Дещо про чесні вибори

Вже кілька разів у стрічці новин на Facebook потрапляла на очі одна дивна інструкція. Така собі технологія, які маніпуляції потрібно здійснити з виборчим бюлетенем, коли за винагороду обіцяли віддати свій голос одному кандидату, але голосувати збираєтеся за іншого.

Так само час від часу виникають поради взяти з собою на виборчу дільницю власну ручку, бо в кабінках можуть виявитися ручки з чорнилом, що зникає. А відтак бюлетень без позначки буде недійсним, або хтось у ньому пізніше «доставить» голос за «потрібного» кандидата.

Щодо першого – нічого сказати не можу: маніпуляціями під час виборів не займалася і займатися на збираюся. Й іншим не раджу.

А от що другого… На виборчих дільницях доводилося працювати не раз: як журналісту, спостерігачу і навіть члену виборчої комісії. Підрахунок бюлетенів відбувається перед доволі значним колом людей, які переважно є опонентами. Тож дописувати чи позначати щось у будь-якому бюлетені в цей момент ні в кого не має можливості.

Важко уявити і таку ситуацію, щоб значна частина бюлетенів залишилася без позначок (через оте саме чорнило, що зникає). Це однозначно мало б резонанс і наслідки.

Хоча щодо того, чи потрібно брати власну ручку на дільницю, то так – краще взяти. Тому що для роботи на виборах зазвичай закуповуються дешеві ручки. Від частого використання вони можуть почати погано писати або підтікати, – і поставити пляму в бюлетені там, де вам не потрібно.

Втім, наразі йдеться не про поради для виборців, а про те, що певна частина українського суспільства сприймає вибори як обов’язковий взаємообман.

Це стосується як виборців, так і кандидатів, які претендують на посади у владі.

Ось недавно по нашому будинку ходила якась стороння жінка й нібито проводила соціологічне опитування. Хтось з мешканців виявив бажання з нею поспілкуватися, хтось ні. Але ті, хто підтримав розмову, навіть не завважили, що фактично це був збір персональних даних, бо перше запитання, котре вона ставила – назвати свої прізвище, ім’я та по-батькові. До того ж, як з’ясувалося, у неї не було жодної посвідки, яка б давала їй право проводити опитування. На прохання показати хоча б якийсь документ, вона продемонструвала методичку, виготовлену на принтері, на титульному листі якої позначалася назва певного соціологічного інституту.

Відразу скажу, що установа така існує. От тільки, якщо зайти на її сторінку у Facebook, то практично неможливо знайти власні соціологічні викладки цього інституту. Тут скопійовані лише ті дослідження, які проводять відомі українські соціологічні центри і які є у вільному доступі в мережі Інтернет. Врешті-решт жінка таки зізналася, що виконує завдання одного з передвиборчих штабів.

До речі, щодо соціології. Нинішня передвиборча кампанія, як ніколи, примусила засумніватися у достовірності тих даних, що нам пропонуються.

Скидається на те, що ті чи інші соціологічні групи мають завдання з формування образу лідера щодо одного чи іншого кандидата на найвищий пост у країні. Це, власне, почалося ще до офіційного оголошення старту виборчої кампанії.

Загалом ситуація складається так: соціологи починають, ЗМІ підхоплюють…

Хоча насправді сьогодні ми не можемо говорити про те, що хтось з кандидатів має виключне лідерство. Та й чи можна назвати лідерством 19, 20, 21 відсоток підтримки суспільства?

Якось у мережі натрапила на відеоролик одного з Інтернет-ресурсів, який також проводив дослідження і також явно на підтримку одного з кандидатів. Спостерігаючи за цим процесом, паралельно провела власне дослідження.

Відповісти на запитання щодо свого майбутнього вибору погоджувався лише кожен третій-четвертий респондент, що загалом відповідає тому, що, очевидно, правдиво демонструє нині й офіційна соціологія. Тобто у значної частини українців є втома від політики, і тому виникає байдужість до участі у виборчому процесі. Власне, до реалізації свого виборчого права.

Відтак сьогодні для нас, як суспільства, важливі не тільки рейтинги тих, хто хоче посісти президентське крісло. Можливо, не менш важливим є рейтинг тих, хто готовий взяти участь у виборах і здійснити певні кроки, щоби повернути людям віру, що саме вони визначають долю країни – не адмінресурс, не проплачена соціологія, не скуплені та олігархічні ЗМІ.

Бо насправді тільки від громадськості залежить, кому довірити управління країною, особливо в умовах військового конфлікту на сході.

Майбутніми виборами стурбовані і активісти громадянського суспільства.

Зазначаючи, що передвиборча кампанія стає парадом популізму, провокацій, маніпуляцій, ігнорування питань щодо дотримання прав людини, відразу кілька правозахисних організацій адресували 10 незручних питань кожному з 44 претендентів на найвищий пост у державі.

Ці питання різні, але такі, що на них важко відповісти, вдаючись до обману чи маніпуляцій.

Вони мають стати своєрідним лакмусовим папірцем для електорату, який покаже «забарвлення» кожного з кандидатів і його справжню суть. І допоможе зробити кожному з нас вибір.

Хочеться сподіватися, що кандидати у президенти не проігнорують ці запитання, відповіді на які будуть вміщуватися на сторінці «Правозахисного порядку денного», також і «Центру інформації про права людини».

Хоча це, напевне, той варіант, коли навіть відсутність відповіді певною мірою є самою відповіддю.

Та разом з тим, можливо, і для самих виборців також потрібні такі запитання, на які кожен буде змушений відповісти хоча б самому собі, чи чесні має наміри щодо того, як і кому віддати свій голос.

Тому що, піддаючись на чиїсь передвиборчі маніпуляції, виявляючи готовність продати результати власного волевиявлення за ту чи іншу вигоду, ми фактично обманюємо самі себе.

А обман ніколи ні до чого доброго не приводить.