтю Б. Бондаренка, який є головою Жовтневого осередку ЛОГО УСС „Студентське братство Луганщини“. Маємо надію, що найближчим часом зможемо розповісти читачам про конкретні справи луганського молодіжного осередку.
Міжконфесійні відносини
Совет Европы обвиняет Литву в применении пыток
В некоторых случаях есть основания говорить и о применении полицейскими пыток. Кроме того, как говорится в документе, есть данные о недопустимо долгой перевозке подсудимых, длящейся иногда по 16 часов. Подобная практика является недопустимой, отметили в комитете Совета Европы, сообщает Deutsche Welle
Парламентські вибори: як це відбувалося у Польщі
Нещодавно відбулися вибори у наших сусідів — білорусів. У „ПЛ“ № 25 (245) була надрукована стаття Олексія Свєтікова, який розповів про свої враження від виборів Президента Білорусі, в яких п.Свєтіков брав участь як спостерігач.
Тепер ми знайомимо читачів „ПЛ“ із спостереженнями Володимира Щербаченко, учасника проекту „Спос-терігачі з України здобувають польський досвід моніторингу парламентських виборів“. Ми вважаємо, що ця інформація напередодні початку виборчої кампанії може бути корисною, особливо, якщо порівнювати вибори в Білорусі та Польщі.
До якого „берега“ пливе у своєму виборчому процесі Україна? Ось головне запитання, на яке нам всім треба відповісти.
Кілька тижнів тому в Польщі відбулися парламентські вибори. Відшуміли перші пресові повідомлення про прихід до влади у сусідній країні оновлених комуністів та про радикалізацію їхнього парламенту. Надходить час поглянути на ці вибори без гарячковості та з прицілом на власну реальність, адже незабаром нас чекають власні перегони.
Про польські вибори в Україні писали і говорили досить багато. Не лише через те, що Польща один з наших найважливіших сусідів. Чимало українців мали можливість поспостерігати за виборами особисто. Сьогодні Польща належить до тих країн, до яких вже не надсилають офіційних міжнародних спостерігачів. Виборчий процес настільки прозорий і демократичний, що у спостерігачах немає потреби. Натомість подихати повітрям демократії та дечому повчитись на вибори приїхало чимало українських журналістів, громадських діячів, депутатів.
Авторові цієї статті теж пощастило стати учасником проекту „Спостерігачі з України здобувають досвід моніторингу польських виборів“, який реалізовував Інститут на підтримку демократії у Східній Європі (IDEE) за фінансового сприяння українського та польського відділень Фонду Сороса. Отже, на виборах у Польщі українці побачили іншу політичну реальність.
Інша реальність
Здавалося б Польща — це зовсім поруч. Призвичаївшись, оточуючих можна зрозуміти без перекладача. З картин польських музеїв на вас дивляться польські шляхтичі, які як дві краплі води схожі на козацьких старшин з українських підручників історії. Від комуністичної ідеології наші країни відмовились майже одночасно. Багато чого у Польщі видається близьким і рідним, проте багато чого в сусідній країні вже зовсім не так, як у нас. Особливо це помітно на виборах.
Так, на виборах польські партії не підробляють підписи на свою підтримку, керівники підприємств не змушують своїх працівників робити „правильний“ політичний вибір, а правлячі політичні партії після виборів можуть легко опинитись поза парламентом. Саме так цього разу і сталося: урядові „Унія свободи“ та „Акція виборча солідарність — правиця“ не набрали критичної кількості голосів і не пройшли до сейму.
Учасникам нашої групи знадобилося кілька днів, наповнених зустрічами з польськими політиками, держслужбовцями, депутатами і кандидатами в депутати, журналістами, аби зрозуміти, що задавати запитання на кшталт: „Як командири ваших військових частин змушують голосувати солдат?“ чи „Яким чином фальсифікуються вибори у вашому воєводстві?“ — в Польщі сьогодні вже просто немає сенсу.
Виборці
Скільки ми були у Польщі, стільки нас не полишало запитання: чому тут з демократією все гаразд, а ми, м’яко кажучи, маємо з цим проблеми?
Хоча немає простих відповідей на складні запитання, проте дещо все-таки вдалося збагнути.
Як ми з’ясували: польське законодавство та реальність залишають можливості для різноманітних виборчих фальсифікацій. І час від часу навіть виникало бажання дати „дружню пораду“ польським знайомим тим, як можна виправити хід голосування на окремо взятій дільниці. Проте, навіть якби ми й не утрималися від поширення пострадянських „ноу-хау“ в галузі виборчих фальсифікацій, поляки, напевно, ними б все одно не скористалися. В сусідній країні застосовувати такі технології вже просто не прийнято.
