До питання про використання освітлення, та засобів нагляду й контролю в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України

Так сталось, що питання про умови тримання та права осіб, які перебувають в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України (далі ― установи) починають обговорюватись, а іноді, навіть, вирішуються органами виконання покарань епізодично, так би мовити, «пост фактум». Найчастіше це трапляється тоді, коли на волю витікає та набуває розголошення певна інформація, яку не вдалось утримати за закритими стінами, приміром, як у випадку з останніми подіями навколо окремих політичних лідерів, які утримуються, між іншим, не у найгірших установах.

Однак, незважаючи на те, що інформація стосується показових приміщень та умов, на поверхню випливають серйозні проблеми відомства. Адже важко забезпечити умови тримання, які відповідають стандартам, хоча б в одній камері, тоді, коли є системні проблеми. Шкода, що держава та й українське суспільство, «совісливі» журналісти зацікавлюються цими проблемами лише тоді, коли мова йде про окремих поважних осіб, адже в цих установах на сьогодні тримаються близько 154 000 людей (!). Майже ніхто навіть не задався питанням, а на якій законній підставі окремі постаті знаходяться у кращих камерах, етапуються (перевозяться) комфортними автомобілями, отримують абсолютно незвичайне для місць позбавлення свободи медичне та інше забезпечення і наскільки справедливо це по відношенню до інших 154 тисяч. На це питання, очевидно, відповідь собі дасть кожен читач окремо.

Але я не про те. Я не буду торкатись у цьому нарисі глобальних проблем установ, а лише окремої вузької, але важливої проблеми, а саме використання освітлення, засобів нагляду та контролю, таких як, наприклад, відеоспостереження.

Коли преса підняла питання про освітлення та використання відеоспостереження як засобів контролю та нагляду в установах Державна пенітенціарна служба України (ДПтСУ) поширила наступний прес-реліз:

http://kvs.gov.ua/punish/control/uk/publish/article;jsessionid=18DD0E133AB52F872D19C8C1C60EC45C?art_id=96163&cat_id=45347

Вказувалось, що таке використання відповідає як національному так і міжнародному законодавству. При цьому ДПтСУ послалась на 4 нормативних акти, із яких: один не діє (маються на увазі згадані Європейські в’язничні правила від 02.02.1987, оскільки у 2006 році вони були повністю замінені Європейськими в’язничними правилами нової редакції[i]); другий не стосується даного випадку[ii], третій з неправильно вказаною датою прийняття (вказується що Мінімальні стандартні правила поводження із в’язнями, прийняті у 1984 році Організацією Об’єднаних Націй, тоді як вони прийняті у 1955[iii]).

Гіпотетично ДПтСУ могла б мати підстави для використання засобів нагляду та контролю лише виходячи із ст. 103 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК), яка називається «Технічні засоби нагляду і контролю»[iv], якби не наступні «але». По-перше, норми КВК України встановлюють порядок виконання-відбування покарання, отже, не відносяться до осіб, які перебувають під вартою в слідчих ізоляторах та дільницях цієї установи в колоніях. По-друге, у частині 1 цієї статті вказується: «Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень  встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених» (виділено мною. ― В.Ч.). У частині 3: «Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань». (виділено мною. ― В.Ч.).

Фактично, ця норма передбачає можливість застосування засобів нагляду та контролю лише для трьох вказаних цілей[v]. Незважаючи на це, ДПтСУ публікує таку підставу для використання нічного освітлення та відеоспостереження як: гарантування особистої безпеки та постійного нагляду за ув’язненими[vi]. Показово, що прес-служба говорить про те, що всі камери обладнані засобами відеоспостереження, що дає підстави здогадуватись і про їх поширене використання.

Однак, найцікавіше те, що сьогодні адміністрація колонії взагалі не має права на використання технічних засобів нагляду та контролю поки не буде прийнято спеціальний нормативно-правовий акт або акти. Цей висновок обґрунтовується наступним. По-перше, відповідно до частини 3 статті 103 КВК перелік технічних засобів нагляду та контролю має бути визначено у нормативно правових актах ДПтСУ, крім того, у цих же актах має бути визначено і порядок їх використання. Наскільки відомо, на сьогодні відповідних нормативних актів не існує. Виходить, що не зрозуміло, які технічні засоби можна відносити до засобів нагляду та контролю, які з них можуть застосовуватись у колоніях, а також який порядок їх застосування. По друге, у статті 19 Конституції України вказується, що: «Органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти  лише  на  підставі,   в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Тому відсутність акту, який необхідний у відповідності з ч. 3 ст. 103 КВК, свідчить про неможливість діяти шляхом використання вказаних засобів.

