MENU

Звернення правозахисних організацій до Спеціального доповідача ООН по боротьбі з катуваннями щодо ганебної відповіді уряду України на доповідь СРТ про результати візиту ad hoc в серпні 2020 року

15.05.2021

 

 

 

Київ, 6 травня 2021 року

 

 

Пан Нільс Мельцер,

Спеціальний доповідач щодо катувань та інших жорстоких, нелюдських

 або таких, що принижують гідність, видів поводження або покарання;

Управління Верховного комісара ООН з прав людини

Палац Націй

CH-1211 Женева 10, Швейцарія

 

 

 

Шановний Пане Спеціальний Доповідач,

 

 

Наші організації хотіли б повідомити Вам про небезпечний напрямок, в якому рухається політика уряду України у боротьбі з катуваннями в українських в’язницях, який, на нашу думку, вимагає Вашого втручання.

 

Дійсно, у той час, як широко поширене у трьох українських в’язницях застосування жорстокого поводження, яке іноді дорівнює катуванню, виправдало «продиктований обставинами» візит[1] Європейського комітету для запобігання катуванням (КЗК), позиція уряду України[2] стосовно висновків звіту за результатами візиту є тривожним повідомленням про безкарність.  

 

Слід нагадати, що КЗК у своєму звіті зауважив, що упродовж візиту були отримані декілька правдоподібних тверджень про фізичне жорстоке поводження з засудженими з боку працівників в’язниць або їх помічників з числа засуджених, у колоніях №№ 25, 77, 100. У колонії № 25, у деяких випадках, таке поводження було настільки жахливим, що воно могло вважатися катуванням. Так, серед інших згаданих справ, відповідно до доказів, які КЗК вважав правдоподібними, засуджений був прив’язаний до ліжка мотузкою упродовж шести діб, що повністю обмежувало його пересування, і він був змушений мочитися та випорожнюватися під себе упродовж усіх шести діб (див. §15, 16). Інший засуджений стверджував, що був повністю роздягнутий догола і його руки та ноги були зв’язані клейкою стрічкою, його душили вогким рушником та поліетиленовим пакетом, сильно били руками та ногами, його сідниці опалили палаючою газетою, і його зґвалтували кийком (див. §17).

 

У відповідь органи влади України заявили, що інформація, яку Комітет отримав упродовж візиту, була надана певними негативно орієнтованими ув’язненими для того, щоб підірвати авторитет адміністрації та оскаржити режим ув’язнення (§53-55). Органи влади України заявили, що три відповідні установи відвідуються занадто часто для того, щоб факти, визначені неурядовими організаціями, правозахисниками та ув’язненими, були справжніми. Що стосується, більш конкретно, висвітлених Комітетом подій, органи влади стверджують, що ці заяви не підтвердило розслідування ДБР або внутрішні перевірки. Органи влади стверджують, що досудове розслідування встановило, що адміністрація колонії № 77 не була залучена до будь-яких незаконних дій або зловживання владою (§96, 98). Звіт стосується ув’язнених, які є помічниками адміністрації та заперечує будь-яку відповідальність адміністрації. По-друге, стосовно колонії № 25, органи влади заявляють, що розслідування не підтвердило заяви про катування (§92). Однак, розслідування тверджень про злочини у зв’язку з катуванням засуджених у колонії № 25 усе ще триває. Видається, що відповідь уряду є, м’яко кажучи, заплутаною, і ігнорує питання, які стосуються випадків катувань, зафіксованих у 2019 році та наведених у звіті. Крім того, відповідь посилається на дисциплінарні санкції, підставу або характер накладених санкцій. Що стосується подій у Темнівській колонії № 100, органи влади не надають відповіді на питання, поставлені КЗК.

 

Інакше кажучи, органи влади відкрито наполягають, що Комітет дозволив неформальним угрупованням тюремних банд маніпулювати собою у трьох різних місцях, і вони скористалися цим для підриву авторитету адміністрації. При цьому органи влади не вказали, чому, на їхню думку, зібрані Комітетом судово-медичні докази або докази, які Комітету надало ДБР, які підтверджують заяви про катування, не є належними.

 

Позиція влади є тим більше невиправданою, оскільки 1 квітня 2021 року Офіс генерального прокурора видав наказ заступнику міністра юстиції, в якому зауважив наступне: «Перевірка Офісу генерального прокурора підтвердила більшість порушень прав засуджених, які були виявлені у колонії № 77 протягом візиту КЗК і які усе ще не вирішені, незважаючи на те, що декілька з них не вимагали значних фінансових витрат.» (Додаток № 1).

 

Це не було опубліковано у відповіді влади України, але після візиту Комітету у 2020 році та публікації звіту керівник колонії № 77 отримав посаду заступника начальника відділу організації безпеки центральної тюремної адміністрації у наказі міністра юстиції, і отримав подяку «за сумлінну працю та високі досягнення».[3] Його повноваження поширюються на всі обласні адміністрації та пенітенціарні установи, у тому числі колонію № 77, і до його відповідальності входить, зокрема, моніторинг правомірності застосування фізичної сили та спеціальних засобів до засуджених (пункт 2.3), проведення офіційного розслідування порушень закону у пенітенціарних установах (пункт 2.31), отримання пояснень від посадових осіб територіальних пенітенціарних адміністрацій, установ та ув’язнених (пункт 2.32), перевірка якості офіційних розслідувань, проведених територіальними адміністраціями та установами (пункт 2.33). 26.01.2021 року його заступник був призначений керівником колонії № 77. 19.03.2021 року він був переведений на посаду начальника управління соціально-виховної роботи та забезпечення прав засуджених Південно-Східного міжобласного управління з питань виконання покарань. Його повноваження поширюються на всі міжобласні установи, у тому числі колонію № 77, і до його відповідальності входить допомога при дотриманні прав ув’язнених та втіленні міжнародних стандартів поводження з ув’язненими (пункт 2.8), організація та проведення офіційних розслідувань порушень прав ув’язнених (пункт 3.10).

