MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Державна швидка допомога не допоможе...

26.04.2013   
Інна Сухорукова, Харківська правозахисна група
Недолуга медична реформа в Україні вб’є швидку і невідкладну допомогу – це продемонстрували вже декілька регіонів, де реформа почалася. Вона передбачає об’єднання швидкої, невідкладної допомоги в одну структуру. Для цього немає ані коштів, ані відповідної матеріальної бази.

 

Цю історію розповів мені мій колега-правозахисник. Розповів з тим, щоб я переповіла це зацікавленій громадськості.

Отже, я пишу цю «страшилку» про сучасну медичну допомогу, ні на крок не відступаючи від розповіді колеги.

Після серйозного фізичного навантаження, а саме, фізкультурних вправ, підняття штанги та пробігу, пану Михайлу стало зле. З’явився біль у грудях, задуха, темні плями перед очима. Якось пан Михайло дістався до дому. Але звичайні засоби – корвалол, валідол – нічого не дали. Біль посилювався, почалося запаморочення. Пан Михайло зателефонував друзям, ледь дійшов до дверей, щоб відчинити їх, і впав на ліжко. Друзі швидко прийшли і викликали швидку допомогу.

Швидка допомога приїхала дуже не швидко. Чекали її досить довго і приїхала вона без будь-яких засобів, які в даному випадку потрібні: без кардіографа, без ліків.

Єдине, що запропонувала бригада «швидкої – це відвезти хворого до лікарні, але він з цим не погодився, бо сподівався, що напад можна зняти дома. «Швидка» поїхала, а хворому легше не ставало.

Тоді приятелька викликала вже не просто «швидку», а спеціалізовану кардіологічну бригаду.

«Кардіологічна» бригада приїхала не тільки без кардіографа, але й без лікаря! Замість лікаря приїхав фельдшер. Звичайно, єдине, що ця «швидка» могла запропонувати – теж саме, що і попередня – відвезти хворого до лікарні. Але Михайло знову не погодився. Після того, як і ця бригада поїхала, не надавши хворому ніякої допомоги, друзі зателефонували до приватної швидкої допомоги «Борис».

Швидка приїхала через 10-15 хвилин, лікарі на відміну від державної «швидкої», входячи до кімнати одягли бахіли, вимили руки.

У них був і кардіограф. Хворому миттєво зробили кардіограму, експрес-аналіз крові. На щастя, підозра на інфаркт міокарда не підтвердилася. У хворого був напад стенокардії. Лікарі із служби «Борис» зробили пану Михайлу декілька ін’єкцій, поставили крапельницю і десь за півгодини зняли напад. Біль пройшов, запаморочення теж. Тільки тоді  справжня «швидка» поїхала, але за візит пан Михайло повинен був оплатити рахунок – близько тисячі гривень - сума неабияка для пересічного пенсіонера. Та навіть і не будь-яка працююча людина «потягне» такий виклик «швидкої». Слава Богу у пана Михайла в той день були гроші, він працюючий пенсіонер, отримує непогану зарплатню.

Що було б з людиною, якій дві «швидкі», підпорядковані державній системі охорони здоров’я не надали потрібної медичної допомоги? Треба було б їхати до лікарні, скаже хтось, хто не знає наших лікарень.

Але піднятися і дійти до машини це зайві рухи і зайві клопоти. В бригаді кардіологічної «швидкої»  були тільки жінки, а якщо у хворого справді інфаркт, то хто відповідав би за те, що йому треба було б піднятися з ліжка і дійти до машини? А окрім того, приїзд до лікарні теж не гарантує адекватну та швидку медичну допомогу.

Лікарі державної швидкої допомоги зі свого боку скаржаться на те, що бригади не укомплектовані, що не вистачає санітарів , лікарів. От і їздіть по місту  бригади, в яких немає чоловіків, і, якщо треба нести хворого на ношах, рідні хворого або сусіди бігають по під’їздах і шукають чоловіків, які б допомогли. І, як розповідають лікарі «швидкої», не завжди в лікарнях є ліфти, щоб хворого було не просто зручно, а взагалі можливо доставити до відділення, де йому можуть надати необхідну допомогу. Тобто сама доставка хворого є травматичною і недолугою, що може в будь-який момент призвести до тяжких ускладнень або навіть смерті хворого.

За кордоном саме наданню невідкладної, швидкої допомоги надається велике значення. Бригади на виклик приїжджають повністю укомплектованими і з сучасним обладнанням, так як і наша приватна «швидка Борис», але на відміну від неї, хворі не платять гроші за допомогу, бо в усіх нормальних країнах, на відміну від нашої, діє медичне страхування. В більшості країн, навіть у Росії – це обов’язок медичне страхування. Обов’язкове медичне страхування – це окремий податок на медичні послуги. Причому – податок прогресивний, чим більше людина заробляє, тим більші внески на медичні послуги. Пенсіонери, безробітні, інші незаможні верстви населення платять копійки, а допомогу отримують на рівні невідкладної та швидкої – однакову. Нам цілий світ не вказівка. Ми реформуємо медицину, не залучаючи до неї окремих грошей, з чого буде фінансуватися ця реформа незрозуміло. Але швидку і невідкладну допомогу ця реформа вб’є – це продемонстрували вже декілька регіонів, де реформа почалася. Вона передбачає об’єднання швидкої, невідкладної допомоги в одну структуру. Для цього немає ані коштів, ані відповідної матеріальної бази.

Я вже писала про цю так звану реформу в попередніх статтях.

Але, навіть без реформи – в Харкові і області, яка не є пілотним регіоном для проведення медичної реформи, начебто ніхто «швидку» не реформував – в чому ж справа? В тому, що на цю найважливішу медичну ланку не виділяють необхідні кошти? Що наші можновладці розуміють, що їм «швидка» не знадобиться? Що це справа пересічних громадян: викликати «швидку», не отримувати належної допомоги – а там як Бог дасть – виживе хворий – добре. Не виживе – його особиста справа та його близьких, а не справа наших чиновників та керівників держави. І їм зовсім не цікаво, що своїми діями вони порушують третю статтю Конституції України, в якій записано, що життя та здоров’я громадян України є найголовнішою, найпріоритетнішою справою держави. Що їм, нашим чиновникам Конституція? Хіба для них її писали?

 Поділитися