MENU

Подібні статті

Чи можна з каганцем в руках побудувати країну в смартфоні?Суд оштрафував матір учня нововодолазького ліцею за булінгЄСПЛ ухвалив рішення щодо Революції Гідності На Донбасі сім тисяч квадратних кілометрів забруднено мінамиДо суду передали 16 обвинувальних актів щодо злочинів, скоєних проти журналістівRussia sentences mathematician to six years for refusing to plead guilty Рішення ЄСПЛ у справі Барбулеску проти РумуніїБілорусь: «Ми переможемо!» – акції протесту триваютьРішення ЄСПЛ могло бути зовсім іншим!Крим, Донбас, домашнє насильство, – доповідь HRWЄСПЛ визнав справу України проти Росії щодо Криму прийнятноюРФ: Трьох кримчан засудили до тривалих строків позбавлення воліНаши показатели правовой помощи за июль-декабрь 2020:Іноді закон має зворотну силу: суму штрафу було зменшено майже в 70 разівНСЖУ: Карантин – нова небезпечна тема для журналістівНевирішене питання десятиріччяГромадянин Ізраїлю заявляє про побиття охороною харківського саду Шевченка. Це третє побиття за рікЄСПЛ: рішення щодо прийнятності у справі України проти Росії щодо Криму ухвалять 14 січня 2020: не було гіршого року в царині прав людини після Революції гідностіДенісова просить визнати неконституційними закриття лікарень і обмеження прав під час карантину

Соціально-правові відносини батьків та дітей. Міжнародний досвід

30.05.2017
Ігор Бернадін

Стосунки між батьками та дітьми завжди виділялись труднощами. Тож недаремно, в сучасному світі, держава намагається встановити принаймні формальні правила у цій сфері. А стосунки між дітьми та батьками, що є розлученими, знаходяться під особливим контролем державних інститутів.

Нині, в розвинених країнах, набув загального поширення підхід, згідно якому відносини дітей і батьків розглядаються як соціальні, а не лише як суто біологічні. Як наслідок, держава починає розглядати під іншим кутом і проблему спілкування батьків та дітей після розпаду сім’ї. Питання визначення порядку спілкування з дитиною, участі у її вихованні та визначення місця проживання дитини, в цивілізованих країнах вже давно вирішуються опираючись виключно на інтереси дитини.

Для більшості країн з пострадянського простору, ще не завершено процес усвідомлення того факту, що саме інтересами дитини продиктована необхідність рівного за часом та умовами спілкування з обома батьками. Так само гостро, при вирішенні порядку спілкування з дитиною та її місця проживання, стоїть питання дотримання виключної гендерної рівності щодо обох батьків. Очевидно, що дотепер мають ще перевагу традиції останнього часу, коли в сім’ї, зокрема, у військовий та повоєнний час укріпилось верховенство жінки, як єдиного дорослого піклувальника за дітьми.

Та ж сама проблема мала місце і в країнах Заходу, але більше в наслідок надзвичайно розвиненого руху за права жінок. Однак, у другій половині 20-го століття, західне суспільство дійшло висновку, що боротьба за рівність прав не має перетворитись у дискримінацію, в тому числі і в сімейних стосунках. Саме тому, на рівні Організації Об’єднаних Націй, було оновлено та замінено ряд документів, що свого часу відіграли значну роль в захисті прав дитини та матері, однак, нівелювали роль батька, та визначали її як другорядну постать в житті дитини та законодавстві. Зокрема, Декларацію прав дитини, що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1959 році, як таку, що містить в собі дискримінаційні положення відносно чоловіків, було замінено на Конвенцію ООН про права дитини, від 1989 року. Також до морально та законодавчо застарілих документів належить «Доктрина «юних років», на основі якої і приймалися всі законодавчі документи сімейного права в першій половині 20-го століття.

В нашій країні і дотепер, на жаль, масовими є факти використання Декларації, в якості основного, а часто і єдиного обґрунтування при винесенні рішень органами опіки та судами.

Основна перепона криється в ментальності надзвичайно консервативної бюрократичної системи органів опіки та судової гілки влади. Саме через особистісне не усвідомлення, не сприйняття того факту що батько, як один з двох найближчих до дитини людей, має абсолютно рівні не тільки обов’язки, а й права на повноцінну та всеохоплюючу участь у житті дитини і є основними причинами зловживань, з якими стикаються батьки при спробі захистити права дитини на спілкування з батьком.

Правозахисники, юристи, громадські діячі в один голос говорять про те, що Декларація не може бути застосована при вирішенні вищезгаданих питань з двох основних причин. Перша – Декларація прав дитини від 1959 року, ніколи не була ратифікована українським парламентом, відносно неї не проводились дії щодо гармонізації перекладу та національного законодавства, а отже документ не є частиною українського законодавства. Друга причина полягає в тому, що сама суть цього документу є законодавчо та морально застарілою, що виражається, зокрема, в дискримінаційних положеннях Декларації.

У сфері сімейного права та зміні стереотипного мислення, як державним службовцям, так і суспільству слід брати приклад з більшості розвинених країн, де вирішення питань порядку спілкування з дитиною та визначення місця проживання, відбувається виходячи виключно з інтересів дитини.