Що стосується використання таких засобів власне у слідчих ізоляторах, виправних центрах, арештних домах (при виконанні покарання у виді арешту в СІЗО), то законодавством взагалі не передбачена можливість їх застосування в цих установах. Виходячи із вищезгаданої статті 19 Конституції України використання технічних засобів нагляду та контролю у цих установах також є неправомірною.

Варто зауважити, що підтримувані доводи зовсім не заперечують та не применшують необхідність та важливість наявності можливості застосування технічних засобів нагляду та контролю у установах. Просто їх використання повинно здійснюватись у відповідності із законодавством.

Слід також відмітити, що у проведеному вище аналізі в частині, яка стосувалась правомірності застосування освітлення,   воно розглядалось як засіб нагляду та контролю (якщо його розглядати як необхідне для проведення відеоспостереження). Тому необхідно додати декілька слів про так зване чергове освітлення, яке застосовується у більшості установ.

КВК та Закон України «Про попереднє ув’язнення» не дають відповіді на те, як має здійснюватись освітлення приміщень відповідних установ.

У Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (які регулюють порядок виконання та відбування покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі)[vii] лише у п. 17 міститься одна вказівка щодо нічного освітлення: «Електролампочки загального освітлення встановлюються в нішах на стелі, а нічного освітлення – в нішах над дверима». Але нічого не вказується про те, коли воно повинні вмикатись, коли вимикатись, якою має бути потужність лампи розжарювання і т.д.

Що стосується слідчих ізоляторів де, як відомо, також використовується цілодобове освітлення, то у Правилах поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту, і засуджених[viii] щодо освітлення приміщень взагалі не міститься жодних положень. Нічого не каже з цього приводу й Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії[ix].

Даючи відповідь на питання про допустимість нічного освітлення в установах виконання покарань, головний санітарний лікар Харківської області зазначила, що за міжнародними стандартами рівень нічного освітлення у палатах лікувальних закладів не повинен перевищувати 5 люкс, а також, що такий рівень освітлення не може погіршити стан здоров’я людей, які перебувають в цьому закладі (колонії)[x]. Перш за все, друга теза-висновок не витікає з неминучістю із першої, адже в лікувальних закладах люди, як правило, не знаходяться по кілька років. По-друге, лікар не вказує що це за стандарти, однак, відшукати їх не вдалось. По-третє, навіть, якщо припустити, що такі стандарти й існують, то вони стосуються лікувальних закладів, і зовсім неоднозначно, що у відповідності з ними світло повинно бути ввімкнене постійно і, що той, хто лікується, не повинен мати можливості його виключати. До того ж, як відомо, в українських установах виконання покарань та слідчих ізоляторах здебільшого нічне освітлення далеко перевищує 5 люкс, а наявність виключень, скоріш за все, підтверджує правило.

Крім того, міжнародні стандарти поводження із ув’язненими свідчать про неправомірність використання нічного освітлення постійно, а не за умови необхідності. Мова йде в першу чергу про доповіді Комітету із запобігання катуванням або іншого нелюдського чи жорстокого поводження чи покарання (Комітет) та рішення Європейського суду з прав людини (Суду).

Ще у своїй доповіді за результатами візиту в України 1998 року Комітет назвав цілодобове штучне освітлення «хибою» (вадою), та рекомендував виправити цей недолік[xi]. У п. 79 доповіді за результатами візиту 2000 року постійне штучне освітлення Комітет назвав постійне штучне освітлення серед матеріальних умов, що складають серію несприятливих факторів. Та рекомендував негайно усунути цей недолік (п. 80)[xii]. У доповіді за результатами візиту 2002 року  Комітет повторив рекомендацію, що система постійного електричного освітлення повинна бути переглянута для того щоб уможливити вимикати світло вночі, якщо це їм необхідно (п. 95)[xiii]. А також, що штучне освітлення не повинно бути ввімкнено вночі за винятком необхідності (п. 100). У доповіді за результатами візиту 2005 року Комітет знову рекомендував переглянути практику залишення світла у камерах увімкненим на ніч і, що світло повинно залишатись ввімкненим лише у окремих випадках (п.108)[xiv]. Можна також відзначити, що, як свідчить практика, Комітет завжди не схвалює обов’язкове цілодобове освітлення.

