MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Права людини в Україні 2011. X. СВОБОДА МИРНИХ ЗІБРАНЬ

21.03.2012   

[1]

1. Вступ

Конституція України гарантує кожному право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2001 року зазначив, що право на мирні зібрання є «невідчужуваним і непорушним» правом громадян і дав офіційне тлумачення статті 39 Конституції, зокрема, щодо термінів сповіщення органів влади про проведення масового заходу. Також Конституційний Суд визначив, що конкретизувати окремі положення статті 39 Конституції повинен окремий закон, який до цього часу не прийнятий.

Обов’язковими до виконання актами щодо свободи мирних зібрань є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру ОБСЄ 1990 року. Складовою частиною міжнародного права в цій галузі є практика Комітету ООН з прав людини та Європейського суду з прав людини. Крім того, важливе місце посідають Керівні принципи зі свободи мирних зібрань БДІПЛ ОБСЄ.

Акти, що на національному рівні регламентують в Україні організацію та проведення мирних зібрань і відповідальність за порушення, — Конституція, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс, окремий розділ Кодексу про адміністративне судочинство та згадане Рішення Конституційного Суду. Профільного закону, який би регламентував організацію та проведення мирних зборів, в Україні досі немає, хоча його давно рекомендували прийняти Рада Європи та Європейський Союз. Відсутність даного закону призводить до необґрунтованих заборон мирних зібрань адміністративними судами, притягнення до адміністративної відповідальності учасників, різноманітних порушень прав людини з боку органів внутрішніх справ, встановлення різного виду обмежень на мирні зібрання з боку органів місцевої влади щодо місця проведення, строків завчасного повідомлення тощо.

З огляду на задекларований вищим керівництвом держави курс на євроінтеграцію, органи влади та місцевого самоврядування повинні створювати усі необхідні умови для забезпечення прав людини, в тому числі й для реалізації свободи мирних зібрань. Але, аналізуючи дані, отримані під час моніторингу за дотриманням та забезпеченням права на мирні зібрання у 2011 року, можна констатувати, що міжнародні стандарти в сфері дотримання права на мирні зібрання в Україні майже не дотримуються. Адже вони зобов’язують державу не лише поважати свободу мирних зібрань (не втручатись в право на його реалізацію), а й накладають на неї позитивний обов’язок забезпечувати та сприяти реалізації цього права.

У 2011 році за даними МВС відбулося понад 172 тис. мирних зібрань (у 2010 р — понад 260 тис.). Але кількість судових заборон мирних зібрань у 2011 була більшою, ніж у 2010, а у 2010 році — вдвічі більшою, ніж у 2009 р.[2] Стали ще більшими, ніж у 2010 році, і масові та системні порушення свободи мирних зібрань з боку органів внутрішніх справ — втручання з метою перешкодити взяти участь в мирних зібраннях, надання переваги одній із сторін під час їх проведення, безпідставне припинення мирних зібрань та затримання його учасників, протиправне нереагування працівників міліції на сутички, що виникають між опонентами, надмірне застосування сили і спеціальних засобів проти учасників мирних акцій та інші.

Однією з причин цих порушень є відсутність профільного закону. Однак, певні кроки в напрямку його створення таки відбуваються. Так, Комісією зі зміцнення демократії й утвердження верховенства права, яка є консультативно-дорадчим органом при Президентові України, розроблено новий законопроект «Про свободу мирних зібрань». Даний нормативний акт отримав схвальний відгук Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія), та наразі йде його громадське обговорення.

2. Судові заборони мирних зібрань

2.1. Дані з Єдиного реєстру судових рішень[3]

У 2011 р., згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, окружні адміністративні суди ухвалили 227 постанов у справах щодо заборони мирних зібрань.

У 203 справах (89,4%) суди заборонили мирні зібрання (у 2010 році — у 83% випадків). Лише у 24 справах (10,6%) суди відмовили у задоволенні позовів від органів влади. При цьому 11 постанов про відмову у задоволенні позову (4,8%) припадає на Севастопольський окружний адміністративний суд, тобто на всю Україну (крім Севастополя), кількість відмов органам влади у забороні мирних зібрань становить лише 5 відсотків.

