MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Померла Ірина Михайлівна Сеник

27.10.2009   

Сеник Ірина Михайлівна – член Організації українських націоналістів, член Української Гельсінкської групи, поетеса, медсестра, талановита вишивальниця, громадська діячка (08.06.1926, м. Львів – 25.10. 2009, м. Борислав на Львівщині).

Народилася в сім’ї січового стрільця. Мати Марія працювала в друкарні. На формування світогляду Ірини впливали батьки, „Рідна школа”, професори приватної дівочої ґімназії Іллі та Іванни Кокорудзів (Українського педагогічного товариства). Її наставниця Наталя Винників була засуджена до смертної кари у «процесі 59-и» (1941). Немалу роль зіграла, за словами самої Ірини Сеник, і реліґійна свідомість, праця в митрополичій консисторії під керівництвом Андрея Шептицького. З 1939 Ірина – в Юнацтві ОУН, з 1941 – член ОУН (Організація українських націоналістів), працювала в крайовому відділі пропаганди.

1944-45 навчалася у Львівському університеті на факультеті іноземних мов (англійська філологія). 11.12.1945 Ірина Сеник заарештована як учасниця національно-визвольного руху. Зазнала катувань. За звинуваченням у "зраді батьківщини" (ст. 54-1 п. "а", 54-11 КК УРСР) у тюремній камері засуджена 2.03.1946 на 10 р. таборів, 5 р. позбавлення прав і довічне заслання. Покарання відбувала в таборах Іркутської обл. (Тайшет, Заозерлаг, Ангарлаг). Під час ув’язнення мала операцію, викликану катуваннями під час слідства, але інвалідом її не визнали. На будівництві БАМу камінь зламав їй праву руку, мала також операцію на перитоніт, однак не була актована. У неволі була разом з Оксаною Мешко, Ніною Вірченко.

Тим часом 1945 р. репресована була вся родина Сеників: заарештований батько Михайло пропав безвісти, на засланні в Кемеровській обл. померли старша сестра Леоніда (1955) і мати Марія (1981), на засланні після ув’язнення був молодший брат Роман.

З 1955 р. етапована на заслання в м. Анджеро-Судженськ Кемеровської обл., де провела 13 р.. Тут було багато українських засланців, у т.ч. її мати. Заочно закінчила Новокузнецьке медичне училище, працювала в лікарнях. Півтора року (1958-59) провела в гіпсу після операції на хребті в Ленінграді. Щоб заробляти на прожиття, попросила присвоїти другу, а не першу групу інвалідності.

У вересні 1968 Ірина Сеник звільнена з умовою, що не повернеться до Львова. Оселилася в Івано-Франківську, з труднощами влаштувалася на роботу в протитуберкульозному диспансері. Близько зійшлася з оунівцями та шістдесятниками (Люба Возняк-Лемик, Роман Чикалюк, Люба Волянюк, о. Петро Купчинський, Оксана Попович, Панас Заливаха, Раїса Мороз, Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл та ін.), спілкувалася з киянами О.Мешко, Н.Вірченко. Зі власного досвіду знаючи, що таке в’язниця, табори, заслання, Ірина Сеник увійшла до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів, подавала скарги й протести на захист Валентина Мороза, Святослава Караванського та ін., збирала кошти на підтримку родин політв’язнів. За нею було встановлено негласний нагляд. 1972 р. почастішали виклики на допити. У травні 1972 з’їздила в Канів попрощатися з Тарасом Шевченком...

17.11.1972 Ірина Сеник заарештована за звинуваченням у проведенні "антирадянської агітації і пропаганди" (ст. 62 ч. 2 КК УРСР). Їй інкримінували вилучені під час обшуків матеріали: "Нова літературна хвиля в Україні" Еммануеля Райса, "Поема без героя" А.Ахматової, "Інтернаціоналізм чи русифікація?" І.Дзюби, «Антологія самвидавської поезії» (Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновський та ін.), а також дві збірки її віршів, визнані експертизою антирадянськими: «Туга за втраченим» та «Заґратована юність», вилучені у В.Чорновола. Під час слідства 8 діб Сеник тримала голодівку і домоглася права писати і вишивати.

26.01.1973 Івано-Франківський обласний суд визнав І.Сеник особливо небезпечною рецидивісткою, але, враховуючи інвалідність, засудив на 6 р. таборів суворого режиму і 5 р. заслання. Покарання відбувала в жіночій зоні ЖХ-385/3 в сел. Барашево Теньгушовського р-ну (Мордовія), разом з Надією Світличною, Іриною Калинець, Стефанією Шабатурою, Оксаною Попович, Ніною Строкатою-Караванською, Даркою Гусяк, Марією Пальчак, Нійоле Садунайте. Працюючи на кухні, намагалася прикрасити життя політв’язенок, навчила всіх вишивати. Брала участь у голодівках, зокрема, на захист Василя Стуса, підписувала листи і звернення до світової громадськості, звертаючи увагу на "кричущі порушення елементарних прав людини" в СРСР.

