Бюлетень "Права Людини", 2001, #31
Кожний четвертий житель Донецької області був засуджений Кількість ув’язнених у місцях позбавлення волі поступово зменшується Психіка планети в небезпеці Інтелігенти України вимагають створення суду присяжних щодо учасників подій 9 березня Впровадження норм європейського права
Не открывайте – милиция! Катування та жорстоке поводження
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ДЕРЖАВНУ БЕЗОПЛАТНУ ПРАВОВУ ДОПОМОГУ Звернення до правозахисних НУО України Право на справедливий суд
Релігійна ідентичність кримських татар – під загрозою? Право на приватність
Влада в Україні може спробувати підкорити Інтернет Ми за демократію, тільки не у нашій облраді. Заявление коллектива Луганской телекомпании "Эфир-1" Міжетнічні відносини
І військовий має права Кримінально-виконавча система
Громадські слухання з прав людини пропонують провести на Луганщині Доступність громадян до суду. Етап другий. Після реформи судової системи Семінар для вчителів Громадянське суспільство
Рівні права зайця і ведмедя з’їсти одне одного, або як підсилити правозахисну мережу Імперія великого брата Хто винний?
Українській Гельсінкській Групі – 25 років
Хроніка
Кожний четвертий житель Донецької області був засуджений
"Це не секрет, що кожний четвертий житель Донецької землі – раніше засуджений", – сказав на прес-конференції начальник УМВС України в Донецькій області Володимир Малишев, підкреслив, що за криміногенною ситуацією Донбас – "досить складний регіон". Він нагадав, що "наприкінці 40-х роківсюди направляли на відновлення шахт людей, які мали кримінальне минуле". Вони тут осіли, і тому, "якоюсь мірою, також дестабілізують ситуацію", констатував В.Малишев. Однак, незважаючи на труднощі, донецька міліція "в області процесами керує", завірив начальник УМВС. Так, за його словами, розкриття вбивств у регіоні 92% – одне з найвищих у країні.
УНІАН
Кількість ув’язнених у місцях позбавлення волі поступово зменшується
Згідно з повідомленням прес-центру Департаменту з питань виконання покарань, на 15 жовтня у місцях позбавлення волі утримується 190 тисяч осіб (на момент амністії утримувалося 235 тис., по амністії звільнилися приблизно 35 тисяч. До речі, як повідомив УНІАН, застосування утримання під вартою в якості запобіжного заходу суттєво зменшилося після 21 червня, коли рішення про це почали приймати суди замість прокуратури – Ред. ). Це пов’язано, серед іншого, з переглядом їхніх справ у зв’язку з ухваленням нового Кримінального кодексу. Але й така кількість завелика. Ці люди потребують моральної підтримки, аби вони стали на шлях перевиховання і повернулись у суспільство правослухняними громадянами.
Патріарх Київський і всієї Русі України Філарет підписав угоду про співробітництво між Українською православною церквою – Київський Патріархат і Держдепартаментом з питань виконання покарань; документ передбачає опіку з боку церкви над ув’язненими.
Ситуація в українських СІЗО навіть після помітного скорочення кількості ув’язнених залишається складною. Тіснота у камерах, велика кількість хворих на туберкульоз, недостатнє харчування, брак необхідних ліків – все це стало буденністю пенітенціарної системи України. Тим-то ініціатива церкви заслуговує на якнайширше суспільне визнання.
Підписуючи відповідну угоду, керівник названого вище Держдепартаменту генерал-лейтенант Володимир Льовочкін високо оцінив роль церкви у виправному процесі ув’язнених і подякував за співпрацю. Благотворний вплив церкви на в’язнів відзначено у Лук’янів-
ському ізоляторі в столиці, де два роки тому почала діяти церква Св. Іова Багатостраждального. На думку Патріарха Філарета, поволі відбувається процес відродження давньої функції церкви – її соціального служіння.
Нині створена і діє Всеукраїнська міжконфесійна християнська місія у духовній опіці в місцях позбавлення волі, яка, до речі, координує зв’язки з католицькими і протестантськими церквами світу. Як повідомив Патріарх Філарет, християни з різних релігійних громад світу допоможуть українським в’язницям матеріально – поділяться фондами ліків, продуктів, тощо.
Володимир Ляшко, радіо "Свобода"
Психіка планети в небезпеці
Спеціалісти ВООЗ зазначають, що настільки жалюгідне становище у цій сфері охорони здоров’я не в останню чергу пояснюється традиційним табу на широке обговорення психічних відхилень і порушень. Тому доповідь ВООЗ не випадково названо "Психічне здоров’я: нове розуміння, нова надія".
Інтелігенти України вимагають створення суду присяжних щодо учасників подій 9 березня
Представники української інтелігенції закликають до "максимальної об’єктивності" в судовому розгляді щодо учасників подій 9 березня 2001 року у Києві, а також до створення, як прецеденту в Україні, суду присяжних для слухання цієї справи. Про це говориться у зверненні до Президента України Леоніда Кучми, спікера парламенту Івана Плюща, голови Верховного суду Віталія Бойка, а також голови парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності і боротьби з організованою злочинністю і корупцією Юрія Кармазіна, текст якого переданий до агентства "Інтерфакс-Україна".
У документі підкреслюється, що справа щодо учасників акції 9 березня у Києві "обіцяє стати" в Україні "найвідомішим політичним процесом за роки незалежності" країни. "Громадськість України повинна отримати чіткі відповіді на ряд питань, що стосуються причин виникнення зіткнення демонстрантів з органами правопорядку у той день у Києві", – підкреслюється у зверненні. У листі зазначається, що вимоги обвинувачених у справі про безладдя 9 березня, а саме, "щоб їх судив суд присяжних, є повністю законним і мотивованим". Цей інститут передбачений ст. 129 Конституції України, норми якої мають силу прямої дії. Програма судової реформи в Україні також передбачає введення суду присяжних, підкреслюється в документі. "Те, що ця стаття Конституції поки законодавчо не врегульована, не повинно обмежувати права громадян України на правосуддя", – відзначають його автори. Вони просять тих, кому адресовано листа, "користуючись своїм правом законодавчої ініціативи, в самий короткий термін привести законодавство відповідно до Конституції і створити перший у країні прецедент застосування суду присяжних у процесі над звинуваченими у подіях 9 березня 2001 року у Києві".
У звертанні також підкреслюється, що його автори – представники громадських організацій і політичних партій, представники науки і творчої інтелігенції – "стурбовані незадовільними темпами впровадження судової реформи в Україні, що загрожує захисту конституційних прав громадян і просуванню держави в європейське співтовариство".
Як повідомлялося раніше, 19 членів УНА-УНСО звинувачують в організації і активній участі в масовому безладді у Києві 9 березня, що призвели до важких наслідків (внаслідок зіткнення учасників антипрезидентської акції з силами охорони правопорядку постраждало декілька десятків чоловік). У Києві почався суд по цій справі.
http://pravda.com.ua
Впровадження норм європейського права
Не открывайте – милиция!
28 октября, около 18.00 (можно сказать, среди белого дня!) оператор Северодонецкого троллейбусного управления, – назовем ее Ларисой, – была жестоко избита в присутствии работников доблестной северодонецкой милиции. Так называемых "правоохранителей", которые только наблюдали, но не вмешивались в разбой, учиненный неким "ментом", прибывшим в наш город предположительно из Кременной.
Столь откровенного цинизма нам еще, пожалуй, не приходилось наблюдать!
…Лариса работала на "Озерной" (что у Чистого озера) во вторую смену. Вряд ли предполагала она, ЧТО ей придется пережить. Вряд ли задумывалась над тем, что быть неравнодушным и смелым человеком крайне опасно для собственного здоровья – как физического, так и морального. 28 октября она в этом убедилась на собственном горьком опыте, попытавшись остановить двух дерущихся около диспетчерской молодых людей. Один из молодчиков – он был поздоровее соперника, пошире в плечах – размахивал наручниками так лихо, что металлические штуковины грозили разнести оконное стекло. Лариса вышла из диспетчерской и бесстрашно пыталась урезонить конфликтующие стороны, пригрозив милицией. В ответ уста здоровилы с наручниками извергли нецензурную брань вперемежку с бахвальством: дескать, вызывай, я сам – милиция.
Возможно, кого-то самоуверенное, вызывающее поведение "мента" и испугало бы, и остановило в стремлении звать на подмогу людей в форме. Но – не Ларису. Она вместе с кассиром закрылась в диспетчерской и без тени сомнения набрала "02". Да еще и попросила побыстрее приехать. А пока звонила, драка сама собой сошла на нет: оппонент мента вырвался и скрылся. Сам же "охранник правопорядка", неудовлетворенный результатом побоища, принялся ломиться в диспетчерскую, размахивая удостоверением, грязно ругаясь.
