MENU

Практика застосування статті 110 Кримінального кодексу України (виправлено)

30.11.2020
Євген Захаров

У просторіччі стаття 110 КК України має назву «сепаратистської». Ось її формулювання:

Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 110 є в підслідності Служби безпеки України (СБУ). Це найбільше застосована стаття у розслідуванні злочинів проти національної безпеки: протягом 2014-2019 рр. було відкрито близько тисячі кримінальних проваджень за цією статтею, судами першої інстанції ухвалено більше 500 вироків. Узагальнені дані щодо розслідування злочинів, кваліфікованих за статтею 110, взяті з сайту офісу Генерального прокурора, а щодо судових рішень за цією статтею – з Єдиного реєстру судових рішень, і зведені у таблицю:

Стаття 110 КК України

2014

2015

2016

2017

2018

2019

Разом

Обліковано кримінальних проваджень

258

205

88

131

146

130

958

Вручено підозр про скоєння злочину

90

68

38

80

70

67

413

Кількість проваджень, спрямованих

до суду з обвинувальним актом

45

57

31

63

54

54

304

Кількість закритих проваджень

33

5

4

5

2

4

53

Кількість проваджень, щодо яких рішення про закінчення або зупинення не прийняте на кінець року

176

141

54

61

85

72

 

Кількість винесених судових рішень

29

52

60

83

100

186

510

Аналіз вироків судів першої інстанції з реєстру судових рішень показує, що підсудних за статтею 110 можна умовно розділити на три великих групи. Перша – це колишні чиновники (керівництво органів місцевого самоврядування, депутати та службовці місцевих рад та інші), яких обвинувачують у організації референдумів 11 травня 2014 року або сприянню його проведення. Переважно у цих справах запобіжний захід утримання під вартою не обирали та виносили вироки з випробуванням. Друга група найбільш чисельна, це розповсюджувачі сепаратистських видань, зокрема, газети «Новороссия», та листівок і дописувачі в соціальних мережах. Найчастіше ці справи також закінчувалися умовним терміном покарання. Запобіжний захід для обвинувачених цих двох груп іноді обирався у вигляді утримання під вартою, що навряд чи було виправдано, оскільки майже всі визнавали свою вину. Але були випадки, які суттєво відрізнялися від загальної картини, деякі приклади ми розглянемо окремо. Водночас СБУ взагалі не знайшла ознак злочину в діях двох офіцерів з керівного складу Бердичівської виправної колонії №70, які розповсюджували газету «Новороссия» серед засуджених, хоча розповсюдження газет антиукраїнського змісту на території установи закритого типу її керівниками є вочевидь неприпустимим і мало би отримати правову оцінку.

Третя група підсудних – це ті, хто брав в руки зброю у складі незаконних військових формувань, але не вчинив тяжких злочинів. У цій групі справ більше використовували утримання в СІЗО у якості запобіжного заходу, ніж в попередніх двох групах, суди виносили вироки, що передбачали позбавлення волі на невеличкі терміни, частіше на 1 рік. Деякі вироки вражають своєю м’якістю, що наводить на думку, що окремих підсудних звільнили для обміну на наших військовополонених та цивільних заручників.

Загалом стаття виглядає «гумовою», її застосовують для кваліфікації зовсім різних діянь. Так, наприклад, один і той же Київський районний суд м. Харкова з інтервалом в місяць, 18 вересня та 19 жовтня 2015 року, виносить два рішення за ч.1 статті 110 КК України. Перше – вирок з випробуванням щодо переселенця, інваліда другої групи, який у 2014-2015 рр. продовжував працювати заступником директора державного підприємства «Донвуглереструктуризація» в Макіївці і тим «забезпечував функціонування підприємства на користь самопроголошеної ДНР». Друге – 4 роки позбавлення волі раніше судимому чоловіку за патрулювання територій у складі батальйону «Восток» та інших незаконних військових формувань так званої ДНР.

Коротко розглянемо типові приклади з усіх трьох груп, а також справи, які випадають із загальної картини.

