MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

19. ПРАВО НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я (ДЕЯКІ АСПЕКТИ)

07.03.2013   

Щодо медичної реформи[1]

Вступ

За даними Державної служби статистики у 2012 році в Україні спостерігалось природне скорочення населення – українців за рік стало менше на 124 996 особи[2].

Незважаючи на відкриття за два роки (2011– 2012) перинатальних центрів[3] у Кіровограді, Донецьку, Харкові, Житомирі, Дніпропетровську, Києві, Сімферополі та Полтаві, кількість померлих дітей у перинатальному періоді[4] не тільки не знижувалась, але мала тенденцію до зростання – 4769 ( 4704 у 2011 році).

У 2012 році майже удвічі більше малюків (дітей віком до 1 року) померло від онкологічних захворювань (42 малюка у 2012 р, 26 – у 2011 р.).

Смертність від онкологічних захворювань дорослого населення також мала тенденцію до зростання – 204 померлих особи на 100 тис. населення у 2011 році (у 2011 році – 194, 9).

Смертність від хвороб, що були зумовлені вірусом імунодефіциту людини, залишалась на незмінному рівні – 12,1 померлих на 100 тис. населення (загалом 5042 українців).

Як відомо, сучасна медицина – це наукомістка та ресурсомістка галузь. Тільки реальним залученням фінансових ресурсів можливо подолати вищенаведені вибіркові приклади неефективності роботи системи охорони здоров’я.

У зведеному Державному бюджеті України на 2012 рік видатки на охорону здоров’я складали – 55,2 млрд. грн., що на 12,9 % більше звітного показника 2011 року. Але, якщо враховувати зростання цін на ліки, товари та послуги, які всі жителі України відчували на собі у 2012 році, то 12,9% зростання видатків бюджету є майже неповною компенсацією підтримання галузі у життєздатному стані.

Управління комунікацій Міністерства фінансів спростовує інформацію про «урізання» видатків на охорону здоров’я на 2013 рік[5]:

«Що стосується недостатнього забезпечення видатками потреб галузі охорони здоров’я, то ні для кого не секрет, що це питання виникло не сьогодні, а було актуальним і для минулих Урядів.

Проблеми, які ми бачимо в галузі охорони здоров’я, накопилися за багато років і не можуть бути вирішені одномоментно, оскільки потребують перебудови всієї системи надання медичної допомоги та пошуку нових (не лише бюджетних) джерел фінансування.

У зв’язку з цим з минулого року на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» в 4 регіонах розпочато пілотний проект з реформування системи охорони здоров’я.

Зокрема, передбачено опрацювати на пілотних регіонах нові підходи щодо організації роботи закладів охорони здоров’я та методи їх фінансування, здійснити розмежування видатків на охорону здоров’я за видами медичної допомоги, що дозволить поліпшити медичне обслуговування та розширити можливості щодо доступності та якості медичної допомоги.

Опрацювання реформування системи охорони здоров’я у пілотних регіонах та поширення його на інші регіони дозволить упорядкувати та оптимізувати мережу закладів охорони здоров’я, що створить передумови для запровадження загальнообов’язкового медичного страхування та, відповідно, залучення додаткових джерел фінансування у галузь».

Як завжди, на папері, на сайтах МОЗ, обласних держадміністрацій медична реформа виглядає яскраво, сучасно, але як вона взагалі впроваджується на практиці – ми маємо знати зі свідчень очевидців реформи: пенсіонерів, молодих матерів, лікарів, селян, молоді, інвалідів.

Також у першу чергу правозахисні організації переймаються проблемами людей, які не мають можливості допомогти собі: психічно хворі, затримані органами МВС або засуджені у кримінальних справах особи, ВІЛ-інфіковані тощо.

Право на здоров’я є основним невід’ємним правом кожної людини. Реалізація цього права є невід’ємною складовою реалізації права на життя. Даний розділ «Доповіді правозахисних організацій» присвячений фактам порушення права на здоров’я недолугою медичною реформою та містить рекомендації правозахисних організацій щодо відновлення порушеного права.

«Саме стан медицини – це обличчя влади»[6] (щодо медичної реформи в Україні)

1.    У Донецьку більшість осіб, опитаних Радіо Свобода, нічого не чули ані про реформу сфери охорони здоров’я, ані про сімейних лікарів[7].

Коментар читача: Не знаю, как в Донецке, а в Донецкой области о реформе очень хорошо знают. Например, в городе Ждановка, что в 5 км. от Енакиево, раньше была одна больница, и все было более-менее нормально и привычно. Теперь больницы две – та, что была раньше, и новая – Больница семейной медицины. Теперь, чтобы попасть на прием, скажем, к хирургу, человек должен сперва идти на прием к семейному доктору, который, в случае необходимости, направляет его к хирургу, в старую больницу. И так – по всем направлениям. В старую больницу, минуя «семейную»,  не попасть.

Коментар читача: Більшість не чули? А ви б запитали у працівників стоматологічних лікарень та їхніх пацієнтів. Їх покращують і стабілізують вже протягом року. Більшість так реформували, що повиганяли з приміщень, зазвичай розташованих у міських центрах. В Донецьку вдалося поки що відбитися, хоча там міськрада намагалася наїхати на стоматологічну лікарню за допомоги СБУ (обшук і т.п.). Насправді ж хотіли відібрати приміщення біля «Донецьк-Сіті»,  а стоматологів вигнати аж на Путіловку в напівзруйновану будівлю.

Мова йде про найстарішу стоматологічну поліклініку Донецька, яка пропрацювала понад півстоліття. 27 років тому, залишаючись комунальною, вона першою в області перейшла на госпрозрахунок. Лікарі змогли вижити в найважчі роки першого десятиліття «незалежності» і зараз щорічно лікують близько 40 000 хворих. Серед пацієнтів багато пенсіонерів та інвалідів, які отримують знижки і пільгове обслуговування[8].

Точка на карте: район, в котором не прижилась медицинская реформа, называется Константиновский[9]

Нарушение права на здоровье: сельчан лишили права на своевременную медицинскую помощь

Жители некоторых сел Константиновского района Донецкой области требуют пересмотра нововведений в местной системе здравоохранения. По их словам, из-за закрытия круглосуточного стационара в бывшей Екатериновской участковой больнице, которую превратили в амбулаторию, сельчан лишили права на своевременную медицинскую помощь.

О чем думают чиновники? Пусть приедут к нам и посмотрят, как можно за полгода уничтожить больницу, которая простояла с 50-х годов прошлого века. Только в минувшем году окончили капремонт»,  – говорит один из старожилов Екатериновки.

Жители с. Екатериновка:

«Вам сказать, сколько людей скончалось только в нашем селе за последние полгода? Женщина умерла: скакало давление, и был повышенный сахар в крови. Раньше ведь можно было лечь в стационар, проколоться, а сейчас что? Родственников нет. Кто повезет ее в Константиновку? Город не принимает селян в свой единственный стационар. Вот и умерла после очередного приступа».

«Парень, лет 45-ти, пришел избитый. Куда его положить? Ушел восвояси и, по дороге домой, скончался»,  – рассказывает другая сельчанка.

Люди возмущены и тем, что из-за внедрения медицинской реформы теперь некому лечить сельских детей. Оказывается, что на 10 амбулаторий и 23 фельдшерско-акушерских пункта, входящих в состав Константиновского центра первичной медико-санитарной помощи, приходится только один педиатр, принимающий деток в районном центре.

Что поделать, разводят руками медики, более одной ставки для детского врача «не выбить» (общее количествово населения Константиновского района составляет 22 тыс. человек).

2. Розпад педіатричної служби.

Волинська область не належить до сфери запровадження «медичного експерименту».  Але, як стверджує начальник управління охорони здоров’я Луцької міської ради Федір Кошель, реформувати медицину в Луцьку почали декілька років тому. Проблеми у області загальні: не хочуть луцькі мами, аби їхніх малюків оглядав сімейний «доктор»,  який пройшов відповідні шестимісячні курси та перекваліфікувався. Про це свідчить статистика: центр первинної медико-санітарної допомоги на базі першої луцької поліклініки обслуговує 50759 дорослих і лише 342 дитини.

Реформа – у прямому її сенсі – потребує значних фінансових вливань. Перш за все на сучасне медичне обладнання. Адже якщо лікарі й надалі працюватимуть на тій матеріальній базі, що є зараз, то який сенс таку реформу починати?[10]

«Навіщо ламати те, що сьогодні працює?» – казала лікар із 20-річним стажем роботи. — «Нас усіх хочуть зробити сімейними лікарями. Це нонсенс. На сімейних лікарів треба вчитися 8-10 років, а не по півроку. Адже організм дорослої людини і дитини дещо різний, як і лікування. Тим паче це стосується дітей до року. Боюся, що цими реформами тільки розвалять педіатричну службу. Сімейна медицина почне працювати тоді, коли наші вузи почнуть випускати відповідних спеціалістів. Я вже не кажу про діагностичне обладнання, яке сьогодні мають наші поліклініки, і доступ до нього. Спочатку треба апаратуру купити, кадровий потенціал створити, а тоді вже статути і вивіски міняти».

«Штраф за неявку»

Як пише видання «Сегодня»[11], оголошення про необхідність зареєструватися в поліклініках «згідно із Законом України «Про порядок проведення реформи системи охорони здоров'я» з'явилися майже на кожному будинку. Лікарі, немов політики на виборах, агітують киян записатися саме до них, обіцяючи видавати лікарняні листи без огляду і консультувати навіть вночі. Зрозуміти лікарів можна: за кожного пацієнта будуть доплачувати.

Оголошення викликають у жителів здивування, деякі припускають, що незареєстрованим доведеться платити штраф. «Я подзвонила в поліклініку. А мені сказали, що це обов'язково. І взагалі потрібно буде платити штраф за неявку»,  – розповіла киянка, яка проживає на вул. Ернста.

Лікарі стверджують, що поки не готові виконувати функції, покладені на них у рамках реалізації пілотного проекту з реформування системи охорони здоров’я[12]

Чиновники МОЗ погоджуються, що «сімейна медицина у Києві ще далека від ідеалу», проте стверджують, що «робота створених центрів сімейної медицини налагоджується: створені умови для роботи лікарів загальної практики, закуповується обладнання».

Однак, самі сімейні лікарі поки не поділяють цього оптимізму.

«Неготовність матеріально-технічної бази та неготовність лікарів до того спектру роботи, який на них покладається, якраз дискредитує саму ідею. Люди змушені ходити до сімейних лікарів, але сімейні лікарі ще не готові виконувати свою функцію», – каже сімейний лікар Руслан Добровольський.

Зокрема, наразі клініки та амбулаторії сімейної медицини одночасно приймають пацієнтів різних вікових категорій за старою схемою.

