MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

В Україні створено Міністерство інформаційної політики

30.12.2014   
Руслана Яшник
Журналісти побоюються, що поява такого відомства може стати завуальованим запровадженням цензури, а як наслідок – централізація ЗМІ, зосередження четвертої гілки влади на одній особистості.

Верховна Рада України 2 грудня 2014 року затвердила персональний склад нового Кабінету Міністрів України. Зокрема, депутати проголосували за призначення Юрія Стеця на посаду Міністра інформаційної політики. [1]

Юрій Стець на своєму акаунті у Facebook зазначив, зокрема, таке: «… Нагадую, створення міністерства - це справа часу, але це зовсім не означає, що треба сидіти, склавши руки. Інформаційна війна триває. На жаль, і тут у Facebook теж. …

1) негативо-позитив полягає у тому, що після сьогоднішньої розмови з кореспондентом «Los Angeles Times» Сергієм Лойком, витікає наступне: він не буде заступником міністра МІП тому, що у нього контрактні зобов’язання з виданням. Натомість він беззастережно підтримує ідею створення МІП і готовий бути в групі радників, які відповідатимуть за інформаційну війну з Росією. Крім того, його бачення, що подібне відомство необхідне, він готовий доносити нашим партнерам на заході (прикро, але наші журналісти, роблять все навпаки);  …

Де буде мій кабінет? В Слов’янську. Чому не можна було створити щось інше, а не міністерство? Тому, що ми живемо в парламентсько-президентській республіці, і ще тому що, якщо хтось знає, як це зробити інакше, тоді «візьми і зроби» (с) «Самопоміч». Чи правда, що бюджет МІП буде в сотні разів менше за інші міністерства? Так. Що будете робити, якщо не вдасться створити МІП? Вдасться.» [2]

Жодне міністерство в Україні так палко не обговорювалося, як це, і до того ж викликало масу протестів з боку мас-медіа, зокрема, в Чернівцях, Харкові, Сумах, Запоріжжі, Миколаєві, Кіровограді. Причини:

1. Не було попередньо обговорено з громадськістю ні доцільність створення міністерства, ні принципи та основи, на яких воно має створюватися та діяти, до того ж досі немає офіційного тексту нормативно-правового акту – бази, згідно з якою воно буде функціонувати.

Інститут медіа права зазначає: «Ідея створення Міністерства інформаційної політики не пройшла жодних обговорень із громадськістю. Натомість, призначення міністром інформаційної політики Юрія Стеця було проголосоване Верховною Радою України у загальному пакеті, незважаючи на протести медіа спільноти і деяких народних депутатів. На наступний день після голосування новопризначений міністр інформаційної політики Юрій Стець надав проект Положення про Міністерство, який не тільки також не обговорювався раніше з громадськістю, але й не був навіть попередньо опублікований у загальному доступі.» [3]

Проте 3 грудня 2014 року на сайті газети «Українська правда» було опубліковано «Положення про «Міністерство правди». Повний текст» [4], а 10 грудня 2014 року – «Новий проект положення про Мінстець»[5].

Між тим, спільноті не зрозуміло чому не опубліковано закон на офіційному сайті/у виданні органу державної влади, адже de-jure, це означає, що його офіційно не опубліковано: згідно з ч. 4 п. 1, п. 2 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 № 503/97 акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення відповідно до статті 1 цього Указу. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. [6]

2. Журналісти побоюються, що поява такого відомства може стати завуальованим запровадженням цензури, а як наслідок – централізація ЗМІ, зосередження четвертої гілки влади на одній особистості.

У вищезазначеному джерелі Українська правда [5] вказується: «За словами Гендиректора НТКУ Зураба Аласанії, саме це Положення має бути подане на затвердження Кабінету Міністрів.».

Якщо порівняти перше і друге Положення, то в останньому вбачається більше функцій (п.1 джерела №4 та №5), у п.п. 9, 12 джерела №5 більш зосереджена централізація на особі міністра, що доводить тезу: міністерство створюється навколо однієї особи. Це дозволяє зробити значущим суб’єктивний людський чинник, думку та особисте ставлення особи до іншої особи/явища/ситуації.

Вищезгаданий Інститут медіа права зазначає: «Наданий Юрієм Стецем проект положення надає міністерству повноваження втручатися в редакційну політику та зміст мовлення засобів масової інформації; визначати стандарти медіа, інформації, журналістської діяльності; здійснювати державний нагляд за діяльністю ЗМІ незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Державне втручання в зміст повідомлень ЗМІ є цензурою. Цензура прямо заборонена в Україні статтею 15 Конституції України.» [3], «Згідно з документом, основними завданнями міністерства має стати: формування державної політики щодо діяльності засобів масової комунікації, стратегії інформаційної політики держави та забезпечення її дотримання, реалізація державної політики у сферах поширення інформації, просвітницької діяльності і використання національних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також здійснення державного контролю за діяльністю засобів масової комунікації незалежно від їх підпорядкування і форми власності.» [8]

Отже, на основі вищевикладених фактів маємо антиконституційне Положення, яке прямо порушує норми Основного Закону. Схожа ситуація вже мала своє місце в історії Румунії. Але нормативно-правовий акт, на основі якого мало створитися міністерство не пройшов у Конституційному країни саме за причиною остраху цензури.