Лідерами за кількістю справ щодо заборони мирних зібрань у 2011 році були: Автономна Республіка Крим, Одеська область, м. Севастополь, Дніпропетровська та Харківська області. У Донецькій, Запорізькій, Київській, Львівській, Одеській, Полтавській, Сумській, Тернопільській, Харківській та Черкаській областях суди задовольнили всі позови органів влади з вимогою заборонити мирні зібрання.

У Миколаївській області усі судові рішення були сприятливими для організаторів мирних зібрань, у Чернігівській області — половина, у м. Севастополі — найбільша кількість таких рішень — 11, що склало 48% від загальної кількості судових рішень.

Водночас у семи регіонах, за даними реєстру судових рішень, таких справ взагалі не було — це Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Рівненська та Хмельницька області. Дуже мало справ у Волинській та Чернігівську областях.

Практика апеляційних судів інстанції свідчить про те, що вони суди переважно залишають в силі постанови судів як про заборону мирних зібрань, так і про відмову у цьому. Лише двома постановами апеляційних судів скасовано заборону, але ці постанови були ухвалені уже після того, як мирні зібрання мали відбутися.

Вищий адміністративний суд України у 2011 році не ухвалив жодного рішення, яке було б сприятливим для організаторів мирних зібрань.

Оскільки до Єдиного державного реєстру судових рішень включені не всі судові постанови, наведені дані не можуть вважатися достовірною судовою статистикою.

2.2. Територіальний аспект[4]

Дослідникам не вдалося встановити пряму залежність між кількістю справ про обмеження мирних зібрань і громадською активністю населення у регіонах. Є чимало регіонів, де число мирних зібрань досить велике, але заборон порівняно не багато (наприклад, Львівська і Одеська області). А м. Київ і Крим є найбільш активними, водночас кількість судових постанов про заборону мирних зібрань тут найбільша.

Натомість простежується інша залежність: кількість судових втручань у свободу мирних зібрань більша там, де органи місцевого самоврядування прийняли локальні акти, що визначають «порядок» реалізації права на мирні зібрання, а фактично обмежують конституційну свободу мирних зібрань. Наприклад, встановлюють строки сповіщення органів влади про проведення мирного зібрання, обмежують їх проведення конкретними місцями (наприклад, в Полтаві — місцем біля стадіону, подалі від органів влади) тощо.

Порушення умов, визначених цими актами, часто використовують для звернення до суду для заборони мирних зібрань. В тих містах, де такі положення прийняті, кількість звернень владних структур з вимогою обмежити право на мирні зібрання є значно більшою порівняно з невеликою кількістю мирних зібрань. Для прикладу можна навести такі міста як Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон.

Слід зазначити, що у 2011 р. відповідні положення в Чернівцях та Сімферополі були оскаржені та скасовані в судовому порядку як такі, що прийняті з перевищенням компетенції та порушують свободу мирних зібрань. Проте негативний вплив таких положень на реалізацію свободи мирних зібрань залишається незмінним.

2.3. Підстави судових заборон мирних зібрань

Жодна із підстав, які використовується адміністративними судами для заборони мирних зібрань, не випливає із конституційних норм та міжнародних стандартів. Ось мотиви, які найбільш часто покладаються в обґрунтування судового рішення[5]:

—  повідомлення про зібрання було надане запізно;

—  бракує правоохоронців для охорони громадського порядку;

—  в місті перебувають іноземні делегації;

—  подана заявка про проведення зібрання у той же час і на тому ж місці («контр зібрання»).

У цих випадках підставою для заборони мирного зібрання є нічим не підтверджені припущення про можливі порушення громадського порядку в ході заходу. За цією логікою можна заборонити будь-які спортивні змагання, оскільки є ризик травм, і тому вони загрожують здоров’ю.