«Добре, що наша лікарка – колишній педіатр, тут нам пощастило, вона знає, як поводитися з дитиною. Але мене обурює та ситуація, що діти разом із дорослими сидять в одних чергах, контактують із хворими. Через це в лікарню стараюсь не ходити, тільки по телефону звітую їм, щоб мали що записати в картку»,  – каже Аліна, молода мама, яка довіряє здоров’я своєї дитини сімейному лікарю.

Чергова невдала спроба впровадження медичного страхування з 1 січня 2013 року.

Як зазначається у меті медичної реформи, реорганізація та оптимізація мережі лікувальних закладів, розподіл медичної допомоги на різні рівні та інші заходи, впроваджується задля подальшої можливості введення загальнообов’язкового медичного страхування, що у свою чергу кардинально покращить фінансовий «клімат» галузі.

Для подальшого законодавчого забезпечення реформування галузі, до Верховної Ради України 13 серпня 2012 було внесено черговий законопроект «Про загальнообов’язкове державне медичне страхування».

Головна ідея законопроекту полягала у запровадженні з 1 січня 2013 року загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, яке має базуватися на трирівневій системі медичного страхування. За законопроектом, зміст цих рівнів полягав в наступному:

·      перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового медичного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення страхових виплат за рахунок коштів Фонду медичного страхування;

·      другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового медичного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному страховому фонді;

·      третій рівень – система недержавного медичного страхування, що базується на засадах добровільної участі громадян.

Перший та другий рівні системи медичного страхування становлять систему загальнообов’язкового медичного страхування. Другий та третій рівні системи страхування становлять систему накопичувального медичного страхування.

У законопроекті передбачалось, що громадяни України можуть бути учасниками та отримувати страхові виплати одночасно з різних рівнів системи медичного страхування. Також у законопроекті визначалися принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового медичного страхування, її об’єкт та суб’єкти, їх права та обов’язки, коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому медичному страхування, механізм обчислення та сплати страхових внесків.

Передбачалось договірне регулювання системи обов’язкового медичного страхування за такими формами, як:

– договір (поліс) медичного страхування, що укладається на користь застрахованої особи між Фондом медичного страхування та/або Накопичувальним страховим фондом та страхувальниками;

– договір на надання медичних послуг, що укладається між Фондом медичного страхування та/або Накопичувальним страховим фондом та надавачем медичних послуг і включає перелік медичних послуг, їх вартість, обсяги, методи та строки лікування, критерії якості, стандарти лікування, профілактичні заходи, відповідальність тощо;

– договір про співпрацю, що укладається між надавачами медичних послуг різного рівня і включає перелік медичних послуг, які надаються шляхом залучення відповідних фахівців або направлення пацієнта для надання йому необхідної медичної допомоги іншими закладами охорони здоров’я.

Але слід зазначити, що запропоновані у законопроекті зміни, насамперед, щодо скасування Законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інші, на думку Головного науково-експертного управління[13], призведуть до руйнування діючої системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, визначеної Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та базовими законами у сфері соціального страхування.

У цілому аналіз змісту законопроекту свідчить про те, що він не забезпечує досягнення цілей та завдань, задекларованих у його Пояснювальній записці, а його реалізація не сприятиме вирішенню головних проблем функціонування та розвитку системи охорони здоров’я в Україні, пов’язаних із забезпеченням конституційних прав громадян України на безоплатне надання медичної допомоги, створенням «умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування» (стаття 49 Конституції України).

Днепропетровск: в результате медицинской реформы практически уничтожается педиатрия

Как рассказала изданию «Днепропетровск. Комментарии»[14] общественная активистка, мама двоих дошкольников Татьяна Охотник, «весной мамы столкнулись с тем, что пришли в поликлиники, и не знали, куда обращаться дальше. Например, на Воронцова три участка педиатров перевели во взрослую поликлинику, в неприспособленное крыло».

«Закрыли детскую поликлинику на Юбилейном – помещение забрали под нотариат, частично закрыли в Новомосковске. Фактически все детские поликлиники перестали существовать как таковые», – Татьяна обобщает информацию о «перегибах» медицинской реформы, которой делятся между собой родители на городских форумах.

Основными проблемами, как оказалось, стало то, что в созданных амбулаториях в одной очереди к врачу, на сдачу анализов стоят взрослые, дети, младенцы, беременные, больные и здоровые а также ничтожно малое количество семейных врачей должной квалификации. К тому же, поликлиники советской постройки не приспособлены для того, чтобы обеспечить разделение потоков пациентов.

По мнению активистов независимого родительского движения «За наших детей»,  которые нашли друг друга в Интернете, власть подошла к процессу реформирования непродуманно. Детский кабинет – рядом с психотерапевтом, на Софьи Ковалевской – рядом с кабинетом дерматовенеролога. В Новомосковске сдача анализов – рядом с кабинетом флюорографии. Мамы в Новомосковске не раз были свидетелями, как привозят на обследование людей из тюрьмы, когда идет прием обычных пациентов. Еще один пример по Новомосковску: мама пришла, в амбулаторию по месту жительства, с направлением на кардиограмму ребенку. Однако получила отказ, поскольку «взрослые» врачи ей сообщили, что не умеют расшифровывать «детскую» кардиограмму.

Таким образом, преобразования проводятся быстро, без предварительной подготовки врачей, кабинетов, пациентов.

Например, в жилом районе Победа детская поликлиника на ул. Космической обслуживала 15-20 тысяч детей. За одну неделю, по решению облздрава, эта поликлиника переформировывается, 6 детских педиатров переводят на ул.Героев, 22, где создается 3 амбулатории.

«В результате – очереди в регистратуру, талончики с боем, сдать кровь – два часа в очереди. Чтобы попасть к ЛОРу, мама с ребенком должна прийти на Героев, отстоять очередь к педиатру, получить направление, пойти на Космическую, получить талончик и там обслужиться у врача. Чтобы сдать развернутый анализ крови, надо идти на Фучика, через Героев, 22. А ведь раньше все находилось в одном здании, врачи всех уровней, амбулатории, массаж, ЛФК»,  – жалуются родители.

Родители возмущены методами проведения реформы: «Открывается новый детский перинатальный центр, где на спасение одного ребенка могут потратить сотни тысяч гривен, а с другой – разрушают педиатрию. Нелогично. За одну неделю поломали всю систему, которую строили десятки лет».

Ирина Деревянко, общественная активистка заявила: «Зачем открывать перинатальный центр, вынашивать деток, спасать им жизни, чтобы уже через месяц, когда этот ребенок попадет на обслуживание в амбулаторию, подвергать его риску инфицирования всеми взрослыми заболеваниями?» Многие мамы жалуются, что на приеме у врача ребенку ставят, к примеру, диагноз «бронхит»,  однако после одевания-раздевания, перехода или переезда в другое здание, очереди на анализы, к узкому специалисту ребенку уже диагностируют воспаление легких.

Татьяна Охотник добавила, что «Мы два месяца бились над тем, чтобы вернули день здорового ребенка, который всегда был во вторник. Дальше регистратуры больного не пропустили бы. А сейчас это невозможно – терапевт принимает постоянно. И приходят к нему преимущественно уже заболевшие взрослые».

Родители заявляют, что, безусловно, реформирование медицины необходимо. Однако преобразования следует проводить в зависимости от потребностей того или иного района, города. Так, по их общему мнению, в крупных районах в городе целесообразнее сохранить детские поликлиники, а принцип организации медпомощи в амбулаториях целесообразнее применять в отдаленных районах.

На Дніпропетровщині зникнуть одразу 12 лікарень[15]

Таке рішення ухвалили 21.12.2012 на сесії Дніпропетровської обласної ради. На голосування провладної більшості не вплинули ані обурені пацієнти під стінами, ані перестороги опозиції в залі. Влада запевняє: новації потрібні задля ефективнішого використання бюджетних грошей, частину медзакладів приєднають до інших, того ж профілю, медперсонал без роботи не залишать. Між тим супротивники рішення застерігають: воно, як і вся медична реформа в області, не пройшло громадських обговорень.

Неприпустимо проводити такі рішення без громадських слухань, громадського обговорення. Є лікарні, які об’єднуються, – вони на різних берегах Дніпра, а між ними – міст. Сьома лікарня об’єднується з лікарнею «швидкої» допомоги. Хто запропонував таке безглуздя? Де логіка? Я розумію, що хтось із кимось розправляється. Невже так можна знищувати наших лікарів? Над нашим медичним експериментом сміється вся країна, а люди – плачуть, бо помирають діти, літні люди»,  – вважає депутат Вікторія Шилова.

«Я прошу: клінічні лікарні Дніпропетровська не чіпайте. І другий момент: наглядові ради лікарень досі не знають про їхню реорганізацію. Навіщо ж ми так місцеве самоврядування штовхаємо?» – додає депутат Катерина Відякіна.

21 грудня 2012 під будівлю Дніпропетровської обласної ради зранку в 15-градусний мороз вийшло близько двох десятків пацієнтів 7-ї міської лікарні. Люди прийшли спонтанно, без плакатів і резолюцій. Виявилось: на площі, біля ялинки мітингувати зараз не можна, міліція виставила кордони і попросила протестувальників геть.

Багаторічний пацієнт 7-ої міської лікарні Георгій обурений: заклад мав хороше кардіологічне відділення, а тепер, каже чоловік, планово підлікувати серце йому буде ніде. «Це ж не те, що в людини живіт заболів – він випив таблетку. Це серце. Зупинилось – і все»,  – зауважив «Радіо Свобода» чоловік.

Думка представників громадських організацій, незалежних профспілок та депутатів владою не враховується[16]

«Чумою» називає медичну реформу депутат Дніпропетровської облради Вікторія Шилова. Як відзначає пані Шилова, 95% мешканців області категорично проти реформи у такому форматі, яка не тільки не наблизила медицину до людей, а навпаки «віддалила її на 80-100 км до найближчого медпункту».  І цього не помічають хіба що місцеві чиновники.

Голова громадської організації інвалідів праці, потерпілих, сімей робітників, загиблих на виробництві Дніпропетровської області «Мир» Сергій Шубніков коментує ситуацію: «Упродовж 15 років постійно переглядаються стандарти охорони здоров’я. Якщо раніше я міг лікуватися на стаціонарі місяць, то потім цей термін тільки скорочувався. Тепер, якщо за 7 днів людина не одужує, то ставиться під сумнів кваліфікація лікаря. Але ж є ситуації, коли просто не можливо вилікувати за такий короткий час, наприклад, коли до лікарні потрапляє людина з інфарктом».

Громадська організація «Мир» сприяла утворенню ініціативної групи «Проти медичної реформи» у Дніпропетровській області. Її активісти наразі намагаються достукатися до влади, щоб та згорнула пілотний проект медичної реформи. Діалог із владою перейшов у звичний формат – листування без сподівань на зміни. Втративши надію, люди вирішили провести мирне зібрання, щоб ініціювати місцевий референдум серед населення.

