Місцеве самоврядування: реальність «на словах» і «насправді»
Перед місцевими виборами слова «розвиток громад» стають модними. Розуміння цих слів, звичайно, у кожного кандидата своє, але проглядається і спільний знаменник.
Його висловив недавно один зі «слуг народу»: «Парламентські вибори це … політичні процеси, а місцеві вибори в нашому розумінні – це про каналізацію, труби, парки, але не про політику».
Але як за видимим рухом Сонця по небу ховається невидиме обертання Землі, так за видимим «розвитком громад» в сфері каналізації, парків і труб ховається обертання олігархічного капіталу, що повністю спотворює цей розвиток, та й саме місцеве самоврядування.
Цю невидиму реальність можна виявити, якщо дослідити правові підстави обміну і використання матеріальних і фінансових ресурсів села, селища, міста, які за Конституцією є власністю територіальних громад.
Законом про місцеве самоврядування визначено, що первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада. Ці повноваження вона здійснює як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи. А первинність громад забезпечена статтею 142 Конституції, згідно з якою громада є власником комунальної власності. Це – рухоме и нерухоме майно, доходи бюджету, земля, природні ресурси.
Це тверда матеріальна база і правова основа громади, її можливість бути суверенним носієм владних функцій і повноважень – для власного розвитку, ні для чого іншого.
Принципова й аксіоматична теза: власник за визначенням не може делегувати будь-кому своє повне право власності (правомочності користування, володіння, розпорядження) без ризику втратити свою суверенну суб’єктність та статус і компетенцію власника. Саме тому статтею 143 Конституції встановлено, що «Територіальні громади … безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…». Тобто Конституція наділяє виборні органи місцевого самоврядування лише компетенцією управління майном, яке є власністю громад. Управлінець не є власником (хоча й може їм бути), це не тотожні юридичні поняття!
Але всупереч цим засадничим нормам Конституції нормою частини 5 статті 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено: «Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції…».
Це означає, що наведена вище норма закону суперечить Конституції і фактично є правовим інструментом легальної узурпації органами місцевого самоврядування права власності громад. За таких умов припис «від імені та в інтересах територіальних громад» має таку ж фіктивну юридичну силу, як припис у сталінській Конституції 1936 року: «Статья 6. Земля, ее недра, воды, леса, заводы, фабрики, шахты, рудники … являются государственной собственностью, то есть всенародным достоянием».
Ця норма ототожнювала народ і державу і тому була правовою основою диктатури тоталітарної влади. А зараз ототожнювання громади й органів місцевої влади є правовою основою відчуження власності і влади від громади, основою диктатури бюрократії і корупції як форми перерозподілу ренти, яка кормить мільйонерів та мільярдерів. Це давня форма експлуатації громад.
Ця норма – чи не головна феодальна фортеця олігархічного політико-економічного режиму. А ганебна слава України як однієї з найбільш корумпованих держав має і це джерело.
Ця антиконституційна норма закону спотворює базові відносини в організації суспільного життя населення всієї України – відносини власності й господарського обміну природними ресурсами, які повинні використовуватися в інтересах як сучасних, так і майбутніх поколінь. Натомість ми маємо неправову практику хижацької експлуатації цих ресурсів, порушення чистоти довкілля та соціальної, правової культури суспільства.
Саме тому слово «дерибан» так надійно прописалося в політичному словнику; бурштин копають не для місцевого бюджету, а для контрабанди; забудовники разом з головами рад поводять себе як мафіозі; комунальні тарифи мають ознаки феодального оброку; а погорілий на Луганщині ліс ще не встигли загасити, а вже пилять і вивозять під пильнім наглядом «правоохоронців».
Саме тому у 2019 році було здійснено 83 напади на громадських активістів і 75 – на журналістів.
А громада лише на словах. Її відсторонили від власності й влади, а насправді «розбудовують» лише «схеми». А ринок землі, що, як і децентралізація, вкрай необхідний для модернізації країни, за таких умов – свято олігархії.
Без будь-якої політики.
Джерело: НВ, проєкт «Українські основи»
«Українські основи» – спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства.