MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Медична реформа: йдемо чи зашпортуємося?

06.03.2018   
Наталка Ковальчук
Виявляється, медична реформа, ще навіть не вступивши у свою повну силу, вже «робить нерви», як кажуть у Одесі, багатьом українцям.

Виявляється, медична реформа, ще навіть не вступивши у свою повну силу, вже «робить  нерви»,  як кажуть у Одесі, багатьом  українцям.

І в першу чергу тим, кому нервувати якраз не можна, – хронічно хворим.

Ось, як наприклад, у подальшій історії. Окремо взятий пацієнт вирушив до поліклініки, аби виписати рецепт на препарати за програмою «Доступні ліки». Зазвичай робив те його лікар вузького профілю, і часу на ці відвідини витрачалося не так багато.

Та цього разу профільний фахівець, оглянувши свого хворого і зробивши відповідний запис у картці,  відправив пацієнта до сімейного лікаря, бо так передбачають нові зміни.

Оскільки ці зміни торкнулися не одного окремо взятого пацієнта, а всіх, то, щоб записатися на прийом до сімейного лікаря, довелося  вистояти чималеньку чергу до реєстратури.

Звідти хворого направили до кабінету долікарського огляду  перевірити температуру тіла і тиск. Очевидно, у зв’язку з новими змінами, тут під кабінетом також була чималенька черга. Довелося вистояти і її.

Звичайно, що від цих походеньок по поліклініці погіршився не тільки настрій, а й самопочуття. Тож тиск, який зазвичай у людини тримався у межах 135-140/80-90 мм ртутного стовпчика, стрибнув до 180 на 100. Довелося приймати ліки швидкого реагування.

А попереду ще ж чекала черга до сімейного лікаря. І, як виявилося теж чималенька.

Та, набравшись терпіння, пацієнт, як і всі інші, чекав на свою чергу, аби потрапити нарешті до кабінету  сімейного лікаря.

Та, виявилося, заспокоюватися було зарано. Хвилин за 15 до обіду з кабінету вийшла медсестра і заявила, що о 12.00  лікар прийом припиняє. Тобто ті, хто навіть отримав талон, будуть змушені знову йти  в реєстратуру і записуватися до нового лікаря, що буде працювати вже пообіді.

Нашому окремо взятому пацієнту все ж поталанило. Лікар його встиг прийняти. Хоча про лікарський прийом у правильному розумінні цього слова геть не йшлося. «Сімейник»  хворого не оглядав, лишень записав щось у картці і через 3-4 хвилини відпустив, сказавши почекати у коридорі, поки медична сестра випише і винесе рецепт на ліки.

Отже, задля 3-хвилинного спілкування з лікарем, людині довелося майже чотири години провести у чергах в поліклініці. При тому  зауважимо – хронічно хворій людині, якій мимоволі довелося контактувати  з іншими хворими, у тому числі з різноманітними інфекціями.

Можливо, ця історія занадто деталізована.

Але саме це сьогодні відбувається скрізь в українських поліклініках.

І про це говорять не тільки пацієнти, а й самі лікарі.

Недавно на https://medprosvita.com.ua довелося почитати інтерв’ю з лікарем-ординатором з Дніпра. Йдеться про те, що процес медичної допомоги людям став надто розтягнутим, що пацієнтам навіть з болями доводиться сидіти у кількагодинних чергах, або «мандрувати» по поліклініці з поверху на поверх, поки вирішаться всі питання, що іноді й одного дня не вистачає, аби залагодити всі медичні проблеми. Внаслідок – люди нерідко просто більше не хочуть ходити по поліклініках, а хвороби тим часом задавнюються, переростають у хронічні.

Можливо, хтось скаже, що це, так би мовити, хвороби росту. І згодом все налагодиться. Ось тільки, чи й, справді, налагодиться? Чи просто буде навпаки?

 Бо незабаром для того, щоб потрапити до свого профільного спеціаліста людині з хронічними захворюваннями , доведеться спочатку отримати направлення від сімейного лікаря.

 Принаймні так планується медичною реформою. А, отже,  «сердечникам, астматикам, гіпертонікам, діабетикам», перш ніж вони зможуть отримати потрібну консультацію від вузького фахівця, доведеться спочатку вистоювати ті ж довгі черги до реєстратур, до кабінетів долікарських оглядів, до сімейних лікарів, переживати, нервувати, пити ліки...

У те, що буде по-іншому, дуже хочеться повірити. Але, знаючи українські реалії, ця надія виглядає примарною.

Скоріше, ті, хто має більш-менш кращі статки відразу підуть до приватних клінік, або до тих же профільних лікарів, викладаючи для того кошти з власних кишень чи як офіційний внесок, чи, за домовленостями з лікарем,  знову ж таки як неформальну  плату, яка не обкладається податком.