Мешканець Маріуполя у квітні-травні був заступником голови територіальної виборчої комісії з організації «референдуму» 11 травня 2014 року. Обвинувачений за ч. 2 статті 110 КК України, взятий під варту 21 червня 2014 року. Підписав угоду з обвинуваченням про визнання вини, яка була затверджена Приморським районним судом м. Маріуполя 14 жовтня 2014 року, звільнений в залі суду. Вирок – 5 років з іспитовим терміном 3 роки.

Володимир Проценко, Дебальцевський міський голова, обраний від Комуністичної партії України, був обвинувачений за ч.2 статті 110 в тому, що 5 травня 2014 року виніс на розгляд позачергової сесії Дебальцевської міської ради питання про надання приміщень для проведення «референдуму» 11 травня та підписав відповідне рішення. Перебував в СІЗО з січня 2015 року. Проценко вини не визнав, пояснюючи, що пропозицію про виділення приміщень подав депутат від Партії регіонів, текст рішення він не готував і не підписував. Свідки, в тому числі від партії «Батьківщина», показали в суді, що на будівлі Дебальцевської міської ради висів український прапор, а Проценко мав проукраїнську позицію і не влаштовував Партію регіонів. 22 грудня 2015 року суддя Костянтинівського міського суду Андрій Міросєді, визнавши докази обвинувачення неналежними і врахувавши покази свідків, виправдав Проценка, який був звільнений в залі суду. 9 депутатів парламенту на чолі з Мустафою Найємом, незадоволені виправдальним вироком, просили Вищу кваліфікаційну комісію суддів притягти суддю до відповідальності, проте жодного юридичного аргументу не навели. Проценко не з’явився на апеляційний розгляд справи і 26 червня 2016 року був об’явлений в розшук. ВКК з нардепами не погодилась, Андрій Міросєді працює суддею й зараз.

Олександр Бабенко, голова Новойдарської районної ради, обвинувачувався за ч. 1 статті 110 у тому, що 9 травня 2014 року на мітингу в селі Новойадар закликав взяти участь 11.05.2014 в «референдумі про незалежність ЛНР» і агітував голосувати за створення «ЛНР». З 6 серпня 2014 року утримувався в СІЗО. Вину не визнав, показав, що на святковому мітингу був ведучим, але виступів за референдум або «ЛНР» не робив. Головний редактор газети «Вісник Новоайдарщини», де переказувався вітальний святковий виступ Бабенка, в суді заявив, що обвинувальні показання під час досудового розслідування «його змусили дати, оскільки військовий комендант с. Новоайдар привіз його в наручниках в Половинкине Старобільського району, де до нього застосовувалися протиправні дії фізичного і психологічного впливу з боку збройних осіб». Через місяць після цього СБУ відкрила провадження за ч.2 ст.110 щодо самого журналіста, перевіряючи травневі публікації «Вісника». Інші свідки, учасники мітингу, в суді показали, що призовів до проведення референдуму або закликів до відокремлення територій від України обвинувачений не робив, хоча один свідок заявив, що в виступі обвинуваченого були критичні слова щодо чинної київської влади. 26 червня був виправданий судом і звільнений з-під варти. Проте 18 вересня апеляційний суд скасував вирок, зауваживши, що захист не розкрив заздалегідь обвинуваченню своїх свідків, і направив справу на новий розгляд. 12 березня 2015 року обвинувачення було змінено, і Бабенко в той же день був узятий під варту: його додатково обвинуватили у підготовці та проведенні «референдуму» 11 травня, пробув в СІЗО до 20 жовтня 2016 року, коли був винесений вирок з випробуванням.

Антон Давидченко, будучи лідером одеських рухів «Молодіжна єдність» і «Народна альтернатива», в лютому-березні 2014 року виступав в ефірі телеканалу «АТВ» і на мітингах в центрі Одеси, закликав до «федералізації» і проведення референдумів про вихід ряду областей зі складу України для створення «Новоросії». Затриманий 17 березня 2014 року, перебував в СІЗО більше 4 місяців. Визнав вину, підписав угоду з обвинуваченням, і 22 липня був винесений вирок за ч.1, ч.2 статті 110 – 5 років позбавлення волі з іспитовим терміном 3 роки. Звільнений в залі суду.