Однак після того, як було подано заявку на проведення мітингу 27 квітня у Дніпропетровську, Сергію Шубнікову зателефонували з адміністративного суду. Йому повідомили, що міськрада Дніпропетровська подала зустрічний позов, і суд виніс рішення про заборону проведення мирної акції.

Напередодні мирного зібрання у Дніпропетровську представники Вільної профспілки медичних працівників України (ВПМПУ), ініціативної групи «Проти медичної реформи» та організації «Мир» приїхали розповісти про свої проблеми до Києва. Переконують: на такий крок вони змушені були піти, бо не мають можливості доносити інформацію на регіональному рівні. «Усі канали зв’язку Дніпропетровської області перекриті. На жодний канал ми потрапити не можемо, тому проводимо прес-конференцію тут, у Києві, щоб нас почули…»,  – каже Вікторія Шилова. 

«Цей проект медичної реформи не для людей, а для чиновників»,  – стверджує Сергій Шубніков.

Ніхто не заперечує необхідності реформувати існуючу систему охорони здоров’я, однак мало хто очікував саме такого результату.

В окремих випадках доходить до абсурду. Як розповіла Вікторія Шилова, на кошти, виділені на реформу, купується томограф вартістю 8 млн. гривень, який ще півроку стоїть без діла, допоки придбають відповідне програмне забезпечення (коштує приблизно стільки ж). На його обслуговування щорічно необхідно витрачати 5 млн. гривень, яких у бюджеті місцевої лікарні, звісно, немає. Тому для пацієнтів виставляється «ціна» у вигляді благодійного внеску в розмірі від 380 до 1500 грн.

Пілотна область проти такого експерименту над людьми. То чи варто медичній реформі давати «повноцінне дихання», – запитують гості з Дніпропетровська.

Швидка до вас більше не приїде

Незабаром в Україні повинні будуть з'явитися центри екстреної медичної допомоги, що складаються з відділень екстреної допомоги і єдиної диспетчерської служби з системою GPS-навігації. Але самі лікарі небезпідставно вважають, що реформа виявиться профанацією.

Розповідає лікар Київської міської станції швидкої медичної допомоги, Голова Вільної профспілки працівників швидкої медичної допомоги Максим Іонов[17]:

Влітку 2012 року Верховна Рада України поспіхом буквально «протягнула» абсолютно сирий та «шаблонний» Закон «Про екстрену медичну допомогу», який вступив в дію з 1 січня 2013 року. Це означає, що Міністерству охорони здоров’я тепер відкритий шлях до прийняття наказів й нормативних документів на свій власний розсуд, оминаючи експертні й юридичні процедури аналізу зі сторони інших державних установ.

Більше того, 21.11.2012 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови, які чітко визначають роботу служби Екстреної медичної допомоги (назва ЕМД згідно з Законом вже з 01.01.2013.) А саме: строго регламентовано час приїзду бригад ЕМД на місце виклику (10 хвилин в місті, 20 – в сільській місцевості); розподіл викликів на «екстрені» та «не екстрені»,  а також введення пунктів тимчасового базування бригад ЕМД. Результатом цих дій має стати створення Центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф з відділеннями екстреної медичної допомоги, а також єдина диспетчерська служба з системою GPS-навігації, плюс пункти тимчасового базування бригад.

Що відбувається на практиці?

Максим Іонов: З часом про якість надання медичної допомоги населенню можна буде забути, і ось чому. На сьогоднішній день головна мета чиновників – час приїзду й подальша екстрена госпіталізація, плюс тотальна економія у всьому. Вже «завтра» основним параметром поставлять критерій «довезли – не довезли»,  а вже «післязавтра» питання якості надання медичної допомоги відпаде саме собою.

З 1 січня 2013 року на виклик може приїхати зовсім не лікар, а фельдшер, а ще через кілька років – й зовсім парамедик. Без ліків, без апаратури, без помічника (або тільки з водієм) і саме прикре, що навіть без медичного досвіду! Для мене, як для лікаря, є різниця в госпіталізації пацієнта з гострим коронарним синдромом (інфарктом міокарду), з проведенням інтенсивної терапії, підключеного до дефібрилятора (рівень фельдшера) або госпіталізувати його ж, але вже з проведенням тромболізису на догоспітальному етапі, як це роблять наші кардіореанімаційні бригади.

Чому, піднімаючи питання приїзду бригади ЕМД за 10 хвилин, не піднімається питання жахливого стану автошляхів, вкрай зношеного стану медичного автотранспорту, заторів на дорогах, хамства зі сторони водіїв інших транспортних засобів, абсолютної нечитабельності нумерації будинків і назв вулиць, або повна їхня відсутність, стан заїздів і виїздів в квартали жилих будинків та приймальних відділень лікарень? І цей перелік можна продовжувати.

GPS-навігатори. Багато співробітників, а також громадяни були у захваті від очікування системи GPS-навігації. З великим полегшенням зітхнули, коли мова пішла про те, що тепер адресу буде знайти легше й швидше. Але не тут-то воно було! GPS-навігатори встановили не для полегшення пошуку адреси, а для контролю і слідкуванням за бригадою, щоб диспетчер бачив на моніторі, де й яка бригада знаходиться і що в даний момент робить. Хоча, за правдою кажучи, всю цю інформацію й так завжди знали. Бригада як раніше «крутила» мапу у всі сторони, так досі й продовжує це робити, не маючи можливості нормально під’їхати до місця виклику. Проте, почався тотальний контроль за паливно-мастильними матеріалами, і адміністрацію не цікавлять довготривалі затори на дорозі, бо ж на моніторі їх не відмічено.

Додаткові пункти базування бригад ЕМД.

Подібний експеримент в Харкові показав повну неорганізованість цих нововведень. На папері було введено 30 таких пунктів, але ж бригади ЕМД висилали змінами чергувати просто під поліклініки або медичні установи, в деяких випадках просто на вулицю, без мінімальної можливості задовольнити свої фізіологічні потреби (прийняття їжі, гігієнічні потреби, тощо). Усе це призвело до протестів і нарікань як зі сторони населення, так і самих медичних працівників, які опинились в жахливих умовах.

Кваліфіковані кадри. Останній десяток років це одна з основних проблем служби швидкої допомоги. На сьогоднішній день по всій Україні відбувається процес постійного відтоку кваліфікованих кадрів. Причини прості: умови праці – все важчі й гірші, заробітна платня – жебрацька, молоді спеціалісти – ніяк не заохочуються, досвідчені лікарі і фельдшери – переходять у більш спокійніші і краще оплачувані умови праці в приватному секторі.

Максим Іонов: В нас у розпалі реорганізація системи охорони здоров’я, що , зі слів чиновників, передбачає оптимізацію лікувальних закладів, а на простій мові і в реальності – їх закриття, продаж або повне знищення. Те саме й зі службою швидкої медичної допомоги. Чиновники взялись її «реорганізувати», не вклавши при цьому ні копійчини, а це призведе до того, що старе знищать, а нового нічого не створять. Неможливо побудувати будинок без коштів, не купивши будівельних матеріалів. Але нашим чиновникам міністерства здається, що можливо.

«Реформована» педіатрична служба у Вінниці

Розповідає Ольга, жителька Вінниці: «Мова йде про медичну реформу. Моєму синові вже 10 років і до дитячої поліклініки ми маємо стільки ж років відношення – приходимо сюди часто. Але таке, що пережили, ніколи не бачили. Пішли на прийом до окуліста ще вчора, людей під кабінетом не злічити, розвернулися й пішли додому. Вирішила, що сьогодні з ранку-ранесенько підемо. Лікар приймає два рази на тиждень з 9.00 до 15.00! До реформи щодня був прийом! Прийшли до початку прийому на 9.00, а там стільки людей, що склалося враження, що додому з учора ніхто й не розходився... Я не знаю, чоловік 30 було, точно не скажу. А я думала, що в числі перших будемо! Зайняли чергу і на прийом потрапили на початку четвертої години дня. Шість годин у черзі! Шість! Всі втомилися від очікування. Такого за 10 років ніколи не було. Ну, стояли в чергах аж півгодини. Ну, годину, інколи... Але ж не шість годин, це ж майже робочий день! Жах! Лікар втомлена, я її розумію. Без обіду і перерви. Всі нервові. Діти голодні. Хто ж знав, що так все затягнеться»[18].

Майже 30 тисяч підписів вінничан проти обраної моделі медичної реформи, яку нині тестують у Вінницькій області, зібрало вінницьке громадське об'єднання «Батьки проти медичної реформи».

Селяни – Президенту: виключити їх селище із пілотного проекту медичної реформи

Селяни Вороновиці – селище міського типу Вінницького району, 20 кілометрів від обласного центру – вийшли на селищний схід, на якому винесли рішення й оформили це зверненням до облдержадміністрації та Президента України з прохання виключити селище із пілотного проекту медичної реформи. Ця акція була викликана намаганням влади прикрити велику районну лікарню, котра обслуговувала приблизно двадцять тисяч мешканців Вороновиці і прилеглих сіл[19].

«Вони зараз називають це «оптимізацією»,  – розповідає голова Вороновицької селищної ради Віктор Стецький – «хоча насправді це закриття. Йде поступове скорочення персоналу, ліжко-місць. Уже із 80 до 50. А що таке ліжко-місця? Це і медперсонал, що їх обслуговує, і бюджетне фінансування. А в результаті – багато хворих не можуть отримати належного лікування. Офіційно з прилеглими селами ми обслуговуємо 14 тисяч осіб, а неофіційно – усі 20 тисяч. Багато жителів сусідніх сіл Тиврівського району не мають можливості добиратися до своєї районної лікарні – не існує жодного сполучення, тому їдуть до нас. І ми не відмовляємо. Тим більше, так склалося історично, що лікарню будували спільно сусідні колгоспи. Але звідси виникає і проблема «швидкої».  Скажіть, хто повинен їхати до хворого, котрий не приписаний до нашої лікарні? Далі… з’явилися у нас сімейні лікарі. Хворий викликає його, але чим лікарю добиратися до сусідніх сіл? «Швидка» – незалежна від них служба. Та й ту хочуть передати в медицину катастроф. Тільки я не бачу логіки – катастроф тут не було споконвіків».

Проміжні підсумки медичної реформи у 2012 році:

1. Не відбулося узгодження законодавчого підґрунтя Пілотного проекту реформування галузі медицини з нормами Конституції України, Бюджетного кодексу України, Господарчого кодексу України, Цивільного кодексу України, Кодексу законів України про працю, Закону України «Про оплату праці»[20].

2. Подовжився процес неконституційного скорочення мережі існуючих лікувальних закладів та встановлення плати за послуги у сфері охорони здоров'я.

