Помер Богдан Чорномаз

5 квітня 2021 року помер Богдан Чорномаз – історик, громадський і політичний діяч.

Богдан Данилович Чорномаз народився 9 лютого 1948 року в селі Стегніківці на Тернопільщині у національно свідомій галицької сім’ї.

Бувши школярем, цікавився історією. У 1966 році, не склавши екзаменів до сільськогосподарського інституту у місті Умані, пішов на підготовчі курси. Працював різноробочим у науково-дослідному господарстві при інституті. Познайомився з молодими письменниками-літстудійцями, через них – з колишнім членом Центральної Ради і політв’язенкою Надією Суровцовою. Був вхожий до її дому, брав у неї книжки.

У 1967 році призваний до Радянської Армії. Служив у Совєцькій Гавані на Далекому Сході, у радіо-технічних військах. У зв’язку з проявами національної свідомості був під контролем спецчастини.

У кінці 1969 року повернувся в Умань і на початку 1970-го вступив на заочне відділення сільськогосподарського інституту. У ті часи познайомився Кузьмою Матвіюком, зустрічався з Данилом Шумуком, Іваном Світличним, Леонідом Плющем. Через них мав доступ до літератури самвидаву.

Восени 1971 року разом з Матвіюком, з яким вони наймали одну кімнату, провели в себе дискусійний вечір з національного питання, на який запросили секретарів комсомольських організацій курсів та факультетів уманських інститутів. Таких дискусій було декілька. Та приміщення прослуховувалося КГБ.

У кінці 1971 року Богдан Чорномаз виготовив фотоплівку з машинопису праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» і разом з Кузьмою Матвіюком почав друкувати відбитки. Виготовлені екземпляри широко розходилися по Україні.

13 липня 1972 року Чорномаз був заарештований прямо на роботі в полі. Того ж дня заарештували й Матвіюка. Начальник обласного управління КГБ та слідчі схиляли Чорномаза виступити в пресі з покаянною заявою в обмін за навчання в інституті й аспірантурі, але він вибрав ув’язнення.

16 листопада 1972 року Черкаський обласний суд виніс вирок – 3 роки таборів суворого режиму для Чорномаза та 4 роки для Матвіюка. Суд був закритим, лише на виголошення вироку були допущені родичі.

У пермських таборах Богдан Чорномаз спілкувався з Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком, Олесем Сергієнком, Олексою Різниківим (літературне псевдо Різниченко), особливо дружив з 25-літником Грицем Герчаком – повстанцем, художником і музикантом. Мав добрі стосунки з литовцями, євреями. Брав участь у страйку, який виник у зв’язку з побиттям 23 червня 1974 року Степана Сапеляка. Переховував і вивіз на волю екслібриси і малюнки Г. Герчака.

Щоб підтримати Богдана і мати право на побачення, його наречена Тетяна Литвиненко, витерпівши багато принижень і погроз, через півтора року таки домоглася оформлення шлюбу. Їх розписали на Різдво 1974 року. За свідків правили наглядачі.

У червні 1975 року Богдан Чорномаз повернувся в Умань.

Чорномази часто їздили в Київ, спілкувалися з опозиціонерами. З 1987 року подружжя брало участь у роботі Українського культурологічного клубу. В Умані було створено Товариство «Берегиня», яке очолила Тетяна Чорномаз. Колядували, щедрували, виготовляли саморобні синьо-жовті стрічки, прапорці, прапори. У 1988 року Чорномази створили філію Української Гельсінкської Спілки спочатку в Умані і довколишніх районах, відтак у всій Черкаській області.

У листопаді 1988 року в Умані був створений опорний пункт Народного Фронту, який на початку 1989-го став первинним осередком Народного Руху України. У 1989-му Богдан Чорномаз організував випуск однієї з перших незалежних газет «Червона калина», яка друкувалася в Литві.

Під час виборів першого президента України Чорномаз був довіреною особою кандидата В’ячеслава Чорновола, відповідав за проведення референдуму і виборів президента в Черкаській області.

Богдан Чорномаз займався й іншою різноманітною громадською й політичною діяльністю.

У 1996 році він заочно закінчив історичний факультет Львівського університету ім. Івана Франка. У 2002 р. опублікував монографію «Діяльність національно-патріотичного підпілля Уманщини у 1941–1945 рр.». У 2005 захистив кандидатську дисертацію на тему: «Національно-патріотичне підпілля Уманщини у Другій світовій війні (військово-політичний аспект)». Був доцентом кафедри історії України Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини.

Більш детальну біографію Богдана Чорномаза читайте на сайті Дисидентський рух в Україні

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.