MENU

Національний моніторинг незаконного насильства в поліції в Україні в 2020 році. Резюме

Українською | In English
04.01.2021
Денис Кобзін, Андрій Черноусов, Світлана Щербань

Харківська правозахисна група спільно з Харківським інститутом соціальних досліджень провела дослідження з метою порівняльного аналізу думок пересічних громадян та працівників поліції (міліції) щодо масштабів розповсюдження незаконного насильства в діяльності міліції у 2004–2020 рр. Дослідження було спрямоване на вивчення таких проблем: аналіз ставлення до проблеми незаконного насильства в поліції та його допустимості; думка українців щодо динаміки змін у цій сфері протягом останніх років, причини незаконного насильства та можливі шляхи покращення ситуації. Уперше розглянуто гендерний аспект незаконного насильства та проблему поширеності дискримінації жінок у поліції.

Такі дослідження здійснюються восьмий раз, раніше вони проводилися в 2004, 2009 2010, 2011, 2015 2017, 2018 роках. Висновки та рекомендації дослідження містять конкретні рекомендації щодо запобігання незаконному насильству шляхом інституційних змін у діяльності поліції. Результати соціологічного дослідження опубліковані в книзі «Національний моніторинг незаконного насильства в міліції в Україні в 2020 році» українською та англійською мовами.

Було використано такі методи спостереження й збирання інформації:

– опитування населення п’яти регіонів України (3000 осіб у Київській, Харківській, Львівській, Вінницькій та Одеській областях) методом структурованого інтерв’ю за місцем проживання респондента;

– проведення опитування 2120 працівників поліції методом анкетування за допомогою оригінального інструментарію.

Ключові висновки дослідження такі.

1. Більшість респондентів оцінили поліцію як неефективну – на це вказали 56,2%. Слід відзначити, що порівняно з національним дослідженням 2018 року, кількість людей, що незадоволені поліцією, ще додатково зросла на 3,5%.

2. Серед поліцейських реформу поліції вважає успішною лише кожен третій патрульний поліцейський (32%) та 13,9% представників інших підрозділів поліції. Кількість таких, що взагалі вважають реформу проваленою, – більша, причому як серед поліції загалом (58,5%), так і серед патрульних (37,7%). Майже кожен четвертий вказав, що реформу ще не закінчено.

3. Дослідження показало тотальну поширеність понаднормової роботи поліцейських та відсутність компенсації за неї. Більшість усіх опитаних поліцейських тією чи іншою мірою не вважають свою заробітну платню достатньою для підтримки нормального рівня життя (патрульні – 93,8%, інші поліцейські – 93,9%). У більшості працівників поліції немає власного житла (патрульні – 62,6%, інші поліцейські – 54,9%). Зазначені вище умови праці спонукають більшість працівників поліції замислитися над звільненням, зокрема кожен п’ятий планує звільнитись упродовж року (патрульні – 22,3%, інші поліцейські – 17,8%). Як і десять років тому, права працівників поліції на гідні умови праці постійно порушуються, задоволеність працею падає, люди вигорають, а це стає суттєвим чинником нехтування правами громадян у подальшому.

4. Протягом 2020 року знову не було прийнято жодних системних заходів для поліпшення ситуації – ані змін у правоохоронній діяльності, ані змін у системі показників. Систему розслідування випадків незаконного насильства в поліції не було змінено, як і систему професійного добору та підготовки поліцейських.  

5. Оцінюючи загальні тенденції незаконного насильства (побиття, катувань, залякувань) у поліції, більшість респондентів (51,8%) вказала, що вважає такі випадки поширеними. Після незначного зниження кількості таких випадків у 2018 році масштаби цього явища повернулись до показників минулих років та склали понад 698 000 на рік. Оціночна кількість випадків побиття, завдання тілесних ушкоджень під час затримання також зросла та склала відповідно 559 140, а кількість випадків використання незаконного насильства під час розслідувань зросла вдвічі та склала 419 355 випадків на рік. Водночас різним видам катувань (від заподіяння болі до катування спрагою, ненаданням медичної допомоги) у поліції кожного року піддаються майже 100 000 людей.

6. Десятки працівників поліції з тих, що потрапили у вибірку, вказали, що протягом 12 місяців їм траплялися випадки побиття, завдання страждань та катування неодноразово, а 78 – траплялись один раз. Поліцейські, що ставали свідками жорстокого поводження, вказали, що найчастіше жертви зазнають побоїв, тілесних ушкоджень, образ та ставлення, що принижує людську гідність. Але водночас думка працівників поліції про поширеність незаконного насильства суттєво відрізняється від думки населення. Так, «дуже поширеним» його вважає менш ніж відсоток поліціантів, а кількість таких, що вважають насильство дещо поширеним, не перевищує 5%. Понад половина працівників поліції вважає, що незаконне насильство в поліції взагалі не є поширеним явищем.

7. Найважливішим чинником, що впливає на поширеність незаконного насильства в поліції, є відсутність системи ефективного розслідування таких випадків, а також відсутність об’єктивних і повних статистичних даних про це явище. Чинна система збору даних замкнена на державні органи, які працюють в умовах конфлікту інтересів. Серед осіб, які зазнали від поліції порушень їхніх прав, більшість (72,9%) узагалі не подавала офіційних скарг. Отже, системі розслідувань та збору скарг на поліцію не довіряють та до неї не звертаються. Саме тому роботу Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора не можна визнати ефективною – вони працюють із незначною часткою випадків насильства та навіть не знають реальної картини.

8. Значна частина суспільства (59,7%) вважає, що потенційний ризик стати жертвою тортур або жорстокого поводження в поліції зберігається практично для будь-якої людини на території України, незалежно від її минулого й особистих характеристик. Зовсім інше уявлення про це мають самі працівники поліції. Загалом близько половини опитаних працівників поліції вважає, що катування і жорстоке поводження з боку поліції не загрожує нікому, при цьому серед поліцейських така думка є більш поширеною (55,5%), ніж серед патрульних (44,9%).

9. Порівняльний аналіз даних досліджень 2004–2020 рр. показує, що після гучних подій в Кагарлику нетерпимість населення до випадків застосування катувань або іншого жорстокого поводження в поліції України суттєво зросла та складає 79,1%. Це є найбільшим показником за весь час вивчення. Водночас слід відзначити, що 14,9% опитаних допускають використання незаконного насильства у крайніх випадках, ще 5,4% – стосовно окремих осіб (терористів; підозрюваних у злочинах проти дітей). Незначна кількість людей (1,1%) вважає, що робота поліції без цього неможлива.

10. Більшість опитаних працівників поліції вважає, що використання працівниками поліції побоїв, знущань або катувань з метою розкриття і розслідування злочинів є неприпустимим за жодних обставин. Патрульних із такою позицією дещо більше (79,1%), ніж серед інших поліцейських (71,4%). Водночас кожен дев’ятий патрульний  вважає, що незаконне насильство припустиме «у крайніх випадках»; серед поліцейських цей показник вищий – так вважає кожен п’ятий.

11. Чинниками, які найбільшою мірою сприяють поширеності практики протизаконного насильства в діяльності поліції України, на думку опитаних, є: 1) безкарність співробітників поліції, які використовують незаконні методи в роботі; 2) поганий добір кадрів; 3) невисокий професійний і культурний рівень співробітників поліції.

12. Для запобігання незаконному насильству в поліції респонденти пропонують: 1) більш суворе покарання поліцейських за факти невиправданого насильства, жорстокості, тортур; 2) поліпшення добору претендентів на роботу в поліції; 3) поліпшення підготовки кадрів і підвищення ефективності контролю керівництва за діяльністю своїх підлеглих. Самі поліцейські серед основних шляхів подолання незаконного насильства зазначили дотримання прав власне працівників поліції (28,4%) та докорінну зміну системи показників і звітності у діяльності поліції (21,2%), причому на останньому акцентували більшою мірою поліцейські, а не патрульні.

13. У поліції існують значні додаткові ризики насильства стосовно жінок, зокрема це стосується як тих, хто контактує з поліцією у якості підозрюваної або свідка, так і самих працівниць поліції. Під час опитування населення було виявлено 110 випадків (6,8%), коли жінки зазнавали від працівників поліції ґендерно-зумовленого насильства в тому чи іншому вигляді. Вибіркове опитування працівників та працівниць поліції дозволило виявити понад дві сотні випадків, коли жінки ставали жертвами ґендерно-зумовленого насильства з боку поліцейських. Але зрозуміло, що масштаб цього явища значно більший.


Проєкт ЄС «Чинимо опір катуванням, жорстокому поводженню та безкарності в Україні»

 Поділитися