Бюлетень "Права Людини", 2002, #17

26 — 27 червня цього року в Харкові відбувся семінар екологічних неурядових організацій України. Тема семінару: "Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для співпраці екоНУО на шляху до конференції "Київ-2003".

27 червня семінар розпочався телерозмовою з представництвом ООН в Києві. Співрозмовниками екологів, які зібралися на семінар з усіх кінців України у приміщенні Харківського політехнічного університету, був голова місії ООН В Україні п.Гарднер та його колеги. Співбесіда проходила за допомогою Internet та відеозасобів, що значно зручніше і дешевше, ніж звичайні телемости. Через цей телеміст екологи та представник ООН в Україні обговорювали "Декларацію тисячоріччя" ООН, в її екологічному, культурологічному аспектах, а також розглядалися питання щодо захисту прав людини.

Такий телеміст з використанням Internet пройшов в Україні вперше.

Наш інформ.

Дело №863/2002 г.

РЕШЕНИЕ ИМЕНЕМ УКРАИНЫ

06 марта 2002 года Жовтневый районный суд г. Днепропетровска

в составе: председательствующего — Черновского Г.В.

при секретаре — Кошелевой Н.В.,

рассмотрев в открытом судебном заседании в г. Днепропетровске гражданское дело по иску Замета Раисы Леонидовны к Днепропетровскому областному управлению ОАО "Державний ощадний банк України", Управлению государственного казначейства Украины в Днепропетровской области о взыскании суммы, —

УСТАНОВИЛ:

Замета Р.Л. обратилась в суд с иском к Днепропетровскому областному управлению ОАО "Державний ощадний банк України", Управлению государственного казначейства Украины в Днепропетровской области о взыскании суммы, ссылаясь в исковом заявлении и в судебном заседании на то, что 03 марта 1984 года и 26 декабря 1991 года ее муж Замета Леонтий Иванович внес денежные средства в рублях в Сбербанк СССР и по состоянию на апрель 1997 года сумма составляет 4689 грн. Ее муж Замета Л. И. умер 20 февраля 2001 года, она является наследником и имеет право на получение этой суммы, однако указанную сумму ответчики в нарушение действующего законодательства и Конституции Украины, нормы которой имеют прямое действие, ей не выплачивают, в связи с чем она просит суд взыскать с ответчиков в свою пользу 4689 грн.

Представитель Днепропетровского областного управления ОАО "Державний ощадний банк України" пояснил, что ими Конституция Украины не нарушается, выплата денежных средств, находившихся на счетах Сбербанка населению, производится в соответствии с действующими законами в пределах сумм, определяемых бюджетом Украины и в порядке определяемом Кабинетом Министров.

В соответствии с законом Украины "О государственных гарантиях восстановления сбережений граждан Украины" от 21.11.1996 года и последующими изменениями в законе, все денежные сбережения, находившиеся на счетах граждан по состоянию на 01.01.1992 года, были проиндексированы в соотношении 1 рубль равен 1 гривне 05 копейки по состоянию на 01.10.1996 года. Частями 1,2,3 ст.6 данного закона предусмотрено, что указанная компенсация производится исключительно в денежной форме за счет Госбюджета Украины, начиная с 1997 года, средства указываются в Госбюджете Украины отдельной статьей, порядок перечисления средств Госбюджета Украины учреждениям Сбербанка и бывшего Госстраха определяются Кабинетом Министров Украины. Статьей 7 этого же Закона предусмотрена поэтапное возвращение вкладов в зависимости от возраста, размеров вклада и других обстоятельств в пределах средств предназначенных бюджетом на данный год.

Перечень групп вкладчиков и порядок выплаты части проиндексированных вкладов в 2001 году был определен постановлением Кабинета Министров Украины № 275 от 26.03.2001 года "О выплате в 2001 году денежных сбережений и страховых взносов, внесенных до 02.01 1992 года в учреждения бывшего Сбербанка СССР, которые действовали на территории Украины и учреждения бывшего Укргосстраха" и согласно которому выплаты в 2001 году производятся вкладчикам, которым по состоянию на 01.01.2001 года исполнилось 100 лет и более в пределах остатка проиндексированного вклада, но не более 2000 гривень с каждой сберкнижки; инвалидам войны, по 100 гривен каждому, если эта сумма не превышает остаток проиндексированного вклада; вкладчикам, которым по состоянию на 01.01.2001, года исполнилось 80 лет, в пределах остатка проиндексированного вклада, но не более 50 гривень по каждой сберкнижке; наследникам вкладчиков, умерших в 1997-2000 году в пределах остатка проиндексированного вклада в размере государственной помощи на погребение — 150 гривень, а также страхователям и пенсионерам, инвалидам на выкуп облигаций государственного займа.

Представитель управления государственного казначейства Украины в Днепропетровской области в судебное заседание не явился, о дне и времени слушания дела был извещен надлежащим образом, о чем в деле имеются уведомления.

Суд, выслушав пояснения сторон, изучив материалы дела, считает, что исковые требования подлежат удовлетворению.

Судом установлено, что 29 апреля 1951 года был зарегистрирован брак между Заметой Леонидом Ивановичем и Фадеевой (Замета) Раисой Леонидовной, (л.д. 6).

03 марта 1984 года и 26 декабря 1991 года муж истицы — Замета Леонид Иванович внес денежные средства в рублях в сбербанк СССР и по состоянию на апрель 1997 года сумма вклада составляет 4689 грн.(л.д.7). Замета Л.И. умер 28 февраля 2001 года, в возрасте 73 лет(л.д.9). Согласно свидетельству на наследство по закону истица является наследницей и имеет право на получение этой суммы(л.д.11).

Решением Конституционного суда Украины от 10 октября 2001 года признаны не конституционными положения ч.1 ст.7 Закона Украины "О государственных гарантиях восстановления сбережений граждан Украины" от 21.11.96 в части относительно возврата восстановленных и проиндексированных сбережений гражданам в зависимости от возраста вкладчика и иных обстоятельств.

В соответствии со ст. 57 Закона Украины "О банках и банковской деятельности" от 07.12.00 вклады физических лиц Государственного сберегательного банка Украины гарантируются государством.

Таким образом, суд полагает, что требования истицы подлежат удовлетворению, и считает возможным взыскать с Управления государственного казначейства Украины в Днепропетровской области в пользу Замета Раисы Леонидовны 4689 грн.

В соответствии со ст.75 ГПК Украины с ответчика подлежит взысканию государственная пошлина в доход государства в размере 1% от суммы удовлетворенных исковых требований, но не менее 51 гривни.

