«Мова ворожнечі» на офіційних сайтах міліції – заохочування суспільства до дискримінації чи правова безграмотність?
20 червня Центральний районний суд міста Сімферополь визнав винним у вчиненні кримінального злочину – розпалюванні міжнаціональної ворожнечі – лідера козачої громади «Соболь» Віталія Храмова і призначив йому покарання у вигляді штрафу на суму 23 тисячі гривень.
Для України це подія неординарна, оскільки випадки засудження особи за статтею 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» у нашій державі трапляються не часто. Судіть самі – за даними МВС України, станом на 5 квітня цього року, впродовж 2004–2011 років було скоєно лише 27 злочинів, кваліфікованих за цією статтею. У чому причина такого стану справ? Очільники міліцейського відомства вважають – це результат якісно організованої профілактичної роботи правоохоронних органів по недопущенню випадків расизму й дискримінації, та, посилаючись на таку статистику, регулярно заспокоюють суспільство і міжнародну спільноту: «Ситуація під контролем, міліція рішуче протидіє будь-яким проявам расизму, дискримінації і ксенофобії».
«Попередження і розкриття злочинів на національному ґрунті перебуває під особливим контролем керівництва МВС України», – запевняв начальник Департаменту охорони громадського порядку Віктор Ратушняк Посла Ісламської Республіки Пакистан в Україні під час зустрічі 31 березня. І додатково проінформував: «Українські правоохоронці проводять роботу для недопущення порушень прав людини, незалежно від її національності і приділяють дуже серйозну увагу злочинам, вчиненим на ґрунті ксенофобії проти осіб з іншою національною приналежністю». За словами Віктора Ратушняка, більшість злочинів, скоєних в Україні стосовно представників іншого етносу, мають загально-кримінальний характер і не містять у собі ознак расизму чи ксенофобії.
Аналогічне твердження було озвучене представниками МВС і 5 квітня, під час зустрічі з членами Європейської комісії проти расизму та нетерпимості, яка прибула в Україну для оцінки ситуації та напрацювання порад і пропозицій щодо розв’язання зазначених проблем. Фахівець департаменту карного розшуку МВС Сергій Тихонов заспокоїв гостей, вказавши на незначну кількість вчинення «злочинів ненависті» в Україні та гарантував: «Для запобігання правопорушенням на ґрунті расизму та нетерпимості органами внутрішніх справ та іншими правоохоронними органами проводиться відповідна профілактична робота».
На жаль, такі заспокійливі для всіх твердження МВС про низький рівень дискримінаційних проявів і етнічної нетерпимості в Україні дуже далекі від нинішніх реалій. А ще ці твердження небезпечні, оскільки заколихують владу і спонукають її відмовитись від активних дій з протидії расизму і дискримінації.
Протягом кількох останніх років неурядові організації і правозахисники, які займаються незалежним моніторингом проявів ксенофобії в Україні, б’ють на сполох – рівень нетерпимості до представників іншої національності у суспільстві швидко зростає і владі необхідно терміново вживати заходів щодо стабілізації цієї загрозливої ситуації.
Проте, міжетнічна напруженість в країні традиційно залишається поза увагою уряду, який, з подачі правоохоронних структур, оцінює цю проблему однобоко, керуючись виключно статистикою про незначну кількість кримінальних справ, порушених за статтею 161 Кримінального кодексу України і вважаючи таку статистику покажчиком благополуччя у міжнаціональних відносинах.
І ніхто особливо не замислюється, що таку статистику необхідно розглядати з іншої позиції – вона індикатор того, що правоохоронна система України просто не готова до застосування цієї статті, яка передбачає відповідальність за розпалювання національної ворожнечі. Безумовно, стаття 161 КК України досить непроста, передусім через неопрацьованість механізму отримання експертного висновку про наявність у діях або висловах певних форм ненависті, приниження, образи національної честі і гідності, намірів посіяти міжетнічну ворожнечу. Погоджусь і з тим, що довести умисність таких дій також буває не просто, але доведення злочинного умислу передбачається й іншими статтями Кримінального кодексу, які, не зважаючи на це, постійно використовуються.
Проте, подібні ускладнення при застосуванні статті 161 КК України не повинні приховувати головної проблеми, сутність якої полягає в тому, що в багатьох випадках злочини на ґрунті ненависті залишаються просто не поміченими правоохоронними структурами. У чому причина цього явища? Можливо у недбалості працівників компетентних органів або у їх недостатній професійній кваліфікації, можливо у психологічної адаптації правоохоронців до повсякденних і повсякчасних проявів етнічної нетерпимості. І як не парадоксально, але дуже часто саме МВС допускає порушення, які не тільки вказують на існування в міліції етнічного профайлінгу, а і мають ознаки скоєння злочину, відповідальність за який передбачається статтею 161 Кримінального кодексу України.