Такі мотиви — загроза здоров’ю — також традиційно використовуються судами, особливо в заборонах зібрань, які співпадають із святами. Так, Волинський окружний адміністративний суд заборонив зібрання тому, що воно «буде відбуватись за місцем та у час проведення пасхальних та травневих свят, у зв’язку з чим в центральній частині міста буде мати місце скупчення великої кількості людей, що може призвести до порушень громадського порядку, створити реальну загрозу здоров’ю громадян» (постанова № 14873408 від 12 квітня 2011 р.). Подібні аргументи застосував Херсонський окружний адміністративний суд, коли заборонив святкувати День незалежності:

«Святковий день передбачає збільшення концентрації населення в місті, в тому числі на площі Свободи, тому у разі проведення вказаної акції з боку міської влади буде неможливо належним чином забезпечити охорону правопорядку, а також організувати належну медичну допомогу, тому що  в разі проведення акції значна кількість працівників правоохоронних органів і медичних установ будуть задіяні в проведенні свята. Окрім цього, концентрація населення в святковий  день  несе за собою обов’язок органів місцевого самоврядування забезпечити вільний рух і відпочинок громадян» (постанова № 18140626 від 23 серпня 2011 р.).

Обмеження соціальних гарантій, суттєве зменшення пенсій окремим категоріям населення призвели до масових соціальних протестів. Для їх припинення влада всіляко застосовувала суди, які йшли назустріч і, як правило, забороняли мирні протестні акції з різних вигаданих причин. У Донецьку вперше в судовій практиці суд заборонив мирну акцію на підстави загрози терористичного акту, як видається, цілком надуманої. Рішення суду було ухвалене 23 листопада, а виконане лише 27 листопада, хоча за наявності справжньої загрози теракту воно мало бути виконане негайно. Окрім того, не був скасований футбольний матч в Донецьку, хоча кількість уболівальників була значно більшою, ніж кількість учасників пікету. Наслідком судового рішення стала смерть колишнього шахтаря 74-літнього Геннадія Конопльова під час знищення міліцією наметів пікетувальників.

3. Моніторинг порушень свободи мирних зібрань органами внутрішніх справ

3.1. Втручання правоохоронців з метою перешкодити громадянами
прийняти участь в мирних зібраннях

Протягом 2011 року перешкоджання бажаючим взяти участь у мирних зібраннях, як і в 2010 році, носили масштабний характер. Це дає право говорити про наявність відповідних централізованих вказівок працівникам міліції на рівні МВС та/або з боку керівництва на рівні рай-облдержадміністрацій.

В якості доказу можна навести вказівку МВС від 10 січня 2011 року № 266/Рт за підписом заступника міністра внутрішніх справ Віктора Ратушняка, якою вимагалося від керівників територіальних підрозділів УМВС/ГУМВС посилити контроль у зв’язку з громадськими акціями, які плануються на 17 та 22 січня 2011 року, та збирати інформацію про їх учасників. Так, п. 2. зазначеної вказівки зобов‘язує працівників міліції ужити заходів щодо недопущення виїздів технічно несправного автотранспорту, призначеного для перевезення учасників заходів, а п. 6. — надати в ДГБ інформацію про організовані виїзди (зазначивши прізвища старших, контактні телефони, час відбуття, прибуття, вид транспорту, кількість осіб) та заплановані на території обслуговування масові заходи.

Подібним за змістом є розпорядження першого заступника міністра Сергія Попкова від 10 жовтня 2011 року № 14336/Пп щодо розгортання діяльності оперативних штабів у зв‘язку з тим, що окремими партіями, громадськими організаціями різної політичної спрямованості планується проведення масових та інших заходів. Цим розпорядженням керівники УМВС/ГУМВС зобов‘язані забезпечити постійний збір, аналіз і обмін з іншими правоохоронними органами інформацією з метою недопущення порушень громадського порядку, своєчасний вплив на розвиток подій, упередження їх загострення під час проведення масових заходів у столиці та регіонах держави.

