MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

П’ята річниця примусового видворення 11 узбецьких біженців – чи повториться їх історія знову?

16.02.2011    джерело: noborders.org.ua

В ніч з 14 на 15 лютого 2006 року владні органи України вислали до Узбекистану 11 біженців. Всі вони прибули в Україну з наміром просити статусу біженця, переховуючись від переслідувань з боку влади Узбекистану та в страху за своє життя. Замість того, щоб надати їм притулок і захист, українська влада віддала їх до рук катів.

Восени 2006 р., завдяки зусиллям правозахисників та тиску Європейського Союзу, стало відомо про подальшу долю цих 11 осіб. Всі вони були засуджені узбецькою владою за сфабрикованими справами до різних строків ув’язнення та виправних робіт.

Нижче список імен на строків ув’язнення/виправних робіт:

1. Хасанов Ільхом – 13 років;
2. Ахмедов Ікром – 9 років;
3. Абдурахімов Аріф – 3 роки;
4. Гафуров Еркін – 3 роки;
5. Мелікузієв Мухмуд – 3 роки;
6. Рауфов Мадамін – 3 роки;
7. Хамзаєв Хаят – 3 роки;
8. Іскандіяров Ділмурод – 3 роки;
9. Ільясов Бахтійор – 3 роки;
10. Джураєв Тохір – 3 роки;
11. Джураєв Шухрат – строк невідомий.

Чи щось змінилося в Україні у сфері надання притулку за п’ять років, що минули? Чи перестала Україна порушувати свої обов’язки за Конвенцією ООН «Про біженців» та Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод? На жаль, відповідь проста: «НІ! Нічого не змінилося». Влада України так само переслідує біженців і готова видавати їх до країн походження за першим запитом.

Яскравим прикладом тому є серія арештів біженців з Узбекистану влітку 2010 року. Протягом трьох літніх місяців були затримані 5 узбецьких біженців. За поданням органів прокуратури четверо з них були заарештовані спочатку на 30–40 днів, а потім строком до 18 місяців у зв’язку із процедурою екстрадиції. Вони досі перебувають в СІЗО в очікуванні рішення прокуратури. Тільки 1 з п’яти осіб був через деякий час звільнений, у зв’язку із тим, що влада Узбекистану не надіслала необхідних для подальшої процедури екстрадиції документів.

На думку проекту «Без кордонів», єдине, що перешкоджає безвідкладній екстрадиції цих біженців, – це своєчасне звернення їх захисників до Європейського суду з прав людини. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово заявляв про неприпустимість екстрадиції до Узбекистану через масове застосування тортур в цій країні, особливо – щодо осіб, які переслідуються за політичними та релігійними мотивами.

Згідно українського законодавства, строк ув’язнення тих, щодо кого провадиться процедура екстрадиції може тривати до одного року і шести місяців. Скільки ще часу знадобиться Генеральній Прокуратурі, щоб усвідомити і прийняти той факт, що екстрадиції до Узбекистану неможливі в принципі, якщо Україна не лише декларує, а й на практиці дотримується своїх обов’язків в сфері прав людини? І невже для такого розуміння необхідно тримати біженців в умовах СІЗО (які омбудсмен нещодавно назвала «нелюдськими») – тільки через те, що вони звернулися із проханням надати притулок?

 Поділитися