Подмога прибыла "быстренько", спустя 24 минуты после звонка Ларисы. Но лучше бы не приезжала вовсе. Лариса открыла дверь, и … первым в диспетчерскую ворвался "мент", накинулся на женщину, стал бить ее о стену. Лариса упала, ударилась о железные ступеньки, он навалился сверху. Захрустели кости, в глазах потемнело. Северодонецкие же коллеги "правоохранителя", приехавшие по вызову, и не пытались спасти женщину из рук распоясавшегося бандита с удостоверением. Стояли. Наблюдали. Лариса крикнула, чтобы кто-нибудь вызвал других сотрудников милиции, – она и в эти страшные мгновения продолжала надеяться на людей, чье призвание – хранить общественный порядок, отвечать за безопасность граждан. Приехала еще одна группа. Эти вывели "мента" издиспетчерской, посадили в машину. Но разъяренный пьяный зверь в человеческом обличье успешно вырвался на свободу и вновь устремился в диспетчерскую – добивать жертву. Вцепившись Ларисе в волосы, он ударил ее головой о подоконник. Чудом – не убил. В присутствии двух опергрупп!
По свидетельству начальника СТУ (троллейбусное управление) А.Брынзы, в адрес начальника ГО УКВД И.И.Шовикова направленно письмо с описанием происшествия (а точнее сказать, разбойного нападения при участии местных милиционеров в качестве зрителей). То есть, Игорь Иванович вот уже пятый день знает о том, что его подчиненные не только не защитили от произвола бандита с удостоверением работника милиции, и непременным атрибутом правоохранителя – наручниками, но и способствовали своим невмешательством развитию этой ситуации.
Открытыми остаются и вопросы о коллеге наших милиционеров из Кременной. Задержан ли он? Предъявлено ли ему обвинение в совершении преступления? А ведь преступление – налицо. Точнее – на лице и теле Ларисы. А если говорить о душе, можно закрыть глаза и хотя бы на миг представить себе молодую женщину, которую терзает, бьет о стены и подоконник здоровенный мужик на глазах у "мужчин" – сотрудников милиции. Игорь Иванович, Вы за четыре прошедших дня представляли себе эту картину?
"Сєвєродонецькі вісті" за 2 ноября 2001 года.
Катування та жорстоке поводження
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ДЕРЖАВНУ БЕЗОПЛАТНУ ПРАВОВУ ДОПОМОГУ
Цей Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина і визначає правові, фінансові та організаційні засади забезпечення державою права на державну безоплатну правову допомогу в Україні.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Державна безоплатна правова допомога
Державна безоплатна правова допомога – вид державної гарантії захисту прав та законних інтересів людини і громадянина, що здійснюється шляхом надання найменш соціально захищеним категоріям населення юридичних послуг у порядку і на підставах, передбачених цим Законом, за рахунок бюджетних коштів.
Стаття 2. Засади державної політики у сфері надання державної безоплатної правової допомоги
Державна політика у сфері надання державної безоплатної правової допомоги спрямована на реалізацію конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина і будується на принципах:
1) поваги до прав людини;
2) соціальної справедливості;
3) гуманності;
4) дотримання Конституції та законів України;
5) надання державної безоплатної правової допомоги як механізму захисту соціально незахищених верств населення і гарантії забезпечення прав та законних інтересів людини і громадянина;
6) фінансування державної безоплатної правової допомоги за рахунок бюджетних коштів.
Законом можуть бути встановлені інші засади державної політики у сфері надання безоплатної правової допомоги.
Стаття 3 . Законодавство України про державну безоплатну правову допомогу
Надання державної безоплатної правової допомоги в Україні здійснюється відповідно до Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, у порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Стаття 4. Сфера дії Закону
Цей Закон регулює порядок надання правової допомоги на безоплатній основі з метою забезпечення конституційних гарантій захисту прав та законних інтересів людини та громадянина.
Цей Закон не відміняє дію норм інших законів України, відповідно до яких існують більш широкі умови надання безоплатної правової допомоги.
Дія цього Закону не поширюється на відносини щодо надання безоплатної правової допомоги з благодійницькою або рекламною метою.
Стаття 5. Особи, які мають право на державну безоплатну правову допомогу
Право на державну безоплатну правову допомогу згідно з цим Законом мають:
1) громадяни України, особи без громадянства, які на законних підставах постійно проживають на території України, і середньомісячний сукупний доход яких нижчий від встановленого прожиткового мінімуму, крім осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;
2) іноземці на підставі та в порядку, визначеному міжнародними договорами України про правову допомогу, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також іншими договорами за участю України, що передбачають надання безоплатної правової допомоги;
3) потерпілі внаслідок стихійного лиха, екологічних катастроф, аварій;
4) багатодітні батьки;
5) особи, які потерпіли від незаконних дій посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування;
6) неповнолітні особи, які залишились без опіки законних представників або за умов конфлікту їх інте-
ресів з останніми.
Дія цього Закону не поширюється на осіб, які мають вищу юридичну освіту.
Стаття 6. Суб’єкти надання державної безоплатної правової допомоги
Надання державної безоплатної правової допомоги в Україні здійснюється:
1) органами державної влади, відповідно до законодавства України в межах їх відомчої компетенції: прокуратурою України, міністерствами та відомствами, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями;
2) адвокатами, а також особами, які є фахівцями у галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Стаття 7 . Види державної безоплатної правової допомоги
Державна безоплатна правова допомога забезпечується шляхом:
надання консультацій та роз’яснень з правових питань;
усних і письмових довідок щодо положень чинного законодавства України;
складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;
здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на державну безоплатну правову допомогу у суді, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
забезпечення захисту осіб у кримінальному процесі.
РОЗДІЛ ІІ. ПОРЯДОК НАДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ
Стаття 8. Державне регулювання в сфері надання державної безоплатної правової допомоги
Координація та загальне управління в сфері надання державної безоплатної правової допомоги здійснюється Міністерством юстиції України, яке розробляє порядок організації роботи по наданню органами державної влади державної безоплатної правової допомоги, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство юстиції України здійснює контроль за наданням державної безоплатної правової допомоги населенню на підставі цього Закону відповідними державними органами, адвокатами та іншими особами відповідно до цього Закону.
Стаття 9. Порядок оформлення права осіб на державну безоплатну правову допомогу
Заява про надання державної безоплатної правової допомоги подається особами, визначеними у частині першій статті 5 цього Закону, до територіальних органів Міністерства юстиції України.
До заяви додаються документи, що підтверджують обставини, у зв’язку з якими виникає право цих осіб на отримання державної безоплатної правової допомоги. Перелік необхідних документів встановлюється Міністерством юстиції України.
У разі зміни обставин, що є підставою для отримання права на державну безоплатну правову допомогу, зазначені особи повинні протягом трьох днів повідомити про це органи Міністерства юстиції України.
Рішення про надання державної безоплатної правової допомоги або про відмову у її наданні приймається територіальними органами Міністерства юстиції України протягом п’яти днів з моменту звернення.
У разі позитивного рішення органи Міністерства юстиції України видають строкову довідку про право на отримання державної безоплатної правової допомоги.
Рішення про відмову у наданні державної безоплатної правової допомоги має бути вмотивованим і містити роз’яснення порядку його оскарження.
Стаття 10. Фінансування державної безоплатної правової допомоги
Фінансування державної безоплатної правової допомоги здійснюється за рахунок Державного бюджету України з коштів, виділених на утримання відповідних державних органів, а також з фонду забезпечення надання державної правової допомоги при Міністерстві юстиції України, перерахування на який закладаються в Державному бюджеті України окремим рядком.
Стаття 11. Повноваження Міністерства юстиції України по реалізації державної політики у сфері надання державної безоплатної правової допомоги
Міністерство юстиції України розробляє положення про порядок надання державної безоплатної правової допомоги, здійснює організаційно-методичні заходи та розробляє практичні рекомендації по її наданню, які є обов’язковими для застосування іншими органами державної влади при наданні державної безоплатної правової допомоги; проводить оформлення права особи на державну безоплатну правову допомогу, видає приписи, обов’язкові до виконання усіма органами державної влади по наданню державної безоплатної правової допомоги відповідно до порядку організації роботи по наданню органами державної влади безоплатної правової допомоги, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
З метою надання дієвої, кваліфікованої державної безоплатної правової допомоги адекватної якості та в необхідних обсягах органи Міністерства юстиції України укладають угоди з адвокатами та особами, які мають право на надання правової допомоги. Порядок і умови укладення угод між Міністерством юстиції України і суб’єктами надання державної безоплатної правової допомоги затверджується Кабінетом Міністрів України. Правові послуги адвокатів та осіб, які мають право на надання правової допомоги, що надаються на підставі угод з Міністерством юстиції України, оплачуються відповідно до тарифів, затверджених Кабінетом Міністрів України з фонду забезпечення надання державної правової допомоги при Міністерстві юстиції України.