Загальновідомо, що ключову роль у створенні і нав’язуванні суспільству негативних стереотипів щодо представників тієї чи іншої національності відіграють засоби масової інформації. Ще за часів СРСР Україною ратифікована «Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації», яка зобов’язує нашу державу вважати злочином будь-яке підбурювання до дискримінації групи осіб іншого етнічного походження, оголошує протизаконною будь-яку пропагандистську діяльність, яка заохочує подібну дискримінацію і не дозволяє органам влади та державним установам заохочувати до неї суспільство.
Незважаючи на ці чіткі і однозначні формулювання, Міністерство внутрішніх справ, яке є державною інституцією і органом забезпечення законності в державі, не рідко допускає розміщення на офіційних веб-сайтах своїх територіальних підрозділів публікацій з неприховано-зневажливим ставленням і навіть закликами до дискримінації такої окремої етнічної меншини, як роми. Головним месседжем для суспільства у цих публікаціях є традиційна для міліції сентенція «Обережно – цигани!».
Наведемо лише окремі приклади міліцейської «мови ворожнечі», які були зафіксовані громадськими активістами під час виконання завдань проекту «Моніторинг злочинів на ґрунті ненависті в Україні, захист жертв і аналіз українського законодавства і практики, що стосуються запобіганню злочинів на ґрунті ненависті», який реалізується за підтримки фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє».
4 липня поточного року на офіційному сайті Ялтинського МУ ГУМВС України у республіці Крим була опублікована присвячена ромам стаття під назвою «Не впускайте в квартиру ни под каким предлогом!». У дописі зазначається, що (мовою оригіналу) «…у правоохранителей имеется информация о том, что преступления совершают группы цыган „славянской внешности“. Для маскировки нынешние цыганки выкрашивают волосы в светлый цвет, не носят ярких юбок и платков, и тем более не ходят табором, ломая, тем самым, сложившийся со временем четкий стереопит „людей-кочевников“».
19 липня на цьому ж сайті розміщений матеріал «Мошенничество путём гипноза», в якому читачі інформуються про скоєння ряду злочинів. «…13 июля в Кореизе в районе остановки „Ай-Петри“ к торговому объекту по реализации фруктов подошла женщина с девушкой, которая попросила продавца взвесить три киллограмма овощей и фруктов.
Протянув пятисотенную купюру за товар, женщина стала мило разговаривать с реализатором и вскоре, взяв купленное вместе со сдачей, а еще и забрав назад добровольно отданные свои деньги, покинула торговый прилавок. Только спустя некоторое время, продавец обнаружил отсутствие 950 гривен. Подобная ситуация повторилась еще на одной торговой точке по реализации фруктов, второй пострадавший обнаружил пропажу семиста гривен. Ни один из пострадавших не мог дать отчет своим действиям и объяснить, что все-таки произошло. Оба мужчины были словно под гипнозом».
З вказаного робиться висновок: «Сотрудники правоохранительных органов смекнули сразу, что по такой схеме могут работать цыгане, которые издавна славятся своими умением гипнотизировать жертву и вводить в заблуждение».
Ще в одному матеріалі під назвою «Мой дом – моя крепость», ялтинська міліція зі свого сайту радить громадянам «Отказывайтесь от предложения незнакомцев (особенно лиц цыганской национальности), которые хотят погадать в вашей квартире, перепеленать ребенка, напиться воды, дать лекарства и тому подобное. Как правило, такие посещения завершаются кражами».
Аналогічна «роз’яснювальна» робота проводиться з громадянами на сайті УМВС України у Волинській області у дописі «Доки грім не вдарить... або коли люди навчаться не довіряти шахраям». «…Таким злочинним промислом займаються усі: жінки, діти, чоловіки, і зовсім літні люди. Жіноча частина діє групами, на чолі якої перебуває досвідчена злодійка. Під час виходу на „справу“ кожна з циганок виконує свою, заздалегідь визначену функцію. Дзвонять у двері та просять „напитися“ чи „переповити дитину“. Варто неуважній жертві відчинити двері, як циганки продемонструють їй масу дивовижних фокусів. Не встигне господиня і оком моргнути, як з квартири миттєво зникнуть усі гроші та коштовності. Увага потерпілої відволікатиметься, доки хтось непомітно промайнувши до квартири, впевнено та безпомилково віднайде здобич, після чого миттєво зникне з місця злочину. Саме тому квартирні крадіжки та грабунки, скоєні циганами, важко підлягають розкриттю.
Останнім часом цигани опанували ще однією суміжною професією – грошовим „киданням“ поблизу комерційних кіосків, пунктів обміну валют, на вокзалах і на ринках.