На виконання подібних доручень МВС України, в областях зазвичай готується відповідне розпорядження начальника ГУМВС/УМВС. Ним до особового складу доводяться вимоги керівництва, а також покладається обов’язок забезпечити збір і узагальнення інформації про масові заходи, максимальне попередження організаторів, а при відповідній неофіційній вказівці — недопущення виїзду громадян для участі в масових акціях до м. Київ. Наведемо витяг з одного з таких розпоряджень:

«14 травня 2011 року в м. Києві біля адмінбудівлі Верховної Ради України з 11.00 заплановано проведення всеукраїнської акції «День гніву». Для участі у заходах до столиці держави планується виїзд значної кількості громадян, а також у підтримку даної акції заплановані масові заходи на території області.

ВИМАГАЮ:

1.2. З урахуванням ситуації, що складається, забезпечити постійний контроль за своєчасним отриманням інформації про намір виїзду організованих груп громадян або окремих осіб до столиці держави або обласного центру для участі у масових заходах або альтернативних акціях протесту. Додатково провести з організаторами попереджувально-профілактичну роботу з недопущення правопорушень, забезпечити негайне надання цих відомостей до УГБ, зазначивши час відбуття, прибуття, вид транспорту, кількість осіб, прізвища старших та їх контактні телефони.

1.3. При проведенні робочих зустрічей з ініціаторами та організаторами проведення таких заходів, зажадати від них суворого дотримання правопорядку та попередити про відповідальність у разі його порушення, у разі скоєння протиправних дій документувати та вживати заходів реагування.

2. УДАІ організувати ретельний технічний огляд автотранспорту, яким громадяни вирушатимуть до місця проведення акції. Уживати заходів щодо заборони виїзду технічно несправного автотранспорту. З водіями проводити інструктажі щодо суворого дотримання ними правил дорожнього руху.»

Очевидно, що таким чином керівництво МВС фактично «запланувало» порушення прав людини — недопущення автобусів на масові зібрання, збір інформації про тих, хто виїжджає. Саме на виконання подібних вказівок блокувались виїзди протестувальників до різних міст України, наприклад, під приводом поганого технічного стану автобусів.

Законність своїх дій працівники міліції пояснюють тим, що «профілактичний вплив» проводиться з метою «запобігання правопорушенням» й є одним із завдань міліції, відповідно до статті 2 Закону України «Про міліцію». Крім того, міліція зобов’язана брати участь у правовому вихованні населення, а тому при проведенні такого роду співбесід, в якості обґрунтування своїх дій, працівники міліції посилаються на необхідність нагадування про діючі норми права і відповідальність за їх порушення.

Проте, на нашу думку, попереджувально-профілактична робота має бути спрямована на забезпечення права громадян на проведення мирних зібрань. Натомість, під приводом роз’яснення законодавства і відповідальності за його порушення, здійснюється тиск на громадян, насамперед з метою їх відмови від участі в масових заходах. Враховуючи те, що приводом для такої роботи є намір про проведення масового заходу, будь-яке втручання працівників міліції можна кваліфікувати як таке, що направлено на обмеження права громадян на участь в мирних зібраннях. А збір інформації про учасників або організаторів масового заходу є не що інше, як брутальне порушення права на приватність.

Наведемо приклади перешкоджання участі в мирних зібраннях.

1. За повідомленням голови Незалежної профспілки гірників України Михайла Волинця правоохоронні органи всіляко перешкоджали учасникам акції протесту «Відбери в олігархів Україну, поверни її громадянам!». З його слів, під час агітації Коаліції представників помаранчевої революції (КУПР) на підтримку «автомайдану» в місті Києві, їх машина з листівками кілька разів зупинялася працівниками ДАІ, які намагалися її заарештувати[6].