3. Закон України «Про екстрену медичну допомогу» не враховує суттєві особливості надання екстреної медичної допомоги. Не враховується існуюча інфраструктура у адміністративно-територіальній одиниці: стан доріг та стан громадського транспорту.

4. Центри первинної медичної допомоги в пілотних регіонах, особливо не в межах обласного центру, в сільській місцевості, розташовуються без урахування можливості досягти їх взагалі хворими, у тому числі літніми людьми, з обмеженими можливостями пересування.5. Станом на кінець 2012 року Центри первинної медичної допомоги в пілотних регіонах не укомплектовані медичними працівниками відповідного рівня кваліфікаційних вимог, а також не мають обладнання для проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів.6. Непрозорість реформи. 24.10 2012 р. на засіданні Уряду була схвалена постанова КМУ №1113 «Про затвердження Порядку створення госпітальних округів у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві». П.12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (затверджений постановою КМУ №996 від 03.10.2012 р.) встановлює, що проект Постанови КМУ потребує обов’язкового обговорення з громадськістю. У п.8 пояснювальної записки до вищезгаданого Проекту постанови Кабміну було вказано про розміщення останнього на сайті МОЗ України для обговорення. Але цій документ ніколи не був розташований на сайті МОЗ[21]Негативні наслідки впровадження медичної реформи подовжуються: ·      Втрачаються лікарі-спеціалісти, які не працювати за фахом.·      Руйнується педіатрична служба.·      Населення пов’язує медичну реформу з погіршенням надання медичної допомоги, особливо для вразливих груп населення. 

Рекомендації

1. Привести норми Закону України № 3612 від 07.07.2011 року «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» та Закону України № 3611 від 07.07.2011 «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги» у відповідність до Конституції України, Бюджетного кодексу України, Господарчого кодексу України, Цивільного кодексу України, Кодексу законів України про працю, Закону України «Про оплату праці»[22].

2. Заборонити скорочення мережі лікувальних закладів та введення платних медичних послуг згідно з чинною Конституцією України

3. Посилити контроль з боку правоохоронних органів, прокуратури, за механізмами «реорганізації» лікувальних закладів та дотримання чинного законодавства щодо господарського та трудового права.

4. Посилити контроль з боку громадських організацій за впровадженням реформування системи охорони здоров'я.

5. Підвищити «прозорість» прийняття рішень по всім питанням впровадження медичної реформи, у тому числі проводити громадські обговорення нормативно-правових актів, прийняття яких потребує використання цього механізму втілення.

6. Поширювати інформацію про заходи та етапи втілення медичної реформи у життя заздалегідь, до фактичних адміністративних дій.

7. Розвивати Центри первинної медико-санітарної допомоги на базі комплектації їх спеціально підготовленими спеціалістами з відповідною кваліфікацією з урахуванням міжнародного досвіду (до 10 років стажування).

8. Внести зміни до ст. 49 Конституції України щодо скасування положень про безоплатність медичних послуг, гарантувати певний перелік безоплатних медичних послуг (мінімальний базовий рівень, гарантований державою).

9.Після внесення змін до ст. 49 Конституції України визначити джерела фінансування галузі охорони здоров’я: держбюджет та фонд загальнообов’язкового медичного страхування.

10. Рекомендувати Омбудсмену України взяти під особистий контроль шляхи впровадження реформування системи охорони здоров'я з метою запобігання порушень основних невід’ємних прав людини на життя та здоров’я.

 

Закон України «Про психіатричну допомогу» в контексті прав людини

Закон України «про психіатричну допомогу» був прийнятий 22.02.2000 р. і за цей час приніс чимало негараздів як психічнохворим, так і їх рідним. Можна без перебільшень зазначити, що цей закон скасував психіатричну допомогу у тому вигляді, в якому вона існувала в Російській імперії та СРСР. Багато хто вважає це позитивним, адже за радянських часів існувала репресивна психіатрія, і чимало інакодумців постраждали через неї. Але за радянських часів окрім репресивної, була звичайна психіатрична допомога – ефективна і діюча.

Психічнохворі отримували необхідну допомогу швидко і якісно. І, хоча умови утримання хворих і за радянських часів були досить скромними, але вони не голодували і мали необхідні ліки безкоштовно.

Зараз все це під великим питанням. І харчування у психіатричних лікарнях вкрай погане, і безкоштовні ліки призначають не за принципом їх необхідності, а за принципом їх дешевизни. Але найпотужнішим ударом по психіатрії була не відсутність коштів, а сам згаданий нами закон. Стаття 11 цього закону передбачає усвідомлену згоду хворого на огляд лікарем: «Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи». Тобто, якщо людина дієздатна, то ані родичі, ані, тим більше, треті особи, не можуть без її згоди добитись огляду хворої людини психіатром. Але всім відомо, що одним з симптомів ендогенного захворювання – шизофренії, МДП, тощо – є відсутність критики до свого стану. Отже, шизофренік ніколи не погодиться на обстеження психіатром, бо вважає себе здоровим, а спробу його лікувати приписує ворожим силам. Що залишається робити родичам хворого, які бачать у нього ознаки хвороби? Викликати психіатра? Можна. Але за законом психіатр, який приходить до хворого, має представитись йому, сказати, що він лікар-психіатр і спитати, чи хоче хворий, щоб його оглянули. Звичайно, більшість хворих відмовляються від огляду, і психіатр уходить ні з чим. Але хворий залишається хворим. Й інколи, доволі часто, він являє собою небезпеку і для себе, і для свого оточення.

Вчасно не призначене лікування може призвести до самогубства, мати важкі наслідки для родини хворого. Прикладів дуже багато, оскільки ХПГ допомагає родичам хворих. Ось один з таких прикладів:

До ХПГ звернулась жінка зі скаргою, що її донька психічно хвора, постійно б’є її онука та її саму.

Жінка викликала психіатричну допомогу – швидку, але донька категорично відмовлялась від огляду. Викликала і міліцію, яка за законом може викликати швидку, але робить це вкрай неохоче і рідко. В даному випадку міліція, приїхавши, заявила, що це їхні домашні справи. «Домашні справи» закінчилися тим, що хвора побила свою дитину до того, що її зі струсом мозку доправили до лікарні. Після чого ХПГ звернулась до опікунської ради і до прокуратури. Рішенням опікунської ради мати була позбавлена батьківських прав, опікуном неповнолітнього сина стала його бабуся – мати хворої. Але саму хвору так ніхто лікувати і не став. Міліція і прокуратура не звернулись до лікарів, а сама хвора лікуватись, звичайно, не бажала.

Ще один приклад торкається ситуації, яка знаходиться в процесі вирішення.

Хворий В. мав психічні розлади з дитинства, неодноразово лікувався в психіатричному підлітковому відділенні, стоїть на обліку в психіатричному диспансері, але діагнозу «шизофренія» у нього не було. Йому ставили діагноз «психопатія», і з цим діагнозом він був визнаний непридатним до служби в армії. В 28 років, зненацька, став вважати себе дівчиною, почав одягатися в жіночий одяг і приймати жіночі гормони – естрогени. Батьки не відразу зрозуміли, що це прояв психічної хвороби, але коли вони дізнались, що він ще й набрав кредитів, які не виплачує, купив три машини, і, взагалі, наробив багато дивних речей – вони зрозуміли, що це прояв хвороби, яка була у нього ще в юнацтві. Вважаючи, що В. небезпечний для себе, батьки викликали швидку психіатричну допомогу. Швидка привезла В. до психіатричної лікарні, але він відмовився від огляду психіатрів, і його відпустили із санпропускника. Батьки звернулися до суду, але суд не став розглядати їх клопотання і не призначив психіатричну експертизу. Зараз батькам не відомо, що відбувається з їхнім сином – він перервав родинні зв’язки. Вони знають тільки, що банк, де він брав кредити і не сплачував їх, звернувся до суду з вимогою накласти арешт на його майно. І в даному випадку суд спрацював швидко, надавши дозвіл на арешт майна В. Батьки хворого знову, вже з новими документами, подали до суду з проханням призначити В. психіатричну експертизу. Але чим все закінчиться наразі невідомо.

За словами психіатрів, суди, як і міліція дуже неохоче дають дозвіл на примусове лікування та обстеження, залишаючи хворих без будь-якої медичної допомоги.

В одному випадку ситуацію з агресивним психічнохворим врятували сусіди. Хворий Н. мав діагноз – «шизофренія»,  але не був позбавлений дієздатності. Він не лікувався, хвороба посилювалась. Н. став агресивним, бив дітей і дружину. Сусіди чи не кожного дня чули крики та бійки. Але міліція, як завжди, не втручалася, відмовляючи на тій підставі, що це «домашні проблеми». Тоді сусіди постукали під час бійки в квартиру, і коли Н. почав їм погрожувати, викликали міліцію. У Н. була наявна маячня, і міліція викликала швидку психіатричну допомогу. Н. був госпіталізований і зараз лікується. Співробітники ХПГ порадили сусідам саме так вчинити. І, на щастя, сусіди були сміливими і не байдужими.

Психіатри не можуть нормально працювати через цей закон. Вони бачать, що людина хвора і небезпечна для оточення, але вони не мають правових важелів, щоб її лікувати. Тільки те, що бюджетники в нас залякані і, як правило, не вдаються до публічних акцій, пояснює те, що ми не маємо акцій протесту з боку психіатрів, яких цей закон і пов’язана з ним ситуація не можуть не хвилювати. ХПГ звернулася з проханням до міністра охорони здоров’я п. Богатирьової переглянути цей закон, але відповіді ми поки не отримали.

Хворі люди, а не тільки їх родичі, постійно звертаються і до нас. Вони скаржаться на якісь, частіше за все, вигадані проблеми. Але ми бачимо, що їх потрібно лікувати. Проте наші звернення до психіатричних диспансерів залишаються марними, бо хворі не надають «усвідомленої» згоди на огляд лікарями та лікування – вони не усвідомлюють, що така допомога їм потрібна.

Щодо репресивної психіатрії – то закон від неї не рятує. І в незалежній Україні є репресивна психіатрія. Ми зіткнулися з нею у випадку з хворим Р.

Цьому хворому діагноз «шизофренія» був виставлений досить давно. Але лікувався він рідко і диспансер не відвідував. Звичайно, не отримував і необхідні ліки. Отже, коли трапилась вся ця історія, якою і зараз переймається ХПГ, він не був під лікарським наглядом. Відтак, зрозуміти, в якій стадії хвороби він перебуває, наразі неможливо.

За офіційною версією слідчих і суду Р. побив дівчину настільки сильно, що вона потрапила до лікарні, де їй зробили операцію. За версією матері Р., міліція позбавила його волі незаконно, вони били його до того, що він потрапив до нейрохірургії зі струсом мозку, а дівчину він бити не міг, бо в цей час був в іншому місці. Не будемо вдаватися у ці подробиці, бо нас цікавить медична частина цієї історії. Слідчі доправили Р. на психіатричну експертизу, яка підтвердила наявність у нього психічної хвороби. На підставі цього суд постановив доправити Р. до психіатричної лікарні з суворим наглядом, яка знаходиться у Дніпропетровську, визнавши його соціально небезпечним.

Цього б не відбулося, якби Закон України «Про психіатричну допомогу» не віддав би долю Р. на його власний розсуд, і він би вчасно лікувався (якщо версія слідства про нанесення побоїв саме ним є вірною).

Але у психіатричній лікарні з суворим наглядом його почали лікувати відразу важкими нейролептиками, які він не переносив, про що було отримано довідку з Харківської обласної психіатричної лікарні №3. Мати на побаченнях бачила сина схудлого, в судомах. Юристи ХПГ направили запит на ім’я головного лікаря з проханням повідомити, які ліки застосовують у лікуванні Р., але відповіді не отримали і були змушені подати на керівництво лікарні до суду. Суд зобов’язав головного лікаря відповісти юристам ХПГ. І тільки після цього Р. почали лікувати іншими ліками. Отже, ми бачимо, як хвороба, яку або не лікували, або лікували недостатньо, може спричинити трагічні наслідки. Але закон не рятує від репресивної психіатрії.

Наразі продовжуються процеси за справою Р. проти міліції і проти слідчого. Інтереси Р. в суді представляють співробітники ХПГ.

Родичі ще одного хворого звернулися до нас з проханням допомогти їм госпіталізувати хворого А. Сам хворий А. звернувся до ХПГ зі скаргою, що його переслідує СБУ, намагається його вбити. Колишня дружина А. написала нам заяву, що А. страждає на важке психічне захворювання. В 2007 році лікувався у ХОПЛ № 3. Зараз ситуація зі станом здоров’я А. погіршилась. Дружина звернулась до зав. відділення, де лежав її колишній чоловік. Лікар зазначив, що вважає за необхідне його терміново госпіталізувати. Але А. не хоче і чути про це, бо вважає себе здоровим. Він постійно переслідує колишню дружину та доньку, яка змушена була поїхати з Харкова, доводячи їм, що їх хочуть вбити співробітники КДБ. В такому стані він намагався проникнути в житло старих батьків своєї дружини, ламав двері. Дружина викликала міліцію, розповіла про хворобу А., попросила допомогти його госпіталізувати. Але міліція провела з А. співбесіду, умовляючи його поводити себе відповідно до загальноприйнятних норм, і поїхала, а проблема залишилась.

Зараз А. продовжує переслідувати дружину та її батьків. Звернення ХПГ до диспансеру ні до чого не призвело. Нам пояснили, що госпіталізувати А. можна шляхом одночасного виклику швидкої і міліції, якщо міліція захоче (!) брати в цьому участь. Тобто наразі проблему не вирішено.

В ЗУ «Про психіатричну допомогу» є ще одна неприпустима річ. У ч.2 ст. 11 цього закону зазначено: Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи; щодо особи віком до14 років (малолітньої особи) – на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, – на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності батьків або іншого законного представника психіатричний огляд неповнолітнього здійснюється за рішенням (згодою) органів опіки та піклування, яке може бути оскаржено до суду (Частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V( 1033-16 ) від 17.05.2007). Тобто обстежити психічно хвору дитину можна тільки за усвідомленою згодою обох батьків. Але один з батьків може не розуміти, що дитина потребує огляду психіатра. Може просто боятися, що буває дуже часто, контактів з психіатрами.

Декілька років тому до ХПГ поскаржилась молода жінка, розлучена з чоловіком. Її чоловік, незважаючи на те, що їх 5-ти річний син був наявно розумово відсталий, не давав згоду на обстеження дитини психіатром, незважаючи на те, що дуже рідко бачив дитину. Отже, хлопець ріс без належного спостереження лікарями, відповідно, його стан погіршувався. Тоді співробітники ХПГ домоглися обстеження дитини.

Але закон робить свою чорну справу. І скільки таких дітей залишаються без медичної допомоги?

На нашу думку, необхідно сформувати робочу групу з провідних фахівців-психіатрів та розробити нову редакцію Закону України «Про психіатричну допомогу».

Порушення права на охорону здоров’я в пенітенціарній системі

Що робити, коли людина знаходиться в ув’язненні, якщо її стан здоров’я з кожним днем погіршується, а в відповідному закладі, підпорядкованому Державній пенітенціарній службі України (ДПтС) немає можливості надати необхідну медичну допомогу? Якщо людина засуджена, і судове рішення щодо неї набрало законної сили, в цьому разі може бути застосована процедура звільнення особи за станом здоров’я відповідно до статті 84 Кримінального Кодексу України. Враховуючи всі обставини, суд приймає рішення про звільнення, і людина може лікуватися в цивільній лікарні.

Але що робити з тими хворими людьми, які ще які є обвинуваченими (підсудними)? Бо в разі захворювання на небезпечну для життя хворобу звільнити їх за станом здоров’я суд не може.

Щодо зміни запобіжного заходу тримання під вартою на інші альтернативні, не пов’язані з позбавленням волі, навіть в таких випадках, коли людина потерпає від ненадання медичної допомоги і її життя і здоров’я в реальній небезпеці, суди чомусь не квапляться захищати права людини і ухвалюють все нові і нові рішення про подальше тримання під вартою. Слід зауважити, що в пілотному рішенні Європейського Суду (Суд) Харченко проти України, Суд ще 10.02. 2011 року зазначив, що зловживання правом на арешт в Україні є системним порушенням, і Україна протягом півроку має вжити певних заходів аби виправити ці недоліки.

Якщо на національному рівні неможливо домогтися переведення людини із закладу, підпорядкованого ДПтС, на лікування до цивільної лікарні, а особа потребує негайної медичної допомоги, адвокати звертаються до Суду в порядку Правила 39 Регламенту Суду щодо вжиття термінових заходів, спрямованих  на захист життя і здоров’я людини.

Але навіть за наявності рішення Суду про термінові заходи, яке є обов’язковим для виконання Україною, буває так, що термінові заходи не вживаються.

Так сталося в справі професора Анатолія Темченка, колишнього ректора Криворізького університету:

Так сталося в справі Тамаза Кардави, в якій зволікання з наданням лікування призвело до трагічної смерті людини.

Захворюваність і смертність в установах Департаменту[23]

Показники

1.1.2004

1.1.2008

1.1.2009

1.1.2010

1.1.2011

1.07.2011

1.1.2012

1.7.2012

Кількість осіб в місцях позбавлення волі

191 677

149 690

145 946

147 716

154 027

157 866

154 029

152 076

Померло

824

729

765

761

808

601

1 169

440

На 1 тис. ув’язнених

4,30

4,87

5,24

5,15

5,25

7,61

7,59

5.79

Випадків суїциду

41

54

40

44

44

28

59

32

На 1 тис. ув’язнених

0,21

0,36

0,27

0,30

0,29

0,355

0,383

0,42

Хворих на туберкульоз в активній формі

9 080

6 195

6079

5667

5486

5393

4 822

5 007

На 1 тис. ув’язнених

47,37

41,4

41,65

38,36

35,62

34,2

31,3

32,9

ВІЛ-інфікованих

1 917

5 017

5073

6069

6020

6438

6 910

6 347

– 8,15%

На 1 тис. ув’язнених

10,0

33,5 / + 15%

34,8 /

+ 3,6%

41,1/ +18%

39,1

40,8

44,9

41,7

 

Як видно з наведеної таблиці, з 2008 року спостерігалось постійне зростання кількості ВІЛ-інфікованих осіб у закладах пенітенціарної системи України. Протягом 2012 року, не відбулося докорінної зміни ситуації із забезпеченням АРВ-терапією ВІЛ-позитивних засуджених та ув'язнених[24].

Так, на початок 2012 року, АРВ-лікуванням було забезпечено – 986 осіб. За інформацією пенітенціарної служби призначення АРВ-терапії очікували 1100 чоловік.

До кінця року кількість засуджених, яким мають призначити АРВ-лікування та які не отримують препарати, почала збільшуватися. Цьому сприяє ряд факторів.

По-перше – збільшилася кількість засуджених, які отримують призначення на АРВ-терапію, проходячи обстеження в багатопрофільних лікарнях ДПтС.

По-друге – запас АРВ-препаратів в колоніях, як правило, набагато нижче необхідності. Відбувається це внаслідок того, що ДПтС, в основному, не надає медико-санітарним частинам колоній тієї кількості препаратів, які вони замовляють. Наприклад, якщо медико-санітарна частина (МСЧ) запитує 20 схем, ДПтС надає 9-10. Тому засуджені, які прибули з призначенням АРВ-терапії, стикаються з відмовою в наданні препаратів з боку керівництва МСЧ установ.

Ще приклад. На початок року в одній тільки Чернігівській ВК № 44 АРВ-терапію гостро потребувало 20 осіб. Колонія не мала препарати для лікування цих засуджених. Препаратами були забезпечені тільки ті, хто вже проходив курс лікування. Запас препаратів був розрахований приблизно на 3 місяці. Подібна ситуація мала місце і в інших колоніях. Наприклад, станом на кінець року, в Кіровоградській ВК № 6 АРВ-препаратів потребують більше 10 ВІЛ-позитивних засуджених.

До ВБО «Мережа організацій, що працюють у пенітенціарній сфері» звернулась за допомогою громадська організація «Сонячне коло» з Одеси з приводу хворого засудженого, що перебував в Херсонській спеціалізованій лікарні на території колонії №7: «С. Е., 1970 року народження, Херсонська область, Голопристанська ІК No.7, СД-44 кл / мл крові, вірусне навантаження 3000000, ТБ лімфовузлів, приймає ТБ терапію з вересня 2012 року. АРВ-препаратів в МСЧ немає, засуджений потребує АРВ терапію – а лікувати немає чим».  За останніми даними ситуація вкрай складна, ГО «Сонячне коло» знаходиться на відстані від Херсонського СНІД-центру, поки що представники громадської організації домовились про АРВ-терапію для хворого С.Е. на один місяць. За даними останнього обстеження у хворого С.Е. аналіз СD-4 встановлює 40 кл/мл крові.

Згідно клінічного протоколу антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків «усім ВІЛ-інфікованим пацієнтам проводиться скринінг на вірус гепатиту С (далі – ВГС) шляхом визначення антитіл до ВГС (В-ІІІ). Позитивний результат дослідження повинен бути підтверджений наявністю рібонуклєїнової кіслоти ВГС у крові методом ПЦР (А-ІІ) «.  Однак ця вимога «системно» не виконується. В кінці 2012 року ситуація дещо покращилася через отримання ДПтС гуманітарної допомоги.

