MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

У Києві відкриють офіс МКС, а Ісландія визнала Голодомор геноцидомБританська Колумбія визнала Голодомор геноцидомВизнання Голодомору Геноцидом: Міжнародні Конвенції, Договори та Судові Рішення (Висновки Лемкіна Підтверджуються)Тези виступу на Міжнародному форумі до 85-х роковин Голодомору «Україна пам’ятає – світ визнає!»Тема Голодомору в осмисленні Рафаєла Лемкіна, у порівняльних ґеноцидах, та у заходах їх запобіганнюДо 85-ї річниці Голодомору. Як правильно кваліфікувати цей злочин?Політичні репресії на Харківщині під час Голодомору в дзеркалі статистикиУкраїнська катастрофа ХХ століття28 листопада 2015 року – День пам’яті загиблих під час ГолодоморуНауковці назвали точну кількість жертв ГолодоморуМайже дві третини українців вважають Голодомор 1932-33 років геноцидомВисновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду (оновлено)Російським історикам рекомендовано доводити «універсальність голодомору»В Росії книги про Бандеру і Голодомор прирівняли до екстремізмуУ Харкові пошкодили пам’ятний хрест жертвам ГолодоморуНа Сумщині оприлюднюють повну архівну базу загиблих від Голодомору«Ми вшануємо жертв Голодомору лиш тоді, коли не дозволимо собі ставати творцями пекла у своєму краї»Українці вшановують Голодомор, не чекаючи владиПроф. Керстин С. Йобст «Колективна пам’ять про національні трагедії в Україні: приклади Голодомору та Чорнобиля». Публічна лекція (АНОНС)Суд знову виправдав заперечення Януковичем Голодомору як геноциду

Історія кривавого хліба…

24.11.2017   
Наталка Ковальчук
З більшовицькою системою в історії України пов’язані три важкі голодомори: 1921-1923 років, 1932-1933 років, 1946-1947 років.

Кожного року міжнародна організація International Food Policy Research Institute визначає так званий глобальний індекс голоду (GHI). Відслідковуються дані щодо боротьби з голодом на глобальному, регіональному та національному рівнях. Індекс визначається за чотирма показниками: частка населення, що голодує, частка дітей у віці до 5 років, які мають низьку вагу внаслідок недоїдання, частка дітей до 5 років, які мають затримки в розвитку внаслідок хронічного недоїдання, а також показник дитячої смертності.

Країни оцінюються за 100 бальною шкалою, у якій 0 балів – це кращий результат, 100 – найгірший. У цьому рейтингу немає країн з розвинутою економікою. Тільки ті, що розвиваються і відсталі.

Дані нинішнього року, за показниками дослідження у 119 країн світу, вже оприлюднено. Найкращі результати зафіксовано у 14 країнах, серед яких, зокрема й Латвія, Литва, Словакія, Туреччина.

Згідно цього звіту, Ураїна також належить до числа країн, де рівень голоду один з найнижчих, і займає шосту позицію. Зазначається, що українці практично не мають проблем з харчуванням. Причому, за період з 2000 року наша держава значно поліпшила свої показники. http://liga.net

Зважмо, наша країна переживає не найкращі часи в економічному розвитку, зокрема й в аграрному комплексі. В країні йде війна, внаслідок чого частина населення вимушено покинула свої домівки і має певні проблеми з влаштуванням свого життя, забезпеченням роботою. Через бойові дії на сході частина території вилучена з сільськогосподарського обробітку,бо земля тут засівається не зерном, а кулями і осколками снарядів.

Та й природні катаклізми не оминають нас. Бувають і паводки, і локальні засухи, і безсніжні морозні зими, через які втрачається певна частина врожаю.

Але ніякого голоду в країні немає.

Думається, цей факт певною мірою також є відповіддю на історичне питання, чи винними були засухи і недороди у тих голодоморах, які переживав наш народ у минулому столітті, перебуваючи під владою комуністично-радянської системи.

На жаль, у деяких українських посібниках з історії, принаймні тих, які вдалося переглянути, зокрема й на освітніх on-line ресурсах і досі досить пригладжено розповідається про Голодомор 1932-1933 років, досить скупо про голодовки 1921-1922 років та 1946-1947 років. І замість визначення однієї - найважливішої причини масових трагедій - поневолення України більшовицько-комуністичним режимом, «притягуються» тези і про засухи, і про недорід, і про зміни цін на збіжжя тощо.

Так, все це було. Але якби Україна не була окупована більшовицькою Росією, то і всі інші несприятливі моменти не мали б таких вражаюче жахливих наслідків.

Для прикладу, в «Історії України» видатного українського історика, уродженки Харкова Наталії Полонської-Василенко (книга видана у Мюнхені в 70-х роках минулого століття) описуються методи, якими добували хліб в Україні більшовики у голод 20-х.

Наводяться слова чекіста Шурова, який, «вибиваючи» хліб на Полтавщині, пишався тим, що «кінчає четверту тисячу хохлів». Згадано й слова більшовицького комісара О. Шліхтера, який згодом стане заступником президента Української Академії Наук, про те, що з України вдалося забрати 8,5 мільйона пудів хліба замість 50 мільйонів і що «кожний пуд заготовленого хліба забарвлений краплями крови». http://diasporiana.org.ua

Насправді не краплями – потоками крові завжди був забарвлений той хліб, який комуністична система вигрібала з України. І «кінчали» більшовицькі чекісти, та й не тільки чекісти, українців мільйонами.