На основании изложенного, руководствуясь ст. 15, 15-1, 30, 62, 75 , 203 ГПК Украины,

РЕШИЛ:

Взыскать с Управления государственного казначейства Украины в Днепропетровской области в пользу Замета Раисы Леонидовны 4689 грн.

В остальной части исковых требований Замета Раисе Леонидовне — отказать.

Взыскать с Управления государственного казначейства Украины в Днепропетровской области государственную пошлину в доход государства в размере 51 грн.

Решение может быть обжаловано в течение одного месяца в судебную палату Днепропетровского апелляционного суда.

У Полтаві, схоже, ще не скоро вирішиться конфлікт навколо пам’ятника архітектури ХVII століття Свято-Миколаївської церкви.

Уже більше місяця Свято-Миколаївська церква стоїть опечатана. Нагадаємо, що розпочалося протистояння з того, що отець Стефан, настоятель цієї церкви, яка належить УПЦ Київського патріархату, та Сергій Знаменський, голова парафіяльної ради, не проводячи загальних зборів прихожан у встановленому законом порядку, від імені усієї релігійної громади звернулися до керуючого Полтавською єпархією з проханням прийняти їх під протекторат Московської церкви. Вольному — воля! Йдіть, панове! Конституція України гарантує кожному громадянину свободу віросповідання. Тим більше, що екс-настоятель через ЗМІ заявив, що, будучи священиком філаретівської церкви, вже три роки як таємно перерукоположений єпископом московської церкви, і тепер називає першу "розкольницькою", а голова релігійної громади нібито більше не зміг стерпіти свою належність до "неканонічної" церкви. Але навіщо ж обманом тягти за собою усіх "непрозрілих" парафіян разом з будівлею?! Бо 26 травня прихожани Свято-Миколаївської церкви були шоковані тим, що замість їхнього батюшки службу правили семеро священиків УПЦ МП, виголошуючи молитви за владику Володимира та полтавського єпископа Филипа. Накачані молодики, що приїхали на мікроавтобусі з київськими номерами, не випускали прихожан з церкви і жорстоко побили тих, хто хотів увійти до неї (отець Григорій Кислий був госпіталізований у хірургічне відділення лікарні).

Оскільки згідно з розпорядженням патріарха Філарета настоятелем храму замість знятого з посади отця Стефана Водяника призначений отець Олександр Дедюхін, а загальними зборами релігійної громади С.Знаменський увільнений від обов’язків голови парафіяльної ради, нове керівництво Свято-Миколаївської звернулося до міліції, прокуратури, а також суду із заявами про те, що С.Знаменський перешкоджає нормальному функціонуванню громади, відмовляючись повернути печатку, ключі від сейфа та бухгалтерські документи, які нібито "хутко зникли" (чи не тому, що члени громади тепер прискіпливо цікавляться, куди ж поділися десятки тисяч гривень спонсорської допомоги?)

— Втім, повсякчас ми стикаємося з тим, що установи та організації замість того, щоб відповідно до своєї компетенції відновити справедливість, — констатує секретар Полтавського єпархіального управління УПЦ-КП отець Микола Храпач, — залишають нас сам на сам зі знахабнілими порушниками законності. Прокуратура Полтавської області, наприклад, відповідає, що вона не хоче втручатися у "внутріцерковний" конфлікт, хоч він з мовчазного потурання влади давно переріс у міжконфесійний. Відмовчується міліція. Податкова інспекція та банк не реагують на наші заяви про те, щоб призупинити дію розрахункового рахунку церкви у зв’язку з тим, що С.Знаменський втратив право підпису банківських документів та внести зміни в установчі документи. Перше судове засідання не відбулося через відсутність відповідача, наступне призначене на 2 липня.

Нині недільні богослужіння під храмом ведуть УПЦ Київського та Московського патріархатів: прихожан — "українців" — чоловік 90, "московітів" — до 30 осіб (хоча джерела УПЦ в єдності з Московським патріархатом збільшують кількість своїх прихильників до 200!)

Полтавський міськвиконком заборонив намічену на 8 червня хресну ходу на захист українського православ’я і на підтримку Помісної Православної Церкви, чим міська влада засвідчила, що у цьому конфлікті стала на бік московської церкви. Це рішення засудили обласні організації Народного Руху України, Республіканської християнської партії, Християнсько-Народного союзу, Крайового братства Апостола Андрія Первозванного, товариства "Просвіта" і громадського об’єднання "Україні — помісну церкву". Але велика кількість полтавців того дня прийшла до Свято-Успенської церкви УПЦ-КП, де висловила рішучий протест проти підступного захоплення храмів питомо української церкви на Полтавщині, адже подібні випадки непоодинокі. І вони супроводжуються, так би мовити, за потужної пропагандистської підтримки. Адже і у місцевих провладних ЗМІ, і навіть на російських сайтах за інформацією джерел УПЦ-МП подається виклад полтавських подій, як полюбляє казати Євген Марчук, "з точністю до навпаки": не Іван Іванович, а Петро Петрович, і не він украв шапку, а в нього вкрали. Ті, хто знає суть конфлікту, з подивом дізнаються про "зухвале захоплення УПЦ Київського патріархату Свято-Миколаївської церкви, яка нещодавно перейшла до УПЦ Московського патріархату." У широко розповсюдженому зверненні єпископа Полтавського і Кременчуцького Филипа, зокрема, йдеться про те, що "окремі особи розповсюджують плітки та недостовірну інформацію стосовно подій, пов’язаних зі зміною конфесійного підпорядкування Свято-Миколаївської церкви у м.Полтаві", а всіх православних християн закликають "не піддаватися на провокації, не вірити чуткам та наклепам, які можуть лунати з вуст релігійних екстремістів". Як бачимо, прихильників УПЦ КП владика Филип притьмом зарахував до "релігійних екстремістів", а це вже дуже близьке до розпалювання релігійної ворожнечі.

Митрофоний протоієрей отець Микола Храпач вважає, що полтавський інцидент як продовження російської експансії в Україні (спочатку економіка, паралельно — духовність), є, так би мовити, пробним каменем. Якщо "пройде номер" з незаконним і брутальним захопленням Свято-Миколаївської церкви, то тоді повсюдно в Україні це робитиметься масово.

— А помпезне святкування у Харкові10-річчя Собору, який, по суті, розколов українське православ’я, і нагородження Президентом намісника Московської церкви в Україні Володимира є не чим іншим як наругою і насмішкою над духовними символами і святинями нашої незалежної Держави та несе в собі величезну небезпеку суверенітету України, — переконаний отець Микола.

