«Крамольний» «Барвінок», або як у Росії матеріалізуються українські казки

Ось вже без малого тридцять років малі українці зачитуються казками письменника Богдана Чалого «Сто пригод Барвінка і Ромашки», «Як Барвінок та Ромашка у вирій літали». Дітлахів щиро хвилює доля завзятого козарлюги Барвінка, який завжди потрапляє у різні історії. Адже «розбишаки війська злого» з «царства лютого Осота», що сидить на цвілому троні, не раз вже хапали Барвінка і намагалися його знищити. Хто б міг подумати, що минуть ці кілька десятків років і звичайна дитяча казка матеріалізується. І звичайний український дитячий журнал «Барвінок», як і уявного хлопчика Барвінка, у чужому царстві будуть хапати та арештовувати. Хіба ж не так сталося, коли у Москві в будівлі Бібліотеки української літератури було проведено обшук, і до екстремістської літератури віднесено журнал «Барвінок»? Справді-бо: З чужиною віч-на-віч. Наступає темна ніч. Слова з дитячої казки, а цілком про реальне життя. Подія виявилася резонансною. На неї зреагували не тільки в Україні. Російські правозахисники назвали їх обшуками з «украинским акцентом» http://hro.org. Хоча, мабуть, скоріше з «антиукраїнським», адже російські силовики перетрусили не тільки бібліотеку, а й помешкання керівника бібліотеки Наталії Шаріної та представника Всесвітнього конгресу українців і голови організації «Українці Москви» Валерія Семененка. З бібліотеки вилучили документи, електронні носії, значну кількість літератури. Що ж, цей антиукраїнський акцент давно присутній у ставленні російської влади до всього, що відбувається у нашій країні. А тепер дійшов до того, що в Москві почали кричати: «Пробі! Рятуйте!», забачивши картинку на дитячому журналі. Втім, наразі, йдеться, очевидно, не стільки про журнал «Барвінок», котрий став заручником ситуації, а про те, аби позбутися будь-якого нагадування про українську культуру на російських теренах. Українська бібліотека у Москві, історія якої починається ще з 1918 року, є таким постійним нагадуванням. Чи не тому репресії щодо культосвітнього закладу насправді тривають вже не один рік, починаючи, очевидно з року 2006-2007, коли під тиск потрапили деякі працівники бібліотеки, було списано чимало книг? Траплялися й обшуки. Скажімо, у грудні 2010 року, коли було навіть порушено кримінальну справу за фактом «розповсюдження ксенофобської літератури», вони слідували практично один за одним. Тоді також вилучалися електронні носії, література. Якийсь час бібліотека взагалі була опечатана і закрита. У той час правління Об’єднання українців Росії і Правління Федеральної національно-культурної автономії українців Росії 20 січня 2011 року виступили із Заявою, в якій звернулися до органів влади Російської Федерації з вимогою припинити тиск на українські організації Росії та нормалізувати ситуацію навколо Бібліотеки української літератури в Москві - державної установи, яка покликана розвивати любов до читання, до української книги та української культури загалом. Хотілося б помилитися, але, здається, у нинішній ситуації навряд допоможуть будь-які звернення. Адже останнім часом робилося все, аби відому в Росії українську бібліотеку загнати у глухий кут, якщо взагалі не знищити. Так, відповідно до наказу уряду Москви від 30 червня 2014 року заклад позбавлено статусу юридичної особи й перетворено в звичайну районну бібліотеку. А, отже, працівники бібліотеки виявилися позбавленими можливості комплектувати бібілотечний фонд таким, аби він відповідав запитам їхніх читачів. Тепер тиск на бібліотеку ще й посилився. І, можливо, це ще не край. Вочевидь, антиукраїнська риторика Москви цілком вписується у слова тієї дитячої казки про Барвінка, яка й дала назву «заарештованому» журналу: Бережись царя Бамбука, Він лукавий, мов гадюка. Вже царює триста літ, Як розказував мій дід. Чарівник лихий від роду, Зневажає він природу. А російський «царизм» як давній, так і нинішній зневажав і зневажає все українське…