Відомо, що при вирішенні справ, за заявами  осіб, які утримуються примусово у закритих установах Суд часто керується стандартами, які закріплені у доповідях Комітету. Тому ДПтСУ варто було б серйозно задуматись над переглядом системи освітлення у підпорядкованих установах та внести корективи у нормативно-правову базу.

На сьогодні існує низка рішень Суду, в яких використання постійного штучного освітлення в установах виконання покарань розглядається як одна з умов, які у своїй сукупності становлять порушення статті 3 Конвенції, що забороняє катування, нелюдське чи таке, що принижує людську гідність, поводження чи покарання. Наприклад, у рішенні Степуляк проти Молдови Суд розглядав цю умову серед таких, що суперечать статті 3 Конвенції[xv]. У рішенні Арефьєв проти Росії Суд розглядав як порушення статті 3 умови тримання у слідчому ізоляторі в Івановському 37/1, а серед описаних умов було і освітлення, яке функціонувало цілодобово[xvi]. В рішенні Любименко проти Росії було визнано порушення статті 3 Конвенції. Заявник скаржився на погані умови тримання в слідчому ізоляторі, серед них він називав постійно ввімкнене освітлення, що заважало йому спати[xvii]. У рішенні Губкін проти Росії заявник також серед іншого скаржився на постійне, цілодобове освітлення в слідчому ізоляторі як таке, що заважає йому спати[xviii]. Загалом аналіз практики Суду свідчить, що цілодобово ввімкнене світло є однією із проблем колишніх країн Радянського Союзу.

Підсумовуючи усе вищесказане, можна рекомендувати, з урахуванням практики ув’язнення, міжнародних стандартів щодо умов тримання ув’язнених, в тому числі Конвенції про захист прав та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, наступне:

а) прийняти спеціальний нормативний акт, який регулюватиме застосування технічних засобів нагляду та контролю, а також встановлюватиме їх перелік; конкретизувати цілі з якими вони можуть використовуватись, а також обґрунтувати обрання одних, а не інших видів цих засобів;

б) врегулювати порядок освітлення, в тому числі: передбачити, що цілодобове освітлення може використовуватись не завжди, а за необхідності; у яких саме випадках воно може застосовуватись; коли воно повинно вмикатись та вимикатись; якою має бути потужність ламп розжарювання, які вмикаються вдень або вночі.

Коментар ПЛ. Підтримуючи міркування та висновки нашого автора, зауважимо, що, на нашу думку, застосування технічних засобів нагляду та контролю детально регулюється у відомчих нормативних актах ДПтСУ з обмеженим доступом. Було б доречним вимагати, щоб норми таких документів з обмеженим доступом, які стосуються прав людини, були відкриті за режимом доступу. Як відомо, ч.3 статті 57 Конституції стверджує, що «Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними», а питання, що розглядається, безсумнівно, прямо стосується прав людини і, як доводить автор, вже стало предметом розгляду міжнародних правозахисних інституцій. Крім того, слід додати, що, відповідно до статті 4 Закону «Про попереднє ув’язнення», підслідні можуть перебувати або в СІЗО, або на гауптвахті (якщо йдеться про військові злочини), або, в окремих випадках, в ізоляторах тимчасового тримання. Дільниця слідчого ізолятора в виправних колоніях тут не передбачена, і тому Наказ №280 від 30 грудня 2003 року, який затверджує Положення про такі дільниці, вочевидь суперечить Закону «Про попереднє ув’язнення». Крім того, згідно з п 2.2. Положення у такій дільниці тримаються особи, взяті під варту, та засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, вироки щодо яких не набрали законної сили. Отже, переведення Юлії Тимошенко як підслідно-арештованої до дільниці слідчого ізолятора в Качанівській виправній колонії є цілком незаконним. Такі дільниці були створені, щоб розгрузити слідчі ізолятори, які тоді були вкрай переповнені. Сподіваємось, що новий Кримінально-процесуальний кодекс нарешті приведе законодавство про попереднє ув’язнення у відповідніс