Тим часом спостерігається підвищення інтересу ЗМІ до релігійної тематики. Тижневик "Полтавська думка" опублікував статтю про те, що за будівництво московської церкви Віри, Надії, Любові, що зводиться під патронатом полтавського мера Анатолія Кукоби буквально за двісті метрів від пам’ятника архітектури ХVII століття — Свято-Миколаївської церкви, розплачуються платники податків. Бо за виконання проектної документацію на цю церкву Полтавський міський відділ культури має перерахувати інституту "Міськбудпроект" 200 тисяч бюджетних гривень, а два десятки різних підприємств будують величезний храм в режимі "примусового благодійництва". Хоча у Полтаві є набагато важливіші об’єкти, що потребують спонсорської допомоги: школи, дитсадки, інтернати, лікарні. До речі, започаткована Президентом України відбудова зірваного більшовиками Свято-Успенського собору "заморожена" на нульовому циклі.

Полтаву потрясла звістка про те, що на великому пустирі у мікрорайоні Алмазний замість парку (адже зелена зона конче необхідна у цьому екологічно неблагополучному місці поблизу підприємств і напруженої транспортної розв’язки) зводитиметься. мормонський храм, замаскований у документах міськвиконкому під "культурно-просвітницький центр". У відкритому листі на ім’я міського голови (а нині ще й народного депутата) А.Т. Кукоби жителі Полтави запитують його: хто продав мормонам українську землю у духовній столиці України, як з приводу й без приводу любить він називати рідне місто.

А у відповідь — тиша. Бо підхід —"диференційований": коли треба, — голосно попросторікуємо про інтереси територіальної громади міста, іншим разом — начхаємо на неї.

Суд вважає, що практика таких страт суперечила духові американської конституції, яка забороняє жорстокі або незвичні покарання.

Рішення було ухваленим шістьма голосами проти трьох і скасовує таким чином рішення Верховного Суду 1989 року, яке дозволяло такі страти.

Кореспонденти Бі-Бі-Сі відзначають, що найбільше це рішення відчують у тих двадцяти американських штатах, де страти психічно хворих практикувалися і досі.

БіБіСі — Українська служба

18-23 июня 2002 г. в Пуще-Водице под Киевом прошла десятая завершающая сессия теоретико-практического тренинга для украинских адвокатов "Применение Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод"

Эта сессия проводилась в виде летней школы, в ходе которой участники тренинга провели "судебные разбирательства" по гипотетическим делам, моделируя судебный процесс в Европейском суде по правам человека.

Основной целью тренинга было получение участниками навыков ведения дел в Европейском суде по правам человека , а также интерпретации и применения Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод http://echr.coe.int/Convention/.

Тренинг был организован Союзом Адвокатов Украины совместно с Международным центром юридической защиты прав человека INTERIGHTS http://interights.org   (Лондон) и проходил при поддержке Международного фонда "Возрождение", Foundations Network, Института конституционной и правовой политики, (Будапешт), Правительства Великобритании (Посольство Великобритании в Украине), Американской ассоциации юристов (ABA CEELI ) и Совета Европы.

По окончании летней школы Посол Великобритании в Украине Роланд Смит (Roland Hedley Smith) вручил участникам дипломы.

Подробнее см. http://ageyev.org/bar/summerschool2002.htm  

ЗЕЛЕНЫЕ ПРИЗЫВАЮТ РОССИЮ НЕ ФИНАНСИРОВАТЬ ДОСТРОЙКУ АЭС НА УКРАИНЕ

Накануне очередной межгосударственной встречи 21 июня в Харькове представители общественных экологических организаций призвали Председателя Правительства РФ Михаила Касьянова и Депутатов Государственной Думы не выделять финансовую помощь Украине для достройки двух новых атомных реакторов. Обращение приурочено к очередной российско-украинской встрече, назначенной на среду 21 июня, и подписано представителями группы "Экозащита!", Всемирной Службы Информации по Энергетике (WISE) и Антиядерной кампании Социально-Экологического Союза. С точки зрения зеленых, достройка второго энергоблока Хмельницкой и четвертого энергоблока Ровенской АЭС (ХАЭС-2/РАЭС-4) на Украине может привести к новым ядерным авариям и утечкам радиации, а также не соответствует интересам налогоплательщиков России.

Напомним, что ранее в этом году Россия обязалась выделить Украине около 150 млн. долл. на достройку двух новых атомных реакторов. В течение последних 5 лет Европейский Банк Реконструкции и Развития (ЕБРР) обсуждал возможный кредит для этого проекта, однако так и не пришел к утвердительному решению. Вместе с этим, одно из исследований ЕБРР пришло к выводу, что достройка новых АЭС на Украине экономически не целесообразна, а также к выводу о существовании более дешевых сценариев энергетического развития. Банк оценивает достройку двух реакторов примерно в 1,5 млрд. долл., в то время как Украина собирается его осуществить вдвое дешевле.

"Конструкция блоков ХАЭС-2/РАЭС-4 не соответствует современным международным требованиям безопасности АЭС. При высокой степени строительной готовности, около 80-90%, существенно модернизировать блоки ХАЭС-2/РАЭС-4 уже невозможно", — комментирует сопредседатель группы "Экозащита!" Владимир Сливяк, подписавший обращение к российским властям. "Проектирование ХАЭС-2/РАЭС-4 происходило до Чернобыльской катастрофы, когда большинство современных систем безопасности еще не были разработаны".

С точки зрения зеленых, вложение средств в достройку ХАЭС-2/РАЭС-4 в связи с нестабильностью украинского рынка электроэнергии сопряжено с высоким финансовым риском для России. Кроме того, финансирование и строительство ХАЭС-2/РАЭС-4, в том числе и из средств Российской Федерации, является противозаконным, поскольку отсутствуют положительные результаты предусмотренных законодательством Украины государственных экспертиз. В настоящий момент в Печерском местном суде г. Киева находится иск шести граждан Украины к государственной компании "Энергоатом", строящей атомные реакторы, рассмотрение которого может привести к прекращению строительства ХАЭС-2/РАЭС-4.

Дополнительная информация: (095) 776-62-81, 776-65-46 — Владимир Сливяк, Алиса Никулина e-mail: [email protected]

Наш сайт в интернете: http://antiatom.ru Москва, 18 июня 2002

У квітні 1999 року перший віце-президент Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) Чарльз Франк заявив, що "ЄБРР не має свідчень про існування в Україні масового опору проектам добудови ядерних реакторів на Хмельницькій та Рівненській АЕС" (проекти ХАЕС-2/РАЕС-4). Зрозуміло, що ЄБРР зробив такий висновок на підставі інформації, наданої йому Урядом України. Отже, існує питання: чи справді українці прагнуть мати на своїй землі ще два реактори застарілої радянської конструкції, чи вітчизняні "небожителі" елементарно дезінформували (і продовжують робити це) міжнародні ділові кола з Євробанком включно стосовно позиції громадськості?