15.11.1978 Ірину Сеник вивезли на заслання. Перед етапом Стефа Шабатура клопоталася, щоб Сеник як інваліда 2 групи відправили звичайним транспортом. Брат І.Сеник клопотав, щоб їй дозволили відбувати заслання разом з ним та матір’ю в Кемеровській обл.. Клопотання не були задовільнені. І.Сеник сказали, що везуть у Красноярський край, насправді ж через місяць вона опинилася м. Уш-Тобе Талди-Курганської обл. Казахстану. У дорозі тяжко хворіла — ангіна, ниркові приступи. У Целінограді її поклали в санчастину, кілька разів доводилося викликати міську "швидку". На засланні не видали ніяких документів, тож не змогла одержати грошовий переказ. Зате одразу ж поставили під нагляд. Дошкуляли гострі приступи поліартриту, млявість. Працювала прибиральницею в готелі. Мала дружні стосунки з політзасланцем Віктором Рцхіладзе, зі свідомими казахами, листувалася з Борисом Антоненком-Давидовичем, який був тут на засланні раніше. Тут її відвідав колишній політв’язень Василь Дейко з Борислава, з яким після заслання одружилася.

У лютому 1979 Ірину Сеник оголошена членом Української Гельсінкської Групи. 30.10.1979 опублікований документ "Ляментація", у якому жінки – члени УГГ О.Мешко, Н.Строката та І.Сеник — звертаються до світової громадськости і до людей доброї волі, повідомляючи про численні факти "ескалації державного терору і наклепів проти учасників правозахисного руху в Україні".

Звільнилася 17.08.1983. Оселилася в м. Бориславі Львівської обл. Мала неофіційний нагляд аж до проголошення незалежності України. Засновниця Товариства української мови та Української Гельсінкської Спілки (УГС) в Бориславі, голова місцевого відділення Союзу Українок, член Ліґи Українських жінок. 1998 р. їздила до м. Рочестер (США), де її на з’їзді Світової Федерації Українських Жіночих організацій визнано однією зі 100 героїнь світу. Веде велику громадську і просвітницьку роботу.

За кордоном, а згодом в Україні, вийшло кілька книжок віршів Ірини Сеник. У США Н.Світлична видала книжку з 12 таблицями для вишивання, розробленими Сеник, в Україні – альбом узорів. Авторка десятків статей про повстанський і правозахисний рух.

У кінці 2001 мала операцію на катаракту. 26.02.2002 року, після виступу на підтримку виборчого блоку “Наша Україна”, троє невідомих побили літню жінку в у її помешканні і пограбували.

Ірина Сеник провела в неволі 34 роки. 1991 повністю реабілітована. Пенсіонерка. Почесна громадянка Борислава і Львова, Заслужений майстер народної творчості України.Указом Президента України від 26.11.2005 р. нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Указом від 8.11. 2006 нагороджена у орденом «За мужність» І ступеня.

Похована Ірина Сеник 27 жовтня 2009 року на Личаківському кладовищі у Львові.

 

Бібліоґрафія:

І.

І.Калинець, І.Сеник, С.Шабатура. Нездоланний дух: Вірші. – Балтимор (США): Смолоскип, 1977.

З листа І.Сеник; Лист Ірини Сеник // Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 629-632.

Сувій полотна: Поезії. Видання друге. Упорядкували Наталія Даниленко та Надія Світлична. – Нью-Йорк: Спілка, 1990. – 108 С.

Біла айстра любови. Збірка віршів, вишивок та зразків сучасного одягу. – Видання ліґи українських католицьких жінок в Канаді при церкві Св.Димитрія. Етобіко, Онтаріо. – 1992. – 160 С. 

Заґратована юність: Поезії. – Дрогобич: Відродження, 1996. – 62 С.

Книжечка бабуci Iрини для чемної дитини. – Дрогобич, 1996.

В нас одна Україна!: Поезії. – Дрогобич: ВФ „Відродження”, 1999. – 148 С.

Метелики спогадів. Спогади і взори до вишивання / Передм. Горнула І. (Укр., англ. мовами Переклад англ. мовою Віра Маланчій. – Львів: Видавництво „Мс”, 2003. – 288 С., іл.

ІІ.

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33.— С. 18, 58; 1975, вип. 34.— С. 31; 1976, вип. 41.— С. 35; вип. 42.— С. 37; 1977, вип. 45.— С. 35, 57, 52; 1979, вип. 51.— С. 58; вип. 52.— С. 74-75, 114; 1983, вип. 63.— С. 209.

Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. — Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. — С. 11, 16, 32, 47-62, 361, 593, 625-632, 746.

Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.—  С. 170.

Українська Гельсінкська група. До 20-річчя створення.— К.: УРП, 1996.— С. 23.

Архів ХПГ: Інтерв’ю з І.Сеник 29.01. 2000 р.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є.Ю.Захаров та В.В. Овсієнко. – Т.1. – С. 25, 31, 60, 124-125, 147-148; Т. 2. – 45; Т. 3. – 12, 81, 95, 155; Т.4. – 72, 73, 76, 81, 199.

Ніна Вірченко. Ірина Сеник – героїня України // Українки в історії / За заг. ред. В.Борисенко. – К.: Либідь, 2004. – С. 270-275.

Ірина Рапп. Сеник Ірина Михайлівна // Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; Права людини, 2006. – C. 683-686.

 

Підготувала Ірина Рапп.
Доповнив Василь Овсієнко.
Харківська правозахисна група.

Останнє прочитання 27 жовтня 2009 року.

 Поділитися