Закон збереження ксенофобії

Рівень ксенофобії в Україні минулого року не зріс, але певні загрози існують.

29 квітня 2015 р. у Центрі польських та європейських студій Національного університету «Києво-Могилянська академія» відбулася презентація річної доповіді за результатами дослідження ситуації з ксенофобією в Україні, що здійснювалося Групою моніторингу прав національних меншин від Конгресу національних громад України.

У доповіді детально висвітлені наступні теми: насильство і вандалізм на ґрунті етнічної, расової і релігійної ненависті у 2014 р.; антисемітизм в Україні: проблема інтерпретації даних в контексті російської пропаганди; гомофобія в Україні; ксенофобія на території окупованої Росією Автономної Республіки Крим, репресії щодо кримськотатарського національного руху; ксенофобія на території контрольованих агресором частин Донецької та Луганської областей, релігійні переслідування і ксенофобська складова ідеології «Руського миру» на окупованих територіях.

Від часів Євромайдану рівень ксенофобії в Україні не зріс, водночас експерти відзначають здійснення показових актів вандалізму та інших провокаційних заходів задля використання в пропагандистських цілях російськими ЗМІ.

Щоправда, така тактика спрацьовує наразі хіба що по відношенню до свідомості самих росіян. На думку віце-президента Конгресу національних громад України Йосипа Зісельса, незважаючи на тотальну пропагандистську атаку з боку Росії, Україна витримує ці інформаційні штурми: «Я не погоджуся з тим, що Україна програє пропагандистську війну. Мало хто в світі вірить у те, що, мовляв, в Україні правлять фашисти і процвітає антисемітизм», – зазначив експерт.

Натомість, результати дослідження Київського міжнародного інституту соціології засвідчують зменшення рівня соціальної дистанції між різними етнічними групами в Україні. Щоправда, у більшості українців, за даними КМІС, рівень соціальної дистанції збільшився стосовно росіян (що й не дивно в нинішніх реаліях). Тобто, як висловився Й. Зісельс, спрацював «закон збереження ксенофобії».

Керівник Групи моніторингу прав національних меншин В’ячеслав Ліхачов вважає, що принаймні деяка частка антисемітських інцидентів в Україні була здійснена з провокаційною метою задля використання в російській пропаганді: спочатку в контексті протистояння колишнього президента Януковича з протестувальниками на Євромайдані, а потім – задля виправдання російської агресії.

Хоча, за даними моніторингу, використання антисемітизму в публічній риториці найбільшого масштабу досягло саме на території Донецької та Луганської областей, окупованих Росією.

При цьому є проблеми й на решті території України. Із початком війни та російської інтервенції в Україні сталася суспільна легітимізація символічного насилля. Небезпечним є й те, що значна частина соціуму схвально до цього ставиться, наприклад, до неправового знесення пам’ятників радянської доби тощо.

А на переконання координатора проекту «Без кордонів» Центру «Соціальна Дія» та Ресурсного центру допомоги вимушеним переселенцям Максима Буткевича, відбулася загальна радикалізація суспільства. І серед найбільших побоювань експерт назвав «нормалізацію» насильства, а також прийнятність ідеології крайніх правих, оскільки нині багато хто з них зі зброєю в руках воює за територіальну цілісність України.

Крім того, існує соціальне напруження в громадах, які приймають вимушених переселенців, у той час, коли держава не спроможна розробити і втілити тривалу інтеграційну програму щодо них.

Довідка:

За даними моніторингу, в 2014 р. було зафіксовано 23 випадки антисемітського вандалізму (включаючи території, окуповані російськими агресорами і їх посібниками). Для порівняння, у 2013 р. було зафіксовано 9 таких випадків, у 2012 р. і 2011 р. – так само по 9 випадків, у 2010 р. – 16 випадків.

У 2010-2014 рр. в результаті насильницьких інцидентів на ґрунті антисемітизму постраждали: в 2010 р. – 1 особа, в 2011 р. не було зафіксовано насильства на ґрунті антисемітизму, в 2012 р. – 4 особи (в результаті 3-х інцидентів), в 2013 р. – 4 людини, в 2014 р. – 4 людини.