«Камінець дружби» як елемент для російської пропаганди?

Як повідомив ряд ЗМІ, у тому числі журнал «Новое время», на Харківщині, у селі Руська Лозова, було відновлено так званий знак «дружби українського і російського народів», який, однак, дуже швидко знищили.

У публікації зазначається, що камінь з табличкою про «дружбу українського і російського народів», який стояв у цьому селі, вже розбивали 2017 року. Та проросійські сили вирішили його відновити.

Власне, резонансною подія стала вже після того, як відновлений «знак» знову розбито. Свої думки з цього приводу висловили представники громадянського суспільства.

Так, у згаданій вище публікації зазначається, що в Харківському обласному представництві Українського інституту національної пам’яті вважають, що такі дії «суперечать здоровому глузду», оскільки Росія на законодавчому рівні визнана агресором щодо України. А встановлення таких «пам’ятних знаків» «…можна розцінювати як ляпас для українського суспільства, яке сьогодні чи не щотижня отримує жахливі вісті з фронту».

Представники громадської організації «Світанок» також засудили встановлення цього «знака» і закликали СБУ відреагувати на цей факт.

Звичайно, те, що сталося у селі на Харківщині, має моральний підтекст.

Але є питання щодо того, а чи взагалі правомірним було відновлення того «каменю», чи були дотримані відповідні законодавчі вимоги. Адже не може будь-хто прийти і з власного бажання встановити будь-який меморіальний знак там, де йому заманеться.

Адже встановлення (у цьому разі відновлення) будь-яких меморіальних споруд в Україні визначається певними нормативними документами і має бути погоджене з відповідними владними структурами – загальнодержавними чи місцевими.

Порядок дій у цьому випадку визначається найперше законом України «Про охорону культурної спадщини», та Порядком спорудження (створення) пам’ятників і монументів.

У них, зокрема, зазначено, що рішення про встановлення місцевих монументальних форм приймаються місцевими ж органами самоврядування. До того ж процес цей повинен мати, так би мовити, певний документальний супровід: клопотання про встановлення (про відновлення) пам’ятного знака; обґрунтування доцільності його створення; погодження з органом місцевого самоврядування місця для встановлення з урахуванням генплану населеного пункту та іншої містобудівної документації; проєкт меморіальної споруди, погоджений відповідним чином; дозвіл на виконання робіт тощо.

Вимоги однакові – чи йдеться про спорудження великих монументів, чи встановлення меморіальної дошки або пам'ятного знака.

Чи були вони дотримані у цьому випадку? Сумнівно. Принаймні, на офіційному сайті Дергачівської ОТГ не вдалося знайти жодного дозвільного документу місцевого органу самоврядування на роботу щодо відновлення цього горезвісного «каменю дружби».

Звичайно, сама ініціатива встановлювати пам’ятний знак, що символізує «дружбу» українців з росіянами у той час, коли російські найманці вбивають українських військових і мирних громадян, сприймається як блюзнірство.

Місцева громада мала б заперечити саму можливість встановлення цього «знака».

Хоча б з тих мотивів, що уродженець тієї ж Руської Лозової український військовий, десантник Андрій Клочко загинув на російсько-українській війні у 2014 році від кулі російського найманця. У селі йому встановлено меморіальну дошку, одну з вулиць перейменовано на його честь.

Треба сказати, що Руська Лозова належить до Дергачівської територіальної громади, кілька мешканців якої також загинули на Донбасі. І на Дергачівщині на горі «Січ» встановлено пам’ятний знак «Герої не вмирають» з іменами жителями громади, які загинули на Сході України.

Тож можна сказати, що пам’ять земляків, які захищали Україну від ворога, вшановано.

Але як тоді розцінювати появу меморіального каменю, який має демонструвати прихильність українців до агресора?

Щодо цього виникає чимало запитань. Наприклад, ініціатори відновлення знака не могли не розуміти, що реакція громадянського суспільства не забариться. І буде негативною.

І ось тут виникає закономірне питання: а чи не була це чергова провокація проросійських сил для створення «картинки» для російської пропаганди щодо України?

Адже не треба забувати, що нині російська пропаганда отримала вказівку Кремля «м’якою силою» просувати « русский мир» в Україні. Бо, як зазначають московські владці та їхні ідеологи, «русский мир» був і залишається пріоритетною темою для російської держави.

У системі цього «мира» діють і проросійські сили України. І вони готові використати не один «камінь дружби», аби придушити бажання українців відірватися від Росії та її «мира».

Як показала ця нинішня історія, лише від нашої власної громадянської позиції залежить, чи будемо ми бачити навколо себе камінці «русской дружбы», чи таки зуміємо розбити їх на друзки.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.