У 2012 році мали місце повідомлення про переривання прийому АРВ-препаратів засудженими – порушення безперервності АРВ-терапії. Однією з причин була сформована раніше практика проведення АРВ-лікування в закладах пенітенціарної системи України. Так, ВІЛ-позитивні засуджені забезпечувалися препаратами не лише по лінії ДПтС, але також із Центрів профілактики та боротьби зі СНІДом. При цьому, якщо засуджений, який отримував АРВ-препарати в СНІД-центрі, переміщався з однієї установи виконання покарань в іншу, у нього виникали труднощі з доступом до терапії. Найчастіше така ситуація виникала при попаданні засудженого у віддалені від СНІД-Центрів установи, що призводило до труднощів у своєчасній передачі препаратів.

Така практика вступає в протиріччя з прийнятим 5 вересня 2012 року Порядком, що регламентує проведення антиретровірусної терапії. Порядок чітко розмежовує суб'єктів, що відповідальні за проведення АРВ-лікування в пенітенціарних установах. Центри профілактики та боротьби зі СНІД повинні забезпечувати препаратами всіх осіб, що потребують лікування, до набрання законної сили вироку суду. Після вступу в силу вироку обов'язок забезпечувати засуджених АРВ-лікуванням покладено на установи охорони здоров'я кримінально-виконавчої служби.

Крім того, у 2012 році були проблеми з наданням певних схем АРВ-терапії для ВІЛ-позитивних засуджених. У червні 2012 року засудженому Дмитру у міжобласній лікарні ДПтС була призначена схема АРТ, що включала препарат «Трувада».  Препарат був виданий із запасом на три місяці. Але в колонії, в якій Дмитро відбував строк покарання, такого препарату не було в наявності. З метою недопущення пропуску прийому препаратів засудженому була змінена схема АРВ-лікування. В результаті нову схему АРВ-терапії йому почав видавати вже регіональний Центр протидії та боротьби зі СНІДом.

Засуджений Михайло М., з метою призначення та початку АРВ-лікування, був переведений з МВК № 97 у міжобласну лікарню при ДВК № 124, де йому призначили АРВ-терапію. Видавши препарати, його відразу ж відправили назад до МВК № 97, не виконавши вимоги клінічного протоколу про призначення АРТ: «Основним показником для прийняття рішення про початок проведення АРТ є кількість CD4-лімфоцитів. Рішення стосовно призначення АРТ має ґрунтуватися на результатах двох окремих досліджень кількості CD4-лімфоцитів, проведених з інтервалом у 14-28 днів, для виключення лабораторної помилки та інших причин відхилення показника (наприклад, інтеркурентних захворювань».  Перебуваючи у Донецькому слідчому ізоляторі, за словами засудженого, через інтенсивні побічні ефекти АРВ-лікування він оголосив голодування. У своєму зверненні він вимагав, щоб йому надали можливість лікуватись в стаціонарі міжобласній лікарні, поки не пройдуть побічні ефекти лікування.

У 2012 році гострою залишилася проблема забезпеченості колоній лікарями-інфекціоністами. Внаслідок нестачі таких фахівців, часто ВІЛ-позитивні засуджені були обмежені в доступі до послуг лікаря-інфекціоніста.

Винятками є міжобласні лікарні ДПтС та установи, в яких ведуть прийом лікарі-інфекціоністи обласних (міських) Центрів профілактики та боротьби зі СНІДом. Однак частіше колонії, що знаходяться на значній відстані від Центрів профілактики і боротьби зі СНІДом, не мають можливості впроваджувати практику проведення прийому ВІЛ-інфікованих засуджених лікарем-інфекціоністом. Крім того, сама адміністрація колонії не має можливості вносити нові посади медичних фахівців в штатний перелік медико-санітарних частин.

Як засуджені, так і в'язні, що перебувають в пенітенціарних установах, дуже часто не можуть пройти якісної медичної діагностики. ДПтС вживає заходів для поновлення медичного обладнання, однак цих заходів та інтенсивності процесу оновлення – явно недостатньо.

У 2012 році мали місце скарги на погану діагностику туберкульозу. На початку 2012 року засуджений Іван К. пройшов обстеження в багатопрофільній лікарні ДПтС, що діяла при Дніпропетровському слідчому ізоляторі і отримав призначення про необхідність проведення АРВ-лікування. Отримавши призначення, засуджений повернувся до колонії. Менш ніж через місяць він помер, так як при обстеженні в багатопрофільній лікарні ДПтС у нього не виявили позалегеневого туберкульозу. Даний діагноз був поставлений в протитуберкульозній лікарні, підпорядкованої МОЗ, в яку засуджений був переведений у зв'язку з різким погіршенням здоров'я.

Крім того, протягом 2012 року мали місце скарги засуджених на ненадання медичних препаратів. Обмежена кількість медпрепаратів, що мається у МСЧ колоній, створює підґрунтя для корупції. Наприклад, засуджений Микола Л. у 2012 році звернувся до МСЧ з проханням про видалення зуба. Стоматолог застосував знеболююче «лідокаїн»,  який дуже слабо знеболює процес видалення зуба. Разом з тим, у стоматолога був і препарат «Ультракаїн»,  який знеболює набагато краще. Однак за такий препарат стоматолог вимагав «благодійний внесок» у вигляді пачки сигарет. Також були скарги від засуджених про відсутність інших медпрепаратів: гепатопротекторів, флуконазолу (ліків від опортуністичних захворювань).

Мала місце парадоксальна ситуація – до ВБО «Мережа організацій, що працюють у пенітенціарній сфері» звернулися з питання проведення профілактики вертикальної трансмісії у ВІЛ-позитивної вагітної, яка перебувала в СІЗО. Згідно з клінічним протоколом, вона повинна була почати приймати препарати. Але незабаром її засудили і направили до Мелітопольської жіночої колонії для неповнолітніх. Проблема полягала в тому, що в цій установі не було передбачені умови для перебування засудженої матері з дитиною. Вдалося тимчасово вирішити ситуацію таким чином, що засуджена поки що перебуває в СІЗО.

 

Рекомендації:

1.Законодавчо визначити підстави обирання судом запобіжного заходу у кримінальному процесі з урахуванням стану здоров’я суб’єкта кримінального переслідування.

2. Впровадити дієвий механізм зміни запобіжного заходу на підставі стану здоров’я суб’єкта кримінального переслідування.

2. ДПтС відпрацювати механізм прогнозування необхідного запасу ліків, зокрема, препаратів АРВ-терапії, у МСЧ установ пенітенціарної системи з урахуванням ймовірної кількості хворих, у тому числі ВІЛ-інфікованих.

3. ДПтС забезпечити дотримання безперервності отримання АРВ-терапії у зв’язку з переводом засуджених осіб з однієї виправної установи до іншої.

4. ДПтС розробити порядок надання лікарями-інфекціоністами фахової допомоги ВІЛ-інфікованим засудженим особам (штатний розклад, планові виїзні консультації).

5. ДПтС розробити особливий порядок тримання затриманих або засуджених ВІЛ-інфікованих матерів з дитиною.

Судовий захист права на охорону здоров’я[25]

Практика Європейського суду з прав людини за 2012 рік щодо захисту прав пацієнтів у справах проти України

Судячи з практики Європейського суду за 2012[26] та попередні роки, можна зробити певний висновок, що права пацієнтів можуть бути захищені за допомогою посилання на порушення статті 8 Конвенції, якщо процес та результати ненадання та/або недостатнього надання медичної допомоги не був таким, що фактично може бути визнаний катуванням та/або нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням. У випадку, коли наслідки ненадання або недостатнього надання медичної допомоги є більш суттєвими, слід посилатися на порушення статті 3 Конвенції (або статті 2 – якщо закінчилося смертю особи) та просити Суд визнати дані дії такими, що є катуванням та/або жорстоким поводженням.

Що принципово, рішення Європейським судом з прав людини (далі – Суд) за ст.ст. 2, 3, 8, 14 Конвенції проти України стосовно порушення прав пацієнтів у медичних справах у 2012 році не приймалися. Це може свідчити як про відсутність порушень з боку владних органів прав пацієнта (що не скидається на правду), так і про недостатню компетентність заявників із України, скарги яких визнаються неприйнятними, чи вони взагалі не подають дані скарги.

Аналізуючи практику Суду за 2012 рік, необхідно зазначити, що питома вага справ, що стосуються захисту прав пацієнтів вельми незначна. Це, на нашу думку, пов’язано з декількома аспектами:

1.           Текст Європейської конвенції з прав людини не містить окремої статті, що визначала би право людини на охорону здоров'я.

2. Неусталена правова позиція Суду щодо того, як кваліфікувати порушення прав пацієнтів — через статтю 2 (право на життя), 3 (заборона катування ), 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя ), 14 (заборона дискримінації). У рішеннях попередніх років Суд трактував різним чином схожі за об’єктивною стороною ситуації порушення прав пацієнта, приймаючи за основу наслідки, спричинені діями або бездіяльністю лікаря. Якщо дані діяння призвели до смерті пацієнта, Суд міг визнати порушення ст. 2 Конвенції, якщо страждання були доволі тяжкими — ст. 3 Конвенції, якщо недостатньо, на думку Суду, тяжкими — ст. 8 Конвенції, якщо дії або бездіяльність лікарів, на думку Суду, були спрямовані на дискримінацію окремих осіб за ознаками статі, віку, раси тощо, – ст. 14 Конвенції.

3. Складність та заплутаність подібних справ, небажання Суду аналізувати саме об'єктивну сторону діянь лікарів та давати їм оцінку. Натомість Суд готовий вирішувати питання щодо наявності у конкретній державі ретельного розслідування в рамках кримінального процесу щодо спричинення шкоди здоров'ю пацієнта діями або бездіяльністю лікаря.

Однак, аналізуючи рішення проти України, винесені Судом у 2012 році, можемо зауважити на певні тенденції.

Так, у справі Тодоров проти України (Todorov vs Ukraine) (заява № 16717/05, рішення від 12.01.2012 р.) Суд звернув увагу на перманентне недотримання українською владою прав пацієнтів, що знаходяться у місцях позбавлення волі.

До свого арешту заявнику було діагностовано незрілу катаракту на обох очах і нейродерміт. Після поміщення до СІЗО заявник був оглянутий медперсоналом СІЗО і поміщений під диспансерний нагляд у зв'язку з незрілою катарактою при обтяжуючих обставинах на обидва ока, розсіяною екземою та хронічним гастритом. Протягом перебування у СІЗО стан здоров'я заявника тільки погіршувався. Заявнику була необхідна термінова операція на очах, щоб він повністю не втратив зір. При цьому, заявник страждав низкою шкірних захворювань, які ускладнювали її проведення. Суд зазначив, що, хоча заявник відмовився від проведення операції на очах, його відмова була пов'язана з рекомендацією лікаря, який вказав про необхідність першочергового лікування шкірних захворювань заявника, оскільки від цього в значній мірі залежав успіх операції на очах. На думку Суду, така відмова не була необґрунтованою. Далі Суд вказав, що національні органи визнали неможливість надання заявнику необхідної медичної допомоги в умовах СІЗО і двічі клопотали про звільнення заявника з цієї причини, однак обидва клопотання були відхилені національними судами, в результаті чого, необхідна медична допомога заявнику так і не була своєчасно надана. Суд дійшов висновку, що національні органи не вжили всіх необхідних заходів для запобігання втрати зору у заявника. 9 вересня 2005 року у заявника було констатовано повна втрата зору, і у зв'язку з цим йому надана перша група інвалідності. Фактично це сталося з вини агентів держави, що не надали необхідної медичної допомоги особі, що її потребувала.