В той же час на офіційному сайті Міністерства юстиції України у статті Г. Краснотуп «Правове забезпечення інформаційної політики» прокоментовано створення Міністерства інформаційної політики такими аргументами: «Складається ситуація, коли включивши телевізор, особа отримує лише негативні відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Стає зрозумілим, що рейтинговими є новини з так званим «негативом».

Вважаємо, що засоби масової інформації справді мають утримуватися від того, щоб давати тільки негативні прогнози, оскільки моральний стан суспільства має безпосередній вплив на подолання фінансово-економічної кризи та розбудови потужної держави з міцною національною свідомістю. Їх діяльність повинна спрямовуватися на донесенні достовірної об’єктивної інформації або аналітики.

…Якщо йдеться про об’єктивну реальність, тобто про реальність, що існує незалежно від людини яка її висвітлює, то співвідношення позитивної та негативної інформації, яка висвітлює цю реальність, повинно бути 50/50.

На підставі аналізу вказаних положень законодавства можна дійти висновку, що сьогодні на законодавчому рівні вже встановлено заборону поширювати «негативну інформацію» (тобто, інформацію, що містить пропаганду насильства, порнографії, інших кримінально караних діянь), а також передбачено відповідальність за її поширення.» [7]

У свою чергу В. В. Речицький – кандидат юридичних наук, доцент Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, конституційний експерт Харківської правозахисної групи – у своїй статті «На захист поганого смаку» [9] розкритикував Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі. Дійсно, за Конституцією України – ст. 21 – усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, але хто надав перевагу одним над іншими вирішувати що будуть переглядати/слухати чи виконувати інші дії з матеріалом, який відсіюється, обмежується в доступі «обраними» – Експертною комісією? Передумова розвитку «…самодостатнього індивіда» – повний доступ до відкритого інформаційного простору, в Україні він і так обмежується Верховною Радою, моралізаторськими комісіями тощо, бо владні особи добре обізнані в істині: хто володіє інформацією, той володіє світом (В. Черчіль). Очевидно, що ця критика підходить не тільки до згаданої Експертної комісії, але і до інших органів, що намагаються вплинути на обсяг відкритої інформації в сторону обмеження.

Між тим, В. В. Речицький у своїй статті «Відкритість інформації як універсальна вимога» надав повну картину визначення «інформація» –  «це «кількість непередбачуваного у повідомленні», писав А. Моль, і таке визначення видається одним із найбільш вдалих. По суті, інформація — це новизна, яка може бути усвідомлена. Тому адресат є необхідним атрибутом інформації. Без адресата, який може зрозуміти й адекватно використати значення новизни, інформація не існує. …

… інформація — це кількість непередбачуваного (нового) у повідомленні, що має сенс і поширюється від одного суб’єкта інформаційних відношень до іншого, причому повний ефект передачі інформації залежить від засобів та можливостей її тлумачення і прочитання автором, ретранслятором і адресатом.

…Передбачити ж заздалегідь ефект від зустрічі інформації з її адресатом неможливо. Цілком очевидно, що одне й те ж саме інформаційне повідомлення має різний евристичний обсяг для різних одержувачів.

Слід також враховувати, що в інформаційних процесах відіграє роль не тільки обсяг накопиченої і переданої інформації, а й тип її сприйняття, психологічне очікування адресата, його здатність співвідносити повідомлення з уже наявними даними, зіставляти різно-віддалені інформаційні фрагменти і т. ін. Як вважав Н. Луман, істина — це подоланий сумнів І0, але долати сумніви вміє далеко не кожний.» [10]

Вбачається, що інформацію не можна розділити на «позитивну» та «негативну», як це зробили у джерелі №7, оскільки апріорі вона несе лише об’єктивний зміст і все залежить від осіб, які нею розпоряджаються, від подачі та сприйняття. Людський чинник, вплив якого в символічній реальності після створення Міністерства інформаційної політики зросте, від якого влада не може вберегти людей, а лише викличе недовіру та обурення у суспільства, призведе до нової революції або авторитарного режиму в державі.

3. Зростання чиновницького апарату, контролю та нагляду за журналістами.