Олексій Грек, громадянин Молдови, протоієрей УПЦ Московського патріархату, служив в Ізмаїлі. Видавав газету «Откровение», в №18-19 якої (травень 2014 р.) містилися «публічні заклики до фізичного знищення тих, хто підтримує українську владу», висловлювалася підтримка незаконних збройних формувань і т. і. Тираж був поширений на ринку Ізмаїла, в приході і в Інтернеті. Запобіжний захід не обирався. Дії Грека були засуджені Єпархіальною радою Одеської єпархії за агресивність. Грек визнав вину та підписав угоду з прокурором. 26 березня 2015 року ця угода була затверджена Ізмаїльським міськрайонним судом, вирок за ч. 1 статті 110 – 4 роки позбавлення волі з відстрочкою на 2 роки.

Юлія Смагіна, кухар, виховує малолітню дитину. З червня 2014 по січень 2015 поширювала через соцмережу «Вконтакте» заклики до створення «Харківської народної республіки» і виступала на підтримку «ДНР» і «ЛНР», загалом зробила 122 записи. Пред’явлено обвинувачення за ч.2 статті 110. Визнала вину. Тим не менше утримувалася під вартою в СІЗО з 23 січня по 25 грудня 2015 року, коли їй Чугуївський міський суд виніс вирок 1 рік 10 місяців позбавлення волі. З обчисленням 1 дня перебування в СІЗО як два дні позбавлення волі її термін покарання закінчився. На наш погляд, перебування 11 місяців Смагіної в СІЗО невиправдане і було зайвою жорстокістю.

Менеджер з Москви Володимир Безобразов, громадянин Росії, обвинувачувався за ч. 2 статті 110 у тому, що, перебуваючи з родиною на відпочинку в Кароліна-Бугаз Одеської області, за попередньою змовою з невстановленими особами вербував в кафе місцевих мешканців їхати в Луганськ служити в ЛНР за оплату. Перебував в Одеському СІЗО з 19 червня 2014 року. Під час слідства визнав вину, але на суді заявив, що вини не визнає. Винесений 14 серпня Овідіопольським районним судом Одеської області вирок – 5 років позбавлення волі – був оскаржений в апеляційний суд, який 23 жовтня 2014 року вирок скасував і направив в першу судову інстанцію на новий розгляд. У обвинуваченні зникла попередня змова з невстановленими особами і лишився тільки епізод в кафе. Безобразов підписав угоду про визнання вини з обвинуваченням, яка була затверджена Овідіопольським судом 6 березня 2015 року: 3 роки 3 місяці позбавлення волі з 2-річним іспитовим терміном. Далі наводимо опис подальших подій від правозахисника Красіміра Янкова, тоді працівника Human Rights Watch (зараз він очолює Харківське відділення Моніторингової місії Управління Верховного Комісара ООН з прав людини): «Коли він вийшов із залу суду, до нього відразу під'їхав мікроавтобус, і люди в камуфляжі і в масках його туди заштовхали і відвезли. Його рідні і адвокат вважали, що він через кілька днів з'явиться в ЛНР після обміну. Але через кілька днів вони дізналися, що з незрозумілих причин обмін не відбувся. Ось так Володимир Безобразов виявився в Харкові. Потім його намагалися обміняти кілька разів. У жовтні 2015 року слідчі СБУ дали йому телефон – і він подзвонив своїй матері. Він прочитав їй підготовлену записку, в якій говорилося, що обміну більше не буде, нехай його мама, яка мешкає в Москві, звертається до представника омбудсмена в так званій ДНР, щоб його включили в обмінні списки. Його мама туди звернулася, але в офісі омбудсмена з прав людини в ДНР їй сказали: "Чому ми повинні вам допомагати? Ваш син для нас нічого не зробив. Ми його не знаємо. Ми зацікавлені у звільненні наших бійців і людей, які на нас працювали". Тобто ми маємо справу з людиною, якого затримали за проросійські погляди і підтримку на словах проросійських сепаратистів на сході України. Його намагалися представити затятим сепаратистом, який нібито здійснював незаконну діяльність на території України, щоб його потім обміняти на українських полонених в руках представників ЛНР і ДНР. Як виявилося, ця людина ні до чого не була причетна, він просто висловлював свою думку. І виставити його "обмінною монетою" в дуже брудній грі з обміну військовополонених не вдалося. Він виявився в повному правовому вакуумі.» (переклад мій – Є.З.) Отже, дій, за які притягнути до відповідальності Володимира Безобразова, він не вчиняв, а обміняти його не вдалося. 17 грудня 2016 року Безобразова вивезли з СІЗО і відпустили неподалік від контактної лінії. Він зміг дістатися до Донецька і вже потім повернутися до Москви. На наш погляд, Володимир Безобразов весь період перебування під вартою може вважатися політичним в’язнем.