Міністерство юстиції України здійснює видатки з фонду забезпечення надання державної правової допомоги при Міністерстві юстиції України, положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.
Органи Міністерства юстиції України здійснюють контроль за наданням правової допомоги, яка надається адвокатами та особами, які є фахівцями у галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, відповідно до укладених угод.
Стаття 12 . Порядок реалізації права на отримання державної безоплатної правової допомоги
Порядок реалізації права на отримання державної безоплатної правової допомоги визначається відповідним положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
В органах державної влади, зазначених у статті 6 цього Закону, створюються юридичні підрозділи по наданню державної безоплатної правової допомоги, які здійснюють правову допомогу відповідно до статті 7 цього Закону.
Стаття 13. Державна безоплатна правова допомога у кримінальному процесі
З метою забезпечення державної безоплатної правової допомоги у кримінальному процесі залучаються адвокати та особи, які є фахівцями у галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, які виконують функції захисника у кримінальному процесі. Оплата юридичної допомоги, що надається ними, проводиться за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України
Для виконання функцій захисника у кримінальному процесі особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають укласти угоду з територіальними органами Міністерства юстиції України про надання правових послуг особам, які мають право на отримання державної безоплатної правової допомоги.
Така правова допомога оплачується з фонду забезпечення надання державної правової допомоги при Міністерстві юстиції України у пріоритетному порядку на підставі угод, укладених особами, зазначеними у частині першій цієї статті, з територіальним органом Міністерства юстиції України та особами, які мають право на отримання державної безоплатної правової допомоги.
Адвокати, а також інші особи, які виконують функції захисника у кримінальному процесі, звільняються від сплати будь-яких зборів і податків з сум, отриманих ними за угодами по наданню правової допомоги за державними тарифами.
Стаття 14. Право осіб, які потерпіли від незаконних дій (бездіяльності) посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду чи інших державних органів, на державну безоплатну правову допомогу
Особи, які потерпіли від незаконних дій (бездіяльності) посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, інших державних органів, мають право на державну безоплатну правову допомогу щодо відновлення порушених такими діями прав відповідно до чинного законодавства України та в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Стаття 15 . Державна безоплатна правова допомога неповнолітнім особам
Державна безоплатна правова допомога неповнолітнім особам надається органами Міністерства юстиції України та органами опіки та піклування місцевих державних адміністрацій, які надають безоплатні консультації та роз’яснення з правових питань щодо забезпечення законних прав та інтересів неповнолітніх.
Неповнолітні особи віком з 8 до 18 років за відсутності законних представників або за умов конфлікту їх інтересів із законними представниками мають право самостійно звертатись до уповноважених органів (осіб) для надання державної безоплатної правової допомоги з метою захисту їх особистих інтересів до вирішення питання про призначення представника (іншого представника).
Стаття 16 . Права суб’єктів надання державної безоплатної правової допомоги
Суб’єкти, які надають державну безоплатну правову допомогу, мають право:
представляти права і законні інтереси осіб, які потребують державної безоплатної правової допомоги, у суді, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та організаційно-правових форм;
витребувати документи та інші матеріали, або їх копії, що необхідні у зв’язку з наданням державної безоплатної правової допомоги у державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності та організаційно-правових форм;
збирати відомості з метою використання їх під час захисту прав і законних інтересів осіб, що мають право на отримання державної безоплатної правової допомоги;
ознайомлюватися з необхідними для надання ефективного правового захисту документами на підприємствах, в установах і організаціях, крім тих, що містять охоронювану законом таємницю;
на оплату діяльності по наданню правової допомоги за рахунок бюджетних коштів;
на повагу до власної честі і гідності при представництві інтересів осіб, які потребують державної безоплатної правової допомоги.
Стаття 17 . Обов’язки суб’єктів надання державної безоплатної правової допомоги
Органи державної влади та особи, які надають державну безоплатну правову допомогу, зобов’язані:
неухильно дотримуватись вимог Конституції, цього Закону та інших нормативно-правових актів України;
надавати державну безоплатну правову допомогу в необхідному обсязі відповідно до правил, встановлених Міністерством юстиції України, використовуючи всі передбачені законодавством засоби захисту прав і законних інтересів людини і громадянина;
приймати до провадження справи осіб, які потребують державної безоплатної правової допомоги, за приписами Міністерства юстиції України або його територіальних органів;
не розголошувати відомостей, що стосуються осіб і стали відомі у зв’язку з наданням державної безоплатної правової допомоги.
Адвокати та особи, які є фахівцями у галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, які надають державну безоплатну правову допомогу, здійснюють надання юридичної допомоги населенню відповідно до законів України.
РОЗДІЛ ІІІ. ЗАХИСТ ПРАВА НА ДЕРЖАВНУ БЕЗОПЛАТНУ ПРАВОВУ ДОПОМОГУ
Стаття 18. Засоби захисту права особи на державну безоплатну правову допомогу
Відмова державного органу від надання державної безоплатної правової допомоги може бути оскаржена до Міністерства юстиції України та в судовому порядку.
За приписом Міністерства юстиції України усі органи державної влади відповідно до цього Закону зобов’язані надавати державну безоплатну правову допомогу особам, які мають право на її отримання.
Стаття 19. Відповідальність за порушення законодавства про державну безоплатну правову допомогу
Особи, винні в порушенні законодавства про надання державної безоплатної правової допомоги, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України.
Особи, які подали завідомо неправдиві дані про наявність у них підстав для отримання державної безоплатної правової допомоги, несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
РОЗДІЛ V. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити в межах своїх повноважень прийняття актів, необхідних для реалізації цього Закону;
забезпечити приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України про державну безоплатну правову допомогу
Проект Закону України про державну безоплатну правову допомогу спрямований на реалізацію конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина і визначає правові, фінансові та організаційні засади забезпечення державою права на безоплатну правову допомогу.
Метою цього законопроекту є наповнення реальним змістом норми ст. 59 Конституції України, яка гарантує кожному право на правову допомогу. На жаль, доводиться визнати, що соціально-економічні реалії сьогодення такі, що в Україні широкі верстви населення фактично позбавлені цієї конституційної гарантії, оскільки не в змозі сплатити послуги за надання правової допомоги. Ця ж стаття Основного Закону встановлює, що у випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно, тому актуальність прийняття закону, який реалізує конституційне право людини на правову допомогу, є беззаперечною.
Конституція проголошує, що Україна є соціальною державою, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави.
Прийняття цього законопроекту буде вагомим кроком України в напрямку розбудови соціальної правової держави. Надання державної безоплатної правової допомоги стане істотною складовою механізму справедливого перерозподілу національного багатства, спроможне хоч у якійсь мірі підняти соціальний авторитет держави у населення і відновити довіру до державних структур.
Проектом передбачається, що держава за рахунок бюджетних коштів надає правову допомогу найменш соціально захищеним категоріям населення, зокрема тим, чий середньомісячний сукупний доход нижчий від встановленого прожиткового мінімуму, крім осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, а також потерпілим внаслідок стихійного лиха, екологічних катастроф, аварій; багатодітним батькам; особам, які потерпіли від незаконних дій посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, інших державних органів, органів місцевого самоврядування; неповнолітнім, які залишились без опіки законних представників.
Прийняття цього законопроекту наблизить законодавство України до міжнародних норм і стандартів у галузі надання правової допомоги, зокрема, відповідатиме зобов’язанням України перед Радою Європи по вдосконаленню механізму захисту прав і свобод людини. У багатьох країнах (Великобританія, ФРН, Франція, Литва) діють спеціальні законодавчі акти щодо регулювання сфери надання правової допомоги.
Звернення до правозахисних НУО України
Віддаючи належне тій ключовій ролі, яку відіграють правозахисні організації у розбудові громадянського суспільства в Україні, та зважаючи на ваш досвід та фаховий потенціал, звертаюся до вас із проханням взяти активну участь у доопрацюванні законопроекту, який безпосередньо стосується однієї з важливих конституційних гарантій забезпечення прав людини.
3 вересня 2001 р. на розгляд Верховної Ради України мною внесено проект Закону України про державну безоплатну правову допомогу (реєстраційний №7274), який покликаний врегулювати правові, фінансові та організаційні засади забезпечення державою права громадян на отримання безоплатної правової допомоги.
З метою активізації співробітництва з громадськими правозахисними організаціями та підтримки зусиль, спрямованих на розбудову інститутів громадянського суспільства, запрошую вашу організацію здійснити громадську експертизу цього законопроекту. Проведення такої експертизи, а також з’ясування суспільної думки щодо питань, які є предметом правового регулювання зазначеного проекту, є вкрай актуальним.
Як автор, я зацікавлений у найширшому і всебічному обговоренні проекту Закону про державну безоплатну правову допомогу, і Ваші пропозиції та зауваження будуть обов’язково розглянуті і враховані в процесі подальшого опрацювання законопроекту.
Крім того, для мене важливою є ваша думка щодо можливого проведення "круглого столу" з метою обговорення цього законопроекту за участю інших громадських правозахисних організацій, експертів та фахівців у сфері соціального співробітництва.
На моє переконання, результати громадської експертизи є корисними як з точки зору вдосконалення проекту, так само і як свідчення схвалення суспільством запропонованих новацій.
Оскільки прийняття такого закону зумовить значні витрати з Державного бюджету, широка громадська підтримка зазначеного проекту дозволить у найближчій перспективі прийняти його як закон і реалізувати його положення.
Сподіваюсь на плідну співпрацю.
З повагою,
Олександр Задорожній, народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики
ХПГ пропонує читачам надсилати відгуки на законопроект.
Право на справедливий суд
Релігійна ідентичність кримських татар – під загрозою?
Уперше проблему діяльності ісламських місіонерів у Криму піднято на такому високому рівні, як загальнонаціональний з’їзд кримськотатарського народу, який пройшов у Сімферополі на минулих вихідних. Про серйозність теми свідчить одноголосне ухвалення делегатами Курултаю спеціальної заяви "Про відродження релігійного життя кримських татар і збереження релігійної толерантності в Криму". Каже член Меджлісу Ельдар Сеітбекиров: "У цій заяві віддзеркалене два моменти. З одного боку – деструктивна релігійна політика владних структур Криму, спрямована на підтримку лише однієї конфесії – УПЦ Московської Патріархії, а з іншого боку – діяльність представників окремих релігійних громад і місіонерських організацій в Криму. Нас насторожує факт встановлення в обхід Муфтіяту мусульман Криму контактів між керівництвом автономії і місіонерами, котрі ведуть сумнівну релігійну діяльність на півострові", – каже Ельдар Сеітбекіров. За його словами, місіонери переважно прибувають із багатих арабських країн: "Нас дуже турбує діяльність представників окремих закордонних релігійних громад і місіонерських організацій. З давніх часів Крим перебував на перетині різних релігійних і культурних світоглядів, і складні етнічні процеси, що проходили на території півострова, закінчилися формуваннями кримськотатарської нації, яка увібрала в себе звичаї і традиції своїх давніх предків. Саме тому Іслам, що сповідують кримські татари, має певні особливості, які набрали форму релігійних і культурних традицій кримськотатарського народу. І спроби закордонних місіонерів насадити в Криму якийсь "істинний Іслам" слід розцінювати як загроза релігійній ідентичності кримських татар", – вважає Ельдар Сеітбекиров.
У заяві, ухваленій на Курултаї мовиться, що слід, цитую: "особливо уважно зберігати традиційні для кримськотатарського народу норми і звичаї у сповіданні Ісламу, передані попередніми поколіннями мусульман Криму. Окремі спроби закордонних місіонерів ревізувати Іслам у тій формі, як він сповідується у Криму спокон віків, агітація за відмову від національних традицій і перегляд духовних цінностей – сприймаються кримськотатарським суспільством з осудженням. Відкидаючи національну самосвідомість, що притаманна кожному народові, і пропагандуючи тільки релігійну спільність, такі місіонери ставлять під сумнів необхідність будь-яких світських інститутів у суспільстві. Схожі погляди не характерні для кримських мусульман", – наголошується у заяві Курултаю. Його делегат Ельдар Сеітбекиров переконаний, що більшість кримських татар дотримується такої ж думки.
Право на приватність
Влада в Україні може спробувати підкорити Інтернет
"Ситуація зі свободою преси в Україні не покращується, заявив" – "Німецькій хвилі" берлінський політолог Александр Отт. На його думку, напередодні парламентських виборів держава може зробити спробу поширити свій контроль і на відносно незалежні Інтернет-видання. Александр Отт зазначив, що медіа-ландшафт України й надалі визначають фінансово слабкі друковані видання, які заради виживання виконують замовлення олігархів. На думку німецького політолога, ситуація ще більше загострюється перед виборами до Верховної Ради: "Не треба бути пророком, щоб сказати, що тиск на критично настроєну пресу буде посилюватися. У такій авторитарній системі, яка панує в Україні, не може існувати свобода преси. У цьому зв’язку ситуація з українськими Інтернет-виданнями також викликає занепокоєння. Інтернет – це була остання ніша для журналістів, які хотіли уникнути державного чи олігархічного контролю. Зараз же держава робить спроби поширити свій контроль і на Інтернет. Преса — це дзеркало будь-якого суспільства. У випадку України — це дзеркало має тріщину, яка заважає розбудові демократичного суспільства", – вважає німецький політолог, експерт з питань Східної Європи Олександр Отт.
"Німецька Хвиля" — українська редакція
Ми за демократію, тільки не у нашій облраді.
Мова йде про відповідь облради на моє прохання надати можливість бути присутньою на сесіях облради. Адже якщо раніше достатньо було пред’явити охороні адмінбудинку журналістське посвідчення, то вже років два потрапити на сесію можуть лише обрані, внесені до відповідного списку. Як пояснила мені керівник прес-служби облради Ірина Дудка, державних та комунальних ЗМІ, на її думку, достатньо, щоб висвітлити роботу сесії. Недержавних же відповідно – "не пущать", бо чого доброго насміляться поглянути на роботу представницького органу й критичним оком.
Керівник виконавчого апарату Полтавської обласної ради Олександр Литвиненко пішов далі від своєї колеги. У відповіді він пише: "Тижневик "Новий день" не надходить в обласну раду, і тому періодичність його виходу та сфера інтересів не відома депутатам облради". Не знаю, чим керується посадовець, але явно не Законом України "Про місцеве самоврядування", згідно з яким місцеві редакції не зобов’язані надсилати в облраду свої газети. Тим більше, що "Новий день" вільно продавався у кіоску "Торгпреси" в адмінбудинку. Дивно, що з мене ще не вимагають стенограм репортажів на радіо "Свобода", бо, може, і про таке депутати облради не чули. Чим же тоді займається постійна комісія облради з питань зв’язків з об’єднаннями громадян та засобами масової інформації, яка, як стверджує пан Литвиненко, "обговорює проблеми, які піднімають ЗМІ усіх форм власності", коли депутати не помітили ані самого виходу нового регіонального видання, ані тих актуальних для Полтавщини тем, які наш тижневик порушує на свої шпальтах.
На останок керівник виконавчого апарату облради пропонує надіслати кілька номерів "Нового дня" "для визначення кола питань, що цікавлять газету", що у перекладі нормальною мовою означає елементарну цензуру, заборонену Конституцією України.
Про можливість моєї присутності на сесії 31 жовтня і наступних у відповіді – жодного слова. Відмовлено в цьому й редактору газети "Миргородська правда" Віктору Козорізу та редактору газети "Власний дім" Тарасу Токарю.
Отак у Полтаві реалізовують законодавчу норму про, як пише в листі О.Литвиненко, "максимальну відкритість місцевих представницьких органів та якомога ширше інформування населення про роботу депутатського корпусу". Пишемо одне, думає – друге, а робимо – третє.
Заявление коллектива Луганской телекомпании "Эфир-1"
Мы, работники Луганской телекомпании "Эфир-1", обращаемся со следующим заявлением ко всем тем, для кого понятия "свобода слова", "демократия", "права человека" – не пустой звук, кто верит, что мы живем в правовом государстве.
Телекомпания "Эфир-1", стоящая на позициях соблюдения законности, стремящаяся осуществлять право граждан на получение правдивой, объективной и своевременной информации, в течение полугода является объектом нападок, давления и преследования со стороны лиц, силовым путем захвативших власть в Луганске. Уже не раз о попытках ликвидировать нашу телекомпанию, об угрозах и физическом насилии по отношению к нашим сотрудникам сообщалось в средствах массовой информации Украины.
Как известно, ликвидация телекомпании "Эфир-1", инициированная представителями городской власти (легитимность которой оспаривается в суде), приостановлена в соответствии с действующим законодательством, так как жалоба на решение о ликвидации телекомпании также рассматривается в суде и до настоящего времени решение судом не принято.
Исчерпав все возможные методы воздействия на неугодную телекомпанию – от запугивания ее сотрудников до вынесения незаконных решений об увольнении директора с формулировкой ".в связи с ликвидацией предприятия" (ликвидация приостановлена в соответствии со статьей 284-4 ГПК Украины), "ликвидаторы" предприняли еще одну противозаконную акцию по отношению к "Эфиру-1". В 19 часов 00 минут первого ноября 2001 года прервано вещание "Эфира-1". На частоте нашей телекомпании транслируются передачи Луганского кабельного телевидения. В эфир передается сообщение бывшего заместителя директора нашей телекомпании, уволенного ранее, о банкротстве ГКП "Телекомпания "Эфир-1" и заключенном договоре с ЛКТ о трансляции передач этого канала на канале телекомпании "Эфир-1".
Этот человек – Дунин Василий Керсантович – решением ликвидационной комиссии (действия которой, повторим, приостановлены в связи с обжалованием в суде решения о ликвидации), и еще одним неправомочным актом – распоряжением городского головы, подписанным секретарем горсовета, назначен на должность исполняющего обязанности директора телекомпании "Эфир-1". Он незаконно взял на себя полномочия руководителя нашего предприятия. Нам стало известно, что вновь назначенный в нарушение действующего законодательства исполняющий обязанности директора ГКП "Телекомпания "Эфир-1" В.К.Дунин направил руководству передающего радиотелецентра письмо о трансляции на частотном канале "Эфира-1" программы Луганского кабельного телевидения (ЛКТ), поставив на свою подпись печать ГКП "Телекомпании "Эфир-1".
Эти действия наносят значительный ущерб как материальному положению "Эфира-1" (так как нарушаются наши обязательства перед рекламодателями и заказчиками), так и репутации телекомпании в глазах потенциальных рекламодателей и рядовых телезрителей – не выходят в эфир объявленные ранее в газетах программы. Руководство телекомпании не может нести ответственности за транслируемые на нашем канале передачи, помеченные нашим логотипом, начиная с 19 часов 00 минут 1 ноября 2001 года.
Несколько раз вечером 1 ноября 2001 года на канале "Эфир-1" транслировалось выступление Дунина В.К., объясняющего телезрителям причину прекращения трансляции передач "Эфира-1" банкротством телекомпании и невозможностью готовить собственные передачи. Считаем подобные заявления дискредитацией коллектива телекомпании "Эфир-1", так как это полностью не соответствует действительности.
Мы убеждены, что все действия Луганского городского совета и назначенной им ликвидационной комиссии, направленные на ликвидацию ГКП "Телекомпания "Эфир-1" и какие-либо кадровые изменения в личном составе нашего предприятия до вынесения судебного решения являются, незаконными на основании статьи 284-4 ГПК Украины.
Мы отказываемся соглашаться с решениями, распоряжениями и приказами ликвидационной комиссии и горсовета до вынесения судебного решения, пользуясь своими правами, оговоренными статьями 19 и 60 Конституции Украины, в соответствии с которыми никто не обязан выполнять незаконные распоряжения и приказы.
Коллектив ГКП "Телекомпания "Эфир-1" убежден, что решение о ликвидации нашего предприятия вызвано причинами, не имеющими отношения к хозяйственной деятельности телекомпании, а является расправой над средством массовой информации, освещавшим со всей возможной объективностью события, приведшие к скандальной смене власти в городе и расколу в городском совете.
Как нам стало известно, в акции по захвату передатчика и частотного канала вещания телекомпании "Эфир-1" принимал участие представитель Луганской областной государственной администрации – заместитель председателя комитета информации Вадим Железный.
Явное неуважение к закону со стороны должностных лиц облгосадминистрации, исполкома Луганского горсовета и отсутствие реакции на наши неоднократные заявления и обращения в городскую и областную прокуратуры наносят ущерб репутации нашего государства и Президента Украины.
Расправа над телекомпанией "Эфир-1" накануне десятилетия со дня основания – циничное торжество беззакония и вседозволенности развращенных безнаказанностью дельцов от политики в Луганске и области.
Сотрудники телекомпании "Эфир-1"
Украина, 91016 г. Луганск, ул. Демехина,23 Телефон: ( 0642 ) 53-54-42; 53-53-90; Телефон-факс 53-32-31, [email protected]
Міжетнічні відносини
І військовий має права
Саме проблеми взаємин суспільства – держави – збройних сил були днями розглянуті на 2-денному семінарі "Міжнародне і національне законодавство щодо засад демократії і прав людини у Збройних Силах України", що відбувся у Полтавському військовому інституті зв’язку.
Полтава стала другим після Харкова містом, де відбувся семінар з названої тематики, яких у рамках проекту Української секції Міжнародного товариства прав людини, ОБСЄ та Міністерства оборони України протягом двох наступних років буде проведено тридцять. Перед командирами середньої ланки, майбутніми офіцерами виступили юристи-науковці, правозахисники, а гострота дискусії засвідчила, що тема прав людини зачепила військовиків, як кажуть, за живе.
Армія – специфічний консервативний інститут держави, а тим більш українська, обтяжена 70-літнім спадком тоталітаризму. І українське суспільство важко усвідомлює, що військовослужбовець має невід’ємні права і свободи, честь і гідність, як і будь-який інший громадянин. При цьому мова не йде про послаблення військової дисципліни.
Як відомо, вже три роки діє Статут Міжнародного військового суду, згідно з положеннями якого відтепер суб’єктом міжнародного права є окрема особа, а посилання на те, що військовик виконував наказ, не може бути виправданням воєнних злочинів. Військовослужбовець зобов’язаний аналізувати, чи відповідає наказ командира нормам міжнародного права, і якщо ні, то не повинен його виконувати.
Отут слухач резонно заперечить, що для цього принаймні треба бути обізнаним з основами міжнародного гуманітарного права. Тому в рамках проекту буде видано 60 тисяч спеціальних довідників для офіцерського складу з витягами з основних міжнародних актів і 20 тисяч довідників кишенькового формату для рядового складу збройних сил України, де виписані всі права військовослужбовців і механізми самозахисту.
І хоча неодноразово доводилося чути скептичну думку про те, що права людини – то надто високі матерії для нашої армії, коли військові частини знеструмлюють за борги, немає достатньо продуктів, обмундирування, пального, а навчання проводяться не на полігонах, а в аудиторіях, голова Української секції Міжнародного товариства прав людини Андрій Сухоруков переконаний, що з правовою загальною освітою військовослужбовців, як і з цивільним контролем над збройними силами, Україна навіть припізнилася. Андрій Олександрович відповів на декілька моїх питань.
А.Сухоруков: – Ми б бажали, щоб для молоді армія стала перш за все, як це не видасться комусь дивним, школою прав людини, а не тільки школою спеціальних військових знань. Якщо він не навчався у вузі, то щоб саме в армії юнак вперше почув про те, що люди народжуються вільними і рівними у своїх правах та гідності і про все, що випливає з високих слів Загальної декларації прав людини. Ніхто не знає, коли ті знання знадобляться, але такий правовий лікнеп кожен повинен пройти.
– Які конкретні результати трирічної співпраці правозахисних організацій з Міністерством оборони?
– Я не можу стверджувати, що кількість правопорушень в армії значно зменшилася, вона десь на тому ж рівні. Але ми добилися того, що більшість порушень фіксується нашою організацією, або Спілкою солдатських матерів. І армія вже звикла, що кожне порушення прав людини (мова не йде про кримінальні злочини) буде зафіксоване, і йому буде дана відповідна громадська оцінка. Але це настільки давня проблема, що зрушити її навіть трьома роками інтенсивної роботи – очікування передчасне.
– Андрію Олександровичу, ваші семінари розраховані на офіцерів. Чи зможуть командири, які не мають правозахисного вишколу, донести до своїх підлеглих необхідний обсяг специфічних знань? Вони кажуть так: ми то зможемо і будемо, але ви запросіть на такі семінари наших генералів, бо саме вони часом є порушниками прав людини. Може, і запросимо генералів, слушне зауваження. Але офіцери з розумінням сприймають наші зауваження про те, що в армії не все гаразд з повагою особистості і її прав. А це – запорука того, що і в свідомості військовиків ближчим часом відбудуться характерні для демократичного суспільства зміни.
Кримінально-виконавча система
Громадські слухання з прав людини пропонують провести на Луганщині
П’ять громадських організацій Луганської області виступили з ініціативою провести 8 грудня громадські слухання по дотриманню законності й прав людини на території регіону. Ініціатори громадських слухань – Комітет захисту прав та свобод громадян, Конфедерація вільних профспілок, Громадський комітет місцевого самоуправління, правозахисна жіноча організація "Чайка" та Луганське обласне відділення всеукраїнської громадської організації "Громадський контроль" – зазначили, що вони ставлять за мету заслухати компетентних посадових осіб обласної та міської влади Луганська з приводу застосованих ними заходів по дотриманню прав людини за конкретними фактами порушень. Одним з таких фактів, як було зазначено на прес-конференції, є дострокове припинення повноважень Луганського міського голови Анатолія Ягоферова у квітні поточного року та ліквідація телекомпанії "Ефір-1". Громадськість має намір отримати від влади і пояснення стосовно фактів корупції в Луганській області, які були предметом розгляду на парламентських слуханнях у липні поточного року.
"Німецька Хвиля" – українська редакція.
Доступність громадян до суду. Етап другий. Після реформи судової системи
Метою проекту є вивчення доступності суду після завершення дії перехідних положень Конституції України 28 червня 2001. В рамках проектубуде проведено порівняльний аналіз ситуації в таких регіонах України: Львівська, Чернігівська, Вінницька, Дніпропетровська, Херсонська,Запорізька, Харківська, Донецька, Рівненська, Івано-Франківська, Тернопільська та АР Крим.
Подібне дослідження вже проводилось у Львівській, Чернігівській, Вінницькій областях та АР Крим в 2000р., до початку проведення судової реформи. В результаті дослідження було опубліковано рапорт. В планах Фонду "Право і Демократія", повідомляє голова організації Зіновій Сірик, є усунення перешкод, в першу чергу фінансових, в доступності громадян до суду та видання нового рапорту-звіту за результатами проекту.
Наш інформ
Семінар для вчителів
Жваво пройшло обговорення болючих тем підготовки юнаків до служби в армії. Заступники директорів шкіл та викладачі ДПЮ розповіли про відсутність у багатьох школах міста шкільних лікарів, про недостатнє матеріальне забезпечення кабінетів ДПЮ. Присутні ділилися своїми думками щодо болючої проблеми нашої армії – нестатутних відносин і шляхів подолання цього ганебного явища. Бо ця проблема стосується практично кожного, в кого є сини.
У семінарі прийняли участь представники районних рад, районних та міського комітетів у справах сім’ї та молоді, облвійськкомату та райвійськкоматів, заступники директорів шкіл з виховної роботи, вчителі-організатори, викладачі допризовної підготовки юнаків.
Доповідали: начальник управління освіти Гаркавець В.П., співголови ХОССМ Шутальова М.С. та Бикова Л.О., керівник проекту ХОССМ Крюкова М.А., координатор проектів Харківської правозахисної групи Клочко Л.М З інформацією про правові аспекти призову виступив юрист облвійськкомату Ібрагімов Ф.Б
У планах ХОССМ: проведення семінару для шкіл області та лікарів. Мета цих семінарів – правова освіта; запобігання призову хворих та подолання негативних явищ в армії.
Громадянське суспільство
Рівні права зайця і ведмедя з’їсти одне одного, або як підсилити правозахисну мережу
Тільки спільні проекти правозахисних НУО зможуть підсилити їхню загальну ефективність
Переконаний, що лише організаційна й будь-яка інша – аж до грантової – допомога таких міцних і досвідчених правозахисних організацій, як ХПГ, може посилити правозахисну мережу України. Якщо реально, у багатьох регіонах існують люди чи початківці – громадські організації– в середовищі яких можна (і єдино можливо) знайти, залучити, навчити на семінарах, заохотити, дати можливість розвинутись (особам чи органі-заціям) до пристойного правозахисного рівня.
Без такого патронату залучення до більш активних, ніж нині, правозахисних дій через включення цих віднайдених осіб і організацій у задіяність в різних, в тім числі й грантових проектах вже досвідчених правозахисних груп – толку не буде. Самі піднятися зможуть лише у виключних випадках – поодинокі, найбільш сильні і самостійні, які, зрозуміло, не здатні вирішити проблему критичної маси правозахисників отих двох порядків, про які говорить у своїй відповіді на минулорічну анкету газети "День" шановний Євген Захаров, а без відповідної кількості не буде і якості.
І хоч світ є конкурентним, і гранти вибороти не легко (й самим досвідченим вони потрібні), але іншого реального шляху, ніж таке "включення", залучення із деяким фінансовим "підгодовуванням", гадаю, не існує.
Йдеться про дещо інше, ніж патерналістсько-інфантильні очікування, про які говорить у відповіді на цю ж анкету С.Федоринчик. Бо робити боротьбу за відстоювання прав людини сенсом свого життя можуть, здебільшого схильні до правозахисної діяльності, а не більшість пересічних громадян. Бюджет життєвого часу й нервових клітин яких закономірно присвячені іншим речам.
Рівні права зайця й ведмедя з’їсти одне одного можуть заснувати лише декларативно – лукаво ("осточер тевшее советское лукавство", як зауважує там же Є. Захаров). На державу ж, за великим рахунком, як на корпоративно-кланову систему, яка працює, перш за все, нажаль, на "самое себя", маргіналізуючи все інше, що не є отим "самое" – надія ілюзорна. Бо всім відомий її кадровий склад і мораль "своєї сорочки, що ближче до тіла" на усіх рівнях, на загал, як правило.
Судова система як імітація правозахисту, або "зливова каналізація" чиновницької владократії
Ще одним прикладом системного совкового лукавства "верхніх десяти тисяч" (і, водночас, прикладом способу зповіювання, розмивання на корні таких наріжних речей, як демократія, громадянське суспільство, розподіл функцій гілок влади) є "зливання" величезної кількості справ, проблем на суди та боротьбу в них громадян із владою" до посиніння. При неперетравлюваних обсягах справ, повної, реально, залежності судів від виконавчої влади, при усьому наявному арсеналі методів її адмінтиску на суддів. Держчиновництво в такий спосіб скинуло з себе відповідальність, а стрілочником робить залежні, не реформовані суди із суддями, якщо не корумпованими, то ієрархічно підлеглими, які або мріють втекти в юрисконсульти чи адвокати, або слухняно виконують натяки "сильних світу" й тягнуть лямку своєї кар’єри.
А стан правосвідомості суддів не може бути не адекватним тому, що є у суспільстві в цілому і державі, зокрема. Отже, є лише видимість демократії (за західною моделлю, де статус судів і правосвідомість суддів якісно інші). А виконавча влада дистанціюється від народу, ставить між ним і собою бар’єр судів – і вовтузьтесь там! А "нам (владі) своє робить" – доприхватизовувати економіку, політику і досповіювати демократію до рівня середньоазійського. А хтось вуха розвісив, що до середньоєвропейського? – Це "димова завіса", за якою все впевненіше режим авторитаризується, низводячи засади демократії все більше до ролі прислужниці, декорації для зовнішнього іміджу й можливості отримувати (для подальшого розкрадання) чергові транші зовнішніх кредитів.
Раби німі" "захищені" законом джунглів?
Як справедливо зауважує правозахисник з Донецька О.Букалов, успіх у відстоюванні своїх прав у судах мають, як правило, ті, хто: а) був наполегливим; б) мав сміливість; в) мав час на судові процедури; г) мав кошти для відстоювання своїх прав.
Я за те, щоб всі ці чотири обставини були в пригоді всім і завжди при захисті зневажених прав. Але наскільки це є реальним? Відсутність "у спільниках" хоча б однієї із названих обставин робить проблематичним досягнення успіху. Що ж виходить? Що право є прерогативою, переважно: а) наполегливих; б) сміливих; в) маючих вільний час; г) матеріально забезпечених? Тобто, право на боці сильного? – закон джунглів! А не цивілізованість у, нібито, правовій державі із конституційною, нібито, демократією (задекларованій лише) та багатотисячною армією штатних (на утримання платників податків) правоохоронців! Не рахуючи громадських волонтерів-правозахисників, яких вкрай мало. А як же бути отим Шевченковим "рабам німим", котрим "несть числа"? Невблаганно виходимо на необхідність прийняття і виконання серйозних і відповідальних політичних рішень, спрямованих на реалізацію соціальної справедливості для усіх.
Змагальність держави-"регента" й суспільства-підлітка
То чи здатен ефективно діяти в таких умовах принцип західної демократії – принцип певної змагальності держави і суспільства? Коли вони заздалегідь поставлені у надто різні вагові категорії? Якщо держава, перейнявши більшість методів і традицій держави колишньої, тоталітарної, пристосувавши, призвичаївши їх, "причесавши" трохи, хоча б зовні, до рівня сучасних реалій і запроваджуваної "згори" камуфляжно-демо-кратичноі управлінської моделі, всі ці 10 років зміцнювалась, набувала досвіду – і таки набула його – в тім числі (значною мірою!) досвіду задекорованої під демократію авторитарності, утискування й зведення на манівці "третього сектора", суспільства – усього недержавного взагалі.
Саме ж це суспільство, із цупко вкоріненими більшовизмом традиціями совковоі ментальності й надзвичайною кволістю структур громадянського суспільства – "третього сектора" – мало б бути в ролі не конкурента сильної держави, що має величезну фору перед негромадянським суспільством, що в саме такій, поставленій з ніг на голову, якості влаштовує корпоративно-чиновницьку державу самодостатніх "слуг народу" (нібито) – саме суспільство мало бути спершу підтримане своєю ж (нібито?) державою, сформовано, як гідний, повносилий конкурент, саме як громадянське. А тоді вже ставати суперником – конкурентом держави. Це якщо по-нормальному, по-людські. А не по-крутійськи, як це робить наша держава. Що воліє мати не повносилого господаря, опонента й контролера – наглядача-суспільство, а слабкого недорікуватого, добряче обтяженого совковим синдромом негромадянськості. За таких умов держава існує в ролі сильного регента при (формально) "господареві", а реально при мало на що здатному суспільстві-"підліткові". Період інфантильності якого "регент"-держава намагається якомога подовшити.
Влада хотіла мати інфантильне суспільство – і має його. Та й ще прагне кадрове "зміцнити" керівництво громадських структур своїми людьми, аби й через них досягати для себе щонайменшого клопоту й щонайбільшої контрольованості, ледь не сумірної підлеглості "третього сектора". Та ще й різко "переводить" совкового "підлітка" із совкової ж "бурси" відразу в умови (нібито) європейського "університету", жорсткої змагальності.
Благословимо "чесний" двобій "зайця"-суспільства й "третього сектора" з "ведмедем"-державою?
Імперія великого брата
Демократія іноді може набувати потворних форм. Демократія часто вироджується у свою ж протилежність – тоталітаризм. Іноді народ втомлюється від демократії і в нападі якогось суспільного, мало чим вмотивованого мазохізму починає відмовлятися від свободи. Народу хочеться НЕСВОБОДИ. Народу хочеться гільйотин, тюрем, заборон, порушень прав. І професія стукача в цей час стає найбільш престижною. Що, може, пересічному обивателю в царській Росії або в добу Керенського жилося настільки зле, що йому був потрібен Ленін із його більшовиками? Або чому соціал-демократ (ДЕМОКРАТ!!!) Беніто Муссоліні еволюціонував у фашистського диктатора? А стара добра ліберальна Австрія: чому саме тут народився Адольф Гітлер? Невже "теорія маятника" (за демократією має обов’язково настати тоталітарна смуга) справджується завжди і на 100 %?
Сполучені Штати нині пронизані якоюсь епідемією абсурду, яка продиктована страхом і панікою перед можливими новими атаками терористів. Глузд втрачається повсюди – навіть на побутовому рівні. Відчувається комплекс "великого брата", який мав би за всім спостерігати. Заможне й успішне суспільство, яке звикло бачити ворогів – підступних, лихих, здатних убити – лише в бойовиках, виявилося неготовим до того, аби захистити себе і своє майно. Звичайно, для захисту є поліція й армія. Але боротися з терористами ці структури не здатні. І ось тепер пересічний обиватель, поїдач гамбургерів і хот-догів, користувач Windows і розкішних авто, чекає, коли голос нізвідки скаже йому: "Живи спокійно. Великий брат дивиться на тебе". У американців тоді виникне почуття впевненості і задоволення.
Свого часу Тарас Шевченко написав відому фразу "Єдиномислія подай!", на що великий пересмішник Козьма Прутков (члени цього літературного гурту, брати Жемчужникови й Олексій Толстой, були затятими українофілами) відгукнувся сатиричним Проектом Закону "Про запровадження Єдиномислія в Росії". Тепер "єдиномисліє" панує у Сполучених Штатах. І вся нація починає думати за одним і тим же шаблоном. Стає моторошно. Згадуються старі радянські часи, коли трудящі гнівно засуджували інакодумців, звинувачуючи їх у всіх смертних гріхах. Та ж ситуація і в США. Ведучий популярного шоу скептично висловлюється про доцільність бомбових ударів у Афганістані – і наступного ж дня змушений публічно каятися-вибачатися перед розгніваними шанувальниками. Як так? Чому він сумнівається в тому, у чому не можна сумніватися?
СNN та інші компанії запроваджують цензуру і майже не показують мирних жителів у Афганістані, поранених і вбитих під час бомбардувань. Цензура розповсюджується на пісні і тексти, у яких згадуються слова "бомбардування", "літак", "вогонь", "війна", "смерть". Під заборону потрапляють навіть окремі пісні "Бітлз". Суспільству дозують інформацію. Війна проходить тихо і мирно, і гинуть лише таліби. Усе це нагадує якусь віртуальну гру у війну. Однак мені здається, що саме тепер американське суспільство опинилося на межі безодні, за якою – тоталітаризм. Це суспільство готове відмовитися від значної кількості здобутих свобод задля того, аби було "єдиномисліє" і поменше крові. Йосиф Бродський свого часу охарактеризував цей стан суспільства влучною фразою: "Мы пирог свой зажарим на чистом сале, ибо так вкуснее. Нам так сказали". Нам так сказали. Тобто їм, американцям, сказали, що має бути саме так, а не інакше. І навіщо думати? Усе і так зрозуміло: хто – "свій", а хто – "чужий".
Геніальний сценарій запровадження нового ладу в Америці. Ладу, коли всі всім задоволені, не критикують президента і його адміністрацію і вважають головною причиною свого – навіть не лиха, ні – дискомфорту зовнішні чинники. Якби не було Осами бін Ладена – його б мали вигадати. Такого собі комп’ютерного персонажа, який один протистоїть цілому світові, цілій Америці, цілому суспільству.
Ну, невже у цьому суспільстві не знайдеться жодної нормальної людини, жодної особи, яка вигукне: "Не вірю! Не може навіть дуже заможний чоловік самотужки здійснити все те, що на нього повісили. І не може цілий народ страждати лише за те, що тоталітарний уряд його країни дав притулок людині".
Невже Великий брат із оруелівської повісті може стати новим символом Америки, посунувши на другий план Статую Свободи?
.Сумно. Американці протягом своєї історії неодноразово вже давали світу гідні подиву прояви прагнення до свободи. І, можливо, тимчасове затьмарення суспільної свідомості виявиться справді тимчасовим. Принаймні мені б дуже хотілося в це вірити.
І все ж чомусь згадується Осип Маковей: "Невже ви волю ціните так мало, що вам життя так осоружне стало?" . Сумно.
INDEX 15-21 листопада 2001 року | Postup
Хто винний?
Українській Гельсінкській Групі – 25 років
8 листопада в приміщенні інформаційного прес-центру для журналістів IREX ПроМедіа було проведено прес-конференцію. У залі зібралися представники практично всіх загальноукраїнських телекомпаній і багатьох друкованих видань. З журналістами спілкувалися засновники УГГ Микола Руденко і Левко Лук’яненко, член УГГ, багаторічний в’язень сумління Василь Овсієнко, кореспондент УГГ у США, директор видавництва "Смолоскип" Осип Зінкевич (у 70-80-і роки відомий під псевдонімом Богдан Клен) і Євген Захаров, виконавчийдиректор Харківської правозахисної групи. Овсієнко, Захаров, Зинкевич і член УГГ Йосип Зісельс разом організували святкування ювілею.