Це не означає, що в Польщі ніхто не порушує виборче законодавство. В день виборів на одній з дільниць нам вдалося зафіксувати порушення. Члени виборчої комісії під час видачі бюлетенів забували попереджати виборців, що два дні тому самоусунувся один з маловідомих регіональних виборчих блоків. Інформація про цей факт була розповсюджена на дільниці, проте члени комісій зобов’язані були додатково попереджати про це громадян.
Навряд чи подібний недогляд суттєво вплинув на хід виборів. Так само як важко порівняти подібне порушення в Польщі з шаленим адміністративним тиском і пачками фальшивих бюлетенів на нашій Батьківщині.
Поляки свідомо відмовляються від можливості фальсифікувати вибори і досить суворо дотримуються норм законодавства, бо цінують демократичний лад, в якому живуть.
Вибори і гроші
Як відомо, гроші — це стратегічний ресурс. Великою мірою саме від них залежить те, як пройдуть вибори і якими будуть їх результати. Парламентські перегони обійшлися країні в 90 млн. злотих ($20 млн.). Грошей не вистачало, і на окремих дільницях доводилось робити виборчі урни зі звичайних картонних коробів. Проте на результати це не вплинуло.
Перед цьогорічними виборами законодавство в цій сфері стало дещо жорстокішим, насамперед в тих моментах, які стосуються контролю за передвиборчими фондами партій і кандидатів. Згідно із законом, кандидат до парламенту мав витратити на власну кампанію не більше 50 000 злотих (1 злотий = 1,2 гривні). В разі, якщо витрати були більшими, горе-кандидата очікував штраф в 50 000 та 2 роки в’язниці.
При тому що держава суворо слідкує за передвиборчими витратами політичних партій і політиків, вона не є для них злою мачухою і щедро наділяє їх коштами.
Так, партіям, що навіть не пройшли до парламенту, тобто не набрали 5% голосів (блоки — 8%), але перетнули 3-відсотковий бар’єр, держава повертає 80% коштів, офіційно витрачених на вибори. До того ж такі партії одержують до майбутніх парламентських виборів щорічне фінансування. Розмір цих субсидій залежить від кількості набраних голосів, кожен з яких оцінюється по визначеній кількісній шкалі від 10 до 1,5 злотих.
В разі, якщо буде доведено, що хоча б один з партійних кандидатів серйозно порушив виборче законодавство, то фінансової субсидії позбавлять всю партію. Зрозуміло, що для потенційних порушників ризик надто великий.
На відміну від України, польська держава підтримує політичні партії і стимулює їх розвиток. Бо політичні партії роблять політику прозорою і зрозумілою для звичайних виборців. Адже саме партії несуть пряму і сувору відповідальність за невдалу політику власних урядів. Власне це ми і побачили на минулих виборах.
При цьому в Польщі ніхто не нарікає на те, що в країні кількість партій приблизно така сама, як і в Україні. І у них існують партії на кшталт Конгресу польських ескімосів, але основними гравцями є близько десятка політичних угруповань.
Ще одним важливим аспектом політичної ситуації є незалежність Державної виборчої комісії (аналога нашої — ЦВК). Членами цього органу є судді Конституційного суду Польщі. Місячна зарплата такого судді становить 5,7 середніх польських зарплат, а це 10-12 тис. злотих. На пенсії за суддею зберігається 75% зарплати. Гадаю, цифри досить красномовно говорять про те, що польському судді значно менше доводиться зважати на сторонні думки, аніж його українським колегам.
Як бачимо, великі гроші в політиці далеко не завжди є злом. Питання лише в тому, хто і на що витрачає ці кошти, та як контролюються ці витрати.
ЗМІ і дослідницькі центри
Свій вагомий внесок в загальну здорову атмосферу виборів роблять і польські ЗМІ. Загальне їх становище є суттєво кращим аніж українських. В Польщі виходить кілька щоденних загальнодержавних газет накладом в десятки тисяч примірників, обсягом у десятки шпальт. Найбільші з них — „Газета виборча“, „Супер-експрес“, „Річ Посполіта“, „Трибуна“. Хоча кожна з поважних газет має свою політично-світоглядну орієнтацію, проте жодна з них не дозволяє собі однобоко висвітлювати події чи замовчувати діяльність певних політичних сил. Те саме стосується і телебачення. В щоденних випусках новин можна було побачити представників усіх політичних сил, які претендували на місця у парламенті, навіть якщо вони нічого сенсаційного не заявляли. В Польщі преса, що претендує на статус незалежної і демократичної, зобов’язана дотримуватися принципу паритетності.
Так само, як і у нас, популярними в Польщі є соціологічні прогнози результатів виборів. В країні цим займаються три серйозні дослідницькі центри, один з яких — державний. Незважаючи на певні відмінності в прогнозах (до 3%), представники соціологічної науки були досить одностайними щодо результатів виборів. Найбільшими огріхами виявилась переоцінка успіхів польських соціал-демократів, яким „накинули“ від 6 до 8 зайвих відсотків голосів, та недооцінка польських радикалів (як лівих — „Самооборона“, так і правих „Ліга польських родин“). Знов — таки, в Польщі на відміну від нас навмисним оприлюдненням „дутих“ відсотків соціологи не захоплюються.