У зв'язку з даними наслідками, Суд зазначив, що ненадання належної медичної допомоги особам, які перебувають в установах пенітенціарної системи, є структурною проблемою в Україні.

Аналогічне недотримання прав пацієнта, що призвело до тяжких наслідків, спостерігається у справі «Каверзін проти України”(заява № 23893/03, рішення від 15.05.2012 р.). За словами заявника, його інвалідність була результатом відсутності належного і, зокрема, своєчасного лікування. На його думку, пошкодженню його ока не був поставлений правильний діагноз у січні 2001 року, що призвело до нездатності отримати необхідне лікування. Заявник стверджував, що як тільки лікарі виявили пошкодження, він повинен був бути доставлений у лікарню і оглянутий лікарем, що спеціалізується на захворюваннях такого роду. Суд надав особливого значення тому факту, що пошкодження ока заявника не розглядалося органами влади впродовж півроку з моменту, коли воно було виявлено в січні 2001 року. Уряд не надав жодних пояснень затримки в наданні заявнику необхідної медичної допомоги. Суд у резолютивній частині рішення постановив, що було порушено статтю 3 Конвенції через відсутність належної медичної допомоги заявникові у зв'язку з пошкодженням його ока в період з січня по вересень 2001 року.

На жаль, суто медичних справ проти України у 2012 році Судом не було розглянуто, однак правову позицію Суду з приводу оцінки з точки зору положень Конвенції ілюструє справа «Г.Б. та Р.Б. Проти Республіки Молдова» (G.B. and R.B. v. The republic of Moldova) (заява №16761/09, рішення від 18.12.2012 р.).

Заявники народилися у 1968 та 1966 роках відповідно та проживають у Штефан-Воде. Вони є чоловіком і дружиною. 4 травня 2000 року перша заявниця була народити дитину. Голова відділу акушерства і гінекології районна лікарня району Штефан-Воде, г-н Б., виконав їй кесарів розтин. Під час процедури він видалив її яєчники і фалопієви труби, без отримання її згоди. В результаті цієї операції, перша заявниця, якій було тридцять два роки в той час, страждала від ранньої менопаузи.

З 2001 року перша заявниця була змушена отримувати медичну допомогу призначену для протидії наслідкам ранньої менопаузи, в тому числі у вигляді замісної гормональної терапії. За словами її лікарів, вона повинна продовжувати таке лікування, до тих пір, доки вона не досягне віку 52-55 років, після чого подальше лікування не потрібно.

За свідченням невролога, з 5 листопада 2001 року перша заявниця страждала від астено-депресивного синдрому та остеопорозу. 18 лютого 2002 року лікарі виявили, що перша заявниця відчувала приливи, неврози і часте серцебиття. 8 травня 2002 року їй був поставлений діагноз: астенічний невроз. За результатами експертизи, проведеної медичною групою 18 березня 2003 р., видалення яєчників та маткових труб першої заявниці було непотрібним, і дана операція призвела до її стерилізації.

26 липня 2006 року психіатр і психолог встановив, що перша заявниця страждала від довгострокових психологічних проблем і що вона продовжує демонструвати ознаки посттравматичного стресового розладу.

15 березня 2005 року суд району Кеушень визнав Б. винним у медичній недбалості, яка завдала серйозної шкоди для здоров'я та тілесної недоторканності жертви. Він був засуджений до шести місяців тюремного ув'язнення, покарання було призупинено на один рік. Суд послався на медичні звіти і виявив, зокрема, що Б. не зміг інформувати заявників про стерилізацію протягом десяти днів після події. Яєчники першої заявниці можна було зберегти, але Б. не вдалося це зробити.

11 травня 2005 року апеляційний суд залишив у силі це рішення. 2 серпня 2005 Верховний суд скасував рішення нижчих судів і прийняв своє власне судження, визнавши Б. винним, але звільнивши його від кримінальної відповідальності, тому що строк позовної давності для його засудження вже закінчився.

Важливим є підтвердження правової оцінки Судом подібних порушень, що міститься у наступному.

Як Суд вже зазначав у попередніх випадках, поняття «приватне життя» є широким терміном, який не піддається вичерпному визначенню. Він охоплює, зокрема, фізичний і психологічний стан людини (див. X і Y проти Нідерландів, 26 березня 1985 року, § 22, Серія А, № 91, Претті проти Сполученого Королівства, № 2346/02 , § 61, ECHR 2002-III). Зокрема, проведення медичного втручання, яке суперечить бажанням пацієнта, буде втручанням у його або її права відповідно до статті 8 Конвенції (див. Гласс..., § 70).

У даному випадку, вітчизняні суди визнали порушення прав першої заявниці. Хоча суди прямо не зверталися до статті 8 Конвенції, вони встановили, що мало місце серйозне втручання у фізичну та психологічну недоторканність першої заявниці за відсутності її відома або згоди.

Руйнівний вплив на першу заявницю від того, що вона втратила здатність до розмноження, і від подальших довгострокових проблем зі здоров'ям роблять це особливо серйозним втручанням в її права, передбачені статтею 8 Конвенції, що вимагають достатньо справедливої компенсації.

У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що перша заявниця не втратила статусу жертви, і що мало місце порушення статті 8 Конвенції.

Отже, як бачимо, Суд готовий розглядати лікарські помилки принаймні у контексті порушення статті 8 та призначати відшкодування матеріальної та моральної шкоди з боку держави.

 

Аналіз практики національних судів за 2012 рік щодо захисту прав пацієнтів

Аналізуючи практику національних судів, на підставі даних, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – Реєстр), можемо також зробити певні узагальнення основних тенденцій, що продемонструвала нам вітчизняна судова практика у 2012 році.

1. Невелика кількість випадків кримінального переслідування осіб, які вчинили злочини, спрямовані на порушення прав пацієнтів.

Так, у Реєстрі нами було знайдено за досліджуваний період лише 4 вироки, за якими особи притягалися до відповідальності за вчинення злочину. передбаченого ст. 140 Кримінального кодексу України (неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником). І що цікаво, 3 з 4 вироків є фактично виправдувальними, що є взагалі великою рідкістю для вітчизняної судової практики.

Що визначально, в усіх чотирьох випадках наслідками, що виникли внаслідок неналежного виконання медичним працівником своїх обов'язків, стала смерть пацієнтів.

Так, у справі № 1-2512, вирок за якою був винесений Вишгородським районним судом Київської області, у фабулі були наявні такі обставини.

11.02.11 року ОСОБА_4, будучи завідуючим відділенням, лікарем-терапевтом терапевтичного відділення для соціально-незахищених осіб КМКЛ №1, без погодження з заступником головного лікаря з медичної частини, замовив службовий автомобіль «Тойота» реєстраційний номер НОМЕР_1, і наказав підготуватися до транспортування хворим: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_10, а також надав усну вказівку підпорядкованим працівникам ОСОБА_12 та ОСОБА_13 допомогти останнім, маючи намір перевезти вказаних осіб за межі міста Києва та залишити їх там з метою звільнення терапевтичного відділення для соціально-незахищених осіб Київської міської клінічної лікарні №1 для пацієнтів. Після того, як ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 приблизно о 15 годині були посаджені в автомобіль, ОСОБА_4 надав водію вищевказаного автомобіля ОСОБА_14 усну вказівку відвезти його разом з вищевказаними пацієнтами до м. Вишгорода, де ОСОБА_4 на зупинці громадського транспорту, розташованій на вулиці ОСОБА_15, залишив хворих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_10, при цьому ОСОБА_4 усвідомлював, що залишені ним особи не зможуть вжити заходів до самозбереження,оскільки температура повітря на вулиці становила від 0 до +1 градусу С, хворі були залишені без грошей, хвора ОСОБА_7 являлась інвалідом, так як в неї відсутні пальці лівої стопи, хвора ОСОБА_9 мала патологічне порушення функцій нижніх кінцівок у вигляді нижньої параплексії з високими рефлексами, наявністю патологічних неврологічних знаків та привідних контрактур, хворий ОСОБА_6 мав токсичну енцелофалопатію з судомним синдромом та порушення функцій ходи, в хворого ОСОБА_8 малась культя правого стегна на рівні середньої третини, хворий ОСОБА_10 був недоступний речовому (продуктивному) контакту, мав порушення функцій лівих кінцівок. 11.02.11 року біля 18 години, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 були доставлені каретою швидкої медичної допомоги до приймального відділення Вишгородської ЦРЛ, де останнім поставлено діагноз «загальне переохолодження».  

11 лютого 2011 року близько 22 години 10 хвилин ОСОБА_7 померла в Вишгородській ЦРЛ внаслідок ішемічної хвороби серця. Та обставина, що цьому сприяв влив низької температури, в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження.

За результатами судового розгляду ОСОБА_4 була визнана винною у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.135 КК України та отримала покарання у вигляді 1 року позбавлення волі.

За ст.ст. 365 ч.3 , ст.ст.140 ч.1 КК України ОСОБА_4 була виправдана.

У справі № 0110/1844/2012 особа, що була винна у спричиненні ушкоджень, що призвели до смерті потерпілого, була визнана винною у скоєнні злочину, передбаченого ст. 140 КК України, однак одразу ж звільнена від відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Фабула справи така: ОСОБА_2, працюючи лікарем-хірургом хірургічного відділення Територіального медичного об'єднання Судацької міської Ради, 25.10.2003 р., близько 20-00 години, будучи черговим лікарем, без погодження з завідуючим хірургічним відділенням, одноособово прийняв рішення про проведення пункції м'яких тканин верхньої треті лівого плеча та подальшого хірургічного втручання хворому ОСОБА_3, який перебував на лікуванні з діагнозом «Посттравматична гематома лівого плеча з пошкодженням судинно-нервового пучка, синдром розтрощування м'яких тканин лівого плеча»,  в результаті зазначених дій потерпілому заподіяно ушкодження лівої пахвової артерії, що призвело до зовнішньої кровотечі, внаслідок чого, близько 00-55 годин ІНФОРМАЦІЯ_2 настала смерть ОСОБИ_3.

Майже аналогічними є обставини справи № 1-398/11, за вироком у якій підсудну було визнано невинною у в пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 140 КК України і виправдано.