«Головна ціль нав’язаної Урядом медичної реформи – це створення платної медицини, скорочення лікарень і стимуляція лікарів виїжджати за кордон», - так  свого часу заявляла голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець. https://medprosvita.com.ua

Побувавши у ролі окремо взятого пацієнта мимоволі з цим погоджуєшся.

Відкритим, правда, залишається питання про те, яка доля чекає на 60 відсотків населення України, котре, за даними ООН, опинилося за межею бідності. https://hromadske.ua  І хоч це дані на період весни 2017 року, але навряд щось відчутно змінилося з того часу в країні, яка, за версією американського ділового видання Bloomberg, залишається серед 10 найбідніших країн світу.

ШУКАЙТЕ ЛІКАРЯ

Мало не щодня чимало інформаційних ресурсів закликають  українців до 1 квітня вибрати собі сімейного лікаря. Адже з квітня 2018 року розпочинається старт кампанії з вибору лікаря первинної допомоги, з яким згодом доведеться підписувати декларацію.

Дехто, правда, навіть не закликає, а ще й трохи лякає: не виберете собі хорошого лікаря – підете до непопулярного, тобто, будемо відверті, до некваліфікованого  фахівця.

Проте у покроковій інструкції від МОЗу «Як обрати сімейного лікаря» (https://medium.com) досить гарно розписано, що медична допомога тепер не буде прив’язана до місця прописки, проживання чи розміру хабаря. Тобто, ми зможемо вибрати будь-якого лікаря, якого вважаємо гарним фаховим спеціалістом.

Ось тільки кількість пацієнтів чітко окреслена. І, набравши 2000 чи 2500 тисяч людей, хороший лікар нам може просто відмовити. 

Крім того, в Україні дуже бракує сімейних лікарів. Їх налічують близько 8 тисяч. А для здійснення медичного реформування потрібно, за різними оцінками, 20-30  тисяч. http://gazeta.lviv.ua, https://zaxid.net  Ще гірша ситуація з забезпеченням медичними сестрами для системи сімейної медицини.

Тобто, вибір у нас і так невеликий. А у маленьких містах, де лише одна міська або районна поліклініка, його практично й немає.

І не тільки через брак  лікарів.

Сьогодні ситуація така: колишні дільничні лікарі, пройшовши певне перенавчання, стають сімейними лікарями. Вони фактично й продовжують обслуговувати свої ж дільниці.

Реформа, звичайно, обіцяє, що всі українці зможуть вибрати собі лікаря. Але, скажімо, знайомий терапевт у приватній розмові поділився тим, що не захоче брати «чужих», бо усім потрібно буде «набрати» пацієнтів, і навряд комусь захочеться заходити в конфлікт з колегами через якогось там хворого.

Тож, скажімо, сьогодні, знаючи, що твій дільничний лікар не надто фаховий, ти можеш цілком спокійно піти на прийом до будь-якого іншого спеціаліста сімейної медицини чи терапевта.

Але завтра такого вибору ми вже не матимемо. Декларація, яку українці однаково змушені будуть підписати, аби отримувати медичні послуги, певною мірою прив’яже їх до лікаря. І не завжди до хорошого. Бо ж вибору може й не бути.

Втім, це, мабуть, неважливо. Головне – реформування.

До речі, про реформування. В одній районній поліклініці у рамках того самого реформування розташували в одній кімнаті жіночий і чоловічий оглядові кабінети. Раніше вони знаходилися у різних приміщеннях.

Тож жінки, яких оглядає акушер, і чоловіки, які йдуть до уролога, сидять в одній черзі. Люди психологічно почуваються некомфортно. До того ж, щоб пройти медогляд,  тепер потрібно витратити майже вдвічі більше часу. А ще ж і відповідної таблички з проханням  не заходити, бо йде прийом, на дверях нема. Трапляється  деякі нетерплячі пацієнти  відчиняють двері, заглядають, щось з’ясовують.

Відтак час від часу з кабінету лунає щось на кшталт: «Мужчина, (чи женщина) закрийте двері. Тут жінка (чи чоловік) на прийомі. Не бачите, чи що?»  

На запитання: «Чому жінки і чоловіки вимушені досить інтимні медичні огляди  проходити в одному кабінеті?», медсестричка жартома відповіла: «Так сімейна ж медицина!».

Та якщо говорити без жартів, то цілком схоже, що українська медична реформа побудована якраз на тому, аби зігнати всіх нас в одну чергу під один кабінет. У кого краще здоров’я, той витримає і до лікаря таки потрапить.

А чи переживе це реформування той, у кого тиск, серце чи яка інша хворість? Питання риторичне.