Вибори вчать
Традиційно вибори вчать. Вчать тих хто виграє і тих хто програє, тих хто проголосував і хто злегковажив своїм голосом, вчать поляків і вчать громадян України. Вчать тому, що роз’єднані політичні партії голосно програють. Вчать тому, що політики мусять пам’ятати, що люди не хочуть жити весь час в стані революцій. Якщо люди і прагнуть реформ, то таких, що несуть добробут. Зрештою вибори вчать тому, що їхній результат залежить від самих виборців, від їхнього бажання жити краще і не терпіти таку владу, яка їм не подобається. Нам часу вчитись майже не залишилось.
Варшава — Торунь, Польща
Правоохоронні органи
Україна: права людини порушуються й досі
Як зазначається у доповіді Асоціації Міжнародної Амністії, наданою її українським офісом, 16-17 жовтня Україна перебуватиме у центрі уваги міжнародного співтовариства. У понеділок у Женеві Комітет Організації Об’єднаних Націй з прав людини розпочне розгляд звіту про те, чого досягла Україна в сфері захисту прав людини. В середині листопада цього року звіт України також буде заслухано Комітетом ООН проти катувань.
„Ці дві впливові правозахисні організації повинні переконати Україну в необхідності досягнення більшого прогресу в сфері захисту прав людини“, „Україна повинна вбачати у цій нагоді вчасну можливість надати проблемам прав людини політичний пріоритет“, — заявляє Міжнародна Амністія.
Міжнародна Амністія занепокоєна тим, що особи, які перебувають під арештом, часто піддаються катуванню та жорстокому поводженню з боку працівників правоохоронних органів. Жертви катувань та жорстокого поводження страждають від травм, які часто стають причиною смерті.
Заарештованим часто відмовляють у можливості негайно скористатися послугами адвоката та повідомити родичів про їх затримання чи арешт.
„Необхідно піддати сумніву те, що Україна справді виконує взяті на себе зобов’язання стосовно захисту прав людини“,. — заявляє Міжнародна Амністія. „Коли подаються офіційні скарги та відкриваються справи на працівників міліції на підставі висунутих проти них звинувачень у застосуванні ними тортур та жорстокого поводження, розслідування ведуться поволі, вони часто неретельні та безрезультатні. Також можна піддати сумніву безсторонність багатьох розслідувань.“
Жорстокість також є широко розповсюдженою і в українській армії, де продовжують мати місце порушення прав солдата солдатами, як форма покарань. Офіцери Збройних сил і надалі допускають, а інколи і самі причетні до знущань над новобранцями („дідівщина“), наслідком чого стають побиття, катування та смерть.
Впродовж останніх років свобода висловлювань піддається все більшому тиску в Україні. Редактори незалежних газет та телевізійних компаній подають скарги на те, що владні структури проводять неодноразові ревізії, пов’язані із сплатою податків, та перевірки щодо дотримання санітарно-епідеміологічних норм та правил пожежної безпеки, явною метою яких є придушити їх діяльність.
„Свобода преси також зазнає певних обмежень через відкриті форми залякування, через що журналісти піддаються фізичним нападам з боку невідомих злочинців, що часто призводить до смерті. Обставини багатьох таких нападів залишаються нез’ясованими і лише у небагатьох випадках винні в цих злочинах притягаються до відповідальності“, — заявляє Міжнародна Амністія.
Минулого року твердження про те, що держава причетна до можливого „зникнення“ журналіста Георгія Гонгадзе та очевидна неспроможність владних структур України провести негайне та безстороннє розслідування цього випадку стали результатом занепокоєння як всередині країни, так і поза її межами.
Крім справи Георгія Ґонґадзе Amnesty International називає не розслідуване вбивство Ігоря Александрова з Донеччини, напади на вінницького журналіста Анатолія Жучинського, черкаської журналістки Валентини Васильченко, луганського редактора незалежної газети Миколи Северіна, та луцького журналіста Олега Величка.
Amnesty International також згадує про те, що Парламентська Асамблея Ради Європи неодноразово закликала Україну припинити практику кримінальних звинувачень щодо журналістів. Зміни до цієї практики має внести новий Карний Кодекс, однак засудження редактора Олега Ляшка, яке відбулося майже напередодні запровадження нового карного кодексу, свідчить про те, як законодавство використовувалося для обмежень свободи слова.
„Україна повинна гарантувати цілковите виконання різних міжнародних зобов’язань стосовно прав людини, щоб на ділі продемонструвати свій відхід від минулого“ — заявляє Міжнародна Амністія.