2. Аналогічне повідомлення надійшло також від координатора підготовки до всенародного маршу протесту всеукраїнської громадської акції «Вперед!» Андрія Панайотова, який повідомив, що на перевізників чинився тиск з боку влади, аби вони відмовилися від перевезення громадян на заплановану на 19 травня акцію протесту в Києві. Подібні сигнали надходили також з Хмельницького, Чернігова та інших міст.[7]

3. У Криму працівники міліції попередили організаторів та учасників сатиричного флеш-мобу «Здрастуйте, Василю Георгійовичу!» про адміністративну відповідальність за проведення акції. Міліція автономії вважає, що такі заходи можна проводити лише з дозволу міськради Сімферополя. «Організація, проведення та прийняття участі в даному заході будуть розглядатися як порушення чинного законодавства у сфері посягань на встановлений порядок управління», — заявило ГУ МВС України в АР Крим, попередивши, що санкція за цією статтею передбачає покарання у вигляді штрафу від 170 грн. або адміністративний арешт на строк до 15 діб.[8]

4. 8 вересня представники Дніпропетровської міської організації «Батьківщина» зробили заяву про те, що в обласному управлінні ДАІ перевізникам не дають дозволу на виїзд до Києва. За словами керівника Дніпропетровської міської організації партії «Батьківщина» Максима Курячого, близько 20 перевізників до яких вони звернулися з проханням організувати виїзд до Києва, не змогли отримати дозвіл на виїзд з боку співробітників обласного ДАІ.[9]

3.2. Надання переваги працівниками ОВС одній із сторін
під час проведення мирних зібрань

Подібні порушення характерні при проведенні демонстрацій і контр-демонстрацій, пікетувань та інших акцій громадської непокори, під час яких можливі випадки проведення в одному і тому ж місці акцій учасниками з різними ідеологічними поглядами. Доволі часто це використовується представниками провладних політичних сил задля унеможливлення проведення акцій представниками опозиції та іншими учасниками, хто бажає виступити з критикою дій або бездіяльності влади. Вимоги національного законодавства та міжнародна практика у таких випадках обмежують примусові дії правоохоронців лише розділенням або ж розведенням опозиційних сторін. Проте працівники ОВС України, як правило, нехтують цим обмеженням та часто надають перевагу провладним політичним силам, при цьому порушуючи права інших учасників мирних заходів. Це підтверджується рядом фактів, які мали місце у 2011 році.

Як приклад, 25 травня під час студентської акції протесту з вимогою відхилення міністерського законопроекту «Про вищу освіту» міліція дала змогу розміститись «прихильникам» законопроекту про вищу освіту ближче до Адміністрації Президента, витіснивши при цьому студентів в бік вулиці Інститутська.[10]

3.3. Безпідставне припинення працівниками ОВС проведення мирних зібрань
та затримання його учасників

Цей вид порушень з боку працівників міліції останнім часом набув значного поширення. Активно поновлюється негативна практика складання «шаблонних» матеріалів відносно затриманих учасників мирних зібрань для притягнення їх до адміністративної відповідальності за ознаками ст. 185 КУпАП (злісна непокора законній вимозі працівника міліції). Ця стаття була довгий час досить зручною у застосуванні, оскільки у судовій практиці провина легко доводиться через надання переваги показам саме працівників міліції.

Але 11 жовтня 2011 року Конституційний суд України визнав неконституційним положення закону «Про міліцію», яким їй надано право затримувати осіб, які виявили непокору законним вимогам правоохоронців, до розгляду справи в суді. Відповідне рішення[11] було оприлюднено 13 жовтня на офіційному сайті суду. Водночас дуже рідкими є випадки притягнення до відповідальності службових осіб за незаконне перешкоджання з їх боку проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 340 КК України) та за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1 КупАП).

Наведемо приклади незаконних затримань учасників зібрань.

1. Затримання активістки жіночого руху «FEMEN» Інни Шевченко, на центральній вулиці Києва — Хрещатику, де вона разом з іншими учасниками проводила мирну акцію з нагоди «Міжнародного дня обіймів», у ході якої учасники обіймали всіх бажаючих.[12]

2. 15 вересня кілька десятків бійців підрозділу «Беркут» зірвали проведення ярмарку «Спасибі жителям Донбасу» компанією Prostoprint через 5 хвилин після її початку на Майдані Незалежності в Києві. Організатори акції подали в КМДА заявку на проведення заходу, і відповідний дозвіл було отримано. Проте через 5 хвилин після початку акції, на якій зібралося близько 200 осіб, кілька десятків співробітників «Беркута» оточили організаторів акції. При цьому організатор ярмарку і керівник компанії Денис Олейников опинився поза кільцем, в натовпі «глядачів» цього дійства, а всередині — співробітники його компанії і привезена на ярмарок продукція.[13]