Промишляють цигани переважно гаданням великими групами поблизу ринків та вокзалів. Саме їхніми жертвами стають довірливі громадяни, яким вони пропонують погадати чи зняти „порчу“.
Судячи зі всього, циганки певною мірою володіють мистецтвом гіпнозу та навіювання. Інакше складно пояснити причину, чому психічно здорові та освічені люди добровільно віддають шахрайкам великі суми грошей та коштовні вироби. „Нічого не пам’ятаю… Робила усе як уві сні…“, – такі пояснення дають потерпілі співробітникам міліції. Але траплялися такі випадки: діти виносили гроші навіть тоді, коли батьки були вдома.
Правоохоронцям вкрай складно протидіяти циганським шахрайствам. Крім того, співробітники карного розшуку не знають ані циганських звичаїв, ані мови. До того ж, притягнути циган до кримінальної відповідальності надто важко. Вони або хворіють, або вагітні, або неповнолітні, або взагалі зникли у невідомому напрямку. Міліція і преса вже втомилися застерігати довірливих людей, аби ті трималися подалі від цих оманливих людей і не вступали з ними у контакт».
28 квітня на сайті УМВС України у Вінницькій області розміщена стаття з красномовною назвою «Обережно! Циганські хитрощі!», яка характеризує ромський народ наступним чином:
«Цигани мешкають на теренах України декілька століть. Одне з традиційних їхніх занять – жебрацтво. Це заняття передавалося у спадщину і не розглядалось циганами, як щось ганебне. Цим промислом займалися виключно жінки та діти. Циганські діти рано призвичаюються до антигромадського способу життя – разом з батьками жебрують, спекулюють різними дрібницями.
Складною проблемою залишається проблема взаємин циган з оточуючим населенням. У формуванні негативного образу цілого народу великою мірою винні самі цигани: „липучі“, невідчепні зі своїм ворожінням або продажем на вокзалах чи базарах.
Час від часу з’являються факти шахрайств, вчинені особами циганської зовнішності, які під різноманітними приводами (ворожіння, зняття порчі, попити води, відпочити і тому подібне) заволодівають грошима та цінними речами громадян.
Схеми бувають різними та найбільш ефективною залишається „класична“ – зняття порчі.
Розкрити працівникам міліції здійснені циганами шахрайства чи крадіжки, а тим більш затримати самих винуватців, досить складно. Адже особи циганської зовнішності, що скоюють злочини, не ведуть осідлий спосіб життя, а переміщуються по різним областям.
Міліція попереджає! Щоб не потрапити у пастку до циган, перш за все ні в якому разі не потрібно вступати з ними у розмову. Не реагуйте на будь-які їхні прохання. Будьте розумнішими за шахраїв та не дозволяйте втягнути себе у неприємну ситуацію».
Сайт ГУМВС України в м. Києві у статті «Ворожба чи банальний грабіж? Бережиться вуличних ворожій» застерігає мешканців Києва: «…зустрівши на вулиці циган, багато хто намагається не зіткнутися з ними, обійти стороною. Але ці галасливі жінки не всім дають таку можливість: чіпляються з питаннями, пристають з поганими вістями, пропонують поворожити і врятувати від порчі. У результаті: зіпсований настрій і нестача грошей в гаманці.
В основному від дій нечистих на руку ворожок страждає „слабка“ стать: жінки більш сентиментальні й легковірні, більш піддаються на „недобрі пророцтва“, беззастережно знімають з себе дорогі прикраси і „викупають“ здоров’я та щастя близьких…
Ми хочемо дати кілька порад громадянам, як уберегтися від докучань ворожок. Навчіться говорити впевнено „ні“ циганкам, які чіпляються до вас на вулиці! Для цього, по-перше, в жодному разі не зустрічайтеся поглядом з ворожкою. І, по-друге, ніяких словесних контактів, навіть якщо її прогнози поступово перейдуть у загрози для вас особисто чи для вашої родини. Не вірте, вони лише намагаються заробити на вашій довірі та любові до рідних».
Навіть головний міліцейський вісник – сайт МВС України – не уникнув згадування ромського населення у негативному контексті. У статті «Довіряй, але перевіряй!» вказується: «…Як правило, циганки зупиняють на вулиці молодь та залякують, що на їхніх батьків наведена порча – на важку хворобу чи на смерть. Тому й пропонують швидко виправити ситуацію, врятувавши близьку людину. Щоб „зняти порчу“, потрібно або одразу віддати всі коштовності та гроші, або принести з дому», – пояснюють правоохоронці. На жаль, люди вірять шахрайкам та віддають чималі суми. Іноді – десятки тисяч гривень».