Amnesty International сподівається, що міжнародна увага до цих проблем посприяє поліпшенню ситуації. „Досвід свідчить, що Україна позитивно реагує на міжнародний тиск. Нещодавно було скасовано смертну кару, чим Україна продемонструвала свою повагу до своїх зобов’язань. І ми, звичайно, сподіваємось, що український уряд усвідомить, що по мірі того, як держава просувається до Європи, повага до прав людини — це необхідна умова для завершення цього процесу“. Українська влада повинна докласти ще багато зусиль для того, щоб покращити стан справ у сфері захисту прав людини в цій країні“ — додає Міжнародна Амністія.
Кримінально-виконавча система
Жіночі права: крок за кроком
Зорганізований та проведений Суспільно-гуманітарним консорціумом „Генеза“ круглий стіл на тему „Жіночі права: крок за кроком“ зібрав для дискусії представників громадських організацій, зокрема, жіночих НДО, діяльність яких поширюється не лише на територію Львова, західний регіон, але й на всю Україну (зокрема, ГО „Взаємодія“, „Жінка для жінки“, „Жінка і суспільство“, „Жіночі перспективи“, „Веста“, Асоціація гайдів України, Ліга жінок-виборців, Міжнародний Зонта — клуб). Учасниками стали також і представники ЗМІ та тих науково-дослідних інституцій, які несуть певну інтелектуальну відповідальність за вирішення поставленої проблеми. Вели „тему“ круглого столу Діана Іраш — аналітик-дослідник, генеральний директор Суспільно-гуманітарного консорціуму „Генеза“, Координатор медіа проектів — Тарас Андрусяк, голова правничої комісії НТШ, голова правової комісії ЛООВТ „Просвіта“, Президент Фонду „Право для України“ та Оксана Кісь — молодший науковий співробітник Інституту народознавства Національної Академії Наук України, співголова наукового дослідного центру „Жінка і суспільство“.
Наш інформ.
5 жовтня 2001
Розвиток мережі громадських приймалень кву у харківській області
Загальна проблема: відсутність принципів громадянського суспільства. Загальна мета: закладення принципів громадянського суспільства через активізацію участі населення у соціальному, громадському, економічному та культурному житті свого регіону.
Поточна проблема: відсутність постійно діючих безкоштовних громадсько-консультативних центрів для населення у Харківському регіоні, особливо в районних центрах області. Поточна мета: розвиток мережі громадсько-консультативних центрів у Харківському регіоні шляхом створення громадських приймалень Комітету виборців України по області.
Поточні завдання: — визначити місцевості в області, де є нагальна необхідність у відкритті безкоштовних громадських приймалень; — знайти та зацікавити ідеєю створення незалежного громадсько-консультативного центру активних на місцях осіб; — підібрати консультантів до громадських приймалень; — поширити інформацію серед населення області про відкриття та роботу центрів через регіональні засоби масової інформації (ЗМІ), громадські організації, органи влади тощо; — налагодити постійну роботу безкоштовних громадських приймалень.
У рамках діяльності громадсько-консультативних центрів планується: — надавати безкоштовну інформаційно-консультаційну допомогу громадянам, допомагати у складанні звернень до органів державної влади та місцевого самоврядування; — надавати безкоштовну інформаційно-консультаційну допомогу громадянам (загаль-
ні питання) по телефону; — активізувати бажання та вміння громадянами відстоювати свої права; — збирати інформацію про порушення, які допускають у своїй діяльності владні структури, та на її основі готувати пропозиції щодо недопущення зловживань; — організовувати та сприяти проведенню громадської звітності виборних осіб про свою діяльність; — сприяти збільшенню рівня громадського впливу на прийняття управлінських рішень; — розповсюджувати серед населення просвітницькі правові та інші матеріали; — створити довідкову базу інформації (прізвища, адреси, телефони) про органи влади та місцевого самоврядування, соціальні служби, громадські, правозахисні організації тощо; — проводити в рамках діяльності громадських приймалень просвітницькі програми зі сприяння формуванню територіальних громад, з ознайомленням громадян із законами України; — залучати до співпраці місцеві громадські організації для вирішення конкретних питань та потреб місцевого життя.
Партнери: всі зацікавлені сторони — звичайні громадяни, громадські організації, профспілки, соціальні служби, місцева влада та органи місцевого самоврядування.
Загальний результат: створення мережі громадських приймалень КВУ буде сприяти розбудові структур громадянського суспільства в регіоні.
Результати забезпечать: — правову освіченість населення регіону в цілому; — сприяння формуванню активної громадянської позиції звичайних людей; — активізацію інститутів місцевого самоуправління в цілому; — налагодження зв‘язків між населенням та вибраними ними особами; — активізацію роботи органів влади та місцевого самоврядування; — сприяння активній участі населення у громадському житті.
Результати будуть корисними для: — населення, передусім малозабезпеченим верствам; — органів влади та місцевого самоврядування; — громадських та правозахисних організацій, зокрема ХОВ ВГО КВУ.
