MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Звернення Українського ПЕН-центру

04.12.2014   
з приводу відходу у вічність почесного президента центру Євгена Сверстюка

Звернення Українського ПЕН-центру

з приводу відходу у вічність

почесного президента центру Євгена Сверстюка

3 грудня 2014 року

Українська література разом з усім українським суспільством понесли чергову втрату: відійшов у вічність один із засновників Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, перший його президент, а від 2010 року – почесний президент Євген Сверстюк.

Усі перелічені його титули не були випадковістю. Він був справді людиною пера (англ. pen – перо), людиною високого Слова. Ба більше, в його творчості Слово ставало плоттю Логосу, тобто було не лише логічно вивіреним та естетично досконалим, а ще й сповненим мудрості й доброти.

ПЕН був для нього рідною домівкою, бо він поділяв основні засади цього літературного клубу. Оскільки Слово стоїть на сторожі правди, люди мають захищати і Слово, і його творців від найрізноманітніших посягань. Оскільки влада норовить загнуздати вільне слово чи засадити його в золоту клітку, люди мають скидати цю вуздечку й відкривати дверцята клітки. Оскільки бруд олжі травмує чисту плоть Слова, люди покликані солідарно протистояти спотворенню правди.

Усе це невтомно робив Євген Сверстюк і за це отримав у 1972 році найвищого «нобеля» радянського кривосуддя – титул «особливо небезпечного державного злочинця».  За це, гнаний і принижуваний, він сподобився честі стати на найвищі п’єдестали народної шани як беззаперечний моральний авторитет.

Без нього епоха шістдесятництва була б недовершеною, а її духовні здобутки – пріснішими. Без нього собори української культури й далі стояли б у риштованні. Без нього Шевченко і далі сприймався б як атеїст-революціонер, а пізній Гоголь – як блаженний дивак.

І навпаки: разом із Євгеном Сверстюком люди випростувалися у своїй гідності й розчищали свій шлях до Бога. Разом із ним відроджувалась Церква, яка остерігалася щедрот із кесаревої руки. Разом із ним люди вчилися бути відпорними до привілеїв власть імущих, бо «важко було уявити когось із них на колінах перед іконою…».  

Остання прижиттєва роль Євгена Сверстюка – багатолітнє редакторство в газеті «Наша віра». Подвижницька праця з мізерним фінансуванням – що за глупота на тлі успішного глянцевого гламуру?! Проте було у Сверстюкові щось від українського селянина: він знав, що має сіяти, – навіть у прикру негоду. А які будуть жнива – це вже залежить від Божої ласки.

Вічная Тобі памʼять, дорогий наш Сівачу! І щедрих жнив Твоїй благословенній праці!

Український центр

Міжнародного ПЕН-клубу

 Поділитися