Верховний Суд «помножив на нуль» статтю 206 КПК України

11.04.2019 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого Маринича В. К. та суддів Макаровець А. М. і Марчук Н. О. по справі 757/35596/18-к залишили без задоволення касаційну скаргу захисника на рішення судді Апеляційного суду міста Києва Дзюбіна В.В. від 3 вересня 2018 року, яким було відмовлено у відкритті провадження на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Матійчук Г.О. від 23 липня 2018 року, якою повернуто заяву захисника, подану в порядку ст. 206 КПК, щодо незаконності утримання підозрюваного у «таємній тюрмі» СБУ.

Відтепер будь-який слідчий суддя зможе повернути без розгляду усі заяви по ст. 206 КПК («Загальні обов’язки судді щодо захисту прав людини») та в принципі й усі інші клопотання, скарги, подані слідчому судді під час досудового розслідування, використовуючи правову позицію «МММ», згідно з якою такі ухвали не можуть бути оскарженні в апеляційному порядку.

Захисник Василь Мельничук стверджує: «Верховний суд, узагальнюючи доводи касаційної скарги, спотворив їх суть та проігнорував її основні аспекти. Так, Верховний суд не перевірив тверджень про те, чи дійсно ухвала слідчого судді передбачена КПК, чи ні. І як наслідок Верховний суд, незважаючи, що така ухвала слідчого судді не передбачена вимогами КПК, ухвалив правовий висновок, протилежний висновку постанови ВС від 12 жовтня 2017 року по справі № 5-142кс(15)17, який був погоджений ВП ВС у постанові від 23 травня 2018 року по справі № 237/1459/17. І маючи на меті приховати відступ від правової позиції, яка була погоджена ВП ВС по справі № 237/1459/17, колегія ВС у своєму рішенні, вказавши на неможливість застосування положень постанови ВС від 12 жовтня 2017 року вказує лише на дату її ухвалення, без зазначення номеру справи, щоб унеможливити ідентифікацію правової позиції ,від якої вони відступили»

Але щоб дійти до висновків так це чи ні, кожному самостійно потрібно проаналізувати доводи захисника та висновки суду.

Доводи захисника:

1. Згідно з висновком викладеного в постанові ВС від 12 жовтня 2017 року по справі № 5-142кс(15)17 «У разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК».

Чи є оскаржувана ухвала такою, що передбачена ст. 206 КПК України?

2. Приймаючи оскаржуване рішення суд керувався ч.1 та ч. 2 ст. 206, ст. 395 КПК України.

3. Згідно ч. 1 с. 9 КПК України Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

4. Згідно з аналізом статі 206 КПК України слідчого суддю наділено повноваженнями:

• постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи, згідно ч. 1 ст. 206 КПК України;

• постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи, згідно ч. 2 ст. 206 КПК України;

• Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, згідно ч. 3 ст. 206 КПК України;

• забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством, згідно ч. 6 ст. 206 КПК України.

5. Таким чином, проаналізувавши положення статті 206 КПК України, можна впевнено стверджувати, що слідчий суддя не наділений повноваженням для прийняття ухвали поза межами судового засідання, без участі секретаря, без повідомлення учасників провадження, без їх участі та без фіксації судового розгляду щодо повернення заяви поданої в порядку в 206 КПК України.

Чи передбачена оскаржувана постанова загальними положеннями КПК України?

6. Згідно з ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

7. Прийняття оскаржуваної ухвали поза межами судового засідання, без участі секретаря, без повідомлення учасників провадження про судовий розгляд та без їх участі, без фіксації судового розгляду, не тільки не відповідає, а і навпаки прямо порушує загальні засади визначені ст. 7 КПК України, а саме п. 13 забезпечення права на захист, п. 14 доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень (Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом, згідно ч. 3 ст. 21 КПК України), п. 20 гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами.

8. Таким чином, враховуючи повноваження наданні слідчому судді ст. 206 КПК України, та загальні засади кримінального провадження визначенні ст. 7 КПК України, які застосовуються у випадку норми КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, вважаю, що оскаржувана ухвала є такою, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, а отже вона може бути оскаржена до в апеляційному порядку у відповідності до висновку постанови ВС від 12 жовтня 2017 року по справі № 5-142кс(15)17.

Висновки суду:

«У касаційній скарзі захисник Мельничук В.І., посилаючись на незаконність ухвали апеляційного суду, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суддя апеляційного суду безпідставно відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою, при цьому не врахував висновки Верховного Суду України, викладеного у постанові від 12 жовтня 2017 року.

…

Постановлена у цьому провадженні ухвала слідчого судді, якою заяву захисника Мельничука В.І. в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 про забезпечення прав та  свобод, до якого застосовано тримання під вартою, повернуто Мельничуку В.І., не є судовим рішенням, яким розглянуто заяву захисника по суті, а тому до нього не можуть бути застосовані положення постанови Верховного суду України від 12  жовтня 2017 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження.

Отже суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК України, правильно встановив, що зазначена ухвала слідчого судді оскарженню в  апеляційному порядку не підлягає та обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, належним чином умотивувавши своє рішення.

Доводи захисника про те, що ухвалу апеляційного суду було постановлено без дотримання вимог закону, є неспроможними, оскільки ухвала слідчого судді не  перешкоджала і не перешкоджає підозрюваному та його захиснику повторно звернутися до слідчого судді за захистом порушених, на думку захисника, прав підозрюваного, усунувши недоліки, з яких було повернуто заяву захисника».