Громадянське суспільство
Юрий Кармазин: „одесситы должны забыть этот кошмар раз и навсегда…“
(Надруковано у скороченому вигляді)
Народный депутат Украины, Председатель парламентского комитета по борьбе с организованной преступностью и коррупцией Юрий Кармазин не нуждается в представлении. Он хорошо известен в Одессе и немало делает для города, в котором живет он и его семья. Ему приходится бороться сегодня не только с бандитами, но и преодолевать сопротивление некоторых чиновников. С Юрием Кармазиным беседовал Игорь Столяров.
Игорь Столяров: Ваша оценка бюджета 2002 года, предложенного правительством? Есть ли основания полагать, что бюджет будет принят в положенные сроки?
Юрий Кармазин: Да, бюджет может быть принят в положенные сроки, но не потому, что он хороший. В новом бюджете, как и в прежнем, не решаются проблемы здравоохранения, народного образования. Учителя и врачи будут находится далеко за чертой бедности, как это было и раньше. Изменений в этой части ожидать не приходится. Бюджет показывает практическое вымирание армии, вымирание ее как здорового организма по той причине, что не предусматривается обновление вооружений, ремонт техники. В то же время 700 миллионов гривень не хватает и на зарплату работников внутренних дел. В законопроекте есть „дыры“ по вопросам науки. Речь не идет о развитии культуры и нации. Этот, как и бюджет прошлого года, можно характеризовать как бюджет вымирания страны. В нем не ставится главная комплексная задача возобновления производства. Я призывал всех и летом этого года не пошел в отпуск в знак примера. Я призывал депутатов принять Налоговый Кодекс и таким образом изменить правила игры. Я призывал сделать так, чтобы с нового года пресечь контрабанду, двойное хождение валюты и укрепить украинскую гривню а с ней и экономику. К сожалению, к мнению моему не прислушались. И как результат, планируемый дефицит будет увеличен на несколько миллиардов гривень. Бюджетная „дыра“, по моему мнению, будет равна 7 — 9 миллиардам гривень. Выхода из сложного положения не ищут. Кстати, на внедрение Налогового Кодекса Украины, которого еще нет, предусмотрено 80 миллионов гривень. Я категорически против этого. Я автор Налогового и Уголовного Кодексов. Тут можно обойтись без единой копейки.
И. С.:Есть ли основания ожидать принятия в нынешнем году Гражданского и Жилищного Кодексов?
Ю. К.:Безусловно, Гражданской кодекс в этом году будет принят. Жилищный Кодекс, как он сегодня представлен, ничего нового не принесет, кроме фактической ликвидации всех очередей и узаконивания капиталистической модели развития общества. Сегодня он не воспринимается народом и парламентом. Тот вариант который предлагался правительством, не приемлем. Сегодня выселять людей, которые не получают зарплату, которые получают пенсии, стипендии ниже уровня минимальной обеспеченности — этих людей выселять сегодня из квартир нельзя. Одновременно необходимо требовать оплаты за проживание. Надо делать так, как в других странах — если ты не можешь платить за трехкомнатную квартиру и проживаешь там один — значит живи в однокомнатной квартире. У нас такие примеры встречаются очень часто. Пока не будет обеспечен прожиточный минимум гражданам Украины ни о каких выселениях из жилья речи вести нельзя.
И. С.: Изменилась ли ситуация в правоохранительных органах после назначения нового министра внутренних дел?
Ю. К.:Да, ситуация в МВД резко изменилась. Фактически, за последние два-три года система МВД по всей стране была развалена. Среди ценностей была не борьба с преступностью, а угодничество и личная преданность. Все это сегодня резко меняется. Новый министр и Коллегия ставят вопросы о профессионализме в первую очередь, решительно избавляется от тех, кто связан каким-то образом с преступными элементами. Идет замена руководителей, которые не способны думать по-другому. И это не только в Одессе. Изменения произошли во Львове, некоторых других городах. Чувствуется, что МВД становится тем органом, который должен быть — правоохранительным, а не карательным. В корне изменилось отношение к взаимодействию с народными депутатами Украины. Практически по всем областям, кроме Одесской, повторяю, кроме Одесской, проведены Коллегии, куда приглашены народные депутаты, избранные в этих регионах. Обсуждены все проблемы, ситуация по борьбе с преступностью, имеющиеся недостатки. Представлена полностью вся статистика. Меня приглашали на такую встречу в Киеве. Я подобного не видел за все года депутатской деятельности. К сожалению, такой встречи в Одессе пока не произошло, потому что этого не могло быть. А не могло быть потому, что у власти находились люди, которые зарвались и которые считали что государство — это они. МВД уделяет Одессе и Донецку особое внимание. Высшее руководство, по-моему, даже знает чем дышат правоохранительные органы в Одессе и Донецке, какое количество контейнеров есть у руководства УВД города и области на рынке ԯ километр“ в личной собственности. Пока еще не стоит вопрос о привлечении их к уголовной ответственности или к ответственности за коррупцию. Стоит пока только вопрос о снятии с должностей. Я думаю, что потом последуют другие меры.
