Невирішене питання десятиріччя (ПРЕС-РЕЛІЗ)
17 березня 2021 року з 13:00 до 15:00 у приміщенні Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» відбувся круглий стіл на тему: «Невирішене питання десятиріччя: відсутність в Україні процедури виправлення судових помилок. Шляхи розв’язання проблеми» з циклу «Становлення справедливості в Україні».
Круглий стіл проводився Всеукраїнською Радою Церков і Релігійних Організацій та Харківською правозахисною групою за сприяння Департаменту зовнішніх зв’язків УГКЦ в Україні.
З привітальним словом виступили, окресливши проблематику і актуальність тематики, представник головуючого у ВРЦіРО протоієрей Олекса Петрів і директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
Протоієрей Олекса Петрів нагадав, що Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій у своєму зверненні щодо становлення справедливості в Україні від 17 травня 2016 року заявила, що справедливості, як основи громадянської злагоди на землі України сьогодні бракує. Часто виною тому є і недосконале законодавство, і «черства» поведінка чиновників, і несправедливі судові рішення, і сумнівна доброчесність багатьох суддів. Все це разом підсилює негативне ставлення у суспільстві до судової гілки влади, і до влади в цілому. Справедливість була і буде основою співжиття в демократичному суспільстві. Забезпечувати справедливість в сучасних державах покликані, насамперед, суди на засадах верховенства права та незалежності, що гарантує дотримання прав та свобод громадян. Особливо це актуально у справах, пов’язаних з найтяжчими присудами, де ціною умисної, чи не навмисної помилки є життя і гідність людини.
Питання справедливого суду не підлягає розподілу за приналежністю за релігійною ознакою, стосується як віруючих, так і невіруючих, людей без релігії, відноситься до усіх релігійних деномінацій. З переконаністю можна свідчити, що будь-яка людина без винятку може опинитися у статусі засудженого довічно.
На сайті Боротьба за життя (khpg.org) представлені історії свавільно засуджених. Це різні люди, серед яких і християнський пастор, і кримський татарин, що сповідує мусульманську релігію. Серед них – люди різних професій, з різними знаннями та досвідом.
Євген Захаров акцентував увагу на тому, що впродовж усіх років незалежності нашої держави громадяни України були позбавлені права на справедливий, неупереджений та незалежний суд, що призвело до певної кількості осіб, засуджених без вини. Частина таких засуджених, хто вижив у таборах, уже встигли відбути терміни покарання та вийти на свободу (напр., за злочини «пологівського маніяка» за ґрати потрапило щонайменше 17 невинуватих осіб, одного з яких навіть було засуджено до смертної кари), однак частина засуджених без вини й надалі залишаються у місцях позбавлення волі, адже засуджені вони до довічного позбавлення волі. Протягом тривалого часу Харківська правозахисна група наполягає на необхідності перегляду остаточних вироків у справах засуджених до довічного позбавлення волі, в яких обвинувачення ґрунтувалося виключно на зізнаннях, отриманих внаслідок катувань, інших порушень прав людини, зокрема, права на відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, права на захист тощо. Для цього необхідно створити на національному рівні процедуру виправлення судових помилок. Експерти ХПГ брали участь в розробці та лобіюванні ряду законодавчих ініціатив, які могли стати першим кроком для подолання законодавчої прогалини, яка існує протягом десяти років після того, як Верховний Суд України був позбавлений права на перегляд остаточних судових рішень за виключними обставинами з підстави неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.
Під час заходу був продемонстрований відеоролик, який підкреслив актуальність і необхідність вирішення такого актуального та болючого питання:
Учасники круглого столу запропонували декілька шляхів розв’язання проблеми та можливості виправлення судових помилок. Причому запропоновані шляхи не суперечать один одному, а лише доповнюють та створюють більш широкі можливості для відновлення справедливості.
Аркадій Бущенко – суддя Верховного Суду, колишній виконавчий директор УГСПЛ: «Я переконаний в тому, що існує проблема, яка полягає в тому, що Верховний Суд нашим законом практично позбавлений можливості переглянути вироки навіть у тих випадках, коли ми бачимо, що відбулися очевидні помилки, скажімо певні порушення судового розгляду. Ми маємо чекати, вибачте за висловлювання, „пінка“ від Європейського суду для того, щоб запустити певні процедури. Це, на мій погляд, жахлива ситуація, яка ставить під сумнів суверенність нашої судової системи, повністю залежної від того, що скажуть наші західні колеги в Страсбурзі». Аркадій Бущенко пропонує повернути редакцію про перегляд вироків за виключними обставинами, формулювання, яке існувало до 2010 року: перегляд з підстав істотного порушення кримінально-процесуального закону, а також порушення процедури і неправильного застосування кримінального закону.
Євген Захаров – директор ХПГ зазначив, що було б доцільно розширити повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на захист права на справедливий суд. Така модель існує в сусідній Польщі, де Омбудсмен наділений правом вносити заяву про перегляд (касацію) у кримінальних справах на будь-яке, що набрало законної сили, рішення суду. Харківська правозахисна група брала участь у розробці відповідного законопроєкту. Законопроєкт за № 2107 був зареєстрований у попередньому скликанні парламенту, але залишився без розгляду. Даний законопроєкт потребує певного доопрацювання. Також мають бути внесені зміни до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».
Протоієрей Костянтин Пантелей – голова правління Української міжконфесійної християнської місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» зауважив, що число довічників зростає. З цим зростає і потреба адекватного ставлення до громадян, які відбувають таке покарання, вдосконалення законодавства відносно можливостей оскарження неправосудних вироків, соціально-психологічна праця, душпастирство тощо. Пенітенціарні установи не забезпечені належною кількістю спеціально приготовлених для цього соціальних приміщень. Усі ці проблеми треба негайно вирішувати спільними зусиллями. Церкви Української Міжконфесійної Християнської Місії «Духовна та благодійна опіка в місцях позбавлення волі» наполягають на створенні в законодавстві можливості довічникам оскаржувати неправосудні вироки і добиватися перегляду справ. Змін потребує й сама система кримінального правосуддя. Розгляд тяжких справ мав би вестися за участю журі непрофесіоналів або судом присяжних. Святіший папа Франциск, коли зустрічався з делегатами Міжнародної асоціації кримінального права, висловив думку, що довічне ув’язнення є «прихованою стратою». З цієї причини воно було виключено з Кримінального кодексу Ватикану. Остаточно кожен засуджений на довічно мусить мати шанс на повернення до суспільства в результаті застосування помилування. Перспектива помилування засуджених на довічно, а також можливість оскаржувати неправосудні вироки й добиватися перегляду справ у випадках порушень у кримінальних процесах, зафіксованих правозахисниками та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, є викликом для законодавців.
Андрій Діденко – координатор програм ХПГ зазначив, що єдиною можливістю в рамках чинного законодавства є перегляд вироків за нововиявленими обставинами. «Але ми спостерігаємо, як десятиріччями адвокати намагаються використати цю можливість для скасування і перегляду остаточних судових рішень свавільно засуджених довічно. І за всю історію існування цієї норми в законі не існує жодного позитивного прикладу, коли суд наважився скасувати вирок засудженого довічно і ухвалити своє рішення, або спрямувати справу на новий розгляд. Нагадаю, що за офіційними даними в нашій країні менше одного відсотка виправдувальних судових рішень, в той час як у країнах центральної Європи, США кількість виправдувальних судових рішень сягає 15–30 відсотків, тобто в 20–60 разів більше. З практики ми можемо констатувати, що нововиявленими обставинами для суду є судові рішення, які набрали законної сили стосовно слідчих, які фабрикували справу, прокурорів, які підтримували державне звинувачення, стосовно суддів, які ухвалювали неправосудні рішення. Тому цілком очевидно та зрозуміло, чому дана процедура є неефективною та безперспективною. Відповідно процедура перегляду вироків за нововиявленими обставинами має бути вдосконалена – з цього приводу в ХПГ існують відповідні законодавчі напрацювання».
Олександр Павліченко – директор Української Гельсінської спілки з прав людини, заступник голови Комісії при Президенті з питань помилування: «Фактично на сьогодні для засуджених довічно єдиним шляхом до звільнення є клопотання про помилування до Президента через 20 років відбутого покарання і заміна довічного на певний строк, не менш ніж 25 років. На жаль, як член комісії з питань помилування при Президенті, я мушу констатувати, що ми спробували активізувати роботу комісії з питань помилування, зокрема при розгляді справ засуджених до довічного позбавлення волі. На кожне засідання комісії надходить десятки таких звернень від осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Але 95–99 відсотків з них майже стовідсотково не доходять до розгляду з мотивацією, що тяжкість скоєного злочину не дозволяє розглядати це питання. Перепрошую, але тяжкість скоєного злочину не буде зазнавати змін ані через п’ять, ані через десять і більше років, тобто інші обставини фактично не враховуються.
Хочу сказати, як член комісії з питань помилування, ми повинні переглянути і регламент роботи комісії, і, власне, мати, чого не вистачає, політичну волю вищого керівництва держави, яке вирішує, чи підтримувати чи не підтримувати рекомендоване рішення».
Олег Левицький – адвокат, керівник громадської приймальні УГСПЛ наголосив на тому, що ситуація в країні, коли засуджені до довічного ув’язнення за нормами КПК в редакції 1960 року були позбавлені волі першою інстанцією – обласним судом– без права на апеляцію, має бути виправлена. У кожній цивілізованій країні є процедура перегляду остаточного судового рішення та виправлення судової помилки. У нас такої процедури немає. Олег Левицький не один рік займається справою Володимира Панасенка та наголошує, що унікальність цієї безкінечно сумної судової помилки полягає в тому, що абсолютно всі обставини події злочину, за який Панасенка було засуджено до довічного позбавлення волі, достеменно відомі до найменших деталей. Будь-яка причетність засудженого до інкримінованого йому злочину повністю виключається. Проте Панасенко продовжує відбувати беззаконний вирок і ніхто в державі не поспішає виправляти це страшне неподобство. Олег Левицький порівнює вирок у справі Панасенка з рішенням «марсіян», які прилетіли, ухвалили судове рішення і полетіли, і тепер невідомо, що з цим робити і як його скасувати.
Яна Баранова – президент громадської організації «Золотий вік»: «Є ще певна кількість засуджених, які перебувають на непідконтрольній території Луганської і Донецької областей. Ми передали 51 заяву від засуджених довічно на переведення їх для відбування покарання на підконтрольну територію. Також ми спостерігаємо, що фактично не виконуються рішення ЄСПЛ за аналогом „Петухов проти України № 2“, таких справ вже багато. У парламенті ухвалений в першому читанні Законопроєкт № 4049 на виконання рішень ЄСПЛ, який передбачає звільнення від довічного покарання не менше ніж через 25 років. Однак терміни, пропоновані для пом’якшення покарання, є захмарними, зважаючи на умови відбування покарання, стан медичної допомоги у колоніях, тяжкість режиму. Більше того, даний законопроект жодним чином не вирішує питання свавільно засуджених чи міра покарання яких є очевидно перевищеною».
Модераторкою заходу була Наталка Соколенко – телерепортерка, учасниця журналістського руху «Стоп цензурі», членкиня громадської ради доброчесності, журналістка Українського радіо.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.