«Перший пішов», або Європейський Суд з прав людини виніс перше рішення стосовно фігурантів мітингу на Болотній площі

17 вересня 2015 року Європейський Суд з прав людини виніс рішення у справі «Ковязін та інші проти Росії», заявниками у якій виступали Леонід Миколайович Ковязін, Артем Вікторович Савелов та Ілля Володимирович Гущін.
Нагадаємо, що заявники є одними з 28 осіб, які є фігурантами так званої «Болотної справи» - кримінальна справа, що була порушена Слідчим комітетом РФ про масові заворушення (ст. 212 КК РФ) та випадки насильства щодо представників органів правопорядку (ст. 318 КК РФ), які, на думку слідства, мали місце під час проведення акції протесту - «Маршу мільйонів » 6 травня 2012 року у центрі Москви. Мітинг мав відбутися у знак протесту проти фальсифікації президентських виборів. Організатори заходу заздалегідь узгодили з владою маршрут маршу, який мав закінчитися о 19.30 на Болотній площі. Однак майже одразу почалися сутички між демонстрантами та поліцією, о 17.30 представники силових структур оголосили про дострокове закриття мітингу та почали у грубій формі розганяти учасників на Болотній площі.

Перший заявник, пан Леонід Ковязін, був журналістом газети «Вятський наблюдатель» та у означений день прибув до Москви з Кірова для виконання редакційного завдання – висвітлення у ЗМІ найбільшого за останні роки протестного мітингу у Росії. Однак, за версією слідства, він перевернув 6 туалетних кабінок (незважаючи на той факт, що на фото та відеоматеріалах фігурувало лише 3 кабінки), і тим самим вчинив злочин, передбачений ст. 212 КК РФ – участь у масових заворушеннях. Незважаючи на численні клопотання сторони захисту про взяття пана Ковязіна на поруки відомими діячами культури, або внесення за нього застави, суд обрав для заявника запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, продовжуючи його протягом всього слідства. Єдиними аргументом національних судів було те, що заявник звинувачується у вчиненні тяжкого злочину, тому має утримуватися під вартою. У грудні 2013 року до пана Ковязіна було застосовано амністію, незважаючи на те, що він не визнав своєї вини, він вийшов на свободу із СІЗО після більше ніж року несвободи.


Другий заявник, пан Артем Савелов, був звинувачений, зокрема, у тому, що він спробував прорвати поліцейський кордон і втягнути одного з поліцейських за руки у натовп мітингувальників, а також викрикував лозунги: «Геть поліцейську державу». Особливо цинічним виглядає останнє звинувачення, оскільки Артем дуже сильно заїкається, і не зміг би промовити фразу без зупинок. Суд, який заслуховував численні свідчення підсудного, не міг не звернути увагу на таку примітну особливість. Як у випадку першого заявника, національні суди відхилили клопотання про застосування більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, мотивуючи це тим, що суд не може виключити саму можливість того, що підозрюваний сховається від органів кримінального переслідування та суду, або буде перешкоджати розслідуванню кримінальної справи. У 2014 році Замоскворецький районний суд визнав заявника винним, він був засуджений до двох років і семи місяців позбавлення волі. У грудні 2014 року пана Савелова було звільнено після відбуття терміну тюремного ув’язнення.
 

Третій заявник, пан Ілля Гущін, звинувачувався у тому, що він нібито схопив за уніформу поліцейського і відтягнув його від іншого учасника акції протесту, якого поліцейський мав на меті заарештувати. Суд так само залишив пана Гущіна під вартою, сформулювавши підстави наступним чином: заявник на волі буде чинити препони слідству, а також особисто або через інших персон вчиняти преступні дії та робити все, щоб уникнути покарання за злочини. Оскільки заявник раніше притягався до адміністративної відповідальності і має закордонний паспорт [який насправді був вилучений правоохоронними органами під час першого ж обшуку], то може переховуватися від слідства. 18 серпня 2014 Замоскворецький районний суд визнав заявника винним. Він був засуджений до двох років і шести місяців позбавлення волі та зараз відбуває покарання.


Європейський Суд, розглянувши скарги заявників та їх представників на порушення статті 5 п. 3 Європейської Конвенції, зазначив, що Уряд Росії не навів жодного факту або аргументу на користь того, що національні суди дійсно розглядали можливість застосування альтернативних запобіжних заходів стосовно заявників та брали до уваги всі обставини справи, які мали відношення до можливості зміни запобіжних заходів. Російська сторона спиралася лише на тяжкість обвинувачень, і продовжувала терміни утримання під вартою на підставах, які не можуть бути визнані Судом як відповідні та достатні для того, щоб виправдати таке тривале утримання під вартою. Тому Суд визнав, що мало місце порушення статті 5 § 3 Конвенції щодо кожного заявника. Також Суд визнав порушення статті 5 § 4 Конвенції щодо пана Савелова, стосовно порушення його права на невідкладне судове рішення щодо вирішення питання про законність його утримання під вартою. Пану Ковязіну та Гущіну було присуджено по дві тисячі євро у якості компенсації моральної шкоди, пану Савелову – три тисячі євро відповідно.
Судячи з того, наскільки швидко було розглянуто наведені вище заяви, одна з яких була подана у 2012 році, дві – у 2013 році, ми будемо продовжувати спостерігати за розвитком практики Суду стосовно порушень норм Конвенції, допущених Російською Федерацією, і думаємо, це рішення не буде останнім як у «Болотній справі», так і у десятках справ, що очікують свого розгляду у Страсбурзі.