3. В Донецькій області міліція затримала групу пенсіонерок, які перебували на шляху проїзду президента В. Януковича з донецького аеропорту до Макіївки і мали намір привернути його увагу до своїх проблем власноручно виготовленим плакатом. У прес-службі Донецького міськвідділу міліції підтвердили: «Так, вони затримані і перебувають у Київському райвідділі. У них вилучено плакати образливого для президента змісту. Зараз складається протокол за частиною 185-1 «Кодексу України про адміністративні правопорушення». Що казати — цікава і оригінальна інтерпретація міліцією появи пенсіонерок на вулиці, як скоєння порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.[14]

4. 17 вересня в центрі Донецька міліція і невідомі люди в цивільному затримували учасників акції, яку проводила організація «Патріот України» спільно з фанатами футбольних клубів. Після того як учасники акції пройшли близько 500 метрів назустріч їм вийшли співробітники міліції, які заявили, що ця політична акція «не була заявлена», та що її треба припинити, після чого затримали близько 10 осіб. Їх кілька годин протримали у Ворошиловському РВВС і відпустили. На сімох найбільш активних учасників акції було складено протоколи за ст.185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій».[15]

5. 12 жовтня 2010 року з 11.30 до 12.40 у Львові громадська організація «Вартові закону» провела пікет перед прокуратурою з вимогою розслідування зловживань у сфері ЖКГ під гаслом «Геть корупцію з прокуратури!». 13 жовтня суд заборонив громадській організації «Вартові закону» проводити пікетування прокуратури щовівторка, починаючи з 19 жовтня 2010 року. Під час проведення мирного зібрання не було зафіксовано порушень громадського порядку, що підтверджується численними відеозаписами події.

Незважаючи на це, працівники міліції вимагали припинити пікет та провести організаторів до райвідділу міліції. Вони пояснювали свої вимоги тим, що організатори не мали дозволу на проведення мирного зібрання. 14 жовтня двоє організаторів пікету, Олексій Вєренцов та Ігор Танячкевич, були затримані міліцією, доставлені до суду, котрий засудив їх до трьох діб адміністративного арешту за злісну непокору законному розпорядженню міліції та порушення порядку організації мирного зібрання (статті 185 та 185-1 Кодексу про адміністративні правопорушення).[16]14 Юристи УГСПЛ підготували та подали заяву до Європейського суду про порушення статей 5 та 11 Європейської конвенції. Ця заява розглядається Судом в пріоритетному порядку і вже в середині 2011 р. пройшла комунікацію. Можна очікувати позитивне для заявників рішення Суду вже у 2012 році.

3.4. Бездіяльність працівників міліції під час сутичок,
що виникають між опозиційними сторонами в ході мирних зібрань

Показовою була бездіяльність міліції 9 травня 2011 р. після офіційних заходів у районі пагорба Слави і Марсового поля, коли відбулися сутички між представниками «Свободи» та представниками «Русского единства» і «Родины». За даними ВО «Свобода», до лікарні потрапили двоє її членів. Одному, 1983 р. н., прострелили ногу, іншому, 1988 р. н., було розбито голову, лікарі діагностували в нього струс мозку.[17]15

Представники ВО «Свобода» під час мітингу «Комуністичної партії України», який проходив на Майдані Незалежності 7 листопада попри заборону Київського окружного адміністративного суду, розірвали червоний прапор. Це стало причиною бійки між «свободівцями» та комуністами. Під час ходи колони в бік Майдану Незалежності представники «Свободи» ще декілька разів намагались їх зупинити. Вони кидали різні предмети, яйця в бік колони комуністів.[18]16 Міліція жодним чином не відреагувала на такі дії з боку представників «Свободи».

3.5. Надмірне застосування сили і спеціальних засобів
проти учасників мирних зібрань з боку правоохоронних органів

Аналіз дій міліції дає підстави говорити, що застосування сили та спеціальних засобів проти учасників мирних зібрань з боку працівників ОВС не носить масового характеру. Здебільшого міліція намагається дотримуватись стратегії охорони громадського порядку та адекватної тактики реагування на прояви агресії.