З більшовицькою системою в історії України пов’язані три важкі голодомори: 1921-1923 років, 1932-1933 років, 1946-1947 років.

Кожен забирав мільйони життів. Перший голод забрав, за різними оцінками в межах 1, 5 - 3 мільйонів жертв, у тому числі 70% новонароджених дітей. Другий (з посиланням на дані науково-демографічної експертизи) – 4 мільйони осіб, з врахуванням ненароджених – 6 мільйонів. Людські втрати від третього голоду також сягнули більше 1 мільйона чоловік.

Голодомори не тільки масово винищували цілий народ, привчали його до страху і покірності. Наслідком геноциду голодом стала значна зміна етнічного складу України. У різних історичних джерелах доводилося знаходити дані про те, що через демографічні зміни у 30-х, 40-х роках на період початку 50-х в Україні відчутно зменшилася не тільки частка, власне, українців, а й поляків, євреїв, німців… Натомість збільшилася частка росіян.

Так вже сталося в нашому історичному розвитку, що Росія завжди хотіла від України хліба. Велика за територією країна, маючи значні земельні площі, ніколи не могла прогодувати вдосталь своє населення. Навіть сьогодні, за згаданим вже звітом International Food Policy Research Institute, індекс голоду в Росії більший, ніж в Україні. Тобто там набагато вищою є частка людей, які недоїдають.

Так було і сто років тому. Багато десятиліть підряд радянська ідеологія вбивала в голови підданих СРСР мантри про більшовицькі ідеї, соціальну рівність, класову боротьбу.

Насправді, ще не маючи повноти влади в Україні більшовицькі ради вже почали проводити конфіскацію хліба за прямою вказівкою з Росії.

А потім почалася більшовицько-російська експансія проти України. Адже захопивши владу в Росії, «народні комісари» зрозуміли, що Росія без України не взмозі прогодувати фронт і населення.

«Большевикам у Росії легше було зібрати ватаги «червоної гвардії», що йшли в Україну по хліб», - це Панас Феденко, український історик і політик, колишній член Української Центральної Ради. http://diasporiana.org.ua

Насунувшись на українську землю ті «ватаги» більшовиків (до речі в деяких документах того часу їх називають бандами), почали грабувати у селян хліб, не залишаючи навіть на посів, вивозили його до Росії, невинних людей вбивали за найменший опір.

 Довелося якось бачити архівний документ про те, як в одному з населених пунктів тодішньої Харківської губернії у 1917 році міська дума направила до Петрограда протест «проти насилля, що іменується Народними комісарами».

Однак ні насилля, ні більшовицькі безчинства, ні сваволя не тільки не припинилася, а й посилися. І дуже швидко переросли в голод 1921-1923 років.

Сьогодні вже відомі ті документи, на підставі яких формувався той голод в Україні. Ще не були офіційно оформлені стосунки між Російською Федерацією і Українською Республікою (союзний договір підпишуть у кінці 1922 року), а російські більшовики розпоряджалися долями українського народу, його майном, як своєю власністю.

Ось деякі з тогочасних «настанов» «вождя пролетаріату».

12 травня 1921 року Ленін підписав телеграму РНК УСРР до Харкова з вимогою вжити заходів для відправки впродовж травня 1921 року не менше 1 мільйона пудів хліба в центральні губернії Російської Федерації.

28 червня 1921 року у телеграмі до українського Раднаркому та ЦК КП(б)У йдеться про те, щоб «негайно відновити відправку хліба на північ, не менше тридцяти вагонів щодня». Це теж за підписом Леніна.

Південь України в цей час все більше охоплюється голодом. До Катеринославшини (нині Луганщина), Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. За різними історичними джерелами, на початку 1922 року кількість голодуючих тут сягнула майже 2 мільйонів осіб, у березні – більше 3 мільйонів, у червні – більше 4 мільйонів. На півдні України взимку 1922 року голодувало 8 мільйонів селян.

Зате червоноармійцям з Росії дано дозвіл відсилати додому продуктові посилки з України.

22 липня 1921 року РНК Російської Федерації приймає постанову «Про заборону в’їзду в Україну, Північний Кавказ, Туркестан та Сибір».

«Никакое переселение уроженцев Украины, проживающих в РСФСР, на Украину считать не допустимым…», - йдеться у документі.

Українські більшовики цю постанову запопадливо підтримують і поширюють на територію Української Республіки. Для українців з Поволжжя і Сибіру стає неможливим повернення додому.

Причиною для постанови називається боротьба з припиненням пошесті холери, хоч насправді йшлося про контроль за внутрішньою міграцією з метою відслідкування за збором податків на хліб та придушення спалахів народних бунтів.

І коли сьогодні в українському посібнику для вивчення історії серед перших причин виникнення голоду 1921-1923 років (як, до речі, і щодо голодовки 1946-1947 років) називаються післявоєнна розруха і неврожай, спричинений посухою, а лише десь в кінці йдеться про використання московським урядом голоду як ефективного засобу проти народу України, про непосильне викачування хліба з українського села, про антиукраїнську політику більшовиків-комуністів, про примусове вивезення українського хліба в Росію та за кордон, то це неправильно.

Це проти історичної правди. В Україні не було б голоду, не було б «пудів хліба, забарвлених кров’ю», якби тут не з’явилися російські більшовики, які пишалися тим, що «кінчали хохлів тисячами». І не тільки «хохлів»...

Не було б Голодомору 1932-1933-го, мільйонів людських жертв і залитого кров’ю українського народу хліба, який комуністична Росія споживала сама і яким годувала світ.

 Поділитися