[i] Не зважаючи на їх нечинність, в’язничні правила не помічені на офіційному сайті Верховної Ради України як такі, що втратили чинність:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_032&p=1326399795596739

У нових в’язничних Правилах 2006 року чітко вказується: «керуватися у своїй законотворчості, політиці та практиці Правилами, які містяться в додатку до даної Рекомендації, яка замінює Рекомендацію R (87) 3 Комітету Міністрів щодо Європейських пенітенціарних правил». Див. текст Правил: http://ukrprison.org.ua/files/docs/1205910128.pdf

[ii] ДПтСУ посилається на передбачення певних прав адміністрації колонії щодо здійснення нагляду та контролю (наприклад, відео нагляду) за засудженими статтею 7 Закону України «Про попереднє ув’язнення», яка не містить і слова про засоби нагляду та контролю.

[iii] Текст мінімальних правил на офіційному сайті Верховної Ради України:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_212

та офіційному сайті ООН: http://un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/prison.shtml

[iv] http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1129-15

[v] З приводу цієї цілі вважаю за доцільне сказати кілька слів. Під таку ціль, як «отримання необхідної інформації про поведінку засуджених» підпадає занадто широке коло можливої інформації. З цього витікає, що будь-яку інформацію можна визнати необхідною адміністрації колонії, а отже вона змогла б здійснювати контроль та нагляд спецтехзасобами  коли заманеться. Встановлення цілей втручання, покликано закріпити певні гарантії від втручання в право на приватність, яке передбачено, наприклад, статтею 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Виходячи з такого широкого трактування останньої цілі, повністю втрачає свій сенс встановлення інших, передбачених статтею 103 КВК, цілей, адже їх можна охопити останньою.

Цікаво, що в ч.2 ст. 8 Конвенції вказуються інші, ніж у КВК цілі можливого втручання у приватне життя: Органи державної влади не можуть втручатись  у  здійснення цього  права (права на повагу до приватного та сімейного життя. ― Ч.В.), за винятком випадків,   коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у  демократичному  суспільстві  в інтересах  національної  та  громадської  безпеки  чи економічного добробуту країни,   для запобігання заворушенням чи  злочинам,   для захисту  здоров’я  чи  моралі  або для захисту прав і свобод інших осіб (виділено мною. ― В.Ч.). Тобто бачимо яскраву невідповідність обмеження яке накладається на право на приватність КВК, міжнародному документу, який має вищу за нього юридичну силу.

[vi] http://kvs.gov.ua/punish/control/uk/publish/article?art_id=95983&cat_id=45347&search_param=%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F&searchForum=1&searchDocarch=1&searchPublishing=1

[vii] Затверджені Наказом Державного департаменту  України з питань виконання покарань №275 від 25.12. 2003 : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1277-03&p=1326399795596739

[viii] Затверджені Наказом Державного департаменту  України з питань виконання покарань №192 від 25.08. 2000: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/REG4973.html

[ix] Затверджені Наказом Державного департаменту  України з питань виконання покарань №280 від 30.12. 2003: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0065-04

[x] http://interfax.com.ua/rus/main/91271/

[xi] http://cpt.coe.int/documents/ukr/2002-19-inf-ukr.pdf

[xii] http://cpt.coe.int/documents/ukr/2002-23-inf-ukr.pdf

[xiii] http://cpt.coe.int/documents/ukr/2004-34-inf-eng.htm

[xiv] http://cpt.coe.int/documents/ukr/2007-22-inf-eng.htm

[xv] http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?action=html&documentId=825186&portal=hbkm&source=externalbydocnumber&table=F69A27FD8FB86142BF01C1166DEA398649

[xvi] http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?action=html&documentId=876814&portal=hbkm&source=externalbydocnumber&table=F69A27FD8FB86142BF01C1166DEA398649

[xvii] http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?action=html&documentId=848474&portal=hbkm&source=externalbydocnumber&table=F69A27FD8FB86142BF01C1166DEA398649

[xviii] http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?action=html&documentId=849681&portal=hbkm&source=externalbydocnumber&table=F69A27FD8FB86142BF01C1166DEA398649