Олена Івановська, голова Нижньо-Ольховської селищної ради в Луганській області, передавала телефоном в ЛНР відомості про дислокацію і переміщення українських підрозділів. Була затримана СБУ в кінці серпня 2014 року та обвинувачена за ч.2 статті 110 КК України. Запобіжний захід не обирався. Івановська підписала з обвинуваченням угоду про визнання вини, яку суд затвердив у вироку – 5 років позбавлення волі з іспитовим терміном 1 рік.

Мешканець Краснограду, вишкомонтажник, 16 квітня 2015 року вирушив до Алчевську, щоб вступити до бригади «Призрак». Він отримав автомат АК-47, який фактично не застосовував, проте, як сказано у вироку, «своїм зовнішнім виглядом чинив психологічний тиск на представників влади України та місцевих мешканців з метою зміни меж території України для здійснення відділення Луганської області у непередбачені законом територіальні утворення». Він ремонтував військову та цивільну техніку бригади «Призрак» до 6 травня 2015 року, коли вирушив додому. Крім того, в цей період він придбав 2 гранати РГД-5 із запалом до них, одну гранту Ф-1 із запалом до неї та 90 патронів калібру 5,45мм, які перевіз до місця свого мешкання. Частину боєприпасів він продав, а решту зберігав дома до 22 липня 2015 року, коли вони були вилучені під час обшуку. Обвинувачений у скоєнні злочинів за ч.1 статті 110 та ч.1 статті 263 КК України, запобіжний захід – утримання під вартою. Свою провину визнав повністю, в скоєному розкаявся, пояснивши, що злочини він скоїв «через бажання самому подивитися, що дійсно там відбувається та через свою помилку». Вирок – 3 роки 6 місяців позбавлення волі з відстрочкою на 2 роки.

Мешканець міста Суми Роман Колісник обвинувачувався за ч.1 статті 263 КК України в незаконному зберіганні зброї і за ч.1 статті 110 у публічних закликах до порушення територіальної цілісності України. Колісник багаторазово розповсюджував з груп соціальної мережі «Вконтакте» записи на кшталт «Спасибо что забрали Крым! Заберите же и нас… Не оставьте нас на растерзание фашистам с западных областей», «Две Украины – вопрос времени»» і т .і. (загалом 38 записів). Під час обшуку у нього вилучили гранату. Колісник визнав вину частково: гранату він знайшов, а записи не розповсюджував, а тільки «лайкав». Одна із свідків показала в суді, що він говорив їй, що поїде на Донбас воювати на стороні незаконних військових формувань. 21 жовтня 2015 року суд виніс за ч. 1 статті 110 покарання у виді позбавлення волі на два роки, за ч. 1 статті 263 – на три роки, шляхом часткового складання покарань суд остаточно призначив Коліснику 4 роки позбавлення волі, зарахувавши приблизно 5 місяців, проведених під вартою в СІЗО. Апеляційна та касаційна інстанції залишили вирок без змін.

Юрій Абакумов, депутат Красноградської районної ради Харківської області, був обвинувачений за ч. 1 статті 263 КК України у незаконному зберіганні зброї та за ч. 2 статті 110 у посяганні на територіальну цілісність держави. Перебував під вартою в СІЗО з 12 лютого 2015 року. Під час обшуку у нього в шафі з речами знайшли гранату «РГД-5» і 1 патрон калібру 7,62. При цьому Абакумов мав дозвіл на мисливську рушницю, яка зберігалася разом з патронами у збройному сейфі, отже, тримання боєприпасів в білизні виглядало дивно. Також, за версією звинувачення Абакумов обіцяв по телефону сприяти транспортом луганській диверсійно-розвідувальній групі при її переміщенні по Харківській області. Абакумов вини не визнав, він заявив, що гранту і патрон йому підкинули, а розмова по телефону була про евакуацію цивільної родини з ЛНР, а не про сприяння бойовикам транспортом. 4 лютого 2016 року суд виправдав Абакумова за статтею 110, а за ч.1 ст. 263 КК України призначив йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від нижчої межі, встановленої санкцією даної статті, у вигляді позбавлення волі строком на один рік і одинадцять місяців. Враховуючи що відбутий Абакумовим строк попереднього ув'язнення вже перевищив фактично призначене йому основне покарання, суд звільнив його з-під варти негайно. 31 травня 2016 року апеляційний суд підтвердив виправдальний вирок за статтею 110 і скасував вирок за статтею 263. Отже, пан Абакумов цілком обґрунтовано може вважатися політичним в’язнем в період майже річного перебування під вартою.