Питання про суспільну позицію виникає вже тому, що процедура надання міжнародними банками кредитів на крупні технологічні проекти передбачає обов’язкові консультації з громадськістю щодо її ставлення до проекту. Іншими словами, перед тим, як дати гроші на якусь чергову "будову століття", банк цікавиться, а чи справді потрібна вона мешканцям тієї чи іншої країни, чи, можливо, йдеться лише про чийсь вузьковідомчий інтерес? Питання врахування суспільної думки стало особливо актуальним після того, як у березні 1998 року на міжнародній конференції в Оргусі (Данія), було ухвалено Європейську "Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля". Тепер Європа отримала правовий документ, згідно якого будь-яка держава повинна врахувати думку громадян при реалізації проектів, що можуть впливати на стан довкілля. Оргуська Конвенція ратифікована і Україною, а відтак вона вважається частиною національного законодавства. "Атомні електростанції та інші атомні реактори, включаючи їхній демонтаж та виведення з експлуатації" Конвенцією визнано одними з тих об’єктів, про які ядерники повинні "домовитися" зі своїм народом, перш ніж будувати. Зрештою, кого вже, а українцям навряд чи потрібно пояснювати, що "мирний атом" — то небезпечна іграшка.

Потужний громадський опір був причиною припинення добудови аналогічних реакторів радянської моделі ВВЕР-1000 на АЕС в Моховце (Чехія), яке також планувалося за кошти кредиту ЄБРР. Чеський уряд не наважився піти проти волевиявлення власного народу, адже той в процесі громадських консультацій сказав однозначне "ні" проектові. А от, чи питав хтось в нас про ХАЕС-РАЕС? І якщо питав, чи хотів почути відповідь?

Громадське протистояння подальшій розбудові української атомної енергетики в якості потужної суспільної сили сформувалося на межі 80 — 90-х років. Під впливом масових протестів в квітні 1990 року Хмельницька обласна Рада заборонила добудову другого, третього і решти блоків Хмельницької АЕС. Того ж року Верховна Рада ухвалила мораторій на добудову чи будівництво будь-яких об’єктів атомної енергетики. Таким чином, через тиск громадськості та підтримку деяких політичних рухів будівництво реакторів ХАЕС-2, РАЕС-4 та Запорізької АЕС-6 було зупинено. На жаль, політики надто скоро забувають про свої обіцянки — вже у 1993 році Верховна Рада скасувала власне рішення про мораторій. Водночас настав значний спад громадської активності, викликаний погіршенням економічного становища в країні та втрати віри в демократичні механізми. Це дало урядові можливість добудувати ЗАЕС-6, хоча на місцевому рівні й зберігалося протистояння цьому планові. В той же час, економічна криза зашкодила не лише громадській активності, а й діям самого уряду. Грошей на добудову ХАЕС-2/РАЕС-4, які за твердженням "Енергоатому" на той час мали 85% рівень готовності, в Україні не знайшлося. Маючи багатий досвід торгу з приводу ядерної зброї, уряд почав використовувати Чорнобиль, як аргумент у переговорах із Заходом. Так з’явився проект ХАЕС-2/РАЕС-4 під гаслом так званої "компенсації" закриття Чорнобиля і ЄБРР став причетним до долі української енергетики, а також, мабуть — і демократії. Участь ЄБРР у проекті добудови ХАЕС-2/РАЕС-4 активізувала громадські екологічні організації, які сприйняли політику Банку щодо обов’язкових консультацій з громадськістю, як реальну можливість висловити свою стурбованість проектом та сприяти участі народу в цьому процесі.

В 1998 році понад 80 українських громадських організацій взяли участь в кампанії громадських слухань і акцій протесту з приводу планів Уряду України добудовувати реактори ХАЕС-2/РАЕС-4. Зокрема, учасниками всеукраїнської громадської Коаліції "За енергетичну безпеку, поінформованість та права громадян", що об’єднує 28 громадських організацій з жовтня 1997 по травень 2000 року ініційовано та, як правило, за власний рахунок проведено громадські слухання в 11 містах України: Миколаєві, Сіверськодонецьку, Чорткові, Ізяславі, Пирятині, Луганську, Ніжині, Нікополі, Славуті, Артемівську, Черкасах. Крім того, компанія "Енергоатом" провела 3 консультаційні зустрічі в містах Нетішин, Рівне, Київ у жовтні за процедурою ЄБРР. Пізніше слухання проводилися у Києві, Львові, Рівному та інших містах. Усі вони продемонстрували загалом негативне ставлення до процесу нарощування потужностей ядерної енергетики.

Паралельно тривав збір підписів та кампанія звернень до Уряду та керівництва ЄБРР. Приміром, студентами Чортківського педагогічного училища та старшокласниками Чортківської гімназії було адресовано близько 300 листівок на ім’я генерального директора ЄБРР Х.Кьолера з вираженням протесту проти проекту ХАЕС-2/РАЕС-4. Ініціатив було більше, але часто вони зустрічали настороженість влади та намагання під будь-яким приводом ухилитися від проведення громадських слухань. Зокрема, в містах Дубно, Хмельницький, Київ, Запоріжжя, Вінниця, Івано-Франківськ, Житомир бюрократичний опір виявився сильнішим за права громадян — влада відмовляла у проведенні слухань. Головною метою громадських слухань було — реалізувати права громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля та на її поширення (ст.50 Конституції України), на участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції), зокрема на участь громадян у формуванні політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційної безпеки (ст. 11 та 20 Закону "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку").

Усі слухання проводилися відповідно до Положення Кабміну України №1 122 від 18.07.98 р. "Про затвердження порядку проведення громадських слухань з питань використання атомної енергії та радіаційної безпеки". І, на жаль, на протязі чотирьох років той же Кабмін не зробив жодного кроку в напрямку вивчення та узагальнення результатів слухань. Приміром, на запити з цього приводу, адресованих чортківським об’єднанням "Зелений Світ" до Уряду України та Міністерства екології у 1999 — 2001 роках, відповіді не надійшли й досі. Не реагували владні інстанції і на листи з приводу початку (на 15 році будівництва!) проведення державної екологічної експертизи проектів ХАЕС-2/РАЕС-4. Ми так і не отримали жодної інформації щодо висновків цієї експертизи. А, зрештою, достеменно не відомо, чи й виконувалася експертиза. Наводимо з незначними скороченнями текст одного із звернень нашого об’єднання:

Міністерство екології та природних ресурсів України

27 лютого 2001 року

№ 16

Міністру, панові Івану Зайцю

Шановний пане Міністр,

в зв’язку із проведенням Міністерством екології та природних ресурсів державної екологічної експертизи проектів добудови ядерних реакторів ХАЕС-2, РАЕС-4 просимо Вас врахувати позицію нашого НДО та громадськості краю з даного питання.