И. С.:Вы возглавляете парламентский комитет по борьбе с коррупцией и организованной преступностью. Почему нет ни одного громкого коррупционного дела в Одесской области?
Ю. К.:Вы задали вопрос немного не по адресу. Я инициатор проведения заседания Координационного комитета по борьбе с организованной преступностью и коррупцией при Президенте Украины. Все руководители силовых структур принимали участие в этом одесском заседании. Приняты меры по обновлению руководства УВД, облуправления СБУ. Ведется серьезный мониторинг ситуации, которая существует в таможенном комитете. Сменилось руководство Пограничных войск. Серьезный мониторинг ведется в отношении Контрольно-ревизионного управления, прокуратуры в Одесской области. Произошла смена руководства Налоговой полиции в Одессе. Исходя из принятых мер и результатов, проверок, будут расследоваться дальше дела. Что касается того, что эти дела просто закрывались, то я хочу отметить, что при предыдущем руководстве УВД области скрывались действительные преступления, размер теневой экономики, особенно на рынках. По моим подсчетам — более 70 процентов доходов в тени. Заморожена борьба с конвертационными центрами, которые существовали и существуют в Одессе. Они процветают и пользуются „крышей“ правоохранительных органов. Заморожены некоторые другие нарушения, такие как уклонения от уплаты налогов. Более того, произошли пожары на некоторых предприятиях, на которых изымали документы, и которые уклонялись от уплаты налогов на сотни миллионов гривень. Я думаю, что сколько бы эта ниточка не тянулась все равно конец ей будет. Одесситы должны понять, что каждого из них обворовывают, увеличивая почти в два раза число транспортных средств в горисполкоме, численность сотрудников. Это превышает всякие нормальные пределы. Это не отражается в средствах массовой информации. Информация идет однобокая. Людям с другой точкой зрения не дают доступа ни к каким масс-медиа. Все это влечет за собой закрытость и то, что имущество в городе сегодня растаскивается. Кое-кто боится перемены власти в Одессе. И это правильно. Власть действительно изменится. И расхищенное придется вернуть. Я сегодня хотел бы обратится к тем, кто сегодня вырубает деревья на 8, 9 станции Большого Фонтана, в парке Шевченко, в Аркадии. Опомнитесь. Поставите вы там виллы, но придет время и снесут их и будут там парки для всех, а не только для Вас. Там, где на местах санаториев возникают коттеджи — опомнитесь. Придет время, и вашим дворцам будет объявлена война. Там нельзя строить. Это общественное. Мы должны оставить детям парки. Сделать их еще лучше. Мы не должны оставить детям города, где будут одни автозаправки. Меня удивляет молчание граждан Одессы. С изменением правоохранительных органов районов Одессы, заместителей начальников УВД области изменится ситуация в Одесской области в целом. Будут тогда и коррупционные дела по хищению огромных сумм, по отмыванию денег, по вывозу денег в офшорные зоны и по уклонению от налогов. Все это еще будет, но в том случае, когда будет работать правоохранительная система. Я категорически против всякой кампанейщины. Но то, что необходимо немедленно ликвидировать торговлю наркотиками в городе и их прикрытие (а сегодня они открыто продаются на „Привозе“) — это очевидно. Там, где продаются пирожки, вам предложат и наполненный всякой гадостью шприц. Молодежь покупает это. Платит по 10 гривень. Не видеть этого, не понимать к чему это ведет — это уничтожать город. То же самое по селу Корсунцы, которое часто называют „Палермо“. Это должно быть ликвидировано на корню. Ликвидации зла в Одессе сегодня мешают несколько человек, которые наживаются на горе жителей города.
И. С.:Будет ли поставлена точка в скандале с „Эксимнефтепродуктом“?
Ю. К.:Вы знаете, ведь это скандал не только с „Эксимнефтепродуктом“. Это скандал и с „Крымнефте-продуктом“, „Киевнефтепродуктом“. Все эти предприятия объединены в одно и принадлежат олигархической группировке, которую покрывал и прикрывает народный депутат, сын бывшего главы СБУ, Андрей Деркач. Находил он меня даже по воскресеньям. Увещевал, грозил и так далее. Это очень серьезные проблемы, глобальные проблемы. Это проблемы с выходом на структуры в России. Это проблемы, связанные с ограблением нашего государства, и я считаю, что государство должно отстоять свое имущество, которое у него забрали. Взяли кредит на три миллиарда долларов и заложили все акции, забыли о том, что 51 процент акций принадлежит государству Украина. Фактически государство обокрали. Я критиковал руководство Генеральной прокуратуры, прокуратуры Одесской области. Я называю это беззубостью. Думаю и надеюсь на то, что ситуация изменится. И не только на этих предприятиях.