Це не повний перелік матеріалів сумнівного змісту, які були опубліковані на сайтах регіональних управлінь Міністерства внутрішніх справ України. Не хочеться робити припущення, що подібне масштабне застосування «мови ворожнечі» стосовно ромів, створення у свідомості громадян негативного образу «цигана-злочинця» та його проектування на весь народ, використання закликів відверто дискримінаційного характеру («не спілкуйтесь», «не пускайте», «не зустрічайтесь поглядами», «уникайте контактів») є ознаками свідомо спланованої та запровадженої за допомогою міліцейських Інтернет-ресурсів кампанії ненависті. Вірогідно, працівники підрозділів зв’язків із громадськістю, які відповідають за інформаційну політику МВС, просто мали намір попередити громадян про випадки скоєння окремих видів злочинів і у такий спосіб запобігти їх повторенню. Але зробили це бездумно і не професійно, адже законодавство не передбачає захист прав однієї групи населення за рахунок обмеження прав іншої.
Працівникам міліції слід пам’ятати, що окрім «Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» Україна ратифікувала 21 липня 2006 року Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характеру, вчинених через комп’ютерні системи, який зобов’язує нашу державу забезпечити визнання у її національному законодавстві злочинами поширення ксенофобних матеріалів через комп’ютерні системи.
На жаль, Україна дуже часто з певною недбалістю ставиться до виконання ратифікованих нею норм міжнародного права, але в міліцейських публікаціях ксенофобної тональності вбачаються також і ознаки порушення законодавства України.
Наведені вище статті мають відверто антиромську спрямованість, містять негативні узагальнення щодо народу ромів та вказують на його схильність до скоєння злочинів, саме як окремої етнічної групи. Зміст статей принижує національну честь й гідність ромського народу та викликає у читачів почуття неприязні до нього, формує відверто упереджене і негативне ставлення до цієї етнічної групи в цілому, що можна розцінювати як наміри, спрямовані на розпалювання міжетнічної ворожнечі.
Подібні дії кваліфікуються як злочинні у диспозиції статті 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань», а у коментарі до цієї статті зазначається: «…під діями, спрямованими на розпалювання національної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації…».
Навіть не будучи експертом з міжнаціональних відносин, визнати ці матеріали толерантними і такими, що сприяють зменшенню рівня міжетнічної напруженості у суспільстві, неможливо. Але стаття 5 Закону України «Про міліцію» прямо зобов’язує кожного міліціонера бути толерантним – поважати гідність особи, гуманно ставитись до неї та захищати права кожної людини незалежно від її національної належності, громадянства, мови, ставлення до релігії та інших переконань.
Проте особливе здивування викликає той факт, що наявність подібних публікацій на міліцейських Інтернет-ресурсах є відвертим ігноруванням вимог відомчих нормативних документів самого Міністерства внутрішніх справ.
18.02.2010 року розпорядженням МВС України № 94 затверджений «План заходів щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 року», пунктом 4.13 якого керівництво Управління зв’язків із громадськістю та обласних управлінь міліції повинно «Ужити заходів щодо недопущення випадків безпідставного зазначення у повідомленнях МВС, ГУМВС, УМВС етнічного походження правопорушників, злочинців та осіб, що підозрюються у скоєнні правопорушень».
Пункт 1.5. цього Плану ставить перед правоохоронцями особливе завдання – «Забезпечити моніторинг діяльності друкованих та електронних засобів масової інформації, телерадіокомпаній усіх форм власності щодо випадків розміщення інформації, розповсюдження літератури, виходу теле- і радіопередач, які містять ознаки розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями». У який спосіб це завдання виконується, не зрозуміло, адже засоби масової інформації дуже часто публікують на своїх шпальтах міліцейські статті ксенофобного характеру із прямим посиланням саме на сайти органів внутрішніх справ.
Підсумовуючи, можна зазначити: інформаційна політика МВС щодо ромського населення є політикою завуальованого, а іноді й відвертого заохочування громадян до ксенофобії та певних видів побутової дискримінації ромів. Парадоксально, але у теперішній час Міністерство внутрішніх справ, за допомогою відомчих Інтернет-ресурсів, активно популяризує дві протилежні за змістом тези: з одного боку, керівники відомства декларують свої наміри забезпечити послідовну протидію всім проявам дискримінації і неухильне дотримання міжнародних стандартів з цього питання, з іншого боку – органи внутрішніх справ не менш послідовно беруть участь у поступовому формуванні в суспільстві думки щодо можливості дискримінації окремих етнічних груп. Подібна тактика є сприятливим підґрунтям для поширення в Україні латентної ксенофобії, яка з часом може перерости у відверту дискримінацію ромів, призвести до скоєння стихійних і масових порушень прав цієї етнічної меншини.