«ЕКСТРЕНІЙ  ДОПОМОЗІ»  ПОТРІБНА  ЕКСТРЕНА  ДОПОМОГА

У листопаді-грудні 2017 року Соціологічна  група «Рейтинг» провела опитування на предмет якості державних медичних послуг. http://ratinggroup.ua

Вказується, що 43 відсотків опитаних зазначили, що за останні два роки загальна якість медичних послуг у країні погіршилася, 38 відстоків респондентів не побачили ніякого покращення.

Йшлося і про обізнаність щодо свого сімейного лікаря. Виявилося, що трохи більше половини (54%) знають свого лікаря або терапевта, але разом тим майже половина (45%) – не знають, а послугами сімейних лікарів користується 31 відсоток опитаних.

Одне з питань стосувалося й роботи екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Третина опитаних у 2017 році цими послугами користувалася. Найчастіше зверталися до «швидкої» люди старшого віку. При тому 72 відсотки респондентів залишилися задоволеними якістю послуг та професіоналізмом Служби «швидкої» допомоги.

Однак дуже скоро може статися так, що ми будемо позбавлені того медичного професіоналізму, вміння швидко орієнтуватися у нестабільній чи нестандартній ситуації, який сьогодні, справді, зазвичай демонструють лікарі «швидкої» допомоги.

Адже 2 січня 2018 року Міністерство охорони здоров’я України оприлюднило  для громадського обговорення Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року №114 «Про затвердження Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги».

Цим проектом пропонується запровадити «парамедичні» бригади екстреної допомоги. За цим проектом після перехідного періоду (до 1 січня 2023 року) лікарські та фельдшерські бригади екстреної медичної допомоги припинять своє існування.  Відчутно зміниться й робота системи «швидкої».

Самі медики говорять  про те, що реформування потрібне у тій частині, яка дасть змогу позбавити службу «швидкої» допомоги непрофільних, хибних та безрезультатних викликів.

Але щодо інших реформаторських змін, то це та дорога до пекла, яку прикривають нібито добрими намірами.  Справа навіть не в тому, що змінюється сама професійна назва фахівців, які працюватимуть на «швидкій».

А в тому, що рівень екстреної допомоги буде відчутно знижений, оскільки у бригадах не буде лікарів. Це пояснюють тим, що нині лікарі часто їздять на виклики, які не відповідають їх високій кваліфікації. Насправді ж це зовсім не так.

Скажімо, знаю не один випадок, коли лише присутність лікаря у бригаді «швидкої» рятувала людям життя. Відбувалося це саме завдяки його високій кваліфікації.

Більше того, після «парамедичного реформування» «швидка» може взагалі не приїхати, навіть коли зателефонуємо 103, бо дуже багато станів будуть вважатися нетерміновими.

«У вас високий тиск? - запитають на тому кінці. – Прийміть таблетку і звертайтеся до свого сімейного лікаря».

«У вас болить серце? Прийміть таблетку і звертайтеся до свого сімейного лікаря».

«Вам нічим дихати, то  дихайте своїм інгалятором і зверніться до сімейного лікаря».

Виключення не зроблено навіть тоді, коли йдеться про дітей.

Отже, якщо коротко,  то  екстрена допомога потрібна самій «Екстреній медичній допомозі».

Медики «швидкої» допомоги  через ЗМІ, у тому числі й місцеві та регіональні, звертаються до українців з проханням підписати Петицію на Урядовому порталі, у якій, зокрема, вимагають від Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України, а також інших міністерств та відомств припинити нав’язувати та впроваджувати в державі «парамедичну» систему надання екстреної медичної допомоги.

У ній пропонується відкликати та зняти з розгляду проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року №1114 «Про затвердження Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги»; дотримуватися при реформуванні Закону України «Про екстрену медичну допомогу»; зберегти в системі екстреної медичної допомоги України і після 2023 року лікарські та фельдшерські бригади екстреної (швидкої) допомоги. 
 Також пропонується видатки на екстрену медичну допомогу планувати та відображати в розрахунку видатків на охорону здоров’я окремою статтею, по окремо розробленій формулі з врахуванням нормативу забезпеченості та виділити кошти з державного бюджету для централізованого придбання автомобілів екстреної (швидкої) медичної допомоги, та вдосконалення системи симуляційних центрів. https://petition.kmu.gov.ua

До речі, ця петиція закінчується словами «Наше майбутнє в наших руках!».

Якщо зважити на те, що станом на 1 березня петицію підписали лише більше 7 тисяч осіб з 25 тисяч необхідних для її розгляду, то складається враження, що до свого майбутнього нам байдуже.

Як, власне, й медичним реформаторам.

 Поділитися