Міністерство інформаційної політики згідно з Положенням, зазначеному у джерелі №5, має більш адміністративну значущість: реєстрація ЗМІ, накладання штрафів, призначення вищого керівництва, робота з законопроектами та законодавчим аспектом. Водночас, сфера повноважень нового міністра залишається невизначеною. Зокрема, незрозумілим є розподіл компетенції між новим міністерством та Державним комітетом з питань телебачення та радіомовлення, який до сьогодні виконував функції органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сфері.[1]

Як було зазначено в першій причині - неминучий суб’єктивний людський фактор і персонал міністерства є додатковою проблемою для мас-медіа. Чи може бути людська сутність об’єктивною у своїх діях і як бюрократія вплине на функціонування ЗМІ – покаже майбутнє.

З іншого боку, прибічники Міністерства інформаційної політики переконані, що його створення і зосередження навколо нього однієї особистості допоможе подолати внутрішню бюрократію, оскільки de fakto журналістам проблематично потрапити до міністра/іншого високопосадовця на особисту зустріч/прийом, а ще проблематичніше вилучити матеріали, необхідні для об’єктивного відображення фактів і підтвердження опублікованого. А міністр, припускається, що буде спілкуватися «на рівних» з центральними органами влади. Між тим, ч. 4 п. 6 Положення [5] дозволяє користуватися відповідними інформаційними базами державних органів, у тому числі урядовими, системами зв’язку і комунікацій, мережами спеціального зв’язку та іншими технічними засобами.

До того ж, прихильні до Міністерства інформаційної політики особи стверджують, що фактично основними його функціями будуть зосередженні на пропаганді, яка буде транслюватися за кордоном та в ЛНР і ДНР, а також відтворення українського телебачення в Зоні АТО. Можливо, саме тому Юрій Стець планує скоординувати свою діяльність не в Києві, а у Слов’янську, що буде формувати у вітчизняних та закордонних ЗМІ думку про максимально об’єктивне подання ситуації в Україні, зокрема в Зоні АТО, через те, що міністр безпосередньо знаходитиметься на території бойових дій.

Цікаво, що в жодній передовій країні, а саме: члени ЄС, США, Японія, Австралія, також Росія не мають таких міністерств. «Насправді ніде в демократичних країнах не існує окремих міністерств інформації. Вони існують там, де під виглядом роботи Міністерства інформації відбувається контроль за медіа і цензура, наприклад, у Казахстані, де воно накладає штрафи на пресу за ті чи інші «порушення». Створення такого відомства в Україні лише наштовхує на думку, що це міністерство застосовуватиме тиск на медіа. Ми хочемо цього?» – коментує сайту ТСН Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права. Між тим, існує думка про те, що Міністерство інформаційної політики запроваджено лише на час воєнних дій в Україні.

Передбачається, що міністерство буде займатися реалізацією єдиної програми інформаційної безпеки, протистоянням інформаційній агресії РФ і запобіганням зовнішнього впливу на інформаційний простір України, але для чого створювати міністерство, якщо можна створити міжнародний канал, як це роблять інші демократичні держави. Крім того, що Україна в цьому разі могла б уникнути осуду міжнародної спільноти та їх підозри щодо тиску на ЗМІ, гроші, витрачені на Міністерство інформаційної політики, пішли б на розвиток міжнародного каналу (щось на зразок 1+1 International, BBC, The Voice of America etc).

Загалом аргументів проти новоствореного міністерства вбачається більше, ніж у підтримку, багато питань залишаються відкритими і невирішеними. Очевидно, Україна виявилася незахищеною в розпал агресивної інформаційної війни, можливо, спосіб, яким ми оберемо вийти з цієї прикрої ситуації і визначить наше майбутнє.

 

Використані джерела:

  1. Верховна Рада призначила міністра інформаційної політики: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://medialaw.kiev.ua/news/archive/2806/
  2. Допис Ю. Стеця у соц. мережі Facebook: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://facebook.com/yura.stets.9?fref=ts
  3. Інститут Медіа Права проти створення Міністерства інформаційної політики: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://medialaw.kiev.ua/news/archive/2808/
  4. Положення про «Міністерство правди». Повний текст: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravda.com.ua/articles/2014/12/3/7046325/
  5. Новий проект положення про Мінстець: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravda.com.ua/articles/2014/12/10/7047051/
  6. Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 № 503/97: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/503/97
  7. Правове забезпечення державної інформаційної політики: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://minjust.gov.ua/22116
  8. Презентовано проект Положення про Міністерство інформполітики: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://medialaw.kiev.ua/news/archive/2807/
  9. В. В. Речицький «На захист поганого смаку»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://khpg.org/1317621510
  10. Всеволод Речицький: «Відкритість інформації як універсальна вимога»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sumynews.com/new-media/2356
  11. ТСН. Аналітика. Міністерство Правди: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/analitika/ministerstvo-pravdi-395377.html

 

 Поділитися