Підведемо підсумки. На наш погляд, є підстави говорити про можливі порушення права на свободу та особисту недоторканність, коли до обвинувачених за статтею 110 КК України, які не становили суспільної небезпеки і чиї дії не мали тяжких наслідків, застосовували запобіжний захід у вигляді утримання під вартою в СІЗО під час досудового слідства. Щоб зробити обґрунтований висновок, мало бачити вирок в реєстрі судових рішень, треба вивчати всю справу. Але відносно щонайменше 52 обвинувачених, звільнених з-під варти в залі суду після оголошення вироку чи дещо раніше, право на свободу з великою ймовірністю було порушено.

Загалом можна зробити висновок, що судова практика за статтею 100 КК України була гуманною (якщо тільки не враховувати можливі звільнення з-під варти за вироками з випробуванням з метою обміну). У 437 справах (85.5%) винесені вироки з відстрочкою виконання. У 316 справах (61.8%) судом затверджено угоду з прокурором про визнання вини. Суди у 64 справах (12.5%) застосували статтю 69 КК України – призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом. У 10 справах (1.96%) обвинувачені виправдані. 1 вирок – штраф, 4 вироки – обмеження волі.

У 74 справах (14.48%) призначений вирок передбачає реальне позбавлення волі, з них 47 вироків (9.2%) – до 5 років (включно), 27 вироків (5.28%) – більше, ніж 5 років. Детальніше, 11 вироків (2.15%) – 2 роки позбавлення волі або менше, 19 вироків (3.72%) – від 2 до 4 років позбавлення волі, у 17 справах – покарання від 4 до 5 років (включно), у 17 справах – від 5 до 8 років, у 10 справах – більше 8 років (у цих справах обвинувачені засуджені одночасно й за іншими статтями КК – 109, 111, 258-3, 263). У 8 справах додатково застосована конфіскація майна. Слід зауважити, що найбільш суворі вироки винесені в 11 справах у порядку спеціального судового провадження за відсутністю обвинуваченого (in absentia).

З погляду Європейського суду з прав людини ключовим фактором при оцінці того чи іншого діяння, яке кваліфікується як злочин за статтею 110, є відповідь на питання – закликав обвинувачений до застосування насильства чи не закликав. У разі наявності призову до насильства і бойових дій чи терористичних актів – обмеження свободи вираження поглядів у вигляді кримінального переслідування не може апріорі вважатися порушенням прав людини. Далі розгляд має перейти в площину оцінки пропорційності втручання держави. У той же час іменування уряду «хунтою», підтримка або участь в референдумах (у тому числі невизнаних) або навіть підтримка оголошених поза законом самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» або т.зв. «Новоросії», не пов'язана при цьому з прямими закликами до насильства або підтримкою бойових дій даних формувань, може бути визнано порушенням свободи вираження поглядів, якщо такі думки переслідуються в кримінальному порядку. Чи мало місце порушення свободи вираження поглядів, залежить от конкретних обставин і деталей кожної справи. Проте з огляду на судову практику можна сказати, що твердження про масові політичні переслідування прихильників федералізації, розділення України, самопроголошених «народних республік» є безпідставними, хоча в декількох окремих справах кримінальне переслідування обґрунтовано можна вважати політичним.

Надаємо додаток з короткими даними про 510 винесених вироків.

Скачати у форматі MS Word: Судові рішення за статтею 110 КК України, ухвалені в період з 01.01.2014 року по 31.12.2019 року

 Поділитися