У той же час спостерігалися деякі випадки неналежного застосування працівниками міліції спецзасобів. Так, під час подій, що відбулися 24 серпня у центрі Києва, десятки учасників пішої ходи прихильників опозиції отримали травми внаслідок застосування бійцями спецпідрозділу міліції «Беркут» сльозогінного газу. Наступного дня, 25 серпня, у столичній міліції підтвердили той факт, що під час спроби прихильників опозиції прорвати міліцейський кордон, хтось із бійців «Беркуту» застосував якийсь аерозоль. Проте, зі слів представника ГУМВС, не було відомо, який саме газ був застосований

22 вересня під час проведення акції протесту проти політики міністра освіти Дмитра Табачника на Софіївській площі у Києві між працівниками спецпідрозділу «Беркут» і учасниками мирного зібрання відбулись незначні сутички. В результаті були затримані четверо найбільш активних мітингувальників. Перед цим міліція оточила апаратуру, принесену організаторами акції, і не дозволяла її забрати.[19]

Особливо ця тема є актуальною у зв’язку з проведенням в Україні наступного року чемпіонату «Євро-2012». Вона демонструє здатність правоохоронних органів забезпечити безпеку громадян під час проведення чемпіонату, при цьому не порушуючи їх прав.

Як відомо, в мережі Інтернет була поширена інформація з фотографіями події, в ході якої підрозділ «Беркут» здійснював затримання фанатів футбольного клубу «Таврія». Як розповідають самі фанати, мало того, що після футболу їх цілу годину безпідставно тримали на стадіоні, та ще й безпідставно застосували до них фізичну силу. На виході із сектору їх оточили бійці «Беркута» і, зімкнувши кільце, нікого з нього не випускали. Після цього, з допомогою гумових кийків, погнали до воріт стадіону. Близько 50 чоловік обшукали і відправили у відділення міліції.

3.6. Переслідування учасників мирних зібрань після того, як захід було проведено

З метою зменшення активності громадян щодо участі в масових акціях, влада досить часто шукає привід для помсти учасникам акцій протестів після їх завершення.

Так, 19 травня у Києві відбулася Всеукраїнська громадянська акція протесту «Вперед». Після заходу координаційна рада зазначеної акції зробила заяву, що влада посилює тиск на активістів акції. Як наголошується у заяві, в Алчевську на координатора Всеукраїнської громадянської акції «Вперед», профспілкового активіста М.Олексюка посилився тиск контролюючих органів[20]. «Сам Олексюк неодноразово звертався до міської і обласної прокуратур зі скаргами на неправомірні дії контролюючих органів. Проте реакції з боку правоохоронних органів не було», — повідомив УНІАН[21].

У Чернігові голові профспілки підприємців Чернігівщини, члену Координаційної ради «Вперед» О. Варнаковій погрожували порушенням проти неї кримінальних справ. У Кривому Розі одразу після Весняного маршу протесту керівництво місцевої СЕС організувало позапланову перевірку на ринку, підприємці якого активно підтримували акції «Вперед», і спробувала закрити 10 магазинів, власниками яких «випадково» виявилися профспілкові активісти.

Подібні випадки мали місце й після маршу опозиції під час святкування Дня незалежності в м. Києві. Після завершення мирних заходів слідчим відділом управління МВС в місті Києві було затримано двоє учасників акції (ст. 115 УПК — затримання слідчим підозрюваного у скоєнні злочину) й відносно них були порушені кримінальні справи за частиною 3 статті 296 Кримінального кодексу України (хуліганство).

