MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Європейський Суд виніс рішення щодо розслідування обставин Скнилівської трагедії

01.09.2016   
Яра Скрипник, Вікторія Харченко
27 липня 2002 року – одна із найчорніших дат в історії незалежної України. Саме цього літнього дня сталася найбільша катастрофа в історії авіаційних шоу. Трагедія відбулася неподалік міста Лева, на Скнилівському летовищі. Цей суботній день мало чим відрізнявся від низки інших – повинен був бути сповнений щасливих усмішок, здивованих поглядів та захоплень, адже на аеродромі святкували ювілей 14 авіаційного корпусу Повітряних сил Збройних сил України. Але не все сталося так, як гадалося… У самий розпал святкувань, під час виконання фігури вищого пілотажу «напівпетля» літак зачепив боком дерево, а далі за «принципом доміно» почав чіпляти усе, що траплялося на шляху – крилом «чиркнув» по рульовій доріжці, врізався в ще один літак, що стояв на землі, а також в ліхтар. Після цього за інерцією виконав три оберти та впав у натовп людей, що спостерігали за авіаційною виставою. Все відбувалося настільки швидко, що глядачі не одразу зрозуміли масштаби того, що сталося. Прогримів потужний вибух, а внаслідок нього - страшна пожежа. У результаті трагедії загинуло 77 людей; майже три сотні при цьому отримали поранення та на все життя залишилися інвалідами.


27 липня 2002 року – одна із найчорніших дат в історії незалежної України. Саме цього літнього дня сталася найбільша катастрофа в історії авіаційних шоу. Трагедія відбулася неподалік міста Лева, на Скнилівському летовищі. Цей суботній день мало чим відрізнявся від низки інших – повинен був бути сповнений щасливих усмішок, здивованих поглядів та захоплень, адже на аеродромі святкували ювілей 14 авіаційного корпусу Повітряних сил Збройних сил України. Але не все сталося так, як гадалося… У самий розпал святкувань, під час виконання фігури вищого пілотажу «напівпетля» літак зачепив боком дерево, а далі за «принципом доміно» почав чіпляти усе, що траплялося на шляху – крилом «чиркнув» по рульовій доріжці, врізався в ще один літак, що стояв на землі, а також в ліхтар. Після цього за інерцією виконав три оберти та впав у натовп людей, що спостерігали за авіаційною виставою. Все відбувалося настільки швидко, що глядачі не одразу зрозуміли масштаби того, що сталося. Прогримів потужний вибух, а внаслідок нього - страшна пожежа. У результаті трагедії загинуло 77 людей; майже три сотні при цьому отримали поранення та на все життя залишилися інвалідами.

Керували літаком двоє досвідчених пілотів, полковники Володимир Топонар та Юрій Єгоров. Вони змогли катапультуватись, вже знаходячись на землі, обоє залишися живі та зазнали лише незначних пошкоджень. Цікавим є той факт, що спочатку для демонстраційного польоту було підготовлено інше повітряне судно - МіГ-29УБ, але через складнощі із погодою вказаний літак не зміг вилетіти до Скнилова, і машину в терміновому порядку замінили на Су-27УБ.

Влада на трагедію відреагувала максимально швидко і вже за кілька годин на місці були присутні перші особи держави, включаючи тодішнього українського президента Леоніда Кучму. Леонід Данилович одразу запевнив, що буде проведено повне та детальне розслідування причин катастрофи, та ще й не забув пообіцяти не залишити постраждалих у біді. Почався тривалий та виснажливий процес розслідування, справа була взята на контроль Генеральною прокуратурою та створеною комісією Міноборони України.

Навіть через 14 років після аварії немає одноголосної думки відносно причин, що призвели до настільки жахливих наслідків; найймовірніше можна казати про те, що ці причини є комплексними. Відтак, в офіційній заяві Генеральної прокурати йдеться про низький рівень кваліфікації пілотів, недбальство, а також висунуто звинувачення на адресу організаторів авіашоу – вони халатно поставилися до організації та проведення масового заходу. Зокрема, пілоти, хоч і не визнали своєї провини, але звинуватили у всьому організацію, що залишала бажати кращого – по - перше, пілоти виконували надскладні трюки без попередньої підготовки, адже як ми вже зазначали вище – машину довелося змінити у останню мить. По-друге, польотні карти не співпадали із дійсністю – летіти довелося фактично наобум. Та й це ще не все, по-третє – найголовніше – організатори шоу не попередили про те, що наближення до глядачів буде критичним, і це стало ще однією «цеглинкою», що призвела до непоправних наслідків.

У свою чергу, Кучма увесь тяжкий тягар провини поклав на військових: того ж злощасного дня звільнив генералів Віктора Стрельникова (тоді головнокомандуючого ВПС) та Сергія Оніщенка. Опісля завершення слідства, 6 вересня 2002 року, були оприлюднено результати комісії Міноборони, яка головною причиною аварії назвала помилку пілотів. Матеріали було передано до суду і майже через три роки - 24 липня 2005 року – Суд назвав винними спочатку 12 осіб, але потім половина із них «відсіялася», була винесена в окреме кримінальне провадження – це генерали ВСУ. Ті шестеро, що залишилися, були покарані судом згідно до закону.

