MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Всі відтінки сірого. Частина 2. Трьохізбенка та околиці

31.07.2016   
Яра Скрипник
Трьохізбенка знаходиться у такому місці, до якого дістатися через численні блок-пости та небезпечні ділянки дороги – вже велика вдача. Місцеві питають, чи не через Муратово ми заїхали – ствердно киваємо. Натомість чуємо у відповідь, що у минулому місяці подружня пара, що везла до Сєвєродонецьку овочі на продаж якраз цією трасою, загинула від вибуху. Чи то автівка налетіла на міну, чи то ДРГ зайшла – невідомо. Вражає з перших секунд не ця новина, хоч вона для будь-якої нормальної людини має викликати бурю емоцій, вражає спокійне і якесь смиренне ставлення до смертей. У цьому селі до них вже звикли, це стало буденністю.

Трьохізбенка знаходиться у такому місці, до якого дістатися через численні блок-пости та небезпечні ділянки дороги – вже велика вдача. Місцеві питають, чи не через Муратово ми заїхали – ствердно киваємо. Натомість чуємо у відповідь, що у минулому році подружня пара, що везла до Сєвєродонецьку овочі на продаж якраз цією трасою, загинула від вибуху. Чи то автівка налетіла на міну, чи то ДРГ зайшла – невідомо. Вражає з перших секунд не ця новина, хоч вона для будь-якої нормальної людини має викликати бурю емоцій, вражає спокійне і якесь смиренне ставлення до смертей. У цьому селі до них вже звикли, це стало буденністю.

Розпитуємо у місцевих про те, як їм живеться на лінії зіткнення. Спочатку недовірливі, вони через декілька хвилин тягнуться до незнайомців, ведуть до себе додому, знайомлять з сусідами. Ніби чекали весь цей час когось, хто прийде та спитає.

До війни Трьохізбенка була частиною Слов’яносербську, декілька кілометрів проїхати мостом – і всі блага цивілізації, хочеш – магазин, хочеш – розважальний центр. Так і жили – їздили до міста працювати у державних підприємствах та установах, на вихідних – вдома займалися огородництвом. Клімат дозволяє – овочі ростуть як на дріжджах.

Однак після проведення лінії зіткнення та підриву мосту адміністративний центр залишився на «тій стороні», а Трьохізбенка – «на цій». Ніби літня жінка, що живе у великому порожньому будинку. Діти давно роз’їхалися хто куди, а чоловік раптово помер. І вона продовжує тримати худобу, обробляти огород, підтримувати порядок у кімнатах за звичкою. Дім потрошку обсипається, але вона не хоче цього бачити, та й не може, бо живе лише у одній кімнаті, скільки їй там потрібно. Консервує велику кількість городини, ставить у льох, і так воно і продовжує стояти роками.

Так і у Трьохізбенці – великі поля, що засіяні соняшником, теплиці з огірками та помідорами – все це вказує на те, що до війни це був фермерський рай. Але куди його зараз все продавати – до Сєверодонецька дорога довга та небезпечна, у сусідніх населених пунктах свого добра вистачає, залишається хіба Новоайдар чи Райгородка, але й там багато продати не вдається.

Пройшовши селом, розумієш – майже кожне подвір’я зачепили обстріли. Ті вулиці, що ближче до Сіверського Донцю, взагалі побиті, майже кожен дім був під обстрілами, часто – не один раз. Навіть дорога між домами у ямах специфічної форми – трошки приглибленої у середині від снарядів.

Місцеві на транспорті, без якого на селі нікуди – велосипеді – кожного дня оминають ці перепони, нашвидкуруч засипані піском та закидані травою. Ведуть нас пошрамованою дорогою, між собою згадуючи: «А ось тут мої батьки жили, добре, що я до себе забрала, бачите, снаряд залетів у літню кухню, точно не врятувалися б. Ми хоч трохи дирку шифером закрили, бо тече вода зі стелі». 

«Ви собаку мого не бійтеся, він не вкусить, хоча він й сепаратист. Чому сепаратист? Бо йому в будку снаряд від САУ-152 залетів, він там разом з котами ховався, один до одного притулилися – ось і контузило. Зараз відійшов, слух майже відновився, але має особливість – не любить чоловіків, а особливо – тих, що у військовій формі, а українські військові якраз ходять мимо подвір’я часто. Він гавкає, аж захлинається, ось його Сепаратистом і прозвали».  

«А туточки ось жили пенсіонери, так шкода людей, недарма кажуть, що від долі не втечеш. Влітку 2014 року приїхали з Луганську, втекли від війни, купили будиночок, ремонт зробили, вирішили тут влаштуватися, раділи, що врятувалися. Але снаряд так не думав – якраз у літню кухню влетів, де вони жили, бо дешевше – менше газу для обігріву потрібно. Ось там їх смерть і знайшла». 

Нарешті досягаємо мети наших прогулянок – обіцяної касетної бомби, «привіту» з тієї сторони. «Це хлопчаки наші місцеві знайшли та поставили її на полі верхівкою донеба стояти», - буденно каже моя співрозмовниця, а я відчуваю, як волосся на голові стає дибки. «Здається, всі снаряди вже вистрілили, ви не бійтеся, підходьте». Роблю фотографію з максимально безпечної, як мені здається, відстані. Згадую все, що знаю про цей вид зброї. У світі всього декілька країн, що відмовилися від підписання Конвенції про незастосування касетних боєприпасів. Росія, США, Китай, Індія, Ізраїль, Пакистан, Бразилія, Південна Корея. Хто з цих країн випустив по Трьохізбенці конкретно цю, сліпучо-білу касетну бомбу – секрет Полішинеля.

«Вона з тієї сторони прилетіла», - махає рукою на ту сторону Донця наш «гід» з місцевих, - «Небезпечна штука, ми ж спочатку не знали, що ж воно таке, що може вибухнути не одразу, а потім, і так дрібно-дрібно, рясно так, знаєте, вкриває декілька подвір’їв, маленькими такими бомбочками. Нічого живого не залишає. Не хочу про це говорити, не дай Боже. Ми і гвинтокрили бачили, що бомби скидали, і кожної ночі у підвалах сиділи, а вранці саперів викликали, щоб болванки із снарядів з огороду прибирали. Бо війна війною, а консервацію на зиму треба закривати, нам нікому допомогти, крім нас самих».

Сусіднє Лопаскине пахне димом та гар’ю – вночі з лісу прийшла пожежа, перекинулася на жилі будинки, по різним оцінкам постраждали від 10 до 30 будівель. Офіційної версії ще немає, але місцеві впевнені – то від трасуючих куль, вночі їх – більше, ніж достатньо. Оскільки трава у лісі суха, літо видалося не дощовим, то і перекинувся вогонь на село. До речі, трасуючі кулі також заборонені тими самими Гаазькими конвенціями.

Від’їзд до мирної території здається якоюсь капітуляцією, але ми розуміємо, що ще повернемося. Бо людям хочеться, щоб їх почули, і ми не маємо морального права відмовити їм хоча б у цьому.

 Поділитися