Відділ зв’язків з громадськістю оприлюднив наступне повідомлення з цього приводу:

«Враховуючи те, що грубе порушення громадського порядку відбувалося за мотивами явної неповаги до суспільства (некоректні гасла, заклики до невиконання вимог суду та ін.) і було пов’язане з опором представникам влади, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку, відповідно до вищевказаної статті активістів можуть посадити на термін від двох до п’яти років.»[22]

4. Рекомендації

1. Затвердити Наказом Міністра МВС та зареєструвати в Міністерстві юстиції «Методичні рекомендації із забезпечення охорони правопорядку під час проведення масових заходів та акцій», розроблені спільно з представниками громадських організацій

2. Створювати комісії у МВС за участю представників громадськості для розслідування інцидентів під час мирних зібрань, що виникли за участю правоохоронних органів. Висновки цих комісій мають бути оприлюднені.

3. Провести навчання працівників спеціальних підрозділів та патрульно-постової служби правоохоронних органів з метою забезпечення ними громадського порядку при проведенні мирних зібрань, охороні учасників мирних зібрань, підстав і умов використання ними спеціальних засобів і фізичної сили, а також забезпечити незалежний контроль за реалізацією їхніх повноважень під час проведення мирних зібрань.

4. Перекласти українською мовою рішення Європейського Суду з прав людини за статтею 11 Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод, що стосуються свободи мирних зібрань, та передати ці переклади в усі окружні адміністративні суди, Вищий адміністративний суд та Верховний суд України.

5. Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, розробити навчальний курс і провести навчання суддів усіх окружних адміністративних судів щодо практики застосування статті 11 Європейської конвенції з прав людини в судовій практиці щодо подань органів влади про заборону мирних зібрань.

6. Верховному Суду України доцільно узагальнити практику рішень судів у справах про обмеження права на мирні збори та демонстрації.

7. Прийняти законопроект про проведення мирних зібрань, розроблений українськими правозахисними організаціями, в якому враховується практика Європейського суду з прав людини та позитивна практика демократичних країн.

 

 

[1]    Підготовлено Євгеном Захаровим на основі дослідження практики адміністративних судів у справах про обмеження права на мирні зібрання за 2009–2011 роки, проведених ЦППР (автори Роман Куйбіда, Максим Середа), та моніторингу свободи мирних зібрань в 2011 році Асоціації українських моніторів з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Вадим Пивоваров та інші).

[2]    Р. Куйбіда. Забороняючи мітинги, суди використовують указ радянських часів. Gazeta.ua від 6 грудня 2011 р.

[3]    Максим Середа, http://pravo.org.ua/index.php/2010-03-07-18-06-07/adminyust/488--2011-

[4]    Куйбіда Р., Середа М. Мирні зібрання: рік заборон // Юридичний вісник України. — 2012. — № 1–2 (862–863). — С. 18–19, http://pravo.org.ua/index.php/2010-03-07-18-06-07/adminyust/465-2012-01-16-16-55-52

[5]    Р. Куйбіда. Забороняючи мітинги, суди використовують указ радянських часів. Gazeta.ua від 6 грудня 2011 р.

[6]    http://umdpl.info/index.php?id=1301039762

[7]    http://umdpl.info/index.php?id=1305659268

[8]    http://umdpl.info/index.php?id=1313152982

[9]    http://umdpl.info/index.php?id=1312788317

[10]   http://dyvensvit.org/osvita/217-osvita-statti/3752-studentskyj-ruh-dvi-akciji--dva-sposoby-zhyttja

[11]   http://ccu.gov.ua/uk/publish/article/158601

[12]   http://vpg.org.ua/2011/01/blog-post_16.html

[13]   http://umdpl.info/index.php?id=1316165543

[14]   http://umdpl.info/index.php?id=1313742357

[15]   http://umdpl.info/index.php?id=1316420953

[16]   http://pravotoday.in.ua/ua/press-centre/publications/pub-349/

[17]   http://galinfo.com.ua/news/87455.html

[18]   http://ukr.obozrevatel.com/news/svobodivtsi-na-hreschatiku-pobilisya-z-komunistami.htm

[19]   http://umdpl.info/index.php?id=1316718183

[20]   http://govpered.org.ua/index.php/news/109-tisknaativistivvpered

[21]   http://ukrainianweek.com.ua/News/23480

[22]   http://ura-inform.com/uk/politics/2011/08/30/protest

 Поділитися