Відтак, командира 14-го авіаційного корпусу засудили до шести років позбавлення волі та грошового штрафу, близько 130 тисяч доларів. Іншого командира – керівника польотів із землі Юрія Яцюка – засудили на п’ять років і призначили штраф у ідентичному еквіваленті. Нині пан Яцюк працює в штабі Військово-повітряних сил України. Начальника служби безпеки Анатолія Лукіних засуджено до чотирьох років позбавлення волі та значного грошового штрафу – 35 тисяч доларів. Олега Дзюбецького, який власне й займався підготовкою екіпажу, повністю виправдано.

Найсуворіше покарання отримали пілоти, що керували літаком – Володимир Топонар та Юрій Єгоров – чотирнадцять та вісім років за гратами відповідно. Жодний із засуджених, навіть після відбуття покарання, власної вини не визнав. В 2007 році за часів президенства Віктора Ющенка деякі із фігурантів справи були помилувані, зокрема Єгоров замість призначених восьми років відсидів лише три.

Пізніше тих самих «відсіяних» у окреме кримінальне провадження генералів військовий Апеляційний суд столиці визнав не винними у повному обсязі.

Постраждалі, яким вдалося вижити у тій м’ясорубці та родичі жертв і досі нарікають на те,що не отримали ні моральної допомоги, ні адекватної матеріальної компенсації. Незважаючи на те, що у багатьох постраждалих й досі спостерігаються психологічні проблеми, вони не мають статусу постраждалих і нічого не можуть отримувати від держави. Світлою плямою була лише одноразова грошова допомога.

Деякі потерпілі виявилися невдоволенні якістю розслідування справи у національних інстанціях, тому звернулися до Європейського Суду з прав людини. Крім того, багато людей на Скнилівському аеродромі загинули тому, що належним чином не була організована робота медичної служби, в’їзд-виїзд карет швидкої біля аеропорту. За словами очевидців, під час евакуації медпрацівники не могли ані дістатися до травмованих, ані виїхати з ними з аеропорту.

Сьогодні, 1 вересня 2016 року, через 14 років після аварії Європейський суд оголосив два рішення  відносно Скнилівської трагедії у справах "Міхно проти України"та "Світлана Атаманюк та інші проти України".

Перші Заявники – Ніна та Анастасія Міхно – бабуся та онучка. У трагедії загинули батьки дівчинки, Тетяна й Сергій Міхно, таким чином вона у п’ятирічному віці залишилася круглою сиротою. Другі Заявники – сім’я із чотирьох людей, сестри Світлана і Людмила Атаманюк, а також їх нині покійна мати – Ганна Атаманюк, а також племінниця Світлани, Ганна Лоскутова. У Світлани на авіашоу загинула вся родина – дочка, зять, два маленьких онуки, в живих залишилася лише племінниця, котра також ходила на аеродром.

Усі шестеро Заявників скаржились на порушення статті 2 «Право на життя» Європейської Конвенції про права людини, стверджували, що українська влада несе відповідальність за авіакатастрофу у повному обсязі, тому що вони не в забезпечили законодавчі, адміністративні та практичні заходи безпеки для захисту людей під час авіашоу. Після трагедії, на думку Заявників, влада не спромоглася провести незалежне та ефективне розслідування.

Крім того, спираючись на положення статті 6 «Право на справедливий суд» , Пункту 1 – «Справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку» та на статтю 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» усі потерпілі стверджували, що національні суди, коли справа стосувалася матеріальних відшкодувань, були заангажованими та упередженими, вони навмисно затягувалися, а Заявники в свою чергу не мали ефективних засобів правового захисту для прискорення розгляду процесу по суті.

Також пані Атаманюк подала скаргу стосовно порушення статті 3 Конвенції – «Заборона катування», відносно ставлення до жертв катастрофи з боку влади та способів, якими було проведено експертизу останків загиблих рідних, стверджуючи, що ці способи нанесли їм емоційний стрес.

Однак, Європейський Суд, вивчивши матеріали, подані сторонами, в обох справах не знайшов порушення українською державою положень Конвенції стосовно порушення статті 2. Суд дійшов до висновку, що українська влада спромоглася провести незалежне та неупереджене розслідування, та родичі загиблих отримали належну компенсацію, що позбавило їх статусу жертви у розумінні Конвенції. У справі "Світлана Атаманюк та інші проти України" Суд не знайшов й інших порушень Конвенції.

 

У другій справі "Міхно проти України" (інтереси Заявників представляли адвокати Д. Гудима та С. Кулік, що практикуєть у Львові) Судом було визнано, що судовий розгляд обставин трагедії в Україні був занадто довгим, і у родини Міхно не було ефективних засобів захисту своїх порушених прав.

 Поділитися