 

08.04.2021 року колонію № 77 відвідали правозахисники з Української Гельсінської спілки з прав людини, член Верховної Ради та працівники Секретаріату Омбудсмена, які зафіксували численні порушення прав засуджених, вказані у звіті Комітету, зокрема, масові побиття усіх новоприбулих засуджених, існування фізичного та морального тиску з боку так званих «помічників адміністрації», відсутність можливості відправити скарги, відсутність взаємодії з Центром безоплатної правової допомоги.[4]

 

На засіданні Комітету з прав людини Верховної ради 28 квітня 2021 року міністр юстиції висловив свій намір закрити колонію № 77.[5] Якщо цей намір буде здійснений, це буде належною відповіддю, лише якщо супроводжуватиметься (1) явним та однозначним визнанням жорстокого поводження та (2) ефективним та ретельним розслідуванням тверджень про жорстоке поводження, відстороненням від повноважень працівників в’язниці під час проведення розслідування та суду стосовно них та накладення кримінальних і дисциплінарних санкцій, які передбачає міжнародне законодавство.[6]

 

Слід також зауважити, що ХПГ зафіксувала численні випадки стосовно ув’язнених, які взаємодіяли з Комітетом протягом його візиту (Додаток 2).

 

Крім того, влада спростувала використання чергових ув’язнених для правоохоронних цілей у колоніях № 25 і № 100, хоча визнала використання таких груп ув’язнених у колонії № 77. Однак, уряд не планує слідувати рекомендаціям Комітету (п. 27), які містять усталені та неодноразово повторені запити щодо реалізації позитивних кроків для припинення їх використання. Слід підкреслити, що цей запит є не периферійним аспектом тюремної політики, а ключовим аспектом Конвенції, оскільки добре відоме, що ці групи регулярно використовуються для захисту порядку за допомогою терору.

 

На вищезгаданій зустрічі Ради 28 квітня 2021 року міністр юстиції посилався на план створення експериментальної в’язниці паралельно з закриттям колонії № 77, що зможе служити прикладом трансформації української пенітенціарної системи і розпочати розрив з радянською спадщиною та розрізненням між “чорними в’язницями”, якими керує злочинне підпілля, та “червоними в’язницями”, де за дисципліною у жорстокий спосіб слідкує адміністрація. Хоча визнання шкідливих ефектів поточних режимів дотримання дисципліни є кроком уперед, влада повинна терміново зробити усе необхідне для закінчення використання ув’язнених-помічників. Це не можна відкладати в очікуванні результатів експерименту, який матиме педагогічну цінність для системи в цілому.

 

Надані докази, разом з повною відсутністю політичної волі, яку демонструє відповідь влади, вказують на провал реформи механізму розслідування катувань, якщо скоро не відбудеться значне нарощення потенціалу. Стосовно цього, жодна особа, винна у насильстві проти засуджених у колоніях № 25, 77, 100 не була навіть проінформована про підозру. У більш широкому сенсі, упродовж трьох років діяльності Державного бюро розслідувань (ДБР) з 2018 до 2021 року, лише один працівник пенітенціарної системи був обвинувачений у жорстокому поводженні (§82).

 

 

***

 

Для забезпечення захисту ув’язнених і для того, щоб не дозволити закріпитися на рівні тюремної адміністрації та суспільства думці про те, що імперативи боротьби з катуваннями можуть бути релятивізовані, нам здається життєво важливим, щоб Ви зробили термінове звернення до влади України для вжиття невідкладних захисних заходів, значного посилення слідчої здатності ДБР та прийняття політики нульової толерантності до будь-якого жорстокого поводження. 

 

Щиро Ваші,

Марк Неве             Євген Захаров            Олександр Павліченко

Голова EPLN         Директор ХПГ             Директор УГСПЛ

 

Додатки:

1. Вказівка Офісу генерального прокурора від 01.04.2021. Див.

Appendix_Order_1_04_2021_ukr.pdf

2. Звіт про ситуацію у виправних колоніях № 77, № 100 і № 25 за результатами візиту КЗК до України (4-13 серпня 2020 року), ХПГ, квітень 2021 року.[7]

 

Аналогічні звернення надіслані:

1. Верховному Комісару ООН з прав людини

2. Моніторинговій місії Верховного Комісара ООН з прав людини в Україні

3. Послу ЄС, Голові Офісу ЄС в Україні

4. Генеральному секретарю Ради Європи

5. Комісару Ради Європи з прав людини

6. Комітету ПАРЄ з питань дотримання зобов'язань державами-членами Ради Європи

7. Секретаріату КЗК

 

[1] CPT/Inf (2020) 40, доступно за посиланням http://khpg.org/1608364515.

[2] CPT/Inf (2021) 4, доступно за посиланням http://khpg.org/1608808980.

[6] Див. ЄСПЛ, Cirino and Renne v. Italy, № 2539/13, 4705/13, §§114-116, Saba v. Italy, № 36629/10, 1 липня 2014 року


Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»

 Поділитися