И. С.:Поясните ситуацию с выходом на свободу преступников которые были участниками покушения на жизнь экс-мэра Одессы Эдуарда Гурвица.
Ю. К.:Вы знаете, это нельзя объяснить с нормальной точки зрения. Это государственное преступление. То, что убийцы сегодня на свободе — это преступление. По нему необходимо проводить следствие и необходимо арестовывать виновных, в том числе — виновных в погонах. Кстати, мало кто из одесситов знает всю правду об этих двух последних покушениях на Гурвица. О приговорах. Об уголовных делах. Это объясняется тем, что средства массовой информации в Одессе задавлены, на экраны выпускали провокаторов. Это цинизм крайней степени. Цинизм, до которого нигде не додумались. Даже в Чили такого не было. Но такое было в Одессе, в демократической Украине. Произошла деформация морали, деформация совести. Конечно, умного человека, который имеет достаточно информации, не дезинформируешь. А для того, кого пичкают бесплатной раздачей всяких газеток, которые издаются на деньги предназначенные для ветеранов, я имею ввиду газету „Ветеран“, дезинформировать легко. Я считаю, что на глазах у одесситов каждый день совершается преступление. Но любое преступление заканчивается, оценивается судом человеческим и Божиим. Я уверен, что лучшие времена у Одессы еще впереди. Я оптимист и искренне верю в то, что так произойдет. Я буду и далее отстаивать вопрос, связанный с реконструкцией Одесского оперного театра. Я автор отдельной строчки в бюджете по этому вопросу. Правда, об этом никто не говорит. Вы никогда этого не услышите в сегодняшней Одессе. Им выгодно замалчивать то, что в Верховном Совете есть народные депутаты, которые отстаивают интересы одесситов. Вы не услышите и то, что мы боролись за бюджет — областной и городской. Вам не расскажут о том, сколько дней мы посвятили хождению по кабинетам Кабмина, Администрации Президента. Но Вы слышите только то, что они о нас думают. Это те, кто думает только о себе, о своих карманах.
И. С.:Кстати, после всего вышесказанного возникает следующий вопрос. Вас упрекают (в частности команда нынешнего городского головы Руслана Боделана) в том, что Вы не лоббируете интересы Одессы в парламенте. Правда ли это?
Ю. К.:Все, что распространяется командой нынешнего городского головы по этому вопросу это абсолютная ложь. Можно спросить Министра финансов, Министра экономики, вице-премьера Рогового — кто Вам надоел больше всех из депутатов Одессы по вопросу финансирования города? И они Вам скажут, что надоел им Кармазин. Что он их уже достал своими обращениями и своим лоббированием интересов Одессы. В подтверждение этого есть обращения, есть стенограммы моих выступлений. Но это же не волнует Боделана и тех, кто сегодня пытается его обелить. Кармазин не отдыхает на Канарах, в Австрии, Испании, не держит своих детей в Англии. Кармазин держит своих детей в Одессе. И тут они у меня живут. Я живу с Одессой одной жизнью. Я стараюсь по-разному поддерживать своих избирателей. Начиная с того, что занимаюсь компьютеризацией, установлением бесплатного доступа в Интернет по законодательной информации для всех правоохранительных органов, для органов образования, высших учебных заведений. Я считаю, что это необходимо. Я пытался и пытаюсь оказывать материальную помощь ветеранам. Одесское телевидение или радио, многие газеты об этом не сообщают. Хотя эту работу я веду несколько лет. Люди получают скромную помощь на лекарства. Делается это за счет предприятий, которым я когда-то помог отстоять законность. Но вы когда-нибудь о об этом слышали? Уверен, что нет. Многие избиратели приходят ко мне и говорят, возмущаются тем, что обращаются в газеты, но их не публикуют. „Не Вас, Юрий Анатолиевич, не публикуют, нас не публикуют, когда мы пишем, что вы делаете добро“, — говорят избиратели. Вот что происходит… В Одессе очень давно введена цензура. Это делается потому, что они боятся меня. Они боятся того, что меня невозможно купить. И запугать меня невозможно.
И. С.: Ваш прогноз относительно развития скандала, связанного с контрабандой оружия и участия в нем Жукова, Минина.
Ю. К.:Я думаю, что когда американских солдат начнут убивать этим оружием — докопаются и до корней всего этого дела. Тут принимали участие, действиями своими или бездействием, тогдашнее руководство правоохранительных органов, власти. В той или иной степени они обязаны отвечать за то, что происходило, за ущерб для страны в результате предъявленных обвинений по контрабанде оружием портами Украины. Я абсолютно уверен, что по вопросу контрабанды оружием, будут расставлены все точки, будут проведены расследования. Я убежден в том, что Жуков и его приспешники будут находиться под стражей. Жизнь будет идти по своему сценарию.
