MENU

Єдине досягнення – припинили розстрілювати

16.04.2021
Євген Захаров

Вчора зранку з подивом прочитав повідомлення в «Інтерфаксі», де зазначалося: «Уряд готує процедуру депортації трьох колишніх громадян України відповідно до схвалених РНБО санкцій за контрабанду, повідомило джерело в уряді України. „Схвалені РНБО санкції за контрабанду передбачають втрату деякими особами українського громадянства. Відповідно до ухваленого рішення, наразі готується передбачена національним законодавством процедура депортації трьох колишніх громадян України“, – сказав співрозмовник агентству „Інтерфакс-Україна“ у середу». Так ось що означало зауваження президента, що, мовляв, у деяких контрабандистів з ТОП-10 два громадянства, а у когось навіть більше, і ми з цим швидко розберемось!

Одразу нахлинули спогади: це вже було! За пропозицією Леніна позбавити громадянства та депортувати тих, хто протестував проти політики радянської влади, восени 1922 року вислали сотні кращих людей з Росії, України, Грузії – філософів, письменників, лікарів, інженерів, письменників, економістів, агрономів, кооператорів, педагогів – пароплавами з Петрограда, Одеси, Севастополя, поїздами з Москви та інших міст. Пізніше це явище отримало назву «Філософський пароплав». Як сказав в інтерв’ю американській журналістці Лев Троцький, що назвав цю акцію «гуманизмом по-большевистски»: «Мы этих людей выслали потому, что расстрелять их не было повода, а терпеть было невозможно».

Позбавлення громадянства як міру кримінально-політичної репресії було закріплено юридично в 1924 році в «Основних засадах кримінального законодавства СРСР та союзних республік». У п. 13 розділу 3 цих Основних засад «Заходи соціального захисту та їх застосування судом» 1924 р. першим таким засобом є «Объявление врагом трудящихся с лишением гражданства Союза ССР и изгнанием из пределов Союза ССР навсегда». Ці Основні засади діяли до кінця 1958 р.

Підстави розстрілювати з кінця 20-х років знаходили легко, і позбавлення громадянства в СРСР майже не застосовували. До цієї практики повернулися в 70-х-80-х минулого століття. Найчастіше небажаних людей змушували емігрувати під загрозою арешту та багаторічного перебування в таборі, як, наприклад, Йосифа Бродського. Деяких позбавляли громадянства, коли вони виїжджали за кордон з лекціями чи лікуватися: Петро Григоренко, Володимир Войнович, Лев Копелєв, Раїса Орлова та інші. Деяких в’язнів обмінювали з автоматичною втратою громадянства: Володимира Буковського, Юрія Орлова, Олександра Гінзбурга, Миколу Руденка та інших членів Гельсінських груп. А єдиний випадок депортації внаслідок позбавлення громадянства, який я пригадую – це висилка Олександра Солженіцина 11 лютого 1974 року після публікації книги «Архіпелаг ГУЛАГ» у Франції.

І ось сучасна незалежна демократична і правова держава Україна вдається до цієї радянщини?! Причому, як уявляється, з насолодою! Але ж саме хибних звичок і забобон радянського минулого прагне позбутися Україна? Виявляється, що радянське мислення сидить у нас незалежно від віку до мозку кісток! Просто якесь прокляття! Здається, що єдине досягнення в сфері переслідування «не тих» громадян залишається те, що припинили розстрілювати.

Цитата урядового джерела з інформації «Інтерфакса» свідчить, що рішення про депортацію вже нібито ухвалене. Нібито, оскільки президентські укази про позбавлення громадянства не публікуються, і ми достеменно не знаємо, чи він був підписаний. Відомий конституціоналіст Всеволод Речицький у своєму коментарі переконливо доводить, що такі укази мають публікуватися.

Які ж правові підстави для позбавлення громадянства? В статті 25 Конституції України імперативно стверджується:

«Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі».

За Законом України «Про громадянство» припинити громадянство можна у випадку виходу з нього, втрати його або за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Сукупний аналіз статей 2, 4, 7, 17-19 цього Закону показує, що припинення громадянства для тих, хто його отримав за народженням, можливе тільки за ініціативою громадянина, за винятком добровільного вступу на військову службу іншої держави. Вочевидь люди, до яких застосовані санкції за рішенням РНБО, такими не є. Саме по собі проголошення в ст. 4 Основного Закону України «єдиного громадянства» означає лише те, що в Україні не визнається існування громадянства її адміністративно-територіальних одиниць або автономних утворень. Можлива паралельна належність громадян України до іншого громадянства (громадянств), але вона має не більше ніж просто ігноруватися українською владою доти, доки особа залишається українським громадянином.

Отже, рішення про припинення громадянства відносно громадян, до яких застосували санкції за рішенням РНБО, є свавільним та незаконним.

Варто ще раз підкреслити, що й рішення РНО від 2 квітня про санкції щодо громадян України та українських юридичних осіб на підставі Закону України «Про санкції» є незаконним. Цей Закон не містить жодної вказівки, що санкції можуть застосовуватися в таких випадках. Єдина можливість для цього вбачається у тлумаченні фрагменту «а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність». Тобто є можливим, що тут маються на увазі й громадяни України та українські бізнес-інституції. Проте навіть якщо так трактувати, то де докази причетності тих, до кого застосували санкції, до терористичної діяльності? Про них навіть не йдеться.

Тим не менше вчора повідомили, що РНБО запроваджує санкцій до 12 фізичних та юридичних осіб, причетних до контрабанди, «і це не фінал».

Я хочу ще раз наголосити, що політичний режим, який демонструє таку зневагу до права і порушує права людини все більше і більше, очікує нищівне фіаско. Політичними засобами обманювати реальність довго не вийде. Може, можновладці все ж таки згадають про норму прямої дії, закріплену у статті 3 Конституції про те, що «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави»?


На головному зображенні: «Філософський пароплав»

 Поділитися