Українська справа істориків

Схоже, в Україні розпочату справу, що дуже схожа на російську, проти істориків, які вивчають історію політичних репресій.

35-річний львівський історик Руслан Забілий вже більше, ніж півтора роки очолює Національний меморіал «Тюрма на Лонцького» (на вул. Лонцького раніше був слідчий ізолятор СБУ, який був переданий львівській громадськості для відкриття музею і в якому в червні минулого року відкрили експозицію, присвячену історії політичних репресій). Руслан Забілий є співробітником Служби безпеки, він має доступ до відомостей, що становлять державну таємницю.

8 вересня він приїхав до Києва 92-м поїздом о 7-30. На пероні до нього підійшли шестеро співробітників СБУ і запропонували пройти з ними. Забілого протримали на Володимирській 33 зранку до 22.10 без санкції на затримання, не дали поінформувати близьких, де він знаходиться. Від нього вимагали добровільно віддати ноутбук та два терабайта. Категорична відмова Забілого не врятувала: його ноутбук та терабайти були вилучені, хоча санкції на виїмку не було. Таким чином, затримання на 14.5 годин та виїмка були проведені без санкції суду, тобто були незаконними, процесуальні права затриманого були порушені.

За словами Руслана Забілого та екс-начальника Галузевого державного архіву СБУ Володимира В’ятровича, один терабайт був чистим, а на другому були копії 16 тисяч розсекречених в 2009 році архівних документів, які вже були передані Києво-Могилянській національній академії, Львівському національному університету, Центру досліджень визвольних змагань і в усі обласні архіви СБУ, де вони вміщені в інформаційно-довідкових залах для загального користування, та інші розсекречені архівні документи. На ноутбуку міститься приватна інформація і наукові праці Забілого, зокрема, його дисертація, копії якої немає на іншому носії. Водночас жодного документу з грифом обмеження доступу, який би містив державну таємницю, на носіях не було.

Як стверджується в сьогоднішньому прес-релізі львівського Центру досліджень визвольного руху, «підстава для затримання  та виїмки – усна вказівка голови СБУ Валерія Хорошковського, щоб перешкодити на надуманих підставах роботі із раніше розсекреченими матеріалами і таким чином обмежити їх поширення». 9 вересня була дана вказівка начальника Львівського обласного управління СБУ не допустити на робочі місця і до робочих комп’ютерів дирекцію і наукових співробітників музею. Руслан Забілий 9 вересня подав скаргу на ім’я Голови СБУ: «Я вимагаю від пана Валерія Хорошковського пояснити дії співробітників служби і негайно повернути мої приватні речі — комп’ютер і зовнішні накопичувачі. Там знаходяться лише копії історичних документів, мої наукові дослідження та приватна інформація. Я звертаюся до вас, шановні журналісти, допомогти спільними зусиллями припинити цензуру та тиск, які поширилася вже на історію та істориків».

У відповідь на сайті СБУ сьогодні з’явилося таке повідомлення:

«Службою безпеки України порушено кримінальну справу за фактом готування до розголошення співробітником СБУ відомостей, що становлять державну таємницю, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 15, ст. 328 Кримінального кодексу України.

Встановлено, що співробітник СБУ Забілий Р. В. з метою передачі третім особам несанкціоновано зібрав відомості, що становлять державну таємницю. 8 вересня 2010 року після прибуття зі Львова до Києва він був затриманий із цими відомостями.

Наразі встановлюється коло осіб, яким призначалась зазначена інформація.»

Працівники музею на Лонцького стверджують, що їхній директор є законослухняною людиною, дуже обережним і прискіпливим дослідником, і ніколи не буде записувати  таємні документи на власні носії – що це абсолютно виключено.

Нагадаємо, що розсекречені в 2009 році 16 тисяч документів з архіву СБУ складають лише декілька відсотків від загальної кількості документів, що зберігаються в цьому архіві. Досі не розсекречені мільйони документів про політичні репресії, що зберігаються в архівах, хоча для багатьох з них максимальний за законом термін засекречування –75 років – давно закінчився. Наприклад, зовсім немає доступу до архіву МВС, де зберігаються сотні тисяч архівних справ розкуркулених у 1930-1931 рр. Українці досі залишаються народом, який фактично не знає власної новітньої історії, бо доступ до її джерел закритий. На цьому тлі подібні «спецоперації» проти істориків виглядають дикунством, тим більше, що йдеться про документи, втаємничені давно не існуючою державою – СРСР – яка таким чином просто приховувала свої злочини проти російського, українського та інших народів, які мали нещастя жити під її юрисдикцією.