Погляд
О контртеррористической операции в Афганистане
Заявление Международного общества „Мемориал“
Война против террористов „Аль Каиды“ и их покровителей-талибов началась. Сегодня уже ясно, что беспрецедентное преступление против человечества, совершенное 11 сентября 2001 года в Нью-Йорке и Вашингтоне, не останется безнаказанным. Рано или поздно Усама бен Ладен и его сообщники будут пойманы и преданы суду или уничтожены.
Мы поддерживаем объявленные цели контртеррористической операции в Афганистане.
Одновременно мы выражаем наше сочувствие афганскому народу, ставшему заложником террористов и фанатиков. Руководители США и их союзников заявляют, что как уже нанесенные, так и планируемые военные удары являются „точечными“, сугубо избирательными, направленными исключительно против террористов и вооруженных сил талибского режима. Нам остается надеяться, что все это действительно так.
Мы надеемся, что при подготовке операции был серьезно учтен негативный опыт „антитеррористической“ кампании российского правительства в Чечне, где от действий федеральной армии страдает в первую очередь мирное население. Мы надеемся также, что при подготовке операции учтены и уроки вторжения Советской армии в тот же Афганистан. Результатом этого вторжения была гибель сотен тысяч афганцев, и многих тысяч советских солдат; Афганистан же на многие годы погрузился в гражданскую войну, не окончившуюся и по сей день. Правление талибов в Кабуле — не что иное, как отдаленное следствие советской агрессии 1979 г.
Мы хотели бы думать, что, привлекая к контртеррористической операции государства, правительства которых практикуют массовые и грубые нарушения прав человека, политические руководители развитых демократических стран и международное общественное мнение не намерены выдавать им „индульгенцию“. Необходимо продолжать оказывать давление на эти государства, с тем, чтобы они изменили свою внутреннюю политику по отношению к инакомыслящим. Этого требует не только моральное чувство, но и простой расчет: напомним, что именно жестокое подавление в Узбекистане мирной политической оппозиции способствовало возникновению и укоренению в Центральноазиатском регионе террористических фундаменталистских организаций.
Лидеры антитеррористической коалиции заявляют, что, помимо военной компоненты, операция предусматривает также политическую — установление в Афганистане мира и спокойствия, и гуманитарную — помощь афганскому народу продуктами и медикаментами.
Это правильные и разумные намерения. Однако этого мало.
Уроки косовской операции НАТО 1999 г., объявленная цель которой, — предотвращение геноцида, — тоже была вполне достойной и благородной, до сих пор не усвоены мировым сообществом. Акция, выходящая за пределы действующего международного права, не сопровождалась никакими попытками привести международное право и систему международных отношений в соответствие с вызовами современности. Результатом стали новые вспышки насилия на Балканах, теперь — в Македонии.
Вероятно, афганская операция приведет к разгрому террористов и их пособников в Афганистане. Возможно даже, что эта операция действительно принесет Афганистану мир и спокойствие. Но она не может радикально покончить с международным терроризмом. Терроризм невозможно победить, ограничивая борьбу с ним определенными географическими районами земного шара. Для победы необходимы усилия всего мирового сообщества в глобальном масштабе. И, прежде всего — коренная перестройка всего международного права.
Сегодня не существует даже международно-признанного определения терроризма. А ведь такое определение, в совокупности с разработанным механизмом применения санкций против укрывателей террористов, позволило бы более эффективно организовать борьбу с террористической опасностью. И, что не менее важно, — юридически пресечь попытки ряда государств под видом „борьбы с терроризмом“ решать собственные внутренние или внешние проблемы.
Мировое сообщество, — и в первую очередь страны, активно участвующие в антитеррористической операции, — обязано поставить перед собой цель: разработать международное законодательство, четко определяющее преступления, которые требуют безотлагательного международного силового вмешательства, создать наднациональные судебные органы, определяющие необходимость такого вмешательства и механизмы, определяющие порядок применения силы. Пора, наконец, приступить к строительству новой системы международных отношений, основанной исключительно на праве.
Вторая мировая война стала войной человечества против фашизма только тогда, когда союзники определили и публично провозгласили не только военно-политические, но и международно-правовые цели этой войны. Результатом стало создание Организации Объединенных Наций, которая, при всем своем несовершенстве была огромным шагом вперед в деле объединения человечества. Именно ООН выработала Великую Хартию двадцатого столетия — Всеобщую Декларацию прав человека; именно в ООН были приняты Пакты 1966 г. о правах человека — первый шаг к приданию принципам Всеобщей декларации силы закона.
Сегодня, как никогда, актуальна мысль А.Д.Сахарова о том, что права человека являются необходимой основой для построения справедливого и устойчивого мира.
Правление Международного общества „Мемориал“