В країнах Європи та Північної Америки, вищезгадана сфера теж не завжди є вільною від суб’єктивного сприйняття та зловживань, але основна відмінність полягає в чіткому законодавчому формулюванні позиції держави та закріпленні інтересів дитини, як найвищої цінності. Так, зокрема, вирішуючи подібні питання, суди американських штатів керуються передусім положеннями конституцій штатів щодо рівності прав чоловіків і жінок. Тому і виходить, що на сучасному етапі розвитку суспільства та законодавства принцип «переваги матері» втратив свою пріоритетність та значення. Саме тому в законах багатьох штатів вказано, що суди, при вирішенні подібних питань, мають «притримуватись нейтралітету» щодо статевої приналежності батьків.

Наприклад, в законі штату Арканзас 1987 року, вказано, що суди штату при встановленні опікуна (визначенні місця проживання) над дитиною, після розлучення батьків, повинні керуватися виключно «її інтересами». Разом з тим, закон штату Індіана, зазначає, що суди при вирішенні подібних питань, зобов’язані враховувати «вік і стать дитини», а також стать того з батьків, з ким дитина проживатиме. При цьому, ця норма не є імперативною та не зобов’язує суди виносити «сліпі» автоматичні рішення.

Тому, можна говорити, що на сучасному етапі, суди всіх штатів схиляються до того, щоб у будь-якому випадку прийняти рішення, яке би найбільше відповідало інтересам дитини. Відповідно до ст.402 Типового закону США про шлюб і його розірвання 1979 р. поняття “найкращі інтереси дитини” охоплює сукупність усіх вказаних чинників, зокрема:

1) докази здатності кожного з батьків особисто піклуватися про дитину

2) характер взаємовідносин дитини з кожним із батьків

3) бажання кожного з батьків проживати з дитиною

4) збереження умов життя дитини, які склалися (місце проживання, школа, друзі)

5) побажання самої дитини

6) психічне та фізичне здоров’я всіх зацікавлених осіб

В європейських країнах, впроваджено схожий підхід до вирішення питань участі у вихованні дитини та визначенні місця проживання. При винесенні рішень судді беруть на себе функцію визначення ступеню прихильності дитини до одного з батьків, ступінь впливу дорослих на формування думки дитини, особливості ставлення дитини до батька та матері із залученням експертів-психологів чи без них.

Досить, показовою в цьому відношенні є справа українського тата, що рішенням суду міста Росток (Німеччина), про визначення місця проживання двох його дітей, повернув дітей батькові до України. В цьому процесі, колегія суду, ретельно вивчивши матеріали справи, поспілкувавшись з дітьми, та розібравшись в особливостях ситуації, визначила що діти знаходяться під психологічним тиском та маніпулюванням матері і, з огляду на життєві умови та обставини батька та матері, дійшла висновку, що в інтересах дітей буде визначення їх місця проживання з батьком та повернення до України.

Характерно що у згаданій справі, теж не обійшлося без суб’єктивного ставлення з боку окремих представників німецьких органів влади. Проте, однозначність і повнота формулювань законів та чіткість механізмів регулювання виконання рішень суду, дали змогу винести рішення та здійснити його виконання, уникаючи впливу сторонніх факторів. Також варто відмітити, що в ході всього процесу з боку представників влади Німеччини були відсутні щонайменші спроби маніпуляції законом, зокрема, використання недіючих, морально застарілих чи тим більше дискримінаційних документів.

Значному прогресу у регулюванні питань участі у вихованні дітей після розпаду сім’ї, в країнах Європи та Північної Америки, сприяли психологи. Дослідження дитячої психології, зокрема стосунків з батьками та впливу на дитину того з батьків, з ким вона проживає, саме і дали можливість напрацювати найбільш дієві механізми захисту дитини. Зокрема, важливим фактором стало введення терміну «Синдрому батьківського відчуження» (PAS) в дитячій психології та застосування його експертами при визначенні психологічного стану дитини.

В Україні ж напрямок дитячої психології, так само, як і дотримання гендерної рівності в сімейному праві, знаходяться на початкових стадіях, що змушує батьків самостійно вивчати всі особливості законодавства та психології в боротьбі з маніпуляціями законом та стереотипами за права своєї дитини та свої права.

Важливу роль в суспільстві останніх десятиліть, в боротьбі за відстоювання прав та свобод, відіграють громадські рухи, що об’єднують людей навколо певної актуальної проблеми та дають змогу поєднати зусилля і знання, викликаючи ефект синергії.

В українському суспільстві, в боротьбі за права батьків на виховання власних дітей, одним з таких рухів стала громадська організація «Батько Має Право». Об’єднавши навколо себе тисячі батьків, матерів, бабусь дідусів, юристів, правозахисників об’єднання стало рушійною силою та дало поштовх до підняття на поверхню і публічного обговорення надважливих питань взаємодії всіх сторін задіяних при визначенні участі у вихованні та місця проживання дитини.

Шлях, який почали батьки, об’єднані єдиною метою, далекий від завершення. Але процес запущено і «Батько Має Право» разом з українським суспільством буде відстоювати законне право кожної дитини на спілкування з батьком та право батька виховувати власну дитину.

 Поділитися