Журналісти, в основному молодь, сиділи в залі упереміш зі старими політзеками. Табірний термін деяких з них обчислювався десятиліттями. Загальний термін, проведений у в’язниці 43 членами УГГ нараховує більше ніж 550 років. Такого не було в жодній іншій республіці колишнього Союзу. З одного боку – неймовірна жорстокість українського КДБ, з іншого боку – настільки ж неймовірна мужність і самопожертва членів Української Гельсінкської групи. Фактично, члени УГГ заздалегідь і свідомо йшли на те, щоб їх заарештовували, саджали. Навіть ті, хто був хворий і слабкий фізично, для кого табірні терміни означали смертний вирок – Марченко, Стус, Тихий – не коливаючись, ставали членами групи, щоб сказати світу про те, що в СРСР не існує ані свободи слова, ані свободи громадських об’єднань, ані прав національних утворень, що входять у СРСР.
УГГ особливо чітко ставила – як основну – проблему національно-культурних прав. Члени УГГ боролися з русифікацією, наполягали на праві вільного виїзду із СРСР, захищали права національних меншин і "відмовників" – в основному, євреїв, що хотіли виїхати в Ізраїль.
Із самого початку, вже на прес-конференції, стало ясно: наше суспільство мало інформоване про те, чим займалася УГГ. Молоді журналісти досить смутно уявляли собі, що це таке – Українська Гельсінкська група. Поруч із молоддю на прес-конференції сиділи дійсні герої, такі, як П.Січко, Б.Ребрик, В.Стрільців, що провели у в’язницях і таборах і молодість, і зрілі роки. Журналісти ж намагалися, в основному, зрозуміти як впливають колишніх члени УГГ на сьогоднішній стан з правами людини в Україні, їх цікавило відношення колишніх дисидентів до нинішньої влади, і вони смутно уявляли собі роль УГГ у процесі досягнення Україною незалежності й у державотворенні. Можливо, позначалося те, що, на відміну від Московської Гельсінкської групи, яка теж відзначила цього року – у травні – свій 25-літній ювілей, УГГ більше не є діючою організацією: багато колишні членів УГГ пішли в політику, частина колишніх членів УГГ взагалі відійшла від суспільної і політичної діяльності, чи ввійшла в інші громадські правозахисні організації. Так, Левко Лук’яненко і загиблий лідер НРУ В’ячеслав Чорновіл стали засновниками найбільших національно-демократичних партій, Мирослав Маринович став засновником Української секції Міжнародної Амністії, В.Овсієнко – член ХПГ і т.д. Однак, як самостійна організація, УГГ на сьогоднішній день не існує, тому зв’язок із сучасністю кожний з тих, хто виступав на конференції оцінював по-своєму. Багато членів УГГ, у тому числі М. і Р.Руденко, П.Розумний, В.Овсієнко на питання журналістів, чи вважають вони, що УГГ досягла своєї мети, відповідали ствердно: так, Україна існує як незалежна держава з демократичними інститутами, з можливістю подальшого розвитку в повноцінну європейську демократію. Інші члени УГГ, Левко Лук’яненко, П.Січко дуже різко критикували існуюче положення справ у країні, вважаючи, що УГГ домагалася зовсім іншого державного і громадського устрою. Різниця в поглядах, суспільний статус у членів групи зовсім різні, тому не дивно, що журналісти не могли скласти єдиної думки про те, яких поглядів дотримують колишні члени УГГ.
Для того, щоб суспільство могло оцінити зв’язок УГГ із сучасністю, і був організований семінар "Права людини в Україні: вчора і сьогодні", що пройшов 9 листопада в приміщенні Києво-Могилянської Академії. На семінарі була присутня український омбудсмен Н.І.Карпачова, представники діючих в Україні громадських організацій: Міжнародної амністії, Міжнародного товариства прав людини, асоціації "Зелений світ", ХПГ і ін. Однак, і на семінарі, і на урочистому вечорі, присвяченому ювілею УГГ, що пройшов у той же день увечері – діяв той же феномен: різниця в оцінці сучасності, влади й окремих її представників, в оцінці можливостей української державності.
Урочистий вечір, що проходив у Київському Будинку вчителя (колишній Будинок Центральної Ради) – неординарна подія в нашому громадському житті. Зал на п’ятсот місць, у якому приймалися знамениті Універсали, був переповнений. Перед нами виступили ті члени УГГ, що змогли приїхати в Київ: їх було 14 з 29 чоловік, що дожили до ювілею. 14 чоловік до ювілею не дожили. Серед них такі особистості як Валерій Марченко, Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин, що були замучені в радянських концтаборах, Михайло Мельник, який покінчив із собою після вилучення 800-сторінкового рукопису по історії України і напередодні неминучого арешту, Святіший Патріарх УПЦ-Київського патріархату Володимир, який вмер при незрозумілих обставинах влітку 1995 р., визнаний лідер національно-демократичного руху В’ячеслав Чорновіл, який загинув, також при нез’ясованих обставинах, та інші. Створюється враження, що члени УГГ і на сьогоднішній момент є яскравими особистостями, яких так чи інакше виштовхує сучасний державний устрій.
Портрети загиблих і померлих членів УГГ були в нас перед очима – на сцені. Вечір почався з того, що зал вшанував хвилиною мовчання кожного з них. Нам було зрозуміло, що кожного з тих, чиї портрети висять на сцені, гостро не вистачає сучасній Україні, яка так потребує яскравих, незалежних, діяльних людях. Взагалі сиділи ті, хто залишився живим, хоча влада СРСР зробила усе можливе, щоб фізично знешкодити їх. 14 – з 29 – цифра не маленька, зважаючи на те, що частина з колишніх членів УХГ живе за кордоном, а інші не змогли приїхати через хворобу: вік, в’язниці, табори, важкий побут у сучасній Україні не додали здоров’я в’язням сумління. Тим більше дивними були виступи Ірины Сеник, Петра Січко, Петра Розумного. Ірина Сеник у цілому провела в таборах і в’язницях 34 роки. Петро Січко – 15 років.
Коли говорили ці люди – зал мимоволі вставав. Красиві слова нікого не переконують, але тут інакше сказати неможливо: перед нами були звичайні герої, такі незвичні в нашому негероїчному житті, такі моральні і чисті у своїй правоті, що контраст між ними і нашим суспільством був просто разючим. Шкода, що жодна з телепередач, присвячених цій події, не змогла акцентувати це. Суспільство довідалося про ювілей, але навряд чи винесло для себе той моральний урок, який могло б винести.
Кожен член УГГ був нагороджений пам’ятною медаллю від радіо "Свобода" і "Міжнародної Амністії", пам’ятними дипломами від видавництва "Смолоскип", 4-томником документів і матеріалів УГГ, що був виданий до цієї дати ХПГ. Замість померлих членів групи нагороди приймали їхні родичі.
Н.Карпачова, що була присутня також і на урочистому вечорі, вручила пам’ятну адресу і свій перший звіт – книгу, присвячену стану дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні, – Миколі і Раїсі Руденко.
Деякі з тих, що виступали, говорили про те, що влада не помітила і не відзначила ювілей УГГ (хоча на торжествах були присутні депутати Верховної Ради – А.Матвієнко, Л.Танюк і ін.) Однак, нам здається, що влада, прийнявши участь в урочистому вечорі, поставила би членів УГГ у скрутне положення, тому що мало хто з присутніх оцінював нинішнє положення справ в Україні позитивно. Як ми вже говорили, самою позитивною оцінкою сучасного стану України був висновок Руденко і Розумного: "Слава Богу, є незалежна Україна, тепер її потрібно зробити такою, як ми хочемо і завжди хотіли її бачити".
Якби торжества проходили з благословення влади – це було б ще менш зрозуміло громадянам України, які з численних передач про ювілей УГГ навряд чи могли б скласти вірне уявлення про те, для чого створювалася група в далекому 1976 році, які були її цілі і задачі. Однак, ювілей УГГ не пройшов непоміченим – і це прекрасно. Прекрасно так само те, що люди, які роками відбували терміни разом, змогли зібратися, згадати минуле, а 10 листопада поїхати на цвинтар і поклонитися тим, хто віддав за свої переконання життя. На Байковому цвинтарі біля могил Юрія Литвина, Олекси Тихого, Василя Стуса, Івана Світличного, В’ячеслава Чорновола, Оксани Мешко звучала поминальна молитва. Потім учасники зустрічі поїхали в село Гатне на могилу Валерія Марченко.
Але дуже сумно, що історія дисидентського руху в Україні, і історія УГГ зокрема, не стала ще частиною історії нашого народу, яку б знали, вивчали, на яку б спиралася громадська думка, що формувала б громадську свідомість. На сьогоднішній день історія дисидентського руху продовжує бути історією досить вузького кола людей, власне – української інтелігенції. Але ж зрілість демократичної держави і визначається тим, наскільки його громадяни інформовані про свою історію і наскільки вони віддані їй.