Єдиною справою, що закінчилася обвинувачувальним вироком, є справа № 2320/1119/12, за якою вироком було визнано винною особу, що під час виконання своїх службових обов'язків поставилася до них недбало, що спричинило смерть пацієнта.

За даними, встановленими судом, винний у період часу з 09-15 год. по 14-00 год. неналежно виконав свої професійні обов'язки внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого. Так з 12-15 год., коли хвора ОСОБА_6 була переведена до палати інтенсивної терапії відділення анестезіології та інтенсивної терапії КЗ «ЧООД», де знаходилася під наглядом лікаря-анастезіолога ОСОБА_5, який під час інтенсивної терапії та при проведенні реанімаційних заходів, маючи всі можливості здійснювати ретельний нагляд за станом життєво важливих функцій організму в післяопераційному періоді до їх відновлення і стабілізації, внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов'язків, недбалого, несумлінного ставлення до них, що виразилось в поганому, байдужому, без належної старанності, неуважному, неакуратному, халатному їх виконанні, допустив введення невстановленою слідством особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, в організм ОСОБА_6 медичного препарату «Лідокаїн»,  введення якого не передбачено на даній стадії лікування, що спричинило тяжкі наслідки для хворої у виді смерті ОСОБИ_6, що була констатована о 14-00 год. ІНФОРМАЦІЯ_3, яка відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи №579 від 12.10.2011 р. настала від отруєння лідокаїном на фоні вираженої інтоксикації, обумовленою генералізованою формою раку шлунку, а відповідно до висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи №10-к від 07.02.2012р. найбільш ймовірним шляхом введення лідокаїну до організму ОСОБИ_6 є ін'єкційний, та лідокаїн було введено до організму ОСОБИ_6 в період часу, що обліковується хвилинами-десятками хвилин до настання смерті.

Можемо на підставі даного невеликого аналізу зробити висновок, що національна правозастосовна практика досі йде шляхом потурання низькому рівню юридичної та моральної відповідальності лікарів.

2. Наявність позитивних рішень судів про задоволення позовів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди лише за тяжких обставин та/або наявності кримінального переслідування особи, що є винною у порушенні прав пацієнта.

Так, у справі № 1305/2-129/10, рішення за якою прийнято 27 серпня 2012 року колегією суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в аргументації правової позиції суду звертається окрема увага на те, що особа, яка є винною у спричиненні шкоди життю та здоров’ю позивача, була притягнута до кримінальної відповідальності.

За фабулою справи, 20 липня 2007 року під час прийняття пологів у породіллі ОСОБА_3 в Городоцькій центральній районній лікарні (далі ЦРЛ) наступила внутрішньоутробна асфіксія плода – що спричинило тяжкі наслідки – смерть.

Матеріалами кримінальної справи встановлено, що смерть плода наступила в результаті того, що ОСОБА_6, який працював завідувачем акушерсько-гінекологічного відділення Городоцької ЦРЛ, при прийнятті пологів у позивачки неналежно виконував свої професійні обов'язки через несумлінне ставлення до них.

Постановою Городоцького районного суду Львівської області від 16 червня 2009 року ОСОБУ_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.140 КК України (невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого), однак від кримінальної відповідальності звільнено в порядку та на умовах, передбачених п.п. «г» і «д» ст.ст. 1, 6 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року, а кримінальну справу провадженням закрито.

Суд апеляційної інстанції виніс доволі нечасте для вітчизняної практики рішення про те, що рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16 листопада 2010 року необхідно змінити, збільшивши розмір грошового відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що підлягає стягненню з Городоцької центральної районної лікарні Львівської області на користь ОСОБИ_3, з 30 000 грн. до 80 000 (вісімдесяти тисяч) грн.

Вважаємо, що головною причиною прийняття судом такого процесуального рішення, судячи з тексту рішення, стало доведення за допомогою кримінального провадження вини лікаря у вчиненні неналежного виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, яке спричинило тяжкі наслідки для хворого — у даному випадку у вигляді смерті дитини.

3. Неготовність судів задовольняти позови проти лікарень та лікарів, винних у спричиненні шкоди життю та/або здоров'ю пацієнтів.

Відповідно до даних Реєстру, у 2012 році було винесено 27 рішень у рамках цивільного провадження щодо так званих «лікарських справ».

При цьому у 18 справах з 27 проаналізованих було винесено рішення про відмову у задоволенні позову повністю, у 9 справах суди винесли рішення про часткове або повне задоволення позову.

Дана тенденція є характерною і для попередніх років. Незважаючи на збільшення кількості винесених по суті рішень у «медичних справах», суди все одно наслідують ті самі тенденції, що і у попередніх роках — відмову у задоволенні позовів про відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди повністю або частково.

4. Часта необґрунтована позиція судово-медичних експертів стосовно оцінки дій та/або бездіяльності лікарів, наслідків їх діянь та причинно-наслідкового зв’язку між ними

Так, у вироку у справі № 1-2512 відсутність причинно-наслідкового зв’язку між залишенням на вулиці за низької температури декількох хворих лікарем та смертю одного з них на наступний же день підтверджується саме показаннями судово-медичного експерта.

Допитаний в судовому засіданні судмедексперт ОСОБА_22 суду пояснив, що смерть ОСОБА_7 наступила від хронічної ішемічної хвороби серця з розвитком недостатності. Про ознаки впливу низької температури на тіло ОСОБА_7 вказують висновки гістологічного дослідження. Разом з тим вказав, що на тілі ОСОБА_7 мали місце ознаки обмороження, які були спричинені задовго до настання смерті, про що свідчили некроз стоп. Наскільки вплинуло перебування при низькій температурі за декілька годин до смерті ОСОБИ_7 на її смерть, вказати не може. Суду пояснив, що про дію низької температури свідчать точечні крововиливи на слизовій оболонці лоханок нирок – це макроскопічні порушення. Переохолодження не є причиною смерті ОСОБА_7, причиною смерті є ішемічна хвороба серця. Вплив низької температури має ймовірний характер.

Оскільки інших доказів взаємозв'язку між дією низької температури та настанням смерті ОСОБИ_7 суду не надано, то суд не встановив причинно-наслідкового зв'язку між діями лікаря та смертю пацієнта і, як наслідок, виправдав підсудного за ст. 140 КК України.

У цивільному провадженні спостерігається аналогічна ситуація: у справі № № 2-5428/11 про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, згідно Висновку комісійного розгляду щодо якості надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_1 від 14.12.2009 року, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 61-62), виникнення післяопераційного ускладнення у позивача у вигляді остеомієліту можна пояснити схильністю до даного захворювання завдяки: анатомо-фізіологічним особливостям будови нижніх кінцівок, а саме відсутністю достатньої кількості м’язів, атрофії м’язів, підвищеного вмісту підшкірної жирової клітковини.

Тобто частіш за все судово-медичні експерти стають на бік своїх колег-лікарів, не підтверджуючи причинно-наслідковий зв'язок між діями або бездіяльністю лікарів та наслідками у вигляді спричинення шкоди здоров’ю пацієнтів.

Рекомендації:

1.           Юристам – більш детально вивчати практику Європейського суду з прав людини для розуміння логіки та прецедентної практики Суду стосовно «медичних справ».

2.           Звернути увагу юристів на те, що права пацієнтів у Європейському суді з прав людини можуть бути захищені за допомогою посилання на порушення статті 8 Конвенції, якщо процес та результати ненадання та/або недостатнього надання медичної допомоги не був таким, що фактично може бути визнаний катуванням та/або нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням. У випадку, коли наслідки ненадання або недостатнього надання медичної допомоги є більш суттєвими, слід посилатися на порушення статті 3 Конвенції та просити Суд визнати дані дії такими, що є катуванням та/або жорстоким поводженням, або ст. 2 – якщо закінчилося смертю особи.

3.           Скласти збірник зразків позовних заяв у «медичних справах» у рамках цивільного провадження у національному процесі з посиланням на норми Конвенції.

4.            Звернути увагу юристів на необхідність коректно формулювати позовні вимоги у національному судочинстві, вказуючи не лише матеріальну та моральну шкоду у якості позовних вимог, але й вимагати визнати дії або бездіяльність медичних працівників протиправними.

5.           Учасникам кримінального та цивільного провадження більш широко застосовувати альтернативну експертизу у якості додаткової аргументації на підтвердження позовних вимог.

6.           Судам – враховувати при винесенні рішення ступінь наслідків, які були спричинені внаслідок дій або бездіяльності відповідачів; аналізувати висновки судово-медичної експертизи та показання експертів у межах судового розгляду з позицій її об'єктивності та обґрунтованості висновків, а також відповідності фактичним обставинам справи.

7.           Державним експертним закладам – зробити дієвою систему дисциплінарної відповідальності експертів за низький рівень проведення експертизи, неповне дослідження всіх обставин та матеріалів тощо.

 

[1] Підготовлено Андрієм Раханським, Інститут правових досліджень та стратегій.

[2] http://ukrstat.gov.ua/

[3] Національний проект «Нове життя – нова якість охорони материнства і дитинства».

[4] січень–листопад 2012 року

[5] http://minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=353252&cat_id=326268

[6] Голова Вінницької обласної державної адміністрації Микола Джига

[7] #relatedInfoContainer

[8] http://pauluskp.livejournal.com/196852.html

[9] По публикации «062 Донецк». http://062.ua/news/v-donecke/kto-vedet-statistiku-smertnosti-lyudi-umirayut-iz-za-novoy-medicinskoy-pomoshchi

[10] http://vidomosti-ua.com/news/48748

[11] #

[12] http://radiosvoboda.org/content/article/24705089.html

[13] Висновок Головного науково-експертного управління від 26.09.2012, http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=44150

[14] http://dnepr.comments.ua/news/2012/06/01/112313.html

[15] Радіо свобода. http://radiosvoboda.org/content/article/24805620.html

[16] «Медична реформа: чергове покращення чи квіток на той світ?» http://life.pravda.com.ua/health/2012/05/3/101606/

[17] Більш докладніше про проблеми «швидкої» на сайті «Майдан» http://maidanua.org/

[18] http://zotov-news.blogspot.com/

[19] http://amm.net.ua/pid-vazhkim-chobotom-medichnoyi-reformi.html

[20] Більш докладно про це «Права людини в галузі охорони здоров’я — 2011» http://library.khpg.org/index.php?id=1340911384

[21] #more

[22] «Права людини в галузі охорони здоров’я — 2011» http://library.khpg.org/index.php?id=1340911384

[23] Тюремний портал .http://ukrprison.org.ua/statistics/1344593701

[24] Матеріал підготовив Володимир Бочаров-Туз, ВБО «Мережа організацій, що працюють у пенітенціарній сфері».

[25] Підготовлено Наталією Охотніковою

[26] Також див.http://hr-lawyers.org

 

 Поділитися