16.11.1998 р. за ініціативою "ЕГО Зелений Світ ". у м. Чорткові було проведено громадські слухання з питань ядерної безпеки. Учасники слухань в числі інших висновків одноголосно висловились проти добудови ядерних енергоблоків ХАЕС-2, РАЕС-4.

На жаль, результати слухань у м. Чорткові не були відображені у відповідному друкованому звіті, хоча текст висновків було своєчасно надіслано до Кабміну та Верховної Рвди України, НАЕК "Енергоатом" та київського офісу ЄБРР. Ні оргкомітет громадських слухань, ні наше об’єднання не отримало жодної відповіді від Уряду та Верховної Ради України з приводу порушених на слуханнях проблем. Відповіді, отримані від Міністерства енергетики та Адміністрації ядерного регулювання України з огляду на певні межі їхньої компетенції не могли охоплювати повного спектру питань, порушених на слуханнях.

"ЕГО Зелений Світ", що є учасником всеукраїнської Коаліції "За енергетичну безпеку, поінформованість та права громадян", і сьогодні вважає реалізацію проектів ХАЕС-2, РАЕС-4 недоцільною з екологічних, економічних та правових міркувань. Ми гадаємо, що сучасний рівень технологій не забезпечує розв’язання багатьох проблем ядерної енергетики, у т.ч. основної з них: проблеми ядерних відходів. З огляду на масштабність кризи української економіки нам здається дуже проблематичним можливість гарантувати достатній рівень безпеки при експлуатації АЕС. На нашу думку досі залишається не оціненим ступінь небезпеки з огляду на прорахунки, допущені при проектуванні ХАЕС та РАЕС, виборі територій під їх розміщення. Назву лише незадовільні геологічні умови майданчика РАЕС та дефіцит води для потреб охолодження реакторів ХАЕС. Не відповідає положенням сучасного національного законодавства якість основних проектних документів, у тому числі ТЕО та ОВНС.

Ми гадаємо, що достатньою альтернативою розвиткові ядерних енергогенеруючих потужностей в Україні могли б бути не реалізовані можливості технологій енергозбереження, енергоефективності, використання поновлюваних джерел енергії, нетрадиційного та місцевого палива. Ми звертаємось до Міністерства екології та природних ресурсів України із пропозицією сформулювати власні застереження щодо практики реалізації проектів ХАЕС-2,РАЕС-4 з точки зору безпеки ядерної галузі та складності перспективних проблем, що несе у собі її розвиток.

Про Ваші кроки з даного приводу просимо повідомити. Додаємо текст висновків громадських слухань у м. Чорткові.

Висновки громадських слухань з проблем ядерної безпеки та ядерної енергетики

16.11. 1998 року у м. Чорткові Тернопільської області за ініціативою "ЕГО Зелений Світ", на підставі розпорядження міського Голови В.Ю.Павлишина № 364 від 22.10.1998 року та у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 1122 від 18.06.1998 року проведено громадські слухання з проблем ядерної безпеки та ядерної енергетики в Україні. До участі в слуханнях були залучені представники Державних обласних управлінь Тернопільської області: екобезпеки, з надзвичайних ситуацій та проблем Чорнобилю, Голови Чортківської районної та міської Рад, керівники зацікавлених установ та організацій, викладачі, студенти та учні навчальних закладів м.Чорткова, науковці, журналісти, представники релігійних громад та ін. Нажаль, ніяк не відреагували на запрошення оргкомітету фахівці НАЕК "Енергоатом". В процесі слухань представлено 6 тематичних доповідей, з числа присутніх 87 чоловік прийняли участь у обговоренні проблеми 9. На слуханнях прийнято окреме звернення з приводу будівництва Ташлицької ГАЕС.

В результаті ознайомлення з інформацією по предмету слухань, обговорення та відкритого голосування усіма присутніми схвалено такі висновки:

1. Про недопустимість згортання програм мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС в Україні та приорітетність серед них конкретних заходів по охороні здоров’я потерпілих. в першу чергу — дітей.

2. Про необхідність розробки технічного проекту виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС, як об’єкту, що не відповідає сучасним нормам радіаційної безпеки та у зв’язку із міжнародними зобов’язаннями України.

3. Про доцільність сконцентрування фінансових ресурсів держави та зовнішніх кредитних коштів, необхідність першочергового науково-технічного забезпечення, правового та економічного регулювання для наступних проблем:

а). якнайшвидшого перетворення об’єкту "Укриття" в екологічно безпечний.

б). всебічного підвищення рівня безпеки діючих АЕС.

в) розробки та реалізації довгострокових місцевих, регіональних та національних програм енерго- ресурсозбереження та енергоефективності.

г) приоритетного розвитку технологій використання екологічно чистих, відновлюваних та альтернативних джерел енергії.

д) модернізації існуючих неядерних потужностей, зокрема об’єктів "малої гідроенергетики" в західному регіоні України, та розвитку програм місцевого енергозабезпечення.

4. Про визнання недостатніми та необґрунтованими висновків екологічної експертизи, економічного та правового обґрунтування проектів добудови енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС (ХАЕС-2,РАЕС-4), а отже про недоцільність використання зовнішніх кредитів, бюджетних ресурсів та коштів спеціальної цінової надбавки для реалізації означених проектів.

5. Про доцільність проведення всеукраїнського референдуму з перспектив подальшого розвитку ядерної енергетики в Україні.

Протести громадськості України проти проектів ХАЕС-2/РАЕС-4 тривають досі. Так, 29 березня 2002 року Громадський комітет національної безпеки України звернувся до Печерського місцевого суду м.Києва із позовом до НАЕК "Енергоатом" про "поновлення порушеного права на безпечне для життя і здоров’я довкілля", вимагаючи негайно припинити фінансування і добудову ХАЕС-2/РАЕС-4. За твердженням позивачів, будівництво цих атомних електростанцій є протизаконним, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства відбувається без позитивних висновків державної екологічної експертизи, таким чином порушує право позивачів на безпечне для життя довкілля і створює загрозу їх здоров’ю. 24 квітня ц.р. суд відмовив в прийнятті позову, оскільки, нібито, позивачі звернулися до суду не за захистом своїх прав, а в інтересах "всього суспільства взагалі", на що не мали належним чином оформлених повноважень. Таким чином Печерський суд позбавив громадян можливості в судовому порядку відстояти свої права. 8 травня позивачі звернулися до Апеляційного суду м. Києва, вимагаючи забезпечити можливість захисту своїх прав в суді та скасувати ухвалу Печерського суду м. Києва про відмову в прийнятті їх позову. Зокрема, адвокат позивачів Т. Монтян стверджує, що позивачі зверталися до Печерського місцевого суду із позовом про захист своїх власних прав, а в самій позовній заяві взагалі жодного разу не згадуються "інтереси суспільства взагалі", на які посилається суд. Координатор Громадського комітету національної безпеки України О. Толкачов пояснює відмову в прийнятті позову небажанням місцевого суду м. Києва розглядати по суті справу, яка може викрити незаконність добудови ХАЕС та РАЕС та привернути увагу громадськості до фактів грубого порушення прав людини в сфері використання ядерної енергії в Україні. Розгляд справи Апеляційним судом призначено на 12 червня 2002 р.

Як бачимо, ознайомлення з неповним переліком громадських акцій дозволяє суттєво засумніватися у справедливості тези про відсутність громадського опору планам українських ядерних відомств. Отже маємо: МІФ ПЕРШИЙ. — або ж ні, речі потрібно називати своїми іменами — ПЕРША ВЕЛИКА БРЕХНЯ У ТОМУ, ЩО УКРАЇНЦІ НІБИТО НЕ ПРОТЕСТУЮТЬ ПРОТИ РОЗВИТКУ ЯДЕРНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ. Справа у тому що багато кому вигідно не помічати цих протестів.

Однією з головних вимог ЄБРР до проекту є його економічність порівняно з іншими варіантами. В 1997 р. ЄБРР призначив незалежну групу експертів для оцінки економічного аспекту ХАЕС-2/РАЕС-4. Експерти дійшли висновку: "ХАЕС-2/РАЕС-4 не є економічно доцільним проектом — добудова двох реакторів не являтиме собою найбільш ефективного на цей час використання 1 мільярда доларів". Коли робився цей висновок, вартість добудови оцінювалась у 1,2 млрд. доларів; на сьогодні ця сума зросла до 1,72 млрд. доларів. За багатьма оцінками найбільш економічним є проект інвестування в газотурбінні ТЕС. Експертна група також виявила, що споживання енергії в Україні зменшується, і що найефективніший спосіб забезпечити поточні потреби в енергії — це покращення енергозбереження та управління кінцевим споживанням. Розвиток подій в Україні підтверджує висновки експертної групи. В 1997 році енергоспоживання в країні знизилося на 7 %, а в 1998р. — ще на 3 %. В Україні існують значні надлишкові енергогенеруючі потужності, загальна встановлена потужність 1997 року становила 53,9 ГВт (здебільшого у вигляді т. зв. базової потужності). Навіть без Чорнобильської АЕС це вдвічі більше, аніж потрібно.

Реактори ХАЕС-2/РАЕС-4 типу ВВЕР-1000 розроблялися у 70-і роки. Вони відстають від сучасних стандартів безпеки і не були б дозволені до використання в жодній західній країні. До того ж "Енергоатом" планував почати експлуатацію реакторів без реалізації всіх необхідних заходів підвищення безпеки, закладених в проект: компанія виправить ряд недоліків лише при першому перезавантаженні палива. Тому навіть запланованого (але досі незадовільного) рівня безпеки буде досягнуто через три роки експлуатації. Проблеми безпеки додатково обтяжуються тим, що персонал АЕС періодично не отримує зарплатню. Безпека ніколи не була приоритетною для радянських проектантів. Майже усі АЕС проектувалися з недоліками в плані вибору майданчика для станції. Приміром, на високі ризики геологічної нестабільності внаслідок проходження під станцією смуги тектонічних розломів та високої активності карстових процесів в районі РАЕС вказувала громадська екологічна експертиза під керівництвом академіка Д.Гродзинського. До того ж, усі українські розташовані у густонаселених районах, в зонах полягання авіаційних трас, що робить наслідки можливих катастроф особливо трагічними. Проблема безпеки ядерної галузі набуває особливої гостроти і в зв’язку з проблемою тероризму.

В процесі підготовки та проведення слухань, послідуючого листування з різними державними відомствами та установами, обробки газетних публікацій, зустрічей з експертами та обміну інформацією між учасниками Коаліції було встановлено і інші дуже важливі факти, а саме:

— що деформована енергетична політика супроводжується деформованим висвітленням проблем енергетики,

— кризи енергогенеруючих потужностей в Україні немає, натомість триває "криза неплатежів", яка лікується наведенням порядку на енергоринку;

— замість декларованої "Енергоатомом" 85-90% готовності енергоблоків ХАЕС-2/РАЕС-4 Рахункова Палата України констатує вкладення лише 44% кошторисної вартості на ХАЕС-2 та 27% та Рівненській;

на даний час добудова реакторів фінансується за рахунок так званої цільової надбавки на тариф електроенергії, тобто за рахунок усіх без винятку її споживачів, що є брутальним порушенням їхніх прав,

кошти, які виділяються на проекти добудови, часто використовуються нераціонально і не за призначенням.

проект добудови ХАЕС-2/РАЕС-4 досі не має позитивного висновку державної екологічної експертизи та техніко-економічного обґрунтування (ТЕО), а Генеральна прокуратура замість негайного припинення незаконного будівництва повторює обіцянки "Енергоатома" про розробку цих матеріалів;

так звана "міжнародна екологічна експертиза" виконана британською фірмою "Моушел консалтінг" обходить стороною найбільш критичні питання проекту, не відповідає вимогам українського законодавства і "не є офіційним документом, оцінка якого могла б дати підстави для висновків щодо прийнятності з екологічної точки зору добудови вказаних об’єктів" – висновок Міненерго;

за відсутності в проектній документації ХАЕС-2/РАЕС-4 розділів про виведення реакторів з експлуатації їх добудова є незаконною, а за наявності — економічно невигідною;

нарощування низькоманеврових потужностей атомної енергетики не розв’язує основних проблем енергетичного сектору України, натомість створює додаткові, приміром — дефіцит дорогої електроенергії у години пік, і надлишок дешевої — у нічний час;

подальша розбудова атомної енергетики (а вона забезпечує сьогодні вироблення більш ніж 50% електроенергії) збільшує економічну залежність України від російського ядерного циклу, ця залежність є більш жорсткою, аніж залежність від російських поставок нафти і газу, а отже неминуче перетворюється на політичну залежність від Росії;

замість добудови ХАЕС-2/РАЕС-4 уряд має спрямувати зусилля на енергозбереження та розвиток альтернативної енергетики, уникаючи гігантоманії;

в Україні існують техніка, технології, знання та фахівці для впровадження реальних проектів з енергозбереження та альтернативної енергетики.

Напрошується сам собою висновок про ДРУГУ ВЕЛИКУ БРЕХНЮ — ПРО ВІДСУТНІСТЬ АЛЬТЕРНАТИВИ РОЗВИТКОВІ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ. Така альтернатива є – це розвиток енергозаощадливих технологій і енергетики на основі відновлюваних джерел. Якщо згадати, що рівні енерговтрат у нашому комунальному секторі та на виробництві у 3 – 5 разів перевищують середньоєвропейські показники, стає зрозумілим, що не варто шукати інші альтернативи. Однозначним висновком українських громадських екологічних організацій є наступний: ДОБУДОВА ЯДЕРНИХ РЕАКТОРІВ ХАЕС-2/РАЕС-4 Є ЕКОНОМІЧНОЮ, ЕКОЛОГІЧНОЮ ТА ПРАВОВОЮ АВАНТЮРОЮ.

Тут мусимо зауважити — екологічна громадськість України ніколи не вимагала "негайної та повної відмови від атомної енергетики", "повернення до каганця", як часом намагаються подати її позицію опоненти. Екологісти розуміють неможливість одномоментного зупинення роботи АЕС, (нагадаю, що вони виробляють сьогодні більшу частину електроенергії країни), або припинення транзиту відпрацьованого ядерного палива територією України, однак жодних підстав для нарощування нових ядерних потужностей не існує. Жодних, окрім вузьких інтересів національного і російського ядерного лобі і міфів про екологічність (економічність, безпеку і т. ін.) "мирного атому". Якщо пригадуєте, над горезвісним 4-м реактором ЧАЕС красувалося гасло: "Чорнобильська АЕС працює на комунізм!" Важко позбутися думки, що сьогоднішні ядерні проекти також продиктовані чим завгодно, але не насущними загальнонародними інтересами.

Якщо говорити про доступ до інформації щодо стану справ у атомній енергетиці, то й тут є безліч питань. Не буде зайвим нагадати, що і Чорнобиль у його реальних, трагічних масштабах став можливим у закритому, непоінформованому суспільстві. Сучасний рівень замовчування та дезінформації майже не відрізняється від радянського. Вперше наше об’єднання, "ЕГО Зелений Світ" зіткнулося з проблемою дозування інформації в процесі підготовки до громадських слухань у Чорткові. На прохання стосовно надання повного пакету матеріалів по проектам ХАЕС-2/РАЕС-4, розробленого НАЕК "Енергоатом" для підготовки консультацій з громадськістю, ми отримали відмову. З повним пакетом, що включає такі немаловажні документи, як "Оцінка впливу на навколишнє середовище" (ОВНС), та Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), як виявилось, можна ознайомитися лише у офісі НАЕК, на самих станціях та у Національній науковій бібліотеці м. Києва. На прохання надати інформацію для Тернопільської обласної ради (адже Тернопільщина межує із зонами розташування обох станцій) також послідувала відмова. Як виявляється, ігноруються не лише прохання громадської організації — "Енергоатом" не вважає за потрібне задовольняти інформаційні запити навіть Національної Комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ)! Пропонуємо увазі витяг з чергового документу:

П О С Т А Н О В А № 1039 вiд 10.10.2001

Про усунення порушень НАЕК "Енергоатом" Умов та Правил здiйснення пiдприємницької дiяльностi з виробництва електричної енергiї

Неодноразовi запити Комiсiї щодо надання iнформацiї для розрахункiв тарифу на електроенергiю НАЕК "Енергоатом" за табличними формами залишались поза увагою (листи НКРЕ: вiд 08.12.2000 № 05-39-10/2711, вiд 06.02.2001 № 05-39-10/328, вiд 27.04.2001 № 05-39-10/1054). Необхiднi матерiали були наданi Комiсiї лише у червнi 2001 року – лист НАЕК "Енергоатом" вiд 26.06.2001 № 88 ДСП. Наданi Комiсiї матерiали мають гриф для "службового користування" i не можуть вiдкрито використовуватися в регуляторнiй дiяльностi НКРЕ. З урахуванням вищезазначеного, НКРЕ направила НАЕК "Енергоатом" лист вiд 26.07.2001 № 05-39-10/1852 з пропозицiєю проаналiзувати наданi матерiали щодо їх конфiденцiйностi i зняти всi необґрунтовані обмеження та iнформувати Комiсiю про прийнятi рiшення до 31.07.2001. Однак, станом на 1 жовтня 2001 року нiякої iнформацiї вiд НАЕК "Енергоатом" з цього питання до НКРЕ не надходило.

Крiм того, НКРЕ пiсля аналiзу показникiв фiнансово-економiчної дiяльностi НАЕК "Енергоатом", своїм листом вiд 24.07.2001 № 05-39-10/1830 звернулася до Компанiї з проханням надати вiдповiднi роз’яснення щодо нецiльового використання коштiв (збiльшення прибутку i вiдповiдно податкових зобов’язань за рахунок зниження фактичних витрат на виробництво електричної енергiї у вiдношеннi до планових на 34,4%) та розшифрувати iншi витрати з прибутку, якi за 5 мiсяцiв 2001 року склали 789 млн. грн (81% прибутку).

НАЕК "Енергоатом" листом вiд 03.10.2001 № 10459/04 надала НКРЕ iнформацiю, яка не вiдповiдає вимогам, визначеним в листi НКРЕ вiд 24.07.2001 №05-39-10/1830.

Коментарі, як то кажуть, зайві. Та й про що можна говорити, якщо головний державний документ, який регламентує енергетичну стратегію України — "Національна Програма розвитку енергетики до 2010 року", що була прийнята у 1996 році без жодних обговорень з громадськістю, без наукових та техніко-економічних обґрунтувань, без екологічних експертиз і досі є захованою від власного народу під грифом "для службового користування". Це суперечить Закону України "Про інформацію" та Оргуській Конвенції "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля". Отже, ТРЕТЮ ВЕЛИКУ БРЕХНЮ — ПРО ДОТРИМАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ НОРМ ВІДКРИТОСТІ — І УРЯД, І "ЕНЕРГОАТОМ" СПРОСТОВУЮТЬ СВОЇМИ Ж ДІЯМИ. У ПИТАННІ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО СТАН АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ СПОСТЕРІГАЄМО РЕЦИДИВИ "СЕКРЕТОМАНІЇ" СТАЛІНСЬКИХ ЧАСІВ.

Дуже прикро, що шестирічна епопея з питанням про кредитування ХАЕС-2/РАЕС-4 Євробанком також розвивалась по законах детективного жанру з дотриманням усіх правил конспірації. Громадськості ж відродилася роль відстороненого спостерігача. Ще у жовтні 2001 р. президент НАЕК "Енергоатом" Ю.Недашковський повідомляв про задоволення усіх вимог європейців стосовно безпеки та про нові перспективи модернізації блоків за кошти кредиту ЄБРР, Євроатому та банку "Сосьете Женераль". Раптом в листопаді того ж року повідомляється про повне припинення співпраці з ЄБРР по даних проектах, а вже в грудні підписується російсько-українська угода про надання російських кредитів на добудову реакторів.

Однаково вірогідним і сумним є припущення про те, що "Енергоатом" просто не зміг гарантувати дотримання європейських норм безпеки. Російський партнер, скоріш за все не буде обтяжувати справу додатковими витратами на системи контролю і багатоступеневого захисту реакторів. Логіка зрозуміла, проста — "скоріше дати країні струм", але от — чи виправдана? Мимоволі приходять на згадку песимістичні спостереження автора Мерфології. А можливо, у ЄБРР просто прослухали касети М.Мельниченка і щось таки суттєве також усвідомили?

Що ж до громадського опору спробам нав’язати Україні чергову атомну авантюру, то він реально існує. Можливо, він не виглядає настільки резонансним, як протести наших східноєвропейських сусідів проти АЕС у Моховце та Темеліні, але він є. Не помічає його лише той, хто послідовно і принципово не хоче реагувати на суспільну думку і у цьому, і у багатьох інших проблемних питаннях. Натомість ставлення громадськості України до проектів ХАЕС-2/РАЕС-4 також не змінилося, воно є не менш послідовним і принциповим: "УКРАЇНІ НЕ ПОТРІБНІ НОВІ ЯДЕРНІ РЕАКТОРИ! МАЄМО ЇХ ДОСИТЬ!" Рано чи пізно влада повинна врахувати громадську позицію і прийти до якихось взаємно погоджених рішень, адже такі складні і потенційно небезпечні технології, як атомна енергетика, вимагають не лише високих знань, потужних технічних можливостей і великих капіталовкладень. Їх може дозволити собі лише високоорганізоване суспільство. Таке, в якому свобода інформації, права людини та демократія — не порожній звук. Чи наближуємось ми до такого рівня? Чи можемо дозволити собі перманентне безплідне протистояння? І нарешті, якщо ми вже знаємо те, що знаємо — наскільки високим є сьогодні ризик нових Чорнобилів у нашому домі?

При підготовці матеріалу використано інформації електронної конференції ([email protected]) та "Огляду кампанії громадських слухань щодо проекту добудови ХАЕС-2/РАЕС-4" Коаліції за енергетичну безпеку, поінформованість та права громадян, повідомлення Прес-центру Громадського комітету національної безпеки України ([email protected]), тощо.

Шановно редакціє "ПЛ"!

На мою думку, у бюлетені "ПЛ" було б корисним ввести нові рубрики.

По-перше, висвітлювати приклади вдалого співробітництва влади та представників громадськості, адже є чимало прикладів, коли представники офіційних структур вже розуміють необхідність взаємодії і допомоги з боку громадян у вирішенні багатьох суспільних проблем і на практиці вдаються до такої співпраці. Це був би корисний обмін ПОЗИТИВНИМ досвідом читачів "ПЛ", зокрема і слідами наших виступів на його сторінках! Бюлетень висвітлює факти порушення прав людини, але ми не знаємо про результати публікацій, про факти позитивного вирішення критичних ситуацій. Нерідко люди діють на самоті, та ще й в атмосфері передсудів байдужого оточення. Обмін позитивним досвідом необхідний нам з точки зору нашої читацької солідарності та соціального оптимізму.

По-друге. Як відомо, наступні два роки — це роки підготовки до виборів Президента України. Часто думаю про те, що не вистачає мені трибуни для ліквідації моєї правової неграмотності виборця. Напевне, таку рубрику для просвіти безпорадного виборця було б добре відкрити у Вашому (нашому!) бюлетені. Поясню на прикладі. У день виборів до Верховної і місцевих рад я подала заяву до територіальної виборчої комісії Шевченківської районної у м. Києві Ради про порушення з боку кандидатів, а також про те, що у списках виборців багато прізвищ давно померлих сусідів. Зробила це як особистий експеримент для моєї правової просвіти: як можу я, рядовий виборець, вплинути на дотримання законів у виборчому процесі? На жаль, на сьогоднішній день моя відповідь: НІЯК! Голова комісії, в порушення Закону про звернення громадян, відповіді два місяці не надсилав, по телефону сказав, що заяву "прийняли до відома". Нарешті, надійшла відповідь — формальна відписка, але з нахилом до філософії: "Виборці також (як і кандидати) привикли до беззаконня, тому, мабуть, нам відповідно і живеться", — пише мені заступник голови виборчої комісії пан А.В.Хомко. До чого звикли самі адміністратори — профі виборчого процесу, про це у листі не згадується. Проте й так зрозуміло: ми всі родом із суспільства беззаконня і правового невігластва. Без масового контролю з боку громадськості справа ніколи не зміниться. Отже, про нову Рубрику. Ми, виборці, маємо знати: що робити, як реагувати на порушення законів у день виборів, як громадськості провести попередній контроль за списками виборців, як бути ефективним у діях. За наступні два роки треба також довести до масового користування тексти відповідних законів і популярну правову просвітницьку літературу, щоб ми знали свої законні права виборців. Як відомо, демократія — це процедура. Крок за кроком треба набирати новий досвід грамотної правової дії, діяти не на емоціях, не на поривах (що так властиво багатьом), а шляхом правової процедури. Вже тепер треба починати таку правову підготовку. А хто, як не "колективний пропагандист, колективний організатор" — Ваш журнал!

Звичайно, це завдання також тих партій, які зацікавлені у правовій просвіті свого електорату. Я погано обізнана у партійних справах, але от стикнулася з фактом: щодо названих вище проблем подзвонила в наш районний та міський комітети блоку Ю.Тимошенко — там мене зрозуміли лише таким чином, що запросили вступити до лав партії. Але моя особиста позиція — громадська активність поза партіями. Про широку громадську практичну підготовку до президентських виборів у партіях, здається, ще не думають.

Я переконана: громадськість має багато організаційних резервів, які ще не задіяні. Влада ще не здогадується про океан громадських можливостей українського електорату. На жаль, сама громадськість ще не догадується, як вона РЕАЛЬНО МОЖЕ впливати на політику, а значить, і на своє власне життя.

Тетяна Клинченко, кандидат